Праведний Божий характер Частина перша

Тепер, коли ви почули попереднє спілкування про Божу владу, Я впевнений, що ви споряджені багатьма словами з цього питання. Те, скільки ви зможете прийняти, усвідомити та зрозуміти, повністю залежить від того, скільки зусиль ви до цього докладете. Я сподіваюся, що ви зможете підійти до цього питання серйозно; у жодному разі не можна займатися ним абияк! Отже, чи дорівнює пізнання Божої влади пізнанню Бога в усій повноті? Можна сказати, що пізнання Божої влади є початком пізнання Самого Бога, унікального, і можна також сказати, що пізнання Божої влади означає, що людина вже ступила крізь браму пізнання сутності Самого Бога, унікального. Таке розуміння – одна частина пізнання Бога. А яка ж інша частина? Це тема, на яку Я сьогодні хотів би поспілкуватися: праведний Божий характер.

Я вибрав два розділи з Біблії, які допоможуть нам поспілкуватися на сьогоднішню тему: перший стосується знищення Богом Содому, як описано в Буття 19:1–11 і Буття 19:24–25; другий розповідає про спасіння Богом Ніневії, описане в Йона 1:1–2, а також у третьому та четвертому розділах книги Йони. Підозрюю, що ви всі чекаєте, що Я скажу про ці два розділи. Природно, що Мої слова не можуть виходити за рамки пізнання Самого Бога та пізнання Його сутності, але що буде в центрі уваги сьогоднішнього спілкування? Чи знає це хтось із вас? Які частини Мого спілкування про Божу владу привернули вашу увагу? Чому Я сказав, що тільки Той, хто володіє такою владою й силою, є Самим Богом? Що Я хотів прояснити цими словами? Чого Я хотів вас ними навчити? Чи є Божа влада й сила одним з аспектів того, як виявляється Його сутність? Чи є вони частиною Його сутності, частиною, яка доводить Його ідентичність і статус? Судячи із цих запитань, чи можете ви здогадатися, що Я збираюся сказати? Що Я хочу дати вам зрозуміти? Добре про це подумайте.

Божий гнів знищує людей за вперте протистояння Богові

Спершу розгляньмо кілька уривків зі Святого Письма, у яких описується знищення Богом Содому.

Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

Із цих уривків неважко побачити, що нечестя й розбещеність Содому вже досягли ступеня, огидного як для людини, так і для Бога, і тому в очах Бога це місто заслуговувало на знищення. Але що відбувалось у цьому місті до його знищення? Яку ідею люди можуть почерпнути із цих подій? Що ставлення Бога до цих подій говорить людям про Його характер? Щоб зрозуміти всю історію, уважно прочитаймо те, що записано у Святому Письмі…

Розбещеність Содому: лютує людей, гнівить Бога

Тієї ночі Лот прийняв двох посланців Бога та приготував для них бенкет. Після вечері, перш ніж вони лягли спати, люди з усього міста оточили оселю Лота й гукали до нього. У Святому Письмі записано, що вони казали: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!». Хто казав ці слова? Кому вони говорилися? Це були слова мешканців Содому, вигукувані перед оселею Лота, щоб Лот їх почув. Що ти відчуваєш, коли чуєш ці слова? Ти розлючений? Тебе нудить від цих слів? Ти кипиш від люті? Хіба ці слова не тхнуть сатаною? Чи можеш ти відчути з них зло й темряву в цьому місті? Чи можеш ти відчути із цих слів жорстокість і варварство поведінки людей, що їх казали? Чи можеш ти відчути з їхньої поведінки глибину їхнього розбещення? Зі змісту їхніх слів неважко помітити, що їхня натура стала нечестивою, а характер – дикунським на рівні поза їхнім власним контролем. Окрім Лота, кожнісінька людина в цьому місті нічим не відрізнялася від сатани; один лише вид когось іншого викликав у цих людей бажання скривдити та зжерти його… Усе це передає не лише відчуття моторошної, страхітливої натури того міста, а також аури смерті навколо нього, але й відчуття його нечестя та кровожерливості.

Опинившись віч-на-віч із бандою нелюдів-головорізів, людей, сповнених дикого бажання пожирати людські душі, що відповів Лот? Як сказано у Святому Письмі: «Не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого». Ось що Лот мав на увазі під цими словами: він був готовий віддати своїх двох дочок, щоб захистити посланців. Якщо міркувати розумно, то ці люди мали б погодитися на умови Лота й облишити двох посланців; адже ці посланці були для них абсолютно чужими людьми, що не мали до них жодного стосунку й ніколи не шкодили їхнім інтересам. Однак, спонукувані своєю нечестивою природою, вони не заспокоїлися, а навпаки, почали домагатися свого ще наполегливіше. Тут іще одна їхня розмова, безсумнівно, може дати глибше розуміння справжньої порочної природи цих людей, і водночас вона дає можливість осмислити та зрозуміти причину, чому Бог побажав знищити це місто.

Що ж вони говорили далі? Як написано в Біблії: «Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері». Чому вони схотіли висадити Лотові двері? З тієї причини, що їм не терпілося скривдити цих двох посланців. Що привело тих посланців до Содому? Метою їхнього приходу було врятувати Лота та його сім’ю, але жителі міста помилково подумали, що вони прийшли обійняти офіційні посади. Не питаючи про мету посланців, жителі міста побажали жорстоко розправитись із цими двома посланцями, ґрунтуючись лише на припущеннях; вони хотіли скривдити двох людей, які не мали до них жодного стосунку. Ясно, що мешканці цього міста остаточно втратили людську подобу та здоровий глузд. Ступінь їхнього божевілля й дикунства вже нічим не відрізнявся від порочної природи сатани, через яку він кривдить і пожирає людей.

Коли мешканці Содому вимагали від Лота видати цих людей, що зробив Лот? З тексту ми знаємо, що Лот їх не видав. Чи знав Лот цих двох Божих посланців? Звісно, що ні! Але чому він зміг спасти цих двох людей? Чи знав він, що вони прийшли зробити? Хоча він не знав, навіщо вони прийшли, але він знав, що вони були Божими слугами, і тому прихистив їх у своєму домі. Те, що він міг величати цих слуг Божих «панами», свідчить про те, що Лот звично слідував за Богом, на відміну від інших мешканців Содому. Тож коли до нього прийшли Божі посланці, він, ризикуючи власним життям, прихистив цих двох служителів у своєму домі; більше того, він був готовий віддати своїх двох доньок в обмін на те, щоб захистити цих двох служителів. Це був Лотів праведний вчинок; це було відчутне виявлення природи та сутності Лота, а також це була причина, з якої Бог послав Своїх служителів спасти Лота. Перед обличчям небезпеки Лот захищав цих двох служителів, забувши про все інше; він навіть намагався виміняти безпеку служителів на своїх двох дочок. Чи був у місті ще хтось, крім Лота, хто зробив би щось подібне? Як доводять факти – ні, не було такої людини! Тому само собою зрозуміло, що всі в Содомі, крім Лота, були ціллю для знищення, і цілком справедливо: вони на це заслуговували.

Содом повністю знищений за те, що викликав Божий гнів

Коли жителі Содому побачили цих двох служителів, вони не запитали, навіщо ті прийшли, і так само ніхто не запитав, чи вони прийшли розповсюджувати Божу волю. Навпаки, вони збились у натовп і, не чекаючи пояснень, прийшли, як дикі пси чи злі вовки, щоб схопити цих двох служителів. Чи Бог спостерігав за тим, як розгорталися ці події? Що Бог думав у Своєму серці про таку людську поведінку, про таку подію? Бог вирішив знищити це місто; Він не збирався вагатися чи чекати, і Він більше не збирався виявляти жодного терпіння. Настав Його день, і Він узявся до роботи, яку бажав виконати. Так, у книзі Буття 19:24–25 сказано: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі». У цих двох віршах говориться про спосіб, яким Бог знищив це місто, а також про те, що саме знищив Бог. Спершу в Біблії розповідається про те, що Бог спалив місто вогнем і що масштаби цього вогню були достатніми для того, щоб знищити всіх людей і все, що росло на землі. Тобто вогонь, який упав із неба, не тільки знищив місто – він також знищив усіх людей і все живе, що було в ньому, так що від них не залишилося жодного сліду. Після знищення міста ця земля залишилася без живих істот; не було більше ні життя, ні хоч якихось його ознак. Місто стало пусткою, порожнім місцем, наповненим мертвою тишею. У цьому місці більше не коїлося лихих вчинків проти Бога, не було різанини та пролиття крові.

Чому Бог захотів спалити це місто аж настільки дощенту? Що ви можете в цьому побачити? Невже Бог міг стерпіти видовище такого знищення людства та природи, Своїх власних творінь? Якщо ти можеш побачити гнів Бога Єгови у вогні, який зійшов із неба, то неважко розгледіти, наскільки великим був Його гнів, судячи із цілей Його знищення та ступеня, до якого було зруйновано це місто. Якщо Бог зневажатиме певне місто, Він його покарає. Якщо Бог гидуватиме певним містом, Він неодноразово застерігатиме людей, щоб сповістити їх про Свій гнів. Але якщо Бог вирішить покласти край певному місту та знищити його – тобто якщо воно скривдило Його велич і накликало на себе Його гнів, – то годі чекати від Нього нових застережень і покарань. Натомість Він якнайшвидше знищить це місто. Він зробить так, щоб воно повністю зникло. Таким є праведний Божий характер.

Після того як Содом неодноразово виявляв до Бога ворожість і опір, Він цілковито його винищує

Тепер, коли в нас є загальне розуміння праведного Божого характеру, ми можемо повернутися до міста Содом – місця, яке Бог вважав містом гріха. Зрозумівши сутність цього міста, ми зможемо зрозуміти, чому Бог хотів його знищити й чому Він його знищив аж так дощенту. Із цього ми зможемо пізнати праведний Божий характер.

З людської точки зору Содом був містом, яке могло повністю вдовольнити людське бажання та людське зло. Содом був манливим і заворожливим, ніч за ніччю там була музика й танці, і його процвітання викликало в людей захват і божевілля. Його зло роз’їдало людські серця та заворожувало їх, доводячи до розпусти. Це було місто, де безчинствували нечисті й лихі духи; воно повнилося гріхом і вбивствами, а в повітрі стояв кривавий, гнилий сморід. Це було місто, від якого холонула кров у жилах, місто, від якого можна було сахнутись у жаху. Ніхто в цьому місті – ні чоловік, ні жінка, ні молодий, ні старий – не шукав істинного шляху; ніхто не томився за світлом і не прагнув піти від гріха. Вони жили під контролем сатани, під сатанинським розбещенням і обманом. Вони втратили свою нормальну людську сутність, вони втратили розум, і вони загубили первісну мету існування людини. Вони скоїли незліченні нечестиві вчинки опору Богові; вони відкинули Його провід і виступили проти Його волі. Саме їхні нечестиві вчинки крок за кроком вели цих людей, це місто й усе живе в ньому шляхом до знищення.

Хоча в цих двох уривках не описано всіх подробиць щодо ступеня розбещеності жителів Содому, а натомість висвітлено їхню поведінку щодо двох Божих служителів після прибуття останніх до міста, є простий факт, який виявляє, наскільки жителі Содому були розбещеними, злими й опиралися Богові. Разом із цим викриваються й справжнє обличчя та сутність мешканців міста. Ці люди не тільки відмовилися прийняти Божі застереження, але й не побоялися Його покарання. Навпаки, вони зневажили Божий гнів. Вони сліпо опиралися Богу. Що б Він не робив і як би Він це не робив, їхня порочна натура ставала тільки порочнішою, і вони раз за разом протистояли Богові. Жителі Содому вороже ставилися до існування Бога, до Його приходу, до Його покарання, а тим більше до Його застережень. Вони були вкрай бундючні. Вони пожирали та кривдили всіх людей, яких тільки могли пожерти та скривдити, і до служителів Божих вони ставилися так само. Що стосується всіх нечестивих вчинків, скоєних жителями Содому, то кривдження служителів Божих було лише верхівкою айсберга, а те з їхньої нечестивої природи, що було викрито таким чином, насправді було не більше ніж краплею в безмежному морі. Тому Бог вирішив знищити їх вогнем. Щоб знищити місто, Бог не скористався ні потопом, ні ураганом, ні землетрусом, ні цунамі, ні ще якимось іншим способом. Що значило те, що Бог використав для знищення цього міста саме вогонь? Воно означало повне знищення міста; воно означало, що місто безслідно зникло із землі та з буття. Тут «знищення» означає не тільки зникнення форми, структури чи зовнішнього вигляду міста; воно також означає, що душі людей у місті припинили існувати, будучи повністю винищеними. Простіше кажучи, всіх людей, події й об’єкти, пов’язані із цим містом, було знищено. Для мешканців цього міста вже не було ні наступного життя, ні реінкарнації; Бог винищив їх із людства Свого творіння на віки вічні. Використання вогню значило кінець гріха в цьому місці й те, що гріх тут був приборканий; цей гріх припинив існувати й поширюватися. Воно означало, що сатанинське зло втратило свій живильний ґрунт, а також цвинтар, який давав йому місце для притулку й життя. У війні між Богом і сатаною використання Богом вогню є клеймом Його перемоги, яким затаврований сатана. Знищення Содому є великою помилкою в прагненні сатани протистояти Богові, розбещуючи, пожираючи людей, а також принизливим знаком того часу в розвитку людства, коли людина відкинула Божий провід і віддалася пороку. Крім того, це опис істинного виявлення праведного Божого характеру.

Коли вогонь, посланий Богом із неба, перетворив Содом на просте попелище, це означало, що після цього місто під назвою «Содом» і все, що в ньому було, припинили існувати. Вони були знищені Божою люттю, зникнувши в Божому гніві та величі. Завдяки праведному Божому характеру Содом отримав своє справедливе покарання та свій заслужений кінець. Кінець існування Содому був зумовлений його злом, а також бажанням Бога ніколи більше не бачити ні цього міста, ні людей, які в ньому жили, ні життя, яке в ньому зросло. Боже «бажання ніколи більше не бачити цього міста» – це Його гнів, а також Його велич. Бог спалив те місто, бо його нечестя й гріх викликали в Нього лють, відразу й огиду до нього та бажання ніколи більше не бачити ні його, ні жодного з людей і живих істот, що в ньому жили. Коли місто догоріло, залишивши по собі тільки попіл, воно справді перестало існувати в очах Бога; навіть Його пам’ять про нього зникла, стерлася. Це означає, що вогонь, посланий із неба, не лише знищив усе місто Содом, і не лише знищив людей у місті, настільки сповнених гріха, і не лише знищив усе в місті, заплямоване гріхом; крім усього цього, вогонь також знищив пам’ять про людське зло й опір Богові. Такою була мета, з якою Бог спалив те місто дотла.

Це людство стало розбещеним до крайності. Ці люди не знали, хто такий Бог і звідки пішли вони самі. Якби ти згадав перед ними про Бога, вони накинулися б на тебе, оббрехали та богозневажили б. Навіть коли Божі служителі прийшли, щоб розповсюдити Його застереження, ці розбещені люди не тільки не виявили жодних ознак покаяння та не відмовилися від своєї нечестивої поведінки, а навпаки, зухвало скривдили Божих служителів. Те, що вони висловлювали та виявляли, було їхньою природою й сутністю, що полягали в крайній ворожнечі до Бога. Ми можемо побачити, що опір цих розбещених людей Богу був чимось більшим, ніж виявленням їхньої розбещеної вдачі, так само як він був чимось більшим, ніж поодиноким наклепом або насмішкою, спричиненими просто недостатнім розумінням істини. Причиною їхньої нечестивої поведінки не були ні дурість, ні невігластво; вони вчинили так не тому, що їх обдурили, і, безумовно, не тому, що їх ввели в оману. Їхня поведінка досягла рівня кричущо зухвалого протиборства, протистояння та нарікання на Бога. Без сумніву, така людська поведінка розлютила б Бога, і вона розлютила б Його характер – характер, який не можна спокушати. Тому Бог прямо й відкрито дав волю Своєму гніву та Своїй величі; це було справжнім виявленням Його праведного характеру. Зіткнувшись із містом, переповненим гріхом, Бог побажав якнайшвидше знищити його, якнайповніше винищити людей у ньому та всі їхні гріхи, щоб люди цього міста припинили існувати, а гріх у цьому місці припинив примножуватися. Найшвидше і найповніше це можна було зробити, спаливши його вогнем. Боже ставлення до мешканців Содому полягало не в тому, щоб покинути їх або знехтувати ними. Натомість Він Своїм гнівом, величчю та владою покарав, вразив і повністю знищив цих людей. Його ставлення до них полягало не тільки у фізичному знищенні, а й у знищенні душі, довічному знищенні. Це і є істинний підтекст того, що Бог має на увазі під словами «припинити існувати».

Хоча Божий гнів прихований і невідомий людині, він не терпить проступків

Те, як Бог поводиться з усім людством, хоч воно й нерозумне та нетямуще, ґрунтується насамперед на милосерді й терпимості. З іншого боку, переважну більшість часу й у переважній більшості подій Його гнів залишається прихованим, і він невідомий людині. Як наслідок, людині важко побачити, як Бог виявляє Свій гнів, а також важко зрозуміти Його гнів. Відтак людина легковажить Божим гнівом. Коли людина зіткнеться з фінальною Божою роботою й етапом терпимості та прощення людини – тобто коли прийде час останнього прояву Божого милосердя та Його останнього застереження для людства, – якщо люди досі тими самими методами протистоятимуть Богові та не докладатимуть жодних зусиль, щоб покаятися, виправитися та прийняти Його милість, то Бог більше не даруватиме їм Своєї терпимості й терпіння. Навпаки, у той час Бог відверне Свою милість. Після того Він посилатиме лише Свій гнів. Він може виявляти Свій гнів різними способами, так само як Він може використовувати для покарання та знищення людей різні методи.

Те, як Бог вогнем знищив місто Содом, – Його найшвидший метод повного винищення людства й будь-чого іншого. Спалення мешканців Содому знищило не лише їхні фізичні тіла; воно повністю знищило їхній дух, їхні душі та тіла, щоб люди в місті точно припинили існувати як у матеріальному світі, так і у світі, невидимому для людини. Це один із способів, у які Бог виявляє та показує Свій гнів. Подібне одкровення й виявлення є одним з аспектів сутності Божого гніву, так само як воно природним чином також є одкровенням сутності праведного Божого характеру. Коли Бог посилає Свій гнів, Він припиняє виявляти будь-яку милість або люблячу доброту, і Він більше не показує Своєї терпимості чи терпіння; немає людини, об’єкта чи причини, які могли б переконати Його продовжувати бути терплячим, знову дарувати Свою милість, укотре обдаровувати Своєю терпимістю. Замість усього цього Бог без секундного вагання посилає Свій гнів і велич, роблячи те, що Він бажає. Він робить це швидко й чисто, відповідно до Своїх власних побажань. Таким є спосіб, у який Бог посилає Свій гнів і велич, що їх людина не мусить спокушати, і це також є виявленням одного з аспектів Його праведного характеру. Коли люди бачать, як Бог проявляє до людини турботу й любов, вони не в змозі розпізнати Його гнів, побачити Його велич і відчути Його нетерпимість до проступків. Через усе це люди завжди вірили, що праведний Божий характер має в собі виключно милосердя, терпимість і любов. Однак коли хтось бачить, як Бог руйнує місто чи зневажає людство, Його лють у знищенні людини та Його велич дозволяють людям поглянути на інший бік Його праведного характеру. Це Божа нетерпимість до проступків. Божий характер, який не терпить жодних проступків, перевершує уяву будь-якої створеної істоти, а серед нестворених істот ніхто не здатен завадити йому чи вплинути на нього; і тим паче його не можна ні вдавати, ні наслідувати. Отже, цей аспект Божого характеру є тим, про який людство має знати найбільше. Тільки Сам Бог має такий характер, і тільки Сам Бог володіє таким характером. Бог має такий праведний характер, бо Він зневажає нечестя, темряву, бунтарство та злі дії сатани – дії, які розбещують і пожирають людство, – бо Він зневажає всі гріховні дії, супротивні Йому, а Його сутність свята й незаплямована. Саме через це Він не допустить, щоб якась зі створених або нестворених істот відкрито виступала проти Нього чи змагалася з Ним. Навіть людині, до якої Він колись виявив милість або яку Він обрав, достатньо лише роздратувати Його характер і порушити Його принципи терпіння й терпимості, і Бог виявить Свій праведний характер, що не терпить жодних проступків, і дасть йому волю без найменшого милосердя чи вагань.

Божий гнів – охорона для всіх сил справедливості та всього позитивного

Зрозумівши ці приклади Божої мови, думок і дій, чи здатен ти зрозуміти праведний Божий характер – характер, який не потерпить, щоб людина його спокушала? Словом, скільки б людина в ньому не розуміла, це аспект характеру Самого Бога, і він притаманний лише Йому. Божа нетерпимість до проступків – це Його унікальна сутність; Божий гнів – це Його унікальний характер; Божа велич – це Його унікальна сутність. Принцип Божого гніву полягає в демонстрації Його ідентичності та статусу, яким володіє тільки Він. Годі й казати, що цей принцип є також символом сутності Самого унікального Бога. Божий характер – це Його власна, притаманна Йому сутність, яка абсолютно не змінюється з плином часу та не трансформується через зміни географічного розташування. Притаманний Йому характер є Його внутрішньою сутністю. Над ким би Він не здійснював Свою роботу, Його сутність не змінюється, як не змінюється і Його праведний характер. Коли хтось гнівить Бога, те, що посилає Бог, є притаманним Йому характером; у цей час принцип, що лежить в основі Його гніву, не змінюється, так само як не змінюються Його унікальна ідентичність і статус. Він гнівається не через зміну Своєї сутності або через те, що з Його характеру виникають різні елементи, а через те, що людське протистояння Йому ображає Його характер. Зухвалі людські виклики Богові є серйозним посяганням на Його власну ідентичність і статус. З Божої точки зору, коли людина кидає Йому виклик, вона змагається з Ним і випробовує Його гнів. Коли людина протистоїть Богові, коли людина змагається з Богом, коли людина постійно випробовує Божий гнів – і саме в такі часи й безчинствує гріх, – Божий гнів природним чином відкривається та проявляється. Тому Божий прояв Його гніву – це символ того, що всі злі сили припинять існувати, і це символ того, що всі ворожі сили буде знищено. У цьому полягає унікальність праведного Божого характеру та Божого гніву. Коли на Божу гідність і святість посягають, коли сили справедливості стикаються з перешкодами та невидимі для людини, тоді Бог посилає Свій гнів. Через Божу сутність усі ті сили на землі, які змагаються з Богом, протистоять Йому та борються з Ним, є злими, розбещеними й несправедливими; вони походять від сатани та належать йому. Оскільки Бог справедливий, світлий і бездоганно святий, то все зле, розбещене й підвладне сатані зникне, коли Бог дасть волю Своєму гніву.

Хоча вилив Божого гніву є одним з аспектів прояву Його праведного характеру, Божий гнів аж ніяк не є нерозбірливим щодо своєї цілі, як не є він і безпринципним. Навпаки, Бог зовсім не швидкий на гнів, і Він не виявляє Свого гніву й величі легковажно. Ба більше, Божий гнів досить контрольований і виважений; його зовсім не можна порівнювати з тим, як людина схильна спалахувати люттю чи виплескувати свою злість. У Біблії записано багато розмов між людиною та Богом. Слова деяких окремих людей, які брали участь у тих розмовах, були неглибокими, неуцькими та незрілими, але Бог не вразив цих людей і не засудив їх. Зокрема, як Бог Єгова під час випробування Йова поставився до трьох його друзів та інших людей після того, як почув слова, які вони сказали Йову? Чи Він засудив їх? Чи Він на них розлютився? Він не зробив нічого подібного! Натомість Він сказав Йову благати за них і молитися за них, а Сам Бог не брав їхніх провин близько до серця. Усі ці приклади показують первинне ставлення, з яким Бог поводиться з людством, хоч яке воно розбещене й нетямуще. Тому вивільнення Божого гніву аж ніяк не є ні виявленням Його настрою, ні Його способом давати вихід Своїм почуттям. Всупереч помилковій людській думці, Божий гнів не є суцільним вибухом люті. Бог дає волю Своєму гніву не тому, що Він не в змозі контролювати власний настрій, або тому, що Його гнів досяг точки кипіння та його потрібно випустити. Навпаки, Його гнів є проявом і справжнім виявленням Його праведного характеру та символічним одкровенням Його святої сутності. Бог є гнів, і Він не терпить, коли Його ображають, – це не означає, що Божий гнів не розрізняє причин або є безпринципним; це тільки розбещене людство має виключне право на безпринципні, довільні вибухи гніву, такого гніву, який не розрізняє причин. Коли людина має статус, їй часто важко контролювати свій настрій, і тому вона радо користується можливостями висловити своє невдоволення та виплеснути емоції; вона часто спалахує гнівом без видимої причини, щоб показати, що вона це може, і дати іншим зрозуміти, що її статус та ідентичність відрізняються від статусу й ідентичності звичайних людей. Звісно, розбещені люди без жодного статусу також часто втрачають контроль над собою. Їхня злість часто викликана ущемленням їхніх приватних інтересів. Щоб захистити власний статус і гідність, вони часто виплескують емоції та виявляють свою гордовиту натуру. Людина спалахує злістю й виплескує свої емоції, щоб захистити й підтримати існування гріха, і ці дії є способами, у які людина висловлює своє невдоволення; вони сповнені нечистот, підступів та інтриг, людської розбещеності й зла, а найбільше вони сповнені диких людських амбіцій і бажань. Коли справедливість зіштовхується з нечестям, людська злість не спалахує на захист існування справедливості чи на її підтримку; навпаки, коли сили справедливості зазнають загроз, переслідувань і нападів, ставлення людини полягає в тому, щоб не помічати, уникати чи сахатися цього. Однак коли людина стикається із силами зла, її ставлення полягає в пристосуванстві, схилянні та підлабузництві. Тому виплескування людських емоцій є виходом для злих сил, виявленням розгульної та нестримної злої поведінки плотської людини. Однак коли Бог пошле Свій гнів, усі злі сили будуть зупинені, усі гріхи, які шкодять людині, будуть приборкані, усі ворожі сили, які перешкоджають Божій роботі, будуть виявлені, відокремлені та прокляті, тоді як усі поплічники сатани, які протистоять Богові, будуть покарані й викорінені. Замість них Божа робота продовжуватиметься без будь-яких перепон, Божий план управління розвиватиметься етап за етапом згідно з розкладом, а обрані Богом люди будуть вільні від сатанинського порушення й обману, тоді як ті, хто слідує за Богом, утішатимуться Божим керівництвом і забезпеченням у спокійному й мирному оточенні. Божий гнів – це охорона, яка не дає всім злим силам розмножуватись і розгулюватися, а також це охорона, яка захищає існування та розповсюдження всього справедливого й позитивного та вічно оберігає його від придушення й підриву.

Чи бачите ви сутність Божого гніву в Його знищенні Содому? Чи є якісь домішки в Його люті? Чи чиста Божа лють? Говорячи людськими словами, чи непідробний гнів Бога? Чи ховається за Його гнівом якийсь обман? Якась змова? Якісь невимовні таємниці? Я можу сказати вам суворо та щиро: жодна частина Божого гніву не може викликати в людини сумнівів. Його злість – це чиста, непідробна злість, яка не таїть у собі жодних інших намірів або цілей. Причини Його злості чисті, безгрішні та вищі за будь-яку критику. Вона є природним одкровенням і проявом Його святої сутності; вона – те, чим не володіє ніщо в усьому творінні. Це частина унікального праведного характеру Бога, а також разюча відмінність між відповідними сутностями Творця та Його творіння.

Незалежно від того, чи людина злиться на очах в інших, чи за їхніми спинами, у злості кожної людини свій намір і мета. Може, вона піднімає свій престиж, а може, відстоює власні інтереси, підтримує свій імідж або зберігає обличчя. Одні у своїй злості проявляють стриманість, а інші імпульсивніші та дозволяють своїй люті спалахувати, коли їм заманеться, без найменшої стриманості. Словом, злість людини породжується її розбещеним характером. Якою б не була її мета, вона від плоті та природи; вона не має нічого спільного зі справедливістю чи несправедливістю, бо ніщо в природі й сутності людини не відповідає істині. Тому не варто згадувати вдачу розбещеного людства та Божий гнів в одному реченні. Поведінка людини, розбещеної сатаною, завжди без винятку починається з бажання зберегти розбещеність і, по суті, заснована на розбещеності; ось чому злість людини не можна згадувати в тому ж реченні, що й Божий гнів, якою б слушною злість людини не здавалась у теорії. Коли Бог посилає Свою лють, злі сили стримуються, а злі речі знищуються, тоді як справедливі й позитивні речі отримують Божу опіку та захист, і їм дозволяється продовжувати своє існування. Бог посилає Свій гнів, тому що несправедливі, негативні та злі речі знищують нормальну діяльність і розвиток справедливих і позитивних речей, перешкоджають або заважають їм. Метою Божої злості є не захист Його власного статусу й ідентичності, а захист існування всього справедливого, позитивного, прекрасного та доброго, захист законів і порядку нормального виживання людства. Це першопричина Божого гніву. Божа лють є дуже слушним, природним і правдивим виявленням Його характеру. У Його люті немає прихованих мотивів, немає обману чи змови, не кажучи вже про бажання, хитрість, злостивість, насильство, зло чи будь-які інші спільні риси розбещеного людства. Бог не посилає Свою лють, поки Він досить чітко й повно не збагнув сутність кожного питання та не сформулював точні, ясні визначення й висновки. Таким чином, мета Бога в усьому, що Він робить, кришталево ясна, як і Його ставлення. Він не спантеличений, не сліпий, не імпульсивний, не легковажний і, безумовно, не безпринципний. Таким є практичний аспект Божого гніву, і саме завдяки цьому практичному аспекту Божого гніву людство набуло своє нормальне існування. Без Божого гніву людство скотилося б до ненормальних умов життя, а все справедливе, прекрасне й добре було б знищене та припинило б існувати. Без Божого гніву закони та правила існування для створених істот були б порушені чи навіть повністю підірвані. З моменту створення людини Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб охороняти й підтримувати нормальне існування людства. Оскільки Його праведний характер містить у собі гнів і велич, усі злі люди, речі й об’єкти, а також усе, що заважає та шкодить нормальному існуванню людства, караються, контролюються й знищуються внаслідок Його гніву. Протягом останніх кількох тисячоліть Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб вражати та знищувати всіляких нечистих і злих духів, які виступають проти Бога й діють як поплічники та посіпаки сатани в Божій роботі управління людством. Отже, Божа робота зі спасіння людини завжди просувалася згідно з Його планом. Це означає, що завдяки існуванню Божого гніву найправедніші справи людей ніколи не були знищені.

Тепер, коли ви маєте розуміння сутності Божого гніву, ви, безумовно, повинні ще краще розуміти, як відрізнити сатанинське зло!

Хоча сатана виглядає гуманним, справедливим і доброчесним, сутність сатани жорстока та зла

Сатана вибудовує свою репутацію, обманюючи людей, і часто позиціонує себе як авангард і зразок праведності. Під фальшивими приводами охорони праведності він кривдить людей, пожирає їхні душі та всілякими засобами отупляє, обманює й підбурює людей. Його мета – змусити людину схвалювати його злі дії й погоджуватися з ними, змусити людину приєднатися до нього в протистоянні Божій владі та володарюванню. Однак коли людина розпізнає його задуми й підступи, прозріває його мерзенні риси, коли вона не бажає, щоб він і надалі топтав і дурив її, або щоб вона й надалі рабськи працювала на нього, або щоб разом із ним була покарана та знищена, – тоді сатана перемінює свою попередню благочестиву личину та зриває із себе облудну маску, відкриваючи своє справжнє обличчя, яке є злим, порочним, потворним і дикунським. Він нічого не бажає більше, ніж винищити всіх тих, хто відмовляється слідувати за ним і хто протистоїть його злим силам. Тут сатана вже більше не може вдавати, ніби він шляхетний і гідний довіри; натомість під овечою шкурою виявляються його справжні потворні й диявольські риси. Щойно підступи сатани стають явними, а його істинні риси викриваються, він впадає в лють і виявляє своє варварство. Після цього його бажання кривдити й пожирати людей тільки посилюється. Це тому, що він лютує, коли людина починає усвідомлювати істину, і в ньому зростає потужна мстивість до людини за її прагнення шукати свободи й світла та вирватися зі своєї в’язниці. Його лють спрямована на захист і підтримку свого зла, а також є справжнім виявленням його дикунської натури.

У кожній справі поведінка сатани викриває його злу натуру. Усі злі діяння, які сатана вчинив над людиною, – від його перших спроб обманом змусити людину піти за ним і до того, як він експлуатує людину, втягуючи її у свої лихі вчинки, та до його мстивості щодо людини після того, як його справжні риси були викриті, а людина розпізнала та зреклася його, – усі ці діяння до єдиного викривають злу сутність сатани та доводять той факт, що сатана не має нічого спільного з позитивним і що сатана є джерелом усього злого. Кожна його дія охороняє його зло, підтримує продовження його злих діянь, іде врозріз зі справедливим і позитивним, руйнує закони й порядок нормального існування людства. Ці діяння сатани ворожі Богові, і вони будуть знищені Божим гнівом. Хоча сатана має свою власну лють, його лють – лише засіб вивільнення його злої натури. Причина, чому сатана озлоблений і розлючений, полягає ось у чому: його нечувані підступи були викриті; його задуми не сходять з рук так просто; його дикі амбіції й бажання зайняти місце Бога та діяти як Бог були розгромлені й зупинені; і його мета контролювати все людство тепер зійшла нанівець і ніколи не може бути досягнута. Те, що не дало сатанинським задумам утілитись у життя та поклало край поширенню й розгулу сатанинського зла, – це те, що Бог неодноразово гнівався, знов і знов. Ось чому сатана і ненавидить Божий гнів, і боїться його. Щоразу, коли сходить Божий гнів, він не тільки викриває справжнє мерзенне обличчя сатани, але й виводить на світло його злісні бажання, і в цьому процесі стає очевидно, з яких причин сатана лютує на людство. Виверження сатанинської люті – це справжнє виявлення його злої натури та викриття його підступів. Звісно, щоразу, коли сатана розлючується, це провіщає знищення злого, а також захист і продовження позитивного; це провіщає істину, що Божий гнів не можна спокушати!

У пізнанні праведного Божого характеру не можна покладатися на досвід і уяву

Коли ти постанеш перед Божим судом і карою, чи скажеш ти, що Боже слово сфальсифіковане? Чи скажеш ти, що за Божим гнівом стоїть якась історія та що він сфальсифікований? Чи зводитимеш ти наклеп на Бога, кажучи, що Його характер може й не бути цілком праведним? Маючи справу з кожним із Божих діянь, ти повинен перш за все бути впевненим, що праведний Божий характер вільний від будь-яких інших домішок, що він святий і бездоганний. Зокрема, цими діяннями є Боже враження, покарання та знищення людства. Усі без винятку Божі діяння виконуються виключно відповідно до притаманного Йому характеру та Його плану й не включають ніскільки людських знань, традицій і філософії. Кожне Боже діяння є проявом Його характеру та сутності, не пов’язаним ні з чим, що належить розбещеному людству. У людства є уявлення, ніби тільки Божа любов, милосердя й терпимість до людства є бездоганними, непідробними та святими, і ніхто не знає, що так само непідробні й Божа лють і Його гнів; більше того, ніхто не замислювався над питаннями на кшталт того, чому Бог не терпить жодного проступку чи чому Його лють така велика. Навпаки, дехто плутає Божий гнів із поганим настроєм, який буває в розбещеного людства, і помилково вважає Божу злість такою ж люттю, яка буває в розбещеного людства. Хтось навіть хибно припускає, що Божа лють така сама, як і природне виявлення розбещеного людського характеру, і що виверження Божого гніву таке саме, як і злість розбещених людей, коли вони стикаються з якоюсь прикрою ситуацією, і вважає, що виверження Божого гніву є проявом Його настрою. Я сподіваюся, що після цього спілкування в жодного з вас не залишиться ніяких хибних уявлень, фантазій або домислів щодо праведного Божого характеру. Я сподіваюся, що, почувши Мої слова, ви зможете мати у своїх серцях істинне усвідомлення гніву праведного Божого характеру, що ви зможете відкинути всі попередні помилкові уявлення про Божий гнів і що ви зможете змінити власні помилкові переконання та погляди на сутність Божого гніву. Більше того, Я сподіваюся, що ви зможете мати у своїх серцях точне визначення Божого характеру, що ви більше не матимете жодних сумнівів щодо праведного Божого характеру та що ви не думатимете, ніби істинний Божий характер керується якимись людськими міркуваннями чи уявленнями. Праведний Божий характер – це істинна сутність Самого Бога. Це не щось таке, що написала чи сформувала людина. Його праведний характер є Його праведним характером і не має жодного стосунку до будь-чого у творінні чи зв’язку з ним. Сам Бог є Сам Бог. Він ніколи не стане частиною творіння, і навіть якщо Він стане однією зі створених істот, притаманний Йому характер і сутність не зміняться. Тому пізнати Бога – це не те саме, що пізнати об’єкт; пізнавати Бога не значить щось розтинати, і це не те саме, що зрозуміти людину. Якщо людина використовує свою концепцію чи метод пізнання певного об’єкта або розуміння людини, щоб пізнавати Бога, то ти ніколи не зможеш набути знання про Бога. Пізнання Бога не залежить від досвіду чи уяви, і тому ти ніколи не повинен переносити на Бога свій досвід або уяву; якими би багатими не були твої досвід і уява, вони все одно обмежені. Ба більше, твоя уява не відповідає ні фактам, ні тим більше правді, і вона несумісна з істинним характером і сутністю Бога. Якщо ти покладатимешся на свою уяву, щоб зрозуміти сутність Бога, ти ніколи не матимеш успіху. Єдиний шлях такий: прийми все, що походить від Бога, а потім поступово переживай це й усвідомлюй. Настане день, коли Бог просвітить тебе, щоб ти по-справжньому зрозумів і пізнав Його завдяки твоїй співпраці, завдяки твоєму голоду й жадобі до істини. І на цьому завершімо цю частину нашої розмови.

A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.