Частина друга

Бог уперше стає плоттю для виконання роботи

Ми щойно поговорили про всю ту роботу, яку виконав Бог, про низку безпрецедентних робіт, які Він здійснив. Кожна із цих речей стосується Божого плану управління та Божих намірів. Вони також стосуються характеру Самого Бога та Його сутності. Якщо ми хочемо зрозуміти більше про те, Хто є Бог і чим володіє, ми не можемо зупинятися на Старому Заповіті чи на періоді Закону – ми повинні рухатися далі, слідуючи за етапами, пройденими Богом у Своїй роботі. Отже, оскільки Бог закінчив період Закону та розпочав період Благодаті, прослідуймо і ми за Ним у період Благодаті – період, сповнений благодаті та відкуплення. У цей період Бог знову здійснив щось дуже важливе, чого раніше ніколи не робилося. Робота в цьому новому періоді була новою відправною точкою як для Бога, так і для людства – відправною точкою, що полягала в ще одній новій Божій роботі, яка ніколи не виконувалася раніше. Ця нова робота була безпрецедентною – чимось за межами уяви людей і всього живого. Це тепер добре відомо всім людям: уперше Бог став людиною, і вперше Він почав нову роботу в образі людини, з ідентичністю людини. Ця нова робота означала, що Бог завершив Свою роботу в період Закону та що Він більше не збирався ні робити, ні говорити нічого за законом. І так само Він більше нічого не говорив і не робив у формі закону або згідно з принципами чи правилами закону. Тобто вся Його робота, заснована на законі, припинилася назавжди, тому що Бог хотів почати нову роботу й робити нові справи. Його план знов отримав нову відправну точку, і тому Бог мав привести людство в наступний період.

Те, радісною ця звістка була для людей чи зловісною, залежало від сутності кожної окремої людини. Можна сказати, що для декого це була не радісна звістка, а зловісна, бо коли Бог починав Свою нову роботу, ті люди, які просто дотримувалися законів і приписів, які просто слідували вченням, але не боялися Бога, були схильні використовувати стару роботу Бога для засудження нової. Для цих людей звістка була зловісною. Але для кожної людини, яка була невинною та відкритою, яка була щирою до Бога й бажала отримати Його відкуплення, перше Боже втілення було дуже радісною звісткою. Бо від часу створення людей це був перший раз, коли Бог явився та жив серед людей в образі, який не був Духом; цього разу Він народився від людини, і жив серед людей як Син Людський, і працював серед них. Цей перший раз перекреслив старі людські уявлення; уявити такого не міг ніхто. Більше того, усі Божі послідовники отримали відчутну користь. Бог покінчив не тільки зі старим періодом, але й зі Своїми старими способами та стилем роботи. Він більше не просив Своїх посланців передавати Його наміри, Він більше не таївся в хмарах, не являвся та не промовляв до людей владно через грім. На відміну від усього, що було до того, у немислимий для людей спосіб, який їм було важко зрозуміти та прийняти, – ставши плоттю, – Він став Сином Людським, щоб розпочати роботу того періоду. Це Боже діяння застало людей абсолютно непідготовленими; воно їх збентежило, тому що Бог знову розпочав нову роботу, якої раніше ніколи не робив. Сьогодні ми розглянемо, яку нову роботу здійснив Бог у новому періоді, і поміркуємо, що ми можемо дізнатись із цієї нової роботи про характер Бога й те, Хто Він є і чим володіє.

У Новому Заповіті Біблії записано такі слова:

1. Ісус зриває колосся на їжу в суботу

Матвія 12:1: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

2. Син Людський – Господь суботі

Матвія 12:6–8: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!».

Спершу розгляньмо такий уривок: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

Чому Я вибрав саме цей уривок? Як він пов’язаний із Божим характером? Перше, що ми дізнаємося із цього тексту, – що тоді була субота, але Господь Ісус усе ж вийшов із дому й повів Своїх учнів ланами. Що ще «нечестивіше», вони навіть «стали зривати колосся та їсти». У період Закону закон Бога Єгови передбачав, що в суботу люди не могли так просто виходити з дому та чимось займатися: у суботу багато що було заборонено робити. Цей учинок Господа Ісуса спантеличив тих, хто довго жив за законом, і навіть викликав критику. Що ж до їхньої розгубленості й того, як вони говорили про вчинок Ісуса, то ми поки що відкладемо це питання, а спершу обговоримо, чому Господь Ісус вирішив зробити це саме в суботу, а не в будь-який інший день, і що Він хотів цим учинком донести до людей, які жили за законом. Це і є той зв’язок між цим уривком і Божим характером, який Я хочу обговорити.

Коли прийшов Господь Ісус, Він Своїми практичними вчинками показав людям, що Бог залишив період Закону позаду та розпочав нову роботу, яка не вимагала дотримання суботи. Вихід Бога за обмеження суботнього дня був лише передвістям Його нової роботи; справжня велика робота була ще попереду. Коли Господь Ісус починав Свою роботу, Він уже залишив позаду «кайдани» періоду Закону та зламав норми й принципи того періоду. У Ньому не залишилося й сліду нічого пов’язаного із законом; Він повністю відкинув його та більше його не дотримувався, і Він більше не вимагав від людства його дотримання. І ось ти бачиш, що Господь Ісус у суботу переходив ланами та що Господь не відпочивав; Він був надворі, працюючи, а не відпочиваючи. Цей Його вчинок суперечив людським уявленням і доніс до людей, що Він більше не жив за законом, що Він вийшов за обмеження суботи та явився перед людьми й серед них у новому образі, з новим способом роботи. Цим учинком Він сказав людям, що приніс із Собою нову роботу – роботу, яка почалася з того, що Він вийшов із-під закону й відійшов від дотримання суботи. Коли Бог здійснював Свою нову роботу, Він більше не чіплявся за минуле, і Його більше не хвилювали норми періоду Закону. На Нього також не впливала Його робота в попередньому періоді, а навпаки, Він працював у суботу так само, як і в будь-який інший день, і коли Його учні в суботу зголодніли, то їм можна було зірвати колосся й поїсти. Усе це в Божих очах було цілковито нормальним. Для Бога допустимо мати новий початок для багатьох нових робіт, які Він хоче виконати, і нових слів, які Він хоче сказати. Коли Він починає щось нове, Він не згадує Свою стару роботу та не продовжує її виконувати. У Своїй роботі Бог керується власними принципами, тож коли Він хоче почати нову роботу, це означає, що Він хоче перевести людство на нову стадію Своєї роботи, а Його робота входить у вищу фазу. Якщо люди й надалі діятимуть згідно зі старими приказками чи нормами або чіплятимуться за них, Він цього не запам’ятає та не схвалить цього. Причина в тому, що Він уже приніс нову роботу й увійшов у нову фазу Своєї роботи. Коли Він починає нову роботу, Він являється людству в абсолютно новому образі, в абсолютно новому ракурсі та в абсолютно новий спосіб, щоб люди могли побачити різні аспекти Його характеру й те, Хто Він є і чим володіє. Це одна із цілей Його нової роботи. Бог не чіпляється за старе та не ходить протоптаною стежкою; коли Він працює та говорить, Він не такий, як люди собі уявляють, Він не забороняє і це, і те. У Бозі все вільне й визволене, і немає ніяких заборон, ніяких обмежень: усе те, що Він приносить людству, є свобода й визволення. Він – живий Бог, Бог, який насправді, воістину існує. Він не лялька й не глиняна фігурка, і Він зовсім не схожий на ідолів, яких люди ставлять на вівтарях і яким поклоняються. Він живий і діяльний, і те, що Його слова та робота приносять людству, – це все життя та світло, усе свобода й визволення, бо Він володіє істиною, життям і шляхом і Він виконує всю роботу, яку має намір виконати, не будучи нічим обмеженим. Що б люди не казали, як би не бачили й не оцінювали Його нову роботу, Він виконає роботу, яку має намір зробити, без жодних сумнівів. Він не хвилюватиметься ні через чиїсь уявлення, ні через чиїсь звинувачення щодо Його роботи та слів, ні навіть через затяте протистояння й опір Його новій роботі. Жодній створеній істоті неможливо скористатися людським розумом, чи людською уявою, знаннями, чи моральністю, щоб оцінити те, що робить Бог, чи винести вердикт щодо цього, чи знеславити, підірвати Його роботу, чи завадити їй. У Його роботі й тому, що Він чинить, немає заборон; Його дії не може обмежити жодна людина, подія чи об’єкт і не може перервати жодна ворожа сила. У Своїй новій роботі Він – вічно переможний Цар, і будь-які ворожі сили, усі єресі й омани людства розтоптані під Його підніжжям. Яку б нову стадію Своєї роботи Він не виконував, вона обов’язково розвиватиметься й поширюватиметься серед людства, і вона обов’язково безперешкодно здійснюватиметься й буде абсолютно успішно завершена в цілому всесвіті. Такою є Божа всемогутність і мудрість, Його влада й сила. Тому Господь Ісус міг відкрито вийти з дому та працювати в суботу, бо в Його серці не було ніяких приписів, знань і вчень, що походили від людства. Натомість у Нього були нова Божа робота й Божий шлях. Його робота була шляхом до звільнення людства, до визволення людей, щоб вони змогли існувати у світлі та жити. Тим часом ті, хто поклоняється ідолам або фальшивим богам, проживають кожний день, зв’язані сатаною, скуті всілякими правилами й табу: сьогодні заборонено одне, завтра інше, – і в їхньому житті немає свободи. Вони наче в’язні в кайданах – живуть життям, у якому немає радості. Що мається на увазі під словом «заборона»? Обмеження, пута й зло. Якщо людина поклоняється ідолу, вона поклоняється фальшивому богу, злому духу. Коли людина таке робить, з’являються заборони. Не можна їсти те чи інше, сьогодні не можна виходити на вулицю, завтра не можна готувати, післязавтра не можна переїжджати в новий будинок, а одружуватися, проводити поховання й навіть народжувати треба тільки в конкретні дні. Як це називається? Це називається заборонами; це пута людства, це кайдани сатани та злих духів, які контролюють людей і сковують їхні серця й тіла. Чи існують у Бозі такі заборони? Говорячи про Божу святість, у першу чергу думай про таке: у Бозі немає заборон. У Божих словах і роботі є принципи, але немає заборон, бо Сам Бог є істина, шлях і життя.

А тепер розгляньмо такий уривок зі Святого Письма: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!» (Матвія 12:6–8). Що тут означає слово «храм»? Якщо говорити просто, це велична, висока будівля, а в період Закону храм був місцем, де священики вшановували Бога. Коли Господь Ісус сказав «тут Більший, як храм!», про кого Він казав? Очевидно, що про Господа Ісуса в плоті, бо лише Він величніший за храм. Про що ці слова говорили людям? Вони говорили людям вийти з храму: Бог уже залишив храм і більше не працював у ньому, тому люди повинні були шукати сліди Бога поза межами храму та йти слідом за Ним у Його новій роботі. Коли Господь Ісус говорив це, за Його словами стояла така посилка: за законом люди стали вважати храм більшим за Самого Бога. Тобто люди стали поклонятися храму замість Бога, тож Господь Ісус застеріг їх не поклонятись ідолам, а натомість поклонятися Богові, адже Він найвищий. Тому Він сказав: «Милости хочу, а не жертви». Очевидно, що в очах Господа Ісуса більшість людей, які жили за законом, більше не поклонялася Єгові, а просто виконувала формальні обряди жертвоприношення, і Господь Ісус визначив, що це ідолопоклонство. Ці ідолопоклонники вважали храм чимось більшим і вищим за Бога. У їхніх серцях був тільки храм, а не Бог, і якби вони втратили храм, то втратили б і свою домівку. Без храму їм би не було де поклонятись і приносити жертви. Їхня так звана «домівка» була місцем, де вони під облудним приводом поклоніння Богу Єгові перебували в храмі та займалися власними справами. Їхнє так зване «принесення жертв» було просто вчиненням їхніх особистих ганебних оборудок під виглядом служіння в храмі. Ось чому тоді люди вважали храм чимось більшим за Бога. Господь Ісус сказав ці слова як застереження людям, бо вони використовували храм як ширму, а жертвоприношення – як прикриття для ошукування людей і ошукування Бога. Якщо застосувати ці слова до сьогодення, то вони досі залишаються такими ж справедливими й такими ж доречними. Хоча люди сьогодення переживають іншу Божу роботу, ніж люди в період Закону, їхня природа-сутність не змінилася. У контексті сьогоднішньої роботи люди все одно роблять ті самі речі, які символізує вислів «храм більший за Бога». Наприклад, люди розглядають виконання свого обов’язку як свою роботу; свідчення про Бога та битву з великим червоним драконом вони бачать як політичні рухи на захист прав людини, демократії та свободи; свій обов’язок використовувати власні навички люди перетворюють на кар’єру, а богобоязливість і втікання від злого вони розглядають як усього лише частину релігійного вчення, якого треба дотримуватися, тощо. Хіба так поводитися – це, по суті, не те саме, що вважати, ніби «храм більший за Бога»? Різниця полягає в тому, що дві тисячі років тому люди чинили свої власні оборудки у фізичному храмі, а сьогодні люди чинять їх у нематеріальних храмах. Люди, які цінують правила, вважають правила вищими за Бога; люди, які люблять статус, вважають статус вищим за Бога; люди, які люблять свою кар’єру, вважають кар’єру вищою за Бога тощо, – і всі їхні прояви підштовхують Мене сказати так: «На словах люди славлять Бога як найвищого, але в їхніх очах усе вище за Бога». Причина в тому, що коли на шляху слідування за Богом люди знаходять можливість виявити власні таланти, зайнятися власним бізнесом або кар’єрою, вони відразу віддаляються від Бога й повністю віддаються улюбленій кар’єрі. А що ж до Божих намірів і того, що Бог їм доручив, то все це такі люди вже давно відкинули. Чим же стан цих людей відрізняється від стану тих, хто чинив у храмі власні оборудки дві тисячі років тому?

Тепер погляньмо на останнє речення цього уривка: «Бо Син Людський Господь і суботи!». Чи є в цього речення практичний бік? Чи бачите ви цей практичний бік? Усе, що говорить Бог, іде від Його серця, то чому ж Він це сказав? Як ви розумієте ці слова? Зараз ви, можливо, усвідомлюєте смисл цього речення, але в той час його мало хто розумів, бо це речення було сказане, коли людство щойно вийшло з періоду Закону. Для них відійти від дотримання суботи було дуже важко, не кажучи вже про те, щоб усвідомити, що таке істинна субота.

Речення «Син Людський Господь і суботи!» говорить людям, що в Бозі все нематеріальне, і хоча Бог може забезпечити всі твої матеріальні потреби, але коли вони будуть задоволені, чи зможе втіха від цих речей замінити тобі пошук істини? Очевидно, що це неможливо! І Божий характер, і те, Хто Він є і чим володіє (про що ми вже побесідували), є істинами. Їхню цінність не можна вимірювати жодними матеріальними об’єктами, якими б коштовними вони не були, і їхню цінність не можна виразити грошовою сумою, тому що вони не матеріальні об’єкти, і вони забезпечують потреби серця кожної людини. Для кожної людини цінність цих нематеріальних істин має бути вищою, ніж цінність будь-яких матеріальних речей, які ти можеш цінувати, чи не так? Вам варто надовго задуматися над цим твердженням. Ключовий момент у тому, що Я сказав: те, Хто є Бог і чим володіє, і все, що стосується Бога, є найважливішим для кожної людини, і їх не можна замінити жодним матеріальним об’єктом. Наведу тобі приклад: коли ти голодний, то потребуєш їжі. Ця їжа може бути смачною чи несмачною, задовільною чи незадовільною, але якщо ти наситишся, то неприємного відчуття голоду більше не буде – воно зникне. Ти зможеш сидіти мирно, і твоє тіло буде в спокої. Людський голод можна вгамувати їжею, але коли ти слідуєш за Богом і відчуваєш, що не розумієш Його, то як ти вгамуєш порожнечу у своєму серці? Чи можна її вгамувати їжею? А коли ти слідуєш за Богом, але не розумієш Його намірів, чим ти втамуєш той голод у своєму серці? Якщо ти переживаєш спасіння через Бога та при цьому шукаєш змін у своєму характері, але не усвідомлюєш Його намірів, не знаєш, що таке істина, чи не розумієш Божого характеру, хіба тобі не буде дуже тривожно? Хіба в серці в тебе не буде сильного голоду та спраги? Хіба ці відчуття не завадять тобі відчувати спокій у серці? То як же можна втамувати цей голод у серці – чи є спосіб його вдовольнити? Хтось ходить по магазинах, хтось звертається до друзів, щоб виговоритися, хтось віддається довгому сну, хтось читає більше Божих слів або ж більше працює та докладає більше зусиль до виконання своїх обов’язків. Чи може все це вирішити твої справжні проблеми? Усі ви повністю розумієте такі практики. Коли ти почуваєшся безсилим, коли в тобі прокидається сильне бажання здобути просвітління від Бога, щоб Він дав тобі змогу пізнати реальність істини та Його наміри, що тобі найбільше потрібно? Тобі потрібен не повноцінний обід і не кілька добрих слів, не кажучи вже про скороминущий комфорт і задоволення плоті: тобі потрібно, щоб Бог прямо та ясно сказав тобі, що ти повинен робити та як ти повинен це робити, щоб Він ясно сказав тобі, у чому полягає істина. Коли ти здобудеш це розуміння, хай навіть його буде мала дрібка, хіба в серці ти не відчуєш більше задоволення, ніж від доброго обіду? Коли твоє серце задоволене, хіба твоє серце й усе твоє єство не знаходять справжнього спокою? Тепер, після цієї аналогії й аналізу, ви розумієте, чому Я хотів поділитися з вами цим реченням «Син Людський Господь і суботи»? Його смисл полягає в тому, що все, що стосується Бога, і те, що походить від Бога, і те, Хто Він є і чим володіє, вищі за все інше, зокрема й за ту річ або людину, якою ти колись, як тобі здавалося, найбільше дорожив. Тобто якщо людина не може здобути слова з Божих вуст або зрозуміти Його наміри, то вона не може здобути спокою. У подальшому досвіді ви зрозумієте, чому Я хотів, щоб сьогодні ви побачили цей уривок: це дуже важливо. Усе, що робить Бог, – це істина й життя. Істина – це те, чого людям не може бракувати в їхньому житті, і те, без чого вони ніколи не зможуть обійтися; можна ще сказати, що істина – це найвище. Хоча ти не можеш її бачити чи торкнутися її, її важливістю для тебе не можна нехтувати; це єдине, що може принести спокій твоєму серцю.

Чи поєднане ваше розуміння істини з вашими власними станами? У реальному житті тобі спочатку треба подумати, які істини стосуються людей, подій і об’єктів, з якими ти зіткнувся; саме серед цих істин ти можеш знайти Божі наміри й визначити зв’язок того, із чим ти зіткнувся, з Його намірами. Якщо ти не знаєш, які аспекти істини стосуються того, із чим ти зіткнувся, а натомість ідеш шукати Божі наміри напряму, це сліпий підхід, який не може принести результатів. Якщо ти хочеш знайти істину та зрозуміти Божі наміри, то спочатку потрібно розібратися, що саме з тобою сталося, з якими аспектами істини це пов’язано, і пошукати в Божому слові конкретну істину, яка стосується того, що ти пережив. Тоді слід пошукати шлях практики, який тобі підходить у цій істині; так ти зможеш отримати опосередковане розуміння Божих намірів. Шукати істину й утілювати її в життя не значить машинально керуватися певним ученням або дотримуватися формули. Істина – це не формула та не закон. Вона не мертва: істина – це саме життя, жива істота, правило, якого творіння мусять дотримуватись у житті, і правило, яке люди мусять мати в житті. Це те, що ти повинен, наскільки це можливо, зрозуміти на власному досвіді. До якої б стадії ти не дійшов у своєму досвіді, ти невіддільний від Божого слова й істини, а все твоє розуміння Божого характеру та знання про те, Хто є Бог і чим володіє, висловлене в Божих словах; воно нерозривно пов’язане з істиною. Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, самі по собі є істиною; істина – це автентичний прояв Божого характеру й того, Хто Він є і чим володіє. Вона конкретизує те, Хто Він є і чим володіє, і чітко говорить про те, Хто Він є і чим володіє; вона прямолінійніше говорить тобі, що Богові подобається, а що ні, яких дій Він від тебе хоче, а які забороняє, яких людей Він зневажає, а якими тішиться. За істинами, які виявляє Бог, люди можуть побачити Його задоволення, гнів, скорботу та щастя, а також Його сутність, – це і є одкровення Його характеру. Крім пізнання того, Хто є Бог і чим володіє, і розуміння Його характеру з Його слова, найважливішою є необхідність досягти цього розуміння через практичний досвід. Якщо людина віддаляється від реального життя, щоб пізнати Бога, вона не зможе цього досягти. Навіть якщо є люди, що можуть отримати з Божого слова якесь розуміння, воно обмежується теоріями та словами, і виникає розбіжність із тим, яким насправді є Сам Бог.

Усе те, про що ми зараз бесідуємо, перебуває в рамках історій, записаних у Біблії. Через ці історії й через аналізування того, що відбулося, люди можуть зрозуміти виявлений Ним характер і те, Хто Він є і чим володіє, що дає їм змогу пізнати кожний аспект Бога ширше, глибше, всебічніше та ґрунтовніше. Отже, чи тільки через ці історії можна пізнати всі аспекти Бога? Ні, не тільки! Бо те, що Бог говорить, і робота, яку Він виконує в період Царства, можуть допомогти людям краще та повніше пізнати Його характер. Однак Я думаю, що через деякі біблійні приклади й історії, з якими люди знайомі, трохи легше пізнати характер Бога та зрозуміти, Хто Він є і чим володіє. Якщо я візьму слова суду й кари та істини, які Бог висловлює сьогодні, слово в слово, щоб дати тобі можливість так Його пізнати, ти подумаєш, що це занадто нудно й виснажливо, а декому навіть здасться, що слова Бога звучать шаблонно. Але якщо я візьму ці біблійні історії за приклади, щоб допомогти людям пізнати Божий характер, їм не буде нудно. Можна сказати, що при поясненні цих прикладів людям людською мовою розповідалися подробиці того, що було в той час у Бога на серці: Його настрій, почуття чи Його думки й ідеї, – і метою всього цього є дати людям можливість пережити й відчути, що те, Хто є Бог і чим володіє, не шаблонне. Це не легенда чи щось таке, чого люди не можуть ні побачити, ні торкнутися. Це реально існує, і люди можуть відчути його й оцінити. Це кінцева мета. Можна сказати, що люди, які живуть у цей період, благословенні. Вони можуть спиратися на біблійні історії, щоб отримати ширше розуміння попередньої роботи Бога; вони можуть побачити Його характер через роботу, яку Він виконав; вони можуть усвідомити наміри Бога щодо людства через ці характери, які Він виявив, і зрозуміти конкретні прояви Його святості та Його піклування про людей, і так вони можуть досягти детальнішого та глибшого знання про Божий характер. Думаю, усі ви тепер можете це відчути!

У межах роботи, виконаної Господом Ісусом у період Благодаті, ти можеш побачити інший аспект того, Хто є Бог і чим володіє. Цей аспект виявлявся через Його плоть, і через Його людськість люди змогли побачити й оцінити його. У Сині Людському люди побачили, як Бог у плоті жив Своєю людськістю, і вони побачили, як Його божественність виявлялась у плоті. Ці два типи виявлень дали людям змогу побачити цілковито практичного Бога, і завдяки цьому в людей сформувалось інше уявлення про Бога. Однак у проміжок часу між створенням світу та завершенням періоду Закону, тобто до періоду Благодаті, єдиними аспектами Бога, які люди бачили, чули й переживали, були божественність Бога, те, що Бог робив і говорив у нематеріальному світі, і те, що висловила Його істинна форма, яку не можна було побачити чи торкнутися. Часто через усе це людям здавалося, ніби Бог настільки високий у Своїй величі, що вони не можуть до Нього наблизитися. Враження, яке Бог зазвичай справляв на людей, полягало в тому, що Він то з’являвся, то зникав із відчуттів, якими вони могли Його сприймати, і людям навіть здавалося, ніби кожна Його думка й ідея настільки таємничі та невловні, що до них неможливо дотягнутися, не кажучи вже про те, щоб навіть спробувати зрозуміти й оцінити їх. Для людей усе в Бозі було дуже далеке – таке далеке, що люди не могли його ні роздивитися, ні торкнутися. Здавалося, ніби Він високо в небі, і Його взагалі не існує. Тому для людей розуміння Божого серця, мислення та хоч якихось Його думок було недоступне й навіть недосяжне. Хоча в період Закону Бог виконував певну конкретну роботу, і Він також виголошував певні конкретні слова та виявляв певні конкретні характери, щоб люди могли оцінити та сприйняти певні реальні знання про Нього, але зрештою ці прояви того, Хто є Бог і чим володіє, походили з нематеріального світу, і те, що люди розуміли, те, що вони знали, усе одно стосувалося божественного аспекту того, Хто Він є і чим володіє. Із цього прояву того, Хто Він є і чим володіє, людство не могло отримати конкретного поняття про Бога, і людське уявлення про Бога так і застрягло в рамках «духовного тіла, до якого важко наблизитися, яке то з’являється, то зникає з відчуттів». Оскільки Бог не являвся людям у конкретному об’єкті чи образі, що належав би до матеріального світу, вони так і не могли дати Йому визначення людською мовою. У своїх серцях і думках люди завжди хотіли власною мовою встановити для Бога стандарт, зробити Його відчутним і олюднити: якого Він зросту, якого розміру, як Він виглядає, що саме Йому подобається та яка в Нього особистість. Власне, Бог у Своєму серці знав, що люди так думали. Він дуже добре розумів людські потреби, і, звісно, Він також знав, що мав зробити, тож у період Благодаті Він виконував Свою роботу в інший спосіб. Цей новий спосіб був і божественний, і олюднений. Протягом часу, коли працював Господь Ісус, люди бачили, що в Бога було багато людських проявів. Наприклад, Він міг танцювати, бути гостем на весіллях, спілкуватися з людьми, говорити з ними й дискутувати на різні теми. До того ж Господь Ісус також виконав багато роботи, яка представляла Його божественність, і, звісно, уся ця робота була проявом і одкровенням Божого характеру. У цей час, коли божественність Бога реалізувалась у звичайній плоті так, що люди могли бачити й торкатися Його, їм більше не здавалося, ніби Він то з’являється, то зникає з відчуттів або що люди не можуть до Нього наблизитися. Навпаки, вони могли спробувати осягнути Божі наміри чи зрозуміти Його божественність через кожний рух, через слова та роботу Сина Людського. Утілений Син Людський виявляв божественність Бога через Свою людськість і доносив до людства Божі наміри. І, виявляючи Божі наміри й характер, Він також відкривав людям Бога, який живе в духовному світі та якого не можна ні побачити, ні торкнутися. Тим, що побачили люди, був Сам Бог у матеріальному вигляді, з плоті й крові. Так утілений Син Людський конкретизував і олюднив такі речі, як ідентичність Самого Бога, Божий статус, образ, характер і те, Хто Він є і чим володіє. Незважаючи на те, що зовнішній вигляд Сина Людського мав деякі обмеження щодо образу Божого, Його сутність і те, хто Він є і чим володіє, були цілком здатні представляти ідентичність і статус Самого Бога – просто у формі виявлення були деякі відмінності. Ми не можемо заперечувати, що Син Людський представляв ідентичність і статус Самого Бога як у формі Його людськості, так і в Його божественності. Однак протягом цього часу Бог працював через плоть, говорив із точки зору плоті та стояв перед людством з ідентичністю й статусом Сина Людського, і це дало людям можливість зіткнутися з практичними словами та роботою Бога серед людства й пережити їх. Це також дало людям змогу осягнути Його божественність і Його велич серед смиренності, а також здобути попереднє розуміння й визначення справжності та практичності Бога. Навіть хоча робота, яку виконав Господь Ісус, Його способи роботи та точка зору, з якої Він говорив, відрізнялися від реальної Божої особи в духовному світі, усе в Ньому дійсно представляло Самого Бога, якого людство ніколи раніше не бачило, – цього не можна заперечити! Тобто в якому б образі Бог не являвся, з якої б точки зору не говорив, у якому б образі не поставав перед людством, Бог не представляє нікого іншого, крім Себе Самого. Він не може представляти ні якусь одну людину, ні когось із розбещеного людства. Бог є Сам Бог, і заперечити це неможливо.

Далі ми розглянемо притчу, яку розповів Господь Ісус у період Благодаті.

3. Притча про загублену вівцю

Матвія 18:12–14: «Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих».

Цей уривок – притча. Яке почуття він викликає в людей? Використаний тут спосіб висловлювання – притча – є фігурою людського мовлення та як такий належить до сфери людського знання. Якби Бог сказав щось подібне в період Закону, людям здалося б, що такі слова не зовсім відповідають Божій ідентичності, але коли Син Людський виголосив ці слова в період Благодаті, люди сприйняли їх як заспокійливі, теплі та близькі. Коли Бог став плоттю, коли Він явився в образі людини, Він висловив голос Свого серця за допомогою дуже доречної притчі, яка походила від Його власної людськості. Цей голос представляв власний голос Бога та роботу, яку Він хотів виконати в той період. Він також відображав ставлення Бога до людей у період Благодаті. Якщо дивитися з точки зору ставлення Бога до людей, то Він порівнював кожну людину з вівцею. Якби якась вівця загубилася, то Він зробив би все можливе, щоб її знайти. Це відображало принцип Божої роботи в той час серед людства, коли Він був у плоті. За допомогою цієї притчі Бог описав Свою рішучість і ставлення до тієї роботи. У цьому полягала перевага того, що Бог став плоттю: Він зміг розмовляти з людьми та висловлювати Свої бажання, користуючись знаннями людства й людською мовою. Він пояснював або «перекладав» глибоку, божественну мову, яку людям було важко зрозуміти, людською мовою, по-людськи. Це допомагало людям зрозуміти Його наміри та дізнатися, що Він хоче зробити. Він також зміг вести розмови з людьми з людської точки зору, людською мовою так, щоб вони Його розуміли. Він навіть зміг говорити та працювати, використовуючи людську мову й знання, щоб люди зуміли відчути Божу доброту та доступність, щоб вони спромоглися побачити Його серце. Що ви в цьому бачите? Чи є в Божих словах і діях якісь заборони? З людської точки зору, Бог ніяк не міг би використовувати людські знання, мову чи способи мовлення, щоб говорити про те, що Сам Бог хотів сказати, і роботу, яку Він хотів виконати, або щоб висловлювати власні наміри. Саме це є хибними фантазіями людей. Бог використовував такі притчі, щоб люди відчули реальність і щирість Бога, побачили Його ставлення до людей у той період часу. Ця притча пробудила від сну людей, які довгий час жили за законом, а також поколіннями надихала людей, які жили в період Благодаті. Прочитавши уривок із цією притчею, люди пізнають щирість Бога в спасінні людства й усвідомлюють вагу та значення, які надаються людству в Божому серці.

Розгляньмо останнє речення цього уривка: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих». Це були власні слова Господа Ісуса чи слова Отця Небесного? На перший погляд здається, що це говорить Господь Ісус, але Його намір відображає намір Самого Бога, і ось чому Він сказав: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих». У той час люди визнавали Богом лише Отця Небесного та вважали, що ця людина, яку вони бачили перед своїми очима, просто послана Ним і не могла представляти Отця Небесного. Ось чому наприкінці притчі Господь Ісус змушений був додати це речення, щоб люди дійсно відчули Божий намір щодо людства та справжність і достовірність того, що Він сказав. Навіть якщо сказати це речення було просто, воно було промовлене з піклуванням і любов’ю та розкрило смиренність і прихованість Господа Ісуса. Незалежно від того, став Бог плоттю чи працював у духовному світі, Він найкраще знав людське серце, найкраще розумів, що потрібно людям, знав, що їх хвилює, що їх бентежить, і саме тому Він додав це речення. Це речення висвітлювало проблему, приховану в людстві: люди скептично ставилися до того, що промовляв Син Людський. Тобто коли Господь Ісус говорив, Йому довелося додати: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих», – і лише за такої посилки Його слова змогли принести плоди, змусити людей повірити в їх достовірність і збільшити довіру до них. Це свідчить про те, що коли Бог став звичайним Сином Людським, між Богом і людством були дуже непрості стосунки, а становище Сина Людського було дуже незручним. Це також показує, наскільки незначним був статус Господа Ісуса серед людей у той час. Коли Він це говорив, насправді це було для того, щоб сказати людям: мовляв, можете бути впевнені – ці слова не відображають того, що є в Моєму власному серці, вони – намір Бога, Який є у ваших серцях. Хіба для людства це не було іронічно? Незважаючи на те, що Бог, працюючи в плоті, мав багато переваг, яких у Нього не було в Його особі, Йому доводилося протистояти сумнівам і неприйняттю людей, а також їхньому заціпенінню й тупості. Можна сказати, що процес роботи Сина Людського був процесом переживання того, як людство відкидало Його та суперничало з Ним. Ба більше, це був процес роботи над тим, щоб постійно завойовувати довіру людства та підкорювати людство за допомогою того, Хто Він є і чим володіє, і Його власної сутності. Це була не стільки війна втіленого Бога проти сатани на полі битви; радше справа була в тому, що Бог став звичайною людиною та почав боротьбу з тими, хто за Ним слідує, і в цій боротьбі Син Людський зі Своєю смиренністю, тим, Ким Він є і чим володіє, і Своєю любов’ю та мудрістю завершив Свою роботу. Він набув людей, яких хотів, завоював ідентичність і статус, на які заслуговував, і «повернувся» на Свій престол.

А тепер розгляньмо такі два уривки зі Святого Письма.

4. Прощення сімдесят разів по сім

Матвія 18:21–22: «Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!».

5. Господня любов

Матвія 22:37–39: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе».

В одному із цих двох уривків говориться про прощення, а в іншому – про любов. Ці дві теми дуже добре висвітлюють роботу, яку Господь Ісус хотів виконати в період Благодаті.

Ставши плоттю, Бог привів із Собою стадію Своєї роботи, яка полягала в конкретних робочих завданнях і характері, який Він хотів виявити в тому періоді. У той проміжок часу все, що робив Син Людський, оберталося навколо роботи, яку Бог хотів виконати в той період. Він збирався зробити не більше й не менше того. Абсолютно все, що Він говорив, і кожен вид роботи, яку Він виконував, стосувалися цього періоду. Незалежно від того, чи Він це висловлював по-людськи, людською мовою, чи божественною мовою, незалежно від того, у який спосіб чи з якої точки зору Він це робив, Його метою було допомогти людям зрозуміти, що Він хоче зробити, які Його наміри та які Його вимоги до людей. Він міг використовувати різні засоби та різні точки зору, щоб допомогти людям усвідомити й пізнати Його наміри, а також зрозуміти Його роботу спасіння людства. Тож ми бачимо, що в період Благодаті Господь Ісус більшу частину часу використовував людську мову, щоб висловити те, що Він хотів донести до людства. Ба більше, ми бачимо Його з боку звичайного провідника, який розмовляє з людьми, забезпечує їхні потреби та допомагає їм із тим, про що вони просять. Такий спосіб роботи був небачений у період Закону, що передував періоду Благодаті. Бог став ближчим і милосерднішим до людства, а також отримав більше змоги досягати практичних результатів як за формою, так і за способом. Метафора про те, щоб прощати людей сімдесят разів по сім, дуже добре прояснює це положення. Ціль, яка досягається за допомогою числа в цій метафорі, полягає в тому, щоб дати людям зрозуміти намір Господа Ісуса в той час, коли Він це говорив. Його ціль полягала в тому, щоб люди прощали інших не раз, не два та навіть не сім разів, а сімдесят разів по сім. Яка ідея стоїть за образом «сімдесяти разів по сім»? Вона полягає в тому, щоб змусити людей зробити прощення власним обов’язком, чимось таким, чого вони повинні навчитися, і «шляхом», яким вони повинні слідувати. Навіть якщо це була просто метафора, вона слугувала висвітленню важливого моменту. Вона допомогла людям глибоко оцінити те, що Він мав на увазі, і знайти правильні шляхи, принципи та стандарти практики. Ця метафора допомогла людям отримати чітке розуміння й дала їм правильне уявлення про те, що потрібно вчитися прощенню та прощати скільки завгодно разів, не висуваючи жодних умов, а ставлячись до інших із терпимістю та розумінням. Коли Господь Ісус це говорив, що було в Його серці? Чи справді Він мав на думці конкретне число «сімдесят разів по сім»? Ні, не мав. Чи визначено десь конкретну кількість того, скільки разів Бог прощатиме людину? Є багато людей, яким дуже цікаве згадане тут «число разів», які справді хочуть зрозуміти походження та значення цього числа. Вони хочуть зрозуміти, чому з уст Господа Ісуса прозвучало саме це число; вони вірять, що в цього числа є глибший прихований зміст. Але насправді це Бог просто скористався фігурою людського мовлення. Будь-який прихований зміст або значення повинні розглядатися разом із вимогами Господа Ісуса до людства. Коли Бог іще не став плоттю, люди не розуміли багато з того, що Він казав, бо Його слова виходили з повної божественності. Контекст сказаного Ним і Його точка зору були невидимі та недосяжні для людства; вони були висловлені з духовного світу, який люди бачити не могли. Адже люди, що жили в плоті, не могли проходити крізь духовний світ. Але після того, як Бог став плоттю, Він заговорив до людства з точки зору людськості, і Він вийшов із духовного світу й перейшов його межі. Він зміг виявляти Свій божественний характер, наміри та ставлення через речі, які люди здатні були уявити й бачили у своєму житті, через речі, з якими люди стикалися, і Він зміг використовувати для цього методи, які люди здатні були прийняти, мову, яку вони здатні були зрозуміти, і знання, яке вони здатні були осягнути, щоб таким чином людство змогло зрозуміти й пізнати Бога, збагнути Його бажання і необхідні стандарти в межах людського розуму та в міру їхньої здатності. Таким був метод і принцип Божої роботи в людськості. Навіть якщо Божі шляхи та принципи Його роботи в плоті переважно були досягнуті через людськість чи її засобами, це справді дало результати, яких не можна було досягти роботою безпосередньо в божественності. Робота Бога в людськості була більш конкретна, автентична та цілеспрямована, Його методи були набагато гнучкішими, і за формою ця робота перевершила виконану в період Закону.

Далі поговорімо про любов до Господа й те, що потрібно любити свого ближнього, як самого себе. Чи це щось таке, що прямо висловлюється в божественності? Точно ні! Усе це Син Людський говорив у людськості; лише люди могли б сказати щось на кшталт: «Люби свого ближнього, як самого себе», і «Люби інших так само, як дорожиш власним життям». Така манера спілкування є виключно людською. Бог так ніколи не говорив. Принаймні Бог у Своїй божественності не має висловів такого типу, бо Йому не потрібні постулати на кшталт «люби свого ближнього, як самого себе», щоб регламентувати Свою любов до людства, адже любов Бога до людства є природним виявленням того, Хто Він є і чим володіє. Коли ви чули, щоб Бог говорив щось на кшталт: «Я люблю людство, як Самого Себе»? Ви такого не чули, бо любов – це частина Божої сутності й того, Хто Він є і чим володіє. Любов Бога до людства, Його ставлення й те, як Він поводиться з людьми, є природним виявленням і проявом Його характеру. Йому не потрібно свідомо робити це в певний спосіб або свідомо слідувати певному методу чи моральному кодексу, щоб досягти любові до ближнього, як до Самого Себе: Він уже має таку сутність. Що ти в цьому бачиш? Коли Бог працював у людськості, багато Його методів, слів та істин виявлялися по-людському. Але водночас виявлялися Божий характер, наміри й те, Ким Він є і чим володіє, щоб люди пізнали та зрозуміли їх. Те, що вони пізнали та зрозуміли, якраз і було Його сутністю й тим, Хто Він є і чим володіє, що й відображає притаманні Самому Богу ідентичність і статус. Тобто Син Людський у плоті якнайбільше та якнайточніше показав притаманні Самому Богу характер і сутність. Людськість Сина Людського не тільки не була перешкодою чи перепоною для спілкування та взаємодії людини з Богом небесним – фактично вона була єдиним каналом і єдиним мостом для встановлення зв’язку людства з Господом творіння. Отже, чи не відчуваєте ви зараз, у цей момент, що між природою та методами роботи, яку виконував Господь Ісус у період Благодаті, і нинішньою стадією роботи є багато схожого? На цій поточній стадії роботи для виявлення Божого характеру теж використовується багато людської мови, а для висловлення намірів Самого Бога застосовується багато висловів і методів із повсякденного людського життя та людських знань. Коли Бог стає плоттю, незалежно від того, з людської точки зору Він говорить чи з божественної, великий обсяг Його мови та методів виявлення приходить через людську мову та методи. Тобто коли Бог стає плоттю, для тебе це найкраща можливість побачити Божу всемогутність, Його мудрість і пізнати кожний практичний аспект Бога. Коли Бог став плоттю, поки Він ріс, Він зрозумів, вивчив і засвоїв певний обсяг людських знань, здорового глузду, мови та способів виявлення в людськості. І коли втілений Бог володів цими аспектами, що пішли від людей, яких Він створив, вони стали знаряддями Бога в плоті для виявлення Його характеру та Його божественності й, коли Він працював серед людей, дали Йому змогу зробити Свою роботу доречнішою, автентичнішою й достовірнішою з людської точки зору та з використанням людської мови. Завдяки цьому Його робота стала доступнішою та зрозумілішою для людей, що забезпечило бажані Богу результати. Хіба для Бога не практичніше так працювати в плоті? Хіба це не Божа мудрість? Коли Бог став плоттю, коли Божа плоть зуміла взяти на себе ту роботу, яку Він хотів виконати, саме тоді Він став практично виявляти Свій характер і Свою роботу, і саме тоді Він зміг офіційно розпочати Своє служіння як Син Людський. Це означало, що між Богом і людиною більше не буде «розриву поколінь», що Бог незабаром припинить Свою роботу спілкування через посланців і що Сам Бог зможе особисто виявляти в плоті всі слова й роботу, які захоче. Це також означало, що люди, яких Бог спасає, стали ближчими до Нього, що Його робота управління вийшла в нову площину та що все людство ось-ось мало зіткнутися з новою епохою.

Кожен, хто читав Біблію, знає, що після народження Господа Ісуса відбулося багато подій. Найбільшою із цих подій було полювання, яке на Нього відкрив цар дияволів, удавшись до таких крайнощів, що в місті було вбито всіх дітей віком до двох років. Очевидно, що Бог пішов на великий ризик, ставши плоттю серед людей; очевидна й велика ціна, яку Він заплатив за завершення Свого управління спасінням людства. Очевидні також великі надії, які Бог покладав на Свою роботу в плоті серед людства. Коли Божа плоть змогла взяти на себе роботу серед людей, що Він відчув? Люди мають бути спроможні певною мірою зрозуміти це, чи не так? Щонайменше Бог був щасливий, бо зміг почати виконання Своєї нової роботи серед людства. Коли Господь Ісус був охрещений і офіційно почав роботу з виконання Свого служіння, Боже серце переповнювала радість, адже після стількох років очікування й підготовки Він нарешті зміг убратись у плоть звичайної людини та почати Свою нову роботу у вигляді людини з плоті та крові, яку люди могли побачити й до якої могли доторкнутися. Він нарешті зміг говорити з людьми в особі людини, віч-на-віч і від серця до серця. Бог нарешті зумів зустрітися з людством віч-на-віч за допомогою людських звичаїв і людської мови; Він зміг забезпечувати людство, просвіщати його й допомагати йому, використовуючи людську мову; Він зміг їсти з людьми за одним столом і жити з ними в одному просторі. Він також зміг бачити людей, речі й усе інше так, як це бачать люди, і навіть їхніми власними очима. Для Бога це вже була перша перемога в Його роботі в плоті. Також можна сказати, що це було виконанням великої роботи – і цьому, звісно, Бог був радий найбільше. Відтоді Бог уперше відчув від Своєї роботи серед людства певну розраду. Усі події, що відбулися, були дуже практичними та природними, а втіха, яку відчував Бог, була дуже правдивою. Для людства кожен раз, коли звершується нова стадія Божої роботи, і кожен раз, коли Бог відчуває вдоволення, – це нагода наблизитися до Бога й до спасіння. Для Бога це також початок Його нової роботи, просування вперед у Його плані управління, ба більше – це час, коли Його наміри наближаються до повного здійснення. Для людства поява такої нагоди щаслива й дуже добра; для всіх, хто очікує Божого спасіння, це знаменна та радісна звістка. Коли Бог виконує нову стадію роботи, то Він має новий початок, і коли ця нова робота й новий початок упроваджуються та вводяться серед людства, результат цієї стадії роботи в цей час уже визначений і здійснений, а Бог уже побачив її кінцевий наслідок і плід. Саме в той час ці наслідки приносять Богу вдоволення, і, звісно, саме тоді Його серце радіє. Бог заспокоюється, бо у Своїх очах Він уже побачив і визначив тих людей, яких шукає, і вже здобув цю громаду людей – громаду, яка здатна зробити Його роботу успішною та принести Йому вдоволення. Тож Він відкидає Свій сум і почувається щасливим. Інакше кажучи, коли Божа плоть спроможна взятися до нової роботи серед людей і Він починає без перешкод виконувати ту роботу, яку повинен, і коли Він відчуває, що все зроблено, тоді Йому вже видно кінець. Тому Він вдоволений, а Його серце щасливе. Як виявляється Боже щастя? Уявляєте, якою може бути відповідь? Чи може Бог заплакати? Чи здатен Бог заплакати? Чи здатен Бог плескати в долоні? Чи здатен Бог танцювати? Чи здатен Бог співати? Якщо так, то що б Він заспівав? Звісно, Бог міг би заспівати гарну, зворушливу пісню – пісню, яка могла б виразити радість і щастя в Його серці. Він міг би заспівати її для людства, для Себе та для всього сущого. Щастя Бога може виявлятись у будь-який спосіб – усе це нормально, тому що в Бога є радощі й печалі, і різні Його почуття можуть виявлятись у різні способи. Це Його право, і нічого нормальнішого та правильнішого й бути не може. Людям не слід думати про це ніяк інакше. Вам не слід намагатися читати Богові мантри, ніби в Нього на голові чарівний обруч,^a який стиснеться від ваших слів, указуючи Йому, що слід робити, а що не слід, як чинити, а як не чинити, і в такий спосіб обмежувати Його щастя чи інші можливі почуття. У своїх серцях люди вважають, ніби Бог не може радіти, не може проливати сльози, не може ридати – не може виявляти жодних емоцій. Завдяки тому, про що ми спілкувалися ці два рази, Я вірю, що ви більше не дивитиметеся так на Бога, а дозволите Йому певну свободу й розкутість. Це дуже добре. У майбутньому, якщо ви зможете по-справжньому відчувати печаль Бога, коли почуєте, що Він сумує, і по-справжньому відчувати Його радість, коли почуєте, що Він щасливий, то ви принаймні зможете чітко знати й розуміти, що радує Бога, а що засмучує. Коли ти зможеш сумувати, тому що Бог сумує, і радіти, тому що Бог радіє, тоді Він повністю здобуде твоє серце, і між Ним і тобою більше не буде жодної перепони. Ти більше не намагатимешся обмежити Бога людськими фантазіями, уявленнями та знанням. Тоді Бог стане у твоєму серці живим і яскравим. Він стане Богом твого життя й Паном над усім, що тебе стосується. Чи прагнете ви до такого? Чи впевнені ви, що зможете цього досягти?

Примітка:

a «Чарівний обруч» – це металевий обруч, який монах Сюаньцзан одягнув на голову Королю мавп Свень Вукону в класичному китайському романі «Подорож на Захід». Варто було Сюаньцзану прочитати мантру, як обруч починав стискатися, завдаючи Свень Вукону різкого болю. Так монах зміг контролювати Короля мавп. Фраза "чарівний обруч" стала метафорою для опису чогось, що зв’язує людину.

A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.