IV. Своєчасне з’ясування розташування приношень, а також різноманітних обставин їхніх хранителів

Окрім інспектування стану витрат приношень і розв’язання проблеми нерозумних витрат, лідери і працівники мають ще одне найважливіше завдання: вони мають своєчасно з’ясовувати розташування приношень, а також різноманітні обставини їхніх хранителів. Мета цього – не дати злим людям, людям, які виношують темні махінації, і людям із жадібними серцями використати недогляди, щоб захопити приношення. Деякі люди бачать, що в домі Божому так багато речей, і що за деякими ніхто не наглядає і не веде їхній облік, і тому вони завжди думають про те, коли зроблять ці речі своєю приватною власністю і матимуть їх для власного використання. Такі люди є скрізь. Зовні здається, що деякі люди не користуються іншими й не мають великого бажання до матеріальних речей чи грошей, але це лише тому, що ситуація й умови невідповідні, – якби приношення справді потрапили в їхні руки для зберігання, вони цілком могли б їх привласнити. Дехто запитує: «Але ж раніше вони були такими добрими людьми: не були жадібними, і їхні моральні якості були цілком пристойними, – то чому ж те, що в їхні руки потрапило лише кілька приношень, так їх викрило?» Це пояснюється тим, що ти не проводив із цими людьми багато часу, не досяг глибокого їх розуміння, не побачив наскрізь їхню природу-сутність. Якби ти раніше зрозумів, що це за люди, приношення уникнули б нещастя бути привласненими злими людьми. Отже, щоб не допустити потрапляння приношень до рук злих людей, лідери і працівники мають ще одне, важливіше завдання: своєчасно з’ясовувати й бути в курсі розташування приношень і різноманітних обставин їхніх хранителів. Скажімо, людина управляє кількома сотнями чи тисячами юанів; якщо в неї є хоч трохи совісті, вона їх не привласнить, – але якби йшлося про десятки чи сотні тисяч, на більшість людей не можна було б покластися, це було б небезпечно, і їхні серця могли б змінитися. Як могли б змінитися їхні серця? Кілька сотень чи тисяч навряд чи похитнуть серце людини, але коли йдеться про десятки чи сотні тисяч, її серце може легко похитнутися. «Я б стільки не заробив за кілька життів, а тепер це в моїх руках – наскільки краще мені жилося б, якби це було моїм!» Вона розмірковує: «Я не відчуваю провини за ці думки – то чи є насправді бог, чи ні? Де бог? Хіба не правда, що ніхто не знає, що в мене є такі думки? Ніхто не знає, і я не відчуваю ні провини, ні жалю, – чи означає це, що бога немає? Тоді якщо я візьму ці гроші собі, чи не зазнаю я жодного покарання чи відплати? Чи не буде жодних наслідків?» Хіба серце цієї людини не в процесі зміни? Хіба приношення в її руках не в небезпеці? (У небезпеці.) Крім того, деякі люди, які управляють приношеннями, досить хороші, вони мають основу у своїй вірі в Бога і вірні у своїх діях, і навіть якщо ти доручиш їм зберігати кілька десятків чи сотень тисяч юанів, вони зможуть це добре зробити, і гарантовано не привласнять їх. Але в їхніх сім’ях є кілька невіруючих, і коли ці люди бачать гроші, їхні очі наливаються жадібністю, як у вовка, що побачив здобич. Забудьте про десятки чи сотні тисяч – вони б і тисячу юанів засунули собі в кишеню, якби побачили. Їм байдуже, чиї це гроші; вони вважають, що вони належать тому, хто зуміє їх покласти собі в кишеню, хто перший їх схопить. Якщо навколо людини, яка зберігає приношення, є такі злі вовки, то хіба приношення не перебувають у небезпеці бути привласненими будь-де і будь-коли? Чи може трапитися така ситуація? (Може.) Хіба не небезпечно, якщо лідери і працівники недбалі й не мають почуття відповідальності, і навіть не помічають цього або не йдуть розпитувати й з’ясовувати, коли приношення перебувають у такій небезпечній ситуації? Щось може піти не так будь-де і будь-коли. Є ще одна ситуація: деякі хранителі зберігають у своїх домівках і гроші, і різні речі, а також приймають там братів і сестер, лідерів і працівників. Тимчасово це може бути відносно безпечно, але чи доречно зберігати там приношення в довгостроковій перспективі? (Ні.) Навіть якщо людина, яка їх зберігає, підходить, оточення й умови абсолютно невідповідні. Або людей, яких вони приймають, слід перемістити, або приношення слід забрати. Якщо лідери і працівники не розглядають цієї роботи й не виконують свого зобов’язання щодо неї, щось може піти не так будь-де і будь-коли; приношення можуть зазнати збитків і потрапити до рук злих демонів будь-де і будь-коли. Є ще одна ситуація: деякі церкви перебувають у ворожому оточенні, де людей часто заарештовують, і через це є велика ймовірність, що місцезнаходження будинків, де зберігаються приношення, буде видано, і великий червоний дракон проведе там обшуки й рейди, – приношення можуть бути розграбовані злими демонами в будь-який час. Чи підходять такі місця для зберігання приношень? (Ні.) Тож, якщо їх уже туди поклали, що робити? Перемістити їх негайно. Деякі лідери і працівники не виконують свого зобов’язання і не роблять справжньої роботи. Вони не здатні передбачити таких речей чи подумати про них, не усвідомлюють їх, і лише коли щось іде не так і приношення забирають злі демони, вони думають: «Треба було їх тоді перемістити», і лише відчувають трохи жалю. Але якщо нічого не трапиться, мине ще десять років, а вони так і не перемістять приношення. Вони не бачать, які серйозні наслідки може спричинити ця проблема, і не здатні розставляти пріоритети за важливістю й терміновістю. Зіткнувшись із такою ситуацією, лідери і працівники мають чітко її розуміти: «Одне з місць, де зберігаються приношення, не підходить. Оточення надто небезпечне, і чимало братів і сестер було заарештовано, вистежено чи взято під нагляд у тій місцевості. Нам потрібно придумати спосіб вивезти звідти приношення. Перемістити їх у відносно безпечне місце було б кращим кроком, ніж залишати їх там, де вони є, і чекати, поки їх заберуть». Коли ситуація щойно виникла і вони передбачають, що приношення в небезпеці, вони мають своєчасно їх перемістити, щоб не дати великому червоному дракону, злому дияволу, їх привласнити й пожерти. Це єдиний спосіб забезпечити безпеку приношень і уникнути будь-яких прихованих пасток чи помилок. Це робота, яку мають виконувати лідери і працівники. Щойно з’являється найменша ознака небезпеки, щойно когось заарештовують, щойно виникає якась ситуація, першою думкою лідерів і працівників має бути, чи в безпеці приношення, чи не можуть вони потрапити до рук злих людей, чи не будуть ними забрані, чи не будуть захоплені злими демонами, і чи не зазнали приношення якихось збитків. Вони мають своєчасно вжити заходів для захисту приношень. Це зобов’язання лідерів і працівників. Деякі лідери і працівники можуть сказати: «Такі дії вимагають, щоб ми ризикували. Чи можемо ми їх не робити? Хіба не правда, що люди – наш головний пріоритет, а це означає, що не потрібно ставити приношення на перше місце, а слід ставити на перше місце людей?» Що ви думаєте про їхнє запитання? Чи є в цих людей людськість? (Ні.) Належне збереження приношень, добре управління ними й добрий нагляд за ними – це зобов’язання, які має виконувати добрий розпорядник. Кажучи серйозніше, навіть якщо тобі доведеться пожертвувати своїм життям, це того варте, і це те, що ти маєш робити. Це твоє зобов’язання. Люди завжди кричать: «Померти заради Бога – гідна смерть». Чи справді люди готові померти за Бога? Зараз тебе не просять померти заради Бога; від тебе лише вимагається взяти на себе невеликий ризик, щоб надійно зберігати приношення. Чи готовий ти це зробити? Ти маєш радісно сказати: «Готовий!» Чому? Бо це Боже доручення й вимога до людини, це твоє неухильне зобов’язання, і ти не маєш намагатися його уникнути. Враховуючи, що ти стверджуєш, ніби готовий померти заради Бога, то чому ж ти не можеш заплатити невелику ціну й взяти на себе невеликий ризик для збереження приношень? Хіба це не те, що ти маєш робити? Якщо ти не робиш нічого реального, а лише постійно кричиш про смерть заради Бога, хіба ці слова не порожні? Лідери і працівники мусять мати чисте розуміння роботи зі збереження приношень, і вони мають брати це зобов’язання на свої плечі. Вони не мають ухилятися від нього чи уникати його, і не мають відкручуватися від свого зобов’язання. Оскільки ти лідер чи працівник, ця робота – тягар, який покладено саме на тебе. Це важлива робота – чи готовий ти її виконувати, навіть якщо ризикуєш, навіть якщо на кону твоє життя? Чи маєш ти її робити? (Так.) Тобі слід бути готовим її робити; тобі не можна відмовлятися від цього зобов’язання. Це вимога Бога до людини і доручення, яке Він дає людині. Бог сказав тобі Свою найменшу вимогу й доручення – якщо ти навіть не готовий їх виконати, то що ти взагалі можеш зробити?

Лідери і працівники мають виконувати роботу зі збереження й витрачання приношень якомога ретельніше й конкретніше. Вони не мають ставитися до неї недбало, а тим паче – як до чужої справи, і відмовлятися від зобов’язання. Лідери і працівники мають особисто проводити перевірку, втручатися й розпитувати про ці речі, і навіть особисто ними займатися, щоб не дати злим людям і людям із поганою людськістю використати недогляди й спричинити руйнування. Що ретельніше ти виконуєш цю роботу, то менше можливостей у злих і поганих людей буде використати недогляди; що детальніші твої розпитування і що суворіше твоє управління, то менше буде випадків нерозумних витрат, марнотратства й розтрати. Дехто каже: «Чи це робиться для того, щоб заощадити гроші для дому Божого? Чи в домі Божому бракує коштів? Якщо так, я пожертвую ще». Чи так усе відбувається? (Ні.) Це зобов’язання лідерів і працівників, це вимога Бога до людини, і це принцип, якого лідери і працівники мають дотримуватися, виконуючи цю роботу. Як віруючий у Бога, як той, хто взяв на себе роль розпорядника в домі Божому, ти маєш ставитися до приношень відповідально й проводити сувору перевірку; інакше ти не придатний для виконання цієї роботи. Якби ти був звичайним віруючим, якому бракує почуття відповідальності і який не прагне до істини, від тебе не вимагалося б робити ці речі. Ти – лідер чи працівник; якщо в тебе немає цього почуття відповідальності, ти не придатний ним бути, і навіть якщо ти ним служиш, ти – безвідповідальний неправдивий лідер чи неправдивий працівник, і рано чи пізно тебе буде відсіяно. Усі ті, кому повністю бракує почуття відповідальності, – це люди, які зовсім не захищають роботу дому Божого, – усі вони позбавлені найменшої крихти совісті й розуму. Як такі люди взагалі можуть виконувати обов’язки? Усі вони – бездумні нікчеми, їм слід негайно покинути дім Божий і повернутися у світ, якому вони належать!

Якби ми не бесідували так про загальні знання щодо приношень, а також про істини, пов’язані зі збереженням приношень, і принципи, які люди мають практикувати, хіба ви не мали б неясного уявлення про ці речі? (Мали б.) Коли люди не мають ясного уявлення про точні принципи, чи можуть вони виконати частину свого зобов’язання? Чи виконували вони своє зобов’язання? Хіба більшість людей не керувалася найповерховішою теорією і принципом: «У будь-якому разі я не жадаю Божих приношень, я не привласнюю і не використовую їх неправомірно, і я добре за ними наглядаю і не дозволяю людям бездумно їх витрачати – цього достатньо»? Це практика істини? Це виконання свого зобов’язання? (Ні.) Якщо знання більшості людей не виходять за межі цього стандарту, то ця тема справді заслуговує на бесіду. Завдяки цій бесіді чи сприймаєте й розумієте ви тепер трохи більше про збереження приношень і про ставлення та знання, які ви мусите мати при їхньому збереженні? (Так.) На цьому ми завершимо нашу бесіду про істини, що стосуються приношень, і про принципи, пов’язані з тим, як ставитися до приношень і управляти ними.

Ставлення та прояви неправдивих лідерів щодо приношень

I. Ставлення до приношень як до спільної власності

Далі ми проведемо просте розвінчування й аналіз неправдивих лідерів щодо одинадцятого пункту зобов’язань лідерів і працівників. Ми розглянемо, які прояви мають неправдиві лідери у своєму ставленні до приношень та у своєму зберіганні приношень і управлінні ними. Перший прояв полягає в тому, що неправдивим лідерам бракує точного знання про приношення. Вони вважають: «Приношення номінально робляться для бога, але насправді – для церкви. Ми не знаємо, де бог, і він однаково не може використати стільки всього. Ці приношення робляться для бога лише номінально; насправді вони робляться для церкви та для дому божого, і вони не приносяться в дар якійсь конкретній людині. Церква й дім божий – це загальна назва для всіх людей у них, і з цього випливає, що приношення належать усім, а те, що належить усім, – це спільна власність. Отже, приношення – це спільна власність, що належить усім братам і сестрам». Чи правильне це розуміння? Цілком очевидно, що ні. Хіба немає проблеми з людськістю людей, які мають таке розуміння? Хіба це не люди, які жадають приношень? Люди, що мають жадібні серця й бажання привласнювати приношення, застосовують цей метод і цей погляд, коли йдеться про приношення. Очевидно, вони поклали око на приношення й хотіли б заволодіти ними для власної насолоди. Що це за створіння? Хіба вони не з того ж роду, що і Юда? Отже, такий лідер або працівник вважає Божі приношення спільною власністю церкви. Вони плекають у серці таке ставлення – вони не оберігають приношення ретельно й не управляють ними розумно та відповідально, натомість вони використовують приношення за власним бажанням, нахабно й абсолютно нестримно, без жодних принципів. Вони дозволяють будь-кому їх використовувати, і той, у кого «посада» вища, у кого вищий статус, хто має авторитет серед братів і сестер, отримує пріоритет у володінні та використанні. Це так само, як у компаніях і на заводах у суспільстві, де службові автомобілі та хороші дорогі речі призначені для використання менеджерами, директорами заводів і головами правлінь. Вони вважають, що так само має бути й з Божими приношеннями: той, хто є лідером або працівником, має пріоритет у насолоді дорогими речами дому Божого, у насолоді приношеннями, зробленими для Бога. Отже, усі ті, хто використовує своє становище лідера та працівника як привід для купівлі дорогих комп’ютерів і мобільних телефонів, а також усі ті лідери і працівники, які забирають приношення собі, вважають, що приношення – це спільна власність і що їх слід використовувати й марнувати, як їм заманеться. Коли деякі брати й сестри приносять у дар золоті та срібні прикраси, сумки, одяг і взуття, вони не уточнюють, що приносять їх у дар Богові, і тому деякі неправдиві лідери вважають: «Оскільки вони не уточнили, що ці речі приносяться в дар богові, вони мають бути для використання церквою. Усе, що дається церкві, – це спільна власність, а лідери і працівники мусять мати пріоритет у насолоді спільною власністю». І тому вони забирають собі ці речі, як щось належне. Речі, що залишилися після їхнього перебирання, може використовувати хто завгодно й брати хто завгодно – усі ділять їх між собою. Ці лідери і працівники називають це «поділом багатства»; слідуючи за ними, люди можуть добре їсти й пити та справді насолоджуватися життям. Усі щасливі й кажуть: «Дяка богові – хіба ми могли б насолоджуватися цими речами, якби не вірили в нього? Це приношення, і ми не гідні ними насолоджуватися!» Вони кажуть, що не гідні, але хапаються за ці речі й не відпускають. Такі лідери і працівники не просто привласнюють приношення й ділять їх між собою та особисто насолоджуються ними, не отримуючи нічийого схвалення, – водночас вони зовсім не зважають на управління, витрати й використання приношень, не обирають підхожих людей для управління ними та ведення їхнього обліку, і тим паче не перевіряють рахунки й не проводять суворої перевірки стану витрат. Байдужість неправдивих лідерів до управління приношеннями призводить до хаосу, і деякі приношення втрачаються та марнуються. Найбільше в роботі неправдивих лідерів виділяється те, що кожен діє на власний розсуд. Що скаже куратор будь-якої команди, те й буде, і коли якійсь команді потрібно щось купити, вони можуть вирішити це самі, без необхідності подавати запит на затвердження. Доки щось потрібне для роботи, вони можуть це купити, не турбуючись про те, скільки це коштує, чи зможуть вони це використати або чи є в цьому необхідність, у будь-якому разі вони витрачають приношення, а не чиїсь особисті гроші. Неправдиві лідери не наглядають за цим, і не проводять перевірку, і тим паче не бесідують про принципи. Коли щось куплено, неправдиві лідери зовсім не зважають на те, чи є кому це зберігати, чи може з цим щось трапитися, чи варте воно витрачених грошей. Чому вони на це не зважають? Тому що гроші не їхні – вони думають, що будь-хто може їх витрачати, оскільки в будь-якому разі витрачаються не їхні гроші. В кожному аспекті управління приношеннями панує хаос. Наскільки все хаотично? Це так само, як на великих державних заводах у соціалістичних країнах, де кожен отримує рівну частку, незалежно від того, скільки роботи він виконав. Кожен несе речі додому, їсть заводську їжу й отримує заводські гроші та привласнює заводські речі. Це цілковитий хаос. Неправдиві лідери не встановлюють жодних правил щодо витрат на закупівлю будь-яких пристроїв чи обладнання. Дім Божий установлює правила, але вони не проводять суворої перевірки, звірки, подальшого відстеження чи інспекції витрат. Вони не виконують жодної із цих робіт. Робота неправдивих лідерів – це цілковитий хаос, ні в чому немає порядку, і скрізь є вади. На кожному кроці злим людям і тим, у кого нечисті помисли, дозволяється використовувати недогляди й отримувати перевагу. Божі приношення бездумно марнуються й нестримно розтрачуються цими людьми, і все ж їх ніяк не карають і не застосовують до них санкцій – їм навіть не роблять попередження. Що це за лідери і працівники? Хіба вони не кусають руку, що їх годує? Хіба вони розпорядники дому Божого? Вони злодії-зрадники дому Божого!

Як слід розглядати цих лідерів і працівників, які не несуть відповідальності, коли йдеться про зберігання приношень? Хіба вони не мають низьку гідність і не позбавлені совісті та розуму? Ці неправдиві лідери вважають речі, принесені братами й сестрами в дар Богові та церкві, власністю дому Божого і кажуть, що ними мають колективно управляти брати й сестри. І тому, коли проблеми викриваються і Вишнє притягує людей до відповідальності, вони щосили захищаються й не визнають, наскільки серйозною за своєю природою є та обставина, що вони крали й привласнювали Божі приношення після того, як стали лідерами й отримали статус. Хіба це не люди з низькими моральними якостями? Вони просто безсоромні! Вони не знають, чому брати й сестри приносять у дар гроші та речі й кому вони їх приносять. Якби не було Бога, хто б легковажно приносив у дар речі, які йому подобаються? Це така проста логіка, і все ж ці так звані «лідери» не знають і не розуміють її. У цих неправдивих лідерів є улюблена фраза: «приношення дому Божого». Хіба цей вислів не потребує виправлення? Яким має бути правильний вислів? «Приношення» або «Божі приношення». Якщо ви збираєтеся додати означення, то слід додати «Божі» – приношення належать лише Богові. Якщо ви не додаєте означення, то це просто «приношення» – люди однаково мають знати, що власником приношень є Творець, Бог, а не людина. Людина не гідна володіти приношеннями, і навіть священники не можуть сказати, що приношення належать їм, – вони можуть насолоджуватися приношеннями з Божого дозволу, але вони їм не належать. Означенням до «приношень» ніколи не буде якась людина – це може бути лише Бог, і ніхто інший. Отже, цілком очевидно, що вислів «приношення дому Божого», який часто вживають неправдиві лідери, є помилковим і його слід виправити. Не має бути таких висловів, як «приношення дому Божого» або «приношення церкви». Є деякі люди, які навіть кажуть «наші приношення» і «приношення нашого дому Божого». Усі ці вислови неправильні. Приношення робляться Богові створеним людством, тими, хто слідує за Богом. Лише Бог має виключне право бути їхнім власником, користувачем і тим, хто ними насолоджується. Приношення – це не спільна власність; вони не належать людині, і тим паче церкві та дому Божому, натомість вони належать Богові. Бог дозволяє церкві та дому Божому використовувати їх – це Його доручення. Тому всі такі вислови, як «приношення дому Божого», «приношення церкви» та «наші приношення», є неточними, і, ба більше, це вислови людей із прихованими мотивами, вони призначені для того, щоб уводити людей в оману й робити їх байдужими, і ще більше – для того, щоб збивати людей зі шляху. Ці люди категоризують приношення як спільну власність, що належить церкві, або дому Божому, або всім братам і сестрам. Усе це проблематично й помилково, і це слід виправити. Це прояв одного з видів неправдивих лідерів. Такі люди вважають приношення спільною власністю й використовують їх, як їм заманеться; або ж вони вважають, що, як лідери, вони мають право розподіляти ці речі, і тому вони розподіляють їх між людьми, які їм подобаються, або між усіма порівну. Яку ситуацію вони намагаються створити? Таку, де всі рівні, де кожен може насолоджуватися Божою благодаттю, де всі діляться. Вони хотіли б купити прихильність людей, будучи щедрими за рахунок ресурсів дому Божого. Хіба це не огидно? Це мерзенна, безсоромна поведінка! Як характеризувати таких людей? Такі неправдиві лідери жадають приношень, і для того, щоб не дати людям наглядати за ними, розвінчувати їх і розрізняти, вони розподіляють залишки речей, які не використовують, між братами й сестрами, купуючи їхню прихильність і досягаючи ситуації, коли всі рівні, і даючи змогу всім отримувати користь від спілкування з ними, щоб ніхто їх не розвінчував. Якби ви зіткнулися з таким лідером, який міг би дозволити вам отримати деякі вигоди і з яким ви могли б насолоджуватися деякою «спільною власністю», якби ви мали таке право й скористалися такою перевагою, чи були б ви цим задоволені? Чи змогли б ви відмовитися від цього? (Ми змогли б.) Якщо ви жадібні, не маєте богобоязливого серця й не боїтеся Бога, то не зможете. Будь-хто, хто має хоч трохи гідності, трохи розуму й трохи богобоязливого серця, відмовиться від цього, а також повстане, щоб докорити цьому лідеру, обітнути, зупинити його, кажучи: «Перше, що ти маєш робити як лідер, – це добре управляти приношеннями, а не привласнювати їх, і тим паче не вирішувати самовільно розподіляти їх між усіма за власним бажанням. Ти не маєш такого права; це не Боже доручення тобі. Приношення призначені для використання Богом, і в їхньому використанні церквою є принципи – ніхто не має в цьому останнього слова. Ти можеш бути лідером, але ти не маєш такого привілею. Бог не дарував його тобі. Ти не маєш права використовувати Божі речі – Бог не доручав тобі цієї роботи. Тож поспіши зняти золоті та срібні прикраси, які брати й сестри пожертвували Богові, і зняти одяг, який вони Йому віддали. Поспіши відшкодувати за те, що ти з’їв, хоча тобі не слід було це їсти. Якщо ти ще людина й маєш хоч трохи сорому, зроби це негайно. Крім того, незалежно від того, кому ти відправив ці приношення, щоб завоювати його прихильність, або кому ти дозволив їх привласнити й насолоджуватися ними, негайно поверни ці приношення. Якщо ти цього не зробиш, ми повідомимо всіх братів і сестер і розберемося з тобою, як із Юдою!» Чи наважилися б ви на таке? (Так.) Кожен несе цю відповідальність, коли йдеться про приношення, і має ставитися до них із такою совістю й таким ставленням. Звісно, кожен також несе цей обов’язок наглядати за тим, як інші ставляться до приношень, чи добре вони їх зберігають і чи управляють ними згідно з принципами. Не думай, що це тебе не стосується, і не будь безвідповідальним, кажучи: «У будь-якому разі я не лідер і не працівник, це не моя відповідальність. Навіть якщо я це виявлю, мені не потрібно цим перейматися чи щось про це говорити – це справа лідерів і працівників. Хто самовільно витрачає гроші й привласнює приношення, той юда, і Бог покарає його, коли прийде час. Хто спричинив наслідки, той за них і відповідає. Мені не потрібно цим перейматися. Яка користь від того, що я сказав би про це щось недоречне?» Що ви думаєте про таку людину? (У неї немає совісті.) Якщо ти виявиш, що в деяких сферах, які лідери і працівники не перевіряють, є люди, що марнують і привласнюють приношення, ти маєш особисто попередити причетних, а також своєчасно повідомити про це лідерів і працівників. Ти маєш сказати: «Наш лідер команди й наш лідер часто забирають приношення собі. Вони також самовільно витрачають приношення, не обговорюють це з іншими й просто самі вирішують купувати те й се. Більшість їхніх витрат не відповідає принципам. Чи може дім Божий розібратися з цим?» Відповідальність Божих обранців – доповідати й повідомляти про проблеми, які вони виявляють. Наша попередня бесіда була про прояв одного з видів неправдивих лідерів – їхнє ставлення до приношень полягає в тому, щоб вважати їх спільною власністю.