Пункт дванадцятий. Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина третя)

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

На минулому зібранні ми бесідували про дванадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». Щодо цього обов’язку ми переважно бесідували про різні проблеми, пов’язані з церковним життям, які ми розділили на одинадцять пунктів. Ну ж бо, прочитайте їх. (Перше – часте відхилення від теми під час бесіди про істину; друге – промовляння слів і доктрин, щоб уводити людей в оману та завойовувати їхню повагу; третє – балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ; четверте – створення угруповань; п’яте – змагання за статус; шосте – заняття неналежними стосунками; сьоме – взаємні нападки та словесні перепалки; восьме – поширення уявлень; дев’яте – виплескування негативу; десяте – поширення безпідставних чуток; одинадцяте – маніпуляція виборами та їх переривання.) Минулого разу ми бесідували про п’ятий пункт, змагання за статус, і шостий пункт, заняття неналежними стосунками. Ці два типи проблем, як і попередні чотири пункти, також спричиняють завади й переривання в церковному житті та нормальному церковному укладі. З огляду на природу цих двох типів проблем, шкоду, якої вони завдають церковному життю, та їхній вплив на життя-входження людей, обидва вони можуть становити людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм.

VII. Взаємні нападки та словесні перепалки

Сьогодні ми побесідуємо про сьомий пункт – взаємні нападки та словесні перепалки. Такі проблеми часто трапляються в церковному житті, і вони всім помітні. Коли люди збираються, щоб їсти й пити Боже слово, бесідувати про свій особистий досвід або обговорювати якісь реальні проблеми, часто через розбіжності в поглядах або дискусії про правильне й неправильне між людьми виникають сварки та суперечки. Якщо люди не погоджуються й мають різні погляди, але це не заважає церковному життю, чи вважається це взаємними нападками та словесними перепалками? Це не вважається таким; це належить до нормальної бесіди. Тому, на перший погляд, може здаватися, що багато проблем пов’язано із сьомим пунктом, але насправді до цього пункту належать лише ті, що є серйознішими за обставинами та природою і тому становлять переривання й завади. Тепер побесідуймо про те, природа яких проблем дозволяє віднести їх до цього пункту.

По-перше, якщо поглянути на прояви взаємних нападок, то це, безумовно, не нормальна бесіда про істину чи пошук істини, не різні розуміння чи світло, засновані на бесіді про істину, і не пошук, бесіда, обговорення істин-принципів і пошук шляху практики щодо певної істини; натомість це суперечки та сперечання про правильне й неправильне. Ось як це в основному проявляється. Чи трапляється така проблема іноді в церковному житті? (Так.) Уже за зовнішніми ознаками очевидно, що такий вчинок, як взаємні нападки, – це, безумовно, не пошук істини, не бесіда про істину під керівництвом Святого Духа й не гармонійна співпраця, а натомість він корениться в запальності, і мова, що при цьому використовується, містить осуд, і засудження, і навіть прокльони – такий прояв є справжнім виявом сатанинського розбещеного характеру. Коли люди нападають одне на одного, незалежно від того, різка їхня мова чи тактовна, вона несе в собі запальність, злість і ненависть, і в ній немає любові, толерантності й терпіння, і, природно, тим більше в ній немає гармонійної співпраці. Методи, які люди використовують для нападок одне на одного, різноманітні. Наприклад, коли двоє людей обговорюють якусь справу, людина А каже людині Б: «Деякі люди мають погану людськість і зарозумілий характер; вони вихваляються щоразу, коли хоч трохи щось зроблять, і нікого не слухають. Вони такі, як сказано в Божих словах про тих, хто варварський і позбавлений людськості, як звірі». Почувши це, людина Б думає: «Хіба те, що ти щойно сказав, не було спрямовано на мене? Ти навіть послався на Божі слова, щоб розвінчати мене! Оскільки ти говорив про мене, я теж не стримуватимусь. Ти був недобрий до мене, тож і я вчиню з тобою недобре!» І ось людина Б каже: «Деякі люди можуть здаватися дуже побожними зовні, але насправді в глибині душі вони підступніші за будь-кого іншого. Вони навіть вступають у неналежні стосунки з протилежною статтю, як блудниці й повії, про яких ідеться в Божих словах, – Бог відчуває до таких людей цілковиту огиду, Він відчуває до них відразу. Яка користь від побожного вигляду? Це все вдавання. Бог найбільше не любить удавальників; усі удавальники – фарисеї!» Почувши це, людина А думає: «Це контратака на мене! Гаразд, ти був недобрий до мене, тож не звинувачуй мене в тому, що я не стримуюсь!» Так, слово за слово, вони почали сваритися. Це бесіда про Божі слова? (Ні.) Що вони роблять? (Нападають одне на одного й сваряться.) Вони навіть хапаються за якийсь важіль впливу й знаходять «основу» для своїх нападок, посилаючись на Божі слова як на основу, – це взаємні нападки, і водночас це словесні перепалки. Чи спостерігається іноді така форма бесіди в церковному житті? Це нормальна бесіда? Це бесіда в рамках нормальної людськості? (Ні.) Тоді чи спричиняє така форма бесіди переривання й завади в церковному житті? Які переривання й завади вона спричиняє? (Нормальне церковне життя порушується, люди впадають у суперечки про правильне й неправильне і, як наслідок, не можуть спокійно розмірковувати над Божими словами й бесідувати про них.) Коли люди беруть участь у таких сварках і суперечках про правильне й неправильне та здійснюють особисті нападки під час церковного життя, чи працює ще Святий Дух? Святий Дух не працює; така бесіда вносить розлад у серця людей. У Біблії є одні слова, ви їх пам’ятаєте? («Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:19–20).) Що означають ці слова? Коли люди збираються разом перед Богом, вони мають бути єдиними серцем і розумом і об’єднаними перед Богом; Бог благословлятиме їх, і Святий Дух працюватиме, лише коли люди єдині серцем і розумом. Але чи були ті двоє сперечальників, про яких Я щойно згадав, єдині серцем і розумом? (Ні.) Чим вони займалися? Взаємними нападками, сваркою і навіть судом та засудженням. Хоча на поверхні вони не вживали брудних прокльонів й не називали нікого конкретно, мотивація їхніх слів полягала не в тому, щоб бесідувати про істину чи шукати істину, і вони не говорили в рамках совісті й розуму нормальної людськості. Кожне слово, яке вони промовляли, було безвідповідальним і несло в собі агресивність та злість; кожне слово не відповідало фактам і не мало жодної основи. Кожне слово було не про судження справи згідно з Божими словами й Божими вимогами, а про особисті нападки, судження й засудження на основі власних уподобань і волі проти людини, яку вони ненавиділи й зневажали. Усе це – не прояви єдності серцем і розумом; радше це слова й прояви, що походять від запальності й сатанинського розбещеного характеру, і вони не до вподоби Богові; тому там немає роботи Святого Духа. Це прояв взаємних нападок.

У церковному житті між людьми часто виникають суперечки та конфлікти через дрібниці або розбіжності в поглядах та інтересах. Суперечки також часто виникають через несумісність вдачі, амбіцій та вподобань. Різного роду розбіжності й розбрат також виникають між людьми через різницю в соціальному статусі та рівні освіти або через відмінності в людськості й природі і навіть через різницю в манері говорити й вирішувати справи, серед інших причин. Якщо люди не прагнуть вирішувати ці питання за допомогою Божого слова, якщо немає взаєморозуміння, терпимості, підтримки й допомоги, і якщо люди натомість плекають у своїх серцях упередження й ненависть і ставляться одне до одного із запальністю в рамках розбещених характерів, то це, ймовірно, призведе до взаємних нападок і осуду. Деякі люди мають трохи совісті й розуму, і коли виникають суперечки, вони можуть проявляти терпіння, діяти розумно й допомагати іншій стороні з любов’ю. Однак деякі люди не можуть цього досягти, їм бракує навіть найелементарніших терпимості, терпіння, людськості й розуму. Вони часто розвивають різні упередження, підозри й непорозуміння щодо інших через дрібниці або через одне слово чи вираз обличчя, що призводить до того, що в їхніх серцях виникають різноманітні думки, сумніви, осуд і засудження щодо них. Ці явища нерідко трапляються в церкві й часто впливають на нормальні стосунки між людьми, на гармонійну взаємодію братів і сестер і навіть на їхню бесіду про Божі слова. Сперечатися, коли люди взаємодіють одне з одним, – звичайна справа, але якщо такі проблеми часто виникають у церковному житті, вони можуть впливати на нормальне церковне життя, заважати йому й навіть руйнувати його. Наприклад, якщо хтось починає суперечку на зібранні, то це зібрання буде порушено, церковне життя не принесе плоду, а ті, хто відвідує зібрання, нічого не здобудуть, і вони, по суті, зберуться даремно й змарнують свій час. Отже, ці проблеми вже вплинули на нормальний уклад церковного життя.

А. Кілька видів проявів взаємних нападок і словесних перепалок

1. Взаємне розвінчання недоліків

Деякі люди завжди люблять базікати про домашні справи й неважливі теми під час зібрань, і вони говорять про дріб’язкові побутові справи й базікають із братами та сестрами щоразу, коли їх зустрічають, що змушує цих братів і сестер почуватися безпорадними. Хтось може встати, щоб перервати їх, але що відбувається тоді? Якщо їх постійно переривають, вони стають незадоволеними, а їхнє незадоволення означає проблеми. Вони думають: «Ти завжди перериваєш мене й не даєш мені говорити. Гаразд. Я перериватиму тебе, коли ти говоритимеш! Коли ти бесідуватимеш про Божі слова, я втручуся з іншим уривком Божих слів. Коли ти бесідуватимеш про пізнання себе, я бесідуватиму про Божі слова, що судять людей. Коли ти бесідуватимеш про розуміння свого зарозумілого характеру, я бесідуватиму про Божі слова, що визначають фінали та місця призначення людей. Що б ти не говорив, я скажу щось інше!» Мало того, якщо інші приєднуються, щоб перервати їх, то ця людина встає й нападає на них. Водночас, оскільки вона плекає в серці образу й ненависть, під час зібрань вона часто розвінчує недоліки людини, яка її перервала, розповідаючи про те, як ця людина обманювала інших у бізнесі, перш ніж повірила в Бога, якою безпринципною вона була у своїх стосунках з іншими тощо, – вона говорить про це щоразу, коли ця людина починає говорити. Спочатку ця людина може проявляти терпіння, але з часом вона починає думати: «Я завжди допомагаю тобі, я завжди виявляю до тебе толерантність і терпіння, але ти не виявляєш до мене жодної толерантності. Якщо ти так до мене ставишся, не звинувачуй мене в тому, що я не стримуюсь! Ми так довго жили в одному селі – ми обидва добре знаємо одне одного. Ти напав на мене, тож і я нападу на тебе; ти розвінчав мої недоліки, але й у тебе їх удосталь». І ось вона каже: «Ти навіть крав речі, коли був молодим; ті дрібні крадіжки, які ти робив, ще ганебніші! Принаймні те, що я робив, було бізнесом, усе заради того, щоб заробляти на життя. Хто не робить кількох помилок у цьому світі? А як щодо твоєї поведінки? Твоя поведінка – це поведінка злодія, грабіжника!» Хіба це не взаємні нападки? Який метод цих нападок? Це взаємне розвінчування недоліків, чи не так? (Так.) Вони навіть думають про себе: «Ти продовжуєш розвінчувати мої недоліки, даючи всім знати про них і про моє ганебне минуле, роблячи так, щоб інші більше не поважали мене, – ну що ж, тоді я теж не стримуватимусь. Я все знаю про те, скільки в тебе було партнерів, зі скількома людьми протилежної статі ти був; у мене вся ця зброя напоготові. Якщо ти знову розвінчаєш мої недоліки й доведеш мене до краю, я винесу на світло всі твої провини!» Взаємне розвінчування недоліків – поширена проблема серед тих, хто добре знайомий одне з одним і добре знає одне одного. Можливо, через розбіжність у поглядах або через конфлікти чи образи між ними двоє людей витягують старі й дріб’язкові справи, щоб використовувати їх як зброю для нападок одне на одного під час зібрань. Ці двоє людей розвінчують недоліки одне одного, нападають і засуджують одне одного, забираючи в усіх час для того, щоб їсти й пити Боже слово, і впливаючи на нормальне церковне життя. Чи можуть такі зібрання принести плід? Чи відчувають люди навколо них ще бажання збиратися? Деякі брати й сестри починають думати: «Ці двоє справді проблемні, який сенс згадувати ті минулі справи! Вони обоє тепер вірять у Бога, їм слід відпустити ці речі. У кого немає проблем? Хіба вони обоє не прийшли тепер перед Бога? Усі ці проблеми можна розв’язати Божим словом. Розвінчування недоліків – це не практикування істини й не навчання на сильних сторонах одного, щоб компенсувати слабкості іншого; це взаємні нападки, це сатанинська поведінка». Їхні взаємні нападки заважають нормальному церковному життю й руйнують його. Ніхто не може їх зупинити, і вони не слухатимуть, хто б не бесідував із ними про істину. Деякі люди радять їм: «Припиніть розвінчувати недоліки одне одного. Насправді все це не така вже й велика справа; хіба це не просто коротка словесна суперечка? Між вами двома немає глибокої ненависті. Якби ви обоє могли відкритися, оголити себе, відпустити свої упередження, образу й ненависть, щоб молитися й шукати істину перед Богом, усі ці проблеми можна було б розв’язати». Але ці двоє людей усе ще в глухому куті. Один із них каже: «Якби він міг попросити в мене вибачення першим, і якби він відкрився й оголив себе першим, тоді я зробив би те саме. Але якщо, як і раніше, він не відпустить цю справу, то і я не стримуватимусь проти нього! Ти просиш мене практикувати істину – чому він її не практикує? Ти просиш мене відпустити це – чому він не зробить цього першим?» Хіба це не нерозумно? (Так.) Вони починають поводитися нерозумно. Нічиї поради на них не діють, і вони не слухають бесіди про істину. Щойно вони бачать одне одного, вони сперечаються, розвінчують недоліки одне одного й нападають одне на одного. За винятком того, що вони не б’ються, у всьому, що вони роблять одне одному, є ненависть, і кожне слово, яке вони кажуть, містить натяки на нападки й прокльони. Якщо в церковному житті є двоє таких людей, які нападають і вступають у словесні перепалки, щойно бачать одне одного, чи може таке церковне життя принести плід? Чи можуть люди отримати з нього щось позитивне? (Ні.) Коли виникають такі ситуації, більшість людей починає хвилюватися, кажучи: «Щоразу, коли ми збираємося, ці двоє завжди сваряться, і вони не слухають нічиїх порад. Що нам робити?» Поки вони там, зібрання не проходять мирно, і вони всім заважають. У таких випадках церковні лідери повинні втрутитися, щоб розв’язати проблему; вони не повинні дозволяти таким людям продовжувати заважати церковному життю. Якщо після неодноразових порад, бесід і позитивного наставництва не досягнуто жодних результатів, і обидві сторони продовжують триматися за свої упередження й відмовляються пробачити одна одну, а також продовжують нападати одна на одну й заважати церковному життю, то необхідно вирішувати справу згідно з принципами. Їм слід сказати: «Ви двоє перебуваєте в такому стані вже тривалий час, і це спричинило серйозні завади в церковному житті та для всіх братів і сестер. Більшість людей гнівається на таку вашу поведінку, але боїться щось про це сказати. З огляду на ваше нинішнє ставлення та прояви, церква повинна, відповідно до принципів, призупинити вашу участь у церковному житті й ізолювати вас для розмірковування над собою. Коли ви зможете гармонійно ладнати, брати участь у нормальній бесіді та мати нормальні міжособистісні стосунки, тоді ви зможете повернутися до церковного життя». Незалежно від того, погоджуються вони на це чи ні, церква повинна ухвалити таке рішення; це і є вирішення справи на основі принципів. Такі справи слід вирішувати саме в такий спосіб. З одного боку, це корисно для цих двох людей; це може спонукати їх розмірковувати й пізнавати себе. З іншого боку, це насамперед захищає більше братів і сестер від завад з боку злих людей. Деякі люди кажуть: «Вони не вчинили ніякого зла; за своєю сутністю вони також не злі люди. У них просто є незначні вади в людськості, вони просто свавільні, схильні до нерозумної поведінки, заздрощів і суперечок. Навіщо їх ізолювати лише через це?» Незалежно від того, яка в них людськість, доки вони створюють заваду для церковного життя, церковні лідери повинні втрутитися, щоб розглянути й вирішити це питання. Якщо ці двоє людей злі, то щойно це буде розпізнано, відповідь не повинна бути такою простою, як їхня ізоляція; необхідно негайно ухвалити рішення про їхнє пряме вичищення. Якщо їхні дії обмежуються нападками одне на одного та суперечками про правильне й неправильне без заподіяння шкоди іншим або вчинення інших поганих справ, які завдали б збитків інтересам Божого дому, і вони не є злими людьми, то їх не потрібно вичищати. Натомість їхнє церковне життя слід призупинити, і їх слід ізолювати для розмірковування над собою. Такий підхід є найбільш доречним. Мета такого вирішення справи – забезпечити нормальний уклад церковного життя й гарантувати, що церковна робота може просуватися нормально.

The Ukrainian Bible verses found in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.