Пункт дванадцятий. Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина четверта)

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

VIII. Поширення уявлень

А. Прояви поширення уявлень

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про дванадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». Що стосується різноманітних проблем переривань і завад, які виникають у церковному житті, то ми перерахували їх одинадцять. Минулого разу ми бесідували про сьому проблему: взаємні нападки та словесні перепалки. Сьогодні ми побесідуємо про восьму проблему: поширення уявлень. Поширення уявлень також часто трапляється в церковному житті. Деякі люди, що зовсім не приймають істину, вірять у Бога, спираючись на власні уявлення та фантазії, і часто поширюють певні уявлення, щоб заважати церковному життю. Церква мусить обмежувати таку поведінку й розв’язувати цю проблему через бесіди про істину в церковному житті. Із буквальної точки зору, будь-хто може побачити, що поширення уявлень – це неналежна поведінка, що це не позитивна, а негативна річ. Тому в церковному житті його слід припиняти й обмежувати. Незалежно від того, які люди поширюють уявлення, незалежно від їхніх мотивів, чи роблять вони це навмисно, чи ненавмисно, – доки вони поширюють уявлення, це перериватиме церковне життя й заважатиме йому, спричиняючи згубний вплив. Тому цю справу необхідно обмежувати на всі сто відсотків. Із будь-якої точки зору, поширення уявлень аж ніяк не може відігравати позитивну роль у прагненні людей до істини, у їхньому прагненні до пізнання Бога чи входженні в істину-реальність; воно може лише заважати й шкодити. Отже, коли хтось поширює уявлення в церковному житті, кожен – і лідери, і брати та сестри – має розрізняти цю справу й негайно виступати, щоб зупинити й обмежити цю людину, а не сліпо потурати їй у поширенні уявлень, введенні в оману інших і заваді їм. Спершу побесідуймо про те, які саме слова становлять поширення уявлень. Маючи таке розрізнення, люди зможуть точно визначати, що таке поширення уявлень, а також точно припиняти й обмежувати його, а не ігнорувати його й ставитися до нього байдуже.

1. Поширення уявлень про Бога

Поширення уявлень є цілеспрямованим. Спершу нам слід з’ясувати, на кого вони спрямовані та які саме уявлення поширюються. Розуміння цього допоможе вам з’ясувати, які висловлювання людей і які поширювані ними погляди становлять уявлення. Знаючи, які слова є уявленнями людей і які дії становлять поширення уявлень, люди зможуть обмежувати поширення уявлень точніше й цілеспрямованіше. Насамперед найсерйозніше поширення уявлень стосується ідей і непорозумінь людей щодо Бога. Це основна категорія. Поширення невідповідних дійсності поглядів і тверджень про Божу ідентичність, Божу сутність, Божий характер, Божі слова, Божу роботу та Боже існування – усе це становить поширення уявлень. Це загальне твердження; а якщо конкретно, то які саме твердження становлять поширення уявлень? Поширення непорозумінь щодо Бога, суджень і засуджень Бога та навіть богохульства проти Бога – усе це є поширенням уявлень. Простіше кажучи, поширення розумінь Бога, що не відповідають дійсності, а також тверджень і хибних тлумачень, що не відповідають Божій ідентичності та сутності, – усе це становить поширення уявлень. Наприклад, у церковному житті деякі люди часто говорять про Божу ідентичність і Божу сутність. Вони не мають істинного розуміння Божої ідентичності та сутності. Вони часто сумніваються в Богові й неправильно Його розуміють у своїх серцях, не в змозі коритися життєвому середовищу та середовищу для виконання своїх обов’язків, які Бог для них улаштовує. Тоді вони поширюють свої непорозуміння щодо Бога та думки про те, що не можуть Його зрозуміти. Коротко кажучи, ці ідеї не про те, щоб приймати Боже володарювання й улаштування та коритися їм із позиції створеної людини, натомість вони сповнені особистих упереджень, непорозумінь і навіть суджень та засуджень. Почувши їх, інші люди починають неправильно розуміти Бога й остерігатися Його, через що втрачають свою істинну віру в Бога, не кажучи вже про справжню покору.

Деякі люди думають, що віра в Бога має приносити мир і радість, і що коли вони стикаються з певними ситуаціями, їм потрібно лише помолитися Богу, і Бог прихилить Своє вухо, дарує їм благодать і благословення та забезпечить, щоб усе йшло мирно й гладко. Їхня мета у вірі в Бога – шукати благодаті, здобувати благословення й насолоджуватися миром та щастям. Саме через ці погляди вони зрікаються своїх родин або кидають роботу, щоб присвячувати себе Богові, і можуть терпіти труднощі та платити ціну. Вони вірять, що, якщо вони зрікаються речей, присвячують себе Богові, терплять труднощі й старанно працюють, демонструючи виняткову поведінку, вони здобудуть Божі благословення й прихильність, і що які б труднощі їм не трапилися, якщо вони моляться Богу, Він їх вирішить і в усьому відкриє їм шлях. Це погляд, якого дотримується більшість людей, що вірять у Бога. Люди вважають, що цей погляд виправданий і правильний. Здатність багатьох людей роками зберігати віру в Бога, не зрікаючись її, безпосередньо пов’язана із цим поглядом. Вони думають: «Я так багато присвятив Богові, моя поведінка була такою доброю, і я не робив жодних лихих вчинків; Бог неодмінно мене благословить. Оскільки я багато страждав і заплатив велику ціну за кожне завдання, роблячи все згідно з Божими словами й вимогами, не припускаючись жодних помилок, Бог має мене благословити; Він має забезпечити, щоб усе в мене йшло гладко, щоб у моєму серці часто були мир і радість, і щоб я насолоджувався Божою присутністю». Хіба це не людське уявлення та фантазія? Із людської точки зору, люди насолоджуються Божою благодаттю й отримують блага, тому є сенс трохи постраждати заради цього, і варто обміняти ці страждання на Божі благословення. Це ментальність укладання угод із Богом. Однак із точки зору істини та з точки зору Бога, це докорінно не відповідає ні принципам Божої роботи, ні стандартам, яких Бог вимагає від людей. Це цілковито прийняття бажаного за дійсне, суто людське уявлення та фантазія про віру в Бога. Чи йдеться про укладання угод із Богом, чи про вимоги до Нього, чи про людські уявлення та фантазії, – у будь-якому разі ніщо із цього не узгоджується з Божими вимогами й не відповідає Божим принципам і стандартам для благословення людей. Зокрема, ця думка й погляд про угоду ображають Божий характер, але люди цього не усвідомлюють. Коли те, що робить Бог, не узгоджується з уявленнями людей, у їхніх серцях швидко виникають нарікання й непорозуміння щодо Нього. Вони навіть почуваються скривдженими, а потім починають сперечатися з Богом, і можуть навіть судити й засуджувати Його. Незалежно від того, які уявлення та непорозуміння виникають у людей, із Божої точки зору, Він ніколи не діє й не ставиться ні до кого згідно з людськими уявленнями чи бажаннями. Бог завжди робить те, що бажає, Своїм власним шляхом і на основі Свого власного характеру-сутності. У Бога є принципи в тому, як Він ставиться до кожної людини; ніщо з того, що Він робить для кожної людини, не ґрунтується на людських уявленнях, фантазіях чи вподобаннях – це той аспект Божої роботи, який найбільше суперечить людським уявленням. Коли Бог організовує для людей середовище, що повністю суперечить їхнім уявленням і фантазіям, у їхніх серцях формуються уявлення, судження й засудження проти Бога, і вони можуть навіть зректися Його. Чи може тоді Бог задовольнити їхні потреби? Абсолютно ні. Бог ніколи не змінить Свій спосіб роботи та Свої бажання згідно з людськими уявленнями. Хто ж тоді має змінитися? Люди. Люди мають відкинути свої уявлення, прийняти середовища, організовані Богом, коритися їм і переживати їх на досвіді, а також шукати істину, щоб вирішити власні уявлення, а не міряти те, що робить Бог, своїми уявленнями, щоб побачити, чи це правильно. Коли люди наполегливо тримаються за свої уявлення, у них виникає опір Богові – це відбувається природно. Де корінь опору? Він полягає у факті, що те, чим зазвичай володіють люди у своїх серцях, – це, безсумнівно, їхні уявлення та фантазії, а не істина. Тому, коли люди стикаються з Божою роботою, яка не узгоджується з людськими уявленнями, вони можуть кидати виклик Богові й судити Його. Це доводить, що людям докорінно бракує серця покори Богові, їхній розбещений характер далекий від очищення, і вони, по суті, живуть згідно зі своїм розбещеним характером. Вони все ще неймовірно далекі від досягнення спасіння.

Коли в серцях людей виникають уявлення про Бога й опір Йому, ті, хто має певну совість, неохоче приймуть те, що робить Бог, і намагатимуться влитися в організоване Богом середовище й прийняти Його володарювання над людьми. Скільки уявлень люди можуть відкинути і якою мірою, частково залежить від їхнього рівня, а частково від того, чи приймають вони істину та чи є людьми, що люблять істину. Деякі люди активно ставляться до середовищ, які організовує Бог, читаючи Божі слова, шукаючи, бесідуючи та роздумуючи. Вони поступово здобувають певне розуміння Божого володарювання над усім, і завдяки цьому їхня покора та віра зростають. Однак деякі люди не шукають істини, хоч би з яким середовищем вони зіткнулися. Натомість вони оцінюють усі середовища, які влаштовує Бог, на основі своїх уявлень, фантазій і того, чи приносить це їм користь. Їхні міркування завжди обертаються навколо їхніх власних інтересів; вони завжди дбають про те, яку велику вигоду можуть отримати, наскільки можуть бути задоволені їхні інтереси в матеріальних речах, грошах і плотській насолоді; і вони завжди ухвалюють рішення й ставляться до всього, що влаштовує Бог, на основі цих чинників. І зрештою, після довгих роздумів, вони обирають не коритися середовищу, організованому Богом, а втекти від нього й уникнути його. Через свій опір, відкидання й уникнення вони віддаляються від Божих слів, втрачають життєвий досвід і зазнають збитків, що приносить біль і муки в їхні серця. Що більше вони противляться таким середовищам, то більше й сильніше страждають. Коли виникає така ситуація, та крихта віри, що вони мають у Бога, зрештою руйнується. У цей момент уявлення, що панують у їхніх серцях, усі разом вириваються назовні: «Я так довго присвячував себе богові, та не очікував, що він так зі мною вчинить. Бог несправедливий, він не любить людей! Бог сказав, що ті, хто щиро присвячує себе Йому, неодмінно будуть вельми благословенні. Я щиро присвячував себе богові, я зрікся своєї родини й кар’єри, терпів труднощі й тяжко працював – чому бог мене вельми не благословив? Де божі благословення? Чому я не можу їх відчути чи побачити? Чому бог ставиться до людей несправедливо? Чому він не дотримується свого слова? Люди кажуть, що бог вірний, але чому я не можу цього відчути? Якщо відкинути все інше, то саме в цьому середовищі я зовсім не відчув, що бог вірний!» Оскільки люди мають уявлення, ті легко їх обманюють і вводять в оману. Навіть коли Бог організовує середовища для зміни характеру людей і для їхнього життєвого зростання, їм важко це прийняти, і вони неправильно розуміють Бога. Вони думають, що це не Боже благословення і що Бог їх не любить. Вони вірять, що щиро присвячували себе Богові, але Бог не виконав Своїх обіцянок. Ось так цих людей, що не прагнуть до істини, легко викривають через одне маленьке випробування середовищем. Коли їх виявляють, вони нарешті кажуть те, що найбільше хотіли сказати: «Бог не праведний. Він не вірний бог. Його слова рідко сповнюються. Бог сказав: “Бог має на увазі те, що Він каже, те, що Він каже, буде виконано, а те, що Він робить, триватиме вічно”. Де сповнення цих слів? Чому я не можу цього побачити чи відчути? Подивіться на таку-то: відколи вона повірила в бога, вона не зрікалася й не присвячувала себе богові так, як я, і не жертвувала стільки, скільки я. Але її діти вступили до престижних університетів, її чоловіка підвищили, їхній бізнес процвітає, і навіть їхні врожаї більші, ніж в інших. А що здобув я? Я більше ніколи не віритиму в бога!» Ці слова – це справжні думки цих людей, їхні девізи. Вони сповнені цих уявлень, сповнені цих абсурдних думок і поглядів, і сповнені міркувань про вигоду й угоди. Ось як вони розуміють і сприймають Божу роботу та Його кропіткі наміри, ось як вони ставляться до цих речей. Тому в середовищах, які Бог знову і знову кропітко організовує, вони неодноразово міряють Бога своїми уявленнями, й неправильно розуміють Його, і постійно зазнають невдач, і спотикаються. Ба більше, вони постійно намагаються підтвердити, що їхні уявлення правильні. Коли вони вважають, що ці уявлення підтвердилися і є достатнім доказом для того, щоб довільно оцінювати, судити й засуджувати Бога, вони починають поширювати уявлення, бо їхні серця сповнені уявлень про Бога. Що домішано до цих уявлень? Нарікання, невдоволення й образи. Коли вони сповнені ними, то шукають нагоди, щоб виплеснути їх назовні. Вони сподіваються знайти натовп, який вислухає про «несправедливість», із якою вони зіткнулися; вони хочуть виплеснути ці речі на цих людей і розповісти їм про так зване несправедливе ставлення, якого вони «зазнали». Ось як уявлення, поширювані цими людьми, виникають у церковному житті, ось звідки беруться такі уявлення. Серця цих людей сповнені образ, непокори й невдоволення, а також непорозумінь і нарікань на Бога, і навіть суджень і засуджень Бога, що зрештою призводить до того, що їхні серця сповнюються богохульством. Вони бояться, що не здобудуть благословень, і тому не хочуть іти, тож вони поширюють серед людей свої непорозуміння щодо Бога й невдоволення Ним, і тим більше поширюють свої судження й засудження Бога та своє богохульство щодо Нього. Що вони хулять? Вони хулять Бога, кажучи, що Він несправедливий до них і не дає їм належної та рівноцінної віддачі за те, що вони зробили. Вони судять Бога за те, що Він не дарував їм благодаті й великих благословень після їхніх пожертв і жертв. Вони не отримали від Бога тих плотських потреб – матеріальних речей, грошей тощо, – які сподівалися отримати, і тому їхні серця сповнені нарікань і образ. Їхня мета в поширенні уявлень, з одного боку, – виплеснути та помститися, у такий спосіб досягаючи відчуття психологічної рівноваги; а з іншого – підбурити більше людей до того, щоб у них виникли непорозуміння й уявлення про Бога, змушуючи їх так само остерігатися Бога. Якщо більше людей скаже: «Ми більше ніколи не віритимемо в бога», вони відчують внутрішнє задоволення. Це мета й глибинна причина, що стоїть за поширенням ними уявлень.

Який девіз у людей, що поширюють уявлення? Який вислів вони часто повторюють? Переживши певні речі й не отримавши бажаних благ, вони невпинно кажуть собі: «Я більше ніколи не віритиму в бога!» Навіть сказавши це, вони не відчувають, що втамували свою ненависть чи досягли своєї мети. Коли вони відвідують зібрання, то, про що б не бесідували інші, вони не можуть це сприйняти. Вони мусять знову вимовити цю фразу, повторюючи її кілька разів, навіть більше десяти. «Я більше ніколи не віритиму в бога» – хіба ця фраза не сповнена змісту? За нею стоїть ціла історія. Що таке їхня «віра»? Чи вірили вони в Бога раніше? Чи була їхня попередня віра справжньою? Чи містила вона покору, яку мусить мати створена істота? (Ні.) Анітрохи. Вони сповнені уявлень і фантазій про Бога. Що важливіше, вони сповнені вимог і прохань до Бога, без жодної покори. Що означає їхня «віра»? «Я вірю, що бог – це той, хто володарює над небом, землею і всім сущим. Я вірю, що він може захистити мене від знущань інших. Я вірю, що він може дозволити мені насолоджуватися плотською втіхою, жити добрим, заможним життям і зробити так, щоб усе йшло мирно й приємно для мене. Я вірю, що він може дозволити мені ввійти в Царство Небесне й отримати великі благословення, здобути сторицею в цьому житті, і вічне життя у світі прийдешньому!» Це віра? У цих «віруваннях» немає й сліду покори, і жодне з них не відповідає Божим вимогам до людей. Ці вірування суто походять із точки зору особистої вигоди. Бог висловлює істину й працює над людьми. Коли Бог коли-небудь казав, що Він дасть людям змогу жити щасливим життям, жити вище за інших, бути заможними й успішними, з безмежними перспективами? (Ніколи.) То чому ж вони вважають свою «віру» такою дорогоцінною? Вони навіть кажуть, що більше ніколи не віритимуть у Бога. Чи варта чогось їхня віра? Чи приймає її Бог? У них немає й сліду істини-реальності, жодного сліду покори Богові, вони лише хочуть отримати від Бога благословення, блага й переваги, і називають це вірою в Бога. Хіба це не богохульство проти Бога? Люди такого роду сповнені уявлень і захоплені наміром здобути благословення. Вони зовсім не переживають Божої роботи на досвіді й не практикують Божих слів. Мета й мотив усього, що вони роблять, цілком і повністю спрямовані на благо їхньої власної плоті. Вони високої думки про себе й вважають свою так звану віру в Бога особливо дорогоцінною. Якщо твоя віра в Бога така дорогоцінна й шляхетна, то чому, коли Бог організовує для тебе якесь незначне середовище, ти не можеш зрозуміти з нього істину або бути непохитним у своєму свідченні? Що тут відбувається? Коли Бог випробовує твою віру, що ти віддаєш Богові натомість? Невже непорозуміння, нарікання й опір, які ти віддаєш Богові, – це те, чого Він хоче? Чи узгоджується це з істиною? Очевидно, що ні. Тому той факт, що ці люди можуть відкрито поширювати уявлення в церкві, доводить одне: вони не знають Бога і тим більше не вірять, що Бог володарює над усім, – бога, у якого вони вірять, просто не існує. Коли ці люди відкрито поширюють уявлення, щоб ввести в оману й залучити більше людей до того, щоб разом із ними кидати виклик Богові, засуджувати Його й хулити, вони несвідомо публічно оголошують, що більше не є послідовниками Бога, не є віруючими й не є створеними істотами під владою Творця. Уявлення, які вони поширюють, – це не прості ідеї чи твердження; радше вони вже збудували у своїх серцях нездоланний бар’єр проти Бога, і вони вирішили, що ставитися до Бога, вибудовувати свої стосунки з Богом і ставитися до Божих слів і Божої роботи, використовуючи людські уявлення та фантазії, – це правильно, і саме так їм слід практикувати. Коли такі люди відкрито поширюють уявлення в церковному житті, чи слід їх обмежувати? Чи, з огляду на їхній малий духовний зріст і неглибоку основу, їм слід дати свободу висловлювати свої погляди й достатньо часу та простору для покаяння? Який спосіб дій є належним? (Зупиняти й обмежувати їх – це належно.) Чому зупиняти й обмежувати їх – це належно? Деякі люди кажуть: «Якщо ти обмежуєш їх і не дозволяєш їм вільно говорити, і вони перестають вірити й відвідувати зібрання, хіба це не зашкодило б їм? Було б дуже прикро! Хіба Бог не волів би радше спасти всіх людей, аніж допустити, щоб одна людина загинула? Навіть одну загублену вівцю треба відшукати – після всіх зусиль, докладених для її віднайдення, чи міг би Він допустити, щоб вона знову загубилася?» Чи правильні ці слова? (Ні.) Чому вони неправильні? (Бо такі люди не вірять у Бога по-справжньому; вони вірять у Бога лише в надії здобути благословення, і їхня віра змішана з домішками.) У кого віра в Бога не містить певних домішок? Хіба в тебе їх немає? Чи це вагома причина? Розгляньте вислів таких людей: «Я більше ніколи не віритиму в бога!» Що це за слова? Чи є якась різниця між ними й богохульством невіруючих, дияволів і сатани? (Ні.) Який підтекст у цього вислову? «Я більше не маю віри в бога. У минулому я щиро вірив у бога й слідував за ним, але бог мене не благословив. Натомість він організував такі середовища, щоб ускладнити мені життя й змусити мене спіткнутися. Те, що бог каже, зовсім не відповідає тому, що він робить, тому я більше не наважуюся вірити в бога! Раніше я був таким дурним. Я зрікався, присвячував себе й терпів стільки труднощів заради бога, але не бачив захисту від бога, коли мене заарештував і переслідував великий червоний дракон. Бізнес моєї родини також ішов не так добре, як в інших, я не заробляв стільки грошей, скільки інші, а мої батьки й далі хворіли. Я нічого не здобув від віри в бога протягом багатьох років. Хіба бог не казав, що він вельми благословлятиме людей? Які благословення я отримав від бога? Божі слова зовсім не справдилися, тому я більше ніколи не віритиму в бога!» Вислів «Я більше ніколи не віритиму в бога!» містить так багато всього. Він сповнений нарікань, невдоволення й непорозумінь щодо Бога. Коротко кажучи, після того, як вони терпіли труднощі й присвячували себе, приймаючи бажане за дійсне, Бог не дарував їм благословень згідно з їхніми вимогами, і Бог не винагородив і не нагородив їх згідно з їхніми уявленнями та фантазіями, тому вони стали невдоволеними й сповнилися образи на Бога, і саме за таких обставин вони промовили це речення. Це речення не виникло з нізвідки; до того часу, як вони його промовили, вони вже виявили багато форм поведінки та проявів і були викриті. У чому проблема зі стосунками таких людей із Богом? Яка найбільша проблема в їхніх стосунках із Богом? Проблема полягає в тому, що вони взагалі ніколи не вважали себе створеною істотою і анітрохи не вважали Бога Творцем, Якому слід поклонятися. Від самого початку своєї віри в Бога вони ставилися до Бога як до грошового дерева, скарбниці; вони вважали Його Бодхісаттвою, що визволяє їх від страждань і лиха, і вважали себе послідовниками цього Бодхісаттви, цього ідола. Вони думали, що віра в Бога – це як віра в Будду, де лише дотримуючись вегетаріанства, читаючи священні писання та часто спалюючи пахощі й б’ючи поклони, вони могли отримати бажане. Отож усі історії, що розгорталися після того, як вони повірили в Бога, відбувалися у сфері їхніх уявлень і фантазій. Вони не виявляли ані проявів створеної істоти, що приймає істину від Творця, ані покори, яку створена істота має виявляти до Творця; були лише постійні вимоги, постійні розрахунки й невпинні прохання. Усе це зрештою призвело до розриву їхніх стосунків із Богом. Такі стосунки засновані на угоді й ніколи не можуть бути міцними; лише питання часу, коли таких людей буде викрито. Навіть якщо вони беруть участь у церковному житті, не поширюють уявлень і час від часу бесідують про те, як Бог їх вів, як Бог їх благословив, чим вони насолоджувалися тощо, більшість із того, про що вони говорять, стосується благодаті, насолоди й плотських благ, які вони отримали від Бога. Ці розмови абсолютно не пов’язані з істиною та покорою Богові, і їм цілковито бракує будь-якої істини-реальності. Коли обставини сприятливі, вони виявляють віру в Бога й любов до Нього, а також стриманість і толерантність до інших людей, і все це для досягнення однієї мети: здобути всі Божі благословення. Коли Бог забирає благодать, блага й матеріальні переваги, якими вони насолоджувалися, їхні уявлення викриваються. Ці люди, які керуються власними інтересами й пріоритетом установлюють особисту вигоду, лютують, щойно не отримують бажаного; вони починають поширювати уявлення, щоб виплеснути своє невдоволення Богом, і водночас намагаються залучити більше людей, щоб ті їм співчували й приймали їхні уявлення про Бога. Чи слід таких людей зупиняти й обмежувати? (Так.) Теми, думки й погляди, про які вони бесідують, не відображають чистого сприйняття істини й не допомагають людям коритися Богові та мати справжню віру в Нього. Натомість вони відводять людей від Бога, спричиняють непорозуміння, настороженість і навіть відкидання Бога, і змушують тих, хто слухає поширювані ними уявлення, подумки застерігати себе: «Я більше ніколи не віритиму в бога», – так само, як і вони. Це та завада, яку уявлення, поширювані такими людьми, спричиняють іншим.