Як розрізняти антихристів і людей, що мають характер антихристів

Розрізнення на основі їхнього ставлення до істини

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про зобов’язання лідерів і працівників. Перш ніж офіційно розпочати бесіду, розгляньмо одну з тем, що стосуються антихристів, про яку ми бесідували раніше: як розрізняти людей із характером антихристів і людей із сутністю антихристів, і в чому полягають відмінності між цими двома типами людей. Спочатку ми побесідуємо про те, як розрізняти антихристів; це не дуже складно. Передусім ти мусиш чітко побачити, які очевидні характерні прояви демонструють антихристи, щоб за короткий час ти міг розпізнати справжнього антихриста, визначаючи, що це точно не той, хто має лише характер антихристів, і не той, хто йде шляхом антихристів. Так ти здобудеш здатність розрізняти антихристів і більше не будеш уведений ними в оману, спійманий у пастку та контрольований ними. Зараз найбільш вирішальне – уміти розрізняти очевидні відмінності між людьми з природою-сутністю антихристів і людьми з характером антихристів. Щоб розрізнити ці два типи людей, спершу треба осягнути їхні основні характеристики. Деякі люди зосереджуються лише на виявах розбещеності антихристів у повсякденному житті, як-от на їхній схильності утверджувати свій статус і читати іншим нотації, але не можуть розрізнити природу-сутність антихристів. Це нормально? (Ні.) Є й такі, що кажуть, ніби найочевидніші прояви антихристів – це їхня зарозумілість і пиха, і вони характеризують усіх зарозумілих і пихатих людей як антихристів. Це правильно? (Ні.) Чому це неправильно? Тому що зарозумілість і пиха – не найочевидніші прояви антихристів; це розбещені характери, спільні для всіх розбещених людей. Кожна людина має зарозумілий і пихатий характер, тому характеризувати всіх зарозумілих і пихатих людей як антихристів – серйозна помилка. Отже, які прояви є сутнісними проявами антихристів, що можуть з першого погляду прояснити сутнісні відмінності між антихристами й людьми з характером антихристів і дати змогу розрізнити, що сутності цих двох типів людей різні та що до таких людей слід ставитися по-різному? Чи мають ці два типи людей схожість і подібність у певних аспектах, як-от учинках, поведінці та характерах? (Так.) Якщо ти не спостерігаєш уважно, не розрізняєш серйозно або не маєш у серці точного розуміння та розпізнавання характеру й сутності цих двох типів людей, то дуже легко ставитися до них так, ніби вони одного типу. Ти можеш навіть помилково прийняти антихриста за людину з характером антихристів і навпаки, тобто легко зробити такі помилкові судження. Отже, які основні характеристики та відмінності між цими двома типами людей, що можуть дозволити на основі вагомих доказів розрізнити, хто є антихристом, а хто – людиною з характером антихристів? Ця тема має бути вам знайома, тож послухаймо ваші думки. (Один аспект, що використовується для розрізнення антихристів і людей із характером антихристів, – це їхнє ставлення до істини; інший – їхня людськість. Щодо ставлення до істини, то антихристи ненавидять істину й зовсім її не приймають. Хоч би скільки лихих вчинків, що спричиняють переривання й завади, вони не коїли, і хоч би як ти з ними бесідував чи обтинав їх, вони цього не визнають і є непохитно нерозкаяними. Люди з характером антихристів також можуть чинити неправильно, коли не розуміють істини чи не осягають принципів, але коли їх обтинають, вони можуть приймати істину, розмірковувати над собою та пізнавати себе, а також здатні відчувати докори сумління й каятися. З погляду їхнього ставлення до істини, сутність антихристів у тому, що вони ненавидять істину, тоді як люди з характером антихристів можуть прийняти істину. З погляду їхньої людськості, антихристи – це злі люди без почуття совісті чи почуття сорому, тоді як люди з характером антихристів мають почуття совісті й почуття сорому.) Ви згадали дві характеристики; чи бесідували про цей зміст раніше? Чи вважаються вони очевидними характеристиками? (Так.) Ставлення антихристів і людей із характером антихристів до істини абсолютно різне. Це дуже важливий момент, і це прояв з очевидними характеристиками. Антихристи відчувають відразу до істини й зовсім її не приймають. Вони радше помруть, ніж визнають, що Божі слова – це істина. Хоч би як ти бесідував про істину, вони внутрішньо опираються їй і відчувають до неї відразу. Вони можуть навіть у душі проклинати тебе, насміхатися з тебе й зневажати тебе, ставлячись до тебе з презирством. Антихристи вороже ставляться до істини; це очевидна характеристика. А які характеристики людей із характером антихристів? Якщо бути точним і об’єктивним, люди з характером антихристів, але з певною совістю та розумом, можуть змінити свої уявлення й прийняти істину завдяки тому, що інші бесідують із ними про істину. Якщо їх обтинають, вони також можуть скоритися. Тобто, доки люди з характером антихристів щиро вірять у Бога, більшість із них може приймати істину різною мірою. Підсумовуючи, люди з характером антихристів можуть прийняти істину й скоритися завдяки таким засобам, як самостійне читання Божих слів, прийняття Божої дисципліни та просвітлення або обтинання, допомога й підтримка братів і сестер. Це очевидна характеристика. Антихристи ж інші. Хоч би хто бесідував про істину, вони не слухають і не коряться. У них лише одне ставлення: вони радше помруть, ніж приймуть істину. Хоч би як ти їх обтинав, це марно. Навіть якщо ти бесідуєш про істину якомога ясніше, вони її не приймають; вони навіть внутрішньо опираються їй і відчувають до неї відразу. Чи може хтось із таким характером, що ненавидить істину, скоритися Богові? Безумовно, ні. Тому антихристи – це Божі вороги, і це невиправні люди.

Розрізнення на основі їхньої людськості

Щойно ви також згадали ще одну характеристику для розрізнення антихристів і людей, що мають характер антихристів, – з погляду людськості. Хто хотів би ще побесідувати про цю характеристику? (Антихристи мають особливо злостиву людськість; вони можуть придушувати й мучити людей, і хоч би скільки зла вони не коїли, вони не усвідомлюють, що треба покаятися.) Правильно, головна характеристика антихристів – це їхня злостива людськість, їхня безсоромність і брак совісті та розуму. Хоч би скільки лихих вчинків вони не коїли в церкві, хоч би скільки шкоди не завдавали роботі церкви, вони не вважають це ганебним і не бачать себе грішниками. Чи Божий дім розвінчує їх, чи брати й сестри обтинають їх, вони залишаються незворушними, не відчувають докорів сумління й не засмучуються. Це прояв антихристів з погляду людськості. Їхні головні характеристики – це брак совісті й розуму, брак сорому та вкрай порочний характер. Кожного, хто зачіпає їхні інтереси, вони судять і мучать, і в них особливо сильне бажання помсти, вони не шкодують нікого, навіть власних родичів. Ось наскільки порочні антихристи. З іншого боку, хай би скільки розбещеності виявляли люди з характером антихристів, вони не обов’язково є злими людьми. Хоч би які недоліки чи вади вони мали в людськості, які б помилки не робили, у чому б не зазнавали невдачі та не спотикалися, згодом вони можуть розмірковувати над собою та виносити уроки. Коли вони постають перед обтинанням, то здатні визнати свої помилки й відчувати докори сумління; і коли брати й сестри критикують або розвінчують їх – хоча вони можуть трохи захищатися й не бажати визнавати це в той момент, – насправді в серці вони вже визнали свою помилку й скорилися. Це доводить, що вони досі можуть прийняти істину й що їх можна виправити. Коли вони роблять помилки або стикаються з будь-якими проблемами, їхні совість і розум досі можуть функціонувати; вони свідомі, а не заціпенілі й бездушні чи непоступливі, що відмовляються щось визнавати. Крім того, хоча цей тип людей має характер антихристів, вони відносно співчутливі й дещо добріші. Коли вони стикаються з різними справами, характеристику, яку вони демонструють в аспекті людськості, можна найдоречніше й найзрозуміліше описати як відносну розсудливість. Якщо їх суворо обтинають, щонайбільше вони можуть відчувати трохи неприязні в серці, але з погляду на прояв їхньої людськості видно, що вони досі знають, що таке сором, що їхня совість здатна звинувачувати їх і що їхній розум може чинити певний стримувальний ефект. Якщо вони завдають збитків інтересам Божого дому або шкоди будь-яким братам і сестрам, вони завжди почуваються неспокійно всередині й відчувають, що підвели Бога. Ці прояви виявляються різною мірою в людей із характером антихристів. Навіть якщо вони не відразу виправляють ситуацію або роблять правильний вибір і правильно практикують після того, як щось трапиться, ці люди однаково мають у серці почуття усвідомлення. Їхня совість звинувачує їх; вони знають, що вчинили неправильно й не повинні так чинити знову, і вони також відчувають, що вони недобрі люди – невловимо, вони всі можуть мати ці почуття. Ба більше, з часом їхній стан зміниться, і в них буде справжнє каяття. Вони відчуватимуть глибокі докори сумління, шкодуючи, що спочатку не зробили правильного вибору й не практикували правильно. Ці прояви якраз і є найпоширенішими та звичайнісінькими проявами розбещених людей. Однак ті, хто є антихристами, – особливі; вони не люди, а дияволи. Хай скільки часу минає після того, як вони коять зло чи гріх, у них немає жодних докорів сумління; вони залишаються впертими й затятими до кінця. Люди з характером антихристів можуть скоритися, коли стикаються зі звичайним обтинанням. Зіткнувшись із суворим обтинанням, вони можуть виправдовуватися, заперечувати й відмовлятися прийняти це в той момент, але пізніше вони здатні розмірковувати над собою та пізнавати себе, відчувати докори сумління й каятися. Навіть якщо хтось насміхається з них і судить їх, кажучи, що в них немає людськості, вони можуть відчувати біль у серці, але не даватимуть відсічі й не ставитимуться до цієї людини як до ворога. Вони також можуть зрозуміти іншу людину, думаючи: «Я сам винен, що зробив цю помилку; як би інші до мене не ставилися, я на більше не заслуговую». Ці прояви виявляються різною мірою в різних людей. Коротко кажучи, ці вияви – нормальні та природні прояви людей із характером антихристів, людей із розбещеними характерами, і саме в цьому вони чітко відрізняються від антихристів. Через різні прояви цих двох станів стає відразу зрозуміло, які саме особи є злими людьми й антихристами, а які просто мають характер антихристів, але не є злими людьми.

Розрізнення на основі того, чи справді вони каються

Щойно було згадано два аспекти відмінностей між антихристами й людьми з характером антихристів: перший аспект – це їхнє ставлення до істини; ставлення людей до істини – це їхнє ставлення до Бога. У цьому аспекті між цими двома типами людей є чітка відмінність. По-друге, з погляду людськості, ці два типи людей також мають чітку сутнісну відмінність. Ці дві характеристики дуже очевидні; це абсолютно різні типи людей. Крім цих двох відмінностей, ще один аспект – чи є якийсь прояв каяття після вчинення зла. Що стосується тих, хто є антихристами, то хоч би які лихі вчинки вони коїли – чи то мучать людей, чи то створюють незалежні царства, чи то змагаються з Богом за статус, чи то крадуть приношення, чи то щось інше, – навіть якщо їх прямо розвінчують, вони не визнають цих вчинків. Якщо вони їх не визнають, чи можуть вони покаятися? Вони б радше померли, ніж покаялися. Вони не приймають фактів своїх лихих вчинків. Навіть якщо вони усвідомлюють, що розвінчання є абсолютно точним, вони опираються й противляться йому. Вони категорично не розмірковуватимуть над тим, чи на неправильному вони шляху, і не скажуть: «Мене характеризують як антихриста. Це дуже небезпечно, і мені треба покаятися». У них абсолютно немає таких думок у голові. Їхня людськість не володіє цими якостями. Тому антихристи мають очевидну характеристику: хоч би скільки років вони вірили в Бога, вони зовсім не приймають істину й не виявляють жодних реальних змін. Коли вони тільки-но починають вірити в Бога, то люблять виділятися з натовпу, змагатися за владу й вигоду, мучити людей, а також створювати угруповання й розділяти церкву. Їхня мета в прагненні до влади – жити за рахунок церкви та створити незалежне царство. Коли ти бачиш їх знову через три-п’ять років їхньої віри, вони досі демонструють ті самі прояви та характеристики без жодних змін. Навіть через вісім чи десять років вони залишаються такими самими. Дехто каже: «Можливо, вони зміняться після 20 років віри!». Чи можуть вони змінитися? (Ні.) Вони не зміняться. Вони демонструють ті самі прояви, чи то спілкуючись із кількома людьми, чи то з більшістю, чи то виконуючи звичайні обов’язки, чи то діючи як лідери або працівники. Вони ніколи не каються й не навертаються, уперто йдучи тим самим шляхом до кінця. Вони безумовно не покаються. Ось такі антихристи. Що стосується людей із характером антихристів, то навіть якщо деякі з них не є злими людьми, вони також мають розбещені характери. Вони виявляють зарозумілість, лукавість, егоїзм, ницість та інші види розбещеності. Вони також проявляють погану людськість. Коли вони тільки-но починають вірити в Бога, вони також хочуть змагатися за славу й вигоду, виділятися, щоб здобути захоплення людей, і мають амбіції та жагу бути лідерами й мати владу. Ці прояви присутні різною мірою в розбещених людей і не надто відрізняються від проявів антихристів. Однак у процесі віри в Бога вони починають розуміти деякі істини, переживаючи суд і розвінчання Божими словами, і виявляють ці розбещені характери дедалі рідше. Чому ці розбещені характери виявляються дедалі рідше? Тому що, зрозумівши істину, вони усвідомлюють, що така поведінка й такі прояви є виявами розбещених характерів. Лише в цей момент їхня совість пробуджується, і вони бачать, що глибоко розбещені й справді не мають людської подоби. Тоді вони виявляють бажання прагнути до істини й думають про те, як відкинути ці розбещені характери, як вирватися з їхніх кайданів і стати тими, хто прагне до істини й практикує її. Що це за прояв? Хіба це не поступове каяття? (Так.) У процесі переживання Божої роботи вони виявляють власні проблеми, розпізнають свої розбещені характери й розуміють свої різні стани. Вони також пізнають свою людськість-сутність, і їхня совість стає дедалі більш свідомою; вони дедалі більше відчувають, що глибоко розбещені, непридатні для Божого використання, що заслужили Божу огиду, і відчувають відразу до себе всередині. Несвідомо вони поступово каються в глибині свого серця, і з цим каяттям відбуваються деякі незначні зміни, незначні зміни, які можна побачити в їхній поведінці. Наприклад, спочатку, коли хтось розвінчував їхні проблеми, вони відчували неприязнь, спалахували від сорому й гніву, намагалися пояснювати й виправдовуватися, докладаючи всіх зусиль, щоб знайти різні виправдання та причини для самозахисту. Однак, постійно здобуваючи досвід, вони усвідомлюють хибність такої поведінки й починають виправляти цей стан і поведінку, старанно докладаючи зусиль, щоб прийняти правильні погляди, та прагнучи до гармонійної співпраці з іншими. Коли з ними щось стається, вони вчаться шукати й бесідувати з іншими, вчаться спілкуватися від щирого серця й мирно ладнати з іншими. Чи це прояви каяття? (Так.) Повіривши в Бога, вони поступово здобувають справжнє розуміння деяких характерів, поведінки та проявів антихристів, які вони виявляють. Потім вони поступово відкидають свої розбещені характери і є здатними облишити свій попередній неправильний спосіб життя, відмовитися від прагнення до слави й статусу та є здатними діяти, жити як людина й виконувати свій обов’язок згідно з істинами-принципами. Як досягається така зміна? Чи досягається вона через прийняття істини та постійне навернення й каяття? (Так.) Усе це досягається в процесі постійного каяття. Згодом їхній стан, безумовно, покращується, їхній духовний зріст також зростає в міру поглиблення їхнього досвіду, і коли з ними щось стається, вони здатні розмірковувати над собою. Чи то вони стикаються з невдачами або провалами, чи то їх обтинають, вони приносять ці питання до Бога й моляться до Нього, а також можуть співвідносити, аналізувати й розуміти свій розбещений стан, читаючи Божі слова. Хоча вони досі можуть виявляти розбещеність і формувати помилкові думки, коли з ними щось стається, вони здатні розмірковувати над собою та повставати проти себе. Доки вони усвідомлюють ці проблеми, вони можуть постійно шукати істину для їх розв’язання та практикувати каяття. Хоча цей прогрес дуже повільний, а результати – мінімальні, вони постійно змінюються в найпотаємніших глибинах свого серця. Люди цього типу завжди зберігають ініціативне, позитивне, самовмотивоване ставлення та стан навернення й каяття. Хоча вони іноді змагаються з іншими за славу й статус і різною мірою виявляють деякі прояви та вчинки антихристів, після переживання певного обтинання, суду й кари або Божої дисципліни, ці розбещені характери відкидаються й перетворюються різною мірою. Головна першопричина досягнення цих результатів криється в тому, що цей тип людей може в глибині свого серця розмірковувати над своїми розбещеними характерами й неправильними шляхами, якими вони йшли, та розуміти їх, а також може навернутися. Хоча зміни, зростання та здобутки від їхнього навернення дуже незначні, а прогрес – дуже повільний, настільки, що вони самі можуть цього навіть не помічати, після трьох-п’яти років такого досвіду вони можуть відчути деякі зміни в собі, і ті, хто їх оточує, також можуть це побачити. У будь-якому разі, є різниця між такими людьми, що мають характер антихристів, і тими, хто є антихристами. Яка головна характеристика щодо цього? (Люди з характером антихристів здатні каятися.) Коли вони роблять щось не так, чинять переступ або стикаються з обтинанням, судом і карою, проучуванням чи дисципліною, вони можуть покаятися. Навіть коли вони усвідомлюють, що вчинили неправильно або зробили помилку, вони можуть розмірковувати над собою й мати в серці ставлення навернення та каяття. Це характерна відмінність, яка повністю відрізняє людей із характером антихристів від антихристів.

Підсумок відмінностей між антихристами та людьми, що мають характер антихристів

Ті, хто є антихристами, – це живі сатани. Можна сказати, що вони живуть як сатани; вони – дияволи й сатани, видимі для людей. Отже, підсумуймо сутнісні відмінності між антихристами та людьми з характером антихристів. Один аспект – це їхнє ставлення до істини. Антихристи категорично не приймають істини. Хоча на словах вони можуть визнавати, що Божі слова – це істина, позитивні речі, корисні для людей слова та критерій для всього позитивного, і що люди мають приймати їх, коритися їм і практикувати їх, – усе це вони можуть говорити, але категорично не здатні практикувати Божі слова. Чому вони їх не практикують? Тому що вони не приймають істини у своїх серцях. Вони говорять устами, що Божі слова – це істина, але з абсолютно іншим мотивом: вони це говорять, щоб приховати той факт, що вони не приймають істини, і щоб уводити людей в оману. Те, що антихристи можуть промовляти слова й доктрини, не означає, що вони в серці визнають Божі слова істиною. Вони не можуть практикувати істину, тому що в корені не приймають істини Божих слів у своїх серцях; вони не бажають приймати істину й практикувати її, щоб увійти в істину-реальність. З іншого боку, люди з характером антихристів не обов’язково є антихристами. Деякі з них можуть різною мірою приймати істину, позитивні речі та правильні слова й коритися їм – це одна відмінність. Люди із сутністю антихристів ворожі до істини й відвертаються від неї, але деякі люди з характером антихристів можуть приймати й практикувати істину. Через читання Божих слів і кілька років переживання Божої роботи їхнє ставлення до істини може дещо змінитися. Глибоко в серці вони відчувають, що, хоча й не можуть практикувати істину, вона добра й правильна. Просто вони не люблять істину або не дуже нею цікавляться, тому її практика вимагає певних зусиль і боротьби. Отже, люди з характером антихристів, які, однак, мають певну совість і розум, можуть різною мірою приймати істину. Щонайменше глибоко в серці вони не чинять опору істині, не відчувають до неї неприязні та відрази. Більшість людей перебуває в такому стані й демонструє таке ставлення до істини. Такий опис цих людей не прикрашає й не очорняє їх. Це досить об’єктивно, чи не так? (Так.) Інший аспект – це розрізнення їх із погляду людськості, тобто розрізнення на основі їхньої совісті, розуму та добра чи зла їхньої людськості. Кожен, хто має злу людськість, не приймає істини й особливо відчуває до неї відразу, – безперечно, маловір або антихрист. Деякі люди не особливо люблять істину й не цікавляться нею. Коли інші бесідують про істину, вони стають сонливими й млявими. Однак люди такого типу не мають злої людськості й не мучать інших. Якщо ти бесідуєш про Божі наміри, істини-принципи або приписи Божого дому, вони можуть слухати й готові прийняти істину та прагнути до неї, але не обов’язково зможуть її практикувати. Якщо вони стають лідерами, то, можливо, не зможуть привести тебе до розуміння істини чи привести тебе до Бога, але вони абсолютно не мучитимуть тебе. Це людськість людей із характером антихристів. У будь-якому разі людськість людей із характером антихристів не така вже й зла; вони можуть різною мірою приймати істину. На противагу цьому, антихристам не тільки бракує совісті й розуму, а й притаманна надзвичайно порочна людськість. Люди з характером антихристів мають почуття совісті та певний розум, і вони можуть раціонально розбиратися з деякими справами. Наприклад, коли йдеться про те, як обирати й на чий бік ставати, маючи справу з вимогами Божого дому, з різними людьми в церкві та з позитивними й негативними речами, вони можуть розрізняти ці та інші подібні питання і, зрештою, здатні робити правильний вибір на основі своєї совісті. Люди такого типу не мають такої злої людськості й відносно добросерді. Є ще одна відмінність, про яку ми щойно бесідували: є деякі люди з характером антихристів, які можуть приймати істину, і коли вони чинять неправильно, то можуть розмірковувати над цим і мати каяття в серці. На противагу цьому, антихристи абсолютно не демонструють цих двох проявів. Вони вперті й незмінні, тому що відчувають відразу до істини, не приймають її та мають надзвичайно порочну людськість. Людям такого типу неможливо навернутися й досягти каяття. Чи може хтось по-справжньому покаятися, залежить головним чином від того, чи володіє він совістю й розумом, і від його ставлення до істини. Оскільки люди з характером антихристів не мають злої людськості, мають трохи совісті й розуму та можуть різною мірою приймати деякі істини, у них є можливість навернутися. Коли вони роблять помилки або вчиняють переступи, вони можуть покаятися після обтинання. Це визначає, що люди з характером антихристів мають надію на спасіння, тоді як антихристи невиправні; вони належать до породи дияволів і сатани. Сутнісні відмінності між антихристами та людьми з характером антихристів полягають у цих кількох характеристиках. Чи є цей підсумок досить об’єктивним? (Так.) Щодо цих кількох характеристик антихристів, детальні прояви, про які ми бесідували, є об’єктивними й відповідають фактам, без жодного елемента очорнення. Всі Божі обранці стикалися з цим і були свідками цього; ось якими є антихристи. Щодо людей із характером антихристів, ми також розвінчали різні прояви, усі вони видимі для людей і відповідають фактам, без жодних прикрас.

Люди з характером антихристів мають багато вад і недоліків у своїй людськості, і вони також різною мірою виявляють різні розбещені характери. Ці розбещені характери мають деякі очевидні характерні прояви в кожному. Наприклад, деякі люди особливо зарозумілі, деякі особливо все прораховують і є лукавими, деякі особливо непоступливі, деякі особливо ліниві тощо. Ці вираження і є проявами людей із характером антихристів, і вони є характеристиками людськості таких людей. Хоча ці люди мають у серці певну доброту – простіше кажучи, вони дещо добросерді, – коли щось трапляється, вони чітко бачать, що інтересам Божого дому завдається шкода, але оскільки вони бояться образити інших, то стають схожими на черепаху, що ховається у своєму панцирі, живучи за філософією сатани й не бажаючи дотримуватися істин-принципів. Хоча глибоко в душі вони відчувають, що не слід так чинити і що, чинячи так, вони кривдять Бога, вони однаково не можуть не вибрати бути безвідмовними людьми. Чому так? Тому що вони вірять: щоб жити й виживати, вони мусять покладатися на філософію сатани, і лише так вони можуть захистити себе. Тому вони обирають бути безвідмовними людьми й не практикують істину. У своїх серцях вони відчувають, що, чинячи так, вони безсовісні й позбавлені людськості; вони не люди й гірші за сторожового пса. Однак, дорікнувши собі, а тоді зіткнувшись з іншою ситуацією, вони однаково не каються й чинять так само. Вони завжди слабкі й завжди мають почуття провини. Про що це свідчить? Про те, що хоча люди з характером антихристів самі не є антихристами, їхня людськість справді має проблеми й недоліки, тому вони, безумовно, виявляють багато розбещеності. Якщо поглянути на загальні прояви такої людини, то вона цілком є кимось, хто залишається незмінним у своїй глибокій розбещеності сатаною; вона є саме тим, що Бог називає породженням сатани. Чим люди з характером антихристів кращі за антихристів? Якщо бути точним, то хоча люди, які мають характер антихристів, але не мають сутності антихристів, виявляють різні розбещені характери сатани, вони точно не є злими людьми. Їхня ситуація схожа на типові слова про когось, хто не є ні віроломним і злим, ні доброю людиною; просто вони щиро вірять у Бога, готові покаятися й можуть прийняти істину після обтинання, маючи певну покору. Хоча вони не є злими людьми й досі мають надію на спасіння від Бога, вони далекі від стандарту «Бога боятися, а від злого втікати», про який говорить Бог! Деякі люди вірять у Бога три-п’ять років і мають певні зміни та прогрес. Деякі люди вірять у Бога вісім-десять років і не мають жодного прогресу. Деякі люди навіть вірять у Бога 20 років без будь-яких значних змін; вони досі такі самі, якими були раніше. Вони вперто тримаються своїх уявлень. Просто тому, що вони чули Божі слова й стримуються різними правилами й приписами Божого дому, вони не робили великих помилок, не коїли лихих вчинків, які завдають серйозних збитків Божому дому, і не спричиняли великих лих. Безумовно, зрештою, не всі люди з характером антихристів можуть бути спасенні Богом. Більшість із них, імовірно, є трудівниками, і деякі з них будуть точно відсіяні. У будь-якому разі, хоча вони не є злими людьми, вони є людьми з поганою людськістю. Їхні фінали та місця призначення, безумовно, не будуть однаковими. Усе залежить від того, чи можуть вони прийняти істину та як вони обирають свої шляхи. Дехто каже: «Твої слова суперечливі. Хіба Ти не казав, що ці люди можуть навернутися й покаятися?». Я маю на увазі, що в певних контекстах і в різних середовищах ці люди можуть різною мірою приймати істину. Що означає «різною мірою»? Це означає, що деякі люди трохи змінюються після віри в Бога протягом трьох-п’яти років і значно змінюються після 10–20 років. Деякі люди вірять у Бога 10–20 років і досі такі самі, як коли вони тільки почали вірити, завжди кричать: «Я мушу покаятися, я мушу відплатити за Божу любов!», але насправді не мають жодних змін. Лише тому, що вони мають почуття совісті, вони мають це бажання у своїх серцях і готові навернутися й покаятися. Однак, готовність не дорівнює здатності практикувати істину й не дорівнює входженню в реальність. Готовність – це лише нечинення опору істині, невідчуття відрази до істини, невдавання до відкритого наклепу на істину, невдавання до відкритого осуду, засудження Бога чи хули на Нього – це лише ці прояви. Але це не означає здатність по-справжньому коритися, приймати й практикувати істину, і не означає здатність повставати проти плоті та власних бажань. Це об’єктивний факт? (Так.) Саме так і є. Якщо у своїй людськості людина має трохи совісті й розуму, а також трохи каяття в серці, це не означає, що вона не має розбещеного характеру. Люди з характером антихристів сутнісно відрізняються від антихристів, але це не означає, що вони є людьми, які можуть приймати істину й коритися їй. Це також не означає, що вони є людьми з істиною-реальністю або що вони є людьми, яких любить Бог. Між цими двома аспектами існують сутнісні відмінності; вони абсолютно різні. Люди з характером антихристів, безумовно, набагато кращі з погляду людськості, їхнього ставлення до істини та ступеня їхнього каяття порівняно з антихристами. Однак стандарт, за яким Бог оцінює людей, не ґрунтується на тому, як вони відрізняються від антихристів; не це є стандартом. Бог оцінює людськість людини, чи має вона совість і розум, чи любить і приймає вона істину, чи виконує вона свої обов’язки з вірністю, чи кориться вона Богові та чи може вона здобути істину й досягти спасіння. Ось стандарти, за якими Бог оцінює людей. Бог висунув різні вимоги до тих, хто має характер антихристів. Бог використовує ці вимоги, щоб оцінювати людей із характером антихристів із метою їхнього спасіння. Почувши це в такому викладі, ви це розумієте, чи не так? По-перше, ти мусиш чітко усвідомити, що, скільки б у тебе не було характеру антихристів, доки ти можеш приймати істину, ти не є антихристом. Хоча ти не є антихристом, це не означає, що ти є тим, хто кориться Богові. Те, що тебе не відштовхує істина або ти не відчуваєш до неї відрази, не означає, що ти є тим, хто практикує істину й кориться їй. Наявність певної совісті й розуму, відносна добросердість і краща людськість, ніж у антихристів, не обов’язково означають, що ти є доброю людиною. Стандарт для оцінки того, чи є людина доброю чи поганою, не ґрунтується на людськості антихристів. Скільки б поганих речей не робили антихристи, вони ніколи не визнають їх і не каються, а продовжують чинити так само; вони ніколи не навертаються й противляться Богові до кінця. Хоча деякі люди з характером антихристів щиро хочуть навернутися й покаятися, невелике навернення не означає, що вони мають справжнє каяття. Наявність рішучості покаятися не означає здатність зрозуміти істину, здобути істину й отримати життя.

Дехто каже: «Я не антихрист, тому я кращий за антихристів і менш глибоко розбещений, ніж антихристи». Чи правильні ці слова? Це перекручене розуміння? (Так.) Люди з характером антихристів такі самі, як антихристи, у своєму розбещеному характері, але їхня природа-сутність різна. Подумайте – чи правильне це твердження? (Так.) Тоді поясніть його. (Люди з характером антихристів мають розбещені характери, як і антихристи. Вони обидва мають зарозумілі й нечестиві характери, і вони обидва прагнуть статусу. Однак їхня людськість-сутність різна. Люди з характером антихристів мають певне почуття совісті й можуть різною мірою приймати істину. Вони не відчувають відрази до істини й не ненавидять її. З іншого боку, люди із сутністю антихристів мають злостиву людськість-сутність. Вони не мають почуття совісті, відчувають відразу до істини й ненавидять її. Вони не покаються.) Усі вони мають розбещені характери, то чому Бог характеризує людей із сутністю антихристів як антихристів і як Своїх ворогів? (Це головним чином ґрунтується на їхньому ставленні до істини. Антихристи відчувають відразу до істини й ненавидять її, а ненавидіти істину – це насправді ненавидіти Бога.) Ще щось? (Сутність антихристів – це сутність дияволів.) Чи мають люди, чия сутність – це сутність дияволів, якусь надію на спасіння? (Ні.) Ці люди взагалі не приймають істину й не можуть бути спасенні. З огляду на те, що обидва типи людей мають розбещені характери, яка різниця між тими, хто може бути спасенний, і тими, хто не може бути спасенний? Лише з погляду їхніх розбещених характерів ці два види людей однакові, то чому ж антихристи не можуть бути спасенні, тоді як люди з характером антихристів, але не із сутністю антихристів, мають крихітну надію на спасіння? (Люди з характером антихристів не схожі на антихристів, які настільки ворожі до істини й позитивних речей. Хоча вони не особливо люблять істину, їх не відштовхує істина, і вони можуть приймати її різною мірою, змінюючись потроху. Ба більше, в їхній людськості є певне почуття совісті, на відміну від антихристів, які не мають почуття сорому.) Надія на спасіння полягає саме в цьому; це сутнісна відмінність. Судячи із сутності антихристів, цей тип людей невиправний і не має надії на спасіння. Навіть якщо ти хочеш їх спасти, ти не можеш; вони не можуть змінитися. Вони не є звичайним типом людей із розбещеним характером сатани, а є типом людей із життям-сутністю дияволів і сатани. Цей тип людей абсолютно не може бути спасенний. На противагу цьому, яка сутність звичайних людей із розбещеними характерами? Вони просто мають розбещені характери; однак вони володіють певною мірою совісті й розуму та можуть приймати деякі істини. Це означає, що істина може мати певний вплив на цих людей, даючи їм надію на спасіння. Саме цей тип людей спасає Бог. Антихристи абсолютно не можуть бути спасенні, але чи можуть бути спасенні люди з характером антихристів? (Так.) Якщо ми скажемо, що вони можуть бути спасенні, це не буде об’єктивно. Ми можемо лише сказати, що вони мають надію на спасіння, – це відносно об’єктивно. Зрештою, чи може людина бути спасенна, залежить від самої людини. Це залежить від того, чи може вона по-справжньому приймати істину, практикувати істину й коритися істині. Тому можна лише сказати, що цей тип людей має надію на спасіння. То чому ж антихристи не мають надії на спасіння? Тому що вони антихристи; їхня природа – це природа сатани. Вони ворожі до істини, ненавидять Бога й узагалі не приймають істини. Чи може Бог усе ще спасти їх? (Ні.) Бог спасає розбещених людей, а не сатану й дияволів. Бог спасає тих, хто приймає істину, а не покидьків, які ненавидять істину. Тепер це зрозуміло? (Так.) Ми бесідуємо так, щоб уникнути в деяких людей перекрученого розуміння. Після розпізнання антихристів і людей із характером антихристів деякі люди думають, що вони не є антихристами, і це означає, що вони в безпечній зоні, що вони справді забезпечили собі притулок і, безумовно, не будуть вичищені, виключені чи відсіяні в майбутньому. Це перекручене розуміння? Наявність надії на спасіння не означає, що людина буде спасенна. Для цієї надії ще потрібно, щоб люди пішли й ухопилися за неї. Твоє ставлення до істини відрізняється від ставлення антихристів. Ти не відчуваєш відрази до істини або твоя людськість трохи краща, ніж у антихристів; ти володієш певним почуттям совісті, відносно добросердий, не шкодиш іншим, знаєш, що треба каятися, коли робиш щось не так, і можеш навернутися. Володіння лише цими кількома якостями означає, що ти маєш базові умови для того, щоб прийняти істину, практикувати істину й досягти спасіння. Але те, що ти не є антихристом, не означає, що ти будеш спасенний. Ти не є антихристом, але ти досі розбещена людина. Чи всі розбещені люди можуть бути спасенні? Не обов’язково. Навіть якщо особа не є антихристом або злою людиною, доки вона не прагне до істини, вона однаково не може бути спасенною. Боже спасіння людей досягається через їхнє прийняття істини та прагнення до неї. Розбещені характери людей антагоністичні до Бога. Доки в людині присутні розбещені характери, вона досі може бунтувати проти Бога, протистояти Богові, зраджувати Бога тощо. Тому їй потрібно приймати суд, кару, випробування й переплавку Божих слів; їй потрібне забезпечення й керівництво Божих слів, Боже обтинання, дисципліна й покарання тощо – жодна з цих робіт, які виконує Бог, не може бути відсутньою. Тому, щоб досягти спасіння, з одного боку, потрібна Божа робота, а крім того, людям потрібно мати рішучість співпрацювати. Їм потрібно бути здатними терпіти труднощі й платити ціну, входити в істину-реальність після розуміння істини тощо. Це єдиний спосіб досягти Божого спасіння останніх днів і отримати неймовірно рідкісне благословення бути вдосконаленим втіленим Богом на основі розуміння істини. Усе так просто. Гаразд, на цьому завершимо бесіду на цю тему.