Б. Як ставитися до людей, що поширюють уявлення

Які наслідки виникають, коли хтось у церкві поширює уявлення й невдоволення Богом? Чи впливає це безпосередньо на результати церковного життя? Чи заважає це нормальному церковному життю та роботі церкви? (Так.) Це впливає на віру людей у Бога й на їхню здатність нормально виконувати свої обов’язки. Тому тих, хто поширює уявлення, необхідно обмежувати. Навіть якщо вони лише зрідка згадують про таке, їх потрібно обмежувати й розрізняти; дивіться, яка в них людськість, чи поширюють вони уявлення через тимчасовий негатив і слабкість, чи це через проблему з їхньою природою-сутністю – чи постійно вони не прагнуть до істини й навмисно поширюють уявлення, щоб ввести в оману більше людей і заважати та шкодити церковному життю. Якщо це лише епізодичний негатив і слабкість, достатньо підтримати їх і допомогти їм через бесіду про істину. Якщо вони не слухають порад і продовжують поширювати уявлення та заважати церковному життю, навіть спричиняючи в інших негатив і слабкість, що впливає на їхню здатність нормально виконувати свої обов’язки, то це означає, що вони є слугами сатани, і їх слід вичищати згідно з принципами. Чому не дати їм іще один шанс? Як ви думаєте, чи є такі люди маловірами? (Так.) Незалежно від того, яка в них людськість, такі люди є маловірами. Маловіри – це як кукіль серед пшениці, їх слід виривати. Якщо вони лише виявляють деякі прояви маловірів і не спричиняють завад у церковному житті, і все ще можуть служити як друзі церкви та надавати послуги, їх можна залишити в спокої. Але ті, хто постійно поширює уявлення, завжди висловлюють погляди й зауваження маловірів. Вони говорять це не випадково; їхня мета – підбурювати, вводити в оману й залучати більше людей, щоб ті віддалилися від Бога. Їхній намір такий: «Якщо я не можу здобути благословень, я більше не віритиму. Ніхто з вас не повинен сподіватися здобути благословень, і ви також не повинні вірити! Якщо ви продовжуватимете вірити, що, як ви вистоїте й зрештою колись здобудете благословення, – хіба це не поставить мене в скрутне становище? Як я тоді зможу відчувати внутрішню рівновагу? Так не піде. Щоб уникнути майбутнього жалю, я заваджу вам і похитну вашу віру, змушу вас віддалитися від бога, зрадити бога й покинути церкву разом зі мною – це було б найкраще». Ось їхня мета. Хіба таких маловірів не слід вичищати? (Так.) Їх слід вичищати. Якщо деякі маловіри перестають вірити, церква просто забере в них книги Божих слів і викреслить їх. Є й інші маловіри, які мають певні позитивні почуття до віри в Бога й до віруючих. Вони не відіграють позитивної ролі в церкві; вони лише час від часу допомагають як друзі церкви. Такі люди, хоча й не прагнуть до істини та не бесідують про істину, не поширюють уявлень і не заважають церковному життю. Доки вони можуть надавати хоч якусь послугу, їм слід дозволити залишатися в церкві, і їх не потрібно вичищати. Однак до тих маловірів, які постійно поширюють уявлення, не слід виявляти жодної поблажливості. Вони поширюють свої уявлення та непорозуміння щодо Бога, заважаючи церковному життю та спричиняючи переривання й завади в роботі церкви. Ці маловіри – слуги сатани. У них є уявлення; однак вони не лише не шукають істини, щоб їх вирішити, а й навіть поширюють свої уявлення, щоб ввести в оману Божих обранців. Вони зраджують Бога й хочуть затягнути за собою на погибель ще кількох. Саме з такими намірами вони заважають роботі церкви. Чи може Бог їх простити? Ні, їх не можна щадити. Це не питання того, щоб їх обмежувати чи ізолювати; їх треба очистити й назавжди викреслити, не виявляючи ані найменшої поблажливості!

У церкві деякі люди ніколи не прагнуть до істини й ніколи не розуміють, як Бог працює, щоб спасти людей. Переживши певні речі, вони розвивають непорозуміння, опір і нарікання на Бога; деякі з речей, які вони говорять і роблять, слугують поширенню уявлень. Уявлення, які вони поширюють, – це не просто відхилення в сприйнятті Божих слів і роботи чи непорозуміння щодо Бога. Деякі з них серйозніші, вони прямо заперечують, що Божі слова є істиною, – вони докорінно судять і засуджують Бога. А інші уявлення, які вони поширюють, навіть відкрито нападають на Бога й хулять Його. Вони не аналізують і не намагаються пізнати власну розбещеність і бунтарство із серцем покори, з позиції створеної істоти чи послідовника Бога, і не приймають істину та не бесідують про своє розуміння Божої роботи й сприйняття Його намірів. Уявлення, які вони висловлюють, є прямою протилежністю цим позитивним розумінням. Коли інші чують їхні уявлення, вони не здобувають розуміння Бога, не розвивають справжньої віри, і, звісно, їхня віра в Бога також не зростає. Натомість їхня віра в Бога стає невизначеною, слабшає або навіть зовсім зникає. Водночас видіння Божої роботи стає для них розмитим. Що більше люди слухають уявлення, які вони поширюють, то більш заплутаними стають їхні серця, аж до того, що вони не розуміють, чому їм слід вірити в Бога, і починають сумніватися, чи існує Бог. Чи є Божі слова істиною, чи можуть Божі слова й робота очистити та спасти людей, та інші подібні питання – усе це стає для них розмитим і сумнівним. Коли люди чують уявлення та непорозуміння, поширювані такими особами, вони починають сумніватися в Богові й остерігатися Його; вони починають обмежувати Бога у своїх серцях, розвивають непорозуміння й нарікання на Бога, і навіть внутрішньо віддаляються від Нього. Це дуже проблематично. Щойно в них з’являються ці негативні думки, погляди, плани й задуми, стає зрозуміло, що інформація та зауваження, які вони прийняли, не відповідають потребам нормальної людськості, не кажучи вже про істину, – на сто відсотків певно, що вони походять від сатани. Незалежно від намірів чи мотивів тих, хто поширює уявлення, чи поширюють вони облуду й безпідставні чутки навмисно, чи ненавмисно, доки вони спричиняють згубний вплив у церкві, їх слід обмежувати. Звісно, якщо таких людей виявляють і розрізняють поза церковним життям, їх також слід негайно зупиняти й обмежувати. Якщо хтось, хто розуміє істину, може використати Божі слова чи власне розуміння, щоб спростувати й розвінчати тих, хто поширює таке, допомагаючи братам і сестрам розрізняти їх, це ще краще. Це боротьба проти сатани. Якщо тобі бракує духовного зросту, ти маєш навчитися розрізняти їх і триматися від них подалі. Якщо ти маєш духовний зріст, ти маєш розвінчувати їх. Чи наважуєтеся ви на таке? Чи знаєте ви, як це робити? Це найбільше виявляє, чи має хтось істину-реальність. Коли деякі нововіруючі чують уявлення та непорозуміння, які такі люди поширюють про Бога, вони шоковані й кажуть: «Як може людина, що вірить у Бога, так говорити?» Якщо люди без основи почують ці уявлення й облуду, чи стануть вони негативними й слабкими? Чи приймуть вони цю облуду? Чи будуть вони введені в оману й покинуть церкву? Усе це можливо. Коли людина, що поширює уявлення, каже: «Я більше ніколи не віритиму в бога», – незалежно від того, у якому стані вона це говорить, це вказує на те, що вона повністю втратила віру в Бога і є маловіром. Незалежно від її мети поширення таких слів, чи можеш ти здобути якесь повчання, почувши їх? (Ні.) Коли ти слабкий і чуєш ці слова, ти можеш відчути: «Ця людина розділяє мій біль; коли вона говорить про свої уявлення, вона ніби озвучує мої власні найпотаємніші думки». Однак, якщо хтось із вірою почує ці слова, він подумає: «Це обурливо бунтівничо! Як можна говорити такі слова? Хіба це не хула на Бога? Я б не наважився сказати таке, бо це ображає Божий характер!» Той факт, що вони можуть поширювати ці уявлення, вказує на те, що ці ідеї виникли давно й уже вкоренилися в їхньому серці. Якщо такі ідеї щойно почали формуватися й досі перебувають у зародковому стані, і вони ще не повністю перетворилися на уявлення, то доки людина не висловлює їх і не вводить інших в оману та не заважає їм, це свідчить про те, що в неї є трохи розуму; вона може стерегти свій язик і так уникати наслідків у вигляді вичищення. Але якщо вона висловлюється й заважає церковному життю, то до неї більше не можна виявляти поблажливості; її слід розвінчати й вичистити. Люди, які не люблять істину й не мають здатності до сприймання істини, схильні часто розвивати уявлення. Однак ті, хто часто читає Божі слова й має здатність до сприймання, шукатимуть істину, щоб вирішити свої уявлення, навіть якщо вони виникають. Ті, хто часто поширює уявлення, виявляються й відсіюються Божою роботою; це люди, які зовсім не люблять істину й не можуть її прийняти, вони всі відчувають відразу до істини й ненавидять істину. Це поза всяким сумнівом.

Проблема поширення уявлень безумовно існує в церковному житті в різних країнах і місцях, тому що люди, які не люблять істину, є повсюди. Оскільки ті, хто не прагне до істини, хто відчуває відразу до істини, хто шукає плотських насолод, а також маловіри, злі люди та інші не прагнуть до істини, вони завжди плекають уявлення щодо Божих слів і щодо втіленого Бога. Їхні серця сповнені уявлень, повні фантазій про Бога й вимог до Нього, і вони не можуть чисто сприймати й розуміти кожне слово, яке говорить Бог; вони розуміють їх лише на основі своїх власних уявлень, уподобань і навіть особистих вигод і втрат. Їхні серця сповнені різноманітними уявленнями, фантазіями й необґрунтованими вимогами до Бога, разом із різними непорозуміннями й судженнями про Бога тощо. Тому для цих людей природно поширювати уявлення – у цьому немає нічого нового. Доки існують такі люди, поширення уявлень відбуватиметься час від часу й може статися будь-якої миті. Коли щось, що Бог говорить або робить, не узгоджується з їхніми уявленнями та бажаннями, і коли це шкодить їхнім інтересам, вони лютують і починають висловлюватися заради власних інтересів і змагатися з Богом та Його роботою. Ці люди завжди стоять в опозиції до істини й до Бога, аналізуючи й пильно вивчаючи Божі слова, Божий характер і Божу роботу. Вони постійно проникливо спостерігають за Божими словами й роботою і перевіряють їх правильність, і вони також хочуть перевірити, чи втілена плоть Бога відповідає Божій ідентичності та статусу. Під час свого процесу перевірки їм дуже важко отримати точні відповіді; на їхню думку, Божим словам навіть дуже важко сповнитися й справдитися. Тому їм є багато що сказати, коли вони поширюють уявлення. Вони поширюють свої уявлення незалежно від часу, місця чи контексту. Щоразу, коли вони хоч якось невдоволені Богом, вони оцінюють речі, використовуючи свої уявлення. Якщо Божі слова й робота не узгоджуються з їхніми уявленнями, вони швидко висловлюють свої уявлення. Ми характеризуємо таке висловлювання як поширення. Чому це називається «поширенням»? Тому що те, що вони висловлюють, не має позитивного впливу на Божих обранців, церковне життя чи роботу Божого дому. Натомість вони лише спричиняють завади, переривання та шкоду. Тому називати промовляння таких зауважень «поширенням» – це правильно.

Після того, як ви здобудете певне базове розрізнення щодо проблеми поширення уявлень, вам слід аналізувати й розрізняти різноманітні помилкові уявлення та зауваження людей на основі істини, а потім розбиратися з ними й вирішувати їх згідно з приписами Божого дому. Звісно, лідери й працівники несуть незаперечну відповідальність за вирішення таких питань. Водночас усі Божі обранці, прослухавши цю бесіду, також мають обов’язок і відповідальність розвінчувати й аналізувати людей, що поширюють уявлення, та їхні слова й поведінку. Якщо тобі не вистачає сміливості, щоб зупинити чи обмежити їх, ти можеш бесідувати й сперечатися з ними на основі Божих слів та істини, яку ти розумієш. Яка мета таких суперечок? Надати можливість тим, хто має малий духовний зріст і не розуміє істини, усвідомити, чиї слова відповідають істині, прослухавши суперечку, а не бути спантеличено введеними в оману уявленнями й облудою, поширюваною деякими людьми. Це корисно для Божих обранців і для церковного життя. Коли виявляється, що хтось говорить слова, які не відповідають істині, – чи то людські уявлення, чи то облуда, – слід влаштовувати суперечку. Такі суперечки повчають людей. Щонайменше, прослухавши ці суперечки, сторонні спостерігачі можуть чітко побачити, що слова тих, хто поширює уявлення, справді є уявленнями, і вони можуть зрозуміти, які аспекти цих уявлень не узгоджуються з істиною, яка сутність цих уявлень, чому вони не відповідають істині, чому їх характеризують як уявлення, чому людей, що їх поширюють, слід обмежувати тощо – вони здатні мати точне розуміння цих питань, а не бути спантеличено введеними в оману й маніпульованими. Хоча уявлення, поширювані людьми, можуть спричинити певну заваду та шкоду життю-входженню Божих обранців і церковному життю, переживання цих речей насправді не є чимось поганим для людей. Щонайменше це дозволяє їм зростати в розрізненні, бачити справжнє обличчя тих, хто поширює уявлення, бачити, які характери вони виявляють, поширюючи уявлення, і бачити різницю між уявленнями, які вони поширюють, та істиною. З одного боку, люди зможуть розрізняти ці зауваження й матимуть до них імунітет. З іншого боку, вони також матимуть певне розрізнення щодо таких людей і знатимуть, які слова говорять маловіри, ті, хто зовсім не володіє істиною й часто плекає уявлення про Бога, і знатимуть, що їхня віра не є справжньою, – щонайменше люди можуть здобути таке розрізнення. Звісно, якщо ти ще не стикався з цими проблемами, не молися необачно, кажучи: «О Боже, будь ласка, улаштуй для мене середовище, щоб я міг побачити, що означають “уявлення, які поширюють люди”». Бути свідком поширення уявлень – це не гра, і це може легко ввести тебе в оману. І коли ці речі все ж трапляються, ти маєш правильно з ними поводитися. Не дозволяй їм пройти повз тебе й не уникай їх; стався до них правильно й підходь до кожного середовища, яке Бог організував для тебе, із серйозним і ретельним ставленням. Це те ставлення, яке мусить мати людина, що прагне до істини, щоб здобути істину. Коли ти стикаєшся з кимось, хто поширює уявлення, ти маєш навчитися молитися Богу: «О Боже, будь ласка, будь зі мною, просвіти мене й веди мене, щоб я міг розрізняти ці слова й цей тип людей, а також дай мені змогу розпізнати, чи є в мені якісь з уявлень цих людей». Потім, помолившись, іди й переживай цю справу на досвіді. Звісно, це також буде час, коли тебе перевірятимуть щодо того, скільки істини ти справді розумієш і наскільки великий твій духовний зріст. Якщо, коли хтось поширює уявлення, ти чуєш їх і не маєш жодної внутрішньої реакції чи думок, а натомість просто схожий на радіоприймач, приймаєш будь-які уявлення, які вони висловлюють і поширюють, без жодного опору чи здатності їх відкинути, і тим більше без жодної здатності їх розрізнити, хіба це не дуже проблематично? Коли деякі люди чують, як хтось висловлює уявлення, у серці вони відчувають, що сказане – неправильне, і хочуть побесідувати й посперечатися з цією людиною, але не знають, як належно висловитися або як їм слід розвінчати й проаналізувати цю людину. Вони також бояться, що якщо їм не вдасться ефективно заперечити, вони геть почервоніють, а потім, коли їх зрештою переможуть, вони втратять обличчя й опиняться в незручній ситуації. Однак вони також відчувають небажання залишати це без суперечки, думаючи: «Я прослухав багато проповідей і чимало розумію, то чому ж мені бракує слів, щоб їх спростувати? У мене немає уявлень про Бога, і я маю справжню віру в Бога, то чому я не можу чітко все пояснити, коли настає час спростовувати їхню облуду?» Вони дивляться, як людина, що поширює уявлення, говорить дедалі більше, і її слова стають дедалі обурливішими й огиднішими, але вони просто не можуть їх спростувати чи проаналізувати, і не в змозі встати й розвінчати їх, не кажучи вже про те, щоб зупинити, що змушує їх відчувати надзвичайну тривогу й занепокоєння. Лише в цей момент вони усвідомлюють, що їхній духовний зріст занадто малий, і бачать, що їхнє розуміння істини ще не сформувалося в цілісний і правильний погляд, що це лише якісь уривчасті фрази, розрізнені проблиски світла й ідеї, а зовсім не справжнє знання істини. Вони дуже добре знають, що ця людина поширює уявлення й вводить людей в оману, і що вона є маловіром, і вони хочуть розвінчати її та спростувати її погляди, просто їм бракує для цього належних і сильних слів. Вони можуть лише сказати: «Усе, що робить Бог, – добре; ти маєш це прийняти. Бог святий і досконалий; Він зовсім не такий, як ти кажеш. Бог володарює над усім, а люди – створені істоти. Вони мають коритися Богові. Люди не зазнають збитків, корячись Богові». Вони можуть лише озвучувати ці поверхові теорії, які зовсім не влучають у саму суть. Переживши цю особливу подію, вони усвідомлюють, що їхній духовний зріст занадто малий, і думають: «Чому я такий нетямущий? Зазвичай я можу без упину говорити про величні доктрини досить красномовно; я можу без проблем говорити на зібранні годину й писати конспекти проповідей на три-п’ять сторінок, почуваючись у цьому дуже впевнено. Але коли я стикаюся з кимось, хто так поширює уявлення, так судить і хулить Бога, чому в мене немає ні пильності, ні реакції? Чому я не здатний на сильне розвінчування та спростування?» Що вони з цього виявляють? Хіба не те, що вони усвідомлюють, що не розуміють істини? Це усвідомлення – добре чи погане? (Добре.) Нарешті вони виявляють свій справжній духовний зріст. Якби вони не зіткнулися з кимось, хто поширює уявлення, можливо, вони досі думали б, що мають духовний зріст, розуміють істину, мають розрізнення, можуть усе бачити наскрізь, проповідувати різні духовні доктрини й з великою впевненістю трохи бесідувати про кожну істину. Однак, зіткнувшись із кимось, хто поширює уявлення, хоча вони й знають, що це неправильно, вони виявляються безпорадними, нездатними нічого зробити, і зрештою зазнають поразки. Хіба це не соромно? Хіба це славна справа? (Ні.) Тож як це слід вирішити? Якщо тобі не вистачає правильних слів, щоб сперечатися з ними, і ти також хочеш уникнути сорому й бути непохитним у своєму свідченні, щоб повністю присоромити й перемогти сатану, що тобі слід робити? Я розповім вам ефективний метод: якщо ти бачиш, що вони нескінченно поширюють уявлення, і більшість людей не має розрізнення й піддається їхньому впливу, але ти не можеш їх переспорити, тоді час діяти рішуче; грюкни по столу й скажи: «Замовкни! Що ти таке говориш? Можливо, я не можу тебе переспорити, але я знаю, що ти – маловір! Подивися, що ти говориш; чи є хоч одне слово, що узгоджується з істиною? Ти стільки років насолоджувався Божою благодаттю – чи сказав ти хоч слово хвали чи свідчення про Бога? У тебе є образи на Бога; якщо в тебе вистачить духу, іди прямо на третє небо й говори з Богом безпосередньо. Припини тут заважати. Тепер я офіційно наказую тобі забиратися геть!» Чи наважилися б ви це сказати? Це імпульсивність? (Ні, це не так.) Це проголошення заяви сатані. Так і зроби. Скажи їм: «Забирайся геть, ти, маловіре! Ти даремно насолоджувався стількома Божими благодатями, ти, безсовісний негіднику; ти не гідний бути людиною!» Два слова: «Забирайся геть!» Як це звучить? Це сильно, але цим не можна зловживати. Не слід говорити це новим братам і сестрам у вірі, які ще не розуміють істини, але маловірам і слугам сатани можна безжально віддавати такі накази: «Це Божий дім, дім істинних братів і сестер, дім тих, хто слідує Богу. Це не дім дияволів і сатан. Дияволи й сатани тут не потрібні. Ти – диявол і сатана, тож забирайся геть!» Це доречно? (Так.) Це не найкращий метод; лише тому, що ваш духовний зріст малий, тому що у вас недостатньо духовного зросту, щоб боротися із сатаною, Я навчаю вас цього методу. Насправді він не ідеальний. Ідеальний метод такий: якщо ви розумієте багато істин і маєте справжню віру в Бога та справжнє знання про Нього, то ви здатні спростувати їх, і ви спростовуєте їх так докорінно, що вони повністю присоромлені, так що зрештою вони кажуть усім: «Я не можу зберегти свою віру; мені занадто соромно дивитися комусь із вас в очі. Я – диявол і сатана; я сам покину церкву». Оскільки зараз у вас немає цієї здатності, вам слід ставитися до тих, хто часто поширює уявлення, згідно з методом, якого Я вас навчив.

Чи знаєте ви тепер, як поводитися з тими, хто часто поширює уявлення в церкві? Чи можете ви тепер розрізняти тих, хто поширює уявлення, щоб вводити людей в оману? (Так.) Які основні типи висловлювань, що поширюють уявлення? Один тип спрямований на Божі слова, інший – на Божу роботу, і ще один – на Божий характер і сутність. Ці типи висловлювань варіюються від легких – фантазій і хибних тлумачень Бога – до серйозних, таких як судження, засудження й хула на Бога. Крім цього, є також негативні й сповнені опору зауваження людей, що висловлюють їхні нарікання, непокору й невдоволення Богом. Підсумовуючи, усі слова, що поширюють уявлення, за своєю природою кидають виклик Богові, судять Його, засуджують і хулять, а наслідок, який вони спричиняють, полягає в тому, що люди стають підозріливими до Бога й остерігаються Його, неправильно розуміють Його, й віддаляються від Нього, і навіть зрікаються Його. Це має бути легко розрізнити.