Частина четверта

Далі прочитаймо зі Святого Письма про другу спокусу Йова.

3. Сатана знову спокушає Йова (по всьому тілу Йова з’являються болючі гнояки)

3.1. Слова, промовлені Богом

Йов 2:3: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини».

Йов 2:6: «І сказав Єгова до сатани: Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!».

3.2. Слова, промовлені сатаною

Йов 2:4–5: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

3.3. Як Йов поводиться у цьому випробуванні

Йов 2:9–10: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!… А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…».

Йов 3:3–4: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…».

Любов Йова до шляху Божого перевершує все інше

Святе Письмо подає таке свідчення про слова, сказані між Богом і сатаною: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини» (Йов 2:3). У цій розмові Бог іще раз ставить сатані те саме запитання. Це запитання показує нам, що Бог Єгова позитивно оцінює те, що показав і чим жив Йов під час першого випробування, і що Його нова оцінка Йова нічим не відрізняється від даної до того, як Йов пройшов через сатанинську спокусу. Тобто до того, як його спіткала спокуса, у Божих очах Йов був досконалим, і тому Бог захистив Йова, його сім’ю та благословив його; у Божих очах він був гідний бути благословенним. Після спокуси Йов не згрішив своїми устами через те, що втратив майно та дітей, а продовжував хвалити ім’я Єгови. Його реальна поведінка змусила Бога рукоплескати йому, і тому Бог дав йому найвищу оцінку. Бо в очах Йова ні його потомство, ні його майно не були достатньою підставою для того, щоб він зрікся Бога. Інакше кажучи, місце Бога в його серці не могли зайняти ні його діти, ні будь-яке майно. Під час першої спокуси Йов показав Богові, що його любов до Нього та любов до шляху богобоязливості й утечі від злого перевершує все інше. Це випробування просто дало Йову досвід отримання нагороди від Бога Єгови, а також те, що Він забрав його майно та дітей.

Для Йова це був справжній досвід, який омив його душу; це було хрещення життя, яке довершило його існування, ба більше – це був розкішний бенкет, який випробував його послух і страх перед Богом. Ця спокуса змінила становище Йова, перетворивши його з багача на того, хто нічого не мав, а також дала йому змогу пережити на собі знущання сатани над людством. Зубожіння не викликало в нього огиди до сатани; навпаки, у підлих діях сатани Йов побачив його потворність і мерзенність, а також ворожнечу й бунт сатани проти Бога, і це ще більше заохотило Йова вічно й непохитно триматися за шлях богобоязливості та втечі від злого. Він поклявся, що ніколи не зречеться Бога та не зверне зі шляху Божого через такі зовнішні причини, як майно, діти чи родичі, і ніколи не буде рабом сатани, майна чи будь-якої іншої людини; крім Бога Єгови, ніхто не міг бути його Господом і Богом. Такими були прагнення Йова. З іншого боку, Йов теж дещо отримав завдяки цій спокусі: серед даних йому Богом випробувань він здобув великі багатства.

За попередні кілька десятиліть свого життя Йов став свідком діянь Єгови та здобув для себе благословення Бога Єгови. Через ці благословення Йов почувався надзвичайно тривожним і зобов’язаним, бо вважав, що нічого не зробив для Бога, але отримав такі великі благословення й тішився такою великою благодаттю. Тому в серці він часто молився, сподіваючись, що зможе відплатити Богові, отримає можливість засвідчити про Божі діяння та велич і що Бог випробує його послух, ба більше – сподіваючись, що його віра зможе бути очищена, поки його послух і його віра не здобудуть Божого схвалення. Потім, коли Йова спіткало випробування, він повірив, що Бог почув його молитви. Цією можливістю Йов дорожив понад усе, тому він не насмілився злегковажити нею, адже тепер могла здійснитися найбільша мрія всього його життя. Поява цієї можливості означала шанс на те, що його послух і страх перед Богом будуть випробувані й очищені. Більше того, це значило, що в Йова з’явилася нагода здобути Боже схвалення й так наблизитися до Бога. Під час випробування така віра та прагнення дали йому змогу стати досконалішим і здобути краще розуміння Божої волі. Йов також став вдячнішим за Божі благословення та благодать, і у своєму серці він став більше возносити хвалу Божим діянням, більше боятися та шанувати Бога, більше прагнути Божої краси, величі та святості. Хоча тоді Йов у Божих очах досі боявся Бога й утікав від злого, з огляду на досвід Йова його віра та знання прогресували семимильними кроками: його віра виросла, його послух отримав точку опори, а його страх Божий став іще глибшим. Хоча це випробування преобразило дух і життя Йова, таке перетворення не задовольнило його та не сповільнило його просування вперед. Оцінюючи, що він здобув від цього випробування, і водночас розмірковуючи над власними недоліками, він тихо молився й чекав, поки його спіткає наступне Боже випробування, бо прагнув, щоб під час цього випробування його віра, послух і страх Божий піднеслися.

Бог спостерігає за найпотаємнішими думками людини та за всім, що вона говорить і робить. Думки Йова дійшли до вух Бога Єгови, і Бог послухав його молитви, і так наступне Боже випробування для Йова прийшло, як і очікувалося.

Серед неймовірних страждань Йов по-справжньому осягає Боже піклування про людство

Після запитань Бога Єгови до сатани той таємно зрадів. Адже сатана знав, що йому знову буде дозволено напасти на людину, яка була досконалою в Божих очах, – для сатани це була нечаста можливість. За допомогою цієї нагоди сатана хотів повністю підірвати твердість переконань Йова та змусити його втратити віру в Бога, щоб Йов більше не боявся Бога та не благословляв ім’я Єгови. Це дало б сатані шанс: незалежно від місця й часу він зумів би зробити з Йова іграшку, що підкорялася б його наказам. Сатана ретельно ховав свої нечестиві наміри, але не зміг стримати свою злу природу. На цю правду натякає його відповідь на слова Бога Єгови, записана у Святому Письмі: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» (Йов 2:4–5). Із цієї розмови між Богом і сатаною неможливо не почерпнути базового знання й відчуття сатанинської зловмисності. Почувши ці омани сатани, усі, хто любить правду та зневажає зло, безсумнівно, ще більше зненавидять сатанинське безчестя й безсоромність, відчують жах і огиду до оман сатани, а водночас палко помоляться за Йова та щиро побажають, щоб ця праведна людина змогла досягти досконалості, щоб ця людина, яка боїться Бога та втікає від злого, назавжди подолала спокуси сатани й жила у світлі, серед Божого проводу та благословень; і так само ці люди побажають, аби праведні вчинки Йова вічно підбадьорювали та заохочували всіх тих, хто прагне йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Хоча в цій заяві проглядається зловмисний намір сатани, Бог легко погодився на його «прохання» – але поставив одну умову: «Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!» (Йов 2:6). Оскільки цього разу сатана попросив простягнути руку, щоб зашкодити Йововій плоті й костям, Бог сказав: «але життя його бережи!». Смисл цих слів полягає в тому, що плоть Йова Бог віддав сатані, але життя Йова пильнував Сам. Сатана не міг позбавити Йова життя, але в усьому іншому він міг використовувати проти Йова будь-які засоби та методи.

Отримавши Божий дозвіл, сатана кинувся до Йова та простягнув свою руку, щоб уразити його шкіру, викликавши болючі гнояки по всьому тілу, і тоді Йов відчув біль на своїй шкірі. Йов славив дивовижність і святість Бога Єгови, що зробило сатану ще більш зухвалим у своїй нахабності. Відчувши радість від того, що завдав людині болю, сатана простягнув руку та роздер плоть Йова, від чого його болючі гнояки почали наривати. Йов одразу ж відчув на своїй плоті нечуваний біль і муку, і він не міг утриматися, щоб не розім’яти себе руками з голови до ніг, ніби це могло полегшити удар, завданий його духу цим плотським болем. Він розумів, що Бог поруч і спостерігає за ним, і з усіх сил намагався взяти себе в руки. Ще раз ставши колінами на землю, він сказав: «Ти заглядаєш у серце людини, Ти бачиш її страждання; чому її слабкість Тебе турбує? Нехай славиться ім’я Бога Єгови». Сатана побачив нестерпний біль Йова, але не побачив, щоб Йов зрікся імені Бога Єгови. Тому, охоплений відчайдушним бажанням розірвати Йова на шматки, сатана поспішно простягнув руку, щоб уразити його кістки. Йов умить відчув небувалі муки; його плоть ніби відривали від кісток, а його кістки наче розбивали на друзки. Ці жорстокі муки довели його до думок, що краще б йому було померти… Його здатність терпіти цей біль сягнула краю… Йому хотілося кричати, хотілося роздирати шкіру на тілі, щоб притлумити біль, – але він стримував крик і не роздирав шкіру на тілі, бо не хотів, аби сатана побачив його слабкість. Тож Йов знову став на коліна, але цього разу він не відчув присутності Бога Єгови. Він знав, що Бог Єгова часто був перед ним, і позаду нього, і з якогось боку від нього. Але під час його болю Бог жодного разу не спостерігав за ним; Він закривав Своє обличчя та був прихований, бо сенс Його створення людини не в тому, щоб приносити людині страждання. У цей час Йов ридав і з усіх сил намагався витримати ці нестерпні фізичні муки, але він уже не міг стриматися, щоб не подякувати Богові: «Людина валиться від першого ж удару, вона слабка та безсила, вона молода й нетямуща – чому ж Тобі хочеться бути з нею таким дбайливим і ніжним? Ти мене вражаєш, але Тобі Самому боляче це робити. Що в людині варто Твого піклування й турботи?». Молитви Йова дійшли до Божих вух, а Бог мовчав і лише спостерігав без жодного звуку… Безрезультатно випробувавши всі можливі підступи, сатана тихо пішов, але це не поклало край Божим випробуванням Йова. Сила Божа, яка відкрилась у Йові, не була оприлюднена, тому з відступом сатани історія Йова не закінчилася. З появою інших персонажів попереду чекали нові приголомшливі сцени.

Ще один прояв Йовової богобоязливості й утечі від злого – постійне звеличення імені Божого

Йов зазнав сатанинського спустошення, але все ж не зрікся імені Бога Єгови. Його дружина виступила першою: граючи роль сатани у видимому для людського ока образі, вона напала на Йова. В оригінальному тексті це описується так: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!…» (Йов 2:9). Це були слова, промовлені сатаною в людській личині. Вони були нападом і звинуваченням, а ще заманюванням, і спокусою, і наклепом. Зазнавши невдачі в нападі на плоть Йова, сатана безпосередньо атакував його невинність (тобто доброчесність), бажаючи так змусити Йова відмовитися від своєї доброчесності, зректися Бога та припинити жити. Так само сатана хотів спокусити Йова такими словами: мовляв, якби Йов зрікся Єговиного імені, то йому не довелося б так мучитися; він зміг би звільнитися від плотських мук. Почувши пораду дружини, Йов дорікнув їй такими словами: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов давно знав ці слова, але в той час було доведено істинність цього Йовового знання.

Коли дружина порадила йому проклясти Бога й померти, ось що вона мала на увазі: «Твій Бог так до тебе ставиться – то чому б не проклясти Його? Чого ти досі живеш? Твій Бог до тебе такий несправедливий, а ти все одно досі кажеш: “хай благословенним буде ім’я Єгови”. Як Він міг наслати на тебе лихо, коли ти благословляєш Його ім’я? Мерщій зречися Божого імені та більше не слідуй за Богом. І тоді твоїм бідам настане кінець». У ту мить народилося свідчення, яке Бог бажав побачити від Йова. Жодна звичайна людина не могла б дати такого свідчення, і ми не читаємо про таке в жодній іншій біблійній історії – але Бог побачив це задовго до того, як Йов промовив свої слова. Бог просто побажав скористатися цією нагодою, щоб дозволити Йову довести всім, що Бог був правий. Почувши пораду дружини, Йов не лише не відмовився від своєї доброчесності та не зрікся Бога, але й сказав дружині: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Чи мають ці слова велику вагу? Тут є лише один факт, здатний довести вагомість цих слів. Вага цих слів полягає в тому, що вони схвалені Богом у Його серці, вони – те, чого Бог бажав і що хотів почути, вони – той результат, який Бог прагнув побачити; а ще ці слова – серцевина свідчення Йова. Цим було доведено Йовову досконалість і праведність, страх Божий і втечу від злого. Дорогоцінність Йова полягала в тому, що, коли він піддавався спокусам і навіть коли все його тіло було вкрите болючими гнояками, коли він терпів найтяжчі муки та коли дружина й рідні намовляли його, він усе одно говорив такі слова. Інакше кажучи, у серці він вірив, що, які б спокуси його не переслідували, які б тяжкі не були його нещастя й муки, він не зречеться Бога та не зневажить шлях богобоязливості й утечі від злого, навіть якщо його спіткає смерть. Як бачите, Бог займав у його серці найважливіше місце, і в серці Йова був тільки Бог. Саме тому ми читаємо у Святому Письмі такі описи Йова: «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…». Він не просто не згрішив своїми устами – навіть у серці Йов не поскаржився на Бога. Він не сказав про Бога жодного образливого слова, і він не згрішив проти Бога. Не тільки його уста благословляли Боже ім’я – у серці він теж благословляв Боже ім’я; уста й серце Йова були єдині. Таким був справжній Йов, якого побачив Бог, і саме із цієї причини Бог ним і дорожив.

Численні хибні людські уявлення про Йова

Тяготи, які витерпів Йов, були не роботою Божих посланців і не діянням руки Самого Бога. Натомість їх завдав особисто сатана, Божий ворог. Відтак рівень тягот, які витерпів Йов, був величезним. Але у ту мить Йов беззастережно продемонстрував повсякденне знання Бога у своєму серці, принципи своїх повсякденних дій, своє ставлення до Бога – це істина. Якби Йов не піддавався спокусам, якби Бог не наслав на нього випробування, то коли Йов промовив: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» – ти сказав би, що він лицемір; Бог дав йому стільки майна, тож не дивно, що Йов благословляв Єговине ім’я. Якби перед випробуваннями Йов сказав: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – ти сказав би, що Йов перебільшує та що він би не зрікся Божого імені, тому що Божа рука часто його благословляла. Ти сказав би, що якби Бог наслав на нього лихо, Йов би точно зрікся Божого імені. Але коли Йов опинився в таких обставинах, яких би ніхто собі не побажав, яких ніхто не хотів би побачити, у які ніхто не хотів би потрапити, яких би кожен боявся, обставинах, на які не зміг дивитися навіть Бог, Йов усе ж зумів зберегти свою доброчесність: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови», та «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Бачачи тодішню поведінку Йова, усі ті, хто любить говорити високі слова, хто любить розмовляти про букву та вчення, утрачають дар мови. Непохитна доброчесність Йова – вирок для тих, хто звеличує Боже ім’я лише на словах, але ніколи не приймав Божих випробувань, а свідчення Йова – суд для тих, хто ніколи не вірив, що людина здатна непохитно дотримуватися Божого шляху. Побачивши поведінку Йова під час цих випробувань і слова, які він промовив, деякі люди відчують розгубленість, деякі – заздрість, деякі – сумнів, а деякі навіть виглядатимуть байдужими та зверхньо дивитимуться на свідчення Йова, тому що вони не лише бачать муки, які випали на долю Йова під час випробувань, і читають слова, сказані Йовом, але й бачать людську «слабкість», яку проявив Йов, коли на нього обрушилися ці випробування. Цю «слабкість» вони вважають нібито недосконалістю в досконалості Йова, вадою в людині, яка в Божих очах була досконалою. Тобто вважається, що досконалі люди – бездоганні, без плям і бруду, що вони не мають слабкостей, не знають болю та ненависті, ніколи не почуваються нещасними та пригніченими, не вдаються в позірні поведінкові крайнощі; у результаті переважна більшість людей не вірить, що Йов справді був досконалим. Люди не схвалюють багато чого з поведінки Йова під час його випробувань. Наприклад, коли Йов утратив своє майно та дітей, він не розридався, як чекали б люди. Його «відсутність пристойності» змушує людей думати, ніби він був байдужим, адже для рідних у нього не знайшлося ні сліз, ні турботи. Спершу в людей про Йова складається саме таке погане враження. Його подальша поведінка викликає в них ще більше здивування: те, що Йов «Роздер плаща свого», люди тлумачать як неповагу до Бога, а в «обстриг свою голову» хибно вбачають богозневагу та спротив Богу. Крім Йовових слів: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» – люди не бачать у Йові жодних ознак праведності, яку хвалив Бог, і тому те, як Йова оцінює переважна більшість із них, – це не більше ніж нерозуміння, хибне уявлення, сумнів, засудження й лише теоретичне схвалення. Ніхто з них не здатен по-справжньому зрозуміти й оцінити слова Бога Єгови про те, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка Бога боялася, а від злого втікала.

Виходячи з такого свого враження про Йова, люди ще більше сумніваються в його праведності, оскільки вчинки Йова та його поведінка, описані у Святому Письмі, не були такими приголомшливо зворушливими, як люди могли б собі уявляти. Він не тільки не вчинив ніяких великих подвигів, але й узяв собі черепка, щоб шкребти себе, поки сидів серед попелу. Цей учинок теж вражає людей і змушує їх сумніватись у праведності Йова та навіть заперечувати її, бо, шкребучи себе, Йов не молився та не давав Богові обітниць; більше того, не було видно, щоб він ридав від болю. У цьому люди бачать лише Йовову слабкість і нічого більше, тож навіть коли вони чують слова Йова: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – їх це нітрохи не зворушує або ж вони не можуть визначитися з реакцією, і вони все одно не можуть побачити в Йовових словах його праведність. Від того, як Йов терпів муки під час своїх випробувань, у людей виникає те основне враження, що він не був ні боязким, ні гордовитим. Люди не бачать за його поведінкою історії, яка розігрувалася в глибині його серця, не бачать у його серці страху Божого та не бачать, як Йов дотримувався принципу шляху втечі від злого. Через його самовладання люди думають, ніби його досконалість і праведність були тільки пустими словами, ніби його страх Божий був лише чуткою; тим часом зовнішня «слабкість», яку виявив Йов, справляє на людей глибоке враження, даючи їм «по-новому поглянути» на людину, яку Бог визначає як досконалу та праведну, і навіть «по-новому зрозуміти» її. Доказом цього «нового погляду» та «нового розуміння» виступає те, як Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження.

Хоча рівень мук, які він терпів, немислимий і неосяжний для будь-якої людини, Йов не сказав жодного слова єресі, а лише, як міг, намагався втамувати біль свого тіла. Як записано у Святому Письмі, він промовив: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» (Йов 3:3). Можливо, ніхто ніколи не вважав ці слова важливими, а може, є й люди, які звертали на них увагу. Як ви вважаєте, чи означають ці слова, що Йов виступив проти Бога? Чи є вони скаргою на Бога? Я знаю, що багато хто з вас має певні думки щодо цих слів, сказаних Йовом, і вважає, що якби Йов був досконалим і праведним, то не мав би виявляти ні слабкості, ні горя, а навпаки, мусив би позитивно зустрічати будь-які напади сатани та навіть посміхатися перед обличчям сатанинських спокус. Він не мав би нітрохи реагувати на жодні муки, які сатана завдавав його плоті, і не мав би показувати жодних почуттів, що були в його серці. Він повинен був би навіть просити в Бога зробити ці випробування ще тяжчими. Саме такі риси мусила б демонструвати й мати непохитна людина, яка воістину боїться Бога та втікає від злого. А Йов серед цих неймовірних страждань тільки й зробив, що прокляв свій день народження. Він не скаржився на Бога й тим паче не збирався виступати проти Бога. Це набагато легше сказати, ніж зробити, бо з давніх часів і до сьогодні ніхто не зазнавав таких спокус і не терпів таких страждань, як Йов. То чому ж більше нікого ніколи не піддавали таким спокусам, як Йова? Причина в тому, що, з точки зору Бога, ніхто не здатен узяти на себе таку відповідальність або доручення, ніхто не впорався б так, як Йов, ба більше – ніхто не зміг би в таких муках усе одно не зректися Божого імені та й надалі благословляти ім’я Бога Єгови, як це зробив Йов, хоч він і прокляв свій день народження. Чи міг би хтось таке зробити? Коли ми кажемо таке про Йова, чи схвалюємо ми його поведінку? Він був праведником, зміг дати таке свідчення про Бога та зумів змусити сатану тікати, схопившись за голову, так що той більше ніколи не ходив до Бога звинувачувати Йова, – так що ж поганого в тому, щоб похвалити його? Чи, може, ваші стандарти вищі за Божі? Чи, може, під час випробувань ви поводилися б навіть краще за Йова? Йова хвалив Сам Бог – які заперечення можуть бути у вас?

Йов проклинає свій день народження, бо не хоче завдавати Богові болю

Я часто кажу, що Бог зазирає всередину людських сердець, а люди дивляться на те, що в людей назовні. Оскільки Бог зазирає в серця людей, Він розуміє їхню сутність, тоді як люди визначають сутність інших людей за їхньою зовнішністю. Коли Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження, цей учинок приголомшив усіх духовних діячів, зокрема й трьох Йовових друзів. Людина походить від Бога, і вона повинна бути вдячна за життя, плоть і день свого народження, даровані їй Богом, і не проклинати їх. Це те, що можуть зрозуміти й осягнути звичайні люди. Для всіх, хто слідує за Богом, це усвідомлення священне та непохитне, і воно є істиною, яка ніколи не зміниться. А Йов, зі свого боку, зламав правила: він прокляв свій день народження. Це вчинок, який звичайні люди вважають за порушення табу. На їхню думку, Йов не має права не тільки на людське розуміння та співчуття, а й на Боже прощення. Водночас іще більше людей починає сумніватись у праведності Йова, бо здавалося, ніби через Божу прихильність Йов став потурати своїм бажанням і ніби вона зробила його настільки зухвалим і нерозважливим, що він не тільки не подякував Богові за благословення й опіку протягом свого життя, але й прокляв свій день народження та побажав, щоб той день загинув. Що це, як не протистояння Богові? Такі поверхові речі дають людям докази для засудження цього вчинку Йова, але хто може знати, що насправді думав Йов у той час? Хто може знати, чому Йов так учинив? Тільки Бог і сам Йов знають ці таємні деталі та причини.

Коли сатана простягнув руку, щоб уразити кістки Йова, той потрапив у його пазури, не маючи ні засобів для втечі, ні сили для опору. Тіло й душа Йова страждали від неймовірного болю, і цей біль змусив його глибоко усвідомити нікчемність, немічність і безсилля людини, що живе в плоті. Водночас він також глибоко оцінив і зрозумів, чому Бог має намір дбати про людство й опікуватися ним. У пазурах сатани Йов збагнув, що людина з плоті й крові насправді така безсила та слабка. Коли він упав на коліна й молився Богу, йому здавалося, що Бог закриває Своє обличчя й ховається, тому що Бог повністю віддав його в руки сатани. Водночас Бог також ридав за ним, більше того – журився за нього; Богу було боляче від його болю й тяжко від його тягот… Йов відчував Божий біль і те, яким нестерпним він був для Бога… Йов не хотів завдавати Богові ще більшого горя, не хотів, щоб Бог ридав за ним, а тим більше не хотів бачити, як Богові через нього боляче. У той момент Йов хотів одного – позбутися своєї плоті, більше не терпіти болю, який приносила йому ця плоть, бо тоді Бог би не мучився від його болю; але це було неможливо, і Йову довелося терпіти не тільки біль плоті, але й муки від того, що він не бажав тривожити Бога. Ці дві муки – одна плотська, а друга духовна – принесли Йову біль, що розривав серце й нутро та змушував його відчути, як обмеження людини з плоті та крові можуть викликати в неї розчарування та безпорадність. За цих обставин його туга за Богом ставала дедалі палкішою, а огида до сатани – дедалі сильнішою. У той час Йов хотів би ніколи не народжуватися на світ людей, волів би, щоб його не було, ніж бачити, як Бог через нього плаче та мучиться. Йов почав глибоко зневажати свою плоть, його нудило від себе самого, від свого дня народження й навіть від усього, що було з ним пов’язано. Він більше не хотів жодних згадок ні про свій день народження, ні про будь-що з ним пов’язане, і тому він відкрив уста й прокляв свій день народження: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…» (Йов 3:3–4). Слова Йова несуть у собі його ненависть до самого себе: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» – а також те, як він себе звинувачував і в якому боргу почувався за те, що завдав Богові болю: «Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…». Ці два уривки є найвищим вираженням того, що відчував тоді Йов, і вони повністю демонструють усім його досконалість і праведність. Водночас, як Йов і хотів, його віра, послух і страх Божий воістину піднеслися. Звісно, це піднесення і є саме тим результатом, якого очікував Бог.

Йов перемагає сатану та стає в Божих очах справжньою людиною

Коли Йов уперше пройшов через випробування, його було позбавлено всього майна й усіх дітей, але це не призвело до його падіння чи слів, які були б гріхом проти Бога. Він переміг спокуси сатани, він подолав почуття до своїх матеріальних цінностей і свого потомства, пройшов випробування втратою всього свого земного надбання – тобто він зміг підкоритися Богові, коли Бог забирав у нього ці надбання, та ще й скласти Богові подяку та хвалу за те, що Він зробив. Такою була поведінка Йова під час першої спокуси сатани, і таким було свідчення Йова під час першого випробування Бога. У другому випробуванні сатана простягнув руку, щоб уразити Йова, і хоча Йов зазнав такого великого болю, якого ще ніколи не відчував, його свідчення все одно було достатньо, аби приголомшити людей. Своєю силою духу, твердістю переконань і послухом Богу, а також страхом Божим Йов знову переміг сатану, а Бог знову схвалив і вподобав його поведінку та його свідчення. Під час цієї спокуси Йов своєю реальною поведінкою проголосив сатані, що плотський біль не може вплинути на його віру й послух Богові, не може позбавити його відданості Богу та страху Божого; Йов би не зрікся Бога й не відмовився від власної досконалості та праведності через те, що йому загрожувала смерть. Рішучість Йова зробила із сатани боягуза, його віра змусила сатану боятись і тремтіти, завзятість, з якою Йов боровся проти сатани під час їхньої битви не на життя, а на смерть, породила в сатані глибоку ненависть і озлоблення; досконалість і праведність Йова не залишили сатані нічого, що він міг би йому зробити, так що сатана відмовився від своїх нападів на нього та відступився від своїх звинувачень проти Йова, які висував перед Богом Єговою. Це означало, що Йов переміг світ, переміг плоть, переміг сатану, переміг смерть; він був цілком і повністю людиною, яка належала Богові. Під час цих двох випробувань Йов був непохитним у своєму свідченні, дійсно втілив у життя свою досконалість і праведність, а також розширив рамки своїх життєвих принципів богобоязливості й утечі від злого. Після цих двох випробувань у Йові зародився багатший досвід, і цей досвід зробив його зрілішим і загартованішим, сильнішим і твердіше переконаним, упевненішим у правоті й гідності тієї доброчесності, у якій Йов був непохитним. Випробування, які Йову послав Бог Єгова, дали йому глибоке розуміння та відчуття Божої турботи про людину, дозволили йому відчути дорогоцінність Божої любові, і з того моменту до богобоязливості Йова додались увага до Бога та любов до Нього. Випробування Бога Єгови не тільки не відчужили Йова від Нього, а й наблизили його серце до Бога. Коли плотський біль, який терпів Йов, сягнув апогею, то турбота, яку він відчував від Бога Єгови, не залишила йому іншого вибору, крім як проклясти свій день народження. Така поведінка не була давно спланованою: вона стала природним виявленням уваги та любові до Бога, яке виходило з глибини серця Йова та було породжене його увагою й любов’ю до Бога. Тобто його увага та любов дійшли до межі самовідданості, тому що він зневажав себе та не хотів і не міг витерпіти того, що Бог через нього мучився. Тоді Йов підніс своє давнє обожнювання, тугу за Богом і відданість Богові до рівня уваги й любові. Водночас він також підніс свою віру, послух і страх Божий до рівня уваги й любові. Він не дозволяв собі робити нічого, що могло б зашкодити Богові, не допускав для себе ніякої поведінки, яка могла б поранити Бога, і не дозволяв собі завдати Богові якоїсь скорботи, горя чи навіть прикрощів зі своїх власних причин. Хоча Йов і досі залишався тим самим Йовом, що й раніше, у Божих очах його віра, послух і страх Божий принесли Богові повне задоволення та втіху. Тоді Йов досяг тієї досконалості, якої від нього очікував Бог; він став людиною, у Божих очах дійсно вартою називатися «досконалою та праведною». Його праведні вчинки дали йому змогу перемогти сатану та залишитися непохитним у своєму свідченні про Бога. А ще його праведні вчинки зробили його досконалим, дозволили піднести цінність його життя та перейти в ній усі старі межі, а також зробили його першою людиною, якій сатана більше не дошкуляв нападами та спокусами. Оскільки Йов був праведним, сатана його звинувачував і спокушав; оскільки Йов був праведним, він був відданий у руки сатани; і оскільки Йов був праведним, він переміг і здолав сатану, залишившись непохитним у своєму свідченні. Відтоді Йов став першою людиною, якій більше ніколи не загрожувало бути відданою в руки сатани, він по-справжньому постав перед престолом Божим і жив у світлі, під благословеннями Божими, без сатанинського підглядання та згуби… У Божих очах він став справжньою людиною; він був звільнений…

A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.