Щодо теми взаємних нападок і словесних перепалок, про яку ми щойно бесідували, чи розумієте ви тепер принципи розрізнення? Чи можете ви розрізняти, які ситуації становлять взаємні нападки та словесні перепалки? Взаємні нападки та словесні перепалки часто трапляються серед груп людей, і їх часто можна спостерігати. Взаємні нападки переважно полягають у цілеспрямованому націлюванні на чиїсь проблеми, щоб особисто нападати на них, судити їх, засуджувати й навіть лаяти їх із метою помсти, контратаки, виплескування особистої злості тощо. У будь-якому разі взаємні нападки та словесні перепалки – це не бесіда про істину, не практика істини й, безумовно, не прояв гармонійної співпраці. Натомість це прояв помсти й завдання ударів людям через запальність і сатанинський розбещений характер. Мета взаємних нападок і словесних перепалок абсолютно не в тому, щоб чітко бесідувати про істину, і тим більше не в тому, щоб сперечатися задля розуміння істини. Радше, мета – задовольнити власні розбещені характери, амбіції, егоїстичні бажання й плотські уподобання. Очевидно, що взаємні нападки – це не бесіда про істину й, безумовно, не допомога й ставлення до людей із любов’ю; натомість це одна зі стратегій і методів сатани для мучення людей, ігор із ними й пошиття їх у дурні. Люди живуть у розбещених характерах і не розуміють істини. Якщо вони не обирають практикувати істину, їм дуже легко потрапити в такі пастки й спокуси, а також у битви взаємних нападок і словесних перепалок. Вони сперечаються до почервоніння обличчя й навіть нескінченно продовжують далі і далі через одне слово, фразу чи погляд, роками борючись за перевагу одного над іншим, аж до взаємного програшу, через одну-єдину річ. Щойно вони зустрічаються, вони сперечаються без кінця, а деякі навіть нападають, лають і засуджують одне одного в комп’ютерних чатах. Наскільки сильною стала ця ненависть! Вони недостатньо налаялися одне на одного під час зібрань, вони ще не втамували свою ненависть, не досягли своїх цілей, і після того, як вони повертаються додому, що більше вони про це думають, то злішими стають, і там вони продовжують лаяти одне одного. Що це за дух? Чи варто його просувати, чи варто його поширювати? (Ні.) Що це за «безстрашний дух»? Це дух, що нічого не боїться, це дух беззаконня, це наслідок розбещення людини сатаною. Звісно, такі форми поведінки й дії приносять значні завади й збитки життю-входженню цих людей, а також спричиняють завади й переривання в церковному житті. Тому, стикаючись із такими ситуаціями, якщо лідери та працівники виявлять, що двоє людей нападають одне на одного й вступають у словесні перепалки, і клянуться боротися до кінця, вони повинні очистити від них церкву, і вони не повинні терпіти їх і, безумовно, не повинні їм потурати. Вони повинні захищати інших братів і сестер і підтримувати нормальне церковне життя, забезпечуючи, щоб кожне зібрання досягало результатів, а не дозволяти таким людям забирати час у братів і сестер для читання Божих слів і бесіди про істину, заважаючи нормальному церковному життю. Якщо під час зібрань виявлено, що вони нападають одне на одного й вступають у словесні перепалки, це необхідно негайно припинити й вирішити. Якщо це неможливо обмежити, цих людей необхідно негайно розвінчати й проаналізувати через зібрання, і слід очистити від них церкву. Церква – це місце для того, щоб їсти й пити Божі слова, для поклоніння Богові; це не місце для нападок одне на одного чи словесних перепалок, щоб виплеснути особисту злість. Слід очистити церкву від будь-кого, хто часто заважає церковному життю, впливаючи на життя-входження Божих обранців. Церква не вітає таких людей, вона не допускає завад від дияволів чи присутності злих людей – очистіть церкву від цих людей, і проблема буде розв’язана.

Якщо в церкві було виявлено, що деякі люди вдаються до взаємних нападок і словесних перепалок, то незалежно від їхніх виправдань і причин і незалежно від того, на чому зосереджена їхня дискусія, – чи це щось, що хвилює всіх, чи ні, – доки це спричиняє переривання й завади в церковному житті, цю проблему необхідно розв’язувати негайно й без затримок. Якщо неможливо зупинити чи обмежити причетних, слід очистити від них церкву. Це робота, яку повинні виконувати лідери та працівники, коли вони стикаються з такими ситуаціями. Головний принцип полягає не в тому, щоб ти потурав поганій поведінці цих людей, терплячи їх, чи поблажливо до них ставився, і не в тому, щоб ти діяв, як «справедливий чиновник», вирішуючи для цих людей, хто правий, а хто винен, з’ясовуючи, хто правий, а хто ні, хто має рацію, а хто ні, чітко розрізняючи, хто правий, а хто винен, а потім призначаючи однакове покарання обом сторонам або караючи того, кого ти вважаєш винним, і винагороджуючи іншого, – це не спосіб розв’язання проблеми. Вирішуючи цю справу, ти не повинен оцінювати її за законом, і тим більше не повинен оцінювати й судити її за моральними нормами, а натомість ти повинен оцінювати й вирішувати її згідно з принципами церковної роботи. Щодо обох сторін, залучених у взаємні нападки, доки вони спричиняють переривання й завади в церковному житті, лідери та працівники церкви повинні вважати своїм непорушним обов’язком зупинити й обмежити їх, або ізолювати їх, або вичистити їх, а не уважно слухати, як обидві сторони переповідають, що сталося, і говорять про свої причини й виправдання, а також про намір, мету й першопричину їхніх нападок на іншу людину та вступу в словесну перепалку, – від них не очікується розуміння всієї історії, натомість вони повинні розв’язати проблему, усунувши ці переривання й завади в церковному житті та розібравшись із тими, хто їх спричинив. Припустимо, що лідери та працівники згладжують гострі кути й обирають компромісний підхід, застосовуючи примирливу політику до обох людей, які брали участь у взаємних нападках, дозволяючи їм свавільно спричиняти переривання й завади в церковному житті, не втручаючись і не вирішуючи цього, – вони продовжують потурати цим людям. Вони щоразу лише напучують, і радять їм, і не в змозі докорінно розв’язати проблему. Такі лідери та працівники недбало ставляться до своїх обов’язків. Якщо в церкві виникає проблема взаємних нападок і словесних перепалок, що спричиняє серйозні завади й шкоду церковному життю, викликаючи таким чином образу й відразу в більшості людей, лідери та працівники повинні діяти швидко, ізолюючи або вичищаючи обидві сторони згідно з упорядкуваннями роботи Божого дому та принципами очищення церкви. Вони не повинні діяти, як «справедливі чиновники», розсуджуючи справу для причетних і виносячи судження щодо цих особистих сварок, вони не повинні уважно слухати, як ці люди вивергають гнилу, багатослівну нісенітницю, щоб побачити, хто правий, а хто винен, хто правий, а хто ні, і, розсудивши це, залучати більше людей до обговорень і бесід про ці речі, що призведе до того, що більше людей плекатиме у своїх серцях відразу й огиду. Це марнуватиме час, який люди повинні використовувати, щоб їсти, пити Божі слова й бесідувати про них. Це тим більше є невиконанням обов’язків з боку лідерів і працівників, і цей принцип практики є неправильним. Якщо сторони, які були обмежені, колись покаються і більше не забиратимуть час на зібраннях своїми взаємними нападками та словесними перепалками, то накладену на них ізоляцію можна зняти. Якщо їх вичистили як злих людей, і хтось стверджує, що вони змінилися на краще, необхідно подивитися, чи виявляють вони реальні прояви покаяння, а також запитати думку більшості з цього приводу. Навіть якщо їх приймуть назад, за ними необхідно пильно стежити, і час їхніх виступів повинен бути суворо обмежений, а пізніше з ними слід розібратися відповідно до їхніх проявів. Це принципи, які церковні лідери та працівники повинні розуміти й звертати на них увагу. Звісно, вирішення цієї справи не може ґрунтуватися на суб’єктивних припущеннях; взаємні нападки обох сторін повинні мати сутність створення переривань і завад. Людям не слід забороняти говорити й ізолювати їх лише тому, що один із них на мить сказав щось, що образило іншого, а та людина потім відповіла своїм коментарем. Таке поводження з людьми справді не відповідає принципам! Лідери та працівники повинні належним чином осягнути принципи, забезпечуючи, щоб більшість погоджувалася, що їхні дії відповідають принципам, а не свавільно чинити погані справи чи максимально перебільшувати серйозність проблеми. Що стосується цього аспекту роботи, то, з одного боку, більшість повинна навчитися розрізняти, що становить напад, а з іншого – церковні лідери та працівники також повинні знати принципи, які слід осягнути, та обов’язки, які слід виконувати при виконанні цієї роботи.

4. Довільне засудження людей

Існує ще один прояв взаємних нападок. Деякі люди знають певні духовні терміни й завжди використовують їх у своєму мовленні, як-от «диявол», «сатана», «не практикує істину», «не любить істину», «фарисей» тощо – вони використовують ці терміни, щоб довільно судити певних людей. Хіба це не має певної природи нападок? Раніше був один чоловік, який хотів лаяти кожного, хто не діяв згідно з його бажаннями, коли він спілкувався з братами й сестрами. Але він подумав про себе: «Тепер, коли я вірю в бога, лаяти людей здається непристойним. Через це я виглядаю так, ніби не дотримуюся пристойності святих. Я не можу лаятися чи вживати лайливі слова, але якщо я не лаятимусь, то почуватимусь неспокійно, не зможу вгамувати свою ненависть – мені завжди хотітиметься лаяти людей. То як же мені їх лаяти?» Тож він вигадав новий термін. Кожного, хто його образив, завдав йому болю своїми діями або не послухався його, він лаяв так: «Злий диявол!». «Ти – злий диявол!». «Такий-то й такий-то – злий диявол!». Він додав «злий» перед словом «диявол» – Я справді ніколи раніше не чув, щоб хтось уживав цю фразу. Хіба це не досить по-новому? Братів і сестер він невимушено обзивав «злими дияволами» – кому було б приємно таке чути? Наприклад, якщо він просив брата чи сестру налити йому чашку води, а та людина була надто зайнята й казала йому зробити це самому, він лаяв її: «Ти, злий диявол!». Якщо він повертався зі зборів і бачив, що їжа ще не готова, він гнівався: «Ви, злі дияволи, усі ви такі ледачі. Я йду виконувати свій обов’язок, а коли повертаюся, для мене навіть не готова їжа!». Кожен, хто з ним спілкувався, потенційно міг бути вилаяний як «злий диявол». Якою людиною є цей чоловік? (Злою людиною.) У чому його зло? В його очах кожен, хто його ображає або не відповідає його бажанням, – злий диявол. Сам він не такий, а всі інші – такі. Чи є в нього якась підстава так говорити? Жодної; він просто довільно обрав слово, щоб лаяти людей, яке дозволило б йому вгамувати свою ненависть і виплеснути емоції. Він вважає, що якщо він справді лаятиме когось, інші скажуть, що він не схожий на віруючого в Бога, але він думає, що якщо він називає когось дияволом, то це не лайка, і це має здаватися розумним для інших, задовольняючи його власні бажання й не даючи іншим приводу знайти в ньому ваду. Цей хлопець досить хитрий і вельми злий, він використовує найзлісніші слова, такі, що не залишають людям жодної можливості для опору, щоб помститися їм і засудити їх, і все ж люди не можуть звинуватити його в лайці чи нерозумних висловлюваннях. Зіткнувшись із таким чоловіком, більшість людей уникатиме його чи наближатиметься до нього? (Уникатиме.) Чому? Вони не можуть дозволити собі провокувати його, тому можуть лише триматися від нього подалі; так чинять розумні люди.

Часто в кожній церкві трапляється таке явище, як довільне засудження, навішування ярликів і мучення людей. Наприклад, деякі люди упереджено ставляться до певного лідера чи працівника і, щоб помститися, обговорюють його за спиною, розвінчуючи й аналізуючи його під виглядом бесіди про істину. Намір і цілі таких дій неправильні. Якщо хтось справді бесідує про істину, щоб дати свідчення про Бога й принести користь іншим, він має бесідувати про власний справжній досвід і приносити користь іншим, аналізуючи й пізнаючи себе. Така практика дає кращі результати, і Божі обранці її схвалять. Якщо ж бесіда розвінчує, атакує та принижує іншу людину в спробі завдати їй удару чи помститися, то намір такої бесіди неправильний, вона невиправдана, огидна для Бога й не повчальна для братів і сестер. Якщо чийсь намір – засуджувати або мучити інших, то це зла людина, і вона чинить зло. Усі Божі обранці повинні вміти розрізняти злих людей. Якщо хтось самовільно завдає удару, розвінчує або принижує людей, то йому слід допомогти з любов’ю, провести з ним бесіду й аналіз або обтинання. Якщо ж він не здатний прийняти істину й уперто відмовляється виправитися, то це зовсім інша справа. Що стосується злих людей, які часто довільно засуджують, вішають ярлики й мучать інших, то їх слід ретельно розвінчувати, щоб кожен міг навчитися їх розрізняти, а потім їх слід обмежувати або виключати з церкви. Це необхідно, оскільки такі люди заважають церковному життю та церковній роботі, і вони, ймовірно, введуть людей в оману й принесуть у церкву хаос. Зокрема, деякі злі люди часто нападають і засуджують інших виключно для того, щоб досягти своєї мети – похизуватися й змусити інших поважати їх. Ці злі люди часто використовують можливість бесідувати про істину на зборах, щоб опосередковано розвінчувати, аналізувати й пригнічувати інших. Вони навіть виправдовують це, кажучи, що роблять так, щоб допомогти людям і розв’язати проблеми, наявні в церкві, і використовують ці приводи як прикриття для досягнення своїх цілей. Це той тип людей, які нападають і мучать інших, і всі вони – очевидно злі люди. Усі, хто нападає й засуджує людей, що прагнуть до істини, є надзвичайно порочними, і лише ті, хто розвінчує й аналізує злих людей, щоб захистити роботу Божого дому, мають почуття справедливості й схвалені Богом. Злі люди часто дуже хитрі у своїх лиходійствах; усі вони вправно використовують доктрину, щоб вигадувати собі виправдання й досягати своєї мети – вводити інших в оману. Якщо Божі обранці не вміють їх розрізняти й не здатні обмежувати цих злих людей, церковне життя та робота церкви будуть укинуті в повний безлад, а то й у хаос. Коли злі люди бесідують про проблеми й аналізують їх, у них завжди є намір і мета, і це завжди спрямовано на когось. Вони не аналізують і не пізнають себе, не відкриваються й не виставляють себе на огляд, щоб розв’язати власні проблеми, натомість вони користуються нагодою, щоб розвінчувати, аналізувати інших і нападати на них. Вони часто користуються бесідою про своє самопізнання, щоб аналізувати й засуджувати інших, і за допомогою бесіди про Божі слова й істину вони розвінчують, принижують і паплюжать людей. Вони особливо відчувають відразу й ненависть до тих, хто прагне до істини, тих, хто несе ношу заради роботи церкви, і тих, хто часто виконує свої обов’язки. Злі люди використовуватимуть усілякі виправдання й приводи, щоб підірвати мотивацію цих людей і перешкодити їм виконувати церковну роботу. З одного боку, вони відчувають до них заздрість і ненависть; з іншого – страх, що ці люди, піднявшись для виконання роботи, створять загрозу для їхньої слави, вигоди й статусу. Тому вони занепокоєно намагаються будь-яким можливим способом попередити, придушити й обмежити їх, навіть доходячи до того, що збирають компромат, щоб підставити їх, і спотворюють факти, щоб їх засудити. Це повністю викриває, що характер цих злих людей – це характер, який ненавидить істину й позитивні речі. Вони особливо ненавидять тих, хто прагне до істини й любить позитивні речі, а також тих, хто є досить простодушним, порядним і чесним. Вони можуть не говорити про це, але саме такий у них склад розуму. То чому ж вони спеціально націлюються на тих, хто прагне до істини, і на порядних та чесних людей, щоб розвінчувати, принижувати, пригнічувати й виключати їх? Це очевидна спроба з їхнього боку повалити й уразити добрих людей і тих, хто прагне до істини, розтоптати їх, щоб вони могли контролювати церкву. Деякі люди не вірять, що це так. Їм Я ставлю одне запитання: чому, бесідуючи про істину, ці злі люди не розвінчують і не аналізують себе, а натомість завжди націлюються на інших і розвінчують їх? Невже вони справді не виявляють розбещеності або не мають розбещених характерів? Звісно, ні. Чому ж тоді вони наполягають на тому, щоб націлюватися на інших для розвінчування й аналізу? Чого саме вони намагаються досягти? Це питання вимагає глибоких роздумів. Людина чинить так, як слід, якщо вона розвінчує лихі вчинки злих людей, які заважають церкві. Але натомість ці люди розвінчують і мучать добрих людей під приводом бесіди про істину. Який їхній намір і мета? Вони лютують, бо бачать, що Бог спасає добрих людей? Насправді так і є. Бог не спасає злих людей, тому злі люди ненавидять Бога й добрих людей – це цілком природно. Злі люди не приймають істини й не прагнуть до неї; вони самі не можуть бути спасенні, але мучать тих добрих людей, які прагнуть до істини й можуть бути спасенні. У чому тут проблема? Якби ці люди мали знання про себе й істину, вони могли б відкритися й бесідувати, але вони завжди націлюються на інших і провокують їх – у них завжди є схильність нападати на інших – і вони завжди виставляють тих, хто прагне до істини, своїми уявними ворогами. Це відмінні риси злих людей. Ті, хто здатний на таке зло, – це справжні дияволи й сатани, типові антихристи, яких слід обмежувати, і якщо вони чинять багато зла, з ними треба розбиратися негайно – виключати їх із церкви. Усі, хто завдає удару добрим людям і виключає їх, – це паршиві вівці. Чому Я називаю їх паршивими вівцями? Тому що вони, ймовірно, провокуватимуть непотрібні суперечки й конфлікти в церкві, через що стан справ там ставатиме дедалі серйознішим. Сьогодні вони націлюються на одну людину, завтра – на іншу, і вони завжди націлюються на інших, на тих, хто любить істину й прагне до неї. Це може заважати церковному життю й впливати на нормальне їдження й пиття Божих слів Божими обранцями, а також на їхню нормальну бесіду про істину. Ці злі люди часто користуються тим, що живуть церковним життям, щоб нападати на інших під приводом бесіди про істину. У всьому, що вони говорять, є ворожість; вони роблять провокаційні зауваження, щоб нападати й засуджувати тих, хто прагне до істини, і тих, хто присвячує себе Богові. Якими будуть наслідки цього? Це буде переривати життя церкви й заважати йому, а також спричинятиме неспокій у серцях людей і нездатність заспокоїтися перед Богом. Зокрема, безсовісні речі, які ці злі люди говорять, щоб засуджувати, завдавати удару й ранити інших, можуть викликати опір. Це не сприяє розв’язанню проблем; навпаки, це сіє в церкві страх і тривогу та напружує стосунки між людьми, що призводить до виникнення напруження між ними й змушує їх впадати в чвари. Поведінка цих людей не тільки впливає на церковне життя, а й породжує конфлікти в церкві. Вона може навіть вплинути на роботу церкви в цілому та на поширення Євангелія. Тому лідери й працівники повинні попереджати таких людей, а також обмежувати їх і розбиратися з ними. З одного боку, брати й сестри повинні суворо обмежувати цих злих людей, які часто нападають на інших і засуджують їх. З іншого боку, церковні лідери повинні негайно розвінчувати й зупиняти тих, хто свавільно завдає удару іншим і засуджує їх, а якщо вони залишаються невиправними, – вичищати їх із церкви. Необхідно запобігати тому, щоб злі люди заважали життю церкви на зібраннях, і водночас слід обмежувати безтолкових людей, щоб вони не говорили так, що це впливає на церковне життя. Якщо виявлено злу людину, що чинить зло, її необхідно розвінчати. Їй абсолютно не можна дозволяти діяти свавільно, чинячи зло за власним бажанням. Це необхідно для підтримки нормального церковного життя та забезпечення того, щоб Божі обранці могли нормально збиратися, їсти й пити Божі слова та бесідувати про істину, що дозволить їм нормально виконувати свої обов’язки як слід. Тільки тоді Божа воля зможе бути звершена в церкві, і тільки так Його обранці зможуть зрозуміти істину, увійти в реальність і здобути Божі благословення. Чи виявляли ви таких злих людей у церкві? Вони завжди плекають заздрісну ненависть до добрих людей і завжди націлюються на них. Сьогодні їм не подобається одна добра людина, завтра – інша; вони здатні критикувати будь-кого й знаходити в ньому безліч недоліків, і, крім того, те, що вони говорять, звучить дуже обґрунтовано й розумно, і врешті-решт вони викликають широке обурення, стаючи лихом для групи. Вони настільки заважають церкві, що серця людей занурюються в безлад, багато людей стає негативними й слабкими, на зібраннях не здобувається жодної користі чи повчання, а дехто навіть втрачає бажання відвідувати зібрання. Хіба такі злі люди – не паршиві вівці? Якщо вони ще не досягли того рівня, коли їх слід вичищати, їх слід ізолювати або обмежувати. Наприклад, під час зібрань відводьте їм відокремлене місце, щоб вони не впливали на інших. Якщо вони наполягають на пошуку можливостей висловитися й напасти на людей, їх слід обмежувати – забороняти говорити марні речі. Якщо їх стає неможливо обмежувати, і вони на межі вибуху чи опору, їх слід негайно вичистити. Тобто, коли вони більше не бажають бути обмеженими й кажуть: «На якій підставі ви обмежуєте моє право говорити? Чому всім іншим дають говорити п’ять хвилин, а мені – лише одну?» – коли вони постійно ставлять ці запитання, це означає, що вони збираються чинити опір. Коли вони збираються чинити опір, хіба вони не виявляють непокору? Хіба вони не намагаються спричинити неприємності, розпалити заворушення? Хіба вони не збираються заважати церковному життю? Вони ось-ось виявлять, хто вони насправді; настав час розібратися з ними – треба швидко очистити від них церкву. Це розумно? Так, це розумно. Забезпечити, щоб більшість могла жити нормальним церковним життям, справді нелегко, коли всілякі злі люди, злі духи, нечисті духи та «особливі таланти» прагнуть усе зіпсувати. Чи можемо ми дозволити собі не обмежувати їх? Деякі «особливі таланти» починають принижувати інших і нападати на них, щойно відкривають рота: якщо ти носиш окуляри або якщо в тебе мало волосся, вони нападають на тебе; якщо ти ділишся своїм досвідним свідченням під час зібрань або якщо ти ініціативний і відповідальний у виконанні своїх обов’язків, вони нападають на тебе й судять тебе; якщо ти маєш віру в Бога під час випробувань, якщо ти слабкий або якщо ти долаєш сімейні труднощі, покладаючись на свою віру, не нарікаючи на Бога, вони нападають на тебе. Що тут означає «нападати»? Це означає, що незалежно від того, що роблять інші, цим людям це ніколи не до вподоби; їм це завжди не подобається, вони завжди шукають недоліки там, де їх немає, вони завжди прагнуть звинуватити інших людей у чомусь, і ніщо, що роблять інші, ніколи не є правильним в їхніх очах. Навіть якщо ти бесідуєш про істину й вирішуєш питання згідно з упорядкуваннями роботи Божого дому, вони прискіпуватимуться й критикуватимуть, знаходячи вади в усьому, що ти робиш. Вони навмисно створюють проблеми, і кожен піддається їхнім нападкам. Щоразу, коли така людина з’являється в церкві, ви повинні розбиратися з нею; якщо з’являються двоє, то ви повинні розбиратися з обома. Причина цього полягає в тому, що шкода, якої вони завдають церковному життю, значна, вони спричиняють переривання й завади в роботі церкви, і наслідки цього жахливі.