3. Словесні перепалки

У церкві є ще один тип людей – цей тип людей особливо любить виправдовувати себе. Наприклад, якщо вони зробили щось не так або сказали щось не те, вони бояться, що інші матимуть про них погану думку, і що це вплине на їхній образ в очах більшості, тому вони виправдовують себе й пояснюють справу під час зібрань. Їхня мета в поясненні – не дати людям сформувати про них погану думку, тому вони вкладають у це багато зусиль і роздумів, розмірковуючи цілий день: «Як я можу прояснити цю справу? Як я можу чітко пояснити це тій людині? Як я можу спростувати погані думки, які вони сформували про мене? Сьогоднішнє зібрання – це гарна нагода поговорити про цю справу». На зібранні вони кажуть: «Те, що я зробив минулого разу, не мало на меті завдати комусь болю чи розвінчати когось; мій намір був добрим, він полягав у тому, щоб допомогти людям. Проте деякі люди завжди неправильно мене розуміють, завжди хочуть націлитися на мене й завжди думають, що я жадібний і амбітний, і що моя людськість погана. Але насправді я зовсім не такий, чи не так? Я не робив і не говорив таких речей. Коли я говорив про когось за його відсутності, це не означає, що я навмисно створював йому проблеми. Коли люди роблять погані речі, як вони можуть не дозволяти іншим людям говорити про це?» Вони багато говорять, і виправдовуючись, і захищаючись, водночас розвінчуючи чимало проблем іншої сторони, усе для того, щоб відмежуватися від справи, щоб змусити всіх повірити, що те, що вони виявили, не було розбещеним характером, і що в них не погана людськість чи нелюбов до істини, і тим паче не злостивий намір, і думати, що вони натомість доброзичливі, що їхні добрі наміри часто неправильно розуміють, і що їх часто засуджують через непорозуміння інших. І прямо, і непрямо їхні слова змушують слухачів відчувати, що вони невинні, і що люди, які вважали їх неправими й поганими, є злими й тими, хто не любить істину. Почувши це, інша сторона розуміє: «Хіба суть твоїх слів не в тому, щоб сказати, що в тебе немає розбещеного характеру? Хіба це не просто для того, щоб виставити себе в кращому світлі? Хіба це не просто незнання себе, неприйняття істини, неприйняття фактів? Якщо ти не приймаєш цього, гаразд, але навіщо націлюватися на мене? Я не мав наміру націлюватися на тебе й не хотів завдавати тобі удару. Ти можеш думати все, що хочеш; як це стосується мене?» І ось вони не можуть стриматися й кажуть: «Коли деякі люди стикаються з незначною проблемою, зазнаючи трохи несправедливого ставлення чи болю, вони стають не готовими це прийняти й хочуть виправдовуватися й пояснювати; вони завжди намагаються відмежуватися від проблеми, завжди хочуть виставити себе в кращому світлі, прикрасити свій образ. Вони не такі, тож навіщо вони намагаються виставити себе в кращому світлі, зобразити себе досконалими? Крім того, я бесідую про істину, я ні на кого не націлююся й не думаю про те, щоб завдати комусь удару чи помститися. Нехай люди думають, що хочуть!» Чи бесідують ці двоє людей про істину? (Ні.) Отже, що вони роблять? Одна сторона каже: «Я робив це для церковної роботи. Мені байдуже, що ти думаєш». Інша каже: «Коли людина діє, Небо спостерігає. Бог знає думки людей. Не думай, що лише тому, що в тебе є добра воля, здібності й красномовство, і ти не робиш поганих речей, Бог не буде проникливо спостерігати за тобою; не думай, що якщо ти глибоко ховаєш свої думки, Бог не зможе їх побачити. Всі брати й сестри їх бачать – не кажучи вже про Бога! Хіба ти не знаєш, що Бог проникливо спостерігає за глибинами сердець людей?» Про що вони двоє сперечаються? Одна сторона докладає великих зусиль, щоб виправдати себе, щоб зняти із себе провину, не бажаючи, щоб інші мали про неї погане враження, тоді як інша сторона наполягає на тому, щоб не відпускати це, не дозволяючи тій людині виставляти себе в кращому світлі, і водночас прагне розвінчати й засудити її через докори. На перший погляд, ці двоє не лають одне одного прямо й не розвінчують одне одного прямо, але їхня мова цілеспрямована: одна сторона намагається не дати іншій людині неправильно її зрозуміти й вимагає, щоб та очистила її ім’я, тоді як інша сторона відмовляється це робити й натомість наполягає на тому, щоб навісити на неї ярлик і засудити її, вимагаючи визнання іншої сторони. Чи є ця розмова нормальною бесідою про істину? (Ні.) Чи це розмова, заснована на совісті й розумі? (Ні.) Тоді яка природа такої розмови? Чи є така розмова взаємними нападками? (Так.) Чи бесідує той, хто виправдовується, про те, як він може приймати щось від Бога, пізнавати себе й знаходити принципи, які слід практикувати? Ні, він виправдовується перед іншими людьми. Він хоче прояснити свої думки, погляди, наміри й мету іншим, пояснити себе іншій стороні й домогтися, щоб інша сторона очистила його ім’я. Крім того, він хоче заперечити розвінчування й засудження його іншою стороною, і незалежно від того, чи відповідає сказане іншою стороною фактам або істині, доки він цього не визнає або не бажає прийняти, він вважає сказане іншою стороною неправильним і хоче це виправити. Тоді як інша сторона не бажає очищати його ім’я, а натомість розвінчує його, змушуючи його прийняти її засудження. Один не бажає приймати, а інший наполягає на тому, щоб змусити його прийняти, що призводить до нападок між ними. Природа такого діалогу – це взаємні нападки. Отже, яка природа такого нападу? Чи характеризується ця розмова взаємним запереченням, взаємними скаргами й взаємним засудженням? (Так.) Чи трапляється така форма діалогу також у церковному житті? (Так.) Такі розмови – це все словесні перепалки.

Чому такі діалоги називаються словесними перепалками? (Причина полягає в тому, що залучені люди сперечаються про правильне й неправильне, ніхто не намагається пізнати себе, і ніхто нічого не здобуває; вони просто наполегливо зациклюються на справі, і діалоги безглузді.) Вони просто багато говорять і марнують багато слів, сперечаючись про те, хто правий чи неправий, хто вищий чи нижчий. Вони сперечаються безперестанку, так і не визначивши переможця, а потім продовжують сперечатися. Що вони врешті-решт здобувають із цього? Розуміння істини, розуміння Божих намірів? Здатність покаятися й прийняти Боже проникливе спостереження? Здатність приймати щось від Бога й більше пізнавати себе? Вони не здобувають нічого з цього. Ці безглузді суперечки й ці діалоги про правильне й неправильне є словесними перепалками. Простіше кажучи, словесні перепалки – це абсолютно безглузді розмови, де все сказане – нісенітниця, жодне слово не є повчальним чи корисним для інших, а навпаки, сказані слова є образливими й походять від людської волі, запальності, людського розуму і, звісно, ще більше – від розбещених характерів людей. Кожне сказане слово – заради власних інтересів, власного образу й репутації, а не для повчання чи допомоги іншим, не для власного розуміння якогось аспекту істини чи для розуміння Божих намірів, і, звісно, не для обговорення того, які з розбещених характерів людини розвінчані в Божих словах, чи відповідають її розбещені характери Божим словам, чи правильне її розуміння. Незалежно від того, наскільки приємними, щирими чи побожними звучать ці безглузді самовиправдання й пояснення, усі вони є словесними перепалками та взаємними нападками й судженнями, які не приносять користі ні іншим, ні собі. Вони не тільки шкодять іншим і впливають на нормальні міжособистісні стосунки, а й перешкоджають зростанню власного життя. Коротко кажучи, незалежно від виправдань, намірів, ставлення, тону, що використовуються, або засобів і технік, що застосовуються, доки йдеться про довільне судження й засудження інших, то ці слова, методи тощо належать до категорії нападок на інших, усі вони є словесними перепалками. Чи широка ця сфера? (Досить широка.) Отже, коли ви стикаєтеся з нападками, судженнями й засудженнями з боку людей, чи можете ви утриматися від поведінки, що полягає в нападках і засудженні інших? Як вам слід практикувати, коли ви стикаєтеся з такими ситуаціями? (Ми повинні заспокоїтися перед Богом через молитву; тоді в наших серцях більше не буде ненависті.) Доки людина є розсудливою й розумною, доки вона може заспокоїтися перед Богом і молитися Йому, а також приймати істину, вона може контролювати свої наміри й бажання, і тоді вона може досягти стану, коли вона не судить і не нападає на інших. Доки намір і мета людини не полягають у тому, щоб виплеснути особисту злість чи шукати помсти, і, безумовно, не в тому, щоб напасти на іншу сторону, а натомість вона ненавмисно завдає болю іншій стороні, тому що не розуміє істини або розуміє її надто поверхово й тому що вона дещо нерозумна й неосвічена або свавільна, то завдяки допомозі, підтримці й бесіді від інших, після розуміння істини, її мова стане точнішою, як і її оцінки та погляди на інших, і вона зможе правильно ставитися до розбещених характерів, які виявляють інші люди, та їхніх неправильних дій, тим самим поступово зменшуючи свої нападки й судження щодо інших. Однак, якщо людина завжди живе у своїх розбещених характерах, шукаючи можливостей помститися будь-кому, хто їй не до вподоби або хто образив її чи завдав їй шкоди раніше, завжди плекає такі наміри й зовсім не шукає істини, не молиться й не покладається на Бога, то вона здатна нападати на інших у будь-який час і в будь-якому місці, і це важко вирішити. Ненавмисні нападки на інших вирішити легко, а навмисні й умисні – ні. Якщо людина час від часу й ненавмисно нападає на інших і судить їх, то завдяки бесіді інших про істину для її підтримки й допомоги, вона зможе змінити свій курс, щойно зрозуміє істину. Однак, якщо хтось постійно прагне помститися й виплеснути особисту злість, завжди хоче мучити або звалити інших, і він нападає на інших із такими намірами, що відчувають і бачать усі люди, то така поведінка стає перериванням і завадою для церковного життя; це цілком становить навмисне переривання й заваду. Тому такий характер, що полягає в нападках на інших, важко змінити.

Тепер ви розумієте, як слід розв’язувати проблему нападок і засудження інших? Є лише один спосіб – треба молитися й покладатися на Бога, і тоді їхня ненависть поступово зникне. Є переважно два типи людей, які можуть нападати на інших. Один тип – це ті, хто говорить, не думаючи, хто відвертий і прямолінійний, і хто може сказати щось образливе, коли їм хтось не до вподоби. Однак здебільшого вони не нападають на людей навмисно чи свідомо – вони просто не можуть себе стримати, це просто їхній характер, і вони ненавмисно здійснюють нападки на інших людей. Якщо їх обтинають, вони можуть це прийняти, і тому це не злі люди, і вони не є об’єктами для очищення від них церкви. Але злі люди не приймають обтинання, і вони часто спричиняють переривання й завади в церковному житті, вони часто нападають, судять, завдають ударів і мстяться іншим, і анітрохи не приймають істини. Вони – злі люди, і саме з ними церква має розбиратися й очищати себе від них. Чому з ними потрібно розбиратися й очищати від них церкву? Судячи з їхньої природи-сутності, їхня поведінка, що полягає в нападках на інших, не є ненавмисною, а є свідомою. Причина полягає в тому, що в цих людей злостива людськість – ніхто не може їх ображати чи критикувати, і якщо хтось скаже щось, що випадково їх трохи зачепить, вони думатимуть про те, щоб знайти нагоду для помсти, – і тому такі люди здатні здійснювати нападки на інших. Це один тип людей, із якими церква повинна розбиратися й очищати себе від них. Кожен, хто бере участь у взаємних нападках і словесних перепалках, – незалежно від того, до якої сторони він належить, чи нападає він активно, чи пасивно, – доки він бере участь у таких нападках, він є злою людиною з підступними намірами, яка мучитиме інших за найменшого невдоволення. Такі люди спричиняють серйозні переривання й завади в церковному житті. Вони є типом злих людей у церкві. Менш серйозні випадки можна вирішити, ізолювавши відповідну людину для розмірковування; у більш серйозних випадках відповідну людину необхідно вичистити або виключити. Це принцип, який лідери і працівники повинні розуміти, коли йдеться про вирішення цієї справи.

Завдяки цій бесіді ви тепер розумієте, що означає нападати на інших? Чи можете ви це розрізняти? Після того, як Я визначив, що таке напад, деякі люди думають: «З таким широким визначенням нападок на інших, хто наважиться говорити в майбутньому? Ніхто з нас, людей, не розуміє істини, тому, щойно ми відкриємо рота, ми нападатимемо на інших, а це жахливо! У майбутньому ми повинні просто їсти їжу, пити воду й мовчати, запечатавши свої вуста й не говорячи необачно з моменту пробудження вранці, щоб уникнути нападок на інших. Це було б чудово, і наші дні були б набагато спокійнішими». Чи правильний такий спосіб мислення? Запечатування вуст не розв’язує проблеми; сутність проблеми нападок на інших – це проблема із серцем, спричинена розбещеними характерами, а не проблема з вустами. Те, що люди говорять своїми вустами, керується їхніми розбещеними характерами та їхніми думками. Якщо розбещені характери людини було відкинуто, і вона справді розуміє деякі істини, і її мова також стає дещо принциповою й виваженою, то проблема нападок на інших буде частково розв’язана. Звісно, у церковному житті, щоб люди мали нормальні міжособистісні стосунки й не вдавалися до взаємних нападок чи словесних перепалок, їм необхідно часто приходити до Бога в молитві, просячи Божого керівництва, і заспокоюватися перед Богом із побожними серцями, що відчувають голод і спрагу до праведності. Тоді, коли хтось ненавмисно скаже щось, що тебе образить, твоє серце зможе заспокоїтися перед Богом, ти не будеш тримати на нього зла й не захочеш сперечатися з іншою людиною, і тим більше захищати й виправдовувати себе. Натомість ти приймеш це від Бога, подякуєш Богові за те, що Він дав тобі гарну нагоду пізнати себе, і подякуєш Йому за те, що Він дозволив тобі усвідомити, що в тебе все ще є така-то й така-то проблема, через слова інших. Це гарна нагода для тебе пізнати себе, це Божа благодать, і ти повинен прийняти її від Бога. Ти не повинен плекати образу на людину, яка тебе образила, ані відчувати відразу й ненависть до людини, яка ненавмисно згадала твої вади чи розвінчала твої недоліки, навмисно чи ненавмисно уникаючи її або застосовуючи всілякі способи помсти. Жоден із цих підходів не до вподоби Богові. Часто приходь перед Бога, щоб молитися, і після того, як твоє серце заспокоїться, ти зможеш правильно ставитися до того, коли інші люди ненавмисно завдають тобі шкоди, ти зможеш виявляти до них терпимість і терпіння. Якщо хтось завдає тобі шкоди навмисно, що тобі слід робити? Як би ти до цього підійшов – сперечався б із ним через запальність чи заспокоївся б перед Богом і шукав би істину? Звісно, Мені навіть не потрібно це казати, ви всі чітко знаєте, який спосіб входження є правильним вибором.

Дуже важко уникнути взаємних нападок і словесних перепалок у церковному житті, покладаючись на людську силу, людський самоконтроль і людське терпіння. Незалежно від того, наскільки добра твоя людськість, наскільки ти лагідний і добрий або наскільки великодушний, неминуче, що ти зіткнешся з деякими людьми або речами, які зачіпають твоє достоїнство, гідність тощо. Ти повинен мати в голові принцип, як поводитися з такими проблемами й ставитися до них. Якщо ти підходиш до цих проблем із запальністю, це дуже легко: вони лають тебе, і ти лаєш їх, вони нападають на тебе, і ти нападаєш на них, око за око, зуб за зуб, повертаючи все, що вони кидають у тебе, тими ж методами, і ти захищаєш своє достоїнство, гідність і обличчя. Цього дуже легко досягти. Однак ти повинен зважити у своєму серці, чи є цей метод доцільним, чи є він корисним і для тебе, і для інших, і чи до вподоби він Богові. Часто, коли люди не розібралися в суті цієї проблеми, їхні безпосередні думки такі: «Він не виявляє до мене милосердя, то чому я повинен виявляти його до нього? Він не виявляє до мене любові, то чому я повинен ставитися до нього з любов’ю? У нього немає терпіння до мене, і він не допомагає мені, то чому я повинен бути терплячим до нього чи допомагати йому? Він недобрий до мене, тож і я вчиню з ним недобре. Чому я не можу повернути зуб за зуб, око за око?» Це перші думки, які спадають людям на думку. Але коли ти справді дієш у такий спосіб, чи відчуваєш ти всередині мир чи неспокій і біль? Коли ти справді це обираєш, що ти здобуваєш? Що ти отримуєш? Багато людей пережило, що, коли вони справді діють у такий спосіб, вони відчувають неспокій усередині. Звісно, для більшості людей це не питання докорів сумління, і тим більше це не неспокій, спричинений відчуттям, що вони в боргу перед Богом; люди не володіють таким духовним зростом. Що спричиняє в них цей неспокій? Він походить від людської ненависті, виклику їхньому достоїнству й гідності, коли їх ображають, а також від болю, який вони відчувають, і спалахів люті, ненависті, непокори й обурення, що виникають у їхніх серцях після словесної провокації, – усе це змушує людей відчувати неспокій. Які наслідки цього неспокою? Відразу після того, як ти його відчуєш, ти почнеш розмірковувати, як використати мову, щоб розібратися з цією людиною, як використати законні й розумні засоби, щоб звалити її, щоб показати їй, що в тебе є достоїнство й гідність, і тебе нелегко образити. Коли ти відчуваєш неспокій, коли в тебе виникає ненависть, ти думаєш не про те, щоб виявити до цієї людини терпіння й терпимість або ставитися до неї правильно, чи про інші позитивні речі, а радше про всі негативні речі, як-от заздрість, відраза, огида, ворожість, ненависть і засудження, аж до того, що ти незліченну кількість разів проклинаєш її у своєму серці, і, незалежно від часу – навіть під час їжі чи сну, – ти думаєш про те, як помститися їй, і уявляєш, як ти розберешся з нею й упораєшся з такими ситуаціями, якщо вона нападе на тебе чи засудить тебе тощо. Ти цілий день розмірковуєш, як здолати іншу людину, як виплеснути свою образу й ненависть і змусити іншу людину скоритися тобі й боятися тебе, і не наважуватися знову тебе провокувати. Ти також часто думаєш про те, як провчити іншу людину, щоб дати їй зрозуміти, наскільки ти сильний. Коли виникають такі думки, і коли уявні сценарії неодноразово з’являються у твоїй свідомості, завади й наслідки, які вони тобі спричиняють, є незмірними. Щойно ти впадаєш у стан словесних перепалок і взаємних нападок, які наслідки? Чи легко тоді заспокоїтися перед Богом? Хіба це не затримує твоє життя-входження? (Так.) Ось так на людину впливає вибір неправильного способу вирішення справ. Якщо ти обираєш правильний шлях, коли хтось говорить у спосіб, що шкодить твоєму образу чи репутації або ображає твою гідність і достоїнство, ти можеш обрати терпимість. Ти не вступатимеш у суперечки з ним, використовуючи будь-яку мову, й навмисно не виправдовуватимеш себе, й не спростовуватимеш, й не нападатимеш на іншу сторону, породжуючи в собі ненависть. У чому сутність і значення терпимості? Ти кажеш: «Деякі речі, які він сказав, не відповідають фактам, але такими є всі, перш ніж вони зрозуміють істину й досягнуть спасіння, і я колись теж був таким. Тепер, коли я розумію істину, я не йду шляхом невіруючих, сперечаючись про правильне й неправильне чи вдаючись до філософії боротьби, – я обираю терпимість і ставлення до інших із любов’ю. Деякі речі, які він сказав, не відповідають фактам, але я не звертаю на них уваги. Я приймаю те, що можу розпізнати й сприйняти. Я приймаю це від Бога й приношу це перед Бога в молитві, просячи Його організувати обставини, які викриють мої розбещені характери, дозволяючи мені пізнати сутність цих розбещених характерів і мати можливість почати розв’язувати ці проблеми, поступово долати їх і входити в істину-реальність. Що стосується того, хто ображає мене своїми словами, і чи правильні речі, які він говорить, чи ні, або які його наміри, то, з одного боку, я практикую розрізнення цього, а з іншого – я ставлюсь до нього з терпимістю». Якщо ця людина – та, хто приймає істину, ти можеш сісти й мирно побесідувати з нею. Якщо ні, якщо це зла людина, то не звертай на неї уваги. Зачекай, доки вона достатньо себе проявить, і всі брати й сестри ретельно розрізнять її, і ти теж, і лідери та працівники збиратимуться вичистити її й розібратися з нею, – ось тоді настане час для Бога розібратися з нею, і, звісно, ти також відчуєш радість. Однак шлях, який тобі слід обрати, – це зовсім не вступати в словесні перепалки зі злими людьми, не сперечатися з ними й не намагатися виправдати себе. Натомість це шлях практики згідно з істинами-принципами, коли б щось не трапилося. Незалежно від того, чи маєш ти справу з людьми, які завдали тобі шкоди, чи з тими, хто не завдавав і є для тебе корисним, принципи практики повинні бути однаковими. Коли ти обираєш цей шлях, чи буде у твоєму серці якась ненависть? Може бути невеликий дискомфорт. Хто б не відчував дискомфорту, коли його достоїнство зачеплене? Якби хтось стверджував, що не відчуває дискомфорту, це була б брехня, це було б лукавством, але ти можеш витримати й пережити ці труднощі заради практикування істини. Коли ти обираєш цей шлях, у тебе буде чиста совість, коли ти знову прийдеш перед Бога. Чому твоя совість буде чистою? Тому що ти чітко знатимеш, що твої слова не походять від запальності, що ти не вступаєш у суперечки з іншими до почервоніння обличчя заради власних егоїстичних бажань, і що, на основі розуміння істини, ти натомість слідуєш Божим шляхом і йдеш своєю власною дорогою. Ти будеш абсолютно чітко усвідомлювати у своєму серці, що шлях, який ти обрав, вказаний Богом, вимагається Богом, і тому ти відчуватимеш особливий мир усередині. Коли в тебе є такий мир, чи будуть тебе турбувати ненависть і особисті образи між тобою та іншими? (Ні.) Коли ти справді відпускаєш і охоче обираєш позитивний шлях, твоє серце буде спокійним і мирним. Тебе більше не турбуватимуть образа, ненависть і мстиве мислення та інтриги, що породжуються цією ненавистю, серед іншого, що притаманне запальності. Шлях, який ти обрав, принесе тобі мир і спокійне серце, і ті речі, що притаманні запальності, більше не зможуть тебе турбувати. Коли вони більше не зможуть тебе турбувати, чи будеш ти ще думати про способи напасти на тих, хто образив тебе своїми словами, або вступати з ними в словесні перепалки? Не будеш. Звісно, час від часу твоя запальність, імпульсивність і образа будуть викликані твоїм малим духовним зростом або деякими особливими обставинами. Однак твоя рішучість, твердість і воля практикувати істину не дозволять цим речам турбувати твоє серце. Тобто ці речі не можуть тебе турбувати. У тебе все ще можуть бути спалахи запальності, як-от думка: «Він постійно створює мені труднощі. Я повинен колись поговорити з ним і запитати, чому він завжди націлюється на мене й завжди створює мені проблеми. Я повинен запитати його, чому він завжди дивиться на мене зверхньо й ображає мене». Іноді в тебе можуть виникати такі думки. Однак, трохи подумавши, ти зрозумієш, що вони неправильні, і що така поведінка не сподобалася б Богові. Коли виникають такі думки, ти швидко повернешся перед Бога, щоб змінити цей стан, тому ці помилкові думки не пануватимуть над тобою. Отже, деякі позитивні речі почнуть з’являтися всередині тебе – як-от самопізнання, а також деяке просвітлення та освічення, які дає тобі Бог, що дозволить тобі розрізняти людей і бачити суть справ, – і, непомітно для тебе, ці позитивні речі змусять тебе зрозуміти й увійти в більшу частину істини-реальності. У цей момент твій опір, тобто «антитіла», що відбивають ненависть, егоїстичні бажання й запальність, ставатимуть дедалі сильнішими, і твій духовний зріст ставатиме дедалі більшим. Ті речі, що притаманні запальності, більше не зможуть тебе контролювати. Хоча в тебе час від часу можуть виникати деякі неправильні думки, ідеї та імпульси, ці речі швидко зникатимуть, вони будуть усунені й викорінені твоїм опором і духовним зростом. У цей час позитивні речі, реальність істини й Божі слова пануватимуть усередині тебе. Коли ці позитивні речі пануватимуть, на тебе більше не впливатимуть сторонні люди, справи та речі. Твій духовний зріст зросте, твій стан ставатиме дедалі нормальнішим, і ти більше не будеш жити за розбещеними характерами й розвиватися в напрямку порочного кола, і так твій духовний зріст постійно зростатиме.

Коли ти перебуваєш у церкві або серед групи людей, корисно, якщо ти можеш обрати терпимість і терпіння та зробити вибір на користь правильного шляху практики, коли стикаєшся з особистими нападками, що завдають шкоди твоєму достоїнству й гідності. Ти можеш не бачити цієї користі, але коли ти переживаєш таку подію, ти несвідомо виявиш, що Божі вимоги до людей і шлях, який Він їм дає, – це світлий проспект та істинний і живий шлях, що вони дають людям змогу здобувати істину й приносять людям користь, і що це найбільш значущий шлях. Коли ти перебуваєш серед групи людей, особливо коли ти в церковному житті, ти можеш долати різні спокуси й зваби. Коли хтось злісно нападає на тебе й завдає тобі болю або навмисно прагне помститися тобі й виплеснути на тебе свою ненависть, вкрай важливо, щоб ти міг підійти до цього й практикувати згідно з істинами-принципами. Оскільки Бог ненавидить розбещені характери людей, Він каже людям не підходити до того, з чим вони стикаються, із запальністю, а заспокоюватися перед Богом і шукати істину та Божі наміри, а потім зрозуміти, якими насправді є Божі вимоги до людей. Людське терпіння обмежене, але щойно людина зрозуміє істину, в її терпінні з’являться принципи, і воно може перетворитися на рушійну силу й допомогу для цієї людини в практиці істини. Однак, якщо людина не любить істину, любить сперечатися про правильне й неправильне та нападати на інших, і схильна жити у своїй запальності, то, коли на неї нападають, вона буде схильна вступати в словесні перепалки та взаємні нападки. Це завдає шкоди всім учасникам, не даючи нікому ні повчання, ні допомоги. Щоразу, коли хтось бере участь у взаємних нападках і словесних перепалках, після цього вони залишаються виснаженими, вкрай стомленими, й обидві сторони поранені; вони зовсім не можуть здобути жодних істин, і врешті-решт нічого не здобувають. Залишається лише ненависть і намір помститися, коли з’явиться нагода. Це і є той негативний наслідок, який взаємні нападки та словесні перепалки врешті-решт приносять людям.