Частина шоста

Я вірю, що, почувши про свідчення Йова й описи різних аспектів Йова, більшість людей складе плани щодо шляху, який перед ними лежить. Так само Я вірю, що більшість людей, сповнених тривоги та страху, повільно почне розслаблятися тілом і розумом та мало-помалу почне відчувати полегшення…

Уривки нижче – це теж свідчення про Йова. Тож почитаймо далі.

4. Йов чує про Бога слухом вуха

Йов 9:11: «Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього…».

Йов 23:8–9: «Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю…».

Йов 42:2–6: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе! Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його: Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, ти ж Мені поясни… Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…».

Хоча Бог не відкривав Себе Йову, той вірить у Його володарювання

У чому полягає суть цих слів? Чи зрозумів хтось із вас, що тут наведено факт? По-перше, звідки Йов дізнався, що Бог є? Далі, звідки він дізнався, що небом, землею й усім сущим править Бог? На ці два запитання відповідає такий уривок: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…». Із цих слів ми довідуємося, що Йов дізнався про Бога з легенди, а не побачив Його на власні очі. Саме за таких обставин він почав іти шляхом слідування за Богом, після чого впевнився в існуванні Бога у своєму житті й серед усього сущого. Тут є незаперечний факт – що це за факт? Незважаючи на те, що Йов зміг слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, він ніколи не бачив Бога. Хіба він у цьому не був такий самий, як і люди сьогодення? Йов ніколи не бачив Бога, а це означає, що хоча він і чув про Бога, але не знав, де Він, який Він і що Він робить. Це все суб’єктивні фактори; об’єктивно кажучи, хоча Йов і слідував за Богом, але Бог ніколи не являвся йому та не говорив із ним. Хіба це не факт? Хоча Бог не говорив із Йовом і не давав йому жодних наказів, але Йов бачив існування Бога та споглядав Його володарювання серед усього сущого й у переказах, з яких Йов почув про Бога слухом свого вуха, після чого він почав життя в богобоязливості й утечі від злого. Такими були витоки та процес слідування Йова за Богом. Але як би він не боявся Бога та не втікав від злого, яким би непохитним не був у своїй доброчесності, усе одно Бог так йому й не явився. Зачитаймо цей уривок. Він сказав: «Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього…» (Йов 9:11). Ці слова говорять про те, що Йов міг відчувати Бога навколо себе, а міг і не відчувати – але він ніколи не міг бачити Бога. Були часи, коли він уявляв, що Бог проходить перед ним, або діє, або веде людину, але Йов ніколи не знав напевне. Бог приходить до людини тоді, коли вона цього не очікує; людина не знає, коли й де Бог приходить до неї, тому що людина не може бачити Бога, відтак Бог прихований від людини.

Віра Йова в Бога не похитнулася від того, що Бог був від нього прихований

Далі в наступному уривку зі Святого Письма Йов каже: «Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю…» (Йов 23:8–9). Із цього свідчення ми дізнаємося, що в досвіді Йова Бог увесь час був від нього прихований; Він не являвся йому відкрито, не говорив йому відкрито жодного слова, і все ж у глибині душі Йов був упевнений в існуванні Бога. Він завжди вірив, що Бог може ходити перед ним або діяти поруч із ним і що хоча Йову Бога не видно, але Він поряд і управляє всім, що його стосується. Йов ніколи не бачив Бога, але зміг залишитися вірним своїй вірі, чого не могла зробити жодна інша людина. Чому інші люди не могли цього зробити? А тому, що Бог не говорив до Йова та не являвся йому, і якби Йов не вірив по-справжньому, то не зміг би йти далі та непохитно триматися шляху богобоязливості й утечі від злого. Хіба це не правда? Що ти відчуваєш, коли читаєш, як Йов говорив ці слова? Чи відчуваєш ти, що досконалість і доброчесність Йова, його праведність перед Богом – це правда, а не перебільшення з боку Бога? Незважаючи на те, що Бог ставився до Йова так само, як і до інших людей, тобто не являвся йому та не говорив із ним, Йов усе ж таки був непохитним у своїй доброчесності, усе ж вірив у Боже володарювання, більше того – він часто приносив цілопалення та молився перед Богом, тому що боявся образити Бога. У здатності Йова боятися Бога, не бачивши Його, ми бачимо, наскільки сильно він любив позитивне та наскільки непохитною й реальною була його віра. Він не заперечував існування Бога через те, що Бог був від нього прихований, і він не втратив віру та не зрікся Бога через те, що ніколи Його не бачив. Навпаки, серед прихованої Божої роботи управління всім сущим він усвідомив існування Бога та відчув володарювання й силу Бога. Він не відмовився від праведності через те, що Бог був прихований, і не зрікся шляху богобоязливості й утечі від злого через те, що Бог ніколи йому не являвся. Йов ніколи не просив, аби Бог відкрито явився йому, щоб довести Своє існування, бо він уже бачив Боже володарювання серед усього сущого та вірив, що здобув благословення й благодаті, яких інші не здобули. Хоча Бог залишався для нього прихованим, Йовова віра в Бога жодного разу не похитнулася. Відтак він пожав те, чого більше ні в кого не було: Боже схвалення та Боже благословення.

Йов благословляє Боже ім’я та не думає ні про благословення, ні про лихо

Є один факт, який ніколи не згадується в розповідях про Йова у Святому Письмі, і саме на цьому факті ми сьогодні зосередимося. Хоча Йов ніколи не бачив Бога та не чув Божих слів на власні вуха, Бог мав місце в його серці. Яким було ставлення Йова до Бога? Як уже згадувалося, воно виражалось у словах «хай благословенним буде ім’я Єгови». Йов благословляв Боже ім’я беззастережно, незалежно від контексту та якихось причин. Ми бачимо, що Йов віддав своє серце Богові, дозволивши Богу його контролювати; усе, що він думав, усе, що він вирішував, і все, що він планував у своєму серці, було відкрито Богові, а не закрито від Нього. Його серце не виступало проти Бога, він ніколи не просив Бога щось для нього зробити чи щось йому дати, і він не плекав надмірних бажань здобути щось від свого поклоніння Богу. Йов не говорив із Богом про якийсь обмін, нічого в Нього не просив і не вимагав. Він хвалив Боже ім’я через велику владу й силу Бога в правлінні всім сущим, і на хвали Йова ніяк не впливало те, здобув він благословення чи його спіткало лихо. Він вірив, що незалежно від того, благословляє Бог людей чи насилає на них лихо, Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, їй слід хвалити Боже ім’я. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо її спіткало лихо, то це теж відбувається через Боже володарювання. Божа сила та влада правлять усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв Божої сили та влади, і хто б як не дивився на речі, Боже ім’я належить хвалити. Саме це Йов дізнався на своєму досвіді за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог вважав їх важливими. Бог цінував це знання Йова й дорожив ним за те, що в Йова було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що його спіткало, незалежно від часу й місця. Йов нічого від Бога не вимагав. А від себе він вимагав чекати всіх розпоряджень, які йшли від Бога, приймати їх, сміливо зустрічати та слухатися їх; Йов вважав це своїм обов’язком, і це було саме те, чого бажав Бог. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він промовляв якісь слова, віддавав якісь накази, якось його повчав або наставляв. Говорячи словами сьогодення, те, що Йов був здатен мати таке знання та ставлення до Бога, коли Бог не давав йому ніякого просвітління, настанови чи забезпечення щодо істини, було дорогоцінним, і для Бога було достатньо вже того, що Йов таке продемонстрував, тож Бог високо оцінював і цінував його свідчення. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він особисто звертався до нього з повчаннями, але для Бога його серце й він сам були набагато дорогоцінніші, ніж ті люди, які перед Богом могли говорити лише термінами глибокої теорії, які могли тільки хвалитись і розмовляти про принесення жертв, але ніколи не мали істинного знання Бога та ніколи не боялися Бога по-справжньому. Адже серце Йова було чистим і не прихованим від Бога, а його людська сутність – чесною та добросердою, і Йов любив справедливість і позитивне. Лише така людина, наділена таким серцем і людською сутністю, була здатна слідувати Божим шляхом, боятися Бога й утікати від злого. Така людина могла побачити Боже володарювання, Його владу й силу та могла досягти послуху перед Його володарюванням і розпорядженнями. Тільки така людина могла по-справжньому хвалити Боже ім’я. А причина цього полягала в тому, що Йов не дивився, благословить його Бог чи пошле на нього лихо, бо знав, що всім керує Божа рука та що для людини хвилювання – це ознака нерозумності, невігластва й нерозсудливості, сумніву у факті Божого володарювання над усім сущим і відсутності страху Божого. Знання Йова було саме тим, чого хотів Бог. Отже, чи мав Йов більше теоретичних знань про Бога, ніж ви? Тоді Бог іще небагато зробив і висловив, тому в той час досягти пізнання Бога було нелегкою справою. Таке досягнення Йова було неабияким подвигом. Він не мав досвіду Божої роботи, ніколи не чув, як Бог говорить, і не бачив Божого обличчя. Те, що він міг так ставитися до Бога, було виключно наслідком його людської сутності та його особистого прагнення – людської сутності та прагнення, якими люди сьогодні не наділені. Тому в той період Бог сказав: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка». Уже в той період Бог так його оцінив і дійшов такого висновку. Наскільки правдивішою ця оцінка була б сьогодні?

Хоча Бог прихований від людини, але Його діянь серед усього сущого достатньо для того, щоб людина Його пізнала

Йов не бачив Божого обличчя, не чув сказаних Богом слів, а тим більше не переживав особисто на собі Божу роботу, і все ж його страх Божий і його свідчення під час випробувань бачать усі, і Бог радіє їм, любить і хвалить їх, а люди заздрять їм, захоплюються ними, навіть більше того – співають їм хвалу. У житті Йова не було нічого великого чи надзвичайного: як і будь-яка звичайна людина, він жив нічим не примітним життям, на світанку виходячи на роботу, а на заході сонця повертаючись додому відпочивати. Відмінність Йова полягає в тому, що за кілька нічим не примітних десятиліть свого життя він здобув уявлення про Божий шлях, а також усвідомив і зрозумів велику силу та володарювання Бога так, як ніколи не розумів ніхто інший. Він не був розумнішим за жодну звичайну людину, його життя не було особливо завзятим, і тим більше в нього не було невидимих особливих здібностей. Але що він мав, то це особистість, яка відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне: нічого цього немає в більшості звичайних людей. Він розрізняв любов і ненависть, мав почуття справедливості, був непоступливим і наполегливим, прискіпливим до деталей у своєму мисленні. Тому за свій нічим не примітний час на землі він побачив усі надзвичайні речі, які вчинив Бог, побачив Божу велич, святість і праведність, побачив честь і владу всевишнього Бога й те, як Бог турбується про людину, захищає її та який Він до неї милостивий. Перша причина, чому Йов зміг здобути ці речі, недоступні будь-якій нормальній людині, полягала в тому, що його серце було чисте й належало Богові, і його вів Творець. Другою причиною було його прагнення – прагнення бути бездоганним і досконалим, тим, хто виконує волю Неба, кого любить Бог і хто втікає від злого. Йов володів цими речами та прагнув до них, навіть не маючи можливості бачити Бога й чути Божі слова; хоча він ніколи не бачив Бога, він пізнав засоби, якими Бог править усім сущим, і зрозумів мудрість, з якою Бог це робить. Хоча Йов ніколи не чув слів, промовлених Богом, він знав, що всі діяння щодо винагородження людини чи відбирання чогось від неї походять від Бога. Хоча роки його життя нічим не відрізнялися від років життя будь-якої звичайної людини, він не дозволяв, щоб непримітність його життя вплинула на його пізнання Божого володарювання над усім сущим і слідування шляхом богобоязливості та втечі від злого. У його очах закони всього сущого були сповнені Божих діянь, а Боже володарювання можна було побачити в будь-якій частині життя людини. Він не бачив Бога, але він зміг усвідомити, що Божі діяння є скрізь, і за свій нічим не примітний час на землі він зміг у кожному куточку свого життя побачити й усвідомити надзвичайні, дивовижні діяння Бога та побачити дивовижні Божі розпорядження. Прихованість і мовчання Бога не заважали Йову усвідомлювати Божі діяння та не впливали на його пізнання Божого володарювання над усім сущим. Його життя було втіленням володарювання та розпоряджень Бога, прихованого між усім сущим, у повсякденному житті Йова. У своєму повсякденному житті він також чув і розумів голос Божого серця й слова Бога, який мовчить між усім сущим, але виражає голос Свого серця та Свої слова, керуючи законами всього сущого. Отже, ви бачите: якщо люди мають таку ж людську сутність і прагнення, як у Йова, то вони можуть здобути таке ж усвідомлення та знання, як у Йова, і набути такого ж розуміння та знання Божого володарювання над усім сущим, як у Йова. Бог не являвся Йову та не говорив з ним, але Йов зумів бути досконалим і праведним, боятися Бога й утікати від злого. Інакше кажучи, навіть без того, щоб Бог являвся людині чи говорив із нею, Божих діянь серед усього сущого та Його володарювання над усім сущим достатньо для того, щоб людина усвідомила Боже існування, силу й владу, а Божої сили та влади достатньо для того, щоб людина стала на шлях богобоязливості й утечі від злого. Якщо така звичайна людина, як Йов, змогла досягти богобоязливості та втечі від злого, то й кожна звичайна людина, яка слідує за Богом, також повинна бути на це здатна. Хоча ці слова можуть звучати як логічний висновок, це не суперечить законам сущого. Проте факти не відповідають очікуванням: богобоязливість і втеча від злого, здавалося б, є прерогативою Йова й тільки Йова. При згадці про богобоязливість і втечу від злого люди думають, що це належить робити тільки Йову, неначе шлях богобоязливості й утечі від злого підписаний ім’ям Йова та ніяк не стосується інших людей. Причина цього зрозуміла: тільки Йов був наділений особистістю, яка відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне, тому тільки Йов міг слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ви всі, мабуть, зрозуміли, що це означає: оскільки ніхто не наділений людською сутністю, яка б відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне, то ніхто не може боятися Бога й утікати від злого, і тому люди ніколи не зможуть ні здобути Божу радість, ні бути непохитними серед випробувань. Це також означає, що всі люди, крім Йова, досі зв’язані сатаною та перебувають у його пастці; усі вони зазнають його звинувачень, нападів і знущань. Саме їх сатана намагається проковтнути, і всі вони – в’язні та бранці сатани, позбавлені свободи.

Якщо серце людини вороже до Бога, то як вона може боятися Бога й утікати від злого?

Якщо люди сьогодення не наділені такою людською сутністю, як Йов, то яка їхня природа й сутність, як вони ставляться до Бога? Чи бояться вони Бога? Чи втікають вони від злого? Тих, хто не боїться Бога та не втікає від злого, можна охарактеризувати лише двома словами – «вороги Божі». Ви часто вимовляєте ці два слова, але ніколи не знали їхнього справжнього значення. Слова «вороги Божі» мають сутність: вони говорять не про те, що Бог бачить у людині ворога, а про те, що людина бачить ворога в Богові. По-перше, коли люди починають вірити в Бога, у кого з них немає власних цілей, мотивації й амбіцій? Навіть якщо якась частина людини вірить в існування Бога та бачила Його існування, у її вірі в Бога все одно є ця мотивація, і кінцева мета віри людини в Бога – це отримати Його благословення й те, чого вона хоче. У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: «Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало віддав, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог в обмін якісь обітниці? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій кінець? Чи зможу я отримати Божі благословення? …». Кожна людина постійно робить у серці такі підрахунки та висуває до Бога вимоги, які несуть у собі її мотивацію, амбіції й ділове мислення. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно аргументує перед Богом те, який кінець вона хоче особисто для себе, і намагається отримати від Бога заяву, побачити, чи може Бог дати їй те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку висуваючи до Нього вимоги та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, пасивними, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або їм випадають випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби намагання отримати від Бога благословення й обітниці є її невід’ємним правом і повинністю, а Бог зобов’язаний захищати людину, дбати про неї та забезпечувати її. Таким є принципове розуміння «віри в Бога» всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога. У людині – від її природи й сутності до її суб’єктивного прагнення – немає нічого, що б стосувалося страху Божого. Мета людської віри в Бога не могла мати нічого спільного з поклонінням Богу. Тобто людина ніколи не вважала й не розуміла, що віра в Бога вимагає страху Божого та поклоніння Йому. У світлі таких умов сутність людини очевидна. У чому ж полягає ця сутність? Вона полягає в тому, що серце людини зловмисне, мерзенне й жадібне, що воно таїть у собі хитрість і підступність, що воно не любить справедливості, праведності й позитивного. Серце людини максимально закрите від Бога; воно зовсім не віддане Богові. Бог ніколи не бачив істинного серця людини, і людина ніколи Йому не поклонялася. Яку б велику ціну Бог не платив, скільки б роботи не виконував, скільки б не давав людині, вона залишається сліпою й абсолютно байдужою до всього цього. Людина ніколи не віддавала Богові свого серця, вона бажає лише сама розпоряджатися своїм серцем, приймати власні рішення, підтекст яких полягає в тому, що людина не хоче слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, не хоче підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, не хоче поклонятися Богу як Богу. Таким є стан людини сьогодні. Тепер знову подивімося на Йова. Передусім чи укладав він угоду з Богом? Чи були в нього якісь приховані мотиви, коли він непохитно тримався шляху богобоязливості й утечі від злого? Чи Бог тоді комусь говорив про прийдешній кінець? Тоді Бог іще нікому не давав обітниць про кінець, і саме на такому тлі Йов зумів боятися Бога й утікати від злого. Чи витримують сьогоднішні люди порівняння з Йовом? Різниця занадто велика; вони на різних рівнях. Хоча Йов і небагато знав про Бога, він віддав Богові своє серце, і воно належало Богу. Він ніколи не укладав із Богом угод і не мав ніяких надмірних бажань чи вимог до Бога; натомість він вірив, що «Єгова дав, і Єгова забрав». Це було те, що він побачив і набув від того, що багато років життя дотримувався шляху богобоязливості й утечі від злого. Так само він здобув і результат, представлений у цих словах: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Ці два речення були тим, що він побачив і зрозумів у результаті свого слухняного ставлення до Бога протягом свого життєвого досвіду, і вони також були його найпотужнішою зброєю, з якою він тріумфально переміг під час сатанинських спокус, і основою його непохитності у свідченні про Бога. Чи зараз ви бачите Йова людиною, гідною любові? Чи сподіваєтеся ви стати такою людиною? Чи боїтеся ви зазнати спокус сатани? Чи вирішили ви молитися про те, щоб Бог піддав вас таким же випробуванням, як і Йова? Безсумнівно, більшість людей не наважилася б про таке молитися. Отже, очевидно, що ваша віра жалюгідно мала; порівняно з Йовом ваша віра просто не варта згадки. Ви – вороги Божі, ви не боїтеся Бога, ви не здатні бути непохитними у своєму свідченні про Бога, і ви не здатні тріумфально здолати напади, звинувачення та спокуси сатани. Що робить вас гідними отримати Божі обітниці? Тепер, коли ви почули історію Йова та зрозуміли значення спасіння людини й намір, з яким Бог її спасає, чи маєте ви тепер таку віру, щоб приймати ті самі випробування, що і Йов? Хіба вам не слід мати трохи рішучості, щоб дозволити собі слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого?

Не майте побоювань щодо Божих випробувань

Отримавши свідчення Йова після завершення його випробувань, Бог постановив, що Він здобуде громаду – або й більше ніж громаду – таких людей, як Йов, однак Він вирішив більше ніколи не дозволяти сатані нападати на інших людей і знущатися з них тими засобами, якими сатана спокушав Йова, нападав на нього та знущався з нього, заклавшись із Богом; Бог не дозволив сатані ще колись робити таке зі слабкою, нерозумною, нетямущою людиною – досить було того, що сатана спокушав Йова! Не дозволяти сатані знущатися з людей, як йому заманеться, – це милість Божа. Для Бога було достатньо того, що Йов зазнав сатанинських спокус і знущань. Бог не дозволив сатані ще коли-небудь таке робити, бо життям Божих послідовників і всім, що їх стосується, править і керує Бог, і сатана не має права маніпулювати обраними Богом людьми як йому заманеться – ви повинні чітко це усвідомлювати! Бог піклується про слабкість людини, розуміє її дурість і невігластво. Хоча для того, щоб людина могла повністю спастися, Бог мусить віддати її в руки сатани, Бог не бажає бачити, щоб сатана коли-небудь дурив людину та знущався з неї, і Він не хоче бачити, як людина постійно страждає. Людина була створена Богом, і те, що Бог править і керує всім, що стосується людини, посвячено Небом і визнано землею; це відповідальність Бога, і це влада, за допомогою якої Бог править усім сущим! Бог не дозволяє сатані знущатися з людини й ображати її як йому заманеться, Він не дозволяє сатані різними засобами збивати людину зі шляху, і тим більше Він не дозволяє сатані втручатися в Боже володарювання над людиною, топтати та знищувати закони, за якими Бог править усім сущим, не кажучи вже про велику Божу роботу управління та спасіння людства! Ті, кого Бог бажає спасти, і ті, хто здатен свідчити про Бога, є ядром і кристалізацією роботи Божого шеститисячолітнього плану управління, а також ціною Його зусиль у Його шеститисячолітній роботі. Як би міг Бог просто взяти й віддати цих людей сатані?

Люди часто переймаються через Божі випробування та бояться їх, однак вони постійно живуть у сатанинській пастці, на небезпечних теренах, де сатана знущається з людей і нападає на них – але тут вони незворушні й не знають страху. Що ж відбувається? Людська віра в Бога обмежена лише тим, що людина бачить. Вона нітрохи не цінує Божої любові та турботи про людину, Його ніжності й уваги до людини. У людині є трохи трепету й страху перед Божими випробуваннями, судом і карою, величчю і гнівом, але, крім цього, людина не має ні найменшого уявлення про добрі Божі наміри. При згадці про випробування людям здається, ніби Бог має якісь приховані мотиви, а деякі навіть, не знаючи, що Бог насправді з ними зробить, вважають, що Бог виношує злі задуми; отже, водночас із воланням про послух перед Божим володарюванням і розпорядженнями вони роблять усе можливе, щоб опиратись і протистояти Божому володарюванню над людиною й розпорядженням для людини, бо вважають, ніби якщо вони не будуть обережними, то будуть обмануті Богом, а якщо вони не триматимуть свою долю у власних руках, то все, що вони мають, може бути забране Богом, і навіть їхнє життя може бути обірване. Людина перебуває в таборі сатани, але ніколи не переймається тим, що сатана знущається з неї, і хоч сатана з неї знущається, вона ніколи не боїться потрапити в полон до сатани. Вона постійно говорить, що приймає Боже спасіння, але ніколи не довіряла Богові та не вірила, що Бог справді спасе людину з пазурів сатани. Якщо, подібно до Йова, людина здатна підкоритися Божим улаштуванням і розпорядженням, віддати все своє єство в Божі руки, то чи не буде її кінець таким же, як у Йова, – отриманням Божих благословень? Якщо людина здатна прийняти Боже правління та підкоритися йому, то що їй утрачати? Тож Я пропоную вам бути обережними у своїх діях і насторожено ставитися до всього, що на вас чекає. Не будьте необачними й імпульсивними, не дозволяйте своїй гарячій крові, природності, фантазіям або уявленням визначати ваше ставлення до Бога та людей, подій і об’єктів, які Він для вас улаштував; ви повинні бути обережними у своїх діях, і ви повинні більше молитись і шукати, щоб не накликати на себе Божий гнів. Пам’ятайте це!

Далі ми поглянемо, що сталося з Йовом після його випробувань.

5. Йов після своїх випробувань

Йов 42:7–9: «І сталося так, що після того, як Єгова сказав ці слова Йову, Єгова сказав теманянину Еліфазові: Мій гнів спалахнув на тебе й на двох твоїх друзів, адже ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов. І пішли теманянин Еліфаз, і шух’янин Білдад, і нааматянин Цофар, і вчинили так, як повелів їм Єгова; Єгова також прийняв Йова».

Йов 42:10: «І Єгова відновив попередній стан Йова, коли він помолився за своїх друзів; також Єгова дав Йову вдвічі більше, ніж він мав до того».

Йов 42:12: «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць».

Йов 42:17: «І впокоївся Йов старим та насиченим днями».

Тих, хто боїться Бога й утікає від злого, Бог цінує, а на нерозумних дивиться як на нікчемних

У Книзі Йова 42:7–9 Бог говорить, що Йов – Його раб. Те, що Бог називає його словом «раб», демонструє важливість Йова в Його серці; хоча Бог не називав Йова чимось поважнішим, це звертання ніяк не стосувалося важливості Йова в Божому серці. «Раб» тут – це Боже прізвисько для Йова. Багаторазові згадки Бога про «Його раба Йова» показують, наскільки Він був задоволений Йовом. Хоча Бог не говорив про значення слова «раб», Боже визначення слова «раб» можна побачити з Його слів у цьому уривку Святого Письма. Спершу Бог сказав теманянину Еліфазові: «Мій гнів спалахнув на тебе й на двох твоїх друзів, адже ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов». Цими словами Бог уперше відкрито сказав людям, що Він приймає все сказане та зроблене Йовом після Божих випробувань, і вперше відкрито підтвердив точність і правильність усього того, що зробив і сказав Йов. Бог розгнівався на Еліфаза та його приятелів через їхні неправильні, абсурдні міркування, адже ці люди, як і Йов, у житті не бачили явлення Бога та не чули, щоб Він промовляв якісь слова, але Йов мав таке точне знання про Бога, а вони могли лише сліпо здогадуватися про Нього, порушуючи Божу волю та випробовуючи Його терпіння в усьому, що робили. Тому, приймаючи все, що зробив і сказав Йов, Бог водночас розгнівався на інших, бо Він не тільки не побачив у них реальності страху Божого, але й не почув ніякого страху Божого в їхніх словах. Тож далі Бог висунув до них такі вимоги: «А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі». У цьому уривку Бог каже Еліфазу та іншим зробити щось, що спокутує їхні гріхи, бо їхня нерозумність була гріхом проти Бога Єгови, і тому вони повинні були принести цілопалення, щоб виправити свої помилки. Цілопалення часто приносяться Богові, але в цих конкретних цілопаленнях незвичайним є те, що вони були принесені Йову. Бог прийняв Йова, тому що Йов свідчив про Нього під час своїх випробувань. Тим часом ці друзі Йова під час його випробувань були викриті; через свою нерозумність вони були засуджені Богом, накликали на себе Божий гнів і підлягали Божому покаранню, – покаранню через принесення цілопалень перед Йовом, – після чого Йов помолився за них, щоб відвернути від них Боже покарання та гнів. Божий намір полягав у тому, щоб осоромити їх, бо ці люди не боялися Бога, не втікали від злого та засудили доброчесність Йова. З одного боку, Бог говорив їм, що Він не приймав їхніх учинків, але всіляко приймав Йова та радів йому; з іншого боку, Бог говорив їм, що прийняття Богом підносить людину перед Богом, що через свою нерозумність людина ображає Бога, ненависна Богові, нікчемна та мерзенна в Божих очах. Це визначення, які Бог дав двом типам людей, це Боже ставлення до цих двох типів людей, і це Боже формулювання вартості та становища цих двох типів людей. Хоча Бог назвав Йова Своїм рабом, у Божих очах цей раб був улюбленим, і він був наділений владою молитися за інших і прощати їм їхні помилки. Цей раб міг напряму говорити з Богом і поставати перед Ним, і його статус був вищим і почеснішим, ніж у інших. Це і є справжнє значення сказаного Богом слова «раб». Йов був удостоєний цієї особливої честі через свою богобоязливість і втечу від злого, а причина, з якої Бог не називав рабами інших людей, полягає в тому, що вони не боялися Бога та не втікали від злого. Ці два абсолютно різних підходи Бога виражають Його ставлення до двох типів людей: тих, хто боїться Бога та втікає від злого, Бог приймає й дивиться на них як на дорогоцінних, а нерозумні не бояться Бога, не здатні втікати від злого та не в змозі отримати Божу прихильність; вони часто викликають у Бога ненависть і осуд, і в Божих очах вони нікчемні.

Бог дає Йову владу

Йов помолився за своїх друзів, і завдяки молитвам Йова Бог після цього не розібрався з ними так, як годилося б за їхню нерозумність: Він не покарав їх і ніяк не відплатив їм. Чому так сталося? Тому що молитви, які підносив за них раб Божий Йов, дійшли до Божих вух; Бог простив їх, бо прийняв молитви Йова. Що ж ми в цьому бачимо? Коли Бог когось благословляє, Він дає цій людині багато нагород, і не тільки матеріальних: Бог також дає їй владу, дає право молитися за інших людей, і Бог забуває гріхи тих людей і не звертає на них уваги, бо Він чує ці молитви. Це саме та влада, яку Бог дав Йову. Завдяки молитвам, у яких Йов просив припинити осуд Еліфаза та його приятелів, Бог Єгова осоромив цих нерозумних людей – що, звісно, було Його особливим покаранням для них.

Бог знову благословляє Йова, а сатана більше ніколи не звинувачує його

Серед інших тверджень Бог Єгова сказав такі слова: «ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов». Що ж такого сказав Йов? Він сказав те, про що ми говорили раніше, а також багато сторінок тих слів у Книзі Йова, про які записано, що їх промовив Йов. На всіх цих багатьох сторінках слів Йов жодного разу не нарікає на Бога та не говорить про жодні побоювання щодо Нього. Він просто чекає на результат. Саме це очікування і є виявом його слухняного ставлення – у результаті цього ставлення та тих слів, які Йов сказав Богу, він був прийнятий Богом. Коли він переносив випробування й терпів тяготи, Бог був поруч із ним, і хоча тяготи Йова не зменшувалися від Божої присутності, Бог бачив те, що бажав побачити, і чув те, що бажав почути. Кожна дія й кожне слово Йова досягали Божих очей і вух; Бог чув і бачив – це факт. Знання Йова про Бога та думки про Бога в його серці в той час, у той період насправді не були такими конкретними, як у людей сьогодення, але в контексті того часу Бог усе одно визнав усе, що сказав Йов, тому що його поведінка та думки в його серці, а також те, що він висловив і виявив, були достатніми для задоволення Божих вимог. За той час, що Йов зазнавав випробувань, те, що він подумав у своєму серці та вирішив зробити, показало Богові результат, який був для Нього задовільним, і після цього Бог забрав від Йова випробування, Йов звільнився від своїх бід, і його випробування минули та більше ніколи не випадали на його долю. Оскільки Йов уже піддавався випробуванням, був непохитним під час цих випробувань і здобув повний тріумф над сатаною, Бог обдарував Йова цілком заслуженими благословеннями. Як записано в Книзі Йова 42:10, 12, Йов був благословенний повторно, і навіть більше, ніж він був благословенний у перший раз. Тоді сатана відступив і більше нічого не говорив і не робив, і відтоді Йов більше не зазнавав його втручань і нападів, і сатана більше не висував звинувачень проти благословень, якими Бог обдарував Йова.

Йов проводить другу половину свого життя серед Божих благословень

Хоча Його благословення того часу обмежувалися лише вівцями, великою рогатою худобою, верблюдами, матеріальними цінностями тощо, але благословення, які Бог у Своєму серці бажав дати Йову, були набагато більшими. Чи було тоді записано, які вічні обітниці Бог бажав дати Йову? У Своїх благословеннях Йову Бог не згадував його кінця й не порушував це питання, і незалежно від того, яку важливість і становище Йов мав у Божому серці, загалом Бог був дуже поміркований у Своїх благословеннях. Бог не оголосив про кінець Йова. Що це означає? У той час, коли Божий план іще не дійшов до моменту проголошення кінця людини та не вступив у завершальну стадію Божої роботи, Бог не згадував про кінець, а просто обдаровував людину матеріальними благословеннями. Це означає, що друга половина життя Йова пройшла серед Божих благословень, що відрізняло його від інших людей, – але, як і вони, він старів, і, як для кожної звичайної людини, для нього настав день, коли він попрощався зі світом. Тому й записано, що «І впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Що тут означають слова «впокоївся насиченим днями»? В епоху перед тим, як Бог проголосив кінець людей, Він установив для Йова певну тривалість життя, і коли цього віку було досягнуто, Він дозволив Йову природно піти із цього світу. Від другого благословення й до смерті Йова Бог не додавав йому жодних нових тягот. Для Бога смерть Йова була природною й необхідною; вона була чимось цілком нормальним, а не судом або засудженням. За життя Йов поклонявся Богові й боявся Його; про те, який кінець чекає на нього після смерті, Бог нічого не говорив і не коментував. Бог має сильне почуття доречності в тому, що Він говорить і робить, а зміст і принципи Його слів і вчинків відповідають стадії Його роботи та періоду, у який Він працює. Який кінець мав такий чоловік, як Йов, у Божому серці? Чи ухвалив Бог у Своєму серці якесь рішення? Звісно, що ухвалив! Просто воно було невідоме людині; Бог не хотів говорити про нього людині, та й не мав такого наміру. Тож, поверхово кажучи, Йов помер насиченим днями, і таким було життя Йова.

Ціна, яку Йов утілив протягом життя

Чи прожив Йов життя, яке мало цінність? У чому полягала ця цінність? Чому кажуть, що він прожив життя, яке мало цінність? У чому була цінність Йова для людини? З точки зору людини він представляв людство, яке Бог хоче спасти, несучи гучне свідчення про Бога перед сатаною й людьми світу. Він виконав обов’язок, який належить виконати Божому творінню, і став взірцем і зразком для всіх тих, кого Бог бажає спасти, адже він дав людям побачити, що цілком можливо перемогти сатану, покладаючись на Бога. У чому була цінність Йова для Бога? Для Нього цінність життя Йова полягала в його здатності боятися Бога, поклонятися Богу, свідчити про Божі діяння та хвалити їх, приносячи Богові втіху та радість; для Бога цінність життя Йова полягала також у тому, що перед смертю Йов пережив випробування, тріумфально переміг сатану та гучно засвідчив про Бога перед сатаною й людьми світу, завдяки чому Бог здобув славу серед людства, втішивши Своє серце й давши Своєму палкому серцю поглянути на результат і побачити надію. Його свідчення створило в Божій роботі управління людством прецедент того, як можна бути непохитним у своєму свідченні перед Богом і як можна осоромити сатану від імені Бога. Хіба не в цьому цінність життя Йова? Йов приніс утіху Божому серцю, дав Богу передчуття насолоди від здобуття слави та забезпечив чудовий початок Божого плану управління. Відтоді ім’я Йова стало символом здобуття Богом слави та знаком тріумфу людства над сатаною. Те, що Йов утілив за життя, і його визначний тріумф над сатаною вічно цінуватимуться Богом, а його досконалість, праведність і страх Божий шануватимуться та наслідуватимуться прийдешніми поколіннями. Бог вічно цінуватиме його, як бездоганну, осяйну перлину, і так само він вартий того, щоб його цінувала людина!

A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.