Спочатку розгляньмо основний зміст нашої бесіди на минулому зібранні. (Минулого разу Ти перерахував п’ятнадцять обов’язків лідерів і працівників і в основному бесідував про перші два: перший – ведення людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, розуміли їх і входили в реальність Божих слів; другий – обізнаність зі станами кожного типу людей і вирішення різних труднощів, пов’язаних із життям-входженням, з якими люди стикаються в реальному житті. На основі цих двох пунктів Ти проаналізував відповідні прояви неправдивих лідерів.) Ви коли-небудь розмірковували, який із цих двох обов’язків ви могли б виконувати, якби були лідерами? Багато людей завжди відчуває, що вони мають певний рівень, розум і почуття тягаря, і, як наслідок, хочуть змагатися за те, щоб стати лідерами, і не хочуть бути звичайними послідовниками. Тож спочатку подивися, чи можеш ти виконувати ці два обов’язки, і який із них ти здатний виконувати краще та можеш узяти на себе. Не будемо поки що говорити про те, чи маєш ти рівень, щоб стати лідером, чи володієш цією працездатністю або почуттям тягаря, а спочатку подивимося, чи можеш ти добре виконувати ці два обов’язки. Ви коли-небудь розмірковували над цим питанням? Дехто може сказати: «Я не планую бути лідером, тож навіщо мені над цим розмірковувати? Мені просто потрібно добре виконувати свою роботу – це питання мене не стосується. У цьому житті я ніколи не хочу бути лідером і ніколи не хочу брати на себе обов’язки лідера чи працівника, тому мені ніколи не потрібно розмірковувати над такими питаннями». Це правильне твердження? (Ні.) Навіть якщо ти не хочеш бути лідером, хіба тобі не потрібно знати, наскільки добре людина, яка тебе веде, виконує ці два обов’язки, чи виконала вона свої обов’язки, чи має вона необхідний рівень, здібності та почуття тягаря, і чи відповідає вона цим двом вимогам? Якщо ти не розумієш або не можеш розгледіти цього, і вона заведе тебе в яму, чи ти це усвідомиш? Якщо ти просто бездумно слідуєш за нею і є просто невігласом, якщо ти не знаєш, що вона – неправдивий лідер, або що вона веде тебе хибним шляхом, або куди вона тебе веде, то ти будеш у небезпеці. Оскільки ти не розумієш сфери обов’язків лідерів і працівників і тобі бракує розрізнення неправдивих лідерів, ти будеш бездумно слідувати за ними й робити все, що вони тобі скажуть, не знаючи, чи те, про що вони з тобою бесідують, відповідає істині в Божих словах, чи є це реальністю. Ти думатимеш, що оскільки вони сповнені ентузіазму, оскільки вони метушаться й наполегливо працюють від зорі до зорі та здатні платити ціну, і оскільки, коли хтось у скруті, вони простягають руку допомоги, а не ігнорують його, то вони відповідають стандарту як лідери. Ти не знаєш, що неправдивим лідерам бракує здатності сприймати Божі слова, що скільки б вони не працювали, вони не зрозуміють Божих намірів і не знатимуть, які Божі вимоги, вони навіть не зможуть розрізнити, що таке доктрини, а що таке істини-реальності, вони не знатимуть, як чисто сприймати Божі слова та істину, і не знатимуть, як їсти й пити Божі слова – це робить очевидним, що вони неправдиві лідери. Неправдиві лідери не досягають жодних результатів у роботі, яку вони виконують. Вони бесідуватимуть із тобою і зроблять усе для годиться, але їм буде незрозуміло, у якому ти стані, з якими труднощами стикаєшся і чи були вони насправді розв’язані, і ти сам цього теж не знатимеш. Зовні вони прочитають тобі Божі слова й побесідують з тобою про істину, але ти все одно житимеш у хибному стані без жодних змін. Які б труднощі ти не зустрічав, здаватиметься, що вони виконують свої обов’язки, але жодна з твоїх труднощів не буде розв’язана через їхню бесіду чи допомогу, і проблеми залишатимуться. Чи відповідає такий лідер стандарту? (Ні.) Отже, які істини тобі потрібно зрозуміти, щоб розрізняти ці речі? Тобі потрібно зрозуміти, чи виконують лідери та працівники кожне завдання й розв’язують кожну проблему відповідно до вимог Божих слів, чи кожне слово, яке вони говорять, є практичним і відповідає істині в Божих словах. Крім того, тобі потрібно зрозуміти, чи, коли ти стикаєшся з різними труднощами, їхній підхід до розв’язання проблем веде тебе до розуміння Божих слів і здобуття шляху практики, чи вони лише говорять якісь слова й доктрини, вигукують гасла або застерігають тебе. Деякі лідери та працівники люблять допомагати людям через напучування, деякі – через мотивацію, а інші – через викриття, звинувачення та обтинання. Незалежно від методу, який вони використовують, якщо він може справді привести тебе до входження в істину-реальність, розв’язати твої реальні труднощі, даючи тобі зрозуміти, які Божі наміри, і тим самим даючи тобі змогу пізнати себе та знайти шлях практики, то коли ти зіткнешся з подібними ситуаціями в майбутньому, у тебе буде шлях, яким слідувати. Тому найелементарніший стандарт для оцінки того, чи відповідає лідер або працівник стандарту, – це те, чи може він використовувати істину для розв’язання проблем і труднощів людей, даючи їм змогу зрозуміти істину та здобути шлях практики.

Минулого разу ми більш-менш побесідували про перший і другий обов’язки лідерів і працівників, і ми проаналізували певні прояви неправдивих лідерів у зв’язку з цими двома обов’язками. Їхні основні прояви – це неглибоке й поверхове сприймання Божих слів і нездатність зрозуміти істину. Очевидно, що вони, як наслідок, не можуть вести інших до розуміння Божих слів і збагнення Його намірів. Коли люди стикаються з труднощами, неправдиві лідери не можуть спиратися на власне досвідне знання, щоб вести цих людей до розуміння істини та входження в реальність, щоб у них був шлях, яким слідувати, і не можуть спонукати їх розмірковувати над собою та пізнавати себе серед різних труднощів і водночас розв’язувати ці труднощі. Тож сьогодні побесідуймо спочатку про те, що таке труднощі життя-входження, і які існують різні поширені труднощі, пов’язані з життям-входженням, з якими люди часто стикаються у своєму повсякденному житті. Зробімо конкретний підсумок цих речей. Чи потрібно про це бесідувати? (Так.) Ви тепер дещо зацікавлені в цих темах, пов’язаних із життям-входженням, чи не так? Коли Я вперше взаємодіяв із вами й розмовляв із вами, незалежно від того, що було сказано, ви були заціпенілі й тупі, мляві та повільно реагували. Здавалося, що ви нічого не розумієте і не маєте жодного зростання, не кажучи вже про життя-входження. Тепер, коли ми говоримо про справи, пов’язані зі зміною життя-характеру, більшість із вас відносно зацікавлена в цій темі й має на неї певну реакцію. Це позитивне явище. Якби ви не виконували свої обов’язки, чи могли б ви цього досягти? (Ні, не змогли б.) Це Божа благодать; усе це завдяки Його прихильності.

Пункт другий. Обізнаність зі станами кожного типу людей і вирішення різних труднощів, пов’язаних із життям-входженням, з якими люди стикаються в реальному житті (частина друга)

Вісім типів труднощів життя-входження

I. Труднощі, пов’язані з виконанням свого обов’язку

Щодо труднощів життя-входження, розгляньмо спочатку в ширшому сенсі труднощі, пов’язані з виконанням своїх обов’язків. Коли ти стикаєшся з проблемами у виконанні своїх обов’язків, що передбачають практикування істини, і ти не можеш вирішувати справи згідно з принципами, хіба це не є трудністю у житті-входженні? (Так, є.) Простими словами, це різні стани, ідеї, погляди та певні неправильні способи мислення, що виникають під час виконання своїх обов’язків. Отже, які є конкретні труднощі щодо цього? Наприклад, постійне намагання бути недбалим, слизьким і ухилятися від роботи під час виконання своїх обов’язків – хіба це не стан, який зазвичай проявляється та викривається під час виконання обов’язків? Є також неуважність до своєї належної роботи та постійне порівняння себе з іншими під час виконання свого обов’язку, ставлення до місця, де виконується обов’язок, як до ігрового майданчика чи поля бою, і роздуми про пошук «еталону» щоразу, коли виконується обов’язок, кажучи про себе: «Подивлюся, хто кращий за мене і хто може розпалити мій бойовий дух, тоді я змагатимуся з ними, боротимуся з ними та порівнюватиму себе з ними, щоб побачити, хто досягає кращих результатів і вищої ефективності у виконанні свого обов’язку, і хто краще завойовує серця людей». Потім є розуміння принципів виконання свого обов’язку, але небажання їх дотримуватися або діяти відповідно до істини в Божих словах чи вимог Божого дому, і постійне бажання домішувати до виконання свого обов’язку особисті вподобання, кажучи: «Мені подобається робити це так, мені подобається робити це отак; я хочу робити це так, я хочу робити це отак». Це свавілля, постійне бажання слідувати власній волі та діяти як заманеться відповідно до власних уподобань, не дослухаючись до жодних вимог Божого дому та воліючи збитися з правильного шляху. Хіба це не реальні прояви, які демонструє більшість людей під час виконання своїх обов’язків? Очевидно, що всі ці проблеми пов’язані з труднощами у виконанні свого обов’язку. Будь ласка, доповніть. (Нездатність гармонійно співпрацювати з іншими під час виконання свого обов’язку та постійна самоправність.) Це також вважається трудністю. Нездатність гармонійно співпрацювати з іншими під час виконання свого обов’язку та постійне бажання бути самоправним і мати останнє слово; бажання упокоритися, щоб звернутися за порадою та вислухати думки інших, коли стикаєшся з проблемами, але нездатність практикувати це та почуття дискомфорту, коли намагаєшся це практикувати, – це проблема. (Постійний захист власних інтересів під час виконання обов’язку, егоїстичність і ницість, і насправді наявність знань про те, як розв’язати проблему, коли вона виникає, але відчуття, що це не має до тебе ніякого стосунку, страх узяти на себе відповідальність, якщо щось піде не так, і, як наслідок, небажання виходити наперед.) Не розв’язувати проблему, коли її бачиш, вважаючи, що це тебе не стосується, та ігноруючи її, – це також вважається виконанням свого обов’язку без відданості. Незалежно від того, чи відповідаєш ти за завдання, чи ні, якщо ти можеш розгледіти та розв’язати проблему, ти повинен виконати цю відповідальність. Це твій обов’язок і робота, яка випадає на твою долю. Якщо куратор може її розв’язати, ти можеш її залишити, але якщо не може, ти повинен вийти наперед і розв’язати її. Не розподіляй проблеми за тим, до чиєї сфери відповідальності вони належать, – це невідданість Богу. Ще щось? (Покладання на свій розум і дари для виконання роботи під час виконання свого обов’язку, а не пошук істини.) Таких людей багато. Вони завжди думають, що мають розум і рівень, і їм байдуже до всього, що з ними трапляється; вони зовсім не шукають істини й діють виключно за власною волею, і в результаті не можуть належно виконати жодного обов’язку. Усе це – труднощі, з якими люди стикаються під час виконання своїх обов’язків.

II. Питання, пов’язані з тим, як людина ставиться до свого майбутнього та долі

Те, як людина ставиться до свого майбутнього та долі, – це також важлива проблема, пов’язана із життям-входженням. Деякі люди готові платити ціну, якщо вірять, що мають надію на спасіння, і стають негативно налаштованими, якщо думають, що надії немає. Якщо Божий дім не просуває та не зрощує їх, вони не бажають платити ціну й виконують свої обов’язки, просто роблячи все для годиться, не беручи на себе відповідальності. Що б вони не робили, вони завжди думають про своє майбутнє та долю, запитуючи себе: «Чи справді я матиму добре місце призначення? Чи згадувалося в Божих обітницях, яким буде майбутнє та місце призначення такої людини, як я?» Якщо вони не знаходять точної відповіді, їм бракує ентузіазму щось робити. Якщо Божий дім їх просуває та зрощує, вони сповнюються енергією, і в усьому, що роблять, вони особливо ініціативні. Однак, якщо вони не можуть добре виконувати свій обов’язок і їх відстороняють, вони негайно стають негативно налаштованими й кидають свій обов’язок, втрачаючи будь-яку надію. Коли їх обтинають, вони думають: «Бог мене більше не любить? Якщо так, то Він мав би сказати про це раніше, а не перешкоджати моєму прагненню до світу!» Якщо їх відстороняють, вони думають: «Хіба вони не дивляться на мене зверхньо? Хто на мене доніс? Мене відсіюють? Якщо так, то вони мали б сказати про це раніше!» Ба більше, їхні серця сповнені угод, вимог і необґрунтованих прохань до Бога. Що б церква не доручала їм робити, вони вважають передумовою для цього наявність у них доброго майбутнього, доброго місця призначення та Божих благословень. Щонайменше передумовою для їхнього прийняття та покори є те, щоб із ними поводилися з приємним виразом обличчя, з добрим ставленням і визнанням. Хіба це не прояви того, як вони ставляться до свого майбутнього та долі? Доповніть. (Якщо під час виконання обов’язків виникають відхилення чи проблеми і їх обтинають, вони скаржаться на Бога й остерігаються Його; вони бояться бути викритими й відсіяними та завжди залишають собі шлях до відступу.) Страх бути викритими й відсіяними та постійне залишення собі шляху до відступу – це також прояви того, як вони ставляться до свого майбутнього та долі. (Коли людина бачить, що Божі слова викриття та характеристики відповідають їй, або коли її обтинають і вона відчуває сором, вона робить висновок, що вона безтолкова, диявол і сатана, і що вона нездатна прийняти істину. Вона вирішує, що не має надії на спасіння, і стає негативно налаштованою.) Коли йдеться про їхнє майбутнє та долю, люди не можуть повністю відмовитися від власних намірів і бажань. Вони постійно ставляться до них як до найважливішого й відповідно прагнуть до них, вважаючи їх рушійною силою та передумовою для всього, до чого вони прагнуть. Коли вони стикаються із судом, карою, випробуваннями, переплавкою чи викриттям або потрапляють у небезпечні обставини, вони негайно думають: «Бог мене більше не хоче? Він мене цурається? Тон, яким Він до мене говорить, такий суворий; Він не хоче мене спасати? Він хоче мене відсіяти? Якщо Він хоче мене відсіяти, Він повинен сказати про це якомога швидше, поки я ще молодий, щоб не перешкоджати моєму прагненню до світу». Це породжує в них негатив, опір, протидію та недбалість. Це деякі стани та прояви, пов’язані з тим, як люди ставляться до свого майбутнього та долі. Це значна трудність, що стосується життя-входження.

III. Труднощі, пов’язані з міжособистісними стосунками

Розгляньмо ще один аспект – міжособистісні стосунки. Це також значна трудність, пов’язана із життям-входженням. Як ти ставишся до людей, які тобі не подобаються, до людей, чиї думки відрізняються від твоїх, до людей, які тобі знайомі, до людей, які мають із тобою родинні стосунки або які проявили до тебе доброту, і до людей, які завжди своєчасно тебе попереджають, говорять тобі правдиві слова й допомагають тобі, і чи можеш ти ставитися до кожної людини справедливо, а також як ти практикуєш, коли виникають суперечки з іншими людьми, а також ревнощі та конфлікти, що виникають між вами, і твоя нездатність гармонійно взаємодіяти або навіть гармонійно співпрацювати в процесі виконання своїх обов’язків – це деякі стани та прояви, пов’язані з міжособистісними стосунками. Чи є ще якісь? (Бути безвідмовною людиною і не наважуватися висловлюватися, виявивши проблеми іншої людини, через страх образити її.) Це стан, який виникає, коли людина боїться образити інших. (Також те, як людина ставиться до лідерів і працівників, а також до тих, хто має владу та статус.) Як ти ставишся до лідерів і працівників або до людей із владою та статусом – чи з лестощами та підлабузництвом, чи ставишся до них правильно, – це конкретний прояв того, як ти поводишся з тими, хто має владу та вплив. Це більш-менш і є труднощі міжособистісних стосунків.

IV. Питання, пов’язані з людськими почуттями

Поговорімо трохи про людські почуття. Які проблеми пов’язані з почуттями? По-перше, як ти оцінюєш членів своєї родини та як ставишся до того, що вони роблять. «Те, що вони роблять», тут, природно, включає випадки, коли вони переривають роботу церкви й заважають їй, коли вони засуджують людей за їхньою спиною, коли вони вдаються до деяких практик маловірів тощо. Чи можеш ти ставитися до цього неупереджено? Коли тобі необхідно написати оцінку членів своєї родини, чи можеш ти зробити це об’єктивно й неупереджено, відкинувши власні почуття? Це стосується того, як ти ставишся до членів своєї родини. Крім того, чи маєш ти почуття до тих, з ким ти ладнаєш або хто раніше тобі допомагав? Чи здатний ти дивитися на їхні дії та поведінку об’єктивно, неупереджено й точно? Якщо вони переривають роботу церкви й заважають їй, чи зможеш ти негайно повідомити про них або викрити їх після того, як дізнаєшся про це? Також, чи маєш ти почуття до тих, хто тобі відносно близький або хто поділяє твої інтереси? Чи маєш ти неупереджену й об’єктивну оцінку, визначення та спосіб поводження з їхніми діями та поведінкою? Припустимо, що з цими людьми, з якими ти маєш сентиментальний зв’язок, церква розбирається згідно з принципами, і результат цього не відповідає твоїм власним уявленням – як би ти до цього поставився? Чи зміг би ти підкоритися? Чи продовжував би ти таємно плутатися з ними, і чи був би ти введений ними в оману й навіть підбурений ними виправдовуватися за них, обґрунтовувати їхні дії та захищати їх? Чи прийшов би ти на допомогу й підставив би плече тим, хто тобі допоміг, нехтуючи при цьому істиною-принципами та ігноруючи інтереси Божого дому? Хіба ці різні проблеми не пов’язані з почуттями? Деякі люди кажуть: «Хіба почуття не стосуються лише родичів і членів сім’ї? Хіба сфера почуттів – це не лише твої батьки, брати й сестри та інші члени сім’ї?» Ні, почуття охоплюють широке коло людей. Забудь про неупереджену оцінку членів власної родини – деякі люди не здатні навіть неупереджено оцінити своїх добрих друзів і приятелів, і вони перекручують факти, коли говорять про цих людей. Наприклад, якщо їхній приятель не займається своєю належною роботою і завжди вдається до криводушних і нечестивих практик у своєму обов’язку, вони опишуть його як досить грайливого і скажуть, що його людськість незріла й ще не стабільна. Хіба в цих словах немає почуттів? Це мова, сповнена почуттів. Якщо хтось, хто не має до них жодного стосунку, не займається своєю належною роботою і вдається до криводушних і нечестивих практик, вони скажуть про нього різкіші речі й можуть навіть засудити його. Хіба це не прояв того, що людина говорить і діє на основі почуттів? Чи є люди, які живуть своїми почуттями, неупередженими? Чи є вони порядними? (Ні.) Що не так із людьми, які говорять відповідно до своїх почуттів? Чому вони не можуть ставитися до інших справедливо? Чому вони не можуть говорити на основі істини-принципів? Люди, які дволичні й ніколи не засновують свої слова на фактах, є нечестивими. Не бути неупередженим, коли говориш, завжди говорити відповідно до своїх почуттів і заради себе, а не відповідно до істини-принципів, не думати про роботу Божого дому, а просто захищати свої особисті почуття, славу, вигоду та статус – це характер антихристів. Саме так говорять антихристи; усе, що вони кажуть, є нечестивим, таким, що заважає та перериває. Люди, які живуть серед уподобань та інтересів плоті, живуть серед своїх почуттів. Люди, які живуть своїми почуттями, – це ті, хто зовсім не приймає і не практикує істину. Ті, хто говорить і діє на основі своїх почуттів, зовсім не мають істини-реальності. Якщо такі люди стануть лідерами, вони, безсумнівно, будуть неправдивими лідерами або антихристами. Вони не тільки нездатні виконувати справжню роботу, а й можуть чинити різні лихі вчинки. Вони обов’язково будуть відсіяні та покарані.