В. Неналежні стосунки, засновані на корисливих інтересах

Інший тип неналежних стосунків – це стосунки, засновані на корисливих інтересах. Заради своїх інтересів люди лестять, звеличують, хвалять одне одного та підлещуються одне до одного. Привнесення такої криводушної поведінки та нечестивої атмосфери в церковне життя серйозно заважає іншим спокійно читати Божі слова чи слухати, як діляться досвідом. Щойно вступивши в стосунки, засновані на корисливих інтересах, люди часто говоритимуть чи робитимуть щось усупереч своїм бажанням, заради власної вигоди. Наприклад, якщо хтось бачить, що інша людина може бути корисною для його бізнесу чи інтересів у чомусь, він може обрати цю людину лідером, висунути її на виконання певного обов’язку або погоджуватися з усім, що вона каже, стверджуючи, що це правильно, незалежно від того, чи відповідає це істині, аби підлеститися до неї. Щоб вислужитися перед цією людиною, він робить багато речей, які не відповідають принципам і суперечать істині, що заважає Божим обранцям розрізняти людей, справи та речі й входити в істину. Вони описують неправильне й викривлене як правильне, людські уявлення та фантазії – як такі, що відповідають Божим намірам тощо, у такий спосіб заважаючи думкам людей і правильному напряму та меті їхнього прагнення. Усі ці форми поведінки випливають із підтримки ними стосунків, заснованих на корисливих інтересах. Щоб захистити й підтримати власні інтереси, вони можуть говорити проти своєї совісті й діяти всупереч принципам. Те, що вони говорять і роблять, спричиняє завади й руйнування для церковного життя, що зрештою призводить до того, що дедалі більше людей не може нормально й упорядковано бесідувати про Божі слова, молитовно читати Божі слова чи ділитися особистим досвідом, що завдає шкоди життю-входженню людей. Коли люди бесідують про свої особисті досвідні розуміння, вони часто стикаються з перешкодами, що виникають через корисливі інтереси в людських стосунках; деякі перешкоди є словесними, деякі – поведінковими, а інші стосуються цілей і напрямів. Людей часто переривають, коли вони бесідують про істину та молитовно читають Божі слова, їх часто збивають із теми, і вони часто зазнають різного ступеня впливу. Тому слід обмежити тих, хто вступив у неналежні стосунки, засновані на корисливих інтересах, і відповідні види поведінки. Стикаючись із цими проблемами, церковні лідери не повинні заплющувати на них очі й, безумовно, не повинні потурати такому лиходійству, дозволяючи виникнення таких справ у церковному житті. Натомість вони повинні бути пильними й проникливими та негайно припиняти й обмежувати їх.

Заняття неналежними стосунками, заснованими на корисливих інтересах, – це поширене явище в церкві. Наприклад, якщо хтось планує балотуватися на посаду наступного церковного лідера, він може залучити групу людей і розкрити їм свої ідеї. Ці люди не дурні; вони натякають: «Якщо ми оберемо тебе, яку вигоду ти нам забезпечиш?» Отож між ними формуються стосунки, засновані на корисливих інтересах. Щоб підтримувати свої корисливі інтереси, вони часто займають однакову позицію в питаннях під час зібрань. Коли інші не знають про ситуацію чи її передісторію, вони завжди говорять про те, яка хороша одна людина, як те, що робить інша, дозволено й благословенно Богом, хто зробив приношення і скільки, і хто зробив який внесок у Божий дім, часто прославляючи й вихваляючи одне одного. У церковному житті вони часто поширюють такі речі, щоб служити згоді, якої вони досягли раніше, і підтримувати свої взаємні інтереси. Наприклад, хтось може сказати: «Якщо ти обереш мене лідером, щойно я займу свою посаду, я зроблю тебе лідером групи». Хіба вони всі не шукають особистої вигоди? Щоб реалізувати свої інтереси, хіба їм не доводиться говорити певні речі чи робити певні вчинки? Так вони демонструють різноманітні прояви під час зібрань, усі спрямовані на підтримку згоди, якої вони досягли раніше, і пов’язаних із нею інтересів. Перш ніж досягти своєї мети, більшість із того, що вони роблять, керовано інтересами. Отже, хіба наміри та цілі, що стоять за тим, що вони говорять і роблять, не є досить неналежними? Хіба стосунки, встановлені між ними, не є неналежними? Хіба такі неналежні стосунки в церкві не повинні бути обмежені? Дехто каже: «Як ми можемо це обмежити, якщо цього не виявлено?» Якщо взятися за такі справи, які насправді мали місце, то зрештою можна їх виявити й розвінчати. Якщо люди належним чином бесідують про істину та свої особисті розуміння й досвід, не домішуючи нічого, що не стосується істини, усі можуть це помітити. Якщо є домішки, люди також можуть це розрізнити. Тому в церкві також слід обмежити різноманітні транзакційні стосунки, що виникають для підтримки взаємних інтересів; щонайменше, причетних слід попередити й провести з ними бесіду, даючи їм змогу усвідомити власні проблеми та зрозуміти серйозні наслідки таких дій, а також даючи змогу братам і сестрам розрізнити природу цих справ. Який вплив така діяльність має на більшість людей? Вона змушує людей думати, що між церквою та суспільством немає великої різниці, що і там, і там усі використовують одне одного, а люди укладають угоди заради власної вигоди. Така поведінка – це не помірна, а серйозна завада для церковного життя. Скажіть Мені, чи є доброю людиною той, хто постійно залучає людей, щоб здобути їхні голоси на виборах, використовуючи незвичайні засоби для маніпулювання виборами та здобуття посади лідера? Очевидно, що лідери, обрані в такий спосіб, не є добрими людьми. Чи можуть брати й сестри, які потрапили до їхніх рук, очікувати чогось доброго? Якщо хтось стає лідером незвичайними засобами, а не обирається на основі принципів, такий лідер, безумовно, не є доброю людиною. Якщо дозволити йому керувати, це рівнозначно відвертій передачі братів і сестер злій людині чи антихристу, причому більшість людей фактично віддається в руки сатани; за такого сценарію плоди їхнього церковного життя будуть очевидними. Це тип неналежних стосунків, пов’язаних з інтересами. Чи то серед груп, чи то серед окремих людей, щойно стосунки між людьми починають стосуватися інтересів, вони у своїх діях більше схилятимуться до особистої вигоди, аніж діятимуть згідно з принципами, щоб захищати інтереси Божого дому. Такі стосунки не ґрунтуються на совісті й розумі нормальної людськості, а суперечать і совісті, і розуму, і тим більше істинам-принципам. Те, що вони говорять, роблять і демонструють, разом із їхніми намірами, цілями, мотивами, походженням тощо, – усе це керується інтересами; отже, ці стосунки можна визначити як неналежні. Оскільки формування таких стосунків заважає Божим обранцям жити церковним життям, ускладнюючи для більшості людей можливість спокійно перед Богом читати Божі слова та бесідувати про істину, такі неналежні стосунки повинні бути обмежені в церкві. У випадках, які є серйозними й становлять поведінку злих людей, слід виносити попередження, і якщо причетні не каються, незважаючи ні на що, їх слід вичищати з церкви.

Г. Ненависть між людьми

Неналежні міжособистісні стосунки мають різні прояви. Ще один із них – особиста ненависть. Наприклад, у сім’ях можуть виникати тертя чи суперечки між свекрухами й невістками, між невістками або між братами, чи вони можуть виникати між сусідами. Іноді це навіть переростає в ненависть, і тоді ці люди, наче супротивники, не можуть співпрацювати чи працювати разом, аж до того, що не можуть навіть бачитися, а щоразу, коли бачаться, то сперечаються й б’ються. Коли вони бачаться на зібраннях, їхні серця також сповнені ненависті, і вони не можуть заспокоїтися перед Богом, щоб насолоджуватися Божим словом, розмірковувати над собою та пізнавати себе, і вони, звісно, не здатні відкинути свої упередження й ненависть, щоб мати нормальне зібрання. Натомість, коли б вони не зустрілися, вони сваряться й сперечаються, розвінчують недоліки одне одного й нападають одне на одного, і навіть лаються, що справляє вкрай негативний вплив на Божих обранців. Такі люди – маловіри, вони невіруючі. Ті, хто щиро вірить у Бога й любить істину, здатні шукати істину, розмірковувати над собою, і пізнавати себе, і вирішувати питання згідно з істинами-принципами, незалежно від того, що трапляється, з ким у них суперечки чи до кого вони плекають упередження. Якщо вони зробили щось не так і завинили перед кимось, то можуть самі вибачитися й визнати свої помилки; вони нізащо не вдаватимуться до суперечок чи влаштування клопоту на зібраннях. Вступати в суперечки та здіймати галас у церкві – це абсолютно не відповідає пристойності святих; така поведінка тяжко безчестить Бога. Людям, які так чинять, значною мірою бракує людськості, совісті й розуму; вони абсолютно не є щирими віруючими в Бога. Ця проблема відносно частіше трапляється серед нововірів. Оскільки нововіри не розуміють істини, а їхні розбещені характери не були очищені, їм легко вступати в суперечки через багато речей і навіть давати волю своїй запальності та встрявати в бійки. Якщо ці розбещені характери не вирішити, люди плекатимуть у серці ненависть і, навіть живучи церковним життям, однаково нескінченно сперечатимуться із цією запальністю та ненавистю. Це позначається на церковному житті, впливає на їдження й пиття Божого слова обраними Богом людьми, прославляння Бога та обмін їхнім досвідним розумінням Божих слів. Це також безпосередньо впливає на життя-входження Божих обранців. Деякі нововіри легко впадають у суперечки через розбіжності в дрібних питаннях. Наприклад, перед початком зібрання дехто може хотіти співати один гімн, тоді як інші віддають перевагу іншому, – навіть така невелика справа може легко призвести до суперечок. Так само розбіжності в поглядах на якесь питання іноді можуть швидко перерости в дебати, і навіть образа когось через необдумане слово може спровокувати суперечки. Такі інциденти поширені серед нововірів. Коли під час зібрань виникають суперечки, вони, природно, заважають церковному життю. Хіба це не заважає й Божим обранцям? Ті, хто схильний сперечатися й дебатувати про те, що правильно, а що ні, – це ті, хто найлегше заважає церковному життю. Вони дбають лише про задоволення власного марнославства й збереження обличчя, не зважаючи на інтереси Божих обранців. Чи не створюють вони, діючи так, завад церковному життю? (Так.) Церква – це місце, де брати й сестри збираються, щоб їсти, пити й насолоджуватися словами Божими; це місце для покори Богові та поклоніння Йому. Це абсолютно не місце для виливання особистих образ і, звісно, не місце для сварок чи суперечок про те, що правильно, а що ні. Коли такі люди створюють завади в такий спосіб, до яких наслідків це призводить? Це безпосередньо призводить до відсутності насолоди під час зібрань; це призводить до того, що Божі обранці не можуть отримати повчання для життя, і навіть більшість людей не може знайти спокою, невимовно страждаючи. З часом дехто стає негативно налаштованим і слабким, навіть не бажає відвідувати зібрання. Така ситуація поширена в більшості церков, і це те, що пережили всі Божі обранці. Тож як слід розв’язувати проблему частих суперечок і сутичок на зібраннях? Слід вибрати кілька уривків із Божих слів, що стосуються цієї проблеми, і прочитати їх разом багато разів під час зібрань; потім усі мають побесідувати про істину, ділячись своїм розумінням. Такий підхід може дати певні результати. Не тільки ті, хто схильний сперечатися, можуть визнати свої переступи й відчути докори сумління, але навіть спостерігачі можуть поміркувати, чи не виявляли вони свої розбещені характери в подібних ситуаціях і чи здатні вони сперечатися з іншими, – у такий спосіб спостерігачі також можуть пізнати себе. Незалежно від того, чи вступає людина в суперечки, чи ні, після кількаразового прочитання кількох уривків із Божих слів вона може розпізнати власні розбещені характери й побачити, що жити за розбещеними характерами справді означає не мати совісті й розуму та не мати анінайменшої людськості. Результати такого церковного життя непогані, чи не так? Хоча на початку зібрання можуть бути суперечки, якщо після цього всі можуть читати Божі слова, заспокоюватися перед Богом, щоб розмірковувати над собою, розв’язувати проблеми за допомогою істини та щиро каятися, – якщо таких результатів можна досягти, – то це нормальне церковне життя. Тому, що б не трапилося під час зібрань, це не обов’язково погано; доки всі поєднуються серцем і розумом, щоб шукати істину, і читають разом кілька відповідних уривків із Божих слів кілька разів, навіть якщо проблеми неможливо повністю розв’язати, люди зможуть певною мірою розгледіти їхню суть і мати певне розрізнення – усі від цього отримають користь. Скажіть, хіба таке церковне життя не важко знайти? Це перетворення поганого на добре, це певне приховане благословення. Однак це не повинно спонукати людей виступати за думку, що суперечки й дебати бажані в церковному житті; цього абсолютно не можна пропагувати. Суперечки й дебати можуть легко призвести до спалахів запальності та конфліктів, що погано для всіх і завдає особистих страждань тим, хто в них бере участь. Тому пошук істини для розв’язання проблем – це найкращий підхід, а розуміння істини може ефективно запобігти подібним інцидентам у майбутньому. Мудрі люди мають виявляти терпіння й терпимість, коли виникають тертя та зіткнення. Оскільки вони також мають розбещені характери й можуть легко завдати болю іншим, то, виявляючи свої розбещені характери, вони мають негайно молитися Богу й шукати істину для розв’язання проблем. Так до часу зібрання особиста образа й ненависть повністю зникнуть, що призведе до відчуття звільнення в їхніх серцях і полегшить дружнє спілкування з братами й сестрами, сприяючи гармонійній співпраці. Щоразу, коли хтось бачить, як брат чи сестра виявляє свій розбещений характер, він має запропонувати допомогу з любов’ю, а не судити, засуджувати чи відкидати їх. Може статися, що проблема не буде розв’язана після однієї чи двох спроб допомогти, але все ж потрібні терпіння й терпимість. Доки вони не заважають церковному життю й не коять зла навмисно, до них слід ставитися з терпінням і терпимістю до кінця – настане день, коли вони схаменуться. Якщо хтось має злу людськість і відмовляється від будь-якої допомоги, не приймаючи істину, як би про неї не бесідували, то він не вірить у Бога щиро, і від таких людей необхідно триматися на відстані. Якщо вони неодноразово заважають церковному життю, з ними слід розбиратися й поводитися згідно з принципами. Якщо це не злі люди, а ті, хто просто часто виявляє свій розбещений характер, ненавидячи себе, але відчуваючи безсилля щось змінити в цей момент, то таким людям слід допомагати з любов’ю; допоможіть їм зрозуміти істину, розрізнити й розпізнати свої вияви розбещеності – так їхні вияви розбещеності поступово зменшуватимуться. Якщо на братів і сестер лише зрідка впливають ці люди, їх можна пробачити; доки немає серйозних проблем із їхньою людськістю і вони не є лукавими чи злими людьми, їх слід підтримувати й допомагати їм через бесіду про істину. Якщо вони можуть прийняти істину, до них слід ставитися з любов’ю. Однак якщо вони відмовляються каятися й тривалий час негативно впливають на церковне життя, церковні лідери мають винести попередження та накласти обмеження. Якщо вони вперто відмовляються приймати істину, такі люди є злими. Злі люди не можуть ужитися ні з ким, вони – паршиві вівці та демони. Тримати їх у церкві означає лише створювати переривання й завади. Тому з тими, хто відмовляється змінюватися попри неодноразові зауваження, слід поводитися як зі злими людьми та вичищати їх із церкви. Кожен, хто часто заважає церковному життю та життю-входженню Божих обранців, є маловіром і злою людиною, і їх необхідно вичищати з церкви. Незалежно від того, хто ця людина чи як вона поводилася в минулому, якщо вона часто заважає роботі церкви та церковному життю, відмовляється від обтинання й завжди захищається хибними міркуваннями, її необхідно вичистити з церкви. Такий підхід цілком спрямований на підтримку нормального перебігу церковної роботи та захист інтересів Божих обранців, він повністю відповідає істинам-принципам і Божим намірам. На життя-входження Божих обранців і роботу церкви не повинні впливати суперечки та безпідставне бешкетування кількох злих людей – це того не варте й несправедливо щодо Божих обранців.

Якщо злі люди часто створюють завади в церкві, що призводить до неефективного церковного життя, то найкраще рішення – це класифікувати людей і розділити зібрання на різні групи: ті, хто любить істину та щиро виконує свої обов’язки, збираються разом; ті, хто хоче прагнути до істини, але не виконує свої обов’язки, збираються разом; і ті, хто любить створювати переривання й завади, пліткувати про інших, а також судити й засуджувати інших, збираються разом. У такий спосіб церкву можна переважно розділити на три групи людей, – можна сказати, розподіляючи кожного за родом його, – гарантуючи, що ці групи не заважатимуть одна одній під час зібрань. Люди з поганою людськістю, як би безрозсудно вони не чинили злодіянь, не впливатимуть на інших, а шкодитимуть лише собі. Деякі люди мають порочний характер. Якщо хтось скаже щось, що їх ранить або ображає, вони ненавидітимуть цю людину й вигадуватимуть способи напасти на неї та помститися. Як би з ними не бесідували про істину чи як би їх не обтинали, вони це не приймають. Вони радше помруть, ніж покаються, і продовжують заважати церковному життю. Це доводить, що вони – злі люди. Ми не можемо далі терпіти таких злих людей. Їх слід вичистити з церкви згідно з істинами-принципами. Це єдиний спосіб докорінно розв’язати цю проблему. Які б помилки або погані вчинки ті люди з порочним характером не вчинили, вони нікому не дозволять розвінчувати або обтинати їх. Якщо хтось викриє й образить їх, вони розлютяться, відомстять і ніколи не залишать це питання без уваги. У них немає терпіння й терпимості до інших людей, і вони не виявляють до них жодної поблажливості. На якому принципі ґрунтується їхнє життя по-людськи? «Краще я зраджу, ніж мене зрадять». Інакше кажучи, вони не толерують, коли їх хтось ображає. Хіба це не логіка злих людей? Саме такою є логіка злих людей. Нікому не дозволено їх ображати. Для них неприйнятно, щоб хто-небудь навіть найменшою мірою спровокував їх, і вони ненавидять кожного, хто це робить. Вони продовжуватимуть цькувати таку людину й ніколи не полишать цю справу – ось такими є злі люди. Слід ізолювати або вичищати злих людей відразу після з’ясування наявності в них сутності злих людей, перш ніж вони зможуть скоїти будь-яке велике зло. Це зведе до мінімуму заподіяну ними шкоду; це мудрий вибір. Якщо лідери та працівники чекають, аж доки зла людина накоїть якоїсь біди, перш ніж розібратися з нею, то вони поводяться пасивно. Це довело б, що лідери та працівники дуже нерозумні та не дотримуються жодних принципів у своїх діях. Є деякі лідери та працівники, які саме такі дурні й неосвічені. Вони наполягають на тому, щоб чекати, доки в них з’являться переконливі докази, перш ніж розбиратися зі злими людьми, бо думають, що тільки так їхня совість буде спокійна. Але насправді вам не потрібні переконливі докази, щоб бути впевненими, що хтось є злим. Ви можете визначити це за їхніми повсякденними словами та вчинками. Щойно ви впевнитеся, що вони злі, ви можете почати з того, що обмежите або ізолюєте їх. Це гарантує, що ні роботі церкви, ні життю-входженню Божих обранців не буде завдано шкоди. Деякі лідери та працівники не можуть розрізнити, хто є злим, і не можуть своєчасно розбиратися зі злими людьми. У результаті робота церкви та церковне життя зазнають впливу, а життю-входженню Божих обранців чиняться перешкоди. Це дуже по-дурному. Саме так працюють неправдиві лідери. З одного боку, їм бракує розрізнення, а з іншого – вони безвідмовні люди, які бояться образити інших. Служачи лідерами, такі люди, по-перше, не можуть виконувати справжню роботу, а по-друге, шкодять Божим обранцям. Вони навіть не можуть оперативно розв’язати проблему завад, спричинених злими людьми, і не можуть захистити братів і сестер; такі люди не гідні бути лідерами та працівниками. Скажіть Мені, якщо когось охарактеризовано як злу людину, чи є ще потреба бесідувати про істину, щоб допомогти їй? (Ні.) Немає потреби давати їм шанс. Деякі люди мають занадто багато «любові», завжди даючи злим шанс покаятися, але чи може це дати якийсь ефект? Чи відповідає це принципам Божих слів? Ти бачив хоч одну злу людину, яка може щиро покаятися? Ніхто ніколи такого не бачив. Сподіватися, що злі люди покаються, – це все одно, що жаліти отруйних змій; це жаліти диких звірів. Причина цього полягає в тому, що на основі сутності злих людей можна визначити, що злі люди ніколи не любитимуть позитивних речей, ніколи не приймуть істину й ніколи не покаються. У їхньому словнику ви не знайдете слова «покаяння». Як би ти не бесідував з ними про істину, вони не відмовляться від власних мотивів та інтересів і знайдуть різні причини та виправдання, щоб обілити себе, і ніхто не зможе їх переконати. Якщо вони зазнають збитків, це для них нестерпно, і вони безкінечно надокучатимуть іншим через це. Як можуть такі люди, які не бажають зазнавати жодних збитків, щиро покаятися? Надзвичайно егоїстичні люди – це ті, хто ставить власні інтереси понад усе; вони – злі люди, і вони ніколи не покаються. Якщо ти вже достеменно зрозумів, що така людина є злою, і однаково даєш їй шанс покаятися, хіба це не безглуздо? Це все одно, що гріти замерзлу змію за пазухою, щоб потім вона тебе вкусила. Тільки дурень зробить таку дурницю. У церкві ненависть Божих обранців до злих людей – це нормальне явище, бо злим людям бракує людськості, і вони завжди чинять аморальні речі. Ненавидіти злих людей – це правильний спосіб мислення. Це частина того, чим мають володіти люди у своїй нормальній людськості.

Скажіть Мені, що це за людина, яка зовсім не має любові до братів і сестер? Чому в неї немає навіть крихти нормальних міжособистісних стосунків із братами й сестрами? Така людина, хоч би з ким вона спілкувалася, пов’язує це спілкування лише з інтересами та угодами; якщо немає інтересів чи угод, вона не буде турбувати себе спілкуванням із людьми. Хіба така людина не зла? Деякі люди не прагнуть до істини й живуть лише почуттями; до того, хто до них добре ставиться, вони наближаються, а того, хто їм допомагає, вважають хорошим. Такі люди також не мають нормальних міжособистісних стосунків. Вони живуть виключно почуттями, тож чи можуть вони ставитися до братів і сестер неупереджено та справедливо? Це абсолютно недосяжно. Тому кожен, хто не має нормальних міжособистісних стосунків із братами й сестрами або з тими, хто щиро вірить у Бога, – це людина без совісті й розуму, людина без нормальної людськості й, безумовно, не та, хто любить істину. Ці особи нічим не відрізняються від дрібної наволочі серед невіруючих; вони спілкуються з тим, хто їм вигідний, і ігнорують тих, хто ні. Ба більше, коли вони бачать когось, хто прагне до істини, або когось, хто може ділитися досвідними свідченнями, – когось, ким усі захоплюються й кого люблять, – вони стають заздрісними й сповнюються ненависті та всіма силами намагаються зібрати компромат, щоб судити й засуджувати цих людей, які прагнуть до істини. Хіба не так чинять злі люди? Таким людям бракує совісті й розуму – вони гірші за звірів. Вони не можуть правильно ставитися до людей, не можуть нормально ладнати з іншими, не можуть будувати нормальні міжособистісні стосунки з Божими обранцями й навіть можуть ненавидіти тих, хто прагне до істини. Такі люди, мабуть, у душі почуваються дуже самотніми й одинокими, завжди скаржачись на Небеса та інших людей. Яку радість чи сенс вони мають у житті? Ці люди порочні за характером, і хоч би з ким вони спілкувалися, вони можуть розвинути ненависть через дрібниці, засуджуючи їх, мстячись їм і приносячи їм лихо. Такі злі особи – справжнісінькі дияволи, і кожен день їхнього перебування приносить церкві лихо. Якщо вони залишаться надовго, лиха будуть нескінченними. Тільки вичистивши їх із церкви, можна уникнути лих. Крім того, є ті, хто зовні виглядає цивілізованим, але має особливу любов до вигоди. Отже, їхня віра в Бога також спрямована на здобуття вигоди. Якщо вони певний час не отримують якоїсь незаслуженої переваги, їхні обличчя вкриваються похмурістю, наче хтось винен їм велику суму грошей. Кожен, хто бачить їхні ображені й зневірені обличчя, одразу ж зазнає емоційного впливу. Як ви думаєте, який вплив матиме таке обличчя, якщо воно з’явиться в церковному житті? Більшість Божих обранців, побачивши його, точно почуватиметься незручно, а їхнє читання Божих слів і бесіда про істину зазнають різної міри завади та впливу. Особливо на тих, хто не вкорінився в істинному шляху, часте споглядання цього вічно похмурого обличчя в церковному житті впливатиме надто легко! У церкві має бути більше людей із життєрадісною вдачею, які говорять просто й відкрито, і більше людей, чиї серця сповнені миру та радості, а дух – вільний і звільнений. Це зробить церковне життя приємним. Ті вічно похмурі кислолиці люди мають молитися Богу вдома й налаштовувати свій спосіб мислення, перш ніж приходити на зібрання. Так вони будуть у доброму настрої і отримають щось від зібрання. Крім того, це також принесе користь іншим; принаймні їм не заважатимуть. Щоб гарантувати, що Божі обранці можуть жити нормальним церковним життям, лідери та працівники мають навчитися бесідувати про істину для розв’язання проблем. Якщо хтось приходить на зібрання з похмурим обличчям, лідери та працівники мають підійти й запитати: «Тобі потрібна допомога?» Це називається ініціативно допомагати іншим із любові. Якщо лідери та працівники бачать, що в когось є проблема, й ігнорують її, уникаючи та обходячи стороною цих «кислолицих», не бесідуючи про істину, щоб прояснити їхній день, то вони не виконують справжню роботу. Щоб ефективно виконувати церковну роботу, лідери та працівники насамперед мають навчитися бути близькими друзями Божих обранців, подібно до того, кого невіруючі назвали б дбайливим урядовцем. Деякі люди не бажають виконувати таку роль, завжди воліючи бути спостерігачами, – як вони можуть так вести Божих обранців до доброго церковного життя? Насправді те, чи є в когось проблеми в серці, певною мірою можна побачити з виразу його обличчя. Якщо в когось обличчя завжди похмуре, це, безперечно, означає, що його серце темне, без жодного проблиску світла. Якщо вони цілий день занурені в суперечки про те, що правильно, а що ні, чи може на їхньому обличчі ще з’явитися посмішка? Обличчя цих людей завжди вкриті темними хмарами, без жодної миті сонця, і це також впливає на виконання ними обов’язку. Якщо лідери та працівники зволікають із розв’язанням цієї проблеми, змушуючи братів і сестер постійно страждати від завад і невимовних мук, це доводить, що лідери та працівники нездатні виконувати справжню роботу, не можуть розв’язувати проблеми за допомогою істини й абсолютно нікчемні. Якщо лідери та працівники розуміють істину, можуть виявляти проблеми братів і сестер і своєчасно надавати підтримку та допомогу, не тільки допомагаючи розв’язати проблеми людей, але й допомагаючи їм зрозуміти істини-принципи та виконувати свої обов’язки як слід, то виконання ними обов’язку та вирішення питань будуть ефективними, і церковна робота не постраждає. Якщо лідери та працівники не можуть оперативно виявляти й розв’язувати проблеми, це впливає на роботу церкви. Якщо лідери та працівники не можуть виявляти й розв’язувати проблеми, завдаючи шкоди роботі церкви та перешкоджаючи життю-входженню Божих обранців, хіба вони не підвели Бога та Його обранців? Хіба їм не бракує принципів у вирішенні питань? Розв’язувати проблеми оперативно й без вагань, розгледівши їхню сутність, – ось це називається виконанням обов’язків і вірністю, і це означає виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту.

Тема сьогоднішньої бесіди – шосте питання: заняття неналежними стосунками. Проблеми такого типу, що виникають у церковному житті, в основному такі: неналежні стосунки між статями, гомосексуальні стосунки, стосунки, засновані на корисливих інтересах, і ненависть між людьми. Чи то стосунки, засновані на плотській похоті, плотських інтересах чи сентиментальних плотських переплетеннях, усі вони підпадають під категорію неналежних стосунків, оскільки виходять за межі совісті й розуму нормальної людськості. Наявність цих неналежних стосунків може певною мірою турбувати людей. Що серйозніше, вони можуть заважати життю-входженню людей, їхньому прагненню до істини та їхньому прагненню до пізнання Бога. Ці різноманітні неналежні стосунки не походять від совісті чи розуму, і вони суперечать нормальній людськості. Людям важко приймати й практикувати істину, коли вони живуть у цих ненормальних стосунках, і це також заважає їм жити церковним життям, прагнути до зростання в житті, а також порядку в церковному житті. Це шкідливо для життя-входження Божих обранців і може також зашкодити роботі церкви. Через усе це вкрай необхідно, щоб лідери та працівники своєчасно виявляли та розв’язували ці проблеми.

Щодо неналежних стосунків, ми вже перерахували різні ситуації та класифікували їх. Чи можете ви навести кілька прикладів, щоб повправлятися в розрізненні? Яка мета навчання розрізнення? Вона має дати вам змогу розрізняти й визначати сутність людей, справ і речей, щоб робити точні судження, а потім ставитися до них згідно з принципами. Це кінцевий результат. Чи казав хтось: «Ти цілий день говориш про ці питання правильного й неправильного, про ці повсякденні справи – ми більше не хочемо цього слухати; ми навіть більше не хочемо приходити на зібрання. Хіба ти не маєш бесідувати про істину? Навіщо завжди говорити про ці ситуації?» Ви помічали таких людей? Що це за люди? (Люди, яким бракує духовного розуміння.) Ми бесідуємо в такий спосіб, а вони однаково не можуть зрозуміти істину – вони не дотягують до інтелекту нормальної людини; такі люди абсолютно ні до чого не придатні. Чи слід змушувати слухати проповіді того, чий інтелект не дотягує до людського? Можливо, вони запропонували б: «На зібраннях завжди бесідують про істину, завжди говорять про такі речі, як практикування істини, – я втомився це слухати. Я більше не хочу приходити на зібрання». Якщо вони справді дотримуються такого погляду, то це той, хто відчуває відразу до істини. Щодо таких людей, Божий дім не наполягає на їхній присутності; швидко відішліть їх геть. Якщо вони самі не бажають приходити на зібрання й не сприймають того, що на них обговорюється, ми не наполягаємо – ми не прагнемо завдавати їм клопоту. Такі люди, навіть якщо вони віритимуть у Бога все життя, не зрозуміють істину й не ввійдуть у реальність; це марна трата зусиль. Якщо їм подобається слухати богословські знання, то нехай ідуть і вивчають богословські знання; одного дня, коли вони не здобудуть істину як життя, вони пошкодують про це.

29 травня 2021 року