III. Балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ

Далі побесідуймо про третє питання: балаканину про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ. Ці проблеми, що містяться в третьому питанні, про яке ми побесідуємо, очевидно, не повинні виникати в церковному житті. Живучи церковним життям, люди приходять, щоб їсти й пити Божі слова, ділитися Божими словами, бесідувати про істину та про свої особисті досвідні свідчення, а також щоб шукати Божі наміри й розуміння істини. Отже, чи слід зупиняти й обмежувати такі проблеми в церковному житті, як балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ? (Так.) Дехто каже: «Хіба не можна вітатися одне з одним? Якщо двоє людей досить близькі й уже знайомі, і вони зустрічаються під час церковного життя та трохи розмовляють, то хіба це балаканина про побутові справи? Чи слід і це обмежувати?» Чи третє питання стосується таких проблем? (Ні.) Очевидно, що ні. Якщо обмежувати навіть прості ввічливі вітання, то в майбутньому люди боятимуться розмовляти при зустрічі. Третє питання – балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ – може, і складається лише із цих трьох виразів, але проблеми, які позначають ці вирази, – це не прості ввічливі вітання чи розмови. Це лихі вчинки, які можуть переривати церковне життя, заважати й шкодити йому. Оскільки вони являють собою переривання й завади, про них варто побесідувати. Про що слід бесідувати? Про те, які саме проблеми, які слова говорять люди, що вони роблять і які висловлювання, поведінка та манери людей можуть сягнути рівня переривання й заважання роботі церкви. Обговорімо деякі конкретні приклади, щоб побачити, чи серйозні ці проблеми, чи являють вони собою переривання й завади та чи слід їх зупиняти й обмежувати.

У церковному житті деякі люди часто говорять про дріб’язкові сімейні справи та власні уявлення й думки так, ніби це головні теми для обговорення. Вона каже: «Суспільство зараз таке темне; так утомливо спілкуватися й жити серед невіруючих. Невіруючі здатні на все; це справді нестерпно!» Тоді деякі брати й сестри кажуть: «Ми віримо в Бога; незалежно від того, з якими ситуаціями ми стикаємося, ми повинні вміти застосовувати розрізнення, шукати істину та шляхи практики. Якщо ти так житимеш, то не почуватимешся виснаженою». Але вона каже: «Боже слово – це істина, але це не панацея. Я хвилювалася, що мій чоловік мені зраджує, і виявилося, що це правда – він знайшов когось молодшого й красивішого за мене. Як мені тепер жити?» Балакаючи так, вона починає сумно плакати. Її розмова викликає сум у декого з присутніх. Дехто, хто поділяє її долю, одразу знаходить із нею спільну мову й починає розмовляти прямо там. Протягом двогодинного зібрання вона докладно розповідає, як вони з чоловіком сварилися після його зради, як вона намагалася придумати способи переписати їхнє спільне майно, як консультувалася з адвокатом, щоб не зазнати збитків після розлучення, і все в такому дусі. Хіба це та тема, яку слід обговорювати в церковному житті? (Ні.) Якщо твої сімейні справи не вирішені й ти не можеш зосередитися на відвідуванні зібрань, краще не приходь. Місце церковних зібрань – не місце для виплескування твоїх особистих образ і для балаканини про побутові справи. Якщо ти стикаєшся з труднощами вдома й не хочеш, щоб ці проблеми тебе заплутували, сковували чи обмежували, і ти хочеш шукати істину, щоб зрозуміти Божий намір, і хочеш відпустити все це, тоді ти можеш коротко побесідувати про свої проблеми під час зібрання, щоб брати й сестри могли побесідувати про істину й допомогти тобі. Це може допомогти тобі зрозуміти Божий намір і стати сильною, не бути скованою цими проблемами, вийти з негативу й слабкості та обрати шлях, який є правильним і найбільш підхожим для тебе. Ось про що ти повинна бесідувати. Однак, якщо ти приносиш ці дратівливі дрібниці зі свого дому в церковне життя, щоб вивалити їх і розповісти про них, і більшість людей через ніяковість не зупиняє й не перериває тебе, а просто збирає все своє терпіння й змушує себе слухати, як ти розповідаєш про ці дратівливі дрібниці, – хіба це доречно? Хіба це прояв любові? Хіба це терпимість і терпіння? Така твоя поведінка вже спричинила завади в церковному житті. Хто від цього страждає? Божі обранці. Особливо в такому середовищі, як материковий Китай, де збиратися нелегко, і віруючі мусять ховатися де тільки можна, навіть домовляючись про зустрічі заздалегідь, – якщо хтось вивалює всі ці дратівливі сімейні справи на місці зібрання, щоб усі слухали й коментували, хіба це доречно? Більшість людей приходить на зібрання, щоб зрозуміти істину й Божі наміри, а не щоб слухати ці дратівливі дрібниці, не щоб слухати, як ти балакаєш про побутові справи. Дехто каже: «У мене немає нікого іншого, з ким я близька, то що поганого в тому, щоб поговорити про це з братами й сестрами?» Говорити про них можна, але важливо обирати час. Поза часом зібрань, доки інша сторона бажає слухати, ти можеш про це говорити; це твоя свобода, і Божий дім не обмежуватиме тебе. Однак місце й час, які ти зараз обираєш для розмов про такі справи, неправильні. Це відбувається в церковному житті, під час зібрання, і твоя нескінченна балаканина про сімейні справи постійно турбує братів і сестер, і її слід обмежувати. Хіба це не правило? Це справді правило. Нерозуміння правил неприпустиме, оскільки це може призвести до нерозумних учинків і заважання іншим. Поведінку, висловлювання та манери, що спричиняють завади, слід обмежувати; це обов’язок лідерів і працівників, а також обов’язок усіх братів і сестер. Деякі люди зазвичай мало що говорять під час бесід на зібраннях, але щойно в їхньому сімейному житті виникають проблеми, вони вивалюють ці дратівливі дрібниці на інших, щоб ті слухали. Хіба інші зобов’язані слухати? Хіба вони зобов’язані судити, що для тебе правильно, а що ні? У них немає таких зобов’язань. Це твої особисті справи, і ти повинна вирішувати їх самостійно; не слід говорити про свої особисті справи під час зібрання. Це суперечить правилам і є нерозумним, і таку поведінку слід обмежувати.

У деяких людей діти вступають до університету, і вони починають турбуватися про майбутнє своїх дітей, шукаючи для них зв’язки, постійно розмірковуючи: «У нашій родині немає державних службовців; яку роботу зможе знайти мій син після закінчення університету? А як щодо його майбутнього? Чи зможе він утримувати мене в старості? Мені потрібно знайти спосіб забезпечити йому хорошу роботу після випуску». Приходячи на зібрання, вони кажуть: «Мій син дуже слухняний. Він не тільки підтримує мою віру в Бога, але й сам хоче увірувати після закінчення університету. Однак є одна річ: навіть якщо ми віримо в Бога, нам однаково потрібно заробляти на життя, чи не так? Я не знаю, яку роботу він зможе знайти після випуску. Які роботи зараз добре оплачуються? Сестро така-то, я чула, що твій чоловік – менеджер. Чи є в нього якась можливість допомогти? Мій син освічений, він бачив світ, у нього кращий рівень, ніж у мене, і він добре розбирається в комп’ютерах; у майбутньому він зможе виконувати обов’язки в Божому домі. Але зараз потрібно спочатку вирішити питання з роботою; йому буде важко, якщо він не зможе знайти роботу». Щоразу, коли вони приходять на зібрання, вони підіймають ці питання, і розмова триває нескінченно. Вони дивляться, хто може їм поспівчувати, а потім намагаються налагодити із цими людьми стосунки. Під час зібрань вони намагаються зблизитися з ними, догоджають їхнім уподобанням і навіть дарують подарунки, іноді приносячи смачну їжу або купуючи для них дрібні речі. Хіба це не налагодження особистих стосунків і готування ґрунту? Яка мета готування ґрунту? Це використання інших для вирішення своїх особистих справ, для досягнення власних цілей. Під час зібрань вони не хочуть слухати, як брати й сестри діляться своїми досвідними свідченнями, вони ігнорують будь-яку роботу, яку для них влаштовує Божий дім, і не бажають слухати братів і сестер, які намагаються допомогти й порадити їм щодо їхнього стану. Вони особливо захоплені лише пошуком роботи для свого сина й нескінченно про це говорять. Вони не тільки говорять з усіма, кого бачать, але й під час зібрань. Коротко кажучи, вони особливо уважні до цієї справи й докладають до неї багато зусиль. На кожному зібранні вони мусять забирати в братів і сестер певний час, щоб поговорити про це. Навіть коли бесідують про власний досвід, вони не забувають згадати про це, говорячи доти, доки всі не втратять терпець і не відчують відразу, а більшість людей почувається занадто ніяково, щоб їх зупинити. У цей момент лідери й працівники повинні виконати свій обов’язок і обмежити їх, сказавши: «Усі знають про твою ситуацію. Якщо хтось із братів і сестер бажає допомогти, це ваші особисті стосунки. Якщо інші не бажають допомагати, не слід їх змушувати. Допомога твоєму синові в пошуку роботи – це не зобов’язання чи відповідальність братів і сестер; це твоя особиста справа, і вона не повинна забирати дорогоцінний час братів і сестер, відведений на те, щоб їсти й пити Божі слова та бесідувати про істину. Не заважай іншим їсти й пити Божі слова, бесідуючи про свої особисті справи. Після зібрання ти можеш говорити з ким хочеш, шукати допомоги в кого хочеш, але не використовуй для цього час зібрання. Використання часу зібрання для вирішення особистих справ є позбавленим розуму й ганебним; це прояв заважання церковному життю. На цьому це питання має бути закрите». Ось що повинні робити лідери й працівники.

Під час зібрань деякі літні пані помічають, що молоді сестри в приймаючих сім’ях гарні, чесні, щиро вірять у Бога й прагнуть до істини, тож вони їм подобаються й вони хочуть, щоб ці молоді сестри стали їхніми невістками. Вони не тільки постійно підіймають це питання під час зібрань, але й щоразу, приходячи на зібрання, роблять маленькі послуги й виявляють особливу турботу до молодих сестер. Навіть коли молоді сестри не погоджуються, вони наполегливо докучають і набридають їм, не відпускаючи їх. Що це за люди? Хіба в них не низькі моральні якості? Зважаючи на те, що всі вони сестри у вірі, більшість може лише бесідувати про Божі наміри та Його слова, щоб розв’язати ці проблеми. Однак деяким людям бракує совісті, розуму та самоусвідомлення, у них величезні особисті бажання, і вони хочуть втілити будь-які свої егоїстичні бажання без жодного почуття сорому. Отож деякі люди стають жертвами й почуваються незручно під час зібрань. Хіба це не спричиняє завад іншим? Що слід робити в таких ситуаціях? Церковні лідери повинні втрутитися, щоб обмежити й усунути подібні речі з церковного життя та з-поміж братів і сестер. Крім того, деякі люди приносять на зібрання всілякі настрої: їхній син непокірний, їхня невістка постійно носить речі до будинку своїх батьків, конфлікти між свекрухою та невісткою… Вони говорять про ці дратівливі дрібниці на кожному зібранні, починаючи свої скарги зі слів: «Усе, що говорить Бог, – правда; людство зараз таке розбещене! Тільки подивіться на мого сина й невістку, у них немає ні совісті, ні розуму – це і є відсутність людськості, про яку говорить Бог, вони навіть гірші за тварин. Навіть ягнята знають, що треба ставати на коліна, коли ссуть молоко, а мій син забуває про матір, щойно в нього з’являється дружина!» Щоразу, коли вони приходять на зібрання, вони виливають ці скарги. Є також люди, які, приходячи на зібрання, говорять про справи у своїх компаніях: хто має високі показники на роботі й отримує більші премії; кого підвищать наступного місяця, тоді як у них немає надії; хто найкраще одягається й купує найбільше брендових речей; яка жінка вийшла заміж за багатого чоловіка… Ті, хто вірить у Бога довше й має певну основу, не хочуть слухати такі розмови, і їм це огидно. Однак деякі нові віруючі, які ще не заклали основи й не розвинули інтересу до Божих слів, вважають такі теми захопливими, думаючи, що знайшли місце для розмов і налагодження особистих стосунків. Під час зібрань вони перемовляються, і поступово двоє людей знаходять спільну мову й утворюють зв’язок, розвиваючи так особисті стосунки. Місце зібрання перетворилося на майданчик для укладання угод, місце, де люди ведуть пусті розмови, налагоджують особисті стосунки, ведуть ділові перемовини та займаються комерційною діяльністю. Це ті проблеми, які лідери й працівники повинні негайно виявляти й припиняти.

Деякі люди приходять на зібрання з метою знайти собі хорошу роботу, деякі – щоб допомогти своїм чоловікам отримати підвищення, деякі – щоб знайти хорошу роботу для своїх дітей, а деякі – щоб купити товари зі знижкою. Інші приходять, щоб знайти хорошого головного лікаря для хворих у своїй родині, не даючи при цьому багато подарунків. Коротко кажучи, для цих маловірів, які не прагнуть до істини й мають приховані мотиви, час церковних зібрань – найкращий час для налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ. Часто під приводом бесіди про Божі слова або про пізнання цього нечестивого світу та сутності цього розбещеного людства вони підіймають власні труднощі та питання, які хочуть обговорити, поступово демонструючи свої приховані егоїстичні мотиви та особисті справи, які прагнуть вирішити. Вони демонструють власні наміри й змушують інших помилково вважати, що вони зіткнулися з труднощами, натякаючи, що всі повинні виявити любов і допомогти їм безкорисливо й не очікуючи нічого натомість. Вони виступають під прапором віри в Бога, щоб використовувати різні лазівки, шукаючи на місцях зібрань друзів, яких хочуть завести, і тих, хто може для них щось зробити. Дехто, бажаючи купити автомобіль за внутрішньою ціною, вишукує серед братів і сестер тих, хто працює в автосалоні або має зв’язки з власником автосалону. Визначивши свою ціль, вони починають діяти, підлещуючись до них і формуючи зв’язки. Якщо цій людині подобається читати Божі слова, вони часто відвідують її дім, щоб разом читати Божі слова, а на зібраннях сідають поруч і обмінюються контактною інформацією. Потім вони розпочинають свій наступ, рішуче налаштовані не здаватися, доки не досягнуть своєї мети. Усе це – проблеми, які часто виникають у церкві та серед людей. Якщо ці проблеми виникають у місцях зібрань і під час зібрань, вони, по суті, спричиняють переривання й завади в церковному житті, впливаючи на нього. Якщо в церкві тривалий час немає церковного життя, то ця церква перетворюється на громадську групу, на майданчик для укладання угод, місце для налагодження особистих стосунків, пошуку послуг через чорний хід і вирішення особистих справ. Природа цього місця змінюється, і які наслідки цього? Щонайменше це призводить до втрати церковного життя, тобто до втрати дорогоцінного часу, проведеного в молитовному читанні Божих слів із братами й сестрами та в розумінні істини. Ба більше й найважливіше, це призводить до втрати дорогоцінної можливості для роботи Святого Духа, для просвітлення людей до розуміння істини. Усе це шкодить життю-входженню людей. Тому, заради блага та життя-входження Божих обранців, а також щоб нести відповідальність за життя кожної людини, необхідно зупиняти й обмежувати таких осіб; це робота, яку повинні виконувати лідери й працівники. Звісно, якщо звичайні брати й сестри можуть розпізнати цих людей та їхні дії, вони також повинні виступити, щоб відмовити й сказати їм «ні». Особливо під час церковного життя, що є найважливішим часом для людей, якщо хтось займає час зібрань, щоб говорити про ці справи й вирішувати їх, брати й сестри мають право ігнорувати їх, і тим більше – право зупиняти й відмовляти в таких речах. Чи правильно так робити? (Так.) Деякі люди думають, що такі дії Божого дому свідчать про брак людського тепла. Чи є людське тепло нормальною людськістю? Чи відповідає людське тепло істині? Якщо ти маєш людське тепло й займаєш час зібрання для своїх особистих справ, навіть змушуючи більшість людей супроводжувати й підтримувати тебе, досягаючи своєї мети вирішення особистих справ, і порушуєш нормальний порядок читання Божими обранцями Божих слів і бесіди про істину, і змушуєш їх втрачати цей дорогоцінний час, – чи справедливо це щодо них? Чи відповідає це наявності людського тепла? Це найбільш нелюдяний і аморальний підхід, і люди повинні виступити й засудити його. Якщо лідери й працівники – неефективні слабаки, нікчемні й нездатні негайно зупиняти й обмежувати таку поведінку, не виконують справжньої роботи, то брати й сестри з почуттям справедливості повинні об’єднатися, щоб запобігти поширенню такої поведінки та атмосфери в церкві. Якщо ти не хочеш втрачати дорогоцінний час для читання Божих слів і бесіди про істину, не хочеш, щоб твоєму життю-входженню заважали й завдавали збитків, руйнуючи твій шанс на спасіння, то ти повинен виступити, щоб відмовити, зупинити й обмежити ці явища. Такі дії є доречними й відповідають Божим намірам. Декому з вас ніяково так робити; тобі може бути ніяково, але нечестивим – ні. У них вистачає нахабства займати твій дорогоцінний час зібрання: час для роботи Святого Духа й для того, щоб Бог просвітив тебе. Якщо тобі ніяково відмовити їм, то ти заслуговуєш на збитки у своєму житті! Якщо ти бажаєш виявляти любов до сатан, дияволів і маловірів, пропонуючи їм допомогу, жертвуючи собою заради інших і нехтуючи принципами, кого ти можеш звинувачувати в збитках у своєму житті? Тому всі випадки налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ повинні бути повністю викорінені з церковного життя. Якщо хтось наполягає на своєму й уперто продовжує балакати про свої побутові справи, вести пусті розмови, вирішувати особисті справи або шукати роботу й романтичних партнерів для інших під час зібрань, знаходячи в такий спосіб різні виправдання, щоб згаяти цей час, – як слід поводитися з такою людиною? По-перше, її слід зупинити; якщо вона однаково не слухає, тоді слід застосувати ізоляцію та обмеження. Якщо вона продовжує створювати завади за лаштунками, підлещуючись до кого тільки може й скрізь турбуючи нормальне життя братів і сестер, тоді її слід вичистити й не вважати братом чи сестрою. Вона не придатна жити церковним життям і не гідна брати участь у зібраннях. Таких людей слід обмежувати й відкидати. Ця робота, звісно, також є важливим завданням, яке повинні виконувати лідери й працівники всіх рівнів. Коли виникають такі справи й ситуації, лідери й працівники повинні першими виступити й зупинити їх. Як їх зупиняти? Слід сказати їм: «Чи знаєш ти, що така твоя поведінка вже спричинила переривання й завади в церковному житті? Це те, що всі брати й сестри вважають огидним і ненавидять, і це також засуджується Богом. Ти повинен припинити таку поведінку. Якщо ти не послухаєш умовлянь і наполягатимеш на своєму, то твоє церковне життя буде припинене, твої книги Божих слів будуть забрані, і церква більше не визнаватиме тебе!» Звісно, є деякі люди, які через свій малий духовний зріст і нерозуміння істини можуть іноді побалакати про побутові справи, налагодити з кимось стосунки або вирішити якусь дрібну справу, і ситуація не надто серйозна. Чи це припустимо? (Так.) За обставин, що не спричиняють жодних завад для всіх, припустимо, щоб брати й сестри допомагали одне одному й виявляли трохи любові. Але про що ми бесідуємо? Про те, коли така поведінка й дії вже спричинили переривання й завади в нормальному церковному житті; у таких випадках причетних слід зупиняти й обмежувати. Нам не слід дозволяти їм продовжувати переривати церковне життя й заважати йому. Вжиття цих заходів є корисним для життя-входження братів і сестер. Деякі люди виявляють подібну поведінку, але ситуація не є серйозною й не становить переривань і завад; це просто нормальна взаємодія між братами й сестрами, які зазвичай допомагають одне одному й консультуються, або розпитують про загальновідомі речі, яких хтось не розуміє. Доки це не займає час зібрань, доки обидві сторони на це погоджуються й бажають цього, не нав’язуючись одне одному, і це взаємодія, що входить у рамки нормальної людськості, то це припустимо, і церква не обмежуватиме цього. Є лише одна річ: якщо чиїсь необачні висловлювання та дії в церковному житті спричиняють турбування або завади для братів і сестер, і деякі люди відчули через це огиду й висловили свої заперечення, тоді лідери й працівники повинні втрутитися, щоб розв’язати цю проблему. Або, якщо інші вже повідомили про когось, заявивши, що ця людина не бесідує про Божі слова під час зібрань, а натомість балакає про свої побутові справи й налагоджує особисті стосунки, ставлячись до місця зібрання як до місця для налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ, просячи в інших послуг і використовуючи кого тільки може; і заявивши, що ця людина має низьку гідність, є егоїстичною, ницою й мерзенною, і не прагне до істини, а скрізь шукає вигоди, шукаючи різні можливості для власної користі, – тоді таку людину слід ізолювати.

Деякі особи використовують заможних і впливових братів і сестер, щоб ті для них щось робили, і якщо їхні прохання не виконуються, вони часто осуджують їх за спиною, стверджуючи, що цим людям бракує любові й вони не є справжніми віруючими, і навіть хочуть доповідати про них. Чи зустрічали ви таких осіб? Хіба не слід розбиратися з такими людьми? Коли ви стикаєтеся з такими ситуаціями, що слід робити? Лідери й працівники повинні втрутитися, щоб розв’язати проблему, діючи відповідно до принципів, щоб гарантувати, що братів і сестер не турбують. Хіба неправильно, що хтось відмовляється щось для них робити? Хіба відмова допомогти їм рівнозначна тому, щоб не практикувати істину або не мати любові до Бога? (Ні.) Допомагати комусь чи ні – це їхня власна свобода; вони мають право вибору. Божий дім не встановлює, що брати й сестри повинні допомагати одне одному вирішувати сімейні труднощі в рамках церковного життя. Церковне життя – це не місце для розв’язання сімейних проблем, а місце зібрання для того, щоб їсти й пити слова Божі та зростати в житті. Деякі люди використовують церковне життя для розв’язання власних проблем – які наслідки це може принести? Хіба це не впливає на те, як Божі обранці їдять і п’ють Боже слово та споряджаються істиною? Особисті життєві проблеми можна розв’язувати приватно з братами й сестрами; немає потреби виносити їх у церковне життя для розв’язання. Кожен повинен знати, які наслідки виникають, коли вирішення особистих справ заважає Божим обранцям жити церковним життям. Щойно лідери й працівники виявляють такі справи, вони повинні втрутитися, щоб їх вирішити. Вони повинні захищати тих у церкві, хто може нормально виконувати свої обов’язки, захищати тих, хто справді прагне до істини, обмежувати злих людей і не давати їм досягати своїх цілей. Це обов’язок лідерів і працівників. Слід чітко розрізняти, як ставитися до звичайних випадків у рамках третього питання, які прояви мають серйозну природу чи обставини, і які типи та прояви становлять переривання й завади. Щойно серйозність обставин чітко розрізнена, справу слід вирішувати відповідно до її природи. Це те, що повинні розуміти лідери й працівники, і це також те, що повинен осягнути кожен.