В. Принципи та шляхи розв’язання уявлень

Щодо поширення уявлень є ще деякі речі, про які потрібно побесідувати. Дехто каже: «Коли йдеться про поширення уявлень, у церковному житті ми мусимо розвінчувати й аналізувати це явище, а також обмежувати його. Однак у процесі віри в Бога ми схильні розвивати різні уявлення; це від нас не залежить. Тож, коли йдеться про уявлення, яким шляхом практики нам слід слідувати, щоб практикувати точно й не спричиняти завад і переривань у церковному житті, не впливати на інших негативно й не завдавати шкоди їхньому життю? Як діяти належним чином?» Хіба це не факт, що в людей є уявлення? Хіба це не неминуче? (Так.) Дехто каже: «Уявлення виникатимуть тільки в тих, хто не прагне до істини». Це твердження правильне? Воно правильне лише частково. У тих, хто прагне до істини, також іноді можуть виникати уявлення про Бога, коли вони стикаються з особливими ситуаціями, адже перш ніж люди зрозуміють істину та Божі наміри й пізнають Бога, у них виникатимуть певні уявлення про Божі слова й роботу. Ці уявлення – це певні облудні людські думки, що не відповідають істині. Деякі уявлення можуть відповідати моралі, філософії, традиційній культурі, етичним теоріям тощо, і на позір ці думки можуть здаватися правильними. Однак вони просто не відповідають істині та суперечать їй. Це факт. Як людям слід ставитися до цих уявлень? Перш ніж люди починають прагнути до істини, вони вже несуть у собі багато уявлень; це вроджені уявлення. У процесі прагнення до істини в людей виникатиме чимало нових уявлень через зміну середовища та різні обставини; це набуті уявлення. На шляху віри в Бога людям доводиться стикатися з обома типами уявлень. Отже, чи існує спосіб розв’язання уявлень? Чи є шлях практики? Дехто каже: «Із цим легко впоратися. Ми можемо повставати проти наших вроджених уявлень; нам не потрібно звертати на них жодної уваги. Ми впевнені, що в процесі прагнення до істини ці уявлення поступово будуть розв’язані й усунені, коли ми зрозуміємо істину. Щодо набутих уявлень, то ми покладаємося на Бога в їхньому розв’язанні й також не дозволяємо їм нас сковувати. Тому до сьогодні в наших серцях не сформувалося уявлень, які могли б призвести до таких речей, як опір Богові, Його засудження чи хула на Нього». Що можна сказати про цей метод практики, про такий спосіб ставлення до уявлень і поводження з ними? Чи може він розв’язати уявлення? Чи є в нього недоліки? Чи є таке ставлення до уявлень ініціативним і позитивним? (Ні.) Чи має таке ставлення хоч якийсь позитивний вплив на людей? Якщо ти використовуєш пасивний метод, за якого ти ігноруєш ці уявлення, зберігаючи їх у найпотаємніших куточках свого серця, придушуючи їх і молячись, коли вони виникають, а потім вважаючи їх розв’язаними, розбираючись із ними так само, коли вони з’являються знову, і не думаючи про них згодом, поводячись так, ніби проблеми немає, вірячи: «У будь-якому разі Бог, у Якого я вірю, – це все ще мій Бог, я – усе ще Божа створена істота, а Бог – усе ще мій Творець; це не змінилося», – хіба це найефективніший спосіб розв’язати уявлення? Чи досягається так позитивний результат? Чи така практика докорінно й повністю розв’язує уявлення? Очевидно, що ні. Незалежно від того, наскільки великі чи малі ці уявлення, скільки їх – багато чи мало, доки вони існують у серцях людей, вони матимуть певний негативний вплив на їхнє життя-входження та їхні стосунки з Богом, спричиняючи завади. Особливо коли люди слабкі, коли вони стикаються з обставинами, які не можуть подолати, коли вони не розуміють Божих намірів, не мають шляху практики й не знають, як догодити Богові, і коли вони відчувають, що не мають надії на спасіння, ці уявлення швидко виникатимуть усередині них, домінуватимуть над їхніми думками, захоплюватимуть їхні серця й можуть навіть вплинути на те, залишаться вони чи підуть, а також на обраний ними шлях. Можливо, є уявлення, яке тебе ніколи не турбувало, не впливало на тебе й не збивало з ніг, ти завжди вірив, що ти його господар, що ти можеш його контролювати, але переживши певну невдачу, відсторонення чи відсіювання, або сувору дисципліну й провчання від Бога, або навіть коли ти відчуваєш, ніби впав у безодню, у той момент це уявлення перестає бути для тебе другорядним. Навіть якщо ти його ігноруєш, воно може заважати твоїм думкам і вводити їх в оману, навіть домінувати над твоїми думками й поглядами, твоїм ставленням до Бога та твоєю вірою в Бога. Якщо в тебе немає належного методу чи принципу практики для поводження із цими уявленнями або якщо ти не маєш чіткого їхнього розуміння, ці уявлення час від часу впливатимуть на твоє життя-входження або на твій безпосередній вибір. Вони можуть навіть вплинути на твої стосунки з Богом і твоє ставлення до Нього. Отже, стикаючись із різними уявленнями, що виникають у будь-яких обставинах, якого ставлення та методу слід дотримуватися людям, щоб протистояти їм і поводитися з ними так, аби уникнути шкоди й досягти позитивного результату? Це питання, про яке слід чітко побесідувати.

Люди, що живуть у плоті, мають вільну волю та вільні думки. Незалежно від того, чи вони освічені, який у них рівень чи яка стать, доки люди мають думки, вони породжуватимуть уявлення. Якщо уявлення домінує над твоїм розбещеним характером, ти через це уявлення кидатимеш виклик Богові. Тому цю проблему наявності в людей уявлень необхідно розв’язати. Уявлення породжують не лише ті, хто їх поширює; просто вони поширюють свої уявлення, безтурботно стаючи в опозицію до Бога й поширюючи різні погляди та судження про Нього. Але чи правда, що ті, хто не поширює уявлень, їх не мають? Уявлення є в кожного; це факт. Різниця в тому, що ті, хто навмисно поширює уявлення, мають природу-сутність, яка за своєю суттю відчуває відразу до істини. Оскільки вони не приймають істини й навіть вірять, що їхні уявлення правильні та повністю відповідають істині, то, якщо їхні уявлення суперечать істині, вони обирають прийняти свої уявлення, а не істину. Саме в цьому їхня поразка й причина того, чому їх обмежують і засуджують. То чому ж звичайних, нормальних людей не засуджують, коли в них виникають уявлення? Причина полягає в тому, що більшість із них говорить і діє раціонально й у серці знає, що людські уявлення не відповідають істині та є неправильними; хоча вони не можуть негайно розв’язати свої уявлення, вони готові від них відмовитися. Коли вони обирають прийняти істину, їхні внутрішні уявлення тим самим замінюються й розв’язуються істиною; вони відпускають свої уявлення, і ті більше не впливають на них, не обмежують їх і не домінують над ними. Отже, хоча ці люди мають уявлення, вони їх не поширюють. Вони все ще можуть нормально виконувати свої обов’язки, нормально слідувати за Богом, приймати Божі слова й Божу роботу, коритися Божому володарюванню й улаштуванням, а також коритися Божому спасінню. Вони завжди визнають, що вони – створені істоти, а Бог – Творець. Хоч би які уявлення вони плекають у своїх серцях, вони можуть підтримувати нормальні стосунки з Богом, підтримувати стосунки між створеною істотою та Творцем, не відмовлятися від своїх обов’язків, не зрікатися Божого імені, і їхня віра в Бога залишається незмінною. Хоча це й так, але якщо уявлення ніколи не розв’язуються, вони однаково можуть занапастити людей і призвести до їхнього знищення. Тому нам усе ж потрібно побесідувати про те, як найкраще ставитися до уявлень і розв’язувати їх.

Як ви думаєте, що легше розв’язати: вроджені уявлення, які люди мають ще з часів до віри в Бога, чи уявлення, які виникають у людей в особливих середовищах та обставинах після того, як вони увірували в Бога? (Вроджені уявлення легше розв’язати.) Фантазії та уявлення, які люди мають про Бога, коли тільки починають у Нього вірити, розв’язати легше, тоді як уявлення, що виникають у них під час переживання Божої роботи після увірування в Нього, розв’язати не так легко – це теоретичне твердження, але зрештою воно не відповідає фактам. Що означає «теоретичне»? Це означає, що такі висновки люди роблять на основі філософії та логіки. Після того як люди тільки починають вірити в Бога й розуміють істину про видіння, деякі з їхніх уявлень відкидаються й розв’язуються. Насправді це розв’язання досягається лише на доктринальному рівні; здається, ніби ці уявлення розв’язані, але багато уявлень, що виникають у людей під час слідування за Богом, пов’язано з їхніми вродженими уявленнями. Теоретично, із цих двох типів уявлень вроджені розв’язати легше, але насправді, доки люди можуть приймати істину й любити позитивні речі, доки вони досягають розуміння істини, обидва типи уявлень розв’язати легко. Наприклад, дехто з вас каже, що вроджені уявлення розв’язати легше, але ви можете зіткнутися з людьми з перекрученим сприйманням, які дуже вперті й зациклюються на неважливих деталях, які досліджують Біблію, духовну класику та тлумачення біблійних екзегетів; ці люди повторюють тобі те, що знаходять, і як би ти не бесідував про істину, вони її не приймають. Вони не можуть прийняти чистих проповідей, істини чи правильних слів; вони не сприймають цих речей, коли слухають їх. З одного боку, проблема в їхній здатності до сприймання; з іншого – вони не люблять позитивних речей чи істини, натомість люблять бути впертими й зациклюватися на неважливих деталях, грати в словесні ігри, і їм подобаються теорії та теологія. Чи можуть такі люди відпустити свої уявлення? (Ні.) Судячи з фактів, із характеру та вподобань таких людей, вони не можуть прийняти істину. Початкові уявлення людей насправді дуже неглибокі й поверхові, їх дуже легко розв’язати. Якщо людина має нормальне мислення та нормальну здатність до сприймання, коли ти бесідуєш із нею про істину щодо видінь, доки вона її розуміє, вона може легко відпустити свої уявлення. Але є один тип людей, які не мають нормального мислення, не можуть сприймати істину й не приймають її. Чи можуть такі люди відпустити свої уявлення? (Ні.) Тому уявлення таких людей розв’язати важко. Якщо людина має нормальний розум і здатна прийняти істину, то які б уявлення про Бога в неї не виникали після увірування в Нього і в якому б середовищі чи обставинах ці уявлення не з’являлися, вона не сперечається з Богом. Вона каже: «Я людина, у мене розбещений характер, моє мислення та вчинки можуть бути хибними. Бог є істина, Бог ніколи не помиляється. Якими б розумними не були мої думки, вони однаково є людськими думками, вони походять від людини й не є істиною. Якщо вони суперечать Божим словам чи істині, то ці думки, якими б розумними вони не були, є хибними». Можливо, вони зараз не знають, у чому саме ці уявлення хибні, тож як вони практикують? Вони практикують покору, не вперті, і не зациклюються на певних деталях, і відпускають це питання, вірячи, що одного дня Бог це відкриє. Хтось їх запитує: «А що, як Бог не відкриє?» Вони відповідають: «Тоді я коритимусь вічно. Бог ніколи не помиляється, і те, що Бог робить, ніколи не є хибним. Якщо те, що робить Бог, не відповідає людським уявленням, це означає не те, що Бог помиляється, а те, що люди не можуть цього сприйняти чи зрозуміти. Тому те, що люди повинні робити найбільше, – це не проникливо спостерігати, не зациклюватися на своїх уявленнях і не використовувати свої уявлення, щоб знайти провину в Бога, використовуючи свої уявлення як причину та привід не коритися Богові й кидати Йому виклик». Ось як вони ставляться до своїх уявлень. Чи є така практика практикуванням істини? Це справді є практикуванням істини. Коли в них виникають уявлення, вони не порівнюють із ними Бога й не використовують їх, щоб проникливо спостерігати за Богом, щоб перевірити, чи істинний Бог і чи Він існує. Натомість вони відпускають свої уявлення та прагнуть прийняти істину й пізнати Бога. Але навіть якщо вони щосили намагаються пізнати Бога, вони однаково не можуть Його пізнати. Що вони роблять тоді? Вони однаково коряться. Вони кажуть: «Бог ніколи не помиляється. Бог – це завжди Бог. Бог – це Той, Хто висловлює істину. Бог – це джерело істини». Розбираючись із цими уявленнями, вони насамперед ставлять Бога на місце Бога, а себе – на місце створених істот. Тому, навіть якщо вони не відкинули свої уявлення чи не розв’язали їх, їхнє ставлення покори до Бога не змінюється. Таке ставлення захищає їх, дозволяючи їм залишатися визнаними Богом як створені істоти перед Ним. Отже, чи легко розв’язати уявлення таких людей? (Так.) Як це досягається? Припустімо, зіткнувшись із якоюсь ситуацією, вони сказали б так: «Хіба не хибно казати, що все, що робить бог, – це істина й правильно, що бог всемогутній і не може помилятися? Хоча й кажуть, що бог не може помилятися, це лише теоретичне твердження. Насправді є деякі речі, які бог робить, не враховуючи людські почуття. Я думаю, що це не зовсім правильно. Мені не потрібно коритися речам, які не зовсім правильні, чи приймати їх, чи не так? Хоча я не заперечую імені бога чи його ідентичності, уявлення, які в мене зараз виникли, дали мені більше розуміння та краще усвідомлення бога – бог також робить деякі речі неправильно й бувають часи, коли він помиляється. Отже, відтепер я не віритиму, коли люди казатимуть, що бог праведний, досконалий і святий. Я ставитиму маленький знак питання біля цих тверджень. Хоча бог і є творець, і я можу прийняти його володарювання, у майбутньому мені потрібно приймати вибірково й не можна коритися спантеличено та сліпо. А що, як я підкорюся неправильно? Хіба я не зазнаю збитків? Я не можу бути людиною, яка по-дурному кориться». Якщо вони ставляться до уявлень і до Бога з таким ставленням, чи можуть вони легко відпустити свої уявлення? Чи є така практика практикуванням істини? (Ні.) Хіба стосунки між ними та Богом не стали проблематичними? Хіба вони не постійно проникливо спостерігають за Богом? Бог став об’єктом їхнього дослідження, а не Володарем, Який править їхньою долею. Хоча вони визнають, що є створеною істотою під пануванням Творця, те, що вони роблять, – це не виконання обов’язків і повинностей створеної істоти. Вони не ставляться до Творця зі своєї початкової позиції створеної істоти, а натомість стоять в опозиції до Творця, проникливо спостерігаючи за Творцем і аналізуючи Його дії та поведінку, на власний розсуд вирішуючи, коритися й приймати чи ні. Чи є таке ставлення та спосіб практики проявами, які повинна мати людина, що приймає істину? Чи можна розв’язати їхні уявлення? (Ні, не можна.) Їх ніколи не можна розв’язати. Причина полягає в тому, що їхні стосунки з Богом були викривлені; це не нормальні стосунки, це не стосунки між створеною істотою та Творцем. Вони ставляться до Бога як до об’єкта дослідження, постійно проникливо спостерігаючи за Ним. Вони приймають те, що вважають правильним і добрим, але внутрішньо опираються Богові й сперечаються з Ним щодо того, що не відповідає людським уявленням і фантазіям чи людським уподобанням, і віддаляються від Бога. Чи є така людина тією, хто приймає істину? На позір, за відсутності будь-яких інцидентів і без жодних уявлень про Бога, вони можуть коритися словам, які промовляє Бог. Але щойно в них виникають уявлення, їхня покора зникає; її ніде не видно, і її неможливо втілити в дію. Що тут відбувається? Очевидно, що вони не є людьми, які практикують істину. Вони не приймають Бога як джерело істини чи як саму істину. Людям, які не приймають істини, важко відпустити чи розв’язати свої уявлення, хоч би коли ці уявлення виникали.

Судячи зі змісту вищенаведеної бесіди, який тип уявлень, на вашу думку, легше розв’язати? Це залежить від ситуації. Для тих, хто може прийняти істину, хто має розум і є правильними людьми, їхні уявлення легко розв’язати незалежно від того, коли вони виникають. Для тих, хто не може прийняти істину, їхні уявлення важко розв’язати, коли б вони не виникли. Деякі люди вірять у Бога двадцять чи тридцять років, і навіть зараз ніщо з того, що вони кажуть, не відповідає істині; усе це лише слова й доктрини та людські уявлення. Вони зовсім не розуміють жодної істини – чи можуть вони відпустити свої уявлення, коли ті виникають? Важко сказати. Якщо вони не приймають істини, вони не зможуть відпустити свої уявлення. Для людей неминуче мати уявлення. Розум кожної людини може породжувати різні уявлення в будь-який час, чи то вроджені, чи то набуті. У серці кожного є уявлення, незалежно від того, скільки років він вірить у Бога. То що ж робити? Ця проблема просто нерозв’язна? Її можна розв’язати; є кілька принципів, які слід пам’ятати. Ці принципи дуже важливі. Коли ти стикаєшся з такими ситуаціями, практикуй згідно із цими принципами. Попрактикувавши деякий час, ти побачиш результати й увійдеш в істину-реальність. Коли виникають уявлення, незалежно від того, що це за уявлення, спочатку обміркуй і проаналізуй у своєму серці, чи правильне це мислення. Якщо ти чітко відчуваєш, що це мислення неправильне й перекручене і що воно хулить Бога, тоді негайно молися, просячи Бога просвітити й скерувати тебе, щоб ти усвідомив сутність цієї проблеми, а після цього обговори своє розуміння під час зібрання. Здобуваючи розуміння та переживаючи речі, зосереджуйся на розв’язанні своїх уявлень. Якщо така практика не дає очевидних результатів, тобі слід побесідувати про цей аспект істини з кимось, хто розуміє істину, прагнучи отримати допомогу від інших і розв’язання з Божих слів. Через Божі слова та свій досвід ти поступово перевіриш, що Божі слова правильні, і досягнеш великих результатів у питанні розв’язання власних уявлень. Прийнявши й переживши такі слова та роботу від Бога, ти нарешті зрозумієш Божі наміри й матимеш певне знання про Божий характер, що дозволить тобі відпустити й розв’язати свої уявлення. Ти більше не будеш неправильно розуміти Бога чи остерігатися Його, і не висуватимеш нерозумних вимог. Це стосується уявлень, які легко розв’язати. Але є й інший тип уявлень, які людям важко зрозуміти й розв’язати. Для уявлень, які важко розв’язати, є один принцип, якого потрібно дотримуватися: не висловлюй і не поширюй їх, тому що висловлення таких уявлень не приносить іншим нічого доброго; це факт виклику Богові. Якщо ти розумієш природу та наслідки поширення уявлень, тобі краще самому чітко це зважити й утриматися від необачних слів. Якщо ти кажеш: «Почуваюся жахливо, коли стримую слова в церкві; я відчуваю, ніби можу вибухнути», – тобі однаково слід подумати, чи поширення цих уявлень справді корисне для Божих обранців. Якщо воно не корисне й може призвести до того, що в інших з’являться уявлення про Бога або вони навіть почнуть кидати виклик Богові та судити Його, хіба ти не шкодиш Божим обранцям? Ти шкодиш людям; це нічим не відрізняється від поширення чуми. Якщо ти справді маєш розум, ти радше сам стерпів би біль, аніж поширював би уявлення та шкодив іншим. Однак, якщо тобі болісно стримувати слова, тобі слід молитися Богові. Якщо проблема розв’яжеться, хіба це не добре? Якщо ти судиш і неправильно розумієш Бога зі своїми уявленнями, навіть коли молишся Йому, то ти лише накликаєш на себе біду. Тобі слід молитися Богові так: «Боже, у мене є такі думки, і я хочу їх відпустити, але не можу. Будь ласка, дисциплінуй мене, викривай мене через різні середовища й дозволь мені визнати, що мої уявлення хибні. Як би Ти мене не дисциплінував, я готовий це прийняти». Такий настрій є правильним. Помолившись Богові з таким настроєм, хіба ти не відчуєш себе менш пригніченим? Якщо ти продовжуватимеш молитися й шукати, отримуючи просвітлення та освічення від Бога, зрозумієш Божі наміри, і твоє серце проясниться, то ти більше не почуватимешся пригніченим. Хіба тоді проблема не буде розв’язана? Твої уявлення, опір і бунтарство щодо Бога здебільшого зникнуть; щонайменше ти не відчуватимеш потреби їх висловлювати. Якщо й це не допоможе і проблема не буде повністю розв’язана, знайди когось із досвідом, щоб допомогти тобі розв’язати твої уявлення. Попроси його знайти кілька уривків із Божих слів, пов’язаних із розв’язанням твоїх уявлень, і прочитай їх десятки чи сотні разів; можливо, твої уявлення будуть повністю розв’язані. Хтось може сказати: «Якщо я висловлюватиму уявлення під час зібрання з братами й сестрами, це буде поширенням уявлень, тому я не можу цього робити. Але я жахливо почуваюся, стримуючи їх. Чи можу я поговорити про них зі своєю родиною?» Якщо члени твоєї родини також є братами й сестрами у вірі, висловлення цих уявлень у їхній присутності також завадить їм. Чи це доречно? (Ні.) Якщо те, що ти кажеш, матиме шкідливий вплив на інших, шкодячи їм і вводячи їх в оману, ти абсолютно не повинен цього казати. Натомість молися Богові, щоб Він розв’язав це питання. Доки ти молишся й їси та п’єш Божі слова з благоговійним серцем, серцем, що прагне й жадає праведності, твої уявлення можуть бути розв’язані. Божі слова містять усеосяжну істину; вони можуть розв’язати будь-яку проблему. Це просто залежить від того, чи можеш ти прийняти істину, і чи готовий практикувати Божі слова, і чи можеш ти відпустити власні уявлення. Якщо ти віриш, що Божі слова містять усеосяжну істину, тобі слід молитися Богові й шукати істину для розв’язання проблем, коли вони виникають. Якщо, помолившись деякий час, ти досі не відчуваєш просвітлення від Бога й не отримав від Нього чітких слів про те, що робити, але несвідомо твої уявлення більше не впливають на тебе зсередини, не заважають твоєму життю, поступово зникають, не впливають на твої нормальні стосунки з Богом і, звісно, не впливають на виконання твого обов’язку, – то хіба це уявлення по суті не розв’язане? (Так.) Це і є шлях практики.