Усі, хто тягне в церкву своїх ніскільки не віруючих дітей і родичів, – украй егоїстичні і просто виявляють доброту. Ці люди зосереджені лише на тому, щоб бути люблячими, незважаючи на те, вірять вони чи ні, і незважаючи на те, чи є на це Божа воля. Хтось приводить до Бога своїх дружин або тягне до Бога своїх батьків, і незалежно від того, чи Святий Дух із цим погоджується та чи працює Він у них, вони сліпо продовжують «усиновляти обдарованих людей» для Бога. Яку користь узагалі можна отримати, проявляючи доброту до цих невіруючих? Навіть якщо вони, позбавлені присутності Святого Духа, намагаються слідувати за Богом, вони все одно не можуть бути спасенні, як можна було би подумати. Тих, хто може отримати спасіння, насправді не так-то й легко здобути. Люди, які не пройшли через роботу й випробування Святого Духа та не були вдосконалені втіленим Богом, ніскільки не здатні стати довершеними. Тож із миті, коли вони починають номінально слідувати за Богом, тим людям бракує присутності Святого Духа. З огляду на їхні умови та фактичні стани тих людей просто не можна зробити довершеними. Таким чином, Святий Дух вирішує не витрачати на них багато сил, і так само Він не дає їм жодного просвітління та ніяк їх не скеровує; Він просто дозволяє їм слідувати по п’ятах і зрештою відкриє їхні результати – цього достатньо. Людський захват і наміри походять від сатани, і такі речі ніяк не можуть завершити роботу Святого Духа. Якими б не були люди, вони повинні мати роботу Святого Духа. Чи можуть люди зробити людей довершеними? Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти покірні своїм батькам? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання? Чи справді люди збираються діяти заради Божого плану управління? Чи дійсно вони діють заради Божої роботи? Чи полягає їхній намір у тому, щоб виконати обов’язки створеної істоти? Ті, що були не здатні досягти присутності Святого Духа з тієї самої миті, коли вони почали вірити в Бога, ніколи не зможуть здобути роботу Святого Духа; ці люди, безперечно, є об’єктами, яких буде знищено. Незалежно від того, якою великою є любов до них, вона не може замінити роботу Святого Духа. Людський захват і любов відображають людські наміри, та не можуть відображати Божі наміри, і так само вони не можуть замінити Божу роботу. Навіть якщо виявляти щонайбільше любові чи милосердя до тих людей, які номінально вірять у Бога і вдають, ніби слідують за Ним, не знаючи, що насправді означає вірити в Бога, вони все одно не отримають ні Божого співчуття, ані роботи Святого Духа. Навіть якщо люди, які щиро слідують за Богом, мають низький духовний рівень і не здатні зрозуміти багато істин, вони все одно можуть час від часу здобувати роботу Святого Духа; однак ті, що мають досить високий духовний рівень, але не щиро вірять, просто не можуть здобути присутність Святого Духа. У таких людей немає абсолютно жодної можливості для спасіння. Навіть якщо вони читають Божі слова, або час від часу слухають проповіді, або навіть співають хвалу Богові, вони зрештою не зможуть дожити до часу спочинку. Те, чи серйозно люди шукають, визначається не тим, як інші їх судять або як на них дивляться оточуючі, а тим, чи Святий Дух працює над ними та чи досягли вони присутності Святого Духа. Більше того, це залежить від того, чи змінюються їхні характери та чи здобули ці люди якесь знання про Бога після того, як зазнали роботи Святого Духа протягом певного періоду. Якщо Святий Дух працює над людиною, характер цієї людини поступово зміниться, а її погляд на віру в Бога поступово стане чистішим. Неважливо, скільки часу люди слідують за Богом: якщо вони змінилися, це значить, що Святий Дух над ними працює. Якщо ж вони не змінилися, це значить, що Святий Дух над ними не працює. Навіть якщо ці люди якось прислужуються, їх до цього спонукає бажання отримати благословення. Саме лише відбування служби час від часу не може замінити переживання зміни в їхніх характерах. Зрештою вони все одно будуть знищені, бо в царстві не буде ні потреби в прислужниках, ні потреби в людях, чиї характери не змінилися, щоб служити тим людям, які були вдосконалені та які вірні Богу. Ті слова, сказані в минулому: «Коли людина вірить у Господа, фортуна посміхається всій її сім’ї», – доречні для періоду Благодаті, але не стосуються місця призначення людства. Вони підходили тільки для стадії, що тривала в період Благодаті. Побіжне значення тих слів було спрямовано на мир і матеріальні благословення, якими втішалися люди; вони не значили, що вся сім’я людини, що вірить у Господа, буде врятована, і так само вони не значили, що коли людина отримує благословення, усю її сім’ю також може бути приведено в спочинок. Те, отримує людина благословення чи зазнає нещастя, визначається відповідно до її сутності, а не згідно з якоюсь спільною сутністю, яку ця людина може ділити з іншими. Таким висловлюванням або правилам просто не місце в царстві. Якщо людина зрештою виявляється здатною вижити, це тому, що вона відповідає Божим вимогам, і якщо вона зрештою виявляється нездатною залишитися до часу спочинку, це тому, що вона не слухалася Бога та не відповідала Божим вимогам. У кожного є відповідне місце призначення. Ці місця призначення визначаються відповідно до сутності кожної людини та жодним чином не пов’язані з іншими людьми. Негідну поведінку дитини не можна переносити на її батьків, і так само праведність дитини не можна розділити з її батьками. Негідну поведінку батьків не можна переносити на їхню дитину, і так само праведність батьків не можна розділити з їхньою дитиною. Кожен несе свої власні гріхи, і кожен утішається своїми власними благословеннями. Ніхто не може бути заміною іншій людині; це праведність. З погляду людини, якщо батьки отримують благословення, то і їхні діти теж повинні мати таку змогу, а якщо діти чинять зло, то їхні батьки мусять спокутувати ті гріхи. Це людське бачення і людський спосіб дій; це не Боже бачення. Кінець для кожної людини визначається відповідно до сутності, що випливає з її поведінки, і вона завжди визначається належно. Ніхто не може понести чужі гріхи; ба більше, ніхто не може отримати покарання замість іншого. Це безсумнівно. Якщо батьки дбайливо турбуються про своїх дітей, це не означає, що вони можуть здійснювати праведні вчинки замість дітей, і так само сумлінна прихильність дитини до батьків не значить, що вона може здійснювати праведні вчинки замість батьків. Саме це насправді значать слова: «Будуть двоє на полі тоді, один візьметься, а другий полишиться. Дві будуть молоти на жорнах, одна візьметься, а друга полишиться». Люди не можуть привести своїх лиходійних дітей до відпочинку на підставі глибокої любові до них, і так само ніхто не може привести дружину (чи чоловіка) до відпочинку на підставі власної праведної поведінки. Це адміністративне правило; ні для кого не може бути виключень. Кінець кінцем ті, хто чинить праведність, є тими, хто чинить праведність, а лиходії є лиходіями. Праведним зрештою буде дозволено вижити, тоді як лиходіїв буде знищено. Святі є святими; вони не погані. Погані є поганими, і немає в них нічого святого. Люди, яких буде знищено, – це всі безбожні, і ті, хто виживе, – це всі праведні, навіть якщо діти безбожників здійснюють праведні вчинки та навіть якщо батьки праведників здійснюють лихі вчинки. Між віруючим чоловіком і невіруючою дружиною немає стосунків, і між віруючими дітьми та невіруючими батьками немає стосунків; ці два типи людей повністю несумісні. Перш ніж увійти до відпочинку, людина має фізичних родичів, але увійшовши до відпочинку, вона вже не матиме жодних фізичних родичів. Ті, хто виконує свій обов’язок, – вороги тих, хто його не виконує; ті, хто любить Бога, і ті, хто Його ненавидить, протистоять одне одному. Ті, хто ввійде до відпочинку, і ті, кого буде знищено, – два несумісних типи істот. Істоти, які виконують свої обов’язки, зможуть вижити, тоді як ті, хто не виконує своїх обов’язків, будуть об’єктами знищення; ба більше, це триватиме вічність. Чи ти любиш свого чоловіка, щоб виконати свій обов’язок як створена істота? Чи ти любиш свою дружину, щоб виконати свій обов’язок як створена істота? Чи ти покірний своїм невіруючим батькам, щоб виконати свій обов’язок як створена істота? Правильним є людський погляд на віру в Бога чи хибним? Чому ти віриш у Бога? Що ти бажаєш здобути? Як ти любиш Бога? Ті, які не можуть виконати свої обов’язки як створені істоти та які не можуть докладати всіх зусиль, стануть об’єктами знищення. Між людьми сьогодення існують фізичні стосунки, а також кровні зв’язки, але в майбутньому всі вони будуть розколоті. Віруючі та безбожники не сумісні; натомість вони протистоять одне одному. Люди в спочинку віритимуть, що Бог є, і коритимуться Богу, тоді як люди, які не слухаються Бога, усі будуть знищені. На землі більше не існуватиме сімей; як можуть існувати батьки, чи діти, чи подружні стосунки? Сама несумісність віри й невіри повністю розірве такі фізичні стосунки!

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»