V. Питання, пов’язані із жаданням плотського комфорту

Жадання плотських утіх – це також серйозна проблема. Які, на вашу думку, є прояви жадання плотських утіх? Які приклади ви можете навести з того, що бачили у власному досвіді? Чи враховується насолода благами статусу? (Так.) Ще щось? (Віддавання переваги легким завданням перед складними під час виконання своїх обов’язків і постійне бажання обирати легку роботу.) Під час виконання обов’язку люди завжди обирають легку роботу, роботу, яка не втомлює і не вимагає перебування на вулиці за будь-якої погоди. Це вибір легких завдань і ухилення від важких, і це є проявом жадання плотських утіх. Що ще? (Постійні скарги, коли їхній обов’язок трохи важкий, трохи втомливий, коли він вимагає плати ціни.) (Заклопотаність їжею та одягом, а також плотськими насолодами.) Усе це прояви жадання плотських утіх. Коли така людина бачить, що завдання занадто трудомістке або ризиковане, вона перекладає його на когось іншого; сама вона виконує лише неквапливу роботу й виправдовується, кажучи, що має поганий рівень, що їй бракує працездатності й вона не може взяти на себе це завдання, – хоча насправді це тому, що вона жадає плотських утіх. Вони не хочуть страждати, незалежно від того, яку роботу вони виконують або який обов’язок виконують. Якщо їм скажуть, що після закінчення роботи буде тушкована свинина, вони працюють дуже швидко й ефективно, і їх не потрібно підганяти, змушувати чи наглядати за ними; але якщо для них немає тушкованої свинини, і їм доводиться виконувати свій обов’язок понаднормово, вони зволікають і знаходять усілякі причини та виправдання, щоб його відкласти, а попрацювавши трохи, кажуть: «У мене паморочиться в голові, у мене затерпла нога, я виснажений! У мене болить усе тіло, чи можу я трохи відпочити?» У чому тут проблема? Вони жадають плотських утіх. Також, коли вони виконують обов’язок, то завжди скаржаться на труднощі й не хочуть докладати жодних зусиль, і щойно в них з’являється трохи вільного часу, вони відпочивають, безцільно базікають або беруть участь у дозвіллі й розвагах. І коли робота набирає обертів і це порушує ритм і рутину їхнього життя, вони незадоволені й розчаровані цим. Вони бурчать, і скаржаться, і стають недбалими у виконанні своїх обов’язків. Це жадання плотських утіх, чи не так? Наприклад, щоб підтримувати свою фігуру, деякі жінки щодня в певний час роблять тренування та сплять для краси. Однак, щойно робота стає напруженою і ці рутини порушуються, вони стають незадоволеними, кажучи: «Це не годиться; виконання цієї роботи занадто затримує справи. Я не можу дозволити, щоб це впливало на мої особисті справи. Я не звертатиму уваги на тих, хто намагається мене підганяти; я дотримуватимуся свого власного темпу. Коли настане час для йоги, я займатимуся йогою. Коли настане час для мого сну для краси, я спатиму. Я продовжуватиму робити це, як і раніше. Я не така дурна й працьовита, як ви всі. Через кілька років ви всі перетворитеся на старих непривабливих жінок, ваші тіла зіпсуються, і ви більше не будете стрункими. Ніхто не захоче на вас дивитися, і у вас не буде впевненості в житті». Заради задоволення своїх плотських насолод, заради краси, щоб подобатися іншим і жити з більшою впевненістю, вони відмовляються поривати з насолодами й вподобаннями своєї плоті незалежно від того, наскільки вони зайняті виконанням обов’язків. Це упивання плотськими втіхами. Дехто каже: «Бог тривожиться, і ми повинні бути уважними до Божих намірів». Але ці жінки кажуть: «Я не бачила, щоб Бог тривожився; мені добре, поки я не тривожуся. Якщо я виявлю увагу до Божих намірів, хто виявить увагу до моїх?» Чи є в таких жінок якась людськість? Хіба вони не дияволи? Є також певні люди, які, незалежно від того, наскільки напружена й нагальна їхня робота, не дозволять їй вплинути на те, як вони одягаються і що носять. Вони щодня витрачають години на макіяж, і вони пам’ятають так само чітко, як власну адресу, який одяг носити щодня, щоб він пасував до певних пар взуття, і коли робити косметичні процедури та масажі, зовсім не плутаючись у цих речах. Однак, коли йдеться про те, скільки істини вони розуміють, які істини вони досі не розуміють або в які не ввійшли, які справи вони досі вирішують недбало й без відданості, які розбещені характери вони виявили, та інші подібні питання, що стосуються істини, які пов’язані із життям-входженням, вони нічого про це не знають. Коли їх про це запитують, вони абсолютно необізнані. Проте, коли йдеться про теми, пов’язані з плотськими насолодами – їжею, питтям і розвагами, – вони можуть без упину базікати, їх неможливо зупинити. Незалежно від того, наскільки напружена робота церкви або наскільки зайняті їхні обов’язки, рутина й звичний стан їхнього життя ніколи не порушуються. Коли йдеться про будь-яку невелику деталь їхнього плотського життя, вони ніколи не бувають неуважними, досконало їх упорядковують і є щодо цього дуже суворими й серйозними. Але, коли йдеться про роботу Божого дому, незалежно від того, наскільки велика справа і навіть якщо вона стосується безпеки братів і сестер, вони ставляться до неї недбало. Вони навіть не дбають про ті речі, які стосуються Божого доручення або обов’язку, який вони повинні виконувати. Вони взагалі не беруть на себе жодної відповідальності. Це упивання плотськими втіхами, чи не так? Чи підходять люди, які упиваються плотськими втіхами, для виконання обов’язку? Щойно хтось піднімає тему виконання свого обов’язку або говорить про плату ціни та страждання від труднощів, вони продовжують хитати головами. У них занадто багато труднощів, вони сповнені скарг і негативу. Такі люди ні на що не здатні, вони не придатні для виконання своїх обов’язків, і їх слід відсіяти. Щодо жадання плотських утіх, на цьому ми зупинимося.

VI. Труднощі, пов’язані з пізнанням себе

Пізнання себе – це найважливіший аспект життя-входження. Але для більшості людей, оскільки вони не люблять істину й не прагнуть до неї, пізнання себе стає найбільшою трудністю. Тому безсумнівно, що ті, хто не любить істину, не можуть по-справжньому пізнати себе. Які аспекти включає самопізнання? Перший – це знання того, які розбещені характери виявляються в мові та вчинках людини. Іноді це зарозумілість, іноді – лукавість, а, можливо, нечестя, непоступливість чи зрада тощо. Крім того, коли з людиною щось трапляється, вона повинна досліджувати себе, щоб побачити, чи є в неї якісь наміри або мотиви, що не відповідають істині. Вона також повинна досліджувати, чи є в її мові або вчинках щось, що опирається Богу або бунтує проти Нього. Зокрема, вона повинна досліджувати, чи має вона почуття тягаря і чи є вона відданою, коли йдеться про її обов’язок, чи щиро вона присвячує себе Богові, і чи є вона меркантильною або недбалою. Самопізнання також означає знання того, чи є в людини уявлення та фантазії, надмірні вимоги або непорозуміння та образи щодо Бога, і чи має вона намір коритися. Це означає знання того, чи може людина шукати істину, приймати від Бога й мати серце, сповнене покори Богові, коли стикається із ситуаціями, людьми, справами та речами, які Він влаштовує. Це означає знання того, чи є в людини совість і розум, і чи є вона любителем істини. Це означає знання того, чи кориться людина, чи намагається сперечатися, коли з нею щось трапляється, і чи покладається вона на уявлення та фантазії, чи на пошук істини у своєму підході до цих питань. Усе це – сфера самопізнання. Людина повинна розмірковувати над тим, чи любить вона істину і чи має справжню віру в Бога у світлі свого ставлення до різних ситуацій і людей, справ і речей. Якщо людина може пізнати свій розбещений характер і побачити, наскільки великий її бунт проти Бога, то вона виросте. Крім того, коли йдеться про справи, що стосуються її поводження з Богом, людина повинна розмірковувати над тим, чи є в неї уявлення, страх або покора у її поводженні з Божим іменем і втіленням, і особливо, як вона поводиться з істиною. Людина також повинна знати свої недоліки, свій духовний зріст і чи має вона істину-реальність, а також чи є її прагнення та шлях, яким вона йде, правильними й відповідними Божим намірам. Це все, що люди повинні знати. Підсумовуючи, різні аспекти самопізнання, по суті, складаються з такого: знання того, високий чи низький рівень людини, знання її моральних якостей, знання намірів і мотивів, які вона має у своїх діях, знання розбещеного характеру та природи-сутності, які вона виявляє, знання її вподобань і прагнень, знання шляху, яким вона йде, знання її поглядів на речі, знання її погляду на життя та цінності й знання її ставлення до Бога та істини. Самопізнання в основному складається із цих аспектів.

VII. Різні прояви людей у їхньому поводженні з Богом

Наступний фрагмент змісту про життя-входження стосується різних проявів людей у їхньому поводженні з Богом. Наприклад, це наявність уявлень про Бога, розвиток непорозумінь щодо Нього та настороженість до Нього, висування до Нього необґрунтованих вимог, постійне бажання уникати Його, нелюбов до слів, які Він говорить, і постійне прагнення проникливо спостерігати за Ним. Є також нездатність розгледіти або визнати Божу всемогутність, а також постійне ставлення із сумнівом до Божого володарювання, влаштувань і влади, і повна відсутність знань про це. Крім того, є не тільки неспроможність уникати або заперечувати наклеп і богохульство, які невіруючі та світ зводять на Бога, а, навпаки, бажання запитати, чи це правда, чи відповідає дійсності. Хіба це не сумнів у Богові? Крім цих проявів, які ще є? (Бути підозріливим до Бога й перевіряти Бога.) (Намагатися підлеститися до Бога.) (Не хотіти приймати Божого проникливого спостереження.) Є небажання приймати Боже проникливе спостереження й водночас сумнів у тому, що Бог може проникливо спостерігати за найпотаємнішими куточками людських сердець. (Є також протидія Богові.) Це також прояв – протидія Богові та галас проти Нього. Є використання зневажливого та презирливого ставлення до Бога, до розмов із Ним і спілкування з Ним. Ще щось? (Бути недбалим із Богом і обманювати Його.) (Скаржитися на Бога.) Є ставлення ніколи не коритися й не шукати істини, стикаючись зі справами, і завжди сперечатися заради себе та скаржитися. (Є також засудження та богохульство щодо Бога.) (Змагання з Богом за статус.) (Торгуватися з Богом і використовувати Його.) (Заперечувати Бога, відкидати Бога і зраджувати Бога.) Усе це – суттєві проблеми; це різні стани та розбещені характери, що виникають у ставленні людей до Бога. В основному це і є різні прояви того, як люди ставляться до Бога.

VIII. Ставлення та різні прояви людей у їхньому поводженні з істиною

Ще один аспект змісту життя-входження – це те, як люди ставляться до істини. Які є прояви в цьому аспекті? Це ставлення до істини як до теорії чи гасла, як до припису або як до капіталу для того, щоб жити за рахунок церкви та насолоджуватися благами статусу. Будь ласка, доповніть. (Ставлення до істини як до духовної поживи.) Це ставлення до істини як до духовної поживи для задоволення своїх духовних потреб. (Неприйняття істини та відраза до неї.) Це – ставлення до істини. (Думати, що Божі слова призначені для викриття інших, що вони не стосуються тебе самого, і вважати себе господарем істини.) Ви досить влучно описали цей прояв. Люди з таким проявом вірять, що розуміють усі істини, сказані Богом, і що розбещені характери та сутності людини, які Він викриває, стосуються інших, а не їх. Вони вважають себе господарями істини, часто використовуючи Божі слова, щоб повчати інших, наче в них самих немає розбещених характерів, наче вони вже є втіленням істини та її речниками. Що це за непотріб? Вони хочуть бути втіленням істини – хіба вони не такі самі, як Павло? Павло заперечував, що Господь Ісус був Христом і Богом; він сам хотів бути Христом і Сином Божим. Ці люди подібні до Павла, вони того ж роду, що й він, вони – антихристи. Щось іще? (Ставлення до Божих слів як до слів звичайної людини, а не як до істини, яку слід практикувати, і зневажливе та поверхове ставлення до Божих слів.) Не ставитися до Божих слів як до істини, яку слід приймати та практикувати, а ставитися до них як до людських слів – це один із проявів. (Пов’язувати Божі слова з філософіями та теоріями невіруючих.) Це пов’язування Божих слів із філософіями, ставлення до Божих слів як до прикрас або порожніх слів, водночас вважаючи за істину відомі вислови знаменитих і великих людей, а також ставлення до знань, традиційної культури та звичаїв як до істини й підміна ними Божих слів. Люди, які виявляють цей прояв, у певних ситуаціях без упину говорять про бажання практикувати істину, свідчити про Божі слова та популяризувати їх, але в серці вони захоплюються тими знаменитими й великими людьми з мирського світу й навіть підлещуються до Бао Ґуна з давньої династії Сун, кажучи: «Він справді був суворим і безстороннім суддею. Він ніколи не ухвалював несправедливих рішень, під його рукою ніколи не було судових помилок, а від леза його ката не постраждала жодна невинна душа!» Хіба це не підлабузництво й захоплення знаменитою людиною та мудрецем? Спроба видати слова й учинки знаменитих людей за істину – це наклеп на істину та блюзнірство проти неї! У церкві такі люди багато говорять про бажання практикувати істину та популяризувати Божі слова, але те, що вони думають у своїх головах і зазвичай кажуть, – це просто народні вислови та прислів’я, які вони висловлюють дуже вправно й вільно. Ці речі завжди в них на вустах і легко злітають з язика. Вони ніколи не промовили й слова про своє досвідне розуміння Божих слів, і тим більше ніколи не сказали, які з Божих слів є критерієм або основою для їхніх дій і поведінки. Усе, що вони виголошують, – це облудні твердження, як-от: «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів», «Від страт лише котяться голови», «У жалюгідних людях завжди є щось мерзенне», «Завжди залишай собі простір для маневру», «Навіть якщо в мене не було жодних досягнень, я терпів труднощі; якщо не труднощі, то втому!», «Не пали міст, перейшовши річку; не вбивай осла, знявши жорна», «Суворо покарай одного, щоб дати приклад іншим, зроби з нього застереження для інших» і «Нові чиновники прагнуть справити враження» та інші – ніщо з того, що вони кажуть, не є істиною. Деякі люди запам’ятовують слова сучасних поетів і навіть публікують їх у розділі коментарів під відео Божого дому. Хіба це не прояв браку духовного розуміння? Хіба ці слова – істина? Хіба вони пов’язані з істиною? Деякі люди часто кажуть щось на кшталт «Бог є на три фути над тобою» та «За добро й зло врешті-решт буде відплачено; це лише питання часу». Хіба ці твердження – істина? (Ні.) Звідки вони походять? Чи є вони в Божих словах? Вони походять із буддійської культури й не мають нічого спільного з вірою в Бога. Незважаючи на це, люди часто намагаються підтягнути їх до рівня істини; це прояв браку духовного розуміння. Деякі люди мають певну рішучість присвячувати себе Богові й кажуть: «Божий дім просунув мене, Бог підніс мене, тому я мушу жити згідно з висловом: “Шляхетний чоловік пожертвує життям заради тих, хто його розуміє”». Ти не шляхетний чоловік, і Бог не просив тебе жертвувати життям. Хіба потрібно мати таку високу доблесть, виконуючи обов’язки? Ти навіть не можеш виконувати свої обов’язки, поки живий, то чи є надія, що ти робитимеш це після смерті? Як ти тоді виконуватимеш свої обов’язки? Інші кажуть: «Я від природи відданий, я смілива й пристрасна людина. Я люблю ризикувати всім заради своїх друзів. Те саме і з Богом: оскільки Бог обрав, просунув і підніс мене, я мушу відплатити за Божу благодать. Я обов’язково ризикну всім заради Бога, навіть до самої смерті!» Хіба це істина? (Ні.) Бог промовив стільки слів, чому ж вони не запам’ятали жодного з них? У будь-який час те, про що вони бесідують, – це лише: «Немає потреби говорити щось іще. Шляхетний чоловік пожертвує життям заради тих, хто його розуміє, і треба ризикувати всім заради своїх друзів і бути відданим». Вони не можуть навіть вимовити фразу «відплатити за Божу любов». Прослухавши стільки років проповіді та прочитавши стільки років Божі слова, вони не знають жодної істини й не можуть навіть сказати кількох духовних термінів – ось таке їхнє внутрішнє розуміння та визначення істини. Скажіть Мені, хіба це не жалюгідно? Хіба це не смішно? Хіба це не прояв браку духовного розуміння? Прослухавши стільки проповідей, вони не розуміють істини й не знають, що таке істина, але нахабно використовують оті диявольські, безглузді, абсурдні та вкрай сміховинні слова, щоб замінити істину. І не тільки їхнє внутрішнє мислення та сприйняття такі, вони ще й постійно це поширюють і навчають цього інших, спонукаючи інших мати таке ж сприйняття, як у них. Хіба це певною мірою не має характеру спричинення переривання й завади? Здається, що ці люди, які не розуміють істини й не мають духовного розуміння, небезпечні, вони здатні спричиняти переривання й завади та робити безглузді й абсурдні речі в будь-який час і в будь-якому місці. Які ще є прояви того, як люди ставляться до істини? (Зневага до істини, прийняття лише того, що відповідає власним уявленням, і відкидання та відмова практикувати те, що не відповідає.) Прийняття та практика лише того, що відповідає власним уявленням, і однаковий опір і засудження того, що не відповідає, – це одне зі ставлень. (Не вірити, що істина може розв’язати проблему розбещених характерів або змінити людину.) Невизнання істини або невіра в неї – це теж одне зі ставлень. Інший прояв полягає в тому, що ставлення та погляд людини на істину змінюються залежно від її настрою, оточення та емоцій. Для таких людей, коли вони одного дня почуваються добре й у піднесеному настрої, вони думають: «Істина – чудова! Істина – це реальність усіх позитивних речей, найдостойніша річ для того, щоб люди її практикували та популяризували». Коли в них поганий настрій, вони думають: «Що таке істина? Яка користь від практики істини? На ній можна заробити гроші? Що може змінити істина? Що може статися, якщо практикувати істину? Я її не практикуватиму – яка різниця?» Проявляється їхня демонічна натура. Ці прояви – це характери та різні стани, які люди виявляють у своєму ставленні до істини. Які ще є конкретні прояви? (Не ставитися до Божих слів як до істини чи життя, а аналізувати та прискіпливо вивчати їх.) Це підхід до Божих слів із позиції вченого, постійний аналіз істини і проникливе спостереження за нею на основі своїх знань, без жодного ставлення прийняття та покори. Це більш-менш ті труднощі в поводженні людей з істиною, які можна визначити та згрупувати в узагальнені заголовки.

Загалом у нашому матеріалі про труднощі життя-входження є вісім аспектів, і це основні труднощі, пов’язані із життям-входженням і досягненням спасіння. Усі стани й характери, які люди виявляють у рамках цих восьми аспектів, викриті в Божих словах; Бог установив для людей вимоги й указав їм шлях практики. Якщо люди можуть докладати зусиль до Божих слів, мати серйозне ставлення, ставлення жадання та нести тягар заради власного життя-входження, то в Божих словах вони зможуть знайти відповідні істини для розв’язання цих восьми видів проблем, і для кожної з них є шляхи практики. Жодна з них не є нерозв’язною проблемою чи якоюсь таємницею. Однак, якщо ти зовсім не несеш тягаря заради власного життя-входження й зовсім не цікавишся істиною чи зміною свого характеру, то якими б ясними й точними не були Божі слова, для тебе вони залишаться просто текстами й доктринами. Якщо ти не прагнеш до істини й не практикуєш її, то які б проблеми в тебе не були, ти не зможеш знайти рішення, і тобі буде дуже важко досягти спасіння. Можливо, ти назавжди залишишся на стадії трудівника; може, ти назавжди залишишся на стадії нездатності досягти спасіння, будучи відкинутим і відсіяним Богом.