На нашому минулому зібранні ми бесідували про десятий пункт із зобов’язань лідерів і працівників: «Належне зберігання та розумний розподіл різних матеріальних цінностей Божого дому (книг, різноманітного спорядження, зерна тощо); проведення регулярних перевірок, обслуговування й ремонту, щоб мінімізувати пошкодження та марнування; а також недопущення того, щоб цими цінностями заволоділи злі люди». Бесіда щодо десятого пункту стосувалася тієї роботи, яку мають виконувати лідери і працівники, та зобов’язань, які їм слід виконувати щодо різних матеріальних цінностей дому Божого, і водночас через порівняння розвінчувалися різні прояви неправдивих лідерів. Якщо лідери і працівники виконують ті зобов’язання, які вони мають і можуть виконувати в кожному пункті роботи дому Божого, тоді вони відповідають стандарту як лідери і працівники; якщо ж вони не виконують своїх зобов’язань і не роблять жодної реальної роботи, тоді цілком очевидно, що це неправдиві лідери. Щодо десятого пункту, то неправдиві лідери, звісно, не надто добре виконують роботу зі збереження й розумного розподілу різних матеріальних цінностей дому Божого – ці речі не зберігаються як слід, або навіть зовсім не зберігаються, і неправдиві лідери здійснюють розподіл безладно. Вони можуть узагалі не ставитися до цієї роботи серйозно. Хоча це виконання загальних справ, воно однаково є зобов’язанням, яке лідери і працівники мають виконувати, і роботою, яку вони мають робити. Незалежно від того, чи виконують вони цю роботу самі, чи доручають відповідним людям, а також здійснюють нагляд, перевірки, відстеження тощо, у будь-якому разі ця робота нерозривно пов’язана із зобов’язаннями лідерів і працівників – між ними є безпосередній зв’язок. Отже, коли йдеться про цю роботу, якщо лідери і працівники не зберігають різні матеріальні цінності дому Божого належним чином і не розподіляють їх розумно, вони не виконують своїх зобов’язань і не роблять свою роботу добре. Це один із проявів неправдивих лідерів. На нашому минулому зібранні ми провели просте розвінчування і розбір проявів, які неправдиві лідери демонструють, займаючись цим пунктом виконання загальних справ, і навели кілька прикладів. Якщо людина є неправдивим лідером, то вона абсолютно не виконала своїх зобов’язань у цій роботі, а робота, яку вона робить, не відповідає стандарту. Причина цього полягає в тому, що неправдиві лідери ніколи не докладають зусиль до реальної роботи – щойно все влаштовано, для них справа завершена, і вони більше ніколи не проводять відстеження й не беруть участі в роботі. Інша головна причина полягає в тому, що неправдиві лідери не розуміють принципів жодної роботи, яку вони виконують. Навіть якщо вони не ледарюють у роботі, те, що вони роблять, не узгоджується з принципами й правилами, яких вимагає дім Божий, або навіть повністю суперечить принципам. Що означає суперечити принципам? Це означає, що вони діють необачно, діють свавільно, виходячи зі своїх фантазій, волі й почуттів тощо. Тож, хай там як, у тому, що стосується цього пункту зобов’язань лідерів і працівників, є два головні прояви неправдивих лідерів: перший – вони не виконують реальної роботи, другий – вони не здатні осягнути принципи, а тому не здатні виконувати реальну роботу. Це основні прояви. На нашому минулому зібранні ми бесідували й розвінчували те, як виявляється людськість неправдивих лідерів у їхньому виконанні такого виду загальних справ. Навіть у цьому простому, окремо взятому виді роботи неправдиві лідери не здатні виконати своїх зобов’язань. Вони спроможні робити цю роботу, але не роблять її. Це пов’язано з моральними якостями й людськістю таких людей. У чому полягає проблема їхньої людськості? У тому, що їхні помисли нечисті, а гідність низька. Ми, по суті, завершили нашу бесіду про зобов’язання лідерів і працівників, загальні принципи й різні прояви неправдивих лідерів за десятим пунктом. Сьогодні ми продовжимо та побесідуємо про одинадцятий пункт зобов’язань лідерів і працівників.

Пункт одинадцятий. Відбір надійних людей, чия людськість відповідає стандарту, особливо для завдання із систематичної реєстрації, підрахунку та збереження приношень; регулярний перегляд і перевірка надходжень і витрат, щоб своєчасно виявляти випадки розтрати чи марнотратства, а також нерозумні витрати, – таке слід припиняти та вимагати обґрунтованого відшкодування; а також усіляке запобігання тому, щоб приношення потрапили до рук злих людей і ті їх привласнили

Що таке приношення

Зміст одинадцятого пункту зобов’язань лідерів і працівників такий: «Відбір надійних людей, чия людськість відповідає стандарту, особливо для завдання із систематичної реєстрації, підрахунку та збереження приношень; регулярний перегляд і перевірка надходжень і витрат, щоб своєчасно виявляти випадки розтрати чи марнотратства, а також нерозумні витрати, – таке слід припиняти та вимагати обґрунтованого відшкодування; а також усіляке запобігання тому, щоб приношення потрапили до рук злих людей і ті їх привласнили». Які зобов’язання в лідерів і працівників у цій роботі? Яку основну роботу вони мають виконувати? (Належне збереження приношень.) Десятий пункт стосувався зберігання й розумного розподілу різних матеріальних цінностей Божого дому; одинадцятий пункт стосується належного збереження приношень. Різні матеріальні цінності дому Божого й приношення до нього дещо подібні – але чи тотожні вони? (Ні.) У чому відмінність? (Приношення в основному стосуються грошей.) Гроші – це один аспект цього. Чим за своєю природою відрізняються різні матеріальні цінності дому Божого і приношення? Чи є книги Божих слів приношеннями? Чи є приношеннями різні пристрої, що використовуються для роботи? Чи є приношеннями різні предмети щоденного вжитку, які купує дім Божий? (Ні.) Що ж це в такому разі? У домі Божому всі книги Божих слів та всі різновиди пристроїв, необхідних для його роботи, які він купує за кошти, принесені обраними Богом людьми, зокрема, такі предмети, як камери, диктофони, комп’ютери й мобільні телефони, – усе це є матеріальними цінностями дому Божого. Окрім цього, столи, стільці, лавки, їжа й інші подібні предмети щоденного вжитку також належать до матеріальних цінностей дому Божого. Деякі із цих предметів купують брати й сестри, інші дім Божий набуває завдяки приношенням; усі вони класифікуються як матеріальні цінності дому Божого. Ми вже бесідували про це на нашому минулому зібранні. Тепер ми перейдемо до важливого питання, яке будемо розглядати в бесіді щодо одинадцятого пункту: приношення. Що саме є приношеннями? Як визначається їхнє коло? Перш ніж бесідувати про зобов’язання лідерів і працівників, необхідно прояснити питання: що таке приношення. Хоча в минулому більшість людей вірила в Ісуса й кілька років тому прийняла цю стадію роботи, їхнє поняття приношень залишається нечітким. Вони не до кінця розуміють, що приношення означає насправді. Дехто скаже, що приношення – це гроші й матеріальні речі, пожертвувані Богові, а інші скажуть, що приношення головним чином означають гроші. Яке із цих тверджень правильне? (Якщо щось пожертвуване Богові – незалежно від того, чи це гроші, чи якийсь предмет, великий чи малий, – це є приношення.) Це відносно правильне підсумування. Тепер, коли діапазон і межі приношень прояснено, визначмо точно, що саме є приношенням, щоб усі ясно розуміли це поняття.

Стосовно приношень у Біблії сказано, що спочатку Бог наказав людині жертвувати десятину Богові, – це є приношенням. Незалежно від того, чи пожертвувана сума була великою чи малою, і незалежно від того, що саме пожертвували – гроші чи матеріальні цінності – якщо це була одна десята від доходів людини, яку слід було пожертвувати Богові, це безперечно було приношенням. Саме цього Бог просив від людини, саме це віруючі в Бога мали жертвувати Богові. Ця десятина є одним із аспектів приношень. Дехто запитує: «Чи стосується ця десята частина тільки грошей?» Не обов’язково. Наприклад, якщо людина збирає урожай із десяти акрів зернових культур, то незалежно від кількості зерна слід в остаточному підсумку принести в жертву Богові зерно з одного акру, – ця одна десята є тим, що люди мають жертвувати. Отже, поняття «одна десята» не обмежується лише грошима – воно не означає, що якщо людина заробляє тисячу юанів, то вона має віддати Богові сто; воно стосується всього, що людина отримує, і охоплює набагато більше, зокрема матеріальні цінності та гроші. Ось про що говорить Біблія. Звісно, нині дім Божий не керується Біблією так суворо, щоб вимагати від людей віддавати одну десяту від усього, що вони отримують. Я тут лише бесідую про поняття та визначення «однієї десятої» і поширюю їх, щоб люди знали, що десятина – це один аспект приношень. Я не закликаю людей жертвувати одну десяту; скільки люди принесуть – залежить від їхнього особистого сприйняття й готовності, і дім Божий не має додаткових вимог у цьому питанні.

Інший аспект приношень – це речі, які люди жертвують Богові. У широкому розумінні це, звісно, також включає в себе десятину; кажучи конкретно, крім десятини, до категорії приношень належить усе, що люди жертвують Богові. Дуже широке коло охоплене речами, що жертвуються Богові, наприклад, їжею, приладами, предметами щоденного вжитку, біологічними добавками для здоров’я, а також корови, вівці тощо, які приносилися в жертву на вівтарі в часи Старого Заповіту. Усе це – приношення. Те, чи є річ приношенням, залежить від наміру того, хто жертвує: якщо той, хто жертвує, каже, що ця річ приноситься в жертву Богові, то незалежно від того, чи віддають її безпосередньо Богові, чи поміщають у дім Божий для збереження, вона належить до категорії приношень, люди не можуть її довільно чіпати. До прикладу: коли хтось купує дорогий комп’ютер і жертвує його Богові, цей комп’ютер стає приношенням; коли хтось купує для Бога автомобіль, він стає приношенням; коли хтось купує два флакони біологічних добавок і жертвує їх Богові, ці флакони стають приношеннями. Немає певного чіткого визначення матеріальних цінностей, що приносяться в жертву Богові. Загалом це дуже широке коло речей – речі, які жертвують Богові ті, хто слідує за Ним. Дехто може сказати: «Зараз на землі є втілений Бог, і речі, пожертвувані Йому, належать Йому, – а що, якби Його не було на землі? Коли Бог на небі, чи те, що Йому жертвують, уже не приношення?» Чи правильно це? (Ні.) Це не залежить від того, чи перебуває Бог у періоді втілення. У будь-якому разі, якщо щось приноситься в жертву Богові, – це приношення. Інші можуть сказати: «Богові жертвують дуже багато речей. Чи може Він ними скористатися? Чи може використати їх усі?» (Це не має стосунку до людини.) Це слушне і проникливе зауваження. Ці речі пожертвувані людьми Богові; як Він їх використовує, чи зможе використати все, як Він їх розподіляє та розпоряджається ними – це не має жодного стосунку до людей. Немає потреби через це тривожитися чи хвилюватися. Коротко кажучи, щойно річ пожертвувано Богові, вона класифікується як така, що належить до кола приношень. Вона Божа й не має жодного стосунку до жодної людини. Дехто може сказати: «Те, як Ти це кажеш, звучить так, ніби Бог насильно претендує на власність на цю річ». Чи про це йдеться? (Ні.) Ця річ належить Богові, тож її називають приношенням. Люди не можуть доторкатися до неї або розподіляти її на власний розсуд. Хтось може запитати: «Хіба це не марнотратство?» Навіть якщо це так, це не твоя справа. Ще хтось може сказати: «Коли Бог на небі і не втілений, Він не може насолоджуватися речами або використовувати речі, які люди жертвують Йому. Як тут діяти?» Вирішується це легко: щоб розпоряджатися цими речами згідно із принципами, є дім Божий і церква; тобі не потрібно через це хвилюватися або тривожитися. У підсумку, незалежно від того, як річчю розпоряджаються, щойно вона потрапляє до категорії приношень, щойно вона класифікується як приношення, вона не має жодного стосунку до людини. І оскільки ця річ належить Богові, люди не можуть робити з нею, що їм заманеться, – якщо так чинити, будуть наслідки. У часи Старого Заповіту під час збору врожаю восени люди приносили на вівтарі всілякі речі. Хтось приносив зерно, фрукти, різні інші сільськогосподарські культури, тоді як інші жертвували корів і овець. Чи насолоджувався Бог ними? Чи їсть Він це? (Ні.) Як ти знаєш, що Він не їсть? Ти це бачив? Це твоє уявлення. Ти кажеш, що Бог не їсть їх – ну, а якщо б Він відкусив, як би ти тоді почувався? Чи суперечило б це твоїм уявленням і фантазіям? Хіба деякі не вірять, що оскільки Бог не їсть і не насолоджується цими речами, то і немає потреби жертвувати їх? Як ви можете бути такими впевненими? Ви кажете «Бог їх не їсть», тому що вважаєте, що Він є духовним тілом і не може їсти, чи тому, що ви вважаєте, що Бог має Свою ідентичність як Бог, Він не є плотським і смертним, і Він не має насолоджуватися цими речами? Чи соромно Богові насолоджуватися приношеннями, які люди жертвують Йому? (Ні.) Отже, це суперечить уявленням людей чи Божій ідентичності? Якому з цих двох варіантів це суперечить? (Людям не слід цього обговорювати.) Саме так – це не те, чим люди мають перейматися. Тобі не потрібно вирішувати, що Бог має насолоджуватися ними або що Він не має насолоджуватися ними. Роби те, що повинен, виконуй свій обов’язок, свої зобов’язання та свої повинності – цього буде достатньо. Тоді ти виконаєш свою роботу. Стосовно ж того, як Бог розпорядиться тими речами, то це Його справа. Чи Бог поділиться ними з людьми, чи залишить їх псуватися, чи трохи ними насолодиться, чи просто подивиться на них – це не підлягає критиці, це законно. Бог має Свою свободу щодо того, як Він вирішує такі питання. Це не те, чим люди мають перейматися, і не те, щодо чого вони мають виносити судження. Людям не слід довільно фантазувати про ці питання, тим паче довільно виносити щодо них судження чи вироки. Тепер зрозуміло? Як Бог має розпоряджатися приношеннями, які люди жертвують Йому? (Він розпорядиться ними так, як забажає.) Саме так. Люди, які так це розуміють, мають нормальний розум. Бог розпорядиться цими речами, як Він того бажає. Він може поглянути на них, або просто не подивитися на них, або взагалі не звертати на них жодної уваги. Турбуйся лише про те, щоб робити приношення, коли для них настає час, і робити приношення тоді, коли бажаєш, згідно з Божими вимогами, і виконувати людський обов’язок. Не турбуйся про те, як Бог вирішує такі питання і як Він до них ставиться. Коротко кажучи: достатньо, щоб те, що ти робиш, було в межах Божих вимог, відповідало стандарту совісті та обов’язку, повинності й зобов’язанню людства. Що стосується того, як Бог розпоряджається цими речами та обходиться з ними, то це Його власна справа, і люди абсолютно не мають виносити щодо цього суджень чи вироків. Ви зробили велику помилку всього за кілька секунд. Я запитав вас, чи Бог насолоджується цими речами або їсть їх, і ви сказали, що Він не їсть їх і не насолоджується ними. У чому полягала ваша помилка? (Винесення судження щодо Бога.) Це було поспішне обмеження й винесення поспішних суджень, і це доводить, що люди досі мають у собі вимоги до Бога. Для них неправильно, якщо Бог насолоджується цими речами, і неправильно, якщо Він цього не робить. Якщо Він це зробить, вони скажуть: «Ти є духовним тілом, а не плотським, смертним. Чому б Тобі насолоджуватися цими речами? Це ж неймовірно!» А якщо Бог не звертає уваги на ці речі, люди скажуть: «Ми старанно трудилися, щоб пожертвувати Тобі свої серця, а Ти навіть не поглянув на речі, які ми принесли в жертву. Чи Ти хоч трохи поважаєш нас?» Тут людям також є що сказати. Це показує брак розуму. Підсумовуючи, яке ставлення люди повинні мати щодо цього питання? (Люди мають жертвувати Богові те, що повинні жертвувати, а щодо того, як Бог розпорядиться цими речами, люди не повинні мати про це жодних уявлень чи фантазій і не повинні виносити суджень стосовно цього.) Так, саме такий розум має бути в людей. Це стосується речей, що жертвуються Богові, які також є одним аспектом приношень. Матеріальні цінності, пожертвувані Богові, охоплюють широкий спектр речей. Причина цього полягає в тому, що люди живуть у матеріальному світі, і крім грошей, золота, срібла та коштовностей, є ще багато речей, які вони вважають доволі добрими й цінними, і коли деякі люди думають про Бога або про Божу любов, вони готові пожертвувати Богу речі, які вважають дорогоцінними й вартісними. Коли ці речі жертвують Богові, вони потрапляють до сфери приношень; вони стають приношеннями. І одночасно з тим, як вони стають приношеннями, подальше розпорядження ними переходить до Бога – люди тоді не можуть торкатися їх, вони не перебувають під контролем людей, і вони не належать людям. Щойно ти щось пожертвував Богові, це належить Богові, не твоя справа цим розпоряджатися, і ти більше не можеш у це втручатися. Незалежно від того, як Бог розпоряджається цією річчю чи обходиться з нею, вона не має нічого спільного з людиною. Матеріальні цінності, пожертвувані Богові, – це також аспект приношень. Дехто запитує: «Чи можуть приношеннями бути лише гроші та дорогоцінні золото, срібло і коштовності? Скажімо, хтось пожертвував Богові пару черевиків, пару шкарпеток або пару устілок – чи вважаються вони приношеннями?» Якщо судити за визначенням приношень, незалежно від того, наскільки велика чи мала, чи наскільки дорогоцінна чи дешева якась річ – навіть якщо це ручка чи аркуш паперу – якщо вона була пожертвувана Богові, вона є приношенням.

Є і ще один аспект приношень: матеріальні цінності, пожертвувані дому Божому й церкві. Ці речі також належать до категорії приношень. Що охоплюють такі матеріальні цінності? Скажімо, наприклад, хтось купив автомобіль, а покористувавшись ним якийсь час, відчув, що він уже трохи зістарівся, і тоді купив новий, і пожертвував старий домові Божому, щоб дім Божий міг використовувати його у своїй роботі. Цей автомобіль тоді належить домові Божому. Речі, що належать домові Божому, слід класифікувати як приношення – це правильно. Звісно, пристрої та обладнання не є єдиними речами, що жертвуються церкві й домові Божому, є й інші речі; це коло доволі велике. Дехто каже: «Десята частина, яку люди жертвують з усього, що вони отримують, є приношенням, так само як і гроші та матеріальні цінності, пожертвувані Богові; ми не заперечуємо проти того, щоб це класифікувалося як приношення, тут нічого сумнівного немає. Але чому матеріальні цінності, які жертвуються церкві й домові Божому, також належать до категорії приношень? Це не має великого сенсу». Скажіть Мені, чи має сенс класифікувати їх як приношення? (Так.) А чому ви так кажете? (Церква існує лише тому, що існує Бог, тож усе, що жертвується церкві, теж є приношенням.) Добре сказано. Церква і дім Божий належать Богові, і вони існують лише тому, що існує Бог; місце для зібрань і життя братів і сестер є лише тому, що існує церква, і місце для розв’язання всіх проблем братів і сестер, і те, що брати й сестри мають істинний дім, є лише тому, що є дім Божий. Єдиною підставою існування всього цього є існування Бога. Люди не жертвують речі церкві й домові Божому тому, що люди в церкві вірять у Бога і є членами дому Божого – це не є правильною причиною. Те, що люди жертвують речі церкві й домові Божому, відбувається через Бога. Що із цього випливає? Хто бездумно жертвував би речі церкві, якби не Бог? Без Бога не було б церкви. Коли люди мають речі, які їм не потрібні або зайві, вони могли б їх викинути або не використовувати; деякі предмети можна було б також продати. Усіма цими способами можна було б скористатися для розпорядження цими речами, правда? То чому ж люди не розпоряджаються ними в такі способи – чому натомість вони жертвують їх церкві? Хіба це не через Бога? (Так.) Саме через те, що існує Бог, люди жертвують речі церкві. Отже, усе, що жертвують церкві або домові Божому, слід класифікувати як приношення. Дехто каже: «Я жертвую цю свою річ церкві». Пожертвувати цю річ церкві – це те саме, що пожертвувати її Богові, і церква та дім Божий мають повну владу над розпорядженням такими речами. Коли ти жертвуєш щось церкві, воно втрачає будь-який зв’язок із тобою. Дім Божий і церква розумно розподілятимуть, використовуватимуть ці матеріальні цінності й розпоряджатимуться ними згідно з принципами, встановленими домом Божим. Отже, звідки походять ці принципи? Від Бога. В основному принцип використання цих речей полягає в тому, що їх слід використовувати для Божого плану управління і для поширення Божої євангельської роботи. Вони не призначені для виключного використання будь-якою особою, тим паче будь-якою групою людей, натомість їх слід використовувати для роботи поширення Євангелія і для різних видів роботи дому Божого. Тому ніхто не має привілею користуватися цими речами; єдиний принцип і підстава для їхнього використання й розподілу – діяти відповідно до принципів, яких вимагає дім Божий. Це розумно і правильно.

Це три частини визначення приношень, кожна з яких є визначенням одного аспекту приношень і одним аспектом їхнього кола. Тепер усім вам зрозуміло, що таке приношення, чи не так? (Так.) Раніше були ті, хто казав: «Ця річ не є грошима, а людина, яка її пожертвувала, не сказала, що вона призначена для Бога. Ця людина просто сказала, що жертвує її. Отже, вона не може бути призначеною для використання домом Божим, і тим паче не може бути віддана Богові». І тому вони не вели обліку й потайки використовували ту річ, як їм заманеться. Чи розумно це? (Ні.) Те, що вони сказали, саме по собі є нерозумним; вони також казали: «Приношення церкві й домові Божому – це спільна власність, будь-хто може її використовувати», що є явно нерозумним. Саме через те, що більшість людей нечітко розуміє визначення й поняття приношень, певні низькі негідники й деякі люди з пожадливими серцями та невідповідними бажаннями користуються ситуацією й задумують привласнити ті речі. Тепер, коли вам зрозуміле точне визначення й поняття приношень, ви зможете розпізнати, коли зіткнетеся з такими подіями і людьми в майбутньому.