Скільки часу ми вже бесідуємо про зобов’язання лідерів і працівників? (Чотири з половиною місяці.) Після того як ми так довго про це бесідували, чи стало вам тепер дещо ясніше, яку саме роботу мають виконувати лідери та працівники? (Так, тепер нам це дещо ясніше.) Це має бути ясніше, ніж раніше. Моя бесіда така конкретна й чітка, що якщо хтось і досі не розуміє, то це означає, що ця людина розумово відстала, чи не так? (Так.) Тож як ви думаєте, чи легко бути добрим лідером або працівником? (Нелегко.) Які якості потрібні? (Необхідно мати рівень і людськість, обов’язкові для лідерів і працівників, а також істину-реальність і відчуття відповідальності.) Щонайменше треба мати совість, розум і вірність, а після цього – рівень і працездатність. Коли людина володіє всіма цими якостями, вона може бути добрим лідером або працівником і виконувати свої обов’язки.

Пункт дванадцятий. Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина друга)

На минулому зібранні ми бесідували про дванадцятий пункт обов’язків лідерів і працівників: «Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». У рамках цього пункту ми передусім побесідували про те, які люди, справи та речі переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм. Якщо лідери і працівники хочуть зупиняти та обмежувати різних людей, справи та речі, які спричиняють переривання й завади в церкві, і добре виконувати цю роботу, вони спершу мусять знати і з’ясувати, які саме люди, справи та речі переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм. Після цього вони мусять зіставляти їх із людьми, справами та речами в реальній церковній роботі й житті, а потім виконувати різні завдання, як-от зупиняти й обмежувати їх. Це вимога до лідерів і працівників. На нашому минулому зібранні ми бесідували про різних людей, справи й речі, які переривають церковну роботу й життя та заважають їм, почавши з тих, що стосуються церковного життя. Ми також класифікували людей, справи та речі в церковному житті, які за своєю природою є перериванням і завадою. Скільки всього було пунктів? (Одинадцять. Перший: часте відхилення від теми під час бесіди про істину; другий: промовляння слів і доктрин, щоб уводити людей в оману та завойовувати їхню повагу; третій: балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ; четвертий: створення угруповань; п’ятий: змагання за статус; шостий: сіяння розбрату; сьомий: напади на людей і мучення їх; восьмий: поширення уявлень; дев’ятий: виплескування негативу; десятий: поширення безпідставних чуток; одинадцятий: порушення принципів виборів.) Шостий пункт – це сіяння розбрату, що за своєю природою є перериванням і завадою, але порівняно з іншими лихими вчинками це незначна проблема. Замініть це на «заняття неналежними стосунками», і природа цього серйозніша, ніж у сіянні розбрату. Сьомий пункт – це напади на людей і мучення їх. Замініть це на «взаємні нападки та словесні перепалки» – хіба це не серйозніше за своєю природою, не конкретніше й не доречніше? (Так.) Взаємні нападки та словесні перепалки – це поширений у церковному житті вид проблем, пов’язаний із перериваннями й завадами. Якщо змінити ці два пункти в такий спосіб, вони стають доречнішими й ближчими до проблем, що виникають у церковному житті. Одинадцятий пункт – це порушення принципів виборів. Замініть це на «маніпуляція виборами та їх переривання». Це лише зміна у формулюванні; природа цього залишається тією самою, просто ступінь посилюється – тепер це більше стосується природи переривання й завади.

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

V. Змагання за статус

Минулого разу ми закінчили бесіду на четвертому пункті – створення угруповань. Цього разу ми перейдемо до бесіди про п’ятий пункт – змагання за статус. Змагання за статус – це проблема, що часто виникає в церковному житті, і це те, що можна побачити нерідко. Які стани, поведінка та прояви належать до практики змагання за статус? Які прояви змагання за статус належать до проблеми переривання Божої роботи й нормального церковного укладу та завади їм? Хоч би про який пункт чи категорію ми бесідували, це має стосуватися того, що сказано у дванадцятому пункті, про «різних людей, справи й речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм». Це має сягати рівня переривання й завади та стосуватися цієї природи – тільки тоді про це варто бесідувати й аналізувати це. Які прояви змагання за статус пов’язані з природою переривання роботи дому Божого та завади їй? Найбільш поширеною є боротьба з лідерами церкви за їхній статус, яка головним чином проявляється в тому, що вони хапаються за помилки та промахи лідерів церкви, щоб очорнити й засудити їх, і цілеспрямовано розвінчують їхні вияви розбещеності, а також провали й недоліки в їхній людськості та їхньому рівні, особливо коли мова йде про їхні відхилення та помилки, яких вони припустилися у своїй роботі або в розборах із людьми. Це найчастіший і найочевидніший прояв боротьби з лідерами церкви за статус. Окрім того, цим людям байдуже, наскільки добре лідери церкви виконують свою роботу, чи діють вони відповідно до принципів і чи є проблеми з їхньою людськістю, і просто не коряться лідерам церкви. Чому вони їм не коряться? Тому що вони теж хочуть бути лідерами церкви, це їхня амбіція, їхня жага, і тому вони відмовляються коритися. Як би не працював або справлявся з проблемами лідер церкви, вони завжди чіпляються за якісь речі щодо нього, судять і засуджують його й навіть доходять до того, що надмірно роздувають ситуацію, спотворюють факти й роблять із мухи слона. Вони не застосовують стандарти, яких дім Божий вимагає від лідерів і працівників, щоб оцінювати, чи відповідає робота лідера принципам, чи є він правильним, чи прагне він до істини, чи є в нього совість і розум. Вони не оцінюють лідерів згідно з цими принципами. Натомість відповідно до своїх власних мотивів і цілей, вони постійно чіпляються за дрібниці та вдаються в непотрібні тонкощі, знаходять привід для невдоволення лідером чи працівником, поширюють позаочі чутки про те, що він порушує істину, або розвінчують його недоліки. Вони могли б сказати, наприклад: «Такий-то лідер одного разу зробив таку-то помилку, і його обітнуло Вишнє, про що нікому з вас нічого невідомо – ось наскільки добре він вміє прикидатися». Вони не зважають і не звертають уваги на те, чи є цей лідер або працівник об’єктом зрощування домом Божим та чи відповідає він стандарту як лідер чи працівник, вони просто продовжують судити його, спотворювати факти та плести проти нього інтриги за його спиною. І з якою метою вони все це роблять? Тому що вони змагаються за статус, чи не так? У всього, що вони говорять і роблять, є мета. Вони не думають про роботу церкви, і їхня оцінка лідерів і працівників ґрунтується не на Божих словах чи істині, не кажучи вже про влаштування роботи Божого дому чи принципи, яких Бог вимагає від людини, а на власних мотивах та цілях. Вони протирічать усьому, що говорить лідер чи працівник, і пропонують власну «проникливість». Хоч би як багато з того, що говорять лідери і працівники, узгоджувалося з істиною, вони анітрохи цього не приймають. Вони відкидають усе, що говорить лідер чи працівник, і висувають свої власні несхожі точки зору. Їм особливо приємно, коли лідер або працівник розкривається, є відвертим і говорить про самопізнання: вони вважають, що знайшли свій шанс. Який шанс? Шанс очорнити лідера або працівника, повідомити всім про його низький рівень, про те, що він може бути слабким, що він також розбещена людина, що він часто припускається помилок у своїй роботі, що він нічим не кращий за інших. Це їхній шанс знайти щось, що можна було б протиставити йому, їхня можливість підбурити всіх осудити, усунути від повноважень та повалити цього лідера або працівника. І мотивацією для такої поведінки й усіх таких учинків є не що інше, як змагання за статус. Якщо дотримуватися принципів виборів і принципів зрощування та використання людей у Божому домі, то за звичайних обставин таких осіб ніколи не оберуть лідерами чи працівниками. Вони це наскрізь побачили й чітко зрозуміли, тому вдаються до будь-яких засобів, щоб нападати на лідерів і працівників та засуджувати їх. Хай хто стає лідером чи працівником, вони просто непокірні, завжди чіпляються до дрібниць і роблять безвідповідальні критичні зауваження на адресу цієї людини. Навіть якщо в діях чи словах цих лідерів і працівників немає нічого поганого, їм завжди вдається знайти в них якусь ваду – насправді проблеми, які вони вишукують, не є принциповими, це суто дріб’язкові справи. То чому ж вони зациклюються на цих дріб’язкових справах? Чому вони здатні так відкрито судити й засуджувати лідерів і працівників за таке? Вони мають лише одну мету, і це – змагатися за владу і статус. Хай як дім Божий бесідує про різні прояви неправдивих лідерів і антихристів, вони ніколи не пов’язують ці прояви із собою, а поєднують їх виключно з лідерами та працівниками всіх рангів. Щойно вони знаходять відповідність, то думають: «Тепер я маю докази; я нарешті знайшов, що використати як важіль впливу проти них, і отримав гарну нагоду». Тоді вони стають іще нестримнішими у розвінчуванні, судженні, критичних оцінках і засудженні всього, що роблять ці лідери та працівники. Деякі з питань, які вони порушують, на перший погляд можуть здаватися дещо проблематичними, але якщо оцінювати їх за принципами, вони не є значними. Тож чому вони їх порушують? З єдиної причини – щоб розвінчати лідерів і працівників, із метою засудити й перемогти їх. Якщо лідерів і працівників доведено до негативу, вони благають про милість і схиляються перед ними, якщо брати й сестри бачать, що ці лідери завжди негативні та слабкі, що вони часто помиляються у своїх діях, і більше не обирають їх лідерами, якщо брати й сестри більше не слухають так уважно, коли ці лідери бесідують про істину, і якщо люди більше не співпрацюють так активно й ретельно, коли ці лідери впроваджують роботу, тоді ті, хто змагається за статус, будуть задоволені, і вони матимуть нагоду цим скористатися. Це сценарій, який вони найбільше хочуть бачити, і те, на що вони найбільше сподіваються. Якою є їхня мета в усьому цьому? Це робиться не для того, щоб допомогти людям зрозуміти істину й розрізнити неправдивих лідерів і антихристів, і не для того, щоб привести людей до Бога. Натомість їхня мета полягає в тому, щоб перемогти й повалити лідерів і працівників, щоб усі бачили їх самих як найбільш підхожого кандидата на посаду лідера. У цей момент їхня мета буде досягнута, і їм залишиться лише чекати, поки брати й сестри висунуть їх на посаду лідера. Чи є такі люди в церкві? Які вони мають характери? Ці особи порочні за характером, вони зовсім не люблять істину й не практикують її; вони лише прагнуть бути при владі. А як щодо тих, хто розуміє трохи істини й має певну здатність до розрізнення – чи захотіли б вони дозволити таким людям тримати владу? Чи захотіли б вони потрапити під їхню владу? (Ні.) Чому ні? Якщо більшість людей зможе чітко побачити природу-сутність таких осіб, чи оберуть вони їх іще лідерами? (Ні.) Не оберуть, хіба що всі тільки щойно познайомилися й не дуже добре знають одне одного. Але щойно вони познайомляться ближче й чітко побачать, які особи мають низький рівень і є безтолковими людьми, які є злими людьми з порочними й лукавими характерами, які прагнуть змагатися за статус і йдуть шляхом антихристів, які можуть прагнути до істини й вірно виконувати свої обов’язки тощо, щойно вони осягнуть природу-сутність і категорії різних людей, тоді вибори лідерів будуть відносно точними й відповідатимуть принципам.

Кого більшість людей радше обере лідером – того, хто завжди змагається за статус, чи того, чий рівень і працездатність відносно середні, але хто є старанним і непохитним? Коли незрозуміло, які моральні якості в цих двох осіб, яка їхня природа-сутність або яким шляхом вони йдуть, кого б більшість людей радше обрала лідером? (Другого, того, хто непохитний.) Більшість людей обрала б другого. Прояви тих, хто завжди змагається за статус, є доказом їхньої людськості й сутності. Хіба більшість людей не може розгледіти й розрізнити їхні прояви? Люди скажуть: «Цей чоловік завжди дошкуляє церковній лідерці; його амбіції спрямовані на досягнення статусу церковного лідера, він хоче замінити її на посаді лідера. Відтоді, як ту людину обрали церковною лідеркою, він завжди націлювався на неї, і вона йому не подобалася. Він завжди відповідає їй зухвало і знаходить вади в усьому, що вона робить, хапаючись за що завгодно, а також судить її та розвінчує її недоліки за її спиною. Особливо під час зібрань або бесід про роботу, якщо вона на мить висловлюється нечітко, він перебиває, виявляючи велике нетерпіння. Він навіть зневажає її, глузуючи з неї, кепкуючи та сміючись із неї; він на кожному кроці створює їй труднощі й ставить її в незручне становище». Коли таку поведінку розвінчано перед усіма, хіба більшість людей не зможе розрізнити таку особу? (Так.) Тоді, чи сприяє це захопленню ним посади лідера? Безумовно, ні. Ці люди, що змагаються за статус, розумні чи дурні? Очевидно, що вони ідіоти, дурні. Є ще одна серйозна проблема: ці особи – дияволи, і їхня природа незмінна! Їхня жага до влади і статусу неконтрольована, аж до того, що вони втрачають розум, а це не те, що притаманне нормальній людськості. Ця жага виходить за межі раціональності й совісті нормальної людськості, сягаючи рівня безпринципності. Ці люди діятимуть так незалежно від часу, місця чи контексту, не замислюючись про наслідки, не кажучи вже про вплив своїх дій. Це найтиповіші прояви й підходи тих, хто змагається за статус. Щоразу, коли відбувається зібрання чи бесіда про роботу, щойно всі збираються разом, ці особи спричиняють завади, як набридливі мухи, псуючи церковне життя й нормальний порядок бесіди про істину. Така поведінка й підходи за своєю природою є перериванням і завадою. Хіба таких осіб не слід обмежувати? У серйозних випадках, хіба їх не слід вичищати чи виключати? (Так.) Іноді покладатися лише на силу церковних лідерів для обмеження злих людей може бути дещо слабким, ізольованим зусиллям – якщо, чітко побачивши серйозність переривань і завад, спричинених злими людьми, і досконало розрізнивши їхню сутність, брати й сестри зможуть об’єднатися з церковними лідерами в зупиненні та обмеженні таких злих осіб, хіба це не буде ефективніше? (Так.) Якщо хтось каже: «Обмеження злих людей – це обов’язок лідерів і працівників, це не стосується нас, звичайних віруючих. Ми цим не перейматимемося! Злі люди змагаються за статус із церковними лідерами; вони змагаються за статус із тими, хто його має. Ми не маємо статусу; вони не намагаються в нас нічого відібрати. У будь-якому разі, це на нас не впливає. Нехай собі змагаються, як хочуть. Якщо церковні лідери мають змогу, вони повинні їх обмежувати; якщо ні, то нехай дадуть їм спокій. Який це має до нас стосунок?» – це добрий погляд? (Ні.) Чому він не добрий? (Вони не підтримують нормальний церковний уклад.) Якщо висловитися точніше, що означає нормальний церковний уклад? Хіба це не про нормальне церковне життя? (Так.) Це стосується нормального й упорядкованого церковного життя – це стосується того, щоб упорядковано їсти й пити Божі слова, що означає, що люди можуть молитовно читати Боже слово й бесідувати про нього, ділитися особистим досвідом у церковному житті, де діє Святий Дух, присутній Бог і веде Бог, і водночас отримувати просвітлення і настанови від Святого Духа та здобувати світло. Це те, чим Божі обранці мають насолоджуватися в церковному житті. Якщо деякі люди руйнують цей нормальний уклад, то їх слід зупиняти та обмежувати відповідно до принципів – їх не слід терпіти. Це не лише відповідальність і обов’язок лідерів і працівників, а й відповідальність і обов’язок усіх, хто розуміє істину й має здатність до розрізнення. Звісно, було б найкраще, якби церковні лідери могли очолити цю роботу, бесідуючи з братами й сестрами про природу дій цих осіб, про те, до якого типу людей ці особи належать, судячи з їхніх проявів, і про те, як брати й сестри повинні розрізняти й бачити наскрізь таких осіб. Якщо цих злих людей не обмежувати, і брати й сестри зазнають від них завад, введені в оману та зваблені, і церковні лідери в підсумку опиняються в ізоляції замість тих злих людей, то ця церква буде паралізована й неминуче зануриться в хаос. Чи може нормальне церковне життя тривати за таких обставин? Якщо воно не може тривати, чи будуть церковні зібрання й надалі плідними? Чи будуть Божі обранці й надалі щось здобувати з таких зібрань? Якщо Божі обранці нічого з них не здобувають, то такі зібрання благословенні Богом чи огидні Йому? Звісно, вони огидні Йому. Зібрання без дії Святого Духа й без Божого благословення більше не можна вважати церковним життям, радше вони стають зборами громадської групи. Чи комусь подобається невпорядковане церковне життя? Чи є воно повчальним або корисним для когось? (Ні.) Якщо за цей період ти нічого не здобув у своєму житті-входженні з жодного зібрання, то цей час не мав для тебе жодної цінності чи значення; ти змарнував цей час. Хіба це не означає, що твоє життя-входження зазнало втрати? (Так.) Якщо під час зібрання злі люди змагаються за статус, сперечаються та сваряться з церковним лідером, і внаслідок цього люди починають відчувати тривогу, а все зібрання просякнуте огидною атмосферою та сповнене сатанинської нечестивої енергії, і якщо, крім обговорення таких тем, як хто правий, а хто ні, ніхто не приходить до Бога, щоб молитися й шукати істину, і ніхто не діє за принципами, то після такого зібрання твоя віра в Бога зросла чи зменшилася? Чи ти більше зрозумів і здобув, коли йдеться про істину, чи твій розум був засмучений суперечками, і ти взагалі нічого не здобув? Іноді ти можеш подумати: «Я не розумію, чому люди вірять у Бога. Який сенс вірити в Бога? Як ці люди можуть так поводитися? Хіба вони ще віруючі в Бога?» Через одну заваду від сатан, злих дияволів, серця людей турбуються й каламутніють; вони відчувають, що вірити в Бога безглуздо, і не знають цінності віри в Бога, і їхній розум розсіюється. Якщо всі зможуть бути пильними й особливо чутливими та проникливими в таких питаннях, а не байдужими й повільними, то коли злі люди часто говорять або роблять щось у церковному житті заради змагання за статус, більшість людей швидко усвідомить, що є проблема, яку потрібно розв’язати. Вони зможуть швидко розрізнити, хто маніпулює цими ситуаціями і яким є їхній характер-сутність, вони швидко усвідомлять серйозність проблеми і зможуть за короткий час зупинити та обмежити злих, очистивши від них церкву й не дозволивши їм надалі заважати людям у церкві й сковувати їх. Хіба це не було б корисним і повчальним для більшості людей? (Так.)

Якщо ви стикаєтеся із ситуаціями, коли злі люди змагаються за статус, як ви з ними впораєтеся? Яка думка більшості? (Ми припинимо таку поведінку.) Просто припините? Як ви її припините? Забороните їм говорити або скажете: «Нам не подобається те, що ти кажеш, тож на майбутніх зібраннях говори менше!»? Це спрацює? Вони тебе послухають? (Ні.) То що ж робити? Тобі потрібно ретельно викрити та проаналізувати їхні наміри, мотиви, а також природу-сутність згідно з Божим словом, щоб брати й сестри могли розрізняти таких людей і природу їхніх дій та бути напоготові, а не бути безвідмовною людиною і просто чекати, поки церковні лідери та працівники викриють злих людей, перш ніж ти займеш позицію і скажеш: «Їх більше не слід допускати на зібрання». Чи добре бути безвідмовною людиною? (Ні, недобре.) Зіткнувшись із такими ситуаціями, хіба більшість людей не воліє ухилятися й триматися осторонь цих справ, аніж вступати в конфлікт із тими злими людьми, щоб уникнути їхньої образи й незручностей у подальшому спілкуванні? Хіба більшість людей не дотримується принципу світських справ, який полягає в тому, щоб бути безвідмовною людиною? (Так.) Тоді це проблема. Припустімо, вісімдесят відсотків людей у церкві – безвідмовні люди, і коли вони бачать, як такі злі особи змагаються за статус, перевагу й посади лідерів у церковному житті, ніхто не встає, щоб зупинити чи обмежити їх, а більшість дотримується такої думки: «Що менше клопоту, то краще. Я не можу дозволити собі їх провокувати, то хіба я не можу просто їх уникати? Я просто триматимуся від них осторонь, і на цьому все скінчиться. Нехай змагаються; коли настане час, Бог їх покарає. Який це має до мене стосунок!» За таких обставин, чи може церковне життя й надалі бути плідним? Більшість людей ліниві й залежні; щойно церковних лідерів обрано, вони вважають свою роботу виконаною і просто чекають, поки церковні лідери все зроблять. Якщо ти запитаєш їх, чи роздавали в їхній церкві книги Божих слів, чи були якісь переривання чи завади в церковному житті, чи хтось завжди виголошує слова й доктрини або змагається з лідерами за статус, вони скажуть: «Церковні лідери все про це знають. Я про це не знаю й не мушу цим перейматися. Лідери із цим розберуться, коли настане час». Вони нічим не цікавляться й ні про що не питають, вони ні про що не поінформовані, і вони не знають і не дбають про жодну з людей, справ чи речей, які стосуються церковного життя і про які вони повинні знати. Коли йдеться про те, що ці злі люди, що з’являються в церкві, говорять і роблять, змагаючись за статус, а також про завади та вплив, які вони спричиняють у церковному житті, вони абсолютно байдужі до цього й не розпитують і не питають про це. Після того як усе скінчиться, якщо ти запитаєш їх, чи здобули вони якусь здатність до розрізнення, чи можуть вони розрізняти злих людей і які прояви злих людей, вони не зможуть сказати нічого, крім: «Запитайте церковних лідерів; вони все знають». Хіба така людина не раб? Ці люди – раби, вони боягузливі й нікчемні та живуть мерзенним життям. Ситуації, коли злі люди змагаються за статус, вимагають розрізнення, розв’язання та вирішення. Це не лише обов’язок церковних лідерів; усі Божі обранці поділяють цей обов’язок. Більшість лідерів розуміють трохи більше істин, ніж звичайна людина, вони пильні щодо цих питань і можуть бачити цілі та сутність дій цих людей. Водночас більшість людей також повинна практично засвоювати уроки і зростати у здатності до розрізнення та об’єднатися в згоді з тими в церкві, хто має почуття справедливості, розуміє істину й прагне до неї, щоб вжити відповідних заходів проти цих злих осіб, які переривають церковне життя і заважають йому. Вони мають ізолювати або вичищати їх, а не стояти склавши руки й лише трохи слухати бесіди, трохи розширюючи свій кругозір і маючи певне усвідомлення справи в серці, коли стикаються з цими питаннями, а потім вважати свою роботу виконаною. Це тому, що церковне життя – це не те, що стосується лише церковних лідерів, і жити добрим церковним життям та підтримувати нормальний порядок церковного життя – це не лише обов’язок церковних лідерів, а вимагає спільних зусиль, щоб усі стали на його захист.

Люди, що змагаються за статус, – тип, згаданий у п’ятому пункті, – часто з’являються в церковному житті. Їхній найочевидніший прояв – це змагання за статус із церковними лідерами, а потім – змагання за статус із тими братами й сестрами, які мають добрий рівень і відносно чисто сприймають істину, які мають духовне розуміння та розуміють істини-принципи, часто кидаючи виклик цим особам. Ці люди часто бесідують про деякі чисті розуміння та світло в церковному житті, діляться деяким особистим досвідом, який є цінним і передає практичне розуміння; це дуже допомагає братам і сестрам і повчає їх. Почувши їхню бесіду, брати й сестри мають шлях, знаючи, як практикувати й переживати Боже слово та як розв’язувати власні проблеми. Вони відчувають велику вдячність за Божі настанови й водночас захоплюються тими, хто має чисте сприйняття істини та практичний досвід, і поважають їх. Отож вони схильні високо цінувати цих осіб і зближатися з ними. Поява цих позитивних речей, угодних Богу, у церковному житті – це те, що ті, хто змагається за статус, хочуть бачити найменше. Щоразу, коли вони бачать, як хтось бесідує про практичний досвід, вони почуваються неспокійно й заздрісно, їм стає особливо незручно. У своїй незручності вони демонструють вираз непокори, зневаги й невдоволення, часто розраховуючи в серці, як виставити дурнями тих, хто має практичний досвід і розуміє істину, а також як змусити братів і сестер побачити їхні вади й недоліки, щоб ті більше не були про них високої думки й не зближалися з ними. Тому ті, хто змагається за статус, неодмінно кажуть щось і вчиняють певні дії. Вони нападають на тих, хто ділиться досвідними свідченнями, і тих, чия часта бесіда про істину забезпечує життя-входження братів та сестер і сприяє йому, і виключають їх. Вони часто хапаються за важелі впливу на позитивних осіб і розвінчують їхні недоліки з метою віддалити Божих обранців від усіх, хто часто бесідує про істину й ділиться досвідними свідченнями. У підсумку, ті, хто змагається за статус, – це негативні особи, які проникають у церкву й відіграють роль слуг сатани.

Одна сестра, яка до віри в Бога припускалася помилок в інтимних стосунках, покаялася, ставши віруючою, і більше ніколи таких помилок не робила. Вона відчувала особливе каяття за свої минулі переступи й тому відкрилася та побесідувала з братами й сестрами. Яка мета й принцип відкриття та бесіди? Сприяти взаєморозумінню й усувати внутрішні бар’єри між братами й сестрами. Більшість братів і сестер, зрозумівши істину, може відкриватися й бесідувати про власні вияви розбещеності та минулі переступи, водночас висловлюючи вдячність і хвалу за Боже спасіння. Чи доречні такі відкриття й бесіда? (Так.) Після розуміння істини більшість братів і сестер здатна так відкриватися й бесідувати; чи становить це проблему? (Ні.) Цілком нормально, що до того, як повірити в Бога, люди припускалися якихось помилок в інтимних стосунках або в інших аспектах. Деякі люди можуть говорити про ці помилки, тоді як деякі приховують і маскують себе, і як би інші не практикували відкриття й розкриття себе, вони самі нічого не кажуть. Вони вважають, що ці помилки – це скелети в їхній шафі, про які ніхто не повинен знати, щоб вони не втратили свою репутацію, честь і становище. Однак деякі люди сприймають речі інакше; вони вважають, що оскільки вони повірили в Бога й прийняли Боже спасіння, то тепер їм слід відкриватися й бесідувати про свої минулі провини та хибні шляхи, якими вони йшли, і виносити їх на аналіз, і що це лише те, через що вони пройшли як розбещені сатаною люди. Тепер вони здатні відкриватися, розкриватися й бесідувати. Чи то для того, щоб критично оглянути минуле, чи для того, щоб покласти йому край, той факт, що ці люди можуть це робити, доводить, яке їхнє ставлення до практики істини: вони готові практикувати істину, і в них є рішучість її практикувати. Як саме людина практикує, залежить від її сприйняття й рішучості. Однак відкриття й розкриття себе – це, безумовно, не помилка, і тим паче не гріх. Це не повинно використовуватися як важіль впливу проти когось, і тим паче не повинно ставати доказом, який інша людина використовує для нападу на них. Більшість людей може правильно ставитися до цієї справи, тобто їхнє сприйняття її є чистим і відповідає істинам-принципам. Однак злі особи плекають неправильні наміри; вони наполягають на тому, щоб за щось чіплятися до людей, аби висміювати їх, гратися з ними й судити їх. Такі лихі вчинки досить очевидні. Ті, хто здатний оголювати себе, відкриватися й бесідувати про свою розбещеність і хибні шляхи, якими вони йшли, у своєму підході до істини та слів Бога мають серця, що відчувають голод і спрагу до праведності. Отже, читаючи Божі слова, вони несвідомо здобувають деякі практичні розуміння та прозріння. Ці практичні розуміння та прозріння допомагають їм знайти шлях до практики перед лицем труднощів і безлічі ситуацій, що трапляються в їхньому житті, що призводить до певного справжнього досвідного розуміння істини. Бесіда про ці справжні досвідні розуміння є повчальною й корисною для інших; брати й сестри дивитимуться на цих осіб із захопленням і повагою, кажучи: «Твій практичний досвід справді чудовий. Почувши про нього, я глибоко співпереживаю. Я бачу, що твій спосіб практики правильний і благословенний Богом. Я теж готовий відпустити власні уявлення й упередження та скинути свої тягарі; я хочу просто практикувати істину й отримувати Боже просвітлення та настанови, як і ти. Цей шлях – правильний». Хіба ці прояви не цілком нормальні? Хіба не дуже доречно, щоб такі стосунки виникали між братами й сестрами? Це тип міжособистісних стосунків, що відрізняється від типу стосунків серед тих, хто не вірить у Бога; це стосунки, які визнані Богом і які Він хоче бачити. Лише коли такі нормальні стосунки існують між братами й сестрами, церковне життя може бути нормальним. Однак завжди знайдуться якісь злі люди або люди зі зловмисними намірами, які виступатимуть, щоб нападати на тих, хто має практичний досвід, тих, хто спраглий і голодний істини, і тих, хто захоплюється й поважає людей із досвідом, принижувати й виключати їх. Чому вони нападають на цих осіб? Їхня мета – не що інше, як змагатися за певний статус у церкві. Оскільки вони не люблять істину й не прагнуть до неї, вони видають себе за тих, хто прагне до істини, вигадуючи неправдивий досвід, щоб увести всіх в оману та здобути їхню високу повагу. Це використання сатанинських методів введення людей в оману та контролю над ними для досягнення бажаного статусу й влади. Такі випадки часто трапляються в церквах усюди, і всім їх видно. Якщо ви виявите, що деякі брати й сестри мають певну істину-реальність, можуть бесідувати про справжнє досвідне розуміння Божих слів під час зібрань і здобули похвалу багатьох, але з якоїсь причини зазнають нападів, помсти й занурені в страждання через когось, то ви повинні бути пильними й розрізняти, які люди так поводяться. Чому ті, хто прагне до істини, часто зазнають нападів і виключення? Що тут насправді відбувається? Це безумовно вказує на проблему.

У церковному житті слід пильно стежити за тими, хто постійно шукає недоліки в лідерах і працівниках. Крім того, деякі люди часто глузують, кепкують з тих, хто більше прагне до істини й жадає Божих слів, або нападають на них. За такими негативними персонажами також слід пильно стежити й спостерігати, щоб побачити, до чого вони вдадуться далі. Якщо, беручи участь у церковному житті, хтось може без жодної виправданої причини розвінчувати недоліки церковних лідерів або нападати на людей, які мають істину-реальність, то за цим безперечно стоїть якась проблема й причина; це виникло не на порожньому місці. Брати й сестри повинні звернути на таких людей серйозну увагу, бо це не дрібниця. Буває, щойно почувши свідчення про практичний досвід і відчувши в серці повну насолоду або щойно здобувши трохи світла й розуміння, людина може бути збита з пантелику кількома оманливими словами, сказаними злими людьми, і так утратити все, що щойно здобула. Щойно людина починає вибудовувати хоч трохи віри, як злі люди їй заважають, і вона повертається до того, з чого починала; щойно в неї з’являється хоч якась жага до істини та Божого слова, а з нею й хоч якась рішучість практикувати істину, як злі люди їй заважають, і вона втрачає запал і мотивацію, а потім хоче якнайшвидше покинути це місце конфлікту. Чи серйозні ці наслідки? Дуже серйозні. Отже, якщо в церкві є хтось, хто завжди затіває суперечки через те, що щось не відповідає його бажанням, сперечається про те, хто має рацію, свариться про те, що правильне, а що неправильне, і навіть змагається за те, хто вищий, а хто нижчий, то такі люди мають насторожити. Подивіться, яку роль вони відіграють у церкві, до яких наслідків призводять, і завдяки цьому ви зможете розгледіти, яка їхня природа-сутність.