Ісус нагодовує п'ять тисяч

Івана 6:8–13: «Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів».

Що за смисл стоїть за «п'ятьма хлібами та двома рибинами»? Скільки людей зазвичай можна було б нагодувати п'ятьма хлібинами та двома рибинами? Якщо міряти за апетитом пересічної людини, то цього вистачило б лише на двох. Це і є смисл образу «п'ятьох хлібів і двох рибин» у його найпростішому розумінні. Однак що цей уривок каже про те, скільки людей наїлися п'ятьма хлібами та двома рибинами? У Святому Письмі записано таке: «А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч». Якщо порівнювати з п'ятьма хлібами та двома рибинами, п'ять тисяч – це багато? Про що свідчить те, що це число таке велике? З людської точки зору, розділити п'ять хлібів і дві рибини між п'ятьма тисячами людей було б неможливо, тому що людей непропорційно більше, ніж їжі. Навіть якби кожна людина з тих п'яти тисяч укусила тільки малесенький шматочок, цієї їжі все одно б не вистачило на всіх. Але тут Господь Ісус сотворив чудо: Він не тільки подбав про те, щоб п'ять тисяч людей змогли наїстися досита, але після цього ще й залишилася зайва їжа. У Святому Письмі сказано: «І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів». Це чудо дало людям змогу побачити ідентичність і статус Господа Ісуса, побачити, що для Бога немає нічого неможливого, і так вони узріли істину Божої всемогутності. П'яти хлібів і двох рибин вистачило, щоб нагодувати п'ять тисяч, але якби не було ні їх, ні якоїсь іншої їжі, чи зміг би Бог нагодувати п'ять тисяч людей? Безперечно, зміг би! Це було чудо, тому звісно, що людям воно видалося незбагненним, неймовірним і таємничим, але для Бога зробити таке – це дрібниця. Якщо для Бога це було чимось звичайним, то чому зараз вирізняти це для тлумачення? Тому що за цим чудом стоїть намір Господа Ісуса, який людство ніколи раніше не розуміло.

Спершу спробуймо зрозуміти, що за людьми були ті п'ять тисяч. Чи були вони послідовниками Господа Ісуса? Зі Святого Письма ми знаємо, що вони не були Його послідовниками. Чи знали вони, ким був Господь Ісус? Точно ні! Принаймні вони не знали, що перед ними стоїть Христос, або, можливо, дехто знав лише, як Його звуть, і знав чи чув щось про Його діяння. Вони просто зацікавилися Господом Ісусом, коли почули розповіді про Нього, але точно не можна сказати, що вони слідували за Ним і тим більше розуміли Його. Коли Господь Ісус побачив ці п'ять тисяч людей, вони були голодні та могли думати лише про те, щоб набити шлунок, тож у цьому контексті Господь Ісус виконав їхнє бажання. Коли Він виконав їхнє бажання, що було в Нього на серці? Як Він ставився до цих людей, які хотіли тільки наїстися досита? У той час думки Господа Ісуса та Його ставлення були пов'язані з характером і сутністю Бога. Дивлячись на ці п'ять тисяч людей із порожніми шлунками, які хотіли тільки ситно поїсти, дивлячись на цих людей, сповнених цікавості й надії на Нього, Господь Ісус думав лише про те, щоб використати це чудо, аби дарувати їм благодать. Однак Він не плекав надії, що вони стануть Його послідовниками, бо знав, що вони просто хочуть повеселитися разом з усіма та наїстися досита, тому Він якнайкраще скористався тим, що мав, і п'ятьма хлібинами та двома рибинами нагодував п'ять тисяч людей. Він відкрив очі цим людям, яким подобалося бачити захопливі речі, які хотіли узріти чудеса, і вони на власні очі побачили те, що міг зробити втілений Бог. Хоча Господь Ісус скористався чимось матеріальним, щоб задовольнити їхню цікавість, у серці Він уже знав, що ці п'ять тисяч людей просто хочуть наїстися хлібом, тому Він не проповідував їм, та й узагалі нічого не говорив: Він просто дозволив їм побачити це чудо так, як воно відбулося. Він категорично не міг поводитись із цими людьми так само, як поводився зі Своїми учнями, які справді йшли за Ним, але в Божому серці всі творіння перебувають під Його правлінням, і Він дозволив усім творінням, яких бачив, тішитися Божою благодаттю, коли це було потрібно. Навіть якщо ці люди не знали, хто Він, не розуміли Його, не мали якогось особливого уявлення про Нього чи вдячності до Нього навіть після того, як з'їли хліб і рибу, Бог на це не зважав: Він дав цим людям чудову нагоду потішитися Божою благодаттю. Дехто каже, що Бог принциповий у тому, що Він робить, що Він не опікується невіруючими, не захищає їх і, зокрема, не дозволяє їм тішитися Своєю благодаттю. Чи це справді так? У Божих очах, доки вони є живими творіннями, яких Він Сам створив, Він управлятиме ними, піклуватиметься про них і по-різному поводитиметься з ними, плануватиме для них і правитиме ними. Такими є думки Бога про все суще та ставлення до нього.

Хоча п'ять тисяч людей, які з'їли хліб і рибу, не збиралися слідувати за Господом Ісусом, Він не ставив до них жодних суворих вимог; коли вони наїлися, знаєте, що зробив Господь Ісус? Він прочитав їм хоч якусь проповідь? Куди Він пішов після того, як сотворив це? У Святому Письмі не сказано, ніби Господь Ісус щось їм говорив, а сказано лише те, що Він тихо пішов, сотворивши Своє чудо. То чи ставив Він до цих людей якісь вимоги? Чи була там ненависть? Ні, нічого такого не було. Він просто більше не хотів звертати уваги на цих людей, які не могли слідувати за Ним, і в той час Його серце боліло. Він бачив порочність людства та відчував, що людство Його відкидає, тож коли Він бачив цих людей і був з ними, Його засмучувала людська дурість і невігластво, Його серце боліло, і все, чого Він хотів, – це якнайшвидше покинути цих людей. У Своєму серці Господь не ставив до них жодних вимог, Він не бажав звертати на них уваги, ба більше – Він не бажав витрачати на них сили. Він знав, що вони не зможуть за Ним слідувати, але, незважаючи на все це, Його ставлення до них усе одно було цілком однозначним. Він просто хотів повестися з ними по-доброму, обдарувати їх благодаттю, і це дійсно було ставлення Бога до кожної створеної істоти під Його владою: Він поводився з кожною створеною істотою по-доброму, забезпечував і плекав її. Саме тому, що Господь Ісус був утіленим Богом, Він цілком природно виявив сутність Самого Бога та повівся із цими людьми по-доброму. Він поставився до них із прихильністю та терпимістю в серці, і з таким ставленням у серці Він виявив до них доброту. Як би ці люди не сприймали Господа Ісуса та яким би не був результат, Він поводився з кожною створеною істотою відповідно до Своєї ідентичності Господа всього творіння. Усе без винятку, що Він виявляв, було Божим характером і тим, Хто Він є і чим володіє. Господь Ісус тихо зробив це й потім тихо пішов – який це аспект Божого характеру? Чи можна сказати, що це Божа любляча доброта? Чи можна сказати, що це Божа самовідданість? Чи здатна на таке звичайна людина? Точно ні! По суті, хто були ті п'ять тисяч людей, яких Господь Ісус нагодував п'ятьма хлібами та двома рибинами? Чи можна сказати, що це були люди, сумісні з Ним? Чи можна сказати, що всі вони були ворожі до Бога? Можна з упевненістю сказати, що вони категорично не були сумісні з Господом, а їхня сутність була категорично ворожою Богу. Але як Бог із ними повівся? Він скористався методом розрядки ворожості людей до Бога – цей метод називається «доброта». Тобто хоча Господь Ісус бачив у цих людях грішників, в очах Бога вони все ж таки були Його створеними істотами, тому Він усе одно повівся із цими грішниками по-доброму. Такою є Божа терпимість, і ця терпимість визначається власною ідентичністю і сутністю Бога. Отже, це те, на що не здатна жодна людина, створена Богом: тільки Бог може так робити.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»