До того, як Ісус виконав цю роботу, Він просто жив у своїй звичайній людській сутності. Ніхто не міг сказати, що Він був Богом, ніхто не дізнався, що Він був втіленим Богом; люди просто знали Його як абсолютно звичайну людину. Його абсолютно звичайна, нормальна людська сутність була доказом того, що Бог втілився у плоті і що період Благодаті був періодом праці втіленого Бога, а не періодом роботи Духа. Це було доказом того, що Дух Божий повністю втілився у плоті, що в період втілення Бога Його плоть буде виконувати всю роботу Духа. Христос із нормальною людською сутністю – це тіло, в якому реалізований Дух, і Він володіє нормальною людською сутністю, нормальною розсудливістю і людським мисленням. «Бути реалізованим» означає, що Бог стає людиною, Дух стає плоттю; простіше кажучи, це коли Сам Бог вселяється в плоть із нормальною людською сутністю і через неї виражає Свою божественну роботу – ось що значить бути реалізованим або втіленим. Під час Свого першого втілення Богу було необхідно зцілювати хворих і виганяти демонів, тому що Його робота полягала у відкупленні. Щоб викупити всю людську расу, Йому потрібно було бути співчутливим і прощати. Робота, яку Він зробив до того, як був розп’ятий, полягала в зціленні хворих і вигнанні демонів, що віщувало спасіння Ним людини від гріха й скверни. Оскільки це був період Благодаті, Йому було необхідно зцілювати хворих, тим самим показуючи ознаки й чудеса, які були характерні для благодаті в той період – бо центральним у період Благодаті було дарування благодаті, що символізується миром, радістю і матеріальними благословеннями, які є ознаками віри людей в Ісуса. Тобто зцілення хворих, вигнання демонів і дарування благодаті були інстинктивними здібностями плоті Ісуса в період Благодаті, вони були роботою, яку Дух здійснив у плоті. Але поки Він виконував таку роботу, Він жив у плоті і не виходив за межі плоті. Незалежно від того, які акти зцілення Він здійснював, Він усе ще володів нормальною людською сутністю, усе ще жив нормальним людським життям. Причина, із якої Я кажу, що в період втілення Бога плоть виконувала всю роботу Духа, полягає в тому, що незалежно від того, яку роботу Він виконував, Він робив її у плоті. Але через Його роботу люди не вважали Його плоть повністю тілесною сутністю, оскільки ця плоть могла творити чудеса і в певні особливі моменти могла робити речі, що виходять за межі плоті. Звичайно, усі ці події відбулися після того, як Він почав Своє служіння, наприклад, Його спокушування протягом сорока днів або Його преображення на горі. Так і з Ісусом сенс Божого втілення не був завершений, а здійснився лише частково. Життя, яке Він прожив у плоті до початку Своєї роботи, було абсолютно нормальним у всіх відношеннях. Після того, як Він почав цю працю, Він зберіг тільки зовнішню оболонку Своєї плоті. Оскільки Його робота була вираженням божественної природи, вона перевершувала звичайні функції плоті. Зрештою, втілена плоть Бога відрізнялася від людей із плоті та крові. Звичайно, у своєму повсякденному житті Йому були потрібні їжа, одяг, сон і дах над головою, Йому були потрібні всі звичайні предмети першої необхідності, у Нього була здорова розсудливість нормальної людини, і Він думав як нормальна людина. Люди все ще вважали Його нормальною людиною, за винятком того, що робота, яку Він виконував, була надприродною. Насправді, що б Він не робив, Він жив у звичайній та нормальній людській сутності і тією мірою, якою Він виконував роботу, Його розсудливість була особливо нормальною, Його думки – особливо чіткими, більшою мірою, ніж у будь-якої іншої нормальної людини. Втіленому Богу було необхідно мати таке мислення і розсудливість, оскільки божественна робота повинна була бути виражена плоттю, чия розсудливість у значній мірі була нормальною, а думки – дуже ясними – тільки таким чином Його плоть могла виразити божественну роботу. Протягом усіх тридцяти трьох із половиною років, які Ісус жив на землі, Він зберігав свою нормальну людську сутність, але через Його роботу протягом Його служіння тривалістю три з половиною роки люди думали, що Він був дуже незвичайним, що Він був набагато більш надприродним, ніж до того. Насправді нормальна людська сутність Ісуса залишалася незмінною до і після того, як Він почав Своє служіння; Його людська сутність була однаковою у всьому, але з огляду на різницю до і після того, як Він почав Своє служіння, виникли два різних погляди на Його плоть. Що б не думали люди, втілений Бог увесь час зберігав Свою первісну, нормальну людську сутність, бо з тих пір, як Бог втілився, Він жив у плоті, плоті, яка володіла нормальною людською сутністю. Незалежно від того, ніс Він своє служіння чи ні, нормальна людська сутність Його плоті не могла бути стерта, бо людська сутність – це базова сутність плоті. До того, як Ісус здійснив Своє служіння, Його плоть залишалася цілковито нормальною, займаючись усіма звичайними людськими справами; Він не виявляв ані найменшої надприродної риси, не показував жодних чудесних знамень. У той час Він був просто дуже звичайною людиною, яка поклонялася Богу, хоча Його прагнення було більш чесним, більш щирим, ніж у кого-небудь іншого. Ось як проявилася Його абсолютно нормальна людська сутність. Оскільки Він узагалі не робив ніякої роботи до того, як приступив до Свого служіння, ніхто не усвідомлював Його ідентичність, ніхто не міг сказати, що Його плоть відрізнялася від усіх інших, тому що Він не сотворив жодного дива, не виконав ані найменшої частини власної Божої праці. Однак після того, як Він почав нести Своє служіння, Він зберіг зовнішню оболонку нормальної людської сутності і все ще жив із нормальною людською сутністю, але тому, що Він почав виконувати роботу Самого Бога, прийняв служіння Христа і звершував роботу, на яку смертні істоти, люди з плоті й крові, були нездатні, звичайно, люди припускали, що у Нього не було нормальної людської сутності і Він був не цілком повною нормальною плоттю, а неповною плоттю. Через роботу, яку Він виконував, люди говорили, що Він був Богом у плоті, у якого не було нормальної людської сутності. Таке розуміння помилкове, оскільки люди не розуміли значення втілення Бога. Це непорозуміння виникло через той факт, що робота, виражена Богом у плоті, була божественною роботою, вираженою у плоті, яка володіла нормальною людською сутністю. Бог був одягнений у плоть, Він жив у плоті, і Його робота в Його людській сутності затьмарювала нормальність Його людської сутності. Із цієї причини люди вірили, що у Бога немає людської сутності, а тільки божественна сутність.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Сутність плоті, в якій поселився Бог»