Людина проходить через ці періоди разом із Богом,

але не відає ані про те, що Бог управляє долею усіх речей і живих істот,

ані про те, яким чином Бог влаштовує та спрямовує все суще.

Це знання залишається для людини невловимим

від незапам’ятних часів й до сьогодні.

Так стається не тому, що вчинки Божі є занадто прихованими,

не тому, що план Божий ще не здійснений,

а тому, що серце й дух людини занадто віддалені від Бога,

до такої міри, що людина залишається

на службі сатани, навіть коли слідує за Богом, –

і однаково не здогадується про це.

Ніхто активно не шукає Божих слідів і явлення Бога,

і ніхто не прагне існувати під Божою опікою і турботою.

Натомість вони хочуть покладатися на розбещеність сатани, лукавого,

аби пристосуватись до цього світу

та до правил існування, яких дотримується нечестиве людство.

У цей момент серце і дух людини стають людською даниною сатані

та перетворюються на поживу сатани.

Ба більше, людське серце і дух стають тим місцем, де сатана може оселитись,

його зручним ігровим майданчиком.

Отже, людина несвідомо втрачає розуміння принципів людського буття,

а також цінності та сенсу людського існування.

Божі закони й заповіт між Богом і людиною

поступово згасають у людському серці,

і вона перестає шукати Бога та прислухатися до Нього,

і вона перестає шукати Бога та прислухатися до Нього.

Із плином часу людина перестає розуміти, навіщо Бог її створив,

як не розуміє вона і слів із вуст Божих, і всього, що походить від Бога.

А потім людина починає опиратися законам і настановам Бога,

і її серце та дух мертвіють…

Бог втрачає людину, яку Він первісно створив,

а людина втрачає коріння, яке вона первісно мала:

у цьому скорбота людського роду,

у цьому скорбота людського роду,

у цьому скорбота людського роду,

скорбота людського роду.

з «Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»