Людська сутність Христа управляється Його божественною природою. Хоча він у плоті, Його людська сутність не зовсім подібна до людської сутності людини із плоті. Він має власний унікальний характер, який також керується Його божественною природою. Його божественна природа не має слабкостей; слабкість Христа пов’язана з Його людською сутністю. До певної міри ця слабкість обмежує Його божественну природу, але такі обмеження залишаються в певних рамках і у визначеному часі та не є нескінченними. Коли настає час виконувати роботу Його божественної природи, це здійснюється незалежно від Його людської сутності. Людська сутність Христа цілковито скеровується Його божественною природою. Окрім повсякденного життя Його людської сутності, усі інші вчинки Його людської сутності знаходяться під впливом Його божественної природи, визначаються і спрямовуються нею. Хоча Христос має людську сутність, вона не заважає реалізації Його божественної природи, і це відбувається саме тому, що людська сутність Христа спрямовується Його божественною природою; хоча Його людська сутність не є зрілою в тому, як вона поводиться з іншими, вона не впливає на звичайну роботу Його божественної природи. Коли я кажу, що Його людська сутність не була зіпсута, я маю на увазі, що людська сутність Христа може скеровуватися безпосередньо Його божественною природою, і що Він володіє вищою розсудливістю, аніж пересічна людина. Його людська сутність найкраще підходить для того, аби спрямовуватись божественною природою Його роботи; Його людська сутність найкраще придатна для вираження роботи божественної природи та найкраще спроможна коритися такій роботі. Оскільки Бог діє у плоті, Він ніколи не забуває про обов’язок, який повинна виконати людина у плоті; Він здатний вклонятися Богу на небесах із щирим серцем. Він має Божественну сутність, і Його тотожність – це тотожність Самого Бога. Він просто прийшов на землю та став творінням із зовнішньою оболонкою творіння, і тепер має людську сутність, якої Він не мав раніше. Він здатний поклонятися Богу на небесах; це природа Самого Бога, неповторна для людини. Він тотожний Самому Богу. Він поклоняється Богу саме з позиції плоті, тому слова «Христос поклоняється Богу на небесах» не є хибними. Те, чого він жадає від людини, і є Його власною природою; перш ніж зажадати цього від людини, Він уже досяг усього того, чого Він жадає від неї. Він ніколи б не висував до інших вимог, при цьому Сам залишаючись від них вільним, адже усе це становить Його природу. Незалежно від того, як він виконує Свою роботу, Він не діяв би всупереч волі Бога. Чого б він не жадав від людини, жодна вимога не перевершує того, що для неї досяжне. Усе, що Він робить, є виконанням волі Бога та робиться заради Його управління. Божественна природа Христа є вищою за всіх людей; отже, Він є найвищою владою над усіма творіннями. Ця влада є Його божественною природою, тобто характером і природою Самого Бога, і вона визначає Його тотожність. А отже, наскільки б звичайною не була його людська сутність, неможливо заперечити те, що Він є тотожним Самому Богу; з якої б позиції Він не говорив і в який би спосіб Він не корився Божій волі, неможливо сказати, що Він не є Самим Богом. Дурні та нерозумні люди часто вважають звичайну людську сутність Христа за недолік. А отже, як би Він не виражав і не проявляв Свою божественну природу, людина не спроможна визнати, що Він є Христос. І чим більше Христос демонструє Свою покору та смирення, тим більш легковажно сприймають Христа нерозумні люди. Є навіть ті, хто ставиться до нього з відчуженням і презирством, і водночас ставить на стіл для поклоніння тих «великих людей» із піднесеними образами. Спротив людини Богу та непокора Йому пояснюються тим, що сутність втіленого Бога підкорюється Божій волі, а також звичайною людською сутністю Христа; це джерело людського опору та непокори Богу. Якби Христос не прикривався Своєю людською сутністю та не шукав волі Бога Отця з позиції творіння, а натомість був наділений надлюдською сутністю, тоді, швидше за все, з-поміж людей не спостерігалося б ніякої непокори. Причина, з якої людина завжди готова вірити у невидимого Бога на небесах, полягає в тому, що Бог на небесах не має людської сутності, як і не наділений Він жодною характеристикою творіння. Тому людина завжди ставиться до Нього з надзвичайною пошаною, а до Христа – зі зневагою.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Сутність Христа – це покора волі Небесного Отця»