IV. Створення угруповань

Четвертий прояв, що перериває церковне життя й заважає йому, – це створення угруповань, що за своєю природою є дуже серйозним. Яка поведінка становить створення угруповань? Якщо двоє людей, які вірять у Бога, є віруючими приблизно однаковий час, мають схожий вік, сімейні обставини, інтереси, вдачу тощо, і вони добре ладнають, часто сидять разом на зібраннях і близько знайомі одне з одним, чи вважається це створенням угруповань? (Ні.) Це поширене явище в нормальних міжособистісних стосунках, яке не створює жодних завад для інших, тому це не вважається створенням угруповань. То що ж тоді означає згадане тут створення угруповань? Наприклад, на зібранні п’яти братів і сестер троє – міські робітники, а двоє – селяни. Троє міських робітників часто тримаються разом, говорячи про те, наскільки краще жити в місті й наскільки гірше в селі, де людям бракує освіти, широкого кругозору та манер. Вони зверхньо ставляться до жителів сіл, завжди розмовляючи з двома сільськими жителями звисока, через що ті почуваються скривдженими й хочуть їм заперечити, кажучи, що міські жителі дріб’язкові й усе прораховують до дрібниць, тоді як жителі сіл – щедрі. Під час зібрань вони, здається, ніколи не можуть дійти згоди, що часто призводить до непотрібних суперечок і дебатів. Чи живуть ці п’ятеро в злагоді? Чи єдині вони в Божому слові? Чи сумісні вони одне з одним? (Ні.) Коли міські жителі завжди кажуть: «Ми, міські», а селяни: «Ми, сільські», – що вони роблять? (Створюють угруповання.) Це четверте питання, про яке ми побесідуємо: створення угруповань. Така поведінка створення угруповань означає утворення груп і фракцій. Утворення різних банд, фракцій та інших закритих груп на основі регіону, економічних умов і соціального класу, а також різних точок зору, є створенням угруповань. Незалежно від того, хто очолює ці угруповання, утворення в церкві різних банд і фракцій, а також несумісних банд – усе це явища створення угруповань. У деяких місцях уся велика родина вірить у Бога, і на місці зібрань, окрім двох людей з іншими прізвищами, решта належить до їхньої власної родини. Ця родина тоді утворює фракцію або банду, роблячи двох людей з іншими прізвищами чужинцями. Незалежно від того, хто в цій родині стикається з якоюсь проблемою або кого обтинають, якщо одна людина висловлює невдоволення, решта приєднується, щоб підтримати її. Якщо хтось діє всупереч принципам, інші прикривають його й приховують його вчинки, забороняючи будь-кому їх розвінчувати; неприйнятна навіть найменша згадка про це питання, не кажучи вже про обтинання. У чому тут проблема? Чи можете ви це розрізнити? Коли ці члени родини збираються, вони ніби співають в унісон і діють узгоджено, дивлячись, куди дме вітер, і прислухаючись до натяків, перш ніж заговорити. Якщо їхній ватажок займає певну позицію, решта наслідує його приклад, а інші не наважуються їх провокувати чи висловлювати заперечення. Хіба поява цього явища в церковному житті не є перериванням і завадою для нормального церковного порядку? Люди з цієї банди диктують, які уривки з Божих слів слід їсти й пити під час зібрань, і всі мусять слухати; навіть церковні лідери мусять демонструвати повагу до них і не можуть заперечувати. Вони заявляють, кого слід обирати лідерами та працівниками, і церковні лідери мусять вважати їхню думку найважливішою й не ставитися до неї легковажно. Водночас вони постійно вербують «таланти», затягуючи до своєї групи тих, хто їх слухатиме, кому вони можуть довіряти й хто може бути їм корисним, щоб використовувати їх у цілях групи, постійно розширюючи свій вплив. Це угруповання прагне контролювати церковне життя; їхній ватажок хоче контролювати церкву. Ця група має значну силу; вони об’єднуються, щоб діяти в церкві. Що б не відбувалося в церкві, вони хочуть брати в цьому участь. Інші мусять вгадувати їхній настрій, перш ніж щось сказати чи чимось управляти, аж до того, що навіть зміст кожного зібрання для їдження й пиття мусить відповідати їхнім домовленостям і бажанням. Навіть якщо церковні лідери хочуть щось зробити, вони мусять спершу порадитися з ними й вислухати їхні ідеї. Більшість братів і сестер перебуває під їхнім контролем, і багато справ церковної роботи також перебуває під їхнім контролем. Ці люди, що створюють угруповання, серйозно переривають церковне життя та роботу церкви й заважають їм. Чи серйозна ця проблема? Чи слід обмежувати такі дії? Чи слід із ними розбиратися? Ватажків цих угруповань слід обмежувати, вичищати або виключати, а тим безтолковим людям, які сліпо йдуть за ними, слід спершу надати бесіду й допомогу. Якщо вони не покаються й не виправляться, їх треба обмежити. Не церемоньтеся з ними!

Що таке створення угруповань? Це легко зрозуміти? Якщо одна людина піднімає питання, а кілька інших підтримують її думку, чи це вважається створенням угруповань? (Ні.) Якщо деякі брати й сестри, які несуть відносно більшу ношу й мають почуття справедливості, закликають інших приєднатися до них у виконанні важливого завдання або якщо з метою досягнення результатів на зібранні та щоб зрозуміти істину та Божі наміри щодо важливої теми, вони ведуть усіх у бесіді, і всі слідують їхньому ходу думок у бесіді та молитовному читанні Божих слів, чи вважається це створенням угруповань? (Ні.) Хто в церкві схильний до створення угруповань? Яка поведінка є створенням угруповань? (Коли кілька людей покривають одне одного й потурають одне одному або втягуються в заздрість і чвари, що перериває роботу церкви й заважає їй, – це і є створення угруповань.) Це один з аспектів. У чому тут ключовий момент? Взаємне покривання й потурання призводять до переривань і завад; знати, що робити щось неправильно й не відповідає істинам-принципам, але все одно навмисно приховувати це, вдаючись до софістики й не кажучи правди, воліти радше зашкодити роботі церкви та інтересам Божого дому, аби лише захистити чиєсь обличчя та статус, і покривати тих, хто чинить зло та створює переривання й завади, ціною зради інтересів Божого дому, – оце і є створення угруповань. Інший сценарій – це підбурювання та спокушання людей до спільного протистояння упорядкуванням Божого дому. Це серйозно за своєю природою, і це також є формою переривання Божої роботи й нормального церковного порядку та завади їм. Яка головна мета створення угруповань? Вона полягає в тому, щоб контролювати церкву та контролювати Божих обранців.

Існує також різновид створення угруповань, що полягає в улесливих розмовах із людьми з метою завоювати прихильність різних осіб. На перший погляд здається, що кожен у таких бандах може вільно говорити та висловлювати власну думку. Однак, дивлячись на кінцеві результати, можна побачити, що насправді вони слідують за тим, що говорить одна людина, – ця людина є їхнім флюгером. То як же ця людина перетягує інших на свій бік? Такі люди бачать, кого можна перетягнути й кого легко перетягнути, і роблять їм невеликі послуги, пропонуючи трохи люблячої допомоги. Потім вони вивідують інформацію про них, з’ясовуючи, що їм подобається, як вони люблять говорити, які в них вдача та хобі. Водночас вони часто погоджуються з ними в розмові, щоб завоювати їхні серця, і врешті-решт поступово «зворушують» їх, змушуючи несвідомо увійти до їхнього угруповання та приєднатися до їхніх лав. Загалом, завойовувати прихильність людей за допомогою улесливих розмов – це дуже м’який метод, він сповнений «людського тепла» і дуже ефективний. Наприклад, якщо хтось регулярно виявляє до іншої людини любов, погоджується з нею в розмові, виявляє розуміння й терпимість до неї, у тієї людини несвідомо складеться сприятливе враження про нього, вона наблизиться до нього, а потім приєднається до його сил. У яких ситуаціях такі банди та фракції починають діяти? Щойно одного з їхніх затятих послідовників розвінчують, він почувається скривдженим або його інтереси, статус чи репутація зазнають завад чи шкоди від когось або чогось поза їхньою фракцією, така людина встане, щоб говорити за нього, борючись за його інтереси та права, – це і є створення угруповання. Два очевидні види створення угруповань – це покривання людей, потурання їм та колективне протистояння. Однак створення угруповань через улесливі розмови не здається таким силовим, як два щойно згадані види, і члени таких угруповань зазвичай залишаються непоміченими в церкві. Але коли людям доводиться робити вибір, мати чітку позицію, такі фракції стають виразно помітними. Наприклад, якщо ватажок фракції каже, що певний церковний лідер має рівень, його послідовники негайно наводять купу прикладів того, як цей лідер демонструє цей рівень. Якщо ватажок фракції каже, що церковному лідеру бракує працездатності, він має низький рівень і погану людськість, інші члени наслідують його приклад, говорячи про те, наскільки цей церковний лідер некомпетентний, як він не може бесідувати про істину, як він говорить слова й доктрини, і вони скажуть, що всім слід обрати правильну людину натомість. Це тип невидимої кліки. Хоча вони не виступають публічно, щоб захопити владу та контролювати людей у церкві, у таких фракціях і бандах існує невидима сила, що контролює церковне життя та порядок у церкві. Це страшніша, прихована форма створення угруповань. Окрім двох легко розрізнюваних ситуацій створення угруповань, згаданих раніше, які є проблемами, що їх мають розв’язувати церковні лідери, цей прихований вид створення угруповань є проблемою, яку церковні лідери мають розв’язувати й усувати ще більшою мірою. Як їм слід це робити? Вони мусять безпосередньо звернутися до ватажка такої банди через бесіду. Чому спершу слід зосередитися на бесіді з цим ватажком? На перший погляд здається, що членів такого угруповання ніхто не контролює, але насправді всі вони в глибині душі знають, кого вони слухаються, і бажають слухатися цієї людини. Тому з тим, кого вони боготворять і хто їх контролює, слід розібратися й вирішити питання, і слід побесідувати з цією людиною про істину, щоб вона зрозуміла природу своїх дій. Хоча ватажок, можливо, не виступав відкрито проти Божого дому й голосно не протестував проти лідерів, він контролює право цих людей на висловлювання, їхні думки, погляди та шлях, яким вони слідують. Він – прихований антихрист. Таких осіб слід виявляти, а потім розрізняти та аналізувати. Якщо вони не каються, їх слід обмежувати та ізолювати. Потім слід провести розслідування щодо кожного з їхніх членів, щоб побачити, хто з них такого ж роду. Спочатку відокремте цих осіб, а потім проведіть бесіду з тими безтолковими, хто боязкий, боягузливий і був уведений в оману. Якщо вони зможуть покаятися й відмовитися від слідування за антихристом, вони можуть залишитися в церкві; якщо ні, їх слід ізолювати. Чи це доречний підхід? (Так.) Чи існує це явище в церкві? Чи слід розв’язувати таку проблему? (Її слід розв’язувати.) Чому її слід розв’язувати? Відтоді як Божий дім почав поширювати Євангеліє, сили антихристів стали всюдисущими в церковному житті, і багато Божих обранців різною мірою зазнало впливу, було сковано або контрольовано цими силами. Щоразу, коли ці люди говорять або діють, вони не перебувають у стані свободи та звільнення, а радше перебувають під пануванням, зазнають впливу, контрольовані та ув’язнені думками й поглядами деяких осіб. Ці люди відчувають себе змушеними говорити й діяти в певний спосіб; якщо вони цього не роблять, вони хвилюються й бояться постраждати від наслідків, що виникають. Хіба це не вплинуло на церковне життя й не завадило йому? Чи є це проявом нормального церковного життя? (Ні.) Таке церковне життя не є нормальним порядком, а контролюється злими людьми. Доки злі люди тримають владу в церкві, там панує не Боже слово й не істина. Лідери, працівники та брати й сестри, які розуміють істину, будуть пригноблені. Така церква є церквою, контрольованою силами антихристів. Це також є проблемою та явищем переривання Божої роботи й нормального церковного порядку та завади їм, з якими лідери та працівники мають розбиратися і які мають вирішувати. Деякі люди, що перебувають у банді антихриста, бояться втратити довіру своєї банди, втратити своїх покровителів, втратити друзів, не мати підтримки в скрутну хвилину тощо. Тому вони щосили намагаються залишатися в банді. Хіба ця ситуація не серйозна? Хіба її не слід вирішувати? (Так.) Коли така ситуація виникає в церкві, чи більшість людей її відчуває? Чи більшість людей її розрізняє? Деяких людей контролює хтось, а вони цього не усвідомлюють; вони завжди мусять слідувати думкам і поглядам цієї людини, її заявам і діям, її вченням, і вони бояться сказати «ні», бояться йти проти цієї людини, і навіть мусять нещиро кивати на знак згоди та посміхатися, коли ця людина говорить, зі страху образити її. Чи існують такі ситуації? Яку проблему тут слід розв’язати? Церковні лідери мають розбиратися з тим ватажком-антихристом, який здатний вводити в оману та контролювати інших, і вирішувати це питання. По-перше, вони мають бесідувати про істину, щоб дати змогу більшості людей розрізнити цього антихриста, а потім обмежити самого антихриста. Якщо антихрист не кається, його слід негайно вичистити, щоб не дозволити йому й надалі заважати нормальному порядку церкви.

У підсумку, нормальне церковне життя – це коли брати й сестри можуть вільно та без обмежень бесідувати про Божі слова, а також про свої особисті прозріння, розуміння, переживання й труднощі. Звісно, вони також повинні мати право висловлювати пропозиції, критикувати та розвінчувати будь-які дії лідерів і працівників, що порушують принципи, а також мати право надавати допомогу та поради. Усе це має бути вільним, і всі ці аспекти мають бути нормальними; їх не повинна контролювати жодна людина, щоб Божі обранці не були сковані – це не було б нормальним церковним життям. Божий дім має вимоги, правила та принципи щодо того, як брати й сестри мають говорити, діяти та жити як люди, як їм слід будувати нормальні міжособистісні стосунки в церковному житті тощо, і ці речі не визначаються жодною людиною. Коли брати й сестри щось роблять, їм не потрібно дивитися на вираз обличчя будь-якої людини, не потрібно виконувати чиїсь накази чи бути скованими будь-якою людиною. Ніхто не повинен слугувати флюгером чи стерновим; єдине, що може вказати напрям, – це Боже слово, істина. Тому те, чого мусять дотримуватися Божі обранці, – це Боже слово, істина та принципи бесіди про істину на зібраннях. Якщо тебе постійно сковує інша людина, ти завжди орієнтуєшся на неї й більше не наважуєшся говорити, коли бачиш її невдоволений вигляд чи насуплене обличчя, якщо тебе постійно обмежує ця людина під час бесіди про Божі слова та про твої особисті досвідні розуміння, ти завжди почуваєшся скованим, не можеш діяти згідно з істинами-принципами, і якщо слова, погляди, вирази обличчя, тон голосу цієї людини та завуальовані погрози в її мові постійно зв’язують тебе, то ти перебуваєш під контролем угруповання, очолюваного цією людиною. Це біда; це не церковне життя, а життя фракції, якою править антихрист. Коли йдеться про такі проблеми, лідери та працівники мають виступати вперед, щоб їх розв’язати, а брати й сестри також мають обов’язок і право захищати нормальний порядок церкви. Тих, хто перериває церковне життя й заважає йому, особливо тих, хто створює угруповання й хоче контролювати церкву, слід зупиняти, розвінчувати та аналізувати, щоб усі могли здобути розрізнення та побачити сутність проблеми, яка полягає в спробі створити незалежне царство. Церква не дозволяє створення угруповань і розколу церкви з будь-якої причини. Наприклад, поділ на банди за соціальною ідентичністю та статусом, за районами, регіонами чи релігійними деномінаціями або поділ на банди за рівнем освіти, багатством, расою та кольором шкіри тощо – усе це суперечить істинам-принципам і не повинно відбуватися в церкві. Незалежно від того, який привід використовується для поділу людей на ці ієрархії, ранги, фракції та угруповання, це перериватиме роботу церкви й нормальний порядок церковного життя та заважатиме їм, і це є проблемою, яку лідери та працівники мають своєчасно розв’язувати. Коротко кажучи, незалежно від причин поділу людей на угруповання, фракції чи банди, якщо вони накопичили певну силу й створюють заваду для роботи церкви та порядку церковного життя, їх слід зупиняти та обмежувати. Якщо члени таких угруповань не піддаються на вмовляння, цих лиходіїв можна ізолювати та вичистити. Розв’язання цих проблем також є частиною роботи та обов’язків, які мають виконувати лідери та працівники. Отже, що тут потрібно зрозуміти? Це те, що коли деякі люди сформували сили в церкві й здатні боротися з церковними лідерами, роботою церкви та Божими словами й протистояти їм, а також здатні заважати нормальному порядку церковного життя та шкодити йому, такі види поведінки, прояви та ситуації слід обмежувати й своєчасно вирішувати. Коли йдеться про створення угруповань, не робиться різниці за кількістю залучених людей. Якщо двоє людей добре ладнають і не створюють жодних завад для церкви, втручатися не потрібно. Однак, щойно вони починають створювати завади та формують силу, щоб контролювати церкву, цих осіб слід зупиняти та обмежувати. Якщо вони не каються, їх слід своєчасно вичищати або виключати. Це і є принцип.

22 травня 2021 року