Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

Повернімося до чотирнадцятого зобов’язання лідерів і працівників: «Своєчасне розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Погляньмо, чи пов’язана ця робота, яку мусять виконувати лідери і працівники, з кожною деталлю щодо церков, про яку Я щойно бесідував. Чому нам потрібно бесідувати про ці конкретні деталі? Який зв’язок між цими деталями та цією роботою, яку мусять виконувати лідери і працівники? (Ці злі люди й антихристи не є членами церкви, і її потрібно від них очистити. Ба більше, їхнє існування перешкоджає роботі, яку виконують церкви, і заважає їй.) Отже, зв’язок є; ця бесіда не даремна. Зрозумівши кожну деталь щодо назви чи визначення церкви, розгляньмо, як лідери і працівники повинні ставитися до членів церкви, як вони повинні ставитися до різних людей, яких потрібно вичистити або виключити з церкви, як вони можуть добре виконувати цю роботу і як вони повинні виконувати своє зобов’язання й підтримувати роботу церкви. По-перше, лідери і працівники мусять розуміти, яке визначення церкви, чому церква повинна існувати і яку роботу вона має виконувати. Зрозумівши це, вони повинні подивитися, хто з нинішніх членів церкви не відіграє позитивної ролі, коли йдеться про цінність існування церкви чи про роботу, яку вона виконує, або хто може чинити переривання й завади та справляти негативний вплив на сутнісну роботу церкви чи навіть серйозно впливати на репутацію церкви та неславити Боже ім’я. Чітко розрізняти та своєчасно вичищати або виключати цих людей – хіба це не та робота, яку повинні виконувати лідери і працівники? (Так.) Отже, що потрібно для того, щоб добре виконувати цю роботу? Щоб вичистити або виключити всіляких злих людей та очистити церкву, а також дозволити проявитися цінності існування церкви й дати церкві змогу виконувати ту роль, яку вона повинна, і водночас дозволити роботі церкви безперешкодно просуватися, лідери і працівники мусять спершу розрізнити, хто саме в церкві є злими людьми й антихристами. Це та інформація або фактична ситуація, яку лідери і працівники повинні спершу осягнути, виконуючи цю роботу. Перше питання, з яким стикаються лідери і працівники в цій роботі, – це розрізнення різних видів людей. У чому мета розрізнення різних видів людей? У тому, щоб розподілити їх за родом їхнім і захистити тих, хто є справжніми членами церкви. Однак сам лише захист цих людей не означає, що робота, викладена в чотирнадцятому зобов’язанні, виконується успішно. Що ж тоді є найважливішим аспектом успішного виконання цієї роботи? Це вичищання або виключення всіляких маловірів і злих людей, які не належать до церкви. Незалежно від того, чи характеризують цих людей як злих людей, чи як антихристів, якщо вони відповідають умовам для вичищення або виключення, то виникає потреба в цій роботі, і настає час для лідерів і працівників виконувати своє зобов’язання. Спершу побесідуймо про те, як розрізняти різні види людей.

I. На основі мети віри в Бога

Як нам розрізняти різні види людей? Перший критерій – розрізняти їх за метою віри в Бога. Другий – за їхньою людськістю. І третій – за їхнім ставленням до свого обов’язку. Якби ми використали прості, короткі заголовки, то вони були б такими: по-перше, мета віри в Бога; по-друге, людськість; і по-третє, ставлення до свого обов’язку. Тепер, коли в нас є ці три заголовки, яке у вас розуміння кожного з них? Ми раніше не так багато обговорювали мету віри людей у Бога. Ми більше говорили про людськість і ставлення до свого обов’язку, тому ви краще знайомі з цими речами. Мета віри людей у Бога насправді також не є для вас чимось дуже незнайомим, тому що ви й самі прийшли до віри в Бога з певною метою. Деякі люди вірять у Бога, бо не хочуть потрапити в пекло, деякі – бо хочуть потрапити на небеса, деякі – бо не хочуть помирати, деякі – щоб уникнути лих, деякі – просто тому, що хочуть бути добрими людьми, деякі – бо хочуть уникнути поганого поводження тощо. Ця тема не повинна бути для вас незнайомою; просто деталі, про які Я говоритиму, можуть бути дещо незнайомими – ви можете почуватися невпевнено щодо них, не знаючи, що Я збираюся про них сказати або з чого почну. Отже, поговорімо про це коротко. Скажіть Мені, людей з якими типами намірів і цілей у вірі в Бога слід вичистити або виключити? (Тих, хто прагне лише слави й статусу, хто хоче лише мати владу та хто безсовісно заважатиме церкві заради свого статусу.) Це один вид людей. Є ще інші? (Маловіри, які прагнуть лише благословень і шукають того, щоб насититися з хлібів.) Маловіри, це ще один вид. Є ще? Ви, можливо, думаєте про прояви деяких людей, але не можете чітко розрізнити, чи ці люди просто виявляють розбещений характер, чи вони насправді є людьми з нечистими мотивами у вірі в Бога, яких слід вичистити або виключити. Ви не можете цього з’ясувати й відчуваєте, що це дещо незрозуміло, тому не можете чітко це сформулювати. Тема мети віри людей у Бога досить широка. Кожен має якісь наміри й цілі у вірі в Бога. Однак ті види людей з нечистими мотивами у вірі в Бога, про які ми тут говоримо, не відповідають умовам для Божого спасіння. Вони не можуть досягти спасіння і не можуть досягти навіть мінімального стандарту, щоб бути трудівниками. Незалежно від того, з якою метою ці люди вірять у Бога, у будь-якому разі, отримавши можливість, ці люди, що прийшли до віри в Бога з певною метою, намагатимуться досягти своїх цілей, а якщо в них не буде можливості, вони чинитимуть зло та створюватимуть завади. Це призведе до немислимих наслідків для роботи церкви або для життя-входження Божих обранців, і саме цих людей слід вичищати або виключати. Якщо наразі відкласти людськість цих людей або те, яке ставлення вони плекають до своїх обов’язків, а говорити лише з погляду їхньої мети віри в Бога, то вона абсолютно не в тому, щоб прийняти істину й досягти спасіння, і тим більше не в тому, щоб коритися Богу та поклонятися Йому. Тому їхня віра в Бога, природно, не призведе до спасіння. Замість того щоб дозволяти цим людям залишатися в церкві й постійно заважати Божим обранцям – справжнім братам і сестрам – краще якомога раніше точно розрізнити й охарактеризувати їх, а потім своєчасно вичистити з церкви. До них не слід ставитися як до членів церкви чи братів і сестер. Отже, хто ці види людей? Щойно ви загалом говорили про деякі поняття. Я наведу кілька конкретних прикладів, і, почувши їх, ви зрозумієте.

А. Задля задоволення свого бажання бути чиновником

Спершу поговорімо про перший тип людей, яких слід вичищати або виключати з церкви. Деякі люди завжди хочуть стати чиновниками в суспільстві й прославити своїх предків, та їхня кар’єра не складається, однак їхнє бажання бути чиновниками анітрохи не згасає. Але соціальний статус їхньої родини невисокий, тому вони відчувають, що життя безнадійне, і вважають світ надто несправедливим, адже не можуть здійснити навіть це незначне бажання. Вони відчувають, що мають певні знання та здібності, але ніхто їх не цінує. Вони не можуть знайти покровителя, і перспектива стати чиновником видається їм дуже примарною. У цій безвихідній ситуації вони знайшли церкву. Вони вважають, що якщо вони можуть стати лідером у церкві – це те саме, що бути чиновником, і так їхнє бажання може бути задоволене. Тож вони приходять у Божий дім, бажаючи здійснити щось величне. Вони думають, що їхні здібності та вміння якраз підходять для того, щоб їх використали в Божому домі, і що їхня надія стати чиновником і видатною особистістю може здійснитися, і так вони виконають бажання всього свого життя. Їхній погляд на віру в Бога можна узагальнити такими висловами, як «Послуга за послугу», «Справжнє золото рано чи пізно заблищить» і «Розумна пташка й гілку обирає мудро» – ось на якому тлі вони обрали шлях віри в Бога. Судячи із сутності такої людини, стає зрозуміло, що вона не вірить в існування істини у світі, і тим паче не вірить в існування Спасителя. Коротко кажучи, вона не вірить в одного істинного Бога та ще менше вірить в існування Творця. Чи те, що написано в Біблії, чи те, що проповідується в релігійному світі, – що Бог створив світ і людство, що Бог володарює над людством і веде його, – усі ці вислови для них лише історичні записи. Ніхто їх не досліджує, і ніхто не може їх перевірити; це просто легенди та історії, різновид релігійної культури. Це їхнє найбазовіше розуміння віри. Вони приходять до віри в Бога з таким розумінням, думаючи, що йдуть правильним шляхом, залишають темряву заради світла, що вони – та сама «розумна пташка», яка й гілку обирає мудро. Звісно, свій вибір і бажання стати чиновником і видатною особистістю вони не полишили. Вони вірять, що в цьому величезному світі з такою кількістю людей для них немає місця, і лише Божий дім може дати їм надію. Лише життя в церкві може дати їм шанс використати свої таланти та здійснити своє бажання стати видатною особистістю. Це тому, що, на їхній погляд, у поточній ситуації зовнішній світ стає все більш нечестивим і темним – лише церква є землею чистоти в цьому світі; церква – єдине місце у світі, що може надати людям духовну поживу, і лише церква дедалі більше процвітає. Вони приходять до віри в Бога з такими бажаннями й такою метою. Прийнявши віру, вони нічого не розуміють ні про віру в Бога, ні про прагнення істини, ні про питання, пов’язані з істиною, Божим характером і Божою роботою. Вони не прагнуть цього й не звертають на це уваги. У своєму серці вони анітрохи не полишили свого бажання статусу та чиновництва; натомість вони продовжують триматися за ці уявлення та погляди, тиняючись у церкві. Вони розглядають церкву як громадську організацію, релігійну громаду, а Божу роботу й Божі слова – як ілюзії, створені віруючими через їхні забобонні переконання. Тому, щойно мова заходить про прагнення істини, щойно згадуються Божі слова й Божа робота, вони відчувають неприйняття й опір. Якщо хтось каже, що щось є Божою справою, Божим володарюванням або Божим улаштуванням, вони відчувають неприйняття. Однак, яке б неприйняття вони не відчували, і незалежно від того, визнають чи приймають вони істину, їхнє бажання здобути статус у церкві, щоб задовольнити свою жадобу влади, ніколи не зменшувалося й не було полишене. Оскільки вони мають такі амбіції та жагу, у них, природно, з’являються різні прояви. Наприклад, вони підбурюють людей, кажучи таке: «Не варто в усьому керуватися божими словами або пов’язувати все з божими словами й богом. Насправді багато людських ідей і висловлювань є правильними; люди повинні мати власні точки зору й позиції». Вони поширюють ці твердження, щоб уводити людей в оману. Водночас вони також завзято демонструють свої таланти, дари та різноманітні тактики й хитрощі, якими вони можуть орудувати у світі, намагаючись привернути увагу людей, здобути їхню прихильність і високу оцінку. Яка мета цієї їхньої завзятої демонстрації? Щоб люди високо їх цінували й дивилися на них знизу вгору; щоб мати статус серед людей і тим самим задовольнити своє бажання просуватися кар’єрними сходами чиновника й прославити своїх предків. Вони задоволені, коли їх шанують, хвалять, ідуть за ними, підтримують, обожнюють і дивляться на них знизу вгору, і навіть коли їм лестять. Ба більше, вони невпинно прагнуть цього й насолоджуються цим. Хоча Божий дім постійно розвінчує антихристів, злих людей і різні розбещені характери людей, у своєму серці вони зневажають це як щось, що навіть не заслуговує на їхнє презирство, і відчувають до цього особливе неприйняття. Вони цілеспрямовано прагнуть статусу, захоплення й поваги з боку інших, щоб здійснити бажання, яких вони не змогли досягти у світі та суспільстві. Отже, з якою метою вони вірять у Бога? Не для того, щоб отримати сторицею в цьому житті й вічне життя у світі прийдешньому, і, звісно, не для того, щоб прийняти істину й бути спасенними. Їхня мета віри в Бога – не поводитися як створена істота, а бути чиновником і паном, насолоджуватися благами статусу. У церкві, безумовно, є такі люди; це лиходії, які проникають у церкву. Церква категорично не дозволяє таким людям змішуватися з Божими обранцями, тому цих людей слід вичищати. Чи легко розрізнити їхню мету віри в Бога? (Так.) З огляду на їхні наміри та мету у вірі в Бога, разом із їхніми різними проявами в церкві, що це за люди? (Маловіри.) Так, це маловіри. Окрім того, що вони маловіри, вони ще й хочуть прагнути статусу та перспектив у Божому домі, щоб задовольнити свою жагу влади. Їхня мета віри в Бога – стати чиновниками. То чому ж церкву слід очищати від цих людей? Хтось може сказати: «Якщо маловіри трудяться в Божому домі і як друзі церкви можуть трохи допомогти, хіба не можна їх залишити?» Чи слушне це твердження? (Ні.) Чому воно неслушне? (Їхнє бажання стати чиновниками, безумовно, призведе до вчинків, які заважатимуть іншим, не принесуть користі роботі Божого дому та вплинуть на прагнення братів і сестер до істини.) Як не поглянь, маловіри чинять опір істині й заперечують Бога, тому Божий дім не може їх утримувати. Вони не відіграватимуть позитивної ролі. Незалежно від того, чи прагнуть вони стати чиновниками, самі лише їхні висловлювання, прояви та вчинки як маловірів можуть спричиняти завади й не матимуть позитивного ефекту. Деякі брати й сестри, переживаючи певні обставини, кажуть: «Це Боже володарювання, і ми мусимо коритися». Чи можуть маловіри коритися? Уже добре, якщо вони не починають заважати й чинити опір. У своєму серці вони навіть кажуть: «Не кажіть, що все є божим володарюванням. Люди повинні мати власні думки та певну незалежність; не приписуйте все божому володарюванню!» Вони не тільки тягнуть інших униз, а й говорять якісь двозначні, правдоподібні хибні судження, щоб уводити людей в оману. Хіба це не безсоромно? Можливо, вони й здатні на якісь вправні маневри та хитрощі серед невіруючих, але Божий дім – невідповідне місце для таких маневрів і хитрощів! Деякі люди тримають клініки, куди всі люблять ходити, бо кажуть, що уколи там не болючі. Чому уколи не болючі? Кінчик голки змочують в анестетику, тому, звісно, не боляче. Це мудрий хід? (Ні, це згубний хід.) Проте вони вважають це мудрим ходом і хваляться цим, думаючи, що це демонструє їхні здібності та вміння, і кажуть: «Усе, що ти робиш, – це говориш про покору богові, боже влаштування та боже володарювання. А в тебе є такі вміння, як у мене?» Хіба це не безсоромно? (Так.) Вони навіть хваляться такими згубними хитрощами! Люди, які, маючи мотиви маловірів, проникають у церкву, – це ті, кого слід вичищати з церкви. Чому? У своєму серці ці люди чинять опір істині й відчувають до неї відразу. Незалежно від того, з якою метою вони вірять у Бога та чи можуть вони це відкрито визнати, виходячи з їхньої сутності як маловірів, церква повинна вичищати або виключати їх. Ці маловіри проникають у церкву з певною метою, бажаючи продемонструвати свої таланти, реалізувати свої амбіції та задовольнити свої бажання в церкві. Вони хочуть використати дорогоцінне місце, яким є церква, як засіб для досягнення своєї мети – здобути владу, вихвалятися, уводити в оману та контролювати людей. З огляду на їхню мету віри в Бога, вони здатні заважати Божим обранцям і роботі церкви та переривати їх. Тому цих людей необхідно вичищати або виключати з Божого дому. Лідери і працівники повинні бачити наскрізь їхню сутність маловірів. Незалежно від того, чи ґрунтується твоя думка на їхніх проявах чи на їхніх постійних висловлюваннях про віру в Бога, щойно ти осягнув ситуацію й чітко розрізнив, що вони маловіри, ти повинен рішуче відкинути їх без вагань. Який би метод чи мудрість ти не застосовував, знайди будь-який спосіб, щоб вичистити їх, – це робота, яку повинні виконувати лідери і працівники; це робота, яку вони повинні взяти на себе. Це один із типів людей, яких слід вичищати або виключати.

Б. Задля пошуку протилежної статі

Отже, які прояви другого типу людей, яких слід вичищати або виключати? Деякі люди ніколи не мали стосунку до віри в Бога; у них просто склалося сприятливе враження про неї. Їм нецікаво знати, чого слід прагнути або що здобувати, вірячи в Бога. Вони чули, що люди, які вірять у Бога, досить сумлінні й простодушні, тому хочуть знайти в церкві романтичного партнера, потім одружитися й жити стабільним життям. Це їхній намір і мета, тому вони приходять до церкви, щоб знайти свого ідеального партнера. Ці маловіри не мають ані найменшого інтересу до віри в Бога; їм абсолютно байдуже до Творця, істини, спасіння, пізнання Бога, виконання обов’язку та будь-яких подібних питань. Навіть якщо вони можуть щось зрозуміти, почувши Божі слова й проповіді, вони не хочуть брати це до серця. Вони просто хочуть знайти ідеального партнера і, звісно, сподіваються познайомитися з більшою кількістю людей і розширити коло своїх знайомств. Вони приходять до віри в Бога з метою знайти ідеального партнера. Деякі люди можуть сказати: «Звідки Ти знаєш, що в них така мета? Вони нічого Тобі про це не казали й не згадували!» Вони демонструють це своєю поведінкою. Подивіться, як вони завжди шукають представників протилежної статі, коли виконують свої обов’язки або контактують із кимось. Щойно їм хтось сподобається, вони постійно бесідують із цією людиною й наближаються до неї, завжди розпитують про неї та намагаються її пізнати. Ці незвичайні дії та прояви повинні привернути достатню увагу лідерів і працівників, які мають спостерігати, які в них наміри та якої мети вони прагнуть досягти; вони повинні з’ясувати, хто проповідував їм Євангеліє, чому вони особливо шукають контакту з протилежною статтю, чому в них завжди є про що поговорити з протилежною статтю і чому вони мають особливу прихильність до протилежної статі, зокрема виявляючи особливу цікавість і турботу до людей, які їм подобаються. Такі особи мають сприятливе враження про тих, хто вірить у Бога. Навіть якщо їм не дуже цікаві зібрання, слухання проповідей, бесіди про Божі слова, співи гімнів, бесіди про особистий досвід та інші подібні речі, вони зазвичай не кажуть нічого, що спричиняє завади й переривання. Вони зосереджені виключно на пошуку романтичного партнера, щоб жити з ним хорошим життям. Якщо вони знайдуть партнера, то зможуть слідувати за ним у вірі в Бога; навіть якщо самі вони не прагнуть, то можуть підтримувати свого партнера у вірі в Бога. Деякі люди мають відносно прийнятну людськість, готові допомогти й докладають усіх зусиль, щоб бути дружніми та добрими. Наприклад, вони можуть бути терпимими до інших, вигадувати все можливе, щоб допомогти тим, хто має труднощі, розв’язати їх, або дати якусь пораду тощо. Вони відносно добрі до інших і не мають злоби, але їхня мета й ціль у вірі в Бога не дуже шляхетні. Вони не прагнуть істини й не приймають її, хто б із ними про неї не бесідував. Після пів року чи року-двох слідування в них немає жодних змін. Хоча вони не кажуть нічого про невіру й не спричиняють жодних завад чи переривань, у них узагалі не з’являється інтересу до питань віри в Бога. Чи доречно таким людям залишатися в церкві? (Ні.) Чи слід очищати церкву від таких людей? (Від них її також слід очищати.) Яка причина? (Тому що їм нецікава істина, і вони не є об’єктами для спасіння. Якщо вони залишатимуться в церкві, постійно шукаючи партнера, це заважатиме іншим і вводитиме їх у спокусу; вони не відіграватимуть позитивної ролі.) Саме так і є. Наприклад, деякі люди особливо люблять їсти м’ясо. Коли вони їдять м’ясо, вони забувають про свою роботу. Якщо м’яса немає, вони ще здатні займатися якимись належними справами, але коли м’ясо є, їхня робота затримується. Що для них м’ясо? (Спокуса.) Саме так, це спокуса. Отже, чи можна тих, хто постійно шукає партнера, вважати джерелом спокуси? (Так.) Вони справді є джерелом спокуси. Таким людям слід чітко пояснити: «Ти не маєш щирості у вірі в Бога чи у виконанні свого обов’язку. Ти ніколи не міг інтегруватися в церкву й ніколи не вважався справжнім віруючим. За ці два роки спілкування ми побачили твою мету: ти просто хочеш знайти партнера в церкві. Хіба це не шкодить хорошим людям? Люди в церкві тобі не підходять. Серед невіруючих є багато тих, хто тобі підійде. Іди й знайди когось серед невіруючих». Підтекст полягає в тому, щоб сказати їм: «Ми бачимо тебе наскрізь. Ти не один із Божих обранців. Ти не людина Божого дому. Тебе не можна вважати нашим братом чи сестрою». Таких людей слід вичищати з церкви згідно з принципами Божого дому. Таким чином, церква буде очищена від цих людей, які безрозсудно шукають партнера та зваблюють інших. Хіба таких людей нелегко розрізнити? (Так.) Ці люди також є маловірами. Вони мають певну прихильність до церкви, до релігійної віри та до тих, хто вірить у Бога. Вони просто хочуть використати можливість віри в Бога, щоб знайти партнера серед віруючих, щоб жити з ним і щоб він віддано їм служив. Скажіть Мені, хіба таке можливо? Чи повинні ми їх задовольняти? Чи повинна церква влаштовувати такі справи? (Ні.) Церква не зобов’язана задовольняти їхні особисті вподобання. Як би вони не думали, що віруючі – хороші люди, що вони зможуть жити з ними належним чином або що віруючі можуть іти правильним шляхом, це марно – їхня думка не має значення. Таких маловірів можна знайти в більшості церков. Щоб розібратися з цими людьми, слід використовувати метод, про який ми щойно бесідували, або ви можете використовувати кращі методи, якщо вони у вас є, аби тільки все вирішувалося згідно з принципами. Цих маловірів зараховують до різних типів злих людей – хіба це надмірно? (Ні.) Саме так ми й ставимося до маловірів.

В. Задля уникнення лих

Які ще типи людей слід вичищати або виключати з церкви? (Ще один тип – це ті, хто вірить у Бога лише для того, щоб уникнути лих.) Віра в Бога лише для того, щоб уникнути лих, – це також мета, яку люди мають у вірі. Хіба більшість людей, які вірять у Бога, не мають такої домішки? (Так.) Тож як нам розрізнити, яких людей через це слід вичищати або виключати, а які просто демонструють нормальний вияв розбещеності й не підлягають вичищенню чи виключенню? У більшості людей віра змішана з мотивом вірити в Бога, щоб уникнути лих, – це факт. Серед тих, хто вірить у Бога, щоб уникнути лих, ви повинні розрізняти маловірів, які відповідають критеріям для вичищення або виключення. Наприклад, такі люди, бачачи, що лиха посилюються, починають частіше відвідувати зібрання й швидко забирають назад книги Божих слів, які вони раніше повернули до церкви, кажучи, що тепер хочуть вірити в Бога серйозно. Однак, щойно лиха минають або вщухають, вони повертаються до ведення бізнесу та заробляння грошей, блокуючи всі способи зв’язку, щоб брати й сестри не могли знайти їх або зв’язатися з ними для зібрань. Коли трапляються лиха, вони активно шукають братів і сестер, але коли лиха минають, братам і сестрам стає дуже важко їх знайти, і дуже рідко комусь вдається з ними зв’язатися. Хіба ці прояви не досить очевидні? (Так.) Коли немає лиха, вони кажуть: «Людям потрібне нормальне життя. Ми повинні жити своїм життям. Я мушу щодня готувати їжу вдома, і мені треба водити дітей до школи й забирати їх, тому іноді я не можу потрапити на зібрання. Крім того, для життя потрібні гроші; всі витрати на життя треба оплачувати. Ми не можемо вижити, не заробляючи грошей. У цьому світі ніхто не може обійтися без грошей. Віра в бога має бути практичною!» Вони говорять правдоподібно й наводять безліч причин, повністю зосереджуючись на зароблянні грошей і повсякденних справах, лише зрідка відвідуючи зібрання й рідко читаючи Божі слова. Їхнє ставлення до віри в Бога літепле – ні холодне, ні гаряче. Коли трапляється лихо, вони кажуть: «О, я не можу без бога; мені потрібен бог! Я мушу щодня молитися богові й кликати його! Я не намагаюся уникнути лиха; головне, що я не можу бути без бога в серці. Хороше життя без бога в серці все одно відчувається порожнечею!» Вони не можуть сказати жодного слова, яке б демонструвало хоч якесь знання про Бога; усе, що вони кажуть, – це слова для виправдання своїх дій і поведінки. Вони не знають, скільки книг Божий дім роздає кожному; вони не знають, якої теми досягли проповіді; вони не знають, про які істини зараз бесідують у церковному житті. Вони відвідують зібрання раз на пів року або раз на рік. Коли вони приходять, то кажуть: «Невіруючі просто жахливі. Суспільство несправедливе. Цей світ злий. Докладати зусиль, щоб заробити гроші, так важко! Божа ноша на людях легка…» Вони продовжують говорити про ці марні речі, які не мають нічого спільного з темами та змістом бесіди на зібранні. Вони промовляють кілька порожніх слів у своїй молитві та кілька поверхневих слів про віру в Бога, а потім вважають себе віруючими, відчуваючи спокій у серці та мир. Хіба це віра в Бога? Що це за нікчеми? Якщо ви запитаєте їх: «Чому ти не відвідуєш зібрання регулярно?», вони кажуть: «Мої умови не дозволяють. Це обставини, які бог для мене організував, і я мушу коритися». Як гарно звучать ці слова! Вони також кажуть: «Подивися, бог організував для мене ці обставини. Уся моя родина залежить від мене в плані їжі, тому я мушу заробляти гроші, щоб вижити! Наразі заробляння грошей – це завдання, яке дав мені бог». Вони геть не згадують про виконання свого обов’язку, а також про свою відповідальність і повинності як створеної істоти, і тим паче не згадують, як практикувати Божі слова; лише зрідка вони відвідують зібрання й жертвують кілька юанів, думаючи, що зробили внесок у Божий дім. Є й інші, які, коли їхні діти хворіють, моляться Богу, а через кілька днів, коли дітям стає краще, вони швидко жертвують церкві гроші, а потім знову зникають. Щоразу, коли вони спілкуються з братами й сестрами, вони ніколи не бесідують про істину й не читають Божих слів. Коли немає лих чи нещасть, вони ніколи не моляться Богу. Їхні щоденні розмови завжди про побутові дрібниці, суперечки про правильне й неправильне, плотське життя, різні суспільні явища та різні речі, що вони бачать і чують; вони рідко бесідують про Божі слова й ніколи не промовляють щирого слова, пов’язаного з вірою в Бога. Вони просто зберігають своє місце в церкві, щоб шукати Божої турботи й захисту. Це просто їхній спосіб віри в Бога; вони лише шукають миру й благословень, зовсім не прагнучи істини. Їм анітрохи нецікава істина. Вони лише хочуть отримувати вигоду, благодать і благословення від віри в Бога. Їм байдуже до наступного життя, бо вони його не бачать і зовсім у нього не вірять. Вони лише хочуть насолоджуватися Божою благодаттю в цьому житті й уникати всіх лих. Оскільки Бог і церква є їхнім притулком, то щоразу, коли вони відвідують зібрання, це, безумовно, стається тоді, коли вони зіткнулися з труднощами чи лихами. Чи є такі люди щирими віруючими в Бога? (Ні.) Що це за люди? (Опортуністи й маловіри.) Це маловіри, які хочуть використати церкву, щоб уникнути лих. Чи слід дозволяти таким людям залишатися в церкві? (Ні.) Коли вони приходять на зібрання, вони заважають іншим і викликають у них внутрішнє сум’яття. Більшість людей надто ввічливі й соромляться намагатися їх стримати, тому дозволяють їм базікати й заважати всім їсти й пити Божі слова. Що в цей момент повинні робити лідери і працівники? Хіба вони не повинні взяти на себе відповідальність за обмеження таких людей, захист інтересів більшості та підтримку нормального церковного життя? (Так.) Ти можеш забрати в них книги Божих слів і порадити їм покинути церкву. Є різні способи переконати когось покинути церкву – ви можете придумати свої власні. Просто переконайтеся, що ця людина більше не зможе зв’язатися з братами й сестрами. Припустімо, хтось каже: «Ця людина хороша. Вона просто говорить про якісь побутові дрібниці в церкві, але не заважає роботі церкви й не впливає на виконання нашого обов’язку, тому ми повинні бути терпимими! Хіба у вірі в Бога ми не повинні терпіти й зносити всіляких людей? Бог хоче, аби кожна людина була спасенна, і не бажає, щоб хтось зазнав загибелі!» Тоді ти маєш подумати, чи є вона об’єктом для спасіння. Якщо ні, то хіба ми не повинні розрізнити й вичистити її? (Так.) Деякі люди кажуть: «Я надто ввічливий; мені було б соромно намагатися переконати їх покинути церкву». Цю проблему легко вирішити. Якщо ти просто не контактуватимеш із ними, вони не заважатимуть тобі й не сковуватимуть тебе. Навіть якщо ти з ними зіткнешся, тобі не потрібно з ними спілкуватися. Немає потреби говорити з ними про питання віри в Бога; просто стався до них як до невіруючих. Деякі люди кажуть: «Хіба ми не можемо допомогти їм із любов’ю та побесідувати з ними про істину, яку ми розуміємо?» Щодо таких маловірів, якщо ти справді маєш любов, ти можеш спробувати. Якщо ти справді зможеш їх змінити, тоді їх не потрібно вичищати або виключати. Деякі люди кажуть: «Я не марнуватиму зусиль. Допомагати їм – марно, це як купати свиню; як би чисто ти її не вимив, вона все одно піде й качатиметься в багнюці. Така вже це істота; вона не зміниться!» Якщо ти можеш це усвідомити, то ти маєш рацію. Чи будеш ти й далі бесідувати про істину з такими маловірами, щоб допомогти їм? Чи будете ви й далі виконувати цю марну працю? (Ні.) У цей момент ви усвідомлюєте, що були нерозумними й не бачили людей наскрізь. Маловіри не можуть змінитися. Ці люди також знають, що ті, хто вірить у Бога, чинять добрі справи й уникають поганих, що вони не знущаються з інших і не обманюють їх. У них складається хороше враження про тих, хто вірить у Бога, тому вони маскуються під прапором «вірити в існування Бога» та «вірити в Бога – це добре» й пробираються до церкви, змушуючи людей вважати їх братами чи сестрами. Деякі люди справді на це купуються, справді вважають їх братами чи сестрами, часто відвідують їх і допомагають їм. Лише через тривалий час вони усвідомлюють: «Ця людина приходить до церкви лише тоді, коли стикається з лихами чи труднощами, і говорить марні, безглузді речі. Коли в неї все гладко й добре, коли її життя налагоджується, вона всіх ігнорує. Якби ми раніше знали, що це такий негідник, ми б не допомагали йому і не докладали б стільки зусиль!» Чи є якась користь шкодувати зараз? Шкодувати вже запізно – ти вже так багато говорив марно! Коротко кажучи, таких маловірів потрібно якомога раніше розрізняти, розбиратися з ними й вичищати з церкви. Не вважайте їх братами й сестрами; вони не є братами й сестрами. Лише люди, обрані Богом, є братами й сестрами; лише ті, хто може бути спасенний і хто прагне поклонятися Богу, є братами й сестрами. Ті, хто тиняється в Божому домі, щоб уникнути лих і жадібно насолоджуватися Божою благодаттю, не приймаючи істини, є маловірами. Вони не є братами й сестрами, і тим паче не є Божими обранцями. Зрозуміло? З такими маловірами необхідно поводитися згідно з принципами; із ними слід розбиратися так, як належить. Це зобов’язання лідерів і працівників, а також принцип, який повинен бути зрозумілий кожному з Божих обранців.

23 жовтня 2021 року