Божа влада (II) Частина друга

Шість вирішальних моментів у людському житті

Протягом свого життя кожна людина доходить до низки критичних моментів. Це найфундаментальніші і найважливіші етапи, які визначають життєву долю людини. Далі подано короткий опис цих віх, які кожна людина мусить пройти протягом свого життя.

Перший вирішальний момент: народження

Де народилася людина, у якій сім’ї вона народилася, її стать, зовнішність і час народження – ось деталі першого моменту людського життя.

Ніхто не може обирати певні деталі цього моменту; усі вони задовго визначені наперед Творцем. На них ніяк не впливає зовнішнє середовище, і жодні спричинені людиною фактори не можуть змінити ці факти, зумовлені Творцем. Народження людини означає, що Творець уже виконав перший етап долі, яку Він приготував цій людині. Оскільки задовго до цього Він наперед визначив усі ці деталі, ніхто не в силах змінити жодну з них. Незалежно від подальшої долі людини, умови її народження визначені наперед та залишаються такими, якими вони є; на них жодним чином не впливає її доля в житті, і вони жодним чином не впливають на володарювання Творця над її долею в житті.

1.1.1. Нове життя народжується з планів Творця

Які деталі першого моменту – місце свого народження, свою сім’ю, свою стать, свою зовнішність, час свого народження – людина може обрати? Очевидно, що народження – це пасивна подія. Людина мимоволі народжується в певному місці, у певний час, у певній сім’ї, з певною фізичною зовнішністю; вона мимоволі стає членом певного домогосподарства, гілкою певного генеалогічного дерева. У цей перший момент життя в людини немає вибору, натомість вона народжується в середовищі, встановленому відповідно до планів Творця, у певній сім’ї, із певною статтю й зовнішністю, і в певний час, що тісно пов’язано з ходом життя людини. Що може зробити людина в цей критичний момент? Загалом, у людини немає вибору щодо будь-якої з цих деталей, що стосуються її народження. Якби не зумовлення Творцем і Його спрямування, новонароджене в цей світ життя не знало б, куди йти та де залишатися, не мало б жодних відносин, йому ніде не було б місця й воно не мало б справжнього дому. Але завдяки ретельному влаштуванню Творця в цього нового життя є місце для проживання, батьки, місце, якому воно належить, і родичі, і, отже, це життя вирушає в подорож. Протягом усього цього процесу матеріалізація цього нового життя визначається планами Творця, і все, чим воно буде володіти, дарується йому Творцем. Із вільно плаваючого тіла, що не має нічого за своїм ім’ям, воно поступово перетворюється на видиму й відчутну людську істоту з плоті й крові, одне з Божих творінь, яке думає, дихає та відчуває тепло й холод; яке може брати участь у всіх звичайних діях створеної істоти в матеріальному світі; і яке переживе все те, що створена людська істота має пережити в житті. Визначення наперед народження людини Творцем означає, що Він наділить цю людину всім необхідним для виживання; і, аналогічно, той факт, що людина народжується, означає, що вона отримає все необхідне для виживання від Творця, і з того моменту вона буде жити в іншій формі, забезпеченій Творцем, та під володарюванням Творця.

1.1.2. Чому різні люди народжуються за різних обставин

Людям часто подобається уявляти, що якби вони народилися повторно, то потрапили б у знамениту сім’ю; якби вони були жінками, то виглядали б, як Білосніжка, та їх би всі любили, а якби вони були чоловіками, то були б прекрасними принцами, ні в чому не маючи потреби, і весь світ був би в них на службі. Часто є ті, хто працює в багатьох ілюзіях щодо свого народження й дуже незадоволений ним, обурюючись із приводу своєї сім’ї, своєї зовнішності, своєї статі, навіть часу свого народження. Втім, люди ніколи не розуміють, чому вони народжуються в певній сім’ї або чому вони мають ту чи іншу зовнішність. Вони не знають, що, незалежно від того, де вони народилися або як виглядають, вони відіграватимуть різні ролі й виконуватимуть різні місії в управлінні Творця, і ця мета ніколи не зміниться. В очах Творця місце народження людини, її стать і фізична зовнішність – усе це тимчасові речі. Вони являють собою серію крихітних йот, дрібних символів у кожній фазі Його управління всім людством. І справжнє призначення й результат людини визначаються не її народженням у якійсь конкретній фазі, а місією, яку вона виконує у своєму житті, і судом Творця щодо неї, коли Його план управління буде завершений.

Кажуть, що в кожного наслідку є причина, і що жоден наслідок не буває без причини. Таким чином, народження людини обов’язково пов’язане як із її нинішнім життям, так і з її попереднім життям. Якщо смерть людини завершує її поточний термін життя, то народження людини є початком нового циклу; якщо старий цикл представляє попереднє життя людини, то новий цикл, звісно ж, є її теперішнім життям. Оскільки народження людини пов’язане як із її минулим життям, так і з теперішнім життям, із цього випливає, що місцезнаходження, сім’я, стать, зовнішність та інші подібні фактори, пов’язані з її народженням, обов’язково пов’язані з її минулим і теперішнім життями. Це означає, що на фактори народження людини впливає не тільки її попереднє життя, але їх визначає також її доля в нинішньому житті, що пояснює багатоманітність різних обставин, у яких народжуються люди: одні народжуються в бідних сім’ях, інші – у багатих. Деякі з них мають звичайне походження, у той час як інші мають видатні родоводи. Одні народжуються на півдні, інші – на півночі. Одні народжуються в пустелі, інші – на зелених землях. Народження деяких людей супроводжується радісними вигуками, сміхом і святкуваннями; інші ж приносять сльози, лихо й горе. Одні народжуються для того, щоб ними дорожили, інші – щоб їх відкидали, як бур’ян. Дехто народжується з тонкими рисами обличчя, інші – з викривленими. На одних приємно дивитися, інші ж – потворні. Одні народжуються опівночі, інші – під палючим полуденним сонцем. … Народження людей усіх мастей визначається долями, приготовленими їм Творцем; їхнє народження визначає їхні долі в їхньому теперішньому житті, а також ролі, які вони гратимуть, і місії, які вони виконуватимуть. Усе це підпорядковується володарюванню Творця, будучи зумовленим Ним; ніхто не може уникнути своєї наперед визначеної долі, ніхто не може змінити своє народження, і ніхто не може обрати свою долю.

Другий вирішальний момент: дорослішання

Залежно від того, у якій сім’ї вони народилися, люди ростуть у різних домашніх умовах й отримують різні уроки від своїх батьків. Ці фактори визначають умови, у яких людина досягає повноліття, і дорослішання є другим переломним моментом у житті людини. Зайве говорити, що в цьому моменті в людей теж немає вибору. Він теж є фіксованим і заздалегідь підготовленим.

1.2.1. Творець запланував фіксовані умови для досягнення повноліття кожною людиною

Людина не може обирати людей, події або об’єкти, які наставлятимуть її та впливатимуть на неї в міру її дорослішання. Людина не може вибирати, які знання або навички вона набуває, які звички формує. Людина не має права голосу в тому, хто її батьки й родичі, у якому середовищі вона зростає. Її стосунки з людьми, події та об’єкти в її оточенні, а також те, як вони впливають на її розвиток, є поза її контролем. Тоді хто ж усе це вирішує? Хто це організовує? Оскільки в людей немає вибору в цьому питанні, оскільки вони не можуть вирішити ці речі самі за себе, і оскільки вони, очевидно, не формуються природним чином, само собою зрозуміло, що формування всіх цих людей, подій і об’єктів – у руках Творця. Звичайно, точно так, як Творець влаштовує конкретні обставини народження кожної людини, Він також влаштовує конкретні обставини, за яких людина зростає. Якщо народження людини призводить до змін у людях, подіях і об’єктах навколо них, то зростання й розвиток цієї людини також обов’язково вплине на них. Наприклад, деякі люди народжуються в бідних сім’ях, але зростають у середовищі заможності; інші народжуються в багатих сім’ях, але спричиняють погіршення матеріального стану своїх сімей, тож вони зростають в умовах бідності. Народження жодної людини не регулюється фіксованим правилом, і ніхто не росте за неминучого, фіксованого набору обставин. Це не те, що людина може уявити або контролювати; це продукт її долі, визначений її долею. Звичайно, у своїй основі ці речі визначаються долею, яку Творець установлює наперед для кожної людини; вони визначаються володарюванням Творця над долею людини та Його планами щодо її долі.

1.2.2. Різні обставини, за яких люди зростають, породжують різні ролі

Обставини народження людини визначають середовище й обставини, у яких вона зростає, на базовому рівні, а обставини, у яких зростає людина, також є наслідком обставин її народження. Протягом цього часу людина починає вивчати мову, і її розум починає стикатися з багатьма новими речами й засвоювати їх – процес, під час якого вона постійно зростає. Те, що людина чує вухами, бачить очима та вбирає розумом, поступово наповнює й оживляє її внутрішній світ. Люди, події та об’єкти, з якими людина вступає в контакт, здоровий глузд, знання та навички, які вона набуває, і способи мислення, які впливають на неї, які їй прищеплюються або яких її навчають, – усе це буде спрямовувати долю людини в житті та впливати на неї. Мова, яку людина вивчає в міру дорослішання, і її спосіб мислення невіддільні від середовища, в якому вона проводить свою юність, і це середовище складається з батьків, братів і сестер, а також інших людей, подій та об’єктів довкола неї. Отже, хід розвитку людини визначається середовищем, у якому вона зростає, а також залежить від людей, подій та об’єктів, із якими вона стикається протягом цього періоду часу. Оскільки умови, в яких людина росте, визначені задовго до цього, середовище, в якому вона живе під час цього процесу, також, само собою, визначене наперед. Це вирішується не на підставі вибору й уподобань людини, а відповідно до планів Творця, що визначаються ретельними приготуваннями Творця та Його володарюванням над долею людини в житті. Отже, люди, з якими стикається будь-яка особа в процесі дорослішання, і об’єкти, з якими вона стикається, – усе це природним чином пов’язано з організацією та приготуваннями Творця. Люди не можуть передбачити такі види складних взаємозв’язків, а також не можуть контролювати або осягнути їх. Безліч різних речей і людей впливають на середовище, в якому зростає людина, і жодна людська істота не здатна влаштувати чи організувати таку велику мережу зв’язків. Жодна людина або річ, окрім Творця, не може контролювати появу всіх людей, об’єктів і подій, а також не може підтримувати їх або контролювати їхнє зникнення, і це така широка мережа зв’язків, яка формує розвиток людини відповідно до наперед визначеного Творцем і створює різні середовища, в яких люди зростають. Саме це створює різні ролі, необхідні для виконуваної Творцем роботи управління, закладаючи міцну основу для успішного виконання людьми їхніх місій.

Третій вирішальний момент: незалежність

Після того, як людина пройшла через дитинство та юність і поступово і неминуче досягла зрілості, наступний крок для неї – повністю розлучитися зі своєю юністю, попрощатися зі своїми батьками та як незалежний дорослий стати лицем до майбутнього шляху. На цьому етапі вона повинна зустріти всіх людей, події й об’єкти, з якими доводиться стикатися дорослим, зустрітися віч-на-віч з усіма частинами своєї долі, які скоро дадуть про себе знати. Це – третій вирішальний момент, через який має пройти людина.

1.3.1. Ставши незалежною, людина починає відчувати володарювання Творця

Якщо народження й дорослішання людини – це «період підготовки» до її подорожі в житті, що закладає наріжний камінь долі людини, то незалежність людини – це вступний монолог до її долі в житті. Якщо народження й дорослішання людини – це багатство, яке вона накопичила, готуючись до своєї долі в житті, то незалежність людини – це час, коли вона починає витрачати або примножувати це багатство. Коли людина залишає своїх батьків і стає незалежною, соціальні умови, з якими вона стикається, а також вид доступної їй роботи та кар’єри зумовлені долею й не мають жодного відношення до її батьків. Деякі люди вибирають хорошу спеціальність у коледжі та в кінцевому підсумку знаходять задовільну роботу після закінчення навчання, роблячи тріумфальний перший крок у своїй життєвій подорожі. Деякі люди вивчають та опановують безліч різних навичок, але все ж ніколи не знаходять роботу, що підходить їм, або ніколи не знаходять свою посаду, не кажучи вже про кар’єру; на початку свого життєвого шляху вони стикаються з перешкодами на кожному кроці, їх оточують неприємності, їхні перспективи похмурі, а їхнє життя невизначене. Деякі люди старанно займаються навчанням, але втрачають усі шанси отримати вищу освіту за крок до завершення; здається, їм ніколи не судилося домогтися успіху, їхнє найперше прагнення в життєвій подорожі розчинилося в повітрі. Не знаючи, рівний чи кам’янистий шлях чекає на них попереду, вони вперше відчувають, наскільки людська доля сповнена змінними факторами, і тому ставляться до життя зі сподіваннями і страхом. Деякі люди пишуть книги й досягають певного рівня популярності, незважаючи на те, що вони не дуже освічені; дехто заробляє гроші в бізнесі, хоча й майже повністю неграмотний, і може утримувати себе в такий спосіб… Яку професію людина обирає, як вона заробляє на життя: чи є у людей якийсь контроль над тим, чи роблять вони хороший, а чи поганий вибір у цих питаннях? Чи узгоджується це з бажаннями й рішеннями людей? У більшості людей є такі бажання: менше працювати й більше заробляти, не трудитися тяжко на сонці й під дощем, добре одягатися, сяяти всюди, підніматися над іншими й приносити честь своїм предкам. Люди сподіваються на досконалість, але коли вони роблять свої перші кроки у подорожі власного життя, вони поступово починають розуміти, наскільки недосконала людська доля, і вперше вони по-справжньому усвідомлюють той факт, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й хоча вона може плекати зухвалі фантазії, ні в кого немає здібностей або сили реалізувати власні мрії, і ніхто не в змозі контролювати своє власне майбутнє. Між мріями людини й реальністю, з якою їй доводиться стикатися, завжди буде певна відстань; ніщо ніколи не трапляється так, як хотілося б, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть отримати задоволення чи втіхи. Деякі люди вдадуться до всього, що тільки можна уявити, докладуть величезних зусиль та підуть на великі жертви заради своїх засобів до існування та майбутнього, намагаючись змінити свою власну долю. Але, врешті-решт, навіть якщо вони зможуть реалізувати свої мрії й бажання за допомогою власної наполегливої праці, вони ніколи не зможуть змінити свою долю, і як би наполегливо вони не старалися, вони ніколи не зможуть перевершити те, що їм відведено долею. Незалежно від різниці в здібностях, інтелекті й силі волі, усі люди рівні перед долею, яка не розрізняє велике й мале, високе й низьке, піднесене й жалюгідне. Яку професію людина обирає, чим вона заробляє на життя і скільки багатства вона накопичує в житті, вирішують не її батьки, не її таланти, не її зусилля та не її амбіції; це наперед визначено Творцем.

1.3.2. Людина залишає своїх батьків і починає всерйоз відігравати свою роль у театрі життя

Коли людина досягає зрілості, вона здатна залишити своїх батьків і діяти самостійно, і саме в цей момент вона по-справжньому починає грати свою власну роль, туман розсіюється, і поступово з’ясовується її місія в житті. Номінально людина все ще залишається тісно пов’язаною зі своїми батьками, але оскільки її місія й роль, яку вона відіграє в житті, не мають нічого спільного з матір’ю й батьком, по суті, цей тісний зв’язок руйнується в міру того, як людина поступово стає незалежною. Із біологічної точки зору люди не можуть не залежати від своїх батьків підсвідомо, але об’єктивно кажучи, як тільки вони повністю виростають, вони мають абсолютно окреме життя від своїх батьків і виконуватимуть ролі, які вони беруть на себе самостійно. Крім народження й виховання, відповідальність батьків у житті їхніх дітей полягає просто в тому, щоб забезпечувати їм формальне середовище для дорослішання, бо ніщо, крім визначення Творцем наперед, не впливає на долю людини. Ніхто не може контролювати, яке майбутнє людина матиме; воно вже давно визначене наперед, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, і в кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини не можуть відвернути її долю в житті або спричинити бодай найменший вплив на ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, що сім’я, в якій людині судилося народитися, і навколишнє середовище, в якому вона росте, є не більше ніж передумовами для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію. І тому батьки жодної людини не можуть допомогти їй у виконанні її місії в житті, і аналогічно, родичі жодної людини не можуть допомогти їй прийняти свою роль у житті. Те, як людина виконує свою місію та в якому життєвому середовищі вона виконує свою роль, повністю визначається її долею в житті. Іншими словами, жодні інші об’єктивні умови не можуть вплинути на місію людини, наперед визначену Творцем. Усі люди досягають зрілості в тому конкретному середовищі, в якому вони ростуть; потім поступово, крок за кроком, вони вирушають своїми власними дорогами в житті й виконують долі, призначені їм Творцем. Звісно ж, мимоволі вони входять у широке море людства й займають свої власні позиції в житті, де починають виконувати свої обов’язки як створені істоти заради попереднього визначення від Творця, заради Його володарювання.

Четвертий вирішальний момент: шлюб

У міру того як людина стає старшою й дорослішає, вона дедалі більше віддаляється від своїх батьків і навколишнього середовища, в якому вона народилася й виросла, і натомість починає шукати напрямок у житті й переслідувати свої власні життєві цілі в стилі, відмінному від стилю своїх батьків. У цей час людині більше потрібні не батьки, а радше партнер, з яким вона може провести своє життя, тобто подружжя, людина, з якою її доля тісно переплетена. Отже, перша важлива життєва подія після здобуття незалежності – це шлюб, четвертий вирішальний момент, через який потрібно пройти.

1.4.1. Індивідуальний вибір не веде до вступу в шлюб

Шлюб – це ключова подія в житті будь-якої людини; це час, коли людина починає по-справжньому брати на себе різні види зобов’язань і поступово виконувати різні місії. Люди плекають багато ілюзій щодо шлюбу до того, як випробують його на власному досвіді, і всі ці ілюзії досить прекрасні. Жінки уявляють, що їхні другі половинки будуть прекрасними принцами, а чоловіки уявляють, що вони одружаться з Білосніжкою. Ці фантазії показують, що в кожної людини є певні вимоги до шлюбу, свій власний набір необхідних умов і стандартів. Хоча в цей злий період людей постійно бомбардують спотвореними ідеями про шлюб, які створюють ще більше додаткових вимог і дають людям усілякий багаж і дивне ставлення, будь-яка людина, яка має досвід шлюбу, знає, що незалежно від того, як вона його розуміє, незалежно від того, як вона до нього ставиться, шлюб – це не питання індивідуального вибору.

У своєму житті людина стикається з багатьма людьми, але ніхто не знає, хто стане його партнером у шлюбі. Хоча в кожного є свої власні ідеї й особисті позиції з приводу шлюбу, ніхто не може передбачити, хто дійсно, врешті-решт, стане його другою половиною, і власні ідеї з цього питання мало що значать. Після зустрічі з кимось, хто тобі подобається, ти можеш намагатися привернути до себе цю людину, але чи зацікавлена вона в тобі, чи здатна вона стати твоїм партнером – це не тобі вирішувати. Об’єкт твоєї прихильності не обов’язково є людиною, з якою ти зможеш розділити своє життя; а тим часом хтось, кого ти ніколи не очікував, може непомітно ввійти в твоє життя і стати твоїм партнером, найважливішою складовою в твоїй долі, твоєю другою половинкою, з якою твоя доля нерозривно пов’язана. І тому, хоча в світі існують мільйони шлюбів, кожен із них індивідуальний: так багато шлюбів незадовільні, так багато – щасливі; так багато охоплює схід і захід, так багато – північ і південь; так багато ідеальних пар, так багато людей однакового соціального становища; так багато щасливих і гармонійних, так багато болісних і сумних; так багато викликає заздрість інших, так багато незрозумілих і засуджуваних; так багато сповнених радості, так багато заливаються сльозами й приносять відчай… У цих незліченних типах шлюбу люди виявляють вірність і пожиттєву відданість шлюбу; вони виявляють любов, прихильність і нероздільність або приреченість і нерозуміння. Деякі зраджують свій шлюб або навіть відчувають до нього ненависть. Незалежно від того, чи приносить сам шлюб щастя або біль, місія кожного в шлюбі наперед визначена Творцем і не зміниться; ця місія – те, що кожен повинен виконати. Доля кожної людини, що стоїть за кожним шлюбом, незмінна, вона задовго наперед визначена Творцем.

1.4.2. Шлюб народжується з доль обох партнерів

Шлюб – це важливий вирішальний момент у житті людини. Він є продуктом долі людини та найважливішою ланкою в її долі; він не ґрунтується на індивідуальній волі або вподобаннях будь-якої людини й не залежить від будь-яких зовнішніх факторів, але цілковито визначається долями двох сторін, влаштуваннями Творця та наперед заданим визначенням долі обох членів пари. На перший погляд, мета шлюбу – продовження роду людського, але насправді шлюб – це не що інше, як ритуал, який людина проходить у процесі виконання своєї місії. У шлюбі люди не просто грають роль щодо виховання наступного покоління; вони беруть на себе всі різні ролі, пов’язані з підтриманням шлюбу, а також місії, виконання яких вимагається від людини відповідно до цих ролей. Оскільки народження людини впливає на зміни, яких зазнають оточуючі її люди, події й об’єкти, її шлюб також неминуче вплине на цих людей, події та об’єкти та, більше того, змінить їх усіх різними способами.

Коли людина стає незалежною, вона починає свою власну життєву подорож, яка крок за кроком веде її до людей, подій та об’єктів, що мають зв’язок із її шлюбом. У той же час інша людина, яка буде партнером у цьому шлюбі, крок за кроком наближається до тих самих людей, подій і об’єктів. Під володарюванням Творця дві не пов’язані між собою людини зі спорідненими долями поступово вступають в єдиний шлюб і чудесним чином стають сім’єю: «Дві сарани, що тримаються за одну мотузку». Отже, коли людина вступає в шлюб, її життєва подорож буде впливати й зачіпати її другу половину, і точно так само життєвий шлях партнера буде впливати й зачіпати її власну долю в житті. Іншими словами, людські долі взаємопов’язані, і ніхто не може завершити свою місію в житті або виконати свою роль у повній незалежності від інших. Народження людини впливає на величезний ланцюжок стосунків; дорослішання також включає в себе складний ланцюжок стосунків; і точно так само шлюб неминуче існує й підтримується в рамках великої і складної мережі людських зв’язків, залучаючи кожного члена цієї мережі й впливаючи на долю кожного, хто є частиною цієї мережі. Шлюб не є результатом сімей обох членів, обставин, за яких вони виросли, їхньої зовнішності, їхнього віку, їхніх якостей, їхніх талантів або будь-яких інших факторів; радше він виникає на ґрунті спільної місії та спорідненої долі. Таким є походження шлюбу, продукту людської долі, організованого та влаштованого Творцем.

П’ятий вирішальний момент: нащадки

Вступивши в шлюб, людина починає виховувати наступне покоління. Ніхто не може сказати, скільки дітей у нього буде і якими вони будуть; це теж зумовлюється долею людини, наперед визначеною Творцем. Це п’ятий вирішальний момент, через який має пройти людина.

Якщо людина народжується для того, щоб виконувати роль чиєїсь дитини, тоді вона виховує наступне покоління, щоб виконувати роль чийогось батька або чиєїсь матері. Ця зміна ролей змушує людину переживати різні фази життя з різних точок зору. Це також дає людині різні набори життєвого досвіду, через який вона приходить до пізнання володарювання Творця, яке завжди впроваджується одним і тим же чином, і через яке вона стикається з тим фактом, що ніхто не може переступити або змінити наперед визначене Творцем.

1.5.1. Людина не має жодного контролю над тим, що стається з її потомством

Народження, дорослішання й шлюб – усе це приносить розчарування різного роду й різною мірою. Деякі люди незадоволені своїми сім’ями або власною зовнішністю; дехто не любить своїх батьків; дехто обурюється або скаржиться на середовище, в якому він виріс. І для більшості людей серед усіх цих розчарувань шлюб є найбільш незадовільним. Незалежно від того, наскільки людина незадоволена своїм народженням, дорослішанням або шлюбом, кожен, хто пройшов через ці етапи, знає, що людина не може обирати, де й коли народитися, яку зовнішність мати, якими є її батьки та ким є її подружжя, а повинна просто прийняти волю Небес. І все ж, коли людям прийде час виховувати наступне покоління, вони будуть проектувати всі бажання, які їм не вдалося реалізувати в першій половині свого життя, на своїх нащадків, сподіваючись, що їхнє потомство компенсує всі розчарування першої половини їхнього власного життя. Тому люди віддаються всіляким фантазіям про своїх дітей: що їхні дочки виростуть карколомними красунями, а сини – хвацькими джентльменами; що їхні дочки будуть культурними й талановитими, а сини – блискучими студентами й зірковими спортсменами; що їхні дочки будуть ніжними, доброчесними і розсудливими, а їхні сини – розумними, здібними та чутливими. Вони сподіваються, що їхні нащадки – чи дочки, чи сини – будуть поважати старших, будуть уважними до своїх батьків, їх усі будуть любити та хвалити… У цей момент знову проростають надії на життя, і в серцях людей спалахують нові пристрасті. Люди знають, що вони безсилі та безнадійні в цьому житті, що в них не буде іншого шансу або іншої надії виділитися з натовпу, і що в них немає іншого вибору, окрім як прийняти свою долю. І тому вони проектують усі свої надії, свої нереалізовані бажання й ідеали на наступне покоління, сподіваючись, що їхні нащадки допоможуть їм здійснити їхні мрії й реалізувати їхні бажання; що їхні дочки й сини принесуть славу їхньому прізвищу, стануть важливими, багатими або знаменитими. Коротше кажучи, вони хочуть, щоб становище їхніх дітей було дуже високим. Плани й фантазії людей досконалі; хіба вони не знають, що не їм вирішувати з приводу кількості дітей, які в них народяться, зовнішності їхніх дітей, їхніх здібностей тощо, що жодна крапля долі їхніх дітей не знаходиться в їхніх руках? Люди не є господарями своєї долі, але вони сподіваються змінити долі молодого покоління; вони безсилі уникнути своєї власної долі, і в той же час вони намагаються контролювати долю своїх синів і дочок. Чи не переоцінюють вони себе? Хіба це не людські нерозсудливість і невігластво? Люди підуть на все заради свого потомства, але, врешті-решт, плани й бажання людини не можуть диктувати, скільки у неї буде дітей або якими вони будуть. Деякі люди без копійки в кишені, але народжують багато дітей; деякі люди багаті, але у них немає жодної дитини. Дехто хоче дочку, але йому відмовлено в цьому бажанні; дехто хоче сина, але не може привести на світ дитину чоловічої статі. Для одних діти – це благословення, для інших – прокляття. Деякі пари розумні, але народжують нетямких дітей; деякі батьки працьовиті й чесні, але діти, яких вони ростять, – ліниві. Деякі батьки добрі й чесні, але їхні діти виявляються хитрими й розпутними. Деякі батьки здорові фізично й розумово, але народжують дітей з інвалідністю. Деякі батьки звичайні й неуспішні, але у них є діти, які досягають великих успіхів. Деякі батьки мають низький статус, але у них є діти, які досягають видатного становища. …

1.5.2. Виховавши наступне покоління, люди здобувають нове розуміння долі

Більшість людей, що вступають у шлюб, робить це у віці близько тридцяти років, у той період у житті, коли в людини ще немає жодного розуміння людської долі. Але коли люди починають ростити дітей, і в міру того, як їхні нащадки ростуть, вони спостерігають, як нове покоління повторює життя й увесь досвід попереднього покоління, і, бачачи відображення в них свого власного минулого, вони розуміють, що шлях, пройдений молодим поколінням, точно так само, як і їхній власний, не може бути спланований і обраний. Зіткнувшись з цим фактом, у них немає іншого вибору, окрім як визнати, що доля кожної людини визначена наперед, і, не повністю усвідомлюючи, вони поступово відмовляються від своїх власних бажань, а пристрасті в їхніх серцях тьмяніють і гаснуть… У цей період, по суті, пройшовши важливі життєві віхи, люди досягли нового розуміння життя, сформували нове ставлення. Наскільки багато може очікувати людина цього віку від майбутнього й на які перспективи вона може розраховувати? Яка п’ятдесятирічна жінка все ще мріє про прекрасного принца? Який п’ятдесятирічний чоловік усе ще шукає свою Білосніжку? Яка жінка середніх років досі сподівається перетворитися з гидкого каченяти на лебедя? Чи є в більшості літніх чоловіків таке ж прагнення до розвитку кар’єри, як у молодих? Загалом, незалежно від того, чоловік це чи жінка, будь-яка людина, що доживає до цього віку, найімовірніше, матиме відносно раціональне, практичне ставлення до шлюбу, сім’ї та дітей. У такої людини, по суті, не залишається вибору, немає пориву кидати виклик долі. Що стосується людського досвіду, щойно людина досягає цього віку, у неї природним чином виробляється таке ставлення: «Людина повинна прийняти долю; у дітей своя власна доля; людська доля визначена Небом». Більшість людей, які не розуміють істини, переживши всі перипетії, розчарування й тяготи цього світу, резюмує своє розуміння людського життя двома словами: «Це – доля!». Хоча ця фраза містить у собі усвідомлення мирськими людьми людської долі й висновок, якого вони дійшли, і хоча вона висловлює безпорадність людства й може бути описана як прониклива й точна, вона далека від розуміння володарювання Творця й просто не може замінити знання про владу Творця.

1.5.3. Віра в долю не може замінити знання про володарювання Творця

Після стількох років слідування за Богом, чи є суттєва різниця між вашим знанням долі й знанням долі мирських людей? Чи дійсно ви зрозуміли визначення наперед від Творця та по-справжньому пізнали Його володарювання? У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Якщо людина вірить тільки в долю – навіть якщо вона має глибокі переконання з цього приводу – але в той же час не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долею людства, підкоритися йому та прийняти його, тоді її життя все одно буде трагедією, даремно прожитим життям, порожнечею; вона все одно не зможе перейти під панування Творця, стати створеною людиною в найправдивішому сенсі цього слова та насолоджуватися схваленням Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає на власному досвіді володарювання Творця, повинна перебувати в активному стані, а не в пасивному чи безпорадному. Хоча така людина погодилася б із тим, що все є визначеним наперед, вона повинна володіти точним визначенням життя й долі: кожне життя підпорядковується володарюванню Творця. Коли людина озирається назад на пройдену нею дорогу, коли вона згадує кожен етап своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, плануючи його. Саме філігранні приготування Бога, Його ретельне планування привели людину, яка сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Мати можливість прийняти володарювання Творця, отримати Його спасіння – яка це велика удача! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірності. Якщо у людини позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому усвідомлює Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, матиме більше рішучості й упевненості, щоб дозволити Богу керувати її долею й перестати бунтувати проти Бога. Бо людина бачить, що, коли вона не осягає долю, коли вона не розуміє Божого володарювання, коли вона вперто пробирається навпомацки через туман, хитаючись і трясучись, подорож стає занадто складною, занадто розпачливою. Тому, коли люди визнають володарювання Бога над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати його, щоб попрощатися з болючими днями, коли вони намагалися побудувати хороше життя своїми власними руками, і перестати боротися з долею й по-своєму переслідувати свої так звані «життєві цілі». Коли в людини немає Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може чітко визнати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим, жалюгідним. Де б людина не була, якою б не була її робота, її засоби до існування й прагнення до своїх цілей не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного горя та страждання без полегшення, що людині нестерпно озиратися на своє минуле. Тільки коли людина прийме володарювання Творця, підкориться Його розпорядженням і влаштуванням і прагнутиме істинного людського життя, вона поступово почне звільнятися від усієї журби та страждань, а також позбавлятися від усієї порожнечі життя.

1.5.4. Тільки ті, хто підкоряється володарюванню Творця, можуть досягти істинної свободи

Оскільки люди не визнають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтарським ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають невдачі на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в душі людини, приносить такий глибокий біль, що він в’їдається в кістки, у той час поки людина нерозумно марнує своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. По суті, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не усвідомили цього. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді усвідомлюєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, що Бог запланував для тебе й вирішив щодо тебе, є великим благом і захистом, тоді ти відчуваєш, як твій біль починає слабшати, і все твоє єство стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об’єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб’єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об’єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини – в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти влади Творця та долі, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Але є надзвичайно простий спосіб звільнитися від цього стану, який полягає в тому, щоб попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й ідеали; а потім порівняти їх із Божою волею та вимогами до людини й подивитися, чи узгоджується будь-яке з них з Божою волею та Його вимогами, чи забезпечує будь-яке з них правильні життєві цінності, чи сприяє кращому розумінню правди й дає людині можливість жити з людською сутністю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні незліченні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей розпусними й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, твоє завдання полягає в тому, щоб відкинути свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу взяти на Себе відповідальність за твоє життя та влаштувати його для тебе; це означає намагатися тільки підкорятися Божому керівництву й спрямуванню, жити без індивідуального вибору й стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не готові цього робити. Тим, хто не готовий, бракує для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона все одно не може виправити свій шлях, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров’ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось це справжня людська скорбота. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, а ті, хто обирає боротьбу й утечу, – дійсно нерозсудливі.