Увесь мій план управління, шеститисячолітній план управління, складається з трьох етапів або трьох періодів: початковий період Закону, період Благодаті (який також є періодом Спокути) та період Царства останніх днів. Моя робота в ці три періоди відрізняється за змістом відповідно до характеру кожного періоду, однак на кожному етапі ця робота відповідає потребам людини або, якщо бути більш точним, виконується з огляду на хитрощі, які використовує сатана у війні, яку Я веду проти нього. Мета Моєї роботи полягає у тому, щоб перемогти сатану, явити Мою мудрість і всемогутність, викрити всі хитрощі сатани й тим самим врятувати всю людську расу, яка живе під владою сатани. Ця робота – для того, щоб показати Мою мудрість і всемогутність та виявити нестерпну огидність сатани; більш того, вона – для того, щоб дати можливість створеним істотам розрізняти добро і зло, знати, що Я – Владика всього сущого, ясно бачити, що сатана – ворог людства, виродок, лукавий, і дозволити їм із абсолютною впевненістю визначати різницю між добром і злом, істиною і брехнею, святістю і брудом, а також тим, що величне, а що ганебне. Таким чином, необізнане людство здобуває здатність свідчити про Мене, що це не Я розбещую людство, і що тільки Я – Творець – можу врятувати людство, можу дарувати людям те, чим вони можуть насолоджуватися; і вони пізнають, що Я – Правитель усього сущого, а сатана – лиш одна з істот, яких я створив і які пізніше постали проти Мене. Мій шеститисячолітній план управління розділений на три етапи, і Я працюю таким чином, щоб досягти результату, що дозволяє творінню свідчити про Мене, розуміти Мою волю та знати, що Я є істина. Тож під час раннього етапу роботи в рамках Мого шеститисячолітнього плану управління Я виконував роботу закону, що була роботою, в якій Єгова вів народ. Другий етап поклав початок роботі періоду Благодаті в селах Юдеї. Ісус уособлює всю працю періоду Благодаті; Він втілився у плоті й був прибитий до хреста, а також Він розпочав період Благодаті. Він був розп’ятий, щоб звершити справу відкуплення, покласти край періоду Закону та почати період Благодаті, тому його названо «Верховним Головнокомандувачем», «Жертвою за гріх» і «Відкупителем». Як наслідок, робота Ісуса відрізнялася за змістом від роботи Єгови, хоча за принципом вони були однаковими. Єгова почав період Закону, заклавши основу – відправну точку – для Божої роботи на землі та встановивши закони й заповіді. Це дві частини роботи, яку Він виконав, і вони представляють період Закону. Робота, яку Ісус здійснив у період Благодаті, полягала не в тому, щоб видавати закони, а в тому, щоб виконувати їх, тим самим сповіщаючи про період Благодаті та завершуючи період Закону, що тривав дві тисячі років. Він був першопрохідцем, який прийшов для того, щоб розпочати період Благодаті, але основна частина Його роботи полягала у відкупленні. І тому Його робота також була двоякою: відкриття нового періоду та звершення роботи відкуплення через Його розп’яття, після чого Він відбув. І з того часу період Закону закінчився й почався період Благодаті.

Робота, яку виконував Ісус, відповідала потребам людини в той період. Його завданням було відкупити людство, пробачити їм їхні гріхи, і тому Його характер був суцільним смиренням, терпінням, любов’ю, благочестям, поблажливістю, милосердям та люблячою добротою. Він приніс людству рясну благодать і благословення, і все, чим тільки люди могли насолоджуватися, Він дав їм для їх насолоди мир і щастя, Свої терпіння й любов, Свої милосердя та люблячу доброту. У той же час, достаток утіх, із якими стикалися люди, – почуття миру й безпеки в своїх серцях, почуття впевненості в своєму дусі та їхня залежність від Спасителя Ісуса – усе це було обумовлене періодом, в якому вони жили. У період Благодаті людей уже розбестив сатана, і тому для досягнення спокути всього людства була потрібна рясна благодать, нескінченна поблажливість і терпіння, і навіть більше того, приношення, достатнє для спокути гріхів людства, щоб досягнути результату. Те, що людство побачило в період Благодаті, було просто Моїм приношенням спокути за гріхи людства: це був Ісус. Усе, що вони знали, – це те, що Бог може бути милосердним і терплячим, і все, що вони бачили, – це милосердя та люблячу доброту Ісуса. Це було виключно тому, що вони народилися в період Благодаті. І тому, перш ніж вони могли бути відкуплені, вони мали насолодитися багатьма видами благодаті, які дарував їм Ісус, щоб вони могли отримати від цього користь. Таким чином, вони могли отримати прощення своїх гріхів, насолоджуючись благодаттю, а також могли отримати можливість бути відкупленими, насолоджуючись поблажливістю й терпінням Ісуса. Тільки завдяки поблажливості й терпінню Ісуса вони здобули право отримати прощення та насолоджуватися рясною благодаттю, дарованою Ісусом. Бо ж Ісус сказав: «Я прийшов відкупити не праведників, а грішників, щоб дати грішникам можливість отримати прощення їхніх гріхів». Якби, прийшовши в плоті, Ісус приніс із собою характер осуду, прокляття та нетерпимості до людських проступків, тоді в людини ніколи не було б шансу на спокуту, і вона назавжди залишилася б грішною. Якби це було так, шеститисячолітній план управління зупинився б у період Закону, а період Закону було б продовжено на шість тисяч років. Гріхи людини стали б тільки більш численними та тяжкими, і створення людства було б марним. Люди могли б служити Єгові тільки згідно з законом, але їхні гріхи перевершили б гріхи перших створених людей. Чим більше Ісус любив людство, прощаючи йому його гріхи та виявляючи до нього достатню милість і люблячу доброту, тим більше людство мало право бути спасенним Ісусом, називатися загубленими вівцями, яких Ісус викупив дорогою ціною. Сатана не міг втрутитися в цю роботу, бо Ісус ставився до Своїх послідовників так, як любляча мати ставиться до немовляти біля своїх грудей. Він не гнівався й не зневажав їх, але був сповнений розради; Він ніколи не впадав у лють серед них, але був поблажливий до їхніх гріхів і закривав очі на їхні нерозумність і невігластво, аж до того, що говорив: «Прощайте інших сімдесят разів по сім». Так Його серце перетворювало серця інших людей, і тільки так люди отримували прощення своїх гріхів завдяки Його терплячості.

Хоча Ісус, перебуваючи в плоті, був повністю позбавлений емоцій, Він завжди втішав своїх учнів, піклувався про них, допомагав їм і підтримував їх. Скільки б Він не трудився та скільки б страждань не переніс, Він ніколи не ставив перед людиною надмірних вимог, але завжди був терплячим і поблажливим до її гріхів, тож люди періоду Благодаті ласкаво називали його «любим Спасителем Ісусом». Для людей того часу – для всіх людей – те, чим володів і ким був Ісус, було милосердям і люблячою добротою. Він ніколи не пам’ятав переступів людей, і Його ставлення до них ніколи не ґрунтувалося на їхніх переступах. Оскільки це був інший період, Він часто дарував людям багато харчів, щоб вони могли насититися досхочу. Він ставився до всіх своїх послідовників із благодаттю, зцілюючи хворих, виганяючи демонів, воскрешаючи мертвих. Щоб люди могли повірити в Нього та побачити, що все, що Він робив, було зроблено з ревністю й щиро, Він зайшов так далеко, що воскресив гниючий труп, показуючи їм, що в Його руках навіть мертві можуть повернутися до життя. Таким чином, Він мовчки терпів і здійснював Свою роботу спокути серед них. Ще до того, як Ісус був прибитий до хреста, Він уже взяв на Себе гріхи людства й став жертвою за гріх людства. Ще до того, як Його розіп’яли, Він став на хресний шлях, щоб спокутувати людство. Зрештою, Він був прибитий до хреста, пожертвувавши собою заради хреста, і Він дарував всю Свою милість, люблячу доброту та святість людству. По відношенню до людства Він завжди був терплячим, ніколи не мстивим, прощаючи їм їхні гріхи, закликаючи їх до покаяння та навчаючи їх мати терпіння, поблажливість і любов, іти Його слідами й жертвувати собою заради хреста. Його любов до братів і сестер перевершила Його любов до Марії. Робота, яку Він виконував, ґрунтувалася на принципі зцілення хворих і вигнання демонів, і все це заради Його відкуплення. Куди б Він не йшов, Він ставився до всіх, хто слідував за Ним, із милістю. Він робив бідних багатими, кульгавих – ходячими, сліпих – зрячими, а глухим дарував слух. Він навіть запрошував найбідніших, знедолених, грішників сидіти з Ним за одним столом, ніколи не уникаючи їх, але завжди проявляючи терпіння, навіть кажучи: «Коли пастир губить одну вівцю зі ста, він залишає дев’яносто дев’ять, щоб знайти одну загублену вівцю, і коли він знайде її, то дуже зрадіє». Він любив Своїх послідовників, як вівця любить своїх ягнят. Хоча вони були нерозумними й необізнаними, і були грішниками в Його очах, і, крім того, були найнижчими членами суспільства, Він вважав цих грішників – людей, яких інші зневажали, – зіницею Свого ока. Оскільки Він благоволив до них, Він віддав за них Своє життя, як агнець, принесений в жертву на вівтарі. Він ходив серед них так, ніби був їхнім слугою, дозволяючи їм використовувати Його та вбити Його, беззастережно підкоряючись їм. Для своїх послідовників Він був любим Спасителем Ісусом, але до фарисеїв, які читали людям лекції з високого п’єдесталу, Він виявляв не милосердя та люблячу доброту, а огиду й обурення. Він не виконував багато роботи серед фарисеїв, лише зрідка читаючи їм лекції та докоряючи їм; Він не ходив серед них, здійснюючи роботу спокути, і не робив знамен і чудес. Він дарував усю Свою милість і люблячу доброту Своїм послідовникам, терплячи заради цих грішників до самого кінця, коли Він був прибитий до хреста, і терпів усі приниження, поки Він повністю не відкупив усе людство. Таким був підсумок Його роботи.

Без спокути Ісуса людство вічно жило б у гріху та стало б потомством гріха, нащадками демонів. Продовжуючи в тому ж дусі, весь світ став би землею, де мешкає сатана, місцем його проживання. Однак робота відкуплення вимагала прояву милосердя та люблячої доброти по відношенню до людства; тільки такими засобами людство могло отримати прощення та, в кінцевому підсумку, завоювати право бути вдосконаленим і повністю здобутим Богом. Без цього етапу роботи шеститисячолітній план управління не зміг би рухатися вперед. Якби Ісус не був розп’ятий, якби Він тільки зцілював хворих і виганяв бісів, тоді люди не могли б бути повністю прощені за свої гріхи. За три з половиною роки, які Ісус провів, виконуючи Свою роботу на землі, Він завершив тільки половину Своєї роботи спокути; потім, будучи прибитим до хреста та ставши подобою грішної плоті, будучи переданий лукавому, Він завершив роботу розп’яття й опанував долю людства. Тільки після того, як Його було передано в руки сатани, Він викупив людство. Тридцять три з половиною роки Він страждав на землі, будучи осміяним, обмовленим і покинутим, аж до того, що Йому ніде було схилити голову, ніде було відпочити, і пізніше Він був розп’ятий і усім Своїм єством – святим і невинним тілом – прибитий до хреста. Він переніс усі види страждань, які тільки існують. Можновладці знущалися над Ним і били Його батогами, а солдати навіть плювали Йому в обличчя; однак Він мовчав і терпів до кінця, беззастережно підкорившись аж до самої смерті, після чого відкупив усе людство. Тільки після того Йому було дозволено впокоїтися. Робота, виконана Ісусом, представляє тільки період Благодаті; вона не представляє період Закону та не замінює роботу останніх днів. У цьому суть роботи Ісуса в період Благодаті, другий період, через який пройшло людство, – період Спокути.