VI. Заняття неналежними стосунками

Шостий пункт, що перериває Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважає їм, – це заняття неналежними стосунками. Щойно люди вступають у контакт і можуть збиратися разом, виникає спільне життя, а з нього – різні стосунки. Отже, які із цих стосунків є належними, а які – неналежними? Спочатку поговорімо про те, що таке належні стосунки, а потім побесідуймо про неналежні. Коли брати й сестри зустрічаються та вітають одне одного, вони можуть казати щось на зразок: «Як твої справи останнім часом? Чи в доброму ти здоров’ї? Твоя дитина наступного року йде в старшу школу? Як бізнес у твого чоловіка/дружини?». Чи вважається таке взаємне привітання належними стосунками? (Так.) Чому ви так кажете? Бо коли двоє людей, які давно не бачилися, випадково зустрічаються, сказати кілька слів привітання – це найбазовіший етикет, а також найголовніший вияв турботи й вітання. Усе це слова, дії та відповідні теми, які люди порушують у межах нормальної людськості. Судячи з їхньої дотеперішньої розмови, очевидно, що їхні стосунки цілком належні. Їхній діалог ґрунтується як на етикеті, так і на нормальній людськості, і з цих двох пунктів можна визначити, що стосунки між двома співрозмовниками є належними та являють собою нормальні міжособистісні стосунки. Якщо двоє людей дуже добре знайомі, але при зустрічі обидва хмуряться й не розмовляють одне з одним, а коли дивляться одне на одного, їхні очі палають ворожістю, чи нормальні такі стосунки? (Ні.) Чому ненормальні? Як саме їх слід визначити? Коли двоє людей зустрічаються, але не вітаються й навіть не кажуть «привіт», не кажучи вже про нормальну розмову та діалог, очевидно, що їхні прояви не відображають того, що очікується від нормальної людськості. Їхні стосунки – це не нормальні міжособистісні стосунки; вони дещо викривлені, але ще не є неналежними, до цього ще є певна відстань. Загалом, якщо стосунки між людьми будуються на основі нормальної людськості, де люди можуть нормально та згідно з принципами взаємодіяти й спілкуватися, а також допомагати одне одному, підтримувати й забезпечувати одне одного, усе це свідчить про належні стосунки між людьми. Це означає вирішувати справи по-діловому, не вступати в торги, бути вільним від переплетених інтересів, а тим паче – жодної ненависті; при цьому їхні вчинки не продиктовані плотськими бажаннями. Усе це входить у рамки належних стосунків. Хіба цей діапазон не досить широкий? Нормальні міжособистісні стосунки передбачають діалог і спілкування в межах нормальної людськості, взаємодію та підтримання зв’язків з іншими, а також спільну роботу на основі совісті й розуму нормальної людськості. На вищому рівні це передбачає взаємодію та спілкування згідно з істинами-принципами. Це загальне визначення належних міжособистісних стосунків між людьми. Вітати одне одного при зустрічі – це найнормальніша форма взаємодії. Уміння нормально вітатися й розмовляти, не маніжачись, не припускаючи прихильності там, де її немає, не поводячись зверхньо, говорити, не пригнічуючи інших і не звеличуючи себе, говорити й спілкуватися нормально – ось як повинні говорити й спілкуватися ті, хто володіє нормальною людськістю, і це базовий спосіб взаємодії в рамках нормальних міжособистісних стосунків. Божі обранці повинні щонайменше мати совість і розум, а також взаємодіяти, підтримувати зв’язки та працювати разом з іншими згідно з принципами й стандартами, яких Бог вимагає від людей. Це найкращий підхід. Він здатний задовольнити Бога. Отже, яких істин-принципів вимагає Бог? Це здатність розуміти інших, коли вони слабкі й негативно налаштовані, уважно ставитися до їхнього болю та труднощів, а потім розпитувати про це, пропонувати допомогу й підтримку та читати їм Божі слова, щоб допомогти їм розв’язати їхні проблеми, даючи їм змогу зрозуміти Божі наміри й перестати бути слабкими, і приводячи їх перед Бога. Хіба цей спосіб практики не узгоджується з принципами? Практика в такий спосіб відповідає істинам-принципам. Само собою зрозуміло, що такі відносини ще більше узгоджуються з істинами-принципами. Коли люди навмисно спричиняють завади й переривання, або навмисно виконують свій обов’язок недбало, якщо ти це бачиш і здатен вказати їм на ці речі, а також покартати їх і допомогти їм відповідно до принципів, тоді це узгоджується з істинами-принципами. Якщо ти закриваєш на це очі або потураєш їхній поведінці й покриваєш їх, і навіть доходиш до того, що говориш йому приємні слова, щоб вихваляти та хвалити його, ці способи взаємодії з людьми, розбір питань та усунення проблем явно суперечать істинам-принципам і не ґрунтуються на словах Божих. Отож ці способи взаємодії з людьми й таке поводження з питаннями є явно неналежними, і це справді нелегко виявити, якщо їх не аналізувати й не розрізняти згідно з Божими словами. Людям, які не розуміють істини, може бути нелегко розпізнати ці проблеми, і навіть якщо вони визнають, що це проблеми, їм нелегко їх розв’язати. Ми часто говорили, що все розбещене людство живе за сатанинським характером, і ці прояви є доказом цього. Тепер ви це ясно бачите?

Сьогодні головна увага в нашій бесіді приділяється розвінчуванню проявів чотирьох типів неналежних стосунків, які створюють переривання й завади для церковного життя. Хто ті люди, що займаються неналежними стосунками в церкві? Що саме являють собою неналежні стосунки? Які питання пов’язані із заняттям неналежними стосунками? Оскільки головна тема нашої бесіди стосується різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм, це обговорення неналежних стосунків обмежене тими, що створюють переривання й завади для церковного життя. Ми не змішуємо без розбору всі види неналежних стосунків в одну купу, а справи поза церковним життям нас не стосуються. Ви повинні усвідомлювати це питання чисто, без відхилень. Отже, коли йдеться про заняття неналежними стосунками, які справи та які стосунки між людьми є неналежними? Які неналежні стосунки створюють переривання й завади для церковного життя та для більшості людей? Чи варті ці питання того, щоб про них бесідувати? (Так.) Це питання, які необхідно чітко розглянути в нашій бесіді.

A. Неналежні стосунки між статями

Який тип неналежних стосунків у церковному житті є найпоширенішим, найзрозумілішим і таким, що його найлегше охарактеризувати як неналежний? (Стосунки між статями.) Це перший аспект, який спадає на думку, коли люди думають про неналежні стосунки. Деякі люди, опинившись у групі, завжди заграють до протилежної статі; вони роблять двозначні жести й вирази обличчя, говорять в особливо експресивній манері й люблять хизуватися. Якщо використати недоречний термін, це виставлення власної звабливості напоказ. Вони люблять здаватися дотепними, гумористичними, романтичними, галантними, героїчними, харизматичними, ученими та демонструвати інші якості перед протилежною статтю; вони особливо люблять хизуватися. Чому вони хизуються? Не для того, щоб боротися за статус, а для того, щоб привабити протилежну стать. Що більше представників протилежної статі звертає на них увагу, кидаючи в їхній бік погляди захоплення, шанування й обожнювання, то більше вони збуджуються і входять в азарт. Проводячи більше часу в церковному житті та контактуючи з більшою кількістю людей, вони націлюються на кількох осіб, фліртуючи й обмінюючись поглядами з деякими представниками протилежної статі, часто говорячи в провокативній манері, навіть із натяком на сексуальне домагання. Чи є такий вид стосунків між людьми належним? (Ні.) Це і є заняття неналежними стосунками. Такі особи навіть використовують час зібрань, щоб похизуватися, говорячи так, щоб здаватися особливо дотепними й чарівними перед людиною, яка їм подобається або цікава, роблячи двозначні жести й погляди, з тріумфальним і збудженим виразом обличчя, навіть витанцьовують. З якою метою все це? Щоб звабити протилежну стать на неналежні стосунки. Незважаючи на те, що це відштовхує багатьох братів і сестер, і незважаючи на численні попередження від оточуючих, вони однаково не зупиняються й упираються у своєму безрозсудному звабленні. Якщо такі неналежні стосунки полягають лише в тому, що двоє людей фліртують одне з одним поза церковним життям і це не впливає на церковне життя чи роботу церкви, то це питання можна наразі відкласти. Однак якщо ті, хто займається неналежними стосунками, звично поводяться так у церковному житті та створюють завади для інших, їх слід попередити й обмежити. Якщо вони залишаються невиправними, незважаючи на неодноразові зауваження, і вже серйозно заважають церковному життю, їх слід вичистити з церкви через голосування Божих обранців. Чи доречний такий підхід? (Так.) Якщо це просто молоді люди, які нормально зустрічаються, вони також повинні бути стриманими під час зібрань, щоб не впливати на інших. Церква – це місце для поклоніння Богу, молитовного читання Божих слів і життя церковним життям; особисті почуття не слід привносити в церковне життя, щоб заважати іншим. Якщо це створює завади для інших, впливає на настрій інших під час зібрань, впливає на читання іншими Божих слів та їхнє розуміння й знання Божих слів, змушуючи більше людей відволікатися й турбуватися, тоді такі стосунки характеризуються як неналежні. Навіть законні побачення, якщо вони створюють завади для інших, будуть охарактеризовані як неналежні стосунки, не кажучи вже про зваблення протилежної статі поза побаченнями. Тому, якщо хтось у церковному житті займається неналежними стосунками, не слід мовчки це дозволяти чи цьому потурати, а слід застосовувати до них попередження, обмеження й навіть вичищання згідно з принципами. Це робота, яку повинні виконувати лідери та працівники. Якщо виявлено, що хтось займається неналежними стосунками й створив завади для більшості людей у церкві, і його присутність змушує інших відволікатися й потрапляти в пастку хтивих думок, навіть призводячи до розпаду сімей і змушуючи деяких нових віруючих втрачати інтерес до зібрань, читання Божих слів або навіть до самої віри, і натомість вони стають більш закоханими в особу, яку обожнюють, бажаючи втекти з нею, і разом прожити свої дні, і відмовитися від своєї віри, – якщо серйозність ситуації досягла такої міри, а лідери та працівники не сприймають це серйозно, думаючи, що це просто діє людська хіть, що немає нічого серйозного й так роблять усі звичайні люди, не визнаючи серйозності проблеми й тим більше не усвідомлюючи, наскільки далеко проблема може зайти, а натомість ігнорують її, будучи особливо нечутливими й притупленими у своїй реакції на такі справи, що в кінцевому підсумку спричиняє негативні наслідки для більшості в церкві, – тоді природа цих інцидентів становить серйозні переривання й завади. Чому Я кажу, що це становить серйозні переривання й завади? Тому що ці інциденти заважають нормальному укладу церковного життя та шкодять йому. Тому щойно в церкві з’являються такі особи, кожного з них слід обмежувати, хай би як мало чи багато їх не було, забезпечуючи розгляд кожного випадку, а якщо ситуація серйозна, їх необхідно ізолювати. Якщо ізоляція не дає результатів, і вони продовжують зваблювати протилежну стать, заважати церковному життю та шкодити нормальному укладу церкви, тоді їх слід вичистити з церкви згідно з принципами. Чи доречний такий підхід? (Так.) Вплив таких справ на церковне життя та на роботу церкви є вкрай згубним; вони подібні до чуми, і їх необхідно викорінити.

Кожен, хто схильний зваблювати протилежну стать, робить це, куди б не пішов, невпинно вдаючись до такої поведінки. Об’єктами їхнього зваблення та домагань часто є молоді й привабливі особи, але іноді це й люди середнього віку – вони ініціативно шукають можливості звабити будь-кого, хто їм здається привабливим. Якщо вони мають намір звабити інших, деякі люди не можуть протистояти звабі й будуть обмануті, що легко призводить до неналежних стосунків. Оскільки духовний зріст людей занадто малий, і їм бракує справжньої віри в Бога, а також розуміння істини, як вони могли б подолати ці спокуси й протистояти таким звабам? Духовний зріст людей занадто малий; вони особливо слабкі й безсилі, коли стикаються із цими спокусами та звабами. Їм важко не піддатися впливу. Був один лідер, який намагався звабити будь-яку красиву жінку, яку бачив; іноді звабити лише одну було недостатньо – він міг звабити трьох або чотирьох жінок, зробивши їх усіх настільки зачарованими ним, що вони втрачали апетит і не могли спати, і навіть втрачали бажання виконувати свої обов’язки. Такими були «чари» цього чоловіка. Якби він просто спілкувався з людьми нормально, не намагаючись навмисно їх звабити, його вплив не був би таким широким. Лише коли він навмисно влаштовував вистави та зваблював інших, дедалі більше й більше людей потрапляло на цей гачок, збільшуючи кількість тих, кого він звабив на неналежні стосунки. Люди ставали безсилими протистояти й потрапляли в ці спокуси. Це були «чари» хтивості; те, що він робив, створювало спокуси, зваби й завади для обох сторін. Один чоловік зваблює кількох жінок одночасно – його серце було збентежене, чи як? Якій жінці приділити увагу першою, яку задовольнити першою – хіба він не був би морально виснажений? (Так.) Якщо це було так виснажливо, чому він продовжував так поводитися? Це нечестя; ось якою він був істотою, це була його природа. Щойно жертви зваблені й потрапляють у спокусу, чи легко їм вирватися з неї? Потрапивши в спокусу, вирватися буде важко. Їдять, сплять, ходять, виконують обов’язки – що б вони не робили, їхні думки сповнені цією людиною, їхні серця поглинені цією людиною. Такі завади надзвичайно серйозні! Далі йдуть постійні думки про те, як догодити цій людині, як кинутися їй в обійми, як її завоювати, як її монополізувати, як змагатися й боротися з іншими суперниками. Хіба це не наслідки того, що їм заважають? Чи легко вирватися з такого стану? (Нелегко.) Наслідки стають серйозними. Чи може серце людини ще бути спокійним перед Богом у цей час? Коли вони читають Божі слова, чи можуть вони ще їх сприймати? Чи можуть вони ще мати світло? Під час зібрань чи будуть вони ще в настрої розмірковувати над словами Бога й бесідувати про них, а також слухати, як інші діляться Божими словами? Не будуть; їхні серця будуть сповнені хтивістю, об’єктом їхнього обожнювання, позбавлені будь-яких серйозних справ – навіть Бог зникне з їхніх сердець. Далі йдуть роздуми про те, як пережити любов, як бути романтичним тощо, і бажання вірити в Бога повністю втрачається. Чи добрі ці наслідки? Чи це те, що люди хочуть бачити? (Ні.) Чи можуть люди запобігти наслідкам того, що їх звабили й вони потрапили в спокусу? Чи можуть люди контролювати ці наслідки? Чи може це залежати від їхнього рішення? Чи можуть вони досягти такого рівня, щоб зупинитися, коли забажають у своєму серці? Ніхто не може цього досягти. Це наслідок завад, спричинених людям такими неналежними стосунками. Коли Бога немає в серці людини, і вона більше не хоче читати Божі слова, які наслідки? Чи є ще надія на спасіння? Надія на спасіння зводиться до нуля. Усе втрачено; ті мізерні доктрини, які раніше розуміли, рішучість і воля присвячувати себе Богові й бажання здобути Боже спасіння – усе це відкидається геть. Ось такі наслідки. Люди віддаляються від Бога й відкидають Його у своїх серцях, і Бог також відкидає їх. Цей наслідок – не те, що хоче бачити будь-хто, хто вірить у Бога й слідує за Ним, і не той факт, який може прийняти будь-який послідовник Бога. Однак, щойно люди потрапляють у такі спокуси й опиняються у вирі неналежних стосунків, їм важко вирватися, і вони тим більше нездатні себе контролювати. Тому такі неналежні стосунки слід обмежувати. У серйозних випадках, тих, хто постійно заважає протилежній статі та домагається її, слід негайно й швидко очистити церкву від них, щоб вони не заважали церковному життю і, тим більше, щоб не дати більшій кількості людей потрапити в спокусу. Чи розумний такий підхід? (Так.)

У дванадцятому пункті обов’язків лідерів і працівників зазначено, що лідери та працівники повинні докладати максимум зусиль у кожному завданні, щоб гарантувати, що Божі обранці можуть вести нормальне церковне життя, захищаючи братів і сестер від будь-яких втручань чи завад у церковному житті. Це означає захищати всіх братів і сестер, які можуть вести нормальне церковне життя. Що саме слід захищати? Братів і сестер слід захищати, щоб вони могли приходити перед Бога в тиші під час зібрань і спокійно молитовно читати Божі слова та ділитися ними; водночас брати й сестри повинні мати змогу молитися Богу в єдності серця й розуму, шукати Божі наміри, шукати просвітлення та освічення від Бога, здобувати Божу присутність і отримувати Божі благословення та настанови. Це найбільший і найважливіший інтерес усіх братів і сестер, і він життєво важливий для кожного; це стосується того, чи зможуть вони бути спасенними й чи зможуть мати добре місце призначення. Тому необхідно суворо обмежувати, ізолювати або вичищати тих, хто займається неналежними стосунками в церкві; зокрема, за тими, хто вступає в стосунки між статями, необхідно суворо наглядати. Що означає нагляд? Якщо це лише незначний випадок, їх слід розвінчувати й обтинати, а також негайно зупиняти й обмежувати, не даючи їм впливати на інших. Якщо випадок серйозний, необхідно діяти рішуче й без вагань; їх слід якнайшвидше вичистити з церкви, щоб вони не заважали більшій кількості людей. Якщо вони хочуть створювати завади, нехай роблять це зовні, у світі, заважаючи, кому забажають; одним словом, жоден із братів і сестер у церковному житті, що прагнуть до істини, не повинен зазнавати від них завад. Це головний принцип і мета роботи лідерів і працівників у рамках цього дванадцятого обов’язку.

Б. Гомосексуальні стосунки

Що стосується неналежних стосунків, то щойно ми переважно бесідували про неналежні стосунки між статями. Коли йдеться про спокушання, зваблювання, хизування та дражніння протилежної статі; про активне наближення та спроби зблизитися з ними; про часті навмисні чи ненавмисні намагання сісти біля них на зібраннях; а крім того, не просто про спокушання однієї людини, а про перехід до іншої, якщо перша спроба не вдалася, – так що багато представників протилежної статі в церкві зазнає домагань, – тоді це питання стає серйозним. Це – неналежні стосунки між статями. Окрім стосунків із протилежною статтю, існують також деякі неналежні стосунки між людьми однієї статі. Якщо двоє людей однієї статі перебувають у відносно дружніх стосунках, давно знайомі й досить близькі, то для них є належним часто спілкуватися. Однак, щойно це переростає у хтиві плотські стосунки, такі стосунки також слід класифікувати як неналежні. Якщо між двома людьми однієї статі тілесний контакт є частим, аж до того, що вони зазвичай використовують одне з одним мову провокаційного характеру, і часто можна побачити, як вони кладуть одне одному руки на плечі або демонструють більш очевидні види поведінки й прояви, то з часом усім стає очевидно: «Справа не в тому, що ці двоє допомагають одне одному чи сумісні за вдачею; вони спілкуються не в межах нормальної людськості. Це гомосексуальність!» Зараз більшість людей розуміє, що гомосексуальність – це неналежні стосунки, навіть серйозніші за своєю природою та більш неналежні, ніж стосунки між представниками різних статей. Якщо такі стосунки існують у церкві, вони можуть поширюватися, як чума, заводячи декого в таку спокусу та звабу. Деякі люди кажуть, що в минулому мали гомосексуальні стосунки, але не з власної волі. Залишивши осторонь питання, чи справді вони гомосексуали та яка в них сексуальна орієнтація, якщо вони можуть піддатися такій спокусі під впливом зваби, – поки що не будемо говорити, чи зробили вони це добровільно, чи пасивно, – то передусім їм це заважає. Судячи з їхньої заяви про те, що вони зробили це не з власної волі, вони були жертвами. Тому, якщо гомосексуали спокушають і зваблюють інших людей тієї ж статі, ті, кого зваблюють, хоча й не обов’язково самі є гомосексуалами, можуть стати гомосексуалами після того, як їх звабить гомосексуал. Хіба це не небезпечна ситуація? Навіщо казати, що такі люди – гомосексуали? Коли гетеросексуали спокушають багатьох людей, це належить до категорії розпусти, що є неналежними стосунками. Тож коли двоє людей однієї статі, які мають близькі стосунки й добре ладнають, тримаються за руки й обіймаються, що є цілком нормальним, як це може перерости в те, щоб їх назвали гомосексуалами? Справа в сексуальних стосунках між ними: щойно виникає такий рівень стосунків, це стає гомосексуальністю. Коли вони кладуть руки одне одному на плечі, обвивають шию чи обіймають за талію, це не нормальний тілесний контакт між людьми однієї статі, а радше тілесний контакт, керований хтивістю, що відрізняється за своєю природою й тому належить до категорії неналежних стосунків. Для більшості людей у церкві бачити таких гомосексуалів – це повчально чи ні? (Ні, це не повчально.) Чи заважає більшості людей, коли вони це бачать? Якби ти не знав про ситуацію, а вони обняли б тебе за шию чи талію або навіть поцілували в обличчя, тобі б це заважало? (Так.) Коли ти відчув би заваду, твоє серце почувалося б спокійно чи неспокійно? (Мені було б огидно.) Тож чи виникло б відчуття, ніби ти згрішив? Якщо ти не розумієш, у чому саме полягає сутність такого питання, і тебе просто торкнулася або фізично контактувала з тобою людина тієї ж статі, а ти потім не надаєш цьому великого значення, то великої проблеми немає. Однак, якщо ти думаєш про це і продовжуєш думати, а потім не можеш відпустити цю людину, подібно до того, як тужать за протилежною статтю, незалежно від того, чиниш ти опір у своїй суб’єктивній свідомості чи ні, поява таких думок у тебе вказує на те, що тобі це вже заважає, чи не так? Тому природа гомосексуальних стосунків, цього типу неналежних стосунків, є набагато серйознішою. Деякі люди не бачать різниці між розпустою серед гетеросексуалів і гомосексуальністю та ставляться до цих двох питань як до рівнозначних. Насправді проблема гомосексуальності набагато серйозніша за проблему розпусти серед гетеросексуалів.

Якщо в церкві з’являються люди, які мають гомосексуальні стосунки, і їх не обмежують, вони становлять загрозу для всіх і створюють завади. Які саме завади? На перший погляд, більшість людей не може помітити жодних проблем із людськістю гомосексуалів під час взаємодії з ними, але тривала взаємодія затьмарює їхні думки й робить темними їхні серця. Вони втрачають ентузіазм у вірі в Бога і, не стикаючись із жодними особливими проблемами, втрачають бажання вірити в Бога, втрачають інтерес до читання Божих слів, відчувають у своїх серцях дедалі більшу віддаленість від Бога й виношують лихі думки про відмову від віри. Тому такі неналежні гомосексуальні стосунки в церкві слід не лише припиняти й обмежувати; також слід негайно очищати церкву від тих, хто вступає в такі стосунки. Це беззаперечно. Щойно таких людей виявляють, незалежно від того, які обов’язки вони виконують чи який у них статус, необхідно негайно очистити від них церкву, без жодної поблажливості! Це церковний припис. Чому запроваджено такий припис? Він має вагомі підстави. Бог створив людей як чоловіка та жінку; після створення Адама його партнеркою була Єва, а не інший Адам. Такі дії проти тих, хто вступає в гомосексуальні стосунки, ґрунтуються на Божих словах, і це абсолютно правильно. Хтось може сказати: «Чому б не дати цим людям шанс покаятися? Вони молоді; хіба їм не можна дозволити коїти якісь безглузді вчинки?» Ні! До інших безглуздих вчинків можна ставитися по-різному залежно від обставин і природи, але цей конкретний безглуздий вчинок – абсолютно не будь-який безглуздий вчинок; його абсолютно не можна терпіти, і слід негайно очистити церкву від кожного, хто чинить таке! Якби вся церква складалася з гомосексуалів, то церкву очистили б від них усіх. Така церква не потрібна, навіть лише одна! Ось такий принцип. Дехто каже: «Деякі люди мають гомосексуальні стосунки лише з однією людиною, але вони не спокушали інших і не почали заважати комусь іще. Чи слід розбиратися з такими людьми й вичищати їх?» Якщо вони справді гомосексуали, то дозволити їм залишитися в церкві – це те ж саме, що закласти бомбу з годинниковим механізмом серед Божих обранців: рано чи пізно вона вибухне. Навіть якщо вони ще не заважали, не спокушали й не домагалися нікого з людей тієї ж статі, це не означає, що вони не робитимуть цього в майбутньому. Можливо, вони ще не знайшли того, хто їм до вподоби, хто їм симпатичний, або зараз невдалий час, і всі ще недостатньо знайомі й не розуміють одне одного. Але щойно для таких людей настане слушний і підхожий час, вони почнуть діяти. Тому таких людей абсолютно ніколи не можна терпіти чи дозволяти їм залишатися в церкві, оскільки вони неприродні й нелюдські. Церкві такі люди не потрібні. Це поводження з тими, хто вступає в такі неналежні стосунки, – не помилка й не надмірність. Однак дехто каже: «Деякі гомосексуали здаються досить хорошими; вони не зробили нічого поганого, дотримуються законів і приписів, виявляють повагу до старших і любов до молодих, завжди роблять добрі речі, дехто навіть має дари й навички, а дехто особливо милосердний і корисний у церкві. Ми повинні дозволити їм залишитися в церкві». Чи правильна ця думка? (Ні.) Незалежно від того, правильні твої думки чи ні, ти мусиш уміти бачити наскрізь природу гомосексуалів. Церковний принцип практики щодо людей, які вступають у гомосексуальні стосунки, полягає в тому, щоб їх вичищати. Це адміністративна постанова, яку ніхто не може порушувати; кожен мусить практикувати згідно із цим принципом.

Прояви цих двох типів неналежних стосунків, про які ми щойно бесідували, людям найлегше розрізнити, побачити наскрізь і охарактеризувати. Щодо тих, хто має такі неналежні стосунки, то, з одного боку, лідери та працівники мусять виконувати свої обов’язки, застосовуючи такі заходи, як припинення, обмеження, ізоляція та вичищення, щоб розібратися з ними. З іншого боку, брати й сестри також повинні розрізняти тих, хто вступає в ці два типи неналежних стосунків, і триматися від них подалі, щоб уникнути зваби й не впасти в спокусу, що може вплинути на їхню віру в Бога та їхнє прагнення до істини задля досягнення спасіння. Щойно людина потрапляє в пастку спокуси, їй важко з неї вибратися. Більшість людей повинна вміти розрізняти ці два типи людей. Не поводьтеся так, як люди поводяться в суспільстві, вдаючи, ніби не бачать, хто з ким фліртує, не маючи правильної точки зору чи позиції щодо тих, хто займається розпустою, вміючи нормально спілкуватися з такими людьми, доки це не зачіпає їхніх власних інтересів, розмовляючи як зазвичай, ніби нічого не сталося. Чи є в таких людей принципи в тому, як вони ставляться до інших? Анітрохи. Усі невіруючі живуть за філософією світських справ, намагаючись нікого не образити, щоб захистити себе, але Божий дім цілковито відрізняється від невіруючого суспільства. У Божому домі володарює істина. Бог вимагає, щоб люди ставилися до інших на основі істин-принципів. Усі Божі обранці приймають істину й озброюються нею, а також використовують її для розрізнення інших і в ставленні до інших, і роблять це не лише для того, щоб підтримувати церковне життя й захищати братів і сестер, а, що важливіше, щоб захистити себе від страждань спокуси й не дати заманити себе в спокусу. Що раніше ти зможеш розрізнити таких людей і дистанціюватися від них, то більше ти зможеш віддалитися від спокуси й бути захищеним. Ось як ти повинен ставитися до людей, які вступають у неналежні стосунки; це відповідає істинам-принципам і узгоджується з Божими намірами.