II. Відсутність піклування про витрати приношень і розпитування про них

Інший прояв неправдивих лідерів щодо зберігання приношень полягає в тому, що вони не знають, як управляти приношеннями. Вони знають лише, що до приношень не можна торкатися, що їх не можна самовільно використовувати неправомірно чи привласнювати, що вони священні, відокремлені як святі, і що про них не можна мати неналежних думок. Але коли йдеться про те, як саме добре управляти приношеннями, як бути добрим розпорядником у їхньому збереженні, у них немає ні шляху, ні принципів, ні конкретних планів чи кроків для цієї роботи. Отже, у таких справах, як реєстрація, підрахунок і збереження приношень, а також перевірка рахунків надходжень і витрат та перевірка витрат, ці неправдиві лідери досить пасивні. Коли хтось подає щось на затвердження, вони це підписують. Коли хтось подає заяву на відшкодування, вони його дають. Коли хтось подає заяву на гроші для якоїсь мети, вони їх видають. Вони не знають, де зберігаються різні пристрої та обладнання. Вони також не знають, чи підходящий їхній хранитель, і не знають, як це визначити; вони не можуть розгледіти наскрізь серця людей і не можуть розгледіти наскрізь сутність людей. Отже, хоча є записи про всі вихідні приношення в межах сфери управління цих людей, якщо поглянути на деталі витрат у цих рахунках, то багато з них є нерозумними й непотрібними – багато з них є надмірними й марнотратними. Приношення втрачаються під підписами цих лідерів і працівників. Зовні здається, що вони виконують конкретну роботу, але насправді в їхніх діях немає жодних принципів. Вони не проводять перевірки – вони роблять це для годиться, дотримуючись правил і приписів, і нічого більше. Це зовсім не відповідає стандартам управління приношеннями, і тим паче його принципам. Отже, у період, коли працюють неправдиві лідери, є занадто багато нерозумних витрат. Якщо є хтось, хто наглядає й управляє, то як виникають ці нерозумні витрати? Так стається тому, що ці лідери і працівники не несуть відповідальності у своїй роботі. Вони виконують її для годиться й вирішують справи недбало, і вони не діють згідно з принципами. Вони не ображають інших, поводяться як безвідмовні люди й не проводять належної перевірки. Може навіть не бути жодної справді відповідальної людини серед тих, хто управляє приношеннями, жодної, хто може справді провести перевірку. Неправдиві лідери не зважають на те, чи є підходящими люди, що зберігають приношення, або на те, чи є якісь небезпечні ситуації в місці розташування церков цих людей. Для них, доки вони самі в безпеці, усе гаразд. Коли виникає небезпека, перше, про що вони думають, – це куди їм бігти й чи не заберуть їхні власні гроші, тоді як вони не дізнаються й не питають про місцезнаходження приношень або про те, чи вони в небезпеці. Через кілька місяців або навіть пів року після інциденту вони можуть запитати, керуючись совістю, і коли вони дізнаються, що деякі приношення потрапили у володіння великого червоного дракона, що деякі були розтрачені злими людьми, а місцезнаходження деяких невідоме, вони на деякий час засмутяться – трохи помоляться, визнають свою помилку, і на цьому все закінчиться. Що це за створіння? Хіба немає проблеми в такій роботі? Як Бог поставиться до того, хто має таке ставлення до приношень? Чи вважатиме Він його істинно віруючим? (Ні.) Ким Він його тоді вважатиме? (Невіруючим.) Коли Бог вважає когось невіруючим, чи відчуває щось ця людина? Вона стає байдужою й тугодумною духом, і коли вона діє, у неї немає Божого просвітлення, чи керівництва, чи будь-якого світла. У неї немає Божого захисту, коли з нею щось трапляється, і вона часто негативно налаштована й слабка, живе в темряві. Хоча вона часто слухає проповіді й може страждати та платити ціну у своїй роботі, вона просто не досягає жодного прогресу й виглядає жалюгідно. Ось такі її «результати». Хіба це не важче витримати, ніж покарання? Скажіть Мені, якщо це результат віри людини в Бога, то це привід для радості й святкування чи для скорботи й плачу? На Мою думку, це недобрий знак.

Неправдиві лідери ніколи не ставляться серйозно до роботи з управління приношеннями. Хоча вони кажуть: «Люди не мають торкатися Божих приношень; Божі приношення не мають ніким привласнюватися, і вони не мають потрапляти до рук поганих людей», і вони досить добре виголошують ці гасла, і їхні слова звучать дуже морально й пристойно, але вони не поводяться як люди. Хоча вони не привласнюють приношень і не мають щодо них неналежних думок чи будь-якого наміру їх захопити, а деякі з них навіть ніколи не використовують гроші дому Божого й не торкаються Божих приношень для будь-яких своїх витрат, а натомість витрачають власні гроші, як лідери і працівники, вони взагалі не виконують жодної реальної роботи, коли йдеться про управління приношеннями. Вони навіть не роблять таких простих речей, як запитати про стан витрат приношень або провести перевірку витрат приношень. Це, очевидно, неправдиві лідери. Їхнє ставлення до приношень таке: «Я їх не витрачаю й не привласнюю, і мене також не хвилює, як їх витрачають інші або чи привласнюють їх інші». Я кажу цим неправдивим лідерам, що це твоє байдуже ставлення дуже проблематичне. Не витрачати їх і не привласнювати – це те, що мають робити люди, але як лідер або працівник, ти ще більше мусиш добре управляти приношеннями, а ти цього не зробив. Це називається нехтуванням зобов’язанням. Це прояв неправдивого лідера. Ти, можливо, не витратив ані цента й не привласнив жодного приношення, але оскільки ти не виконуєш справжньої роботи й не виконуєш жодної конкретної управлінської роботи щодо приношень, тебе характеризують як неправдивого лідера, і це виправдано й розумно. Деякі лідери взагалі ніколи не беруть і не використовують жодних приношень – навіть якщо всі інші лідери і працівники їх використовують, вони цього не роблять, і коли дім Божий розпоряджається дати їм щось, вони відмовляються. Вони здаються досить чистими й вільними від жадібності, але коли їм доручають управляти приношеннями, вони взагалі не виконують жодної конкретної роботи. Незалежно від того, хто витрачає приношення, вони це підпишуть – вони навіть не роблять жодних запитів і не кажуть про це ані слова більше. Хоча ці люди не привласнюють ані цента з приношень, у межах їхнього управління приношення потрапляють у власність злих людей, і через їхню безвідповідальність і нехтування зобов’язанням будь-хто може марнувати й розтрачувати приношення. Хіба це марнотратство й розтрата не пов’язані з їхнім поганим управлінням? Хіба це не спричинено їхнім нехтуванням зобов’язанням? (Так.) Хіба вони не причетні до лихих вчинків цих людей? Хіба вони не несуть за них відповідальності? Це велика відповідальність, і вони не можуть її уникнути! Вони просто дотримуються своєї лінії: «У будь-якому разі я не привласнюю Божі приношення, і я не хочу й не планую цього робити. Хто б не витрачав Божі приношення, я їх не витрачаю; хто б їх не брав і не використовував, я цього не роблю; хто б ними не насолоджувався, я цього не роблю. Це моє ставлення до приношень – ти можеш робити все, що хочеш!» Чи є такі люди? (Так.) Антихристи витрачають приношення на дорогий одяг, предмети розкоші й навіть автомобілі. Скажіть Мені, чи може такий неправдивий лідер усвідомити цю проблему? Вони самі не привласнюють приношень, у них таке ставлення, тож хіба вони не вважають, що привласнювати їх – це погано? (Так.) Тож, коли антихристи чинять таке велике зло, чому вони його ігнорують і не зупиняють? Чому вони не ставляться до цього серйозно? (Вони не хочуть ображати людей.) Хіба це не лихий вчинок? (Так.) Це невиконання зобов’язання, яке має виконувати розпорядник. Якщо під час твого управління приношення потрапляють у власність злих людей, якщо їх марнують, розтрачують і витрачають нерозумно, якщо вони так зникають, а ти не виконуєш жодної роботи й навіть не кажеш ані слова, хіба це не нехтування зобов’язанням? Хіба це не прояв неправдивого лідера? Якщо ти не кажеш того, що маєш казати, не виконуєш роботи, яку маєш виконувати, не несеш відповідальності, яку маєш нести, і хоча ти розумієш кожну доктрину, ти просто не виконуєш справжньої роботи, то ти, безумовно, неправдивий лідер. Ти вважаєш: «У будь-якому разі я не привласнюю приношень; якщо інші це роблять, це їхня справа». Хіба ти тоді не неправдивий лідер? Не привласнювати приношень – це твоя особиста справа, але чи добре ти зберіг приношення? Чи виконав ти своє зобов’язання щодо приношень? Якщо не виконав, ти неправдивий лідер. Не шукай собі виправдань, кажучи: «У будь-якому разі я не привласнюю приношень, тому я не неправдивий лідер!» Непривласнення приношень не є критерієм для оцінки того, чи відповідає лідер або працівник стандарту; істинний критерій того, чи відповідають вони стандарту, – це те, чи виконують вони своє зобов’язання, чи роблять те, що має робити людина, і чи виконують повинність, яку має виконувати людина, у справах, доручених їм Богом, – ось що найважливіше. Отже, в управлінні приношеннями, якими є твої повинність і зобов’язання? Чи виконав ти все це? Цілком очевидно, що ні. Ти просто робиш це для годиться; ти боїшся ображати людей, але ти не боїшся ображати Бога. Ти нехтуєш приношеннями, бо боїшся ображати людей, боїшся зашкодити своєму доброму образу в їхніх очах, якщо в тебе є такий прояв, ти, безумовно, неправдивий лідер. Це не навішування на тебе ярлика. Факти очевидні для всіх: ти не можеш навіть виконати свою повинність і зобов’язання – ти такий егоїстичний! Ти досить добре, сумлінно й ретельно управляєш своїми речами, своєю особистою власністю. Ти не дозволяєш цим речам псуватися від негоди; ти не дозволяєш нікому їх забирати й не дозволяєш нікому використовувати себе. Але щодо приношень у тебе зовсім немає почуття відповідальності – ти не виконуєш навіть десятої частини того зобов’язання, яке ти несеш, управляючи своїми речами. Як тебе можна вважати добрим розпорядником? Як тебе можна вважати лідером або працівником? Ти, очевидно, неправдивий лідер. Це прояв одного з видів неправдивих лідерів.

III. Обмеження розумних витрат

Є ще один тип неправдивих лідерів, і вони також досить огидні. Коли такі люди стають лідерами, вони бачать, що людина, яка зберігала приношення, витрачала гроші надзвичайно марнотратно й неощадливо, тому вони її відстороняють. Тоді вони хочуть знайти людину, яка вміє ретельно планувати й уважно складати бюджет, яка справді рахує кожну копійку та знає, як економно вести господарство. Вони думають, що саме така людина буде добрим розпорядником, але виявляється, що, на їхню думку, ніхто не підходить, і зрештою вони самі зберігають приношення. Коли брати й сестри кажуть, що для проповідування Євангелія потрібно надрукувати кілька примірників книг із Божими словами, ці лідери не дозволяють цього робити, думаючи, що друк книг коштує чимало; їм байдуже, чи це терміново потрібно для роботи, поки вони заощаджують гроші, їм це підходить. Вони просто не знають, де використання Божих приношень найбільше відповідало б Його намірам; усе, що вони вміють, – це захищати Божі приношення й не дозволяти до них узагалі торкатися. Вони не витрачають того, що слід витратити, – ото вони «добре» проводять перевірку! Як за таких умов може просуватися робота? Чи є в цих лідерів принципи в їхніх діях? (Ні.) Вони не дозволяють виконувати належну роботу, друкувати потрібні книги чи витрачати необхідні гроші – вони не дозволяють жодних розумних витрат. Це управління? (Ні.) Що ж це таке? Це нерозуміння принципів. Люди, яким бракує розуміння принципів, не знають, як управляти приношеннями, коли працюють. Вони вважають, що мусять наглядати за грошима й не дозволяти, щоб їх поменшало хоч на копійку, і що, хоч би якими були витрати, до грошей не можна торкатися. Чи відповідає це Божим намірам? (Ні.) Регулювання й перевірка без принципів – це не управління. Бездумні витрати, марнотратство й розтринькування – це не управління, але й не дозволяти витрачати ні копійки та обмежувати розумні витрати через перевірку – це теж не управління. Ні те, ні інше не відповідає принципам. Оскільки деякі люди не розуміють принципів використання, розподілу приношень і управління ними, виникають усілякі фарси та всілякий хаос. Зовні ці лідери здаються досить відповідальними й відданими, але як щодо роботи, яку вони виконують? (Вона безпринципна.) І оскільки вона безпринципна, євангельська робота в їхній місцевості стикається з перешкодами й обмеженнями, а деяка професійна робота також обмежується через їхню надто сувору перевірку використання приношень. Зовні вони здаються дуже сумлінними й відповідальними в зберіганні приношень. Але насправді, оскільки вони не мають духовного розуміння й просто діють на основі своїх уявлень і фантазій, та ще й проводять перевірку для Божого дому під приводом ощадливості заради церкви, вони серйозно впливають на просування різних напрямів церковної роботи, навіть не усвідомлюючи цього. Чи можна таких людей охарактеризувати як неправдивих лідерів? (Так.) Це кваліфікує їх як неправдивих лідерів. До певної міри вони вже спричинили переривання й завади в євангельській роботі та в роботі церкви. Ці переривання й завади спричинені їхнім нерозумінням принципів, а також тим, що вони безрозсудно працюють, ґрунтуючись на власних уподобаннях і уявленнях, і не шукають істин-принципів, не обговорюють нічого й не співпрацюють з іншими. Коли приношення в них, їх не марнують і не розтринькують, але вони не можуть розумно використовувати приношення згідно з принципами й не дозволяють їх використовувати просто заради їхнього збереження, і, як наслідок, робота з поширення Євангелія затримується, а нормальне функціонування роботи Божого дому зазнає впливу. Отже, на основі цього прояву анітрохи не буде перебільшенням охарактеризувати їх як неправдивих лідерів. Чому таких людей також характеризують як неправдивих лідерів? Вони не знають, як виконувати роботу, а їхнє сприймання того, як ставитися до приношень, і способи ставлення до них настільки перекручені, тож чи можуть вони добре виконувати іншу роботу? Звісно, ні. Хіба немає проблеми зі сприйманням цих людей? (Є.) Їхнє сприймання перекручене, вони дотримуються приписів, вдаються до лицемірства і є псевдодуховними. Вони не зважають на роботу Божого дому й не діють згідно з принципами – вони не можуть знайти принципів для дій і просто керуються власною дрібною хитрістю та власною волею й дотримуються приписів. Ось чому їхня робота призводить до переривань і завад. Їхній спосіб роботи безглуздий і незграбний – це огидно. Очевидно, що такі люди – неправдиві лідери. Чи каже хто-небудь: «Я так добре зберігаю приношення, я так уважно виконую цю роботу, і однаково мене характеризують як неправдивого лідера. Тоді я більше не буду ними управляти! Хто хоче, нехай витрачає; хто хоче, нехай використовує; хто хоче, нехай бере!»? Чи є хтось, у кого виникає така думка? Тож яка наша мета в розвінчуванні різних станів і проявів усіляких неправдивих лідерів? (Щоб спонукати людей осягнути принципи й уникати шляху неправдивих лідерів.) Правильно. Щоб спонукати людей осягнути принципи, бути здатними добре виконувати свою роботу й своє зобов’язання відповідно до принципів, не керуватися фантазіями й уявленнями, не плекати людської волі чи запальності, не дозволяти теорії, яку вони собі уявили, замінювати істини-принципи, не вдавати із себе духовних і не використовувати те, що вони вважають духовністю, як підробку чи заміну принципів. Такі люди справді існують серед лідерів і працівників, і варто сприймати їх як застереження.

IV. Привласнення приношень і насолода ними

Є ще один тип неправдивих лідерів, і робота, яку вони виконують в управлінні приношеннями, – це ще більший хаос. Вони вважають, що як лідери чи працівники не можуть постійно стежити за приношеннями або бути такими уважними до них. Вони думають, що їм просто потрібно добре виконувати адміністративну роботу церкви, добре виконувати роботу церковного життя та життя-входження Божих обранців, а крім того, забезпечувати належне виконання різноманітної професійної роботи. Вони вважають, що приношення – це гроші та речі, які Бог надає церкві, і що ці гроші та речі призначені для задоволення потреб лідерів і працівників у їхньому житті та роботі. Вони мають на увазі, що приношення приготовлені для лідерів і працівників, і щойно когось обрано лідером чи працівником, Бог дозволяє йому насолоджуватися цими приношеннями, і що лідери та працівники мають пріоритет у їхньому розподілі, насолоді ними та їхньому витрачанні. Отже, щойно людина стає лідером чи працівником, вона стає господарем приношень, їхнім управителем і власником. Коли люди такого типу стикаються з приношеннями у своїй роботі, вони не реєструють їх, не підраховують і не зберігають, не перевіряють рахунки надходжень і витрат приношень, і тим паче не перевіряють стан їхніх витрат і розподілу. Натомість вони з’ясовують і дізнаються, які є приношення і чи є серед них такі, якими можуть насолоджуватися лідери та працівники. Ось таке ставлення до приношень у цих лідерів і працівників. На їхню думку, приношення не потрібно реєструвати, підраховувати, зберігати або перевіряти їхні надходження, витрати чи стан витрачання – такі речі їх не стосуються, – їм просто потрібно розподіляти приношення між лідерами та працівниками, надаючи їм пріоритет у насолоді приношеннями. На їхню думку, те, що кажуть лідери та працівники, – це і є принцип; саме вони вирішують, як витрачати й розподіляти приношення. Вони вважають, що бути обраним лідером чи працівником означає, що людина вже була вдосконалена, і що, як священник, вона має привілей насолоджуватися приношеннями, а також право вирішального голосу, право використання та право розподілу, коли йдеться про приношення. У деяких церквах, перш ніж речі, які жертвують брати й сестри, можуть бути зареєстровані, підраховані та передані на зберігання відповідним персоналом, лідери та працівники вже переглянули, просіяли й відфільтрували їх, залишивши собі все, що можуть використати, з’ївши все, що можуть з’їсти, одягнувши все, що можуть носити, і розподіливши все, що їм не потрібно, безпосередньо тому, хто цього потребує, тим самим вершачи справи замість Бога. Це їхній принцип. Що тут відбувається? Вони справді думають, що вони священники? Хіба це не крайній брак розуму? (Так.) Є й інші лідери та працівники, які бачать, що в одній родині не вистачає двох стільців, в іншій – плити, а хтось має слабке здоров’я й потребує харчових добавок, і тоді використовують гроші Божого дому, щоб усе це купити. Розподіл, споживання, витрачання та право використання всіх приношень належать цим лідерам і працівникам – чи є в цьому сенс? Хіба такий підхід не спричинений тим, що з їхнім сприйняттям щось не так? На якій підставі вони тут розпоряджаються? Чи мають лідери та працівники право контролювати приношення? (Ні.) Приношення дані їм для управління, а не для того, щоб вони їх контролювали й користувалися ними. Вони не мають привілею насолоджуватися ними. Чи є лідери та працівники рівними священникам? Людям, які були вдосконалені? Чи є вони власниками приношень? (Ні.) Тоді чому вони вирішують використовувати приношення, щоб купувати речі для тієї чи іншої родини, без схвалення – чому вони мають таке право? Хто дав їм це право? Чи є в упорядкуваннях роботи таке положення: «Перше, що мають зробити лідери та працівники після вступу на посаду, – це взяти під повний контроль фінанси Божого дому»? (Ні.) Тоді чому частина лідерів і працівників так вважає? У чому тут проблема? Коли брат чи сестра жертвує дорогий одяг, а наступного дня його носить лідер чи працівник, що відбувається? Чому приношення, зроблені братами й сестрами, потрапляють до рук окремої людини? «Окрема людина» тут – це не хто інший, як лідер чи працівник. Вони не просто не управляють приношеннями в належний спосіб – натомість вони першими привласнюють їх і особисто ними насолоджуються. У чому тут проблема? Якщо ми подивимося на цього лідера чи працівника з огляду на те, що він не виконує справжньої роботи в управлінні приношеннями, то його можна охарактеризувати як неправдивого лідера, але якщо ми подивимося на нього з огляду на те, що він привласнює приношення й особисто насолоджується ними, то його на сто відсотків можна охарактеризувати як антихриста. Отже, як саме буде розумно охарактеризувати таку розглядувану людину? (Як антихриста.) Він і неправдивий лідер, і антихрист. Управляючи приношеннями, неправдиві лідери переглядають усі приношення й доручають людям управляти ними. Але перед цим вони привласнюють частину для себе й вирішують розподілити іншу частину без будь-якого схвалення. Що ж до речей, які залишилися, яких вони не хочуть або не знають, що це таке, але не бажають віддавати, – вони поки що відкладають такі речі вбік. Коли йдеться про те, де знаходяться ці приношення, чи є відповідна людина для їхнього зберігання, чи слід їх регулярно перевіряти, чи хтось їх краде, чи хтось їх привласнює, – неправдиві лідери цим усім цілковито не переймаються. Їхній принцип такий: «Я вже прибрав собі до рук те, чим мені слід насолоджуватися, і те, що мені потрібно. Хто хоче взяти залишки, які мені не потрібні, нехай бере; хто хоче ними управляти, нехай управляє. Вони належать тому, хто першим їх схопить, – у чиї руки вони потраплять, той і скористається». Що це за принцип і логіка? Такі люди – просто дияволи й звірі!

Одного разу один неправдивий лідер сказав, що в коморі досить багато речей, і Я запитав, чи зареєстрували їх. Він відповів: «Я навіть не знаю, що це за речі, тому їх неможливо зареєструвати». Я сказав: «Це нісенітниця. Як це неможливо їх зареєструвати? Мають бути записи про них відтоді, як їх сюди вперше принесли!». «Це було досить давно, неможливо дізнатися». Що це за розмови? Хіба він бере на себе відповідальність? (Ні.) Я сказав: «Там є одяг – подивися, кому з братів і сестер він потрібен, і видай їм». «Деякий одяг уже вийшов з моди. Нікого він не цікавить». Я сказав: «Видай те, що потрібно братам і сестрам, а з тим, що їм не потрібно, розберися в належний спосіб». Він не виконав цю справу до кінця. Чи був він сумлінним і старанним? Коли його просять виконати якусь частину роботи, він постійно скаржиться, говорить негативні речі й указує на труднощі. Чого він не каже, так це того, що добре впорається з цими справами згідно з принципами. У нього немає ані найменшого наміру коритися. Хоч би яку вимогу йому висували, він продовжує говорити про труднощі, ніби якщо він змусить ту людину замовкнути, продовжуючи в тому ж дусі, то переможе, візьме гору, і на цьому його робота буде завершена. Що це за створіння? Тебе зробили лідером чи працівником не для того, щоб ти міг створювати проблеми або вказувати на труднощі й питання, – а для того, щоб ти міг розв’язувати проблеми й долати труднощі. Якщо ти справді здібний у своїй роботі, то, піднявши питання й труднощі, ти б далі розповів, як ти з ними розбиратимешся та як розв’язуватимеш їх згідно з принципами. Неправдиві лідери можуть лише вигукувати гасла, проповідувати доктрини, вихвалятися й говорити про об’єктивні виправдання та відмовки – у них немає жодної реальної працездатності, і в управлінні приношеннями вони так само не здатні діяти згідно з принципами чи виконувати своє зобов’язання. Ось настільки вони недоумкуваті й нездатні, але однаково вважають, що тепер, коли вони стали лідерами чи працівниками, у них є привілеї та статус, вони мають видатне становище і є власниками та користувачами приношень. Такий неправдивий лідер уміє лише насолоджуватися привілеєм витрачати приношення – він не може побачити чи виявити жодних випадків нерозумного, безладного витрачання приношень, а навіть якщо й бачить, то нічого не робить, щоб із цим розібратися. Чому так? Тому що він уміє лише насолоджуватися почуттям вищості, яке дає становище лідера чи працівника, – він зовсім не розуміє Божих вимог до лідерів і працівників або принципів виконання роботи Божого дому. Він просто нікчема, просто непотріб і просто недоумкуватий. Хіба не огидно, що такі безтолкові люди ще й хочуть насолоджуватися благами статусу? Що ви зрозуміли з нашого розвінчання такого типу неправдивих лідерів? Щойно така людина стає лідером чи працівником, вона хоче плести інтриги щодо приношень, і її очі прикуті до приношень. З одного погляду можна сказати, що вона давно жадала марнотратно витрачати гроші й розтринькувати приношення. Тепер нарешті в неї з’явився шанс; вона може так само свавільно витрачати гроші й використовувати Божі приношення як заманеться, насолоджуючись тим, чого не заробила. Так повністю розвінчується її жадібна справжня сутність. Чи бачите ви таких людей серед колишніх і нинішніх лідерів і працівників? Вони завжди неправильно тлумачать зобов’язання й визначення лідерів і працівників, і щойно стають лідерами чи працівниками, починають вважати себе господарями Божого дому, зараховують себе до лав священників і вважають себе видатними особами. Хіба це не трохи недоумкувато? Невже, ставши лідером чи працівником, особа перестає бути розбещеною людиною? Невже вона одразу стає освяченою? Ставши лідером, вона більше не знає, хто вона така, і думає, що має насолоджуватися приношеннями, – хіба такі люди не недоумкуваті? Такі люди, безперечно, недоумкуваті, у них немає розуму нормальної людськості. Навіть після такої нашої бесіди вони однаково не знають, у чому полягають обов’язки й зобов’язання лідерів і працівників. Такі лідери та працівники, безумовно, є, і прояви таких людей досить очевидні й помітні.

В основному, це і є прояви різних типів неправдивих лідерів щодо зберігання приношень. Ті, у кого проблеми серйозніші, не належать до категорії неправдивих лідерів – вони є антихристами. Отже, ви маєте добре осягнути ці межі. Якщо хтось є неправдивим лідером, то він ним і є – його не можна характеризувати як антихриста. Антихристи набагато мерзенніші за неправдивих лідерів з погляду людськості, вчинків, проявів і сутності. Більшість неправдивих лідерів має низький рівень, вони недоумкуваті, їм бракує працездатності, у них перекручене сприймання, і вони не мають духовного розуміння, їхня гідність низька, вони егоїстичні й ниці, а їхні помисли нечисті. Це призводить до того, що вони не здатні виконувати справжню роботу щодо зберігання приношень і не виконують її, і це впливає на розумне управління та належне зберігання приношень. Частина приношень навіть потрапляє до рук злих людей, оскільки неправдиві лідери нехтують своїми зобов’язаннями, не виконують справжньої роботи й не діють відповідно до принципів і вимог Божого дому – така проблема також трапляється досить часто. Різні прояви неправдивих лідерів у зберіганні приношень в основному розвінчуються так: їхня гідність низька, вони егоїстичні й ниці, їхнє сприймання перекручене, їм бракує працездатності, їхній рівень низький, вони зовсім не шукають істин-принципів і схожі на дурних і недоумкуватих людей. Хтось може сказати: «Ми визнаємо всі інші прояви, які Ти розвінчав, але якщо вони дурні й недоумкуваті, як вони могли стати лідерами?». Чи визнаєте ви, що деякі лідери та працівники дурні й недоумкуваті? Чи існують такі люди? Хтось може сказати: «Ти надто низької думки про нас. Ми всі сучасні люди, випускники коледжів чи середніх шкіл – у нас чудова здатність до розрізнення щодо цього суспільства й людства. Як ми могли обрати недоумкувату людину своїм лідером? Такого не могло статися!». А що тут неможливого? Більшість із вас недоумкувата та ще й з недостатнім інтелектом, тому вам надто легко обрати недоумкувату людину лідером. Чому Я кажу, що більшість із вас недоумкувата? Тому що більшість із вас, незалежно від того, скільки ви пережили, не може розгледіти сутність речей наскрізь і не може осягнути принципи. Ви можете роками вперто дотримуватися лише приписів, постійно застосовуючи той самий підхід без змін, залишаючись нездатними осягнути принципи, хоч би як вам бесідували про істину. У чому тут проблема? Ваш рівень надто низький. Ви не можете розгледіти сутність чи корінь проблем наскрізь і не здатні знайти закономірності розвитку речей, а тим паче дотримуватися принципів, якими слід володіти, виконуючи справи, – це і називається бути недоумкуватим. Скільки часу вам усім потрібно, щоб осягнути принципи в справах, пов’язаних із вашими обов’язками? Є деякі люди, які кілька років займаються роботою з текстами, але навіть зараз усі статті та сценарії, які вони пишуть, – це й досі порожні слова, вони й досі не можуть осягнути принципів і не знають, що таке реальність і як сказати щось реальне. Це означає мати надто низький рівень і надто низький інтелект. З тим інтелектом, яким ви володієте, хіба не було б вам надто легко обрати недоумкувату людину лідером? І ви б не просто обрали її, ви б ще й прикипіли до неї серцем. Коли її мали б відсторонити, ти б не хотів, щоб це сталося. Через два роки, коли ти розгледів би її наскрізь і здобув розуміння, ось тоді ти зміг би розрізнити, що вона – неправдивий лідер, але раніше, хоч би що тобі казали, ти б не дозволив її відсторонити. Хіба ти не ще недоумкуватіший за неї? Чому Я кажу, що деякі лідери та працівники мають недостатній інтелект? Тому що вони вміють виконувати лише найпростішу роботу. Коли йдеться про трохи складнішу роботу, вони не знають, як її виконувати, коли стикаються з невеликими труднощами, вони не знають, як із ними впоратися, а коли їм дають додаткову роботу, вони не знають, що із собою робити. Хіба це не проблема з їхнім інтелектом? Хіба таких лідерів не ви обираєте? І ви падаєте ниць у захваті від них: «Вони вірять у Бога, не шукаючи собі коханої людини, і присвячують себе Богові вже понад двадцять років. У них точно є рішучість страждати, і вони справді серйозно ставляться до своєї роботи». «Але чи розуміють вони принципи у своїй роботі?». «Якщо вже вони не розуміють, то хто ж розуміє?». І коли їхню роботу перевіряють, виявляється, що це повний безлад, вони не здатні реалізувати жодної роботи. Їм кажуть принципи їхньої роботи, але вони ніколи не знають, як її виконувати. Вони лише продовжують ставити запитання й не знають, що робити, доки їм не скажуть прямо. Сказати їм принципи – це те саме, що нічого не сказати; навіть якщо принципи перераховані один за одним, вони однаково не знатимуть, як реалізувати роботу. Чи є такі лідери? Хоч би як їм пояснювали принципи, вони їх не розуміють і не здатні реалізувати роботу. Бесідуй із ними або наставляй їх щодо тих самих слів чи справи кілька разів, і однаково вони не зрозуміють, і проблема після цього залишиться абсолютно нерозв’язаною – вони однаково питатимуть, що робити, і не обійдеться, якщо пропустити хоч рядок. Хіба вони не недоумкуваті? Хіба цих недоумкуватих лідерів не ви обираєте? (Так.) Цього ж не заперечиш, правда? Такі лідери, безумовно, є.

Різні прояви неправдивих лідерів, про які ми сьогодні бесідували, переважно стосуються роботи з управління приношеннями. Через наше розвінчання різних проявів неправдивих лідерів люди мають знати, що управління приношеннями – це важлива частина роботи для лідерів і працівників, і що вони не мають нехтувати нею. Хоча ця частина роботи із загальних справ відрізняється від іншої роботи, вона пов’язана з нормальними процесами іншої роботи Божого дому. Отже, управління приношеннями – це дуже важлива, ключова частина роботи. У чому її важливість? Речі, що зберігаються в роботі з управління приношеннями, належать Богові – якщо висловитися дещо невідповідно, ці речі є особистою власністю Бога, тому лідери та працівники тим паче мають бути щиросердими, сумлінними й старанними в цій роботі. Якщо ми розглядаємо цю роботу з погляду її природи, Я не думаю, що буде перебільшенням зарахувати її до адміністративної роботи. Ми зараховуємо її до категорії адміністративної роботи тому, що її виконання пов’язане зі ставленням людей до Бога та до Його майна. Отже, людям необхідно мати правильне ставлення й осягати правильні принципи у виконанні цієї роботи. Ми відносимо її до категорії адміністративної роботи для того, щоб спонукати лідерів та працівників зрозуміти, що виконувати цю частину роботи дуже важливо, і що ця робота є дуже вагомим дорученням і дуже важкою ношею. Це має спонукати їх до розуміння того, що вони не мають ставитися до неї як до звичайної роботи із загальних справ, – що вони мусять мати точне, глибоке знання про важливість цієї роботи, а потім стати щиросердими, сумлінними й старанними в ній. Люди можуть бути неуважними щодо інших людей – навіть якщо трапляються помилки, це не велика проблема. Але Я закликаю людей не бути безтолковими, не бути недбалими й не бути тими, хто лише говорить, а нічого не робить, у тому, як вони ставляться до Бога. Добре виконувати роботу з управління приношеннями – це важливе доручення для лідерів і працівників від Бога.

8 травня 2021 року