Історія 2. Велика гора, маленький потічок, буйний вітер і велетенська хвиля

Був собі маленький потік, який звивався туди-сюди, аж поки не сягнув підніжжя величезної гори. Та гора перегородила шлях крихітному потічку, і потічок сказав горі своїм слабеньким голоском: «Будь ласка, пропусти мене. Ти стоїш на моєму шляху й перегороджуєш мені дорогу вперед». «Куди ти прямуєш?» – запитала гора. «Я шукаю свій дім», – відповів потічок. «Гаразд, бери й течи просто по мені!» Але крихітний потічок був занадто слабким і молодим, тож він ніяк не міг перетекти через таку велику гору. Він міг лише й далі текти там, біля підніжжя гори…

Повз пронісся буйний вітер, несучи пісок і всілякі уламки туди, де стояла гора. Вітер заревів на гору: «Пропусти мене!» – «Куди ти прямуєш?» – запитала гора. «Мені потрібно за той бік гори», – провив у відповідь вітер. «Гаразд, якщо ти зможеш пробитися крізь мій поперек, то лети собі!» Буйний вітер завивав і так і сяк, але хоч би як несамовито він не дув, та не зміг пробитися крізь поперек гори. Вітер стомився та спинився відпочити – а з іншого боку гори повіяв вітерець, радуючи тамтешніх людей. Так гора вітала людей…

На березі моря океанські хвильки м'яко накочувалися на скелястий берег. Раптом здійнялася велетенська хвиля та з ревом ринула на гору. «Посунься!» – заволала велетенська хвиля. «Куди ти прямуєш?» – запитала гора. Не в змозі зупинити свій наступ, хвиля ревла: «Я розширюю свою територію! Я хочу розпростерти руки!» – «Гаразд, якщо ти зможеш перекотитися через мою вершину, я тебе пропущу». Велика хвиля дещо відступила, а потім знову ринула на гору. Але як би вона не намагалася, вона не зуміла перекотитися через вершину гори. Хвиля могла тільки повільно відхлинути назад у море…

Тисячі років маленький потічок лагідно дзюркотів біля підніжжя гори. Послухавши вказівок гори, маленький потічок повертався додому, де вливався в річку, яка, у свою чергу, впадала в море. Під опікою гори маленький потічок ніколи не збивався зі шляху. Потік і гора зміцнювали одне одного та залежали одне від одного; вони посилювали одне одного, протидіяли одне одному й існували разом.

Тисячі років буйний вітер завивав за своєю звичкою. Він усе одно часто навідувався «в гості» до гори, і в його поривах закручувалися величезні піщані вихори. Він погрожував горі, але так і не пробився крізь її поперек. Вітер і гора зміцнювали одне одного та залежали одне від одного; вони посилювали одне одного, протидіяли одне одному й існували разом.

Тисячі років велетенська хвиля ніколи не спинялася перепочити, і вона невпинно йшла вперед, безперервно розширюючи свою територію. Вона знов і знов ревіла та котилася на гору, але гора так нітрохи й не зрушила з місця. Гора наглядала за морем, і так творіння в морі розмножувались і процвітали. Хвиля й гора зміцнювали одна одну та залежали одна від одної; вони посилювали одна одну, протидіяли одна одній та існували разом.

На цьому наша історія завершується. Спершу скажіть Мені, про що була ця історія? Почнімо з того, що в ній були велика гора, маленький потік, буйний вітер і велетенська хвиля. Що сталось у першій частині, з маленьким потічком і великою горою? Чому Я вирішив говорити про потічок і гору? (Під опікою гори потічок ніколи не збивався зі шляху. Вони покладались одне на одного.) Як ви вважаєте, гора захищала маленький потічок чи заважала йому? (Захищала.) Але хіба вона йому не заважала? Вона й потічок оберігали одне одного; гора захищала потічок, але й заважала йому. Гора захищала потічок, коли він вливався в річку, але заважала йому текти туди, куди він хотів і де б спричинив повені та приніс людям лихо. Хіба не про це була та частина? Захищаючи потік і перегороджуючи його шлях, гора оберігала домівки людей. Тоді маленький потічок вливався в річку біля підніжжя гори й тік далі в море. Хіба це не правило, яке керує існуванням потічка? Завдяки чому потічок вливався в річку та в море? Хіба не завдяки горі? Потічок покладався на захист і завади від гори. Отже, хіба це не головне? Чи бачиш ти в цьому важливість гір для води? Чи була в Бога Своя ціль, коли Він створював кожну гору, велику й малу? (Так.) Ця коротка частина, у якій немає нічого, крім маленького потічка та великої гори, дозволяє нам побачити цінність і значення того, що Бог створив ці дві речі; вона також показує нам мудрість і ціль у Його правлінні ними. Хіба це не так?

Про що була друга частина історії? (Про буйний вітер і велику гору.) Вітер – це добре? (Так.) Не обов'язково: іноді вітер надто сильний і призводить до лиха. Як би ти почувався, якби тебе змусили стояти на сильному вітрі? Усе залежить від його сили. Якби це був вітер третього-четвертого рівня, то це було б терпимо. У найгіршому випадку людині могло б бути важко не заплющувати очі. Але якби вітер розбушувався й перейшов в ураган, чи зміг би ти його витримати? Ні, не зміг би. Тому неправильно, коли люди говорять, що вітер завжди хороший або що він завжди поганий, бо це залежить від його сили. Отже, яку функцію тут виконує гора? Хіба її функція – не фільтрувати вітер? До чого гора стишує шалений вітер? (До вітерця.) А в середовищі, де живе людина, з чим стикається більшість людей: із лютими вітрами чи вітерцями? (З вітерцями.) Хіба це не було однією з цілей Бога, одним із Його намірів при створенні гір? Як було б, якби люди жили в середовищі, де пісок шалено розлітався б на вітрі без перешкод і фільтрування? Можливо, земля, що страждає від літаючого піску й каміння, була б непридатною для життя? Каміння б уражало людей, а пісок би їх засліплював. Вітер збивав би людей із ніг або здіймав у повітря. Будинки нищилися б, і траплялися б усілякі лиха. Та чи є цінність в існуванні буйного вітру? Я сказав, що він поганий, тому може здатися, що він не має ніякої цінності, але чи так це? Хіба він не набуває цінності, перетворившись на вітерець? Що найбільше потрібно людям, коли погода волога чи задушлива? Їм потрібен легкий вітерець, щоб він ніжно подув на них, щоб освіжив їх і прояснив їхній розум, щоб загострив їхнє мислення, відновив і покращив їхній душевний стан. Зараз, наприклад, усі ви сидите в кімнаті, де багато людей і задушливе повітря, – що вам потрібно найбільше? (Легкий вітерець.) Відвідування місця, де повітря каламутне та брудне, може сповільнити мислення, послабити кровообіг і затьмарити ясність розуму. Однак трохи руху й вентиляції освіжає повітря, а на свіжому повітрі люди почуваються інакше. Хоча маленький потічок може призвести до лиха, хоча буйний вітер може призвести до лиха, але поки є гора, вона перетворюватиме цю небезпеку на силу, яка приносить людям користь. Хіба це не так?

Про що була третя частина історії? (Про велику гору та велетенську хвилю.) Про велику гору та велетенську хвилю. Дія цієї частини відбувається на березі моря біля підніжжя гори. Ми бачимо гору, океанські хвильки та величезну хвилю. Чим гора виступає для хвилі в цьому випадку? (Захисницею й перепоною.) Вона і захисниця, і перепона. Будучи захисницею, вона не дає морю зникнути, щоб створіння, які в ньому живуть, могли розмножуватись і процвітати. Будучи перепоною, гора не дає морським водам розлитись і спричинити лихо, наробити шкоди та зруйнувати людські оселі. Тож ми можемо сказати, що гора – водночас і захисниця, і перепона.

Ось таким є значення взаємозв'язку між великою горою й маленьким потічком, великою горою й буйним вітром, великою горою й велетенською хвилею; ось таким є значення того, що вони посилюють одне одного, протидіють одне одному та співіснують разом. Ці речі, створені Богом, у своєму існуванні керуються правилом і законом. Тож які діяння Божі ви побачили в цій історії? Чи ігнорував Бог усе суще відтоді, як створив його? Чи Він створив правила та продумав способи функціонування всього сущого, лише щоб потім ігнорувати їх? Чи так воно сталося? (Ні.) А що ж тоді сталося? Бог досі все контролює. Він контролює воду, вітер і хвилі. Він не дає їм розгулюватися, і Він не дозволяє їм робити шкоди та знищувати будинки, де живуть люди. Завдяки цьому люди можуть жити, розмножуватись і процвітати на землі. Це означає, що, створюючи все суще, Бог уже спланував правила його існування. Коли Бог створював кожну річ, Він подбав про те, щоб вона була корисна людству, і взяв її під Свій контроль, щоб вона не завдавала людству клопоту й не приносила йому лиха. Якби не Боже управління, хіба води не текли б нестримно? Хіба вітер не дув би нестримно? Чи підкоряються правилам вітер і вода? Якби Бог ними не управляв, то ними не керували б ніякі правила, і вітер завивав би, а води були б нестримними та спричиняли повені. Якби хвиля була вищою за гору, чи могло б існувати море? Не могло б. Якби гора не була такою ж високою, як хвиля, то моря не існувало б, а гора втратила б свою цінність і значення.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VII»