Божа робота, Божий характер і Сам Бог III
Частина шоста
А тепер зачитаймо такі уривки зі Святого Письма.
12. Слова, які Ісус сказав Своїм учням після воскресіння
Івана 20:26–29: «За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!».
Івана 21:16–17: «І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що люблю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи любиш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи любиш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що люблю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!».
У цих уривках розповідається про певні речі, які Господь Ісус робив і говорив Своїм учням після Свого воскресіння. Спершу подивімося, чи були якісь відмінності в Господі Ісусі до і після воскресіння. Чи залишився Він тим самим Господом Ісусом минулих днів? У Святому Письмі є такий рядок, що описує Господа Ісуса після воскресіння: «І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам!». Цілком очевидно, що в той час Господь Ісус уже не жив у плотському тілі, а перебував у тілі духовному. Причина цього була в тому, що Він переступив через обмеження плоті; навіть хоча двері були замкнені, Він усе одно зміг прийти до людей і дозволити їм побачити Його. Це найголовніша відмінність між Господом Ісусом після воскресіння та Господом Ісусом, який жив у плоті до воскресіння. Навіть хоча зовнішній вигляд тогочасного духовного тіла Господа Ісуса не відрізнявся від того, яким Він був раніше, тогочасний Господь Ісус став здаватися людям незнайомцем, бо після воскресіння з мертвих Він став духовним тілом, і порівняно з Його колишньою плоттю це духовне тіло було більш загадковим і незрозумілим для людей. Це також іще більше віддалило Господа Ісуса від людей, і в серцях люди відчували, що тогочасний Господь Ісус став таємничішим. Ці усвідомлення та почуття людей раптово повернули їх у період віри в Бога, якого неможливо ні побачити, ні торкнутися. Тож у першу чергу після Свого воскресіння Господь Ісус дав усім можливість побачити Його, підтвердити, що Він існує, і підтвердити факт Його воскресіння. Крім того, це діяння відновило стосунки, що були в Нього з людьми, коли Він працював у плоті та був Христом, якого можна було побачити й торкнутися. Один із результатів цього – те, що люди припинили сумніватися, чи справді Господь Ісус воскрес із мертвих після того, як був прибитий до хреста, і в них також не стало жодних сумнівів у роботі Господа Ісуса з відкуплення людства. Інший результат полягає в тому, що факт явлення Господа Ісуса людям після Свого воскресіння та надання людям змоги побачити й торкнутися Його надійно закріпив людство в періоді Благодаті, гарантуючи, що відтоді люди не повернуться до попереднього періоду Закону на тій підставі, що Господь Ісус нібито «зник» або «пішов, не сказавши жодного слова». Так Він подбав про те, щоб люди продовжували рухатись уперед, слідуючи вченню Господа Ісуса та роботі, яку Він виконав. Відтак у роботі періоду Благодаті формально почалася нова фаза, і відтоді люди, які жили за законом, формально вийшли з-під закону та вступили в нову еру, у новий початок. Такими є багатогранні смисли явлення Господа Ісуса людству після воскресіння.
Якщо Господь Ісус тепер жив у духовному тілі, то як люди могли торкатись і бачити Його? Це питання зачіпає значення явлення Господа Ісуса людству. Чи помітили ви щось в уривках зі Святого Письма, які ми щойно прочитали? Зазвичай духовних тіл не можна ні побачити, ні торкнутися, а після воскресіння робота, яку взяв на себе Господь Ісус, уже була завершена. Тож теоретично в Нього не було жодної потреби повертатися серед людей у Своєму первісному образі, щоб зустрітися з ними, але явлення духовного тіла Господа Ісуса таким людям, як Хома, зробило значення Його явлення конкретнішим, щоб воно глибше проникло в серця людей. Коли Він прийшов до Хоми, то дозволив Хомі невіруючому торкнутися Своєї руки та сказав йому: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!». Ці слова й дії не були тим, що Господь Ісус хотів сказати й зробити лише після Свого воскресіння; насправді це було те, що Він хотів сказати й зробити до того, як був прибитий до хреста, тому що невіра Хоми зародилася не тоді, а вже була з ним увесь час, поки він слідував за Господом Ісусом. Очевидно, що Господь Ісус уже розумів таких людей, як Хома, ще до того, як був прибитий до хреста. Що ж ми із цього бачимо? Після Свого воскресіння Він залишився тим самим Господом Ісусом. Його сутність не змінилася. Але ось перед ними явився Господь Ісус, який воскрес із мертвих і повернувся з духовного світу у Своєму первісному образі, зі Своїм первісним характером, зі Своїм розумінням людства, набутим за часів Свого перебування в плоті, так що Він першим підійшов до Хоми та дозволив Хомі торкнутися Свого ребра, щоб Хома зміг не тільки побачити Його духовне тіло після воскресіння, але й торкнутися Його духовного тіла, відчути його існування та повністю відкинути свою невіру. Перш ніж Господа Ісуса було прибито до хреста, Хома постійно сумнівався, що Він – Христос, і був не здатен на віру. Його віра в Бога ґрунтувалася лише на тому, що він міг бачити на власні очі, чого міг торкнутися власними руками. Господь Ісус добре розумів віру таких людей. Вони вірили тільки в Бога Небесного, а в Посланого Богом, або Христа в плоті, зовсім не вірили та не хотіли Його прийняти. Щоб Хома визнав і повірив, що Господь Ісус існує та справді є втіленим Богом, Він дозволив Хомі простягнути руку й торкнутися Його ребра. Чи відрізнялася невіра Хоми після воскресіння Господа Ісуса від його попередніх сумнівів? Він завжди був невіруючим, і якби Господь Ісус у духовному тілі особисто не явився йому й не дозволив торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, ніхто ніяк не зміг би розвіяти сумніви Хоми та змусити його відкинути невіру. Отже, відколи Господь Ісус дозволив Хомі торкнутися Свого ребра та справді відчути наявність слідів від цвяхів, невіра Хоми розвіялася, і він воістину пізнав, що Господь Ісус воскрес, і визнав та повірив, що Господь Ісус є істинним Христом і втіленим Богом. Але хоча тоді Хома вже перестав сумніватися, він назавжди втратив шанс зустрітися з Христом. Він назавжди втратив можливість бути разом із Ним, слідувати за Ним, пізнавати Його. Він утратив шанс на те, що Христос його вдосконалить. Явлення Господа Ісуса та Його слова забезпечили висновок і вирок щодо віри тих, хто був сповнений сумнівів. Своїми практичними словами та діями Він сказав невіруючим, сказав тим, хто вірив тільки в Бога Небесного, але не в Христа: Бог не схвалював їхню віру та не схвалював їх самих за те, що вони слідували за Ним, при цьому сумніваючись у Ньому. Вони змогли повністю ввірувати в Бога та Христа лише в той день, коли Бог завершив Свою велику роботу. Звісно, той день також став днем вироку щодо їхньої невіри. Їхнє ставлення до Христа визначило їхню долю, їхній упертий сумнів призвів до того, що їхня віра не принесла їм плодів, а їхня жорсткість – до того, що їхні надії виявилися марними. Оскільки віра таких людей у Бога Небесного живилась ілюзіями, а сумнів у Христі насправді був їхнім істинним ставленням до Бога, то, хоч вони й торкнулися слідів від цвяхів на тілі Господа Ісуса, їхня віра все одно була марною, а фінал їхньої діяльності можна описати хіба що як черпання води плетеним кошиком: даремні зусилля. Цілком очевидно, що слова Господа Ісуса до Хоми також були Його способом сказати кожній людині таке: воскреслий Господь Ісус – це Господь Ісус, який провів тридцять три з половиною роки, працюючи серед людей. Хоча Він був прибитий до хреста й пережив долину смертної темряви, хоча Він пережив воскресіння, жодний аспект у Ньому не змінився. І хоча на Його тілі тепер були сліди від цвяхів, і хоча Він воскрес і вийшов із могили, Його характер, Його розуміння людства, Його наміри щодо людства нітрохи не змінилися. Також Він говорив людям про те, що зійшов із хреста, переміг гріх, подолав тяготи й переміг смерть. Сліди від цвяхів були лише свідченням Його перемоги над сатаною, свідченням того, що Він став жертвою за гріх, щоб успішно відкупити все людство. Він говорив людям, що вже взяв на Себе гріхи людства та завершив Свою роботу спокути. Повернувшись до Своїх учнів, Своїм явленням Він передав їм таку звістку: «Я досі живий, Я досі існую; сьогодні Я справді стою перед вами, щоб ви могли Мене побачити й торкнутися. Я завжди буду з вами». За допомогою випадку з Хомою Господь Ісус також хотів застерегти майбутніх людей: хоч у своїй вірі в Господа Ісуса ти не можеш ні побачити, ні торкнутися Його, але завдяки своїй істинній вірі ти блаженний, і завдяки своїй істинній вірі ти можеш побачити Господа Ісуса, і такі люди блаженні.
Ці записані в Біблії слова, які промовив Господь Ісус, явившись Хомі, дуже допомагають усім людям у період Благодаті. Явлення Господа Ісуса Хомі та слова, які Він промовив до нього, справили величезний вплив на наступні покоління; це явлення та слова мають вічне значення. Хома представляє тип людини, що вірить у Бога, але сумнівається в Ньому. Такі люди мають підозріливу натуру та зловісні серця, вони підступні й не вірять у те, що може здійснити Бог. Вони не вірять ні в Божу всемогутність і Його володарювання, ні в утіленого Бога. Однак воскресіння Господа Ісуса кидало виклик цим їхнім рисам, і воно також дало таким людям можливість виявити власний сумнів, усвідомити власний сумнів, визнати власну підступність і так прийти до справжньої віри в існування та воскресіння Господа Ісуса. Те, що сталося з Хомою, було попередженням і застереженням для наступних поколінь, аби більше людей могли застерегти себе від такої невіри, як у Хоми, і знали: якщо вони дадуть собі сповнитися сумнівами, то потонуть у темряві. Якщо ти слідуєш за Богом, але так само, як Хома, постійно прагнеш торкнутися Господнього ребра та відчути сліди від цвяхів на Його тілі, щоб підтвердити, перевірити, поміркувати, є Бог чи немає, то Бог тебе зречеться. Отже, Господь Ісус вимагає від людей бути не такими, як Хома, що вірив лише в побачене на власні очі, а чистими, чесними людьми, не таїти сумнівів щодо Бога, а просто вірити в Нього та слідувати за Ним. Такі люди блаженні. Це дуже мала вимога Господа Ісуса до людей і застереження для Його послідовників.
Вище описано ставлення Господа Ісуса до тих, хто повен сумнівів. Що ж Господь Ісус казав і робив для тих, хто здатен щиро повірити в Нього та слідувати за Ним? Це ми розглянемо далі, на прикладі діалогу між Господом Ісусом і Петром.
У цій розмові Господь Ісус раз за разом питав у Петра одне й те саме: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?». Це більш високий стандарт, якого Господь Ісус після Свого воскресіння вимагав від таких людей, як Петро, – людей, які щиро вірять у Христа й прагнуть любити Господа. Це запитання було своєрідним дізнанням і допитом, але більше того – це була вимога й очікування від таких людей, як Петро. Господь Ісус використав цей метод розпитування для того, щоб люди замислилися над собою, заглянули в себе та запитали: які вимоги Господь Ісус ставить до людей? Чи люблю я Господа? Чи боголюбна я людина? Як мені слід любити Бога? Хоча Господь Ісус питав це лише в Петра, правда полягає в тому, що у Своєму серці, ставлячи Петру ці запитання, Він хотів скористатися нагодою, щоб поставити такі ж запитання більшій кількості людей, які прагнуть любити Бога. Петро просто мав благословення виступити представником людей цього типу й почути такі запитання з уст самого Господа Ісуса.
Порівняно зі словами, які Господь Ісус сказав Хомі після Свого воскресіння: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» – Його тричі повторене запитання Петрові: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» – дає людям змогу краще відчути суворість ставлення Господа Ісуса та наполегливість у Його душі під час Його запитань. Що ж до Хоми невіруючого з його лукавою натурою, то Господь Ісус дозволив йому простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, і тому Хома повірив, що Господь Ісус є воскреслим Сином Людським, і визнав Господа Ісуса Христом. І хоча Господь Ісус не говорив Хомі суворих докорів і не висловлював ніяких однозначних суджень щодо нього, Він усе одно практичними діями дав Хомі знати, що розуміє його, і при цьому показав Своє ставлення та рішучість щодо такого типу людей. Вимоги й очікування Господа Ісуса щодо такого типу людей не можна зрозуміти з того, що Він сказав, бо такі люди, як Хома, просто не мають ані крихти істинної віри. Вимоги Господа Ісуса до них обмежені, але до таких людей, як Петро, Він виявив зовсім інше ставлення. Він не вимагав від Петра простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Його тілі, і Він не казав Петрові: «Не будь ти невіруючий, але віруючий!». Натомість Він раз за разом ставив Петрові те саме запитання. Це запитання було змістовним і вартим роздумів – таким, що не може не викликати в кожного послідовника Христа боязні й докорів сумління, а також змушує відчути тривожний, скорботний настрій Господа Ісуса. Те, що люди навіть більше цінують серед болю й горя, – це турбота Господа Ісуса Христа та Його піклування, і те, до усвідомлення чого вони доходять, – це Його серйозне вчення та суворі вимоги до чистих, чесних людей. Запитання Господа Ісуса дає людям змогу відчути, що Господні очікування від людей, розкриті в цих простих словах, полягають не просто в тому, щоб вони вірили в Нього та слідували за Ним, а в тому, щоб вони досягли любові – любові до свого Господа й Бога. Така любов дбайлива й покірна. Це коли люди здатні жити заради Бога, помирати заради Бога, передавати усе Богу, присвячувати себе Богу й віддавати все заради Бога. Така любов також дарує Богові розраду, даючи Йому змогу тішитися свідченнями та спочивати. Це відплата людини Богу, людська відповідальність, обов’язок і повинність, і це шлях, яким люди мусять іти все життя. Ці три запитання були вимогою та напучуванням Господа Ісуса для Петра та всіх людей, які мали бути вдосконаленими. Саме ці три запитання спонукали й мотивували Петра пройти свій життєвий шлях до кінця, і саме ці запитання при прощанні з Господом Ісусом спонукали Петра стати на шлях до вдосконалення, спонукали його – через його любов до Господа – дбати про серце Господа, коритися Господу, офірувати Господу розраду та офірувати все своє життя й цілковито все своє єство.
Протягом періоду Благодаті Божа робота призначалася передусім двом типам людей. Перший – це люди, що вірили в Нього та слідували за Ним, могли дотримуватися Його заповідей і нести хрест, і могли триматися шляху періоду Благодаті. Люди такого типу здобували Боже благословення й тішилися Божою благодаттю. Другий тип – це люди на кшталт Петра, яких можна було вдосконалити. Тож після воскресіння Господь Ісус у першу чергу зробив ці дві вкрай значущі речі: одну – з Хомою, другу – з Петром. Що демонструють ці дві речі? Може, істинні наміри Бога спасти людство? А може, щирість Бога до людства? Робота, яку Він виконав над Хомою, мала на меті застерегти людей, щоб вони не сумнівалися, а просто вірили. А робота, яку Він виконав над Петром, мала зміцнити віру таких людей, як Петро, і прояснити Його вимоги до людей такого типу, показавши їм цілі, які потрібно переслідувати.
Після воскресіння Господь Ісус являвся людям, яким вважав за потрібне, розмовляв із ними та ставив до них вимоги, залишаючи по собі Свої наміри й очікування щодо людей. Тобто, будучи втіленим Богом, Він завжди незмінно турбувався про людство та ставив до людей незмінні вимоги; що коли Він був у плоті, що коли Він був у Своєму духовному тілі після розп’яття й воскресіння, Його турбота й вимоги залишались однаковими. Він турбувався про цих учнів іще до того, як Його було розп’ято, і у Своєму серці Він чітко усвідомлював стан кожної людини, і Він розумів недоліки кожної людини, і, звісно, Його розуміння кожної людини після того, як Він помер, воскрес і став духовним тілом, було таким самим, як і тоді, коли Він був у плоті. Він знав, що люди були не зовсім упевнені, чи Він – Христос, але поки Він був у плоті, Він не висував до людей суворих вимог. Однак після воскресіння Він явився їм і цілковито переконав їх, що Господь Ісус прийшов від Бога та що Він був утіленим Богом, і Він скористався фактом Свого явлення й воскресіння як найбільшим видінням і мотивацією для людського довічного пошуку. Його воскресіння з мертвих не тільки зміцнило всіх тих, хто за Ним слідував, але й до кінця впровадило серед людства Його роботу періоду Благодаті, і так Євангеліє спасіння Господа Ісуса в період Благодаті поступово поширилося по всіх куточках, де живе людство. Як ти вважаєш: чи мало явлення Господа Ісуса після Його воскресіння якесь значення? Якби ти тоді був Хомою чи Петром і зіткнувся в житті із чимось настільки значущим, як би це на тебе вплинуло? Чи подумав би ти, що це найкраще, найбільше видіння у твоєму житті віри в Бога? Чи побачив би ти в цьому силу, яка рухала б тобою, коли ти слідував би за Богом, намагався догодити Йому та прагнув любити Бога все своє життя? Чи присвятив би ти все своє життя тому, щоб нести людям це найвеличніше з видінь? Чи прийняв би ти поширення спасіння Господа Ісуса як доручення від Бога? Навіть хоча ви такого не переживали, цих двох прикладів – Хоми та Петра – уже достатньо, щоб сучасні люди чітко зрозуміли Бога та Його наміри. Можна сказати, що після того, як Бог став плоттю, особисто пережив життя серед людей і особисто відчув на собі людське життя, після того, як Він побачив розбещеність людства та становище людського життя на той час, Бог у плоті глибше відчув, наскільки людство безпорадне, жалюгідне та мізерне. Бог, Який живе в плоті, здобув більше співпереживання до людського стану завдяки Його людськості й завдяки Його тілесним інстинктам. Через це Він став більше турбуватися про Своїх послідовників. Ви, мабуть, не спроможні це зрозуміти, але Я можу описати цю тривогу й піклування, які Бог у плоті відчував щодо кожного зі Своїх послідовників, усього лише двома словами: «глибока турбота». Навіть хоча цей термін походить із людської мови й хоча він дуже людський, він усе одно правдиво виражає й описує почуття Бога до Своїх послідовників. Що ж до глибокої турботи Бога про людей, то протягом вашого досвіду ви її поступово відчуєте та спробуєте. Однак цього можна досягти, лише поступово зрозумівши Божий характер на основі прагнення до зміни власного характеру. Коли Господь Ісус явився в той раз, Його глибока турбота про Своїх послідовників у Його людськості матеріалізувалася та передалася Його духовному тілу, або, можна сказати, Його божественності. Його явлення дало людям змогу знову пережити й відчути Божу турботу та піклування, а ще стало потужним доказом того, що Бог – Той, хто починає періоди, розгортає періоди, а також закінчує періоди. Своїм явленням Він зміцнив віру всіх людей і довів світу той факт, що Він – Сам Бог. Це дало Його послідовникам вічне підтвердження, а ще Він Своїм явленням розпочав фазу Своєї роботи в новому періоді.
13. Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо
Луки 24:30–32: «І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий… І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?».
14. Учні пригощають Ісуса печеною рибою
Луки 24:36–43: «І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними».
Далі ми розглянемо наведені вище уривки зі Святого Письма. Перший уривок – розповідь про те, як Господь Ісус після Свого воскресіння їв хліб і пояснював Святе Письмо, а другий уривок – розповідь про те, як Господь Ісус їв печену рибу. Як ці два уривки допомагають пізнати Божий характер? Чи можете ви уявити картину, що постає перед очима від описів того, як Господь Ісус їв хліб, а потім печену рибу? Чи можете ви уявити, як би ви почувалися, коли б Господь Ісус стояв перед вами та їв хліб? Або коли б Він сидів за одним столом із вами та разом із людьми їв рибу й хліб, як би ти тоді почувався? Якби ти почувався дуже близьким до Господа та відчував, що в Нього з тобою вельми глибокий зв’язок, то це правильне почуття. Саме такого результату й хотів досягти Господь Ісус, коли після Свого воскресіння їв хліб і рибу перед зібранням людей. Якби після Свого воскресіння Господь Ісус тільки говорив із людьми, якби вони не могли відчути Його плоті й кісток, а натомість відчували б, що Він недосяжний Дух, як би вони почувалися? Хіба вони не були б розчаровані? А після цього розчарування хіба людям не здалося б, що вони покинуті? Хіба вони не відчували б відстані між собою та Господом Ісусом Христом? Який негативний вплив ця відстань справила б на стосунки людей із Богом? Людям точно стало б страшно, і вони не насмілилися б до Нього наблизитися, і тому в них сформувалося б таке ставлення, що вони трималися б від Нього на шанобливій відстані. Відтоді вони б розірвали свої близькі стосунки з Господом Ісусом Христом і повернулися б до стосунків між людством і Богом Небесним, як це було до періоду Благодаті. Духовне тіло, якого люди не могли б ні торкнутися, ні відчути, призвело б до знищення їхнього глибокого зв’язку з Богом, а також до того, що перестали б існувати ті близькі стосунки, які встановилися за часів перебування Господа Ісуса Христа в плоті, коли між Ним і людьми не було відстані. Єдине, що духовне тіло збуджувало в людях, – це почуття страху, уникнення та безмовний погляд. Люди не наважилися б наблизитися до Нього чи вступити з Ним у діалог, не кажучи вже про те, щоб слідувати за Ним, довіряти Йому та рівнятися на Нього. Бог не бажав бачити в людях такі почуття до Нього. Він не хотів бачити, як люди уникають Його чи віддаляються від Нього; Він лише хотів, щоб люди розуміли Його, наближалися до Нього й були Його сім’єю. Якби твоя власна сім’я, твої діти бачили тебе, але не впізнавали, не наважувалися наблизитися до тебе, а постійно обходили стороною, якби ти не міг домогтися, щоб вони зрозуміли все, що ти для них зробив, як би ти почувався? Хіба б це не було боляче? Хіба це не розбило б тобі серце? Саме так почувається Бог, коли люди Його уникають. Тож після Свого воскресіння Господь Ісус усе одно явився людям у Своєму образі з плоті та крові, усе одно їв і пив із ними. Бог бачить у людях Свою сім’ю, і Бог також хоче, щоб людство бачило в Ньому Того, хто для них найдорожчий; тільки так Бог може по-справжньому здобути людей, і тільки так люди можуть по-справжньому любити й шанувати Бога. Тепер ви розумієте, з яким наміром Я взяв ці два уривки зі Святого Письма – той, де Господь Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо, і той, де учні пригощають Його печеною рибою?
Можна сказати, що за низкою речей, які говорив і робив Господь Ісус після Свого воскресіння, стояв кропіткий намір. Ці речі були сповнені глибокої прихильності, які Бог відчував до людства, а також плекання й ретельного піклування, з якими Він ставився до близьких стосунків із людством, установлених під час Його перебування в плоті. Ба більше, вони були сповнені ностальгії та туги, які Він відчував за життям, коли Він їв і жив разом зі Своїми послідовниками під час Свого перебування в плоті. Тож Бог не хотів ні того, щоб люди відчували відстань між ними та Богом, ні того, щоб людство віддалилося від Бога. Ба більше, Він не хотів, щоб людству здалося, ніби Господь Ісус після Свого воскресіння вже не є тим Господом, який був таким близьким до людей, і що Він уже не разом із людством, бо Він повернувся в духовний світ, до Отця, якого люди ніколи не змогли б ні побачити, ні досягти. Він не хотів, щоб людям здавалося, ніби між Ним і людством виникла якась різниця в статусі. Коли Бог бачить людей, які хочуть слідувати за Ним, але тримаються від Нього на шанобливій відстані, Його серце болить, бо це означає, що їхні серця дуже далекі від Нього та що Йому буде дуже важко здобути їхні серця. Тож якби Він явився людям у духовному тілі, якого вони не змогли б ні побачити, ні торкнутися, це знову віддалило б людину від Бога та призвело б до того, що людство помилково подумало б, ніби Христос після Свого воскресіння став піднесеним, не таким, як люди, і вже не міг ділити з людиною стіл і їсти з нею, бо людина грішна, нечиста й ніколи не зможе наблизитися до Бога. Щоб розвіяти ці хибні уявлення людства, Господь Ісус зробив ряд речей, які колись робив у плоті, про що в Біблії сказано так: «[Він] взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав». Він також пояснював учням Святе Письмо, як робив раніше. Усе це, зроблене Господом Ісусом, показувало кожній людині, яка Його бачила, що Господь не змінився, що Він і досі той самий Господь Ісус. Навіть хоча Він був прибитий до хреста й пережив смерть, Він воскрес і не залишив людство. Він повернувся, щоб бути серед людей, і ніщо в Ньому не змінилося. Син Людський, що стояв перед людьми, і досі був тим самим Господом Ісусом. Його поведінка та манера спілкування з людьми здавалися такими знайомими. Він і досі був настільки сповнений люблячої доброти, благодаті й терпимості – це й досі був той самий Господь Ісус, Який любив інших, як Самого Себе, і міг прощати людству сімдесят разів по сім. Як і завжди раніше, Він їв із людьми, обговорював із ними Святе Письмо, а що ще важливіше – Він, як і раніше, був із плоті та крові, і Його можна було торкнутись і побачити. Син Людський, яким Він був, дозволив людям відчути близькість, спокій і радість віднайдення втраченого. Вони з великою легкістю, сміливо й упевнено почали покладатися на цього Сина Людського, який міг простити людству його гріхи, і сподіватися на Нього. Вони також почали без вагань молитися в ім’я Господа Ісуса, щоб отримати Його благодать і Його благословення, отримати від Нього мир і радість, опіку й захист, і вони почали зцілювати немічних і виганяти бісів в ім’я Господа Ісуса.
Поки Господь Ісус працював у плоті, більшість Його послідовників не могла повністю впевнитись у Його ідентичності й у тому, що Він говорив. Коли Він наближався до хреста, ставлення Його послідовників було спостережливим. Потім, після прибиття до хреста й до покладення в гроб, люди ставилися до Нього з розчаруванням. За цей час люди у своїх серцях уже почали переходити від сумнівів у тому, що говорив Господь Ісус під час Свого перебування в плоті, до повного заперечення. Потім, коли Він вийшов із гробу та явився людям одному за одним, більшість із тих, хто бачив Його на власні очі або чув звістку про Його воскресіння, поступово змінила своє ставлення із заперечення на скептицизм. Лише тоді, коли Господь Ісус дав Хомі вкласти руку у Свій бік і коли Він після Свого воскресіння переломив хліб і з’їв його на очах у гурту, а потім почав їсти перед ними печену рибу, вони справді прийняли той факт, що Господь Ісус був Христос у плоті. Можна сказати, що це духовне тіло з плоті та крові, яке стояло перед тими людьми, ніби пробуджувало кожного з них від сну: Син Людський, що стояв перед ними, був Той, Хто існував із незапам’ятних часів. Він мав обрис, плоть і кістки, і Він уже довго жив і їв поруч із людством… І тоді люди відчули, що Його існування було таким реальним і таким дивовижним. Водночас вони також були вельми раді, щасливі та сповнені почуттів. Його повторне явлення дало людям змогу по-справжньому побачити Його смиренність, відчути Його близькість, прихильність до людей і те, як багато Він думає про них. Це коротке возз’єднання змусило людей, які побачили Господа Ісуса, почуватися так, ніби минуло ціле життя. Їхні загублені, спантеличені, налякані, тривожні, спраглі та заціпенілі серця знайшли розраду. У цих людей більше не було ні сумнівів, ні розчарування, бо вони відчули, що тепер у них є на що сподіватись і покладатися. Син Людський, що тоді стояв перед ними, стане їхньою заслоною на всі часи; Він стане їхньою міцною вежею, їхнім прихистком на віки вічні.
Хоча Господь Ісус воскрес, Його серце та Його робота не покинули людство. Явившись людям, Він тим самим сказав їм, що в якій би формі Він не існував, Він супроводжуватиме людей, ходитиме з ними, буде з ними завжди й усюди. Він сказав їм, що завжди й усюди забезпечуватиме людство та буде його пастирем, дозволить людям побачити й торкнутися Його та подбає про те, щоб вони ніколи більше не почувалися безпорадними. Господь Ісус також хотів, аби люди знали, що вони живуть у цьому світі не самі. У людства є Божа опіка; Бог – з людьми. Вони завжди можуть спертися на Бога, а кожний із Його послідовників – Його сім’я. Маючи Бога, на якого можна спертися, людство більше не буде ні самотнім, ні безпорадним, а ті, хто прийме Його як свою жертву за гріх, більше не будуть зв’язані гріхом. У людських очах ті частини Його роботи, які Господь Ісус виконував після Свого воскресіння, були дуже маленькими, але, як на Мене, кожна річ, яку Він робив, була дуже змістовною, дуже цінною, дуже важливою та сповненою глибокого значення.
Хоча той час, коли Господь Ісус працював у плоті, був сповнений тягот і страждань, Він повністю й досконало завершив Свою тодішню роботу в плоті, щоб відкупити людство, явившись у Своєму духовному тілі з плоті та крові. Він почав Своє служіння, ставши плоттю, і Він завершив Своє служіння, явившись людству у Своєму плотському образі. Він провістив період Благодаті, розпочавши новий період за допомогою Своєї ідентичності Христа. За допомогою Своєї особи Христа Він виконав роботу періоду Благодаті, зміцнив усіх Своїх послідовників і привів їх у період Благодаті. Про Божу роботу можна сказати, що Він воістину завершує те, що починає. У Нього є поетапний план, і Його робота сповнена Його мудрості та всемогутності, Його дивовижних діянь, любові та милосердя. Звичайно, червоною ниткою, що проходить крізь усю Божу роботу, є Його піклування про людство; Його робота пронизана почуттям Його турботи, яке Він ніколи не може відкинути. У цих віршах Біблії й у кожній справі, яку Господь Ісус зробив після Свого воскресіння, розкрилися незмінні Божі надії й турбота щодо людства, а також Його пильне піклування та плекання людства. Ніщо із цього ніколи не мінялось аж до сьогоднішнього дня – ви це бачите? Коли ви це бачите, хіба ваші серця мимоволі не наближаються до Бога? Якби ви жили в той період і Господь Ісус після Свого воскресіння явився вам у матеріальному образі, який ви могли б побачити, і якби Він сидів перед вами, їв хліб і рибу, пояснював вам Святе Письмо та розмовляв із вами, то як би ви тоді почувалися? Щасливими? А може, винними? Попередні хибні уявлення й уникання Бога, конфлікти з Богом і сумніви в Ньому – хіба все це просто не взяло б і зникло? Хіба стосунки між Богом і людиною не стали б нормальнішими?
Якщо тлумачити ці окремі розділи Біблії, чи бачите ви якісь недоліки в Божому характері? Чи бачите ви в Божій любові якісь домішки? Чи бачите ви в Божій всемогутності або мудрості якесь лукавство чи зло? Аж ніяк! Отже, чи можете ви впевнено сказати, що Бог святий? Чи можете ви впевнено сказати, що кожне Боже почуття є виявленням Його сутності й характеру? Я сподіваюся, що після того, як ви прочитаєте ці слова, розуміння, яке ви з них здобудете, допоможе вам і буде корисним у вашому прагненні до зміни характеру й до страху Божого, а ці слова принесуть у вас плід – плід, який зростатиме з кожним днем, так що в процесі свого пошуку ви дедалі більше наближатиметеся до Бога та до стандарту, який вимагає Бог. Вам більше не буде відразливо прагнути до істини, і вам більше не здаватиметься, ніби пошук істини та зміна характеру – це клопітка чи непотрібна справа. Навпаки, спонукувані виявленням істинного Божого характеру та святої сутності Бога, ви прагнутимете світла, прагнутимете справедливості, рішуче прагнутимете до істини та задоволення Божих намірів, і ви станете людьми, здобутими Богом, станете справжніми людьми.
Сьогодні ми поговорили про певні речі, які Бог зробив у період Благодаті, коли втілився вперше. У цих речах ми побачили характер, який Він показував і виявляв у плоті, а ще кожний аспект того, Хто Він є і чим володіє. Усі ці аспекти того, Хто Він є і чим володіє, видаються дуже олюдненими, але реальність така, що сутність усього відкритого й висловленого Ним невіддільна від Його власного характеру. Кожний метод і кожний аспект утіленого Бога, що виявляє Його характер у людськості, нерозривно пов’язаний із Його власною сутністю. Тож дуже важливо, що Бог прийшов до людства способом утілення. Робота, яку Він виконував у плоті, теж важлива, але для кожної людини, що живе в плоті, для кожної людини, що живе в розбещеності, ще важливіші відкритий Ним характер і виявлені Ним наміри. Чи здатні ви це усвідомити? Зрозумівши Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, чи зробили ви якісь висновки щодо того, як слід поводитися з Богом? Наостанок, у відповідь на це запитання, Я хотів би дати вам три поради. По-перше, не випробовуй Бога. Скільки б ти не розумів про Бога, скільки б ти не знав про Його характер, у жодному разі не випробовуй Його. По-друге, не змагайся з Богом за статус. Який би статус не давав тобі Бог, яку б роботу не доручав, як би не підвищував для виконання нових обов’язків, скільки б ти не присвячував себе Богові та не жертвував заради Нього, у жодному разі не борися з Ним за статус. По-третє, не суперничай із Богом. Незалежно від того, чи розумієш ти, що Бог робить із тобою, влаштовує для тебе й посилає тобі, і чи можеш ти цьому підкоритися, у жодному разі не суперничай із Богом. Якщо ти зможеш дотримуватися цих трьох порад, то будеш у безпеці та менше ризикуватимеш прогнівити Бога. На цьому ми завершимо сьогоднішнє спілкування.
23 листопада 2013 року
A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.