Яку частку людської роботи становить робота Святого Духа, а яку – досвід людини? Можна сказати, що люди досі не розуміють цих питань, і причина полягає в тому, що вони не розуміють принципів роботи Святого Духа. Коли Я кажу «людська робота», звичайно, Я маю на увазі роботу тих, хто має роботу Святого Духа, або тих, кого використовує Святий Дух. Я маю на увазі не роботу, в основі якої лежить воля людини, а роботу апостолів, робітників або пересічних братів і сестер, що здійснюється в рамках роботи Святого Духа. Тут вираз «людська робота» стосується не роботи втіленого Бога, а масштабу та принципів тієї роботи, яку Святий Дух вершить над людьми. Хоча ці принципи є принципами та масштабом роботи Святого Духа, вони не такі самі, як принципи та масштаб роботи втіленого Бога. Робота людини має людську сутність і принципи, а Божа робота має сутність та принципи Бога.

Робота в потоці Святого Духа, чи то робота самого Бога, чи то робота використовуваних Ним людей, є роботою Святого Духа. Сутність Самого Бога – це Дух, який можна назвати Святим Духом або семиразово посиленим Духом. Загалом, усі Вони – Дух Божий, хоча в різні епохи Дух Божий називали різними іменами. Їхня сутність однаково єдина. Тому робота Самого Бога – це робота Святого Духа, тоді як робота втіленого Бога – це не що інше, як Святий Дух за роботою. Робота людей, які використовуються, також є роботою Святого Духа. Однак робота Бога – це повне вираження Святого Духа, яке є абсолютно правдивим, тоді як робота людей, які використовуються, перемішана з багатьма людськими речами та не є прямим вираженням Святого Духа, не кажучи вже про Його повне вираження. Робота Святого Духа різноманітна та не обмежена жодними умовами. Робота Святого Духа в різних людях різниться; вона проявляє різні сутності, і вона відрізняється в залежності від епохи, а також від країни. Звичайно, хоча Святий Дух діє багатьма різними способами та згідно з багатьма принципами, хоч би як виконувалася робота й над якими б людьми вона не вершилась, її сутність завжди є різною; уся робота, що вершиться над різними людьми, має свої принципи, і вся вона може представляти сутність своїх об’єктів. Це тому, що робота Святого Духа має доволі конкретні межі та доволі розмірена. Робота, яка виконується у втіленій плоті, не є такою самою, що й робота, яка вершиться над людьми, і робота також варіюється в залежності від духовного рівня людини, над якою вона провадиться. Робота, яка виконується у втіленій плоті, не вершиться над людьми, і це не та сама робота, яка вершиться над людьми. Коротко кажучи, незалежно від того, як вона виконується, робота, що здійснюється над різними об’єктами, ніколи не буває однаковою, і принципи, за якими Він працює, відрізняються відповідно до станів та природи різних людей, над якими Він працює. Святий Дух працює над різними людьми, виходячи з притаманної їм сутності, і не висуває до них вимог, які перевищують цю сутність, як і не здійснює Він над ними роботи, яка перевищує властивий їм духовний рівень. Отже, робота Святого Духа над людиною дозволяє людям побачити сутність об’єкта цієї роботи. Притаманна людині сутність не змінюється; властивий їй духовний рівень є обмеженим. Святий Дух використовує людей або працює над ними відповідно до обмежень їхнього духовного рівня, аби вони могли отримати з цього користь. Коли Святий Дух працює над людьми, які використовуються, їхні таланти та притаманний їм духовний рівень вивільняються, а не стримуються. Притаманний їм духовний рівень використовується в служінні цієї роботи. Можна сказати, що Він використовує ті частини людей, які можуть бути використані в Його роботі, щоб досягти в цій роботі результатів. Натомість, робота, виконувана у втіленій плоті, виражає роботу Духа безпосередньо й не заплямована людським розумом і думками; ані людські дари, ані досвід людини, ані її вроджений стан не можуть цього досягти. Уся незліченна робота Святого Духа покликана приносити користь і наставляти людину. Однак деякі люди можуть бути вдосконалені, тоді як інші не мають умов для вдосконалення, що означає, що вони не можуть бути вдосконалені та навряд чи можуть бути спасенні, і хоча вони могли мати роботу Святого Духа, зрештою їх виганяють. Це означає, що, хоча робота Святого Духа покликана наставляти людей, не можна казати, що всі ті, хто мав роботу Святого Духа, будуть повністю вдосконалені, тому що шлях, яким прямує багато людей у своєму пошуку, не є шляхом до вдосконалення. Вони мають лише однобічну роботу Святого Духа, а не суб’єктивну людську співпрацю чи належне людське прагнення. Отже, робота Святого Духа над цими людьми зрештою служить тим, кого вдосконалюють. Робота Святого Духа не може бути безпосередньо побачена людьми, як і не може бути безпосередньо відчута самими людьми на дотик. Вона може лише бути виражена тими, хто має дар роботи, а це означає, що робота Святого Духа надається послідовникам через її виявлення людьми.

Робота Святого Духа здійснюється й завершується за посередництва багатьох типів людей та за багатьох різних умов. Хоча робота втіленого Бога може представляти роботу цілої епохи та може являти собою входження людей у цілу епоху, робота над деталями людського входження однаково мусить виконуватися людьми, які використовуються Святим Духом, а не втіленим Богом. Таким чином, Божа робота, або власне служіння Боже, – це робота втіленої плоті Бога, яку людина не може виконати замість Нього. Робота Святого Духа завершується за посередництва багатьох різних типів людей; жодна людина не може досягти її у всій повноті, і жодна людина не може виразити її повністю. Ті, хто очолює церкви, також не здатні уповні представляти роботу Святого Духа; вони можуть лише виконувати деяку керівну роботу. Роботу Святого Духа можна таким чином поділити на три частини: роботу Самого Бога, роботу людей, які використовуються, і роботу, що вершиться над усіма, хто перебуває в потоці Святого Духа. Робота Самого Бога полягає в тому, щоб керувати всією епохою; робота тих, хто використовується, полягає в тому, щоб, будучи посланими або отримавши доручення після того, як Бог виконав Свою власну роботу, очолити всіх Божих послідовників, а це ті, хто співпрацює з Божою роботою; робота, яку вершить Святий Дух над тими, хто перебуває в потоці, полягає в підтриманні всієї Його власної роботи, тобто в підтримці всього Його управління та Його свідчення, водночас удосконалюючи тих, кого можна вдосконалити. Разом ці три частини становлять повну роботу Святого Духа, але без роботи Самого Бога робота управління застоювалася б у всій своїй повноті. Робота Самого Бога включає роботу всього людства, а також представляє роботу всієї епохи, що означає, що власна робота Бога представляє кожен стимул і тенденцію роботи Святого Духа, тоді як робота апостолів відбувається після власної роботи Бога й наслідує її, і вона не керує епохою та не представляє тенденції роботи Святого Духа всієї епохи. Вони лише виконують роботу, яку має виконати людина, що взагалі не має нічого спільного з роботою управління. Робота, яку виконує Сам Бог, – це проект у рамках роботи управління. Людська робота – це лише обов’язок, який виконують люди, котрі використовуються, і вона не пов’язана з роботою управління. Незважаючи на те, що обидві вони є роботою Святого Духа, через відмінності в ідентичностях та репрезентаціях цієї роботи існують чіткі та суттєві відмінності між власною роботою Бога та роботою людини. Ба більше, обсяг роботи, яку вершить Святий Дух, варіюється для об’єктів із різною ідентичністю. Такими є принципи та масштаб роботи Святого Духа.

Робота людини позначає її досвід та її людську природу. Те, що людина дає, і робота, яку вона виконує, представляють її саму. Проникливість людини, її міркування, її логіка, її багата уява – усе це включено в її роботу. Досвід людини особливо здатний позначати її роботу, і переживання людини стають складовими її роботи. Робота людини може виражати її досвід. Коли деякі люди переживають негативний досвід, то переважна частина їхнього спілкування складатиметься з негативних елементів. Якщо їхній досвід протягом певного періоду часу є позитивним, і вони особливо одержимі шляхом у позитивному аспекті, їхнє спілкування є дуже підбадьорливим, і люди можуть отримати від них позитивну поживу. Якщо ж робітник на якийсь період часу набуває негативних поглядів, його спілкування завжди нестиме в собі негативні елементи. Таке спілкування гнітить, а інші після спілкування з ним несвідомо впадатимуть у депресію. Стан послідовників змінюється в залежності від стану очільника. Який робітник усередині, те він і виражає назовні, і робота Святого Духа часто змінюється в залежності від стану людини. Він діє відповідно до досвіду людей, не примушує їх, але висуває до них вимоги відповідно до нормального перебігу їхнього досвіду. Це означає, що людське спілкування відрізняється від Слова Божого. Те, про що люди спілкуються, передає їхні індивідуальні уявлення й досвід, виражаючи їхні уявлення та досвід на основі Божої роботи. Їхній обов’язок полягає в тому, щоб після того, як Бог діє або говорить, з’ясувати, що з цього вони мають практикувати чи у що увійти, а потім передати це послідовникам. Отже, робота людини являє собою її входження та практику. Звичайно, така робота перемішана з людськими уроками та досвідом або деякими людськими думками. Як би не діяв Святий Дух, чи то над людиною, чи у втіленому Богові, робітники завжди виражають те, ким вони є. Хоча виконує роботу Святий Дух, ця робота ґрунтується на тому, ким людина є за своєю природою, оскільки Святий Дух не діє без підґрунтя. Іншими словами, ця робота не виникає з нічого, але завжди виконується відповідно до реальних обставин та реальних умов. Лише таким чином можна перетворити характер людини й змінити її старі уявлення та старі думки. Те, що людина висловлює, – це те, що вона бачить, переживає й може уявити, і це досяжно для її мислення, навіть якщо це вчення або переконання. Робота людини не може вийти за рамки ані людського досвіду, ані того, що вона бачить, ані того, що вона може уявити чи збагнути, незалежно від розміру цієї роботи. Бог виражає лише те, Ким є Він Сам, а це недосяжно для людини, тобто недоступно для людського мислення. Він виражає Свою роботу з управління всім людством, і це не пов’язано з деталями людського досвіду, але натомість стосується Його власного управління. Те, що виражає людина, – це її досвід, тоді як те, що виражає Бог, – це Його природа, тобто притаманний Йому характер, недоступний для людини. Досвід людини – це її розуміння та знання, набуті на основі вираження Богом Своєї природи. Таке розуміння й знання називаються природою людини, а основою їх вираження є притаманний людині характер та духовний рівень – ось чому їх також називають людською природою. Людина здатна спілкуватися про те, що вона переживає та бачить. Ніхто не може спілкуватися про те, чого він не відчував, не бачив або чого не може сягнути його мислення, – тобто про ті речі, яких він не має всередині себе. Якщо те, що виражає людина, не походить із її досвіду, тоді це її уява чи вчення. Простіше кажучи, у її словах немає реальності. Якби ти ніколи не стикався з суспільними речами, ти не зміг би чітко спілкуватися щодо складних суспільних взаємин. Якби у тебе не було сім’ї, якби інші говорили про сімейні проблеми, ти б не зрозумів більшої частини того, про що вони говорять. Отже, те, про що людина спілкується, і робота, яку вона виконує, представляють її внутрішню природу. Якби хтось спілкувався про своє розуміння кари й суду, але в тебе не було б досвіду цього, ти не наважився б заперечувати його знання, а тим більше не насмілився б бути на сто відсотків упевненим у цьому. Це тому, що їхнє спілкування щодо цього питання – це те, чого ти ніколи не переживав на власному досвіді, те, чого ти ніколи не знав, і твій розум не може цього уявити. Усе, що ти можеш почерпнути з їхніх знань, – це шлях до проходження кари та суду в майбутньому. Але цей шлях може бути лише шляхом доктринального знання; він не може посісти місце твого власного розуміння, а тим більше твого досвіду. Можливо, ти вважаєш те, що вони кажуть, абсолютно правильним, але на своєму власному досвіді ти знаходиш це нездійсненним у багатьох відношеннях. Можливо, ти відчуваєш, що дещо з почутого є цілковито неможливим; наразі ти виношуєш власні уявлення про їхні слова і хоча й приймаєш їх, але якось неохоче. Але у твоєму власному досвіді знання, з якого ти вивів свої уявлення, стає твоїм способом практики, і чим більше ти практикуєш, тим більше ти розумієш справжню цінність і сенс почутих тобою слів. Отримавши свій власний досвід, ти можеш почати говорити про знання, які ти повинен мати щодо пережитого тобою. Крім того, ти також можеш відрізняти тих, чиї знання є реальними та практичними, від тих, чиї знання засновані на вченні й нічого не варті. Отже, чи відповідає істині сповідуване тобою знання значною мірою залежить від того, чи маєш ти практичний досвід у цьому. Там, де у твоєму досвіді є істина, там твоє знання буде практичним і цінним. Через свій досвід ти також можеш здобути проникливість і розуміння, поглибити свої знання, збільшити свою мудрість і здоровий глузд щодо того, як тобі слід поводитися. Знання, виражені людьми, які не володіють істиною, є вченням незалежно від того, наскільки б піднесеними вони не були. Людина такого типу може бути дуже розумною, коли йдеться про справи плоті, але не може розрізняти, коли йдеться про духовні питання. Так відбувається тому, що такі люди не мають жодного досвіду в духовних справах. Це люди, які не є просвітленими в духовних справах і не розуміють духовних питань. Який би вид знань ти не виражав, якщо це твоя природа, то це є твоїм особистим досвідом, твоїм справжнім знанням. Те, що обговорюють люди, які говорять тільки про вчення, – а це люди, які не мають ані істини, ані реальності, – можна також назвати їхньою природою, тому що вони прийшли до свого вчення лише через глибоке споглядання, і це результат їхніх глибоких роздумів. І все-таки це лише вчення, не більше ніж уява! Досвід усіх типів людей представляє те, що знаходиться всередині них. Той, хто не має жодного духовного досвіду, не може говорити ані про знання істини, ані про належне знання стосовно різноманітних духовних речей. Те, що людина виражає, – це те, ким вона є всередині, це безсумнівно. Якщо хтось бажає мати знання про духовні речі та знання істини, він повинен мати реальний досвід. Якщо ти не можеш чітко говорити про здоровий глузд у людському житті, то наскільки менше ти зможеш говорити про духовні речі? Ті, хто може очолювати церкви, забезпечувати людям життя та бути апостолами для людей, повинні мати фактичний досвід; вони повинні мати правильне розуміння духовних речей і належне поціновування та досвід істини. Тільки такі люди мають право бути робітниками або апостолами, які очолюють церкви. В іншому разі, вони можуть лише слідувати як найменші й не можуть вести за собою, а тим більше бути апостолами, здатними забезпечувати людям життя. Це тому, що функція апостолів полягає не в тому, щоб метушитись або боротись; вона в тому, щоб виконувати роботу служіння життю та вести за собою інших у перетворенні їхніх характерів. На тих, хто виконує цю функцію, покладено велику відповідальність, яку далеко не кожен може на себе взяти. Таку роботу можуть виконувати лише ті, хто опанував суть життя, тобто ті, хто має досвід істини. Її не може виконувати просто будь-хто, здатний зректися, здатний метушитися або готовий присвятити себе; люди, які не мають досвіду істини, які не зазнали обтинання або суду, не здатні виконувати таку роботу. Люди без досвіду, які є людьми без реальності, нездатні чітко бачити реальність, тому що вони самі не мають цієї природи. Тому люди такого типу не тільки не здатні виконувати керівну роботу, але, якщо вони залишатимуться без істини тривалий час, слід їх вигнати. Проникливість, яку ти виражаєш, може служити доказом тих труднощів, яких ти зазнав у житті, тих речей, за які тебе карають, і тих питань, за які тебе судили. Це стосується також і випробувань: де людина очищується, де вона слабка, – це ті сфери, в яких вона має досвід, у яких вона має шлях. Наприклад, якщо хтось страждає від розчарувань у шлюбі, така людина часто спілкується так: «Слава Богу, хвала Богу, я мушу задовольнити бажання Божого серця й пожертвувати всім своїм життям, і я маю повністю віддати свій шлюб у Божі руки. Я готовий віддати все своє життя Богові». Усе, що є в людині, може демонструвати, що вона собою являє, через спілкування. Темп людської мови, те, чи говорить вона голосно чи тихо, – такі справи не стосуються досвіду й не можуть представляти, що людина має та ким вона є. Ці речі можуть лише показати, хороший чи поганий у людини характер, або добра чи зла її природа, але їх не можна прирівняти до наявності в людини досвіду. Уміння виражати себе під час розмови, або майстерність чи швидкість мовлення – це лише справа практики, яка не може замінити собою чийсь досвід. Коли ти говориш про свій особистий досвід, ти спілкуєшся про те, що вважаєш важливим, і про все, що знаходиться всередині тебе. Моя промова представляє Мою природу, але те, що Я кажу, є недосяжним для людини. Те, що Я кажу, не є тим, що людина переживає, і не є тим, що людина може побачити; це також не є тим, чого людина може торкнутися, але це те, Ким Я є. Деякі люди визнають лише, що те, про що Я спілкуюсь, – це те, що Я пізнав на власному досвіді, але вони не розпізнають, що це безпосереднє вираження Духа. Звичайно, те, що Я кажу, є тим, що Я пізнав на власному досвіді. Саме Я виконував роботу управління впродовж шести тисяч років. Я пережив усе від початку створення людства дотепер; як Я міг би бути нездатним обговорювати це? Що стосується природи людини, то Я побачив її чітко; Я давно її спостерігав. Як Я міг би бути неспроможним чітко про це говорити? Оскільки Я чітко побачив сутність людини, Я маю право карати її й судити її, тому що людина цілком пішла від Мене, але була розбещена сатаною. Звичайно, Я також маю право оцінювати виконану Мною роботу. Хоча ця робота не виконується Моєю плоттю, вона є безпосереднім вираженням Духа, і це те, що Я маю і Ким Я є. Отже, Я маю право виражати її та виконувати ту роботу, яку Я повинен зробити. Те, що кажуть люди, це те, що вони пережили на власному досвіді. Це те, що вони побачили, те, чого спроможний сягнути їхній розум і що їхні чуття здатні зафіксувати. Це те, про що вони можуть спілкуватися. Слова, промовлені плоттю втіленого Бога, є безпосереднім вираженням Духа, і вони виражають роботу, виконану Духом, яку плоть не переживала або не бачила, проте Він однаково виражає Свою природу, адже сутність плоті – це Дух, і Він виражає роботу Духа. Це робота, вже виконана Духом, хоча вона поза досяжністю плоті. Після втілення, через вираження плоті Він дає змогу людям пізнати Божу природу й дозволяє людям побачити Божий характер і роботу, яку Він виконав. Людська робота забезпечує людям більшу ясність щодо того, у що вони повинні ввійти та що вони мають зрозуміти; вона включає ведення людей до розуміння й переживання істини. Людська робота полягає в тому, щоб підтримувати людей; Божа робота полягає в тому, щоб відкривати людству нові шляхи та нові епохи, а також розкривати людям те, що невідомо смертним, даючи їм можливість пізнати Його характер. Божа робота – вести за собою все людство.

Уся робота Святого Духа вершиться з метою принести людям користь. Уся вона спрямована на те, щоб наставляти людей; немає такої роботи, яка б не приносила користі людям. Незалежно від того, глибока чи поверхова істина, і незалежно від духовного рівня тих, хто приймає істину, що б не робив Святий Дух, це приносить людям користь. Але робота Святого Духа не може виконуватися безпосередньо; вона має бути виражена через людей, які співпрацюють із Ним. Тільки так можна отримати результати роботи Святого Духа. Звичайно, коли Святий Дух діє безпосередньо, він анітрохи не спотворюється; але коли Святий Дух діє через людину, він сильно забруднюється і не є автентичною роботою Святого Духа. Враховуючи це, істина різною мірою змінюється. Послідовники отримують не первісний намір Святого Духа, а поєднання роботи Святого Духа з досвідом та знаннями людини. Та частина того, що отримують послідовники, яка є роботою Святого Духа, є правильною, тоді як досвід і знання людини, які вони одержують, варіюються, оскільки робітники є різними. Робітники з просвітлінням і настановою Святого Духа отримають досвіди, засновані на цьому просвітлінні й настанові. У рамках цих досвідів поєднуються людський розум і досвід, а також природа людської сутності, і згодом вони здобувають знання або розуміння, які вони повинні мати. Таким є спосіб практики людини після переживання істини. Такий спосіб практики не є завжди однаковим, оскільки люди переживають по-різному, і речі, які люди переживають, є різними. Таким чином, одне й те саме просвітління Святого Духа породжує різні знання й практики, тому що ті, хто отримує просвітління, є різними. Деякі люди припускаються незначних помилок під час практики, тоді як інші роблять великі помилки, а треті нічого, окрім помилок, не роблять. Це тому, що люди різняться за своєю здатністю до розуміння, а також тому, що притаманні їм духовні рівні відрізняються. Деякі люди, почувши послання, розуміють одне, а інші люди, почувши істину, розуміють інше. Деякі люди злегка відхиляються, тоді як інші взагалі не розуміють справжнього значення істини. Тому розуміння людини диктує, як вона вестиме за собою інших; це точно так, тому що робота людини – це просто вираження її природи. Люди, яких очолюють ті, хто правильно розуміє істину, також матимуть правильне розуміння істини. Навіть якщо й існують люди з помилками в розумінні, їх дуже мало, і не кожен припускатиметься помилок. Якщо хтось припускається помилок у своєму розумінні істини, ті, хто слідує за ним, безсумнівно, також помилятимуться, і ці люди помилятимуться у всіх сенсах цього слова. Ступінь розуміння істини послідовниками значною мірою залежить від самих робітників. Звичайно, істина від Бога є правильною та безпомилковою, і це абсолютно точно. Проте робітники не є абсолютно правими, і не можна сказати, що вони абсолютно надійні. Якщо робітники мають дуже практичний спосіб втілювати істину в життя, то й послідовники матимуть спосіб практикувати. Якщо робітники не мають способу практикувати істину, а мають лише вчення, тоді послідовники не матимуть реальності. Духовний рівень та природа послідовників визначаються народженням і не пов’язані з робітниками, але те, якою мірою послідовники розуміють істину й знають Бога, залежить від робітників (це стосується лише деяких людей). Яким би не був робітник, такими ж будуть і послідовники, яких він очолює. Те, що виражає робітник, – це його власна природа, без застережень. Вимоги, які він висуває до тих, хто слідує за ним, – це те, чого він сам хоче або може досягти. Більшість робітників використовує те, що вони роблять самі, як основу для висування вимог до своїх послідовників, незважаючи на те, що багато чого їхні послідовники взагалі не можуть досягти, – а те, чого людина не може досягти, стає перешкодою для її входження.

У роботі тих, хто пройшов через обтинання, розбір, суд і кару, набагато менше відхилень, і вираження їхньої роботи є набагато точнішим. Ті, хто у своїй роботі покладається на свою природність, припускаються доволі серйозних помилок. Робота невдосконалених людей виражає забагато їхньої власної природності, що становить суттєву перешкоду для роботи Святого Духа. Наскільки б хорошим не був духовний рівень людини, вона також повинна пройти через обтинання, розбір і суд, перш ніж зможе виконувати роботу Божого доручення. Якщо вони не пройшли такого суду, їхня робота, як би добре вона не була виконана, не може відповідати принципам істини й завжди є продуктом їхньої власної природності та людської доброти. Робота тих, хто пройшов через обтинання, розбір і суд, є набагато точнішою за роботу тих, хто не пройшов через обтинання, розбір та суд. Ті, хто не пройшов суд, не виражають нічого, окрім людської плоті й думок, змішаних із великою часткою людського інтелекту та вродженого таланту. Це не є точним вираженням Божої роботи людиною. Ті, хто слідує за такими людьми, притягуються до них за притаманним їм духовним рівнем. Оскільки вони виражають надто багато людської проникливості та досвіду, які майже відірвані від первісного задуму Бога й задалеко від нього відхиляються, робота такого типу людей не може привести людей до Бога та радше приводить їх до людини. Тому ті, хто не пройшов через суд та кару, не уповноважені виконувати роботу Божого доручення. Робота кваліфікованого робітника може привести людей на правильний шлях і подарувати їм більше входження в істину. Його робота може привести людей до Бога. Крім того, робота, яку він виконує, може варіюватися від людини до людини та не зв’язана правилами, забезпечуючи людям звільнення і свободу, а також здатність поступово зростати в житті та мати глибше входження в істину. Роботі некваліфікованого робітника багато чого бракує. Його робота дурна. Він може лише підкоряти людей правилам, і те, чого він вимагає від людей, не варіюється в залежності від людини; він не працює відповідно до фактичних потреб людей. У такій роботі забагато правил і забагато вчень, і вона не здатна привести людей до реальності, ані до нормальної практики зростання в житті. Вона може лише дозволити людям дотримуватися кількох нікчемних правил. Такі вказівки можуть лише збити людей зі шляху. Він веде тебе, аби ти став подібним до нього; він може привести тебе до того, що він має і ким є. Щоб послідовники могли з’ясувати, чи є лідери кваліфікованими, ключове – це подивитися на шлях, яким вони ведуть, і на результати їхньої роботи, а також побачити, чи послідовники отримують принципи, що відповідають істині, і чи отримують вони способи практикування, придатні для їхнього перетворення. Ти повинен бачити різницю у роботі різних типів людей; ти не повинен бути дурним послідовником. Це стосується питання входження людей. Якщо ти не здатний відрізнити, провід якої людини має шлях, а якої – не має, тебе буде легко обдурити. Усе це безпосередньо стосується твого власного життя. У роботі невдосконалених людей забагато природності; у ній домішано забагато людської волі. Їхня суть – це природність, з нею вони народжуються. Це не життя після розбору або реальність після перетворення. Як може така людина підтримувати тих, хто прагне життя? Життя, яке людина має від початку, – це її вроджений інтелект або талант. Цей вид інтелекту або таланту є доволі далеким від конкретних вимог Бога до людини. Якщо людина не була вдосконалена, а її розбещений характер не пройшов обтинання та розбору, то між тим, що вона виражає, і істиною буде широка прірва; те, що вона виражає, буде перемішане з невизначеними речами, такими як її уява та однобічний досвід. Що більше, незалежно від того, як ця людина працює, люди відчувають, що немає загальної мети й немає істини, придатної для входження всіх людей. Більшість того, що вимагається від людей, знаходиться поза межами їхніх можливостей, так начебто вони качки, яких змушують сидіти на жердинках. Це робота людської волі. Розбещений характер людини, її думки та її уявлення пронизують усі частини її тіла. Людина не народжується з інстинктом практикувати істину, як не має вона й інстинкту розуміти істину безпосередньо. Додайте до цього розбещений характер людини: коли така природна людина працює, хіба це не викликає перебоїв? Але людина, яка була вдосконалена, має досвід істини, яку люди повинні зрозуміти, і знання їхніх розбещених характерів, так що невизначені й нереальні речі у її роботі поступово зменшуються, людських домішок стає дедалі менше, а її робота та служіння наближаються дедалі ближче до стандартів, яких вимагає Бог. Таким чином, її робота ввійшла до реальності істини й також стала реалістичною. Думки в людській свідомості, зокрема, блокують роботу Святого Духа. Людина має багату уяву й розважливу логіку, і вона має великий досвід ведення справ. Якщо ці аспекти людини не піддаються обтинанню та виправленню, усі вони є перешкодами в роботі. Тому людська робота не може досягти найвищої точності, особливо робота невдосконалених людей.