Б. Характеристики людськості людей, які часто нападають на інших

Сьогодні ми побесідували про кілька аспектів, пов’язаних із проблемою взаємних нападок і словесних перепалок. Чи ви осягнули природу проявів, які демонструють різні типи людей у кожному з цих аспектів? Почнімо з тих, хто схильний нападати на інших: чи володіють вони розумом нормальної людськості? (Ні.) Як проявляється їхня відсутність розуму? Які їхні ставлення та принципи щодо людей, справ і речей? Які методи та ставлення вони обирають для взаємодії з різними людьми, справами та речами? Наприклад, якщо люди люблять сперечатися про правильне й неправильне, – хіба це не одне зі ставлень, які вони плекають до людей, справ і речей? (Так.) Якщо люди люблять сперечатися про правильне й неправильне, це означає намагання прояснити, що є правильним або неправильним у кожній окремій справі, не зупиняючись, доки це питання не буде з’ясоване й не стане зрозумілим, хто був правий, а хто неправий, і вперто зациклюючись на безглуздих речах: та ж який сенс так чинити? Чи правильно в кінцевому підсумку сваритися про правильне й неправильне? (Ні.) У чому тут помилка? Чи існує якийсь зв’язок між цим і практикою істини? (Немає жодного зв’язку.) Чому ви кажете, що немає жодного зв’язку? Сварка про правильне й неправильне – це не дотримання істин-принципів, це не обговорення істин-принципів і не бесіда про істини-принципи; натомість люди завжди говорять про те, хто правий, а хто ні, хто має рацію, а хто помиляється, хто чинить правильно, а хто ні, у кого хороша причина, а в кого ні, хто висловлює вищу доктрину; ось у що вони заглиблюються. Коли Бог проводить людей крізь випробування, вони завжди намагаються сваритися з Богом, вони завжди вигадують ту чи іншу причину. Чи Бог обговорює таке з тобою? Чи Бог запитує, яким є контекст? Чи Бог запитує, якими є твої причини й приводи? Він цього не робить. Бог запитує, чи є в тебе ставлення покори чи опору, коли Він випробовує тебе. Бог запитує, чи ти розумієш істину, чи ти покірний. Бог запитує тільки це, і нічого понад це. Бог не запитує тебе, у чому полягає причина відсутності твоєї покори, Він не дивиться на те, чи в тебе є вагома причина, Він узагалі не бере таке до уваги. Бог дивиться тільки на те, чи ти покірний. Хай яким є твоє життєве середовище та хай яким є контекст, Бог проникливо спостерігає тільки за тим, чи є у твоєму серці покора, чи є в тебе ставлення покори; Бог не дискутує з тобою про те, що правильно, а що ні, Богу однаково, які в тебе причини, Бога хвилює лише те, чи ти дійсно покірний, – це все, про що Бог тебе просить. Хіба це не істина-принцип? Люди, які люблять сваритися про правильне й неправильне, які люблять вступати в словесні перепалки, – чи є в їхніх серцях істини-принципи? (Ні.) Чому ні? Чи звертали вони коли-небудь хоча б якусь увагу на істини-принципи? Чи прагнули вони коли-небудь до них? Вони коли-небудь шукали їх? Вони ніколи не звертали на них жодної уваги, не прагнули до них і не шукали їх, і ці істини-принципи повністю відсутні в їхніх серцях. Як наслідок, вони можуть жити лише серед людських уявлень; у їхніх серцях тільки й є, що правильне та неправильне, коректне й некоректне, приводи, причини, софістика й сварки, після яких вони нападають одне на одного, судять і засуджують одне одного. Характер таких людей полягає в тому, що їм подобається сперечатися про те, що правильно, а що ні, судити й засуджувати людей. У таких людей немає любові до істини або її прийняття; вони схильні намагатися сваритися з Богом, навіть судити Бога й протистояти Богу. Зрештою, в кінцевому підсумку їх буде покарано.

Чи шукають істину ті, хто любить сперечатися про правильне й неправильне? Чи шукають вони Божі наміри, Божі вимоги чи істини-принципи, які слід практикувати в цих ситуаціях, через людей, справи та речі, з якими вони стикаються? Ні. Зіткнувшись із ситуаціями, вони схильні вивчати, «якою була та справа» або «яка та людина». Що це за поведінка? Хіба це не те, що люди часто називають невпинним зациклюванням на людях і речах? Вони сперечаються про виправдання людей і перебіг подій, вони наполягають на з’ясуванні цих речей, але не згадують, у якій частині процесу цих складних ситуацій вони шукали істину, розуміли істину чи були просвітлені. Їм бракує цього досвіду та методів практики. Вони лише продовжують говорити: «Ти явно націлився на мене в тій справі, ти ображав мене. Ти думаєш, я настільки дурний, що не розумію? Чому ти мене ображав? Я тебе не ображав; чому ти націлився на мене? Оскільки ти націлився на мене, я не стримуватимусь! Я довго терпів тебе, але моєму терпінню є межі. Не думай, що зі мною можна поводитися безцеремонно; я тебе не боюся!». Чіпляючись за ці питання, вони безперестанку наводять свої виправдання, зациклюючись на тому, що в цій справі було правильним і неправильним, коректним і некоректним, але їхні так звані виправдання зовсім не відповідають істині, і жодне їхнє слово не відповідає Божим вимогам. Вони настільки зациклюються на людях, справах і речах, що інші до краю втомлюються, і ніхто не хоче їх слухати, проте вони самі ніколи не втомлюються про це говорити, вони говорять про це, куди б не пішли, ніби одержимі. Це називається невпинним зациклюванням на людях і справах і просто відмовою шукати істину. Друга характеристика людей, які вдаються до взаємних нападок і словесних перепалок, – це їхня особлива любов до невпинного зациклювання на людях і речах. Чи люблять істину ті, хто невпинно зациклюється на людях і речах? (Ні.) Вони не люблять істину, це очевидно. Тоді чи розуміють ці люди істину? Чи знають вони, чим насправді є істина, про яку говорить Бог? Судячи з їхньої зовнішньої поведінки невпинного зациклювання на людях і речах, чи знають вони, чим насправді є істина? Очевидно, що ні. Якою є ідея, яку вони шанують? Це ідея, що правий той, чиї слова найбільш обґрунтовані, правий той, чиї дії є чесними й можуть бути викладені на загальний огляд, і правий той, хто діє відповідно до моралі, етики й традиційної культури, здобуваючи схвалення більшості. На їхню думку, ця «правота» представляє істину, тому вони можуть із великою зухвалістю невпинно зациклюватися на людях і речах і ніколи не припиняють застрягати на цих питаннях. Вони вірять, що бути виправданим – це те саме, що володіти істиною, – хіба це не дуже проблематично? Деякі люди кажуть: «Я не переривав роботу церкви й не заважав їй, я не користуюся перевагами над іншими, я не люблю красти в інших, і я не задирака; я не зла людина». Чи означає це, що ти – людина, яка практикує істину, людина, яка володіє істиною? Значна частина тих, хто невпинно зациклюється на людях і речах, вважає себе порядними людьми, яким, зрештою, не треба боятися чуток, і вважає себе чесними, гідними людьми, які ніколи не лестили б іншим. Тому, зіткнувшись із ситуаціями, вони схильні сперечатися, і дебатувати, і наполягати, щоб довести правильність свого виправдання цими засобами. Вони вірять, що якщо їхнє виправдання є вагомим, його можна відкрито представити, і більшість із ним погоджується, то вони є людьми, які володіють істиною. Що таке їхня «істина»? За яким стандартом вона оцінюється? Як ви думаєте, чи можуть такі люди зрозуміти істину? (Ні.) Тому вони завжди невпинно зациклюються на людях і речах і вперто зосереджують на них увагу. Ці люди не розуміють істини, тому вони завжди кажуть: «Я тебе не ображав. Чому ти завжди націлюєшся на мене? Ти неправильно робиш, що націлюєшся на мене!». Вони вірять: «Якщо я тебе не ображав, ти не повинен так до мене ставитися. Оскільки ти так до мене ставишся, я тобі відплачу, я помщуся, і моя помста – це правомірний самозахист, вона законна. Це і є істиною-принципом. Тому те, що ти робиш, не відповідає істинам-принципам, а те, що я роблю, – відповідає. Тож я зациклюся на цій справі, я завжди підніматиму це питання й завжди згадуватиму тебе!». Вони вірять, що невпинне зациклення на людях і речах відповідає істинам-принципам, але хіба це не величезна помилка? Це справді величезна помилка, і вони мають неправильну орієнтацію. Невпинне зациклення на людях і речах – це зовсім інша справа, ніж практикування істини. Це друга проблема з людськістю цих людей – вони невпинно зациклюються на людях і речах. З чим пов’язані проблеми людськості? Хіба вони не пов’язані з природою людини? Ці люди вірили в Бога багато років, але вони не розуміють істини, і вони думають, що терміни, які вони знають, як-от бути відкритим і чесним, порядним і правдивим, відвертим і щирим, прямолінійним і достойним тощо, є основами того, як жити як людина, і вони вважають ці речі істинами-принципами. Це глибоко хибна точка зору.

Люди, які вдаються до взаємних нападок і схильні до участі в словесних перепалках, мають ненормальну людськість. Перший аспект цього – любити сперечатися про правильне й неправильне; другий – невпинне зациклення на людях і речах. Який третій аспект? Хіба це не їхня повна відмова приймати істину? Вони не можуть прийняти навіть одного правильного твердження. Вони думають: «Навіть якщо те, що ти говориш, правильно, тобі однаково потрібно допомогти мені зберегти обличчя, тобі потрібно говорити тактовно й не ранити мене. Якщо твої слова різкі й можуть змусити мене втратити обличчя, ти маєш сказати їх мені наодинці. Ти не маєш ображати мене перед багатьма людьми, не зважаючи на мою гордість і не даючи мені виходу із цієї незручної ситуації. Ба більше, те, що ти говориш, неправильно, тому я маю помститися!». У більш серйозних випадках такі люди чинять опір: «Незалежно від того, наскільки правильні твої слова, я їх не прийму! Нормально, якщо ти говориш про будь-кого іншого, але націлюватися на мене – це не нормально, навіть якщо ти правий!». Навіть читаючи Божі слова, якщо вони відчувають, що Божі слова націлені на них або розвінчують їх, вони відчувають відразу до цих слів і не бажають їх слухати – просто річ у тім, що, оскільки вони стикаються лише з Божими словами, вони не можуть сперечатися з Ним. Якщо хтось вказує на їхні проблеми чи стани їм в обличчя або ненавмисно згадує їх, не маючи наміру націлюватися на них, вони здатні помститися й розпочати словесні перепалки. Хіба це не означає, що такі люди абсолютно відмовляються приймати істину? (Так.) Це їхня людськість-сутність – абсолютна відмова приймати істину. Отже, незалежно від змісту їхніх словесних перепалок або того, де ці перепалки відбуваються, людськість таких людей очевидна. Вони не розуміють істини, і навіть якщо вони розуміють, що говориться під час проповідей, вони не приймають істину; вони однаково вдаються до взаємних нападок і постійно беруть участь у словесних перепалках або часто схильні нападати на інших. Судячи із цих їхніх проявів, що це за люди? По-перше, чи люблять вони істину? Чи є вони людьми, які можуть практикувати істину, коли її розуміють? (Ні.) Коли вони виявляють проблеми, чи можуть вони шукати істину, щоб їх розв’язати? (Ні.) Коли вони плекають уявлення, упередження чи особисті думки щодо інших людей, чи можуть вони проявити ініціативу, щоб відкласти їх і шукати істину? (Ні.) Вони не можуть робити нічого із цього. Дивлячись на все, на що вони не здатні, очевидно, що всі люди, схильні нападати на інших і брати участь у словесних перепалках, не є добрими. Судячи з їхніх різноманітних проявів, вони не люблять істину й не бажають її шукати. У справах, пов’язаних з істиною, незалежно від того, які упередження чи помилкові погляди в них розвиваються, вони залишаються впевненими у власній праведності й зовсім не шукають істини, і навіть коли істина їм чітко роз’яснюється в бесіді, вони відмовляються її приймати, і тим більше не бажають її практикувати. Водночас ці люди демонструють ще більш огидний прояв: здобувши розуміння деяких слів і доктрин, вони використовують ці великі доктрини, які вони розуміють, щоб свавільно нападати на інших, судити й засуджувати їх, і навіть щоб сковувати й контролювати інших. Якщо їм не вдається підкорити тебе своїми судженнями й засудженнями, вони вигадають усі можливі способи, щоб сковати тебе пустими теоріями. Якщо ти однаково не поступаєшся, вони вдадуться до ще більш мерзенних і жахливих методів, щоб напасти на тебе, доки ти не поступишся їм, не станеш слабким і негативним або не почнеш захоплюватися ними й бути під їхнім маніпулюванням – тоді вони відчують задоволення. Отже, виходячи з поведінки, проявів і ставлення цих людей до істини, що це за люди? Вони абсолютно відмовляються приймати істину – це їхнє ставлення до істини. А як щодо їхньої людськості? Більшість цих людей – злі люди; за скромними підрахунками, понад 90% із них саме такі. Злі люди люблять у кожній справі з’ясовувати, що правильно, а що ні, інакше вони не відступляться, і в них завжди є така схильність. Крім того, зіткнувшись із ситуаціями, злі люди зациклюються на людях і речах і невпинно концентруються на них, завжди наводячи власні виправдання, завжди намагаючись змусити всіх погоджуватися з ними, підтримувати їх і казати, що вони праві, і не дозволяючи нікому говорити про них нічого поганого. Ба більше, коли злі люди стикаються із ситуаціями, вони завжди шукають можливості загнати людей у клітку й контролювати їх. Який метод вони використовують для контролю над людьми? Вони засуджують усіх, змушуючи всіх інших людей вірити, що ті неспроможні, що в них є проблеми й недоліки, і що ті гірші за цих злих людей, після чого злі люди відчувають задоволення й радість. Коли вони зламали всіх інших і єдині залишилися твердо стояти, хіба вони не взяли всіх під свій контроль? Мета, якої вони досягають, контролюючи людей, – це засудити й повалити всіх, змусивши всіх повірити, що вони нездатні, стати негативними й слабкими, втратити віру в Божі слова й в істину, а також втратити віру в Бога й не мати шляху, яким слідувати, – після цього ці злі люди відчувають радість і задоволення. Дивлячись на ці аспекти, хіба не очевидно, що злі люди становлять більшість серед таких людей? Подивіться, які типи людей завжди схильні нападати на інших, коли вони в групі, чи то в обличчя, чи то за спинами людей, використовуючи різні методи для нападу на інших, – такі люди є злими. Ці люди зовсім не приймають істину, не бесідують про істину, і вони часто користуються ситуацією, щоб вихвалятися, що вони добрі люди, що все, що вони роблять, є виправданим і обґрунтованим, і що вони поводяться порядно й чесно, – вони завжди вихваляються, що вони порядні й гідні люди та прямолінійні й справедливі особистості. Ці люди ніколи не свідчать про істину, не свідчать про Божі слова, вони просто люблять невпинно зациклюватися на людях і речах і наводити власні виправдання. Їхній намір і мета – змусити людей повірити, що вони добрі люди і що вони все розуміють. Щодо тих у церкві, хто часто вдається до взаємних нападок і словесних перепалок, чи то тих, хто ініціює нападки, чи тих, на кого нападають, якщо церковне життя переривається й зазнає завад, то більшість людей повинна виступити, щоб попередити й обмежити їх. Цим людям не слід давати час безчинствувати, коячи зло, і не слід дозволяти їм впливати на інших, виплескуючи свою особисту злість і шукаючи помсти через свої особисті образи й тимчасовий гнів. Звісно, церковні лідери також повинні сумлінно виконувати свої обов’язки, ефективно обмежуючи цих людей, щоб вони не переривали церковне життя й не заважали йому, і захищаючи більшість людей від завад. Коли люди вдаються до взаємних нападок і словесних перепалок, церковні лідери повинні вміти своєчасно зупиняти й обмежувати їх. Якщо спроби зупинити й обмежити їх не розв’язують проблему, і вони продовжують нападати одне на одного й вступати в словесні перепалки, заважаючи іншим, і вони продовжують шкодити церковному життю, то таких людей слід вичищати або виключати. Це обов’язок церковних лідерів.

Ми досить багато побесідували про поведінку та прояви тих, хто вдається до взаємних нападок і словесних перепалок. Ми також щойно коротко проаналізували їхню людськість і побесідували про неї, і це дасть вам змогу краще їх розрізняти, а більшості з вас – своєчасно розуміти, що відбувається, і розрізняти їх, коли вони говорять і діють. Що ретельніше ви розумієте й знаєте сутність цих людей, то швидше ви зможете їх розрізняти, і, як наслідок, ви дедалі менше зазнаватимете завад від них. Більшість із вас повинна чітко розуміти шкоду, яку ті, хто вдається до взаємних нападок і словесних перепалок, завдають церковному життю та Божим обранцям. Такі види людей, безумовно, не будуть розмірковувати над собою і припиняти боротьбу. Якщо з ними вчасно не розібратися й не вичистити їх, вони спричинятимуть постійні переривання й завади в церковному житті. Тому розбиратися з такими людьми й вичищати їх – це дуже важлива частина роботи церковних лідерів, і нею не можна нехтувати.

5 червня 2021 року