Отримуючи кару від Бога, Петро молився: «О Боже! Моя плоть непокірна, і Ти караєш мене та судиш мене. Я радію Твоїй карі та суду, і навіть якщо Ти мене не хочеш, у Твоєму суді я бачу Твій святий і праведний характер. Коли Ти судиш мене, щоб інші могли побачити у Твоєму суді Твій праведний характер, я відчуваю вдоволення. Якщо це може виявити Твій характер, і дозволити всім творінням побачити Твій праведний характер, і зробити мою любов до Тебе чистішою, щоб я міг набути подоби праведного, то Твій суд добрий, бо така Твоя милостива воля. Я знаю, що в мені ще багато бунтівничого та що я ще не гідний постати перед Тобою. Я хочу, щоб Ти ще більше мене судив, чи то через вороже оточення, чи то через великі нещастя; що б Ти не робив, для мене все це дорогоцінне. Твоя любов така глибока, і я готовий віддати себе на Твою милість без найменших нарікань». Таким є знання Петра після того, як він пережив Божу роботу, і це також свідчення його любові до Бога. Сьогодні ви вже завойовані – але як це завоювання виявляється у вас? Дехто каже: «Моє завоювання – це найвища благодать і піднесення Бога. Лише тепер я розумію, що життя людини пусте й не має значення. Людина проводить життя в метушні, народжуючи та виховуючи дітей покоління за поколінням, і врешті-решт залишається ні з чим. Сьогодні, тільки після того, як я був завойований Богом, я побачив, що в такому житті немає жодної цінності; це справді беззмістовне життя. З тим же успіхом я можу просто померти й покінчити із цим!». Чи можуть такі завойовані люди бути здобутими Богом? Чи можуть вони стати зразками та взірцями? Такі люди – зразок пасивності; вони ні до чого не прагнуть і не намагаються самовдосконалюватися. Хоча вони й вважаються завойованими, такі пасивні люди не здатні бути вдосконаленими. Наприкінці життя, коли Петра вже було вдосконалено, він сказав: «О Боже! Якби мені судилося прожити ще кілька років, я побажав би досягти ще чистішої та глибшої любові до Тебе». Коли його ось-ось мали прибити до хреста, у серці Петро молився: «О Боже! Твій час настав; час, який Ти приготував для мене, настав. Я повинен бути розіпнутим за Тебе, я повинен свідчити про Тебе, і я сподіваюся, що моя любов зможе задовольнити Твої вимоги та стати чистішою. Сьогодні те, що я маю можливість померти за Тебе, бути прибитим до хреста за Тебе, утішає мене й заспокоює, бо для мене немає нічого приємнішого, ніж мати можливість бути розіпнутим за Тебе, і виконати Твої бажання, і віддати себе Тобі, віддати Тобі своє життя. О Боже! Ти такий любий! Якби Ти дозволив мені жити, я ще більше хотів би Тебе любити. Поки я живий, я Тебе любитиму. Я хочу Тебе любити ще глибше. Ти судиш мене, і караєш мене, і випробовуєш мене, бо я не праведний, бо я грішив. І Твій праведний характер стає для мене ще очевиднішим. Це для мене благословення, бо я маю змогу любити Тебе ще глибше, і я готовий так Тебе любити, навіть якщо Ти не любиш мене. Я готовий споглядати Твій праведний характер, бо це дає мені більше змоги жити змістовним життям. Я відчуваю, що тепер моє життя стало змістовнішим, бо мене розпинають за Тебе, і в тому, щоб померти за Тебе, є зміст. І все ж я не почуваюся задоволеним, бо знаю Тебе замало, знаю, що не можу повністю виконати Твоїх бажань і замало Тобі віддячив. У своєму житті я був неспроможний повернути Тобі всього себе; мені до цього далеко. Озираючись на цю мить, я відчуваю себе в такому боргу перед Тобою, і в мене є лише ця мить, щоб спокутувати всі свої помилки й усю любов, за яку я Тобі не віддячив».

Людина повинна прагнути жити змістовним життям, а не задовольнятися поточними обставинами. Щоб утілити образ Петра в життя, людина мусить мати знання й досвід Петра. Вона має шукати вищого та глибшого. Вона має шукати глибшої, чистішої любові до Бога та прагнути життя, яке мало б цінність і зміст. Лише це і є справжнім життям; лише тоді людина буде такою, як Петро. Ти повинен зосередитися на тому, щоб бути ініціативним у своєму входженні на позитивну сторону, і не повинен покірно дозволяти собі відступати заради миттєвого полегшення, ігноруючи при цьому глибші, конкретніші та практичніші істини. Твоя любов повинна бути практичною, і ти повинен знайти способи звільнитися від цього порочного, безтурботного життя, яке нічим не відрізняється від тваринного. Ти повинен жити змістовним життям, життям, яке має цінність, і ти не повинен обманювати себе чи ставитися до свого життя як до іграшки. Для кожного, хто прагне любити Бога, немає недосяжних істин і немає справедливості, за яку він не міг би стояти непохитно. Як ти мусиш прожити своє життя? Як ти мусиш любити Бога та цією любов’ю виконувати Його бажання? У твоєму житті немає більшої справи. Ти передусім повинен мати такі прагнення й наполегливість, а не бути таким, як безхребетні та слабаки. Ти маєш навчитися переживати змістовне життя та переживати змістовні істини, а не ставитися до себе так поверхово. Ти й не помітиш, як твоє життя пройде повз тебе; чи буде в тебе після цього ще одна можливість полюбити Бога? Чи може людина любити Бога після того, як помре? Ти мусиш мати такі ж прагнення й совість, що й Петро; твоє життя мусить бути змістовним, і ти не повинен себе обманювати. Будучи людиною й тим, хто шукає Бога, ти мусиш бути здатним ретельно обдумати, як ти ставишся до свого життя, як ти повинен віддавати себе Богові, як ти повинен мати змістовнішу віру в Бога та як, оскільки ти любиш Бога, ти повинен любити Його чистіше, красивіше й добріше. Сьогодні ти не можеш вдовольнятися лише тим, що ти завойований, а мусиш також обдумати, яким шляхом ти крокуватимеш у майбутньому. Ти мусиш мати прагнення та сміливість бути вдосконаленим, і ти не маєш постійно думати, ніби ти на це не здатен. Хіба в істини є улюбленці? Чи може істина свідомо протистояти людям? Якщо ти шукаєш істину, чи може вона тебе поглинути? Якщо ти непохитно стоїш за справедливість, хіба вона тебе повалить? Якщо ти справді прагнеш шукати життя, чи може життя від тебе вислизнути? Якщо в тебе немає істини, то не тому, що істина тебе ігнорує, а тому, що ти тримаєшся від істини осторонь; якщо ти не можеш відстояти справедливість, то не тому, що зі справедливістю щось не так, а тому, що ти вважаєш, ніби вона не відповідає фактам; якщо ти не здобув життя після того, як шукав його багато років, то не тому, що життя з тобою несумлінне, а тому, що ти несумлінний із життям і відштовхнув його від себе; якщо ти живеш у світлі, але не спромігся його здобути, то не тому, що світло не здатне тебе освітити, а тому, що ти не звертав уваги на його існування, і тому світло непомітно пішло від тебе. Якщо ти нічого не шукаєш, то можна лише сказати, що ти нікчемне сміття, у твоєму житті немає сміливості, а в тебе – духу протистояти силам темряви. Ти заслабкий! Ти не здатен утекти від сил сатани, які взяли тебе в облогу, і хочеш лише жити таким безпечним, спокійним життям і померти в невігластві. Те, чого ти повинен досягти, – це твоє прагнення бути завойованим; це твій прямий обов’язок. Якщо ти вдовольняєшся тим, що завойований, то відштовхуєш існування світла. Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш віддавати себе істині, ти мусиш терпіти приниження за істину, і щоб здобути більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради спокійного сімейного життя, і ти мусиш не втрачати свою життєву гідність і доброчесність заради миттєвої втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке вульгарне життя й не переслідуєш ніяких цілей, хіба ти не марнуєш своє життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!

Бог карає та судить людину, бо цього вимагає Його робота, ба більше – бо це потрібно людині. Людині потрібні кара та суд: лише тоді вона зможе здобути любов до Бога. Сьогодні ви повністю переконані, але за найменшої невдачі ви опиняєтесь у халепі; ваш духовний стан досі замалий, і вам досі потрібно пережити більше такої кари та суду, щоб досягти глибшого знання. Сьогодні ви маєте більш-менш богобоязливе серце, і ви маєте страх перед Богом, і ви знаєте, що Він – істинний Бог, але ви не маєте до Нього великої любові й тим паче не досягли чистої любові; ваші знання занадто поверхові, а ваш духовний стан досі недостатній. Коли ви по-справжньому стикаєтеся з певним середовищем, ви ще не засвідчили, у вашому входженні замало ініціативності, і ви не маєте жодного уявлення про те, як практикувати. Більшість людей пасивні та бездіяльні; вони лише таємно люблять Бога у своєму серці, але не знають, як практикувати, і не мають чіткого уявлення про власні цілі. Удосконалені мають не тільки нормальну людську сутність, а й істини, які перевищують міри совісті, які вищі за стандарти совісті; вони не лише відплачують за Божу любов за допомогою своєї совісті – більше того, вони пізнали Бога й побачили, що Бог любий і гідний людської любові та що в Бозі є так багато вартого любові; людина не може Його не любити! Любов удосконалених до Бога має на меті реалізувати їхні особисті прагнення. Їхня любов спонтанна, нічого не просить взамін і не є угодою. Вони люблять Бога просто тому, що знають Його. Таким людям байдуже, чи дарує Бог їм милості, і вони задовольняються лише тим, щоб догоджати Богові. Вони не укладають із Богом угод і не вимірюють свою любов до Бога совістю: «Ти мені щось дав, тож я люблю Тебе взамін; якщо Ти мені нічого не даєш, то і я нічого не маю для Тебе взамін». Удосконалені завжди вірять у таке: «Бог – Творець, і Він виконує над нами Свою роботу. Оскільки в мене є ця нагода, стан і якості, потрібні, щоб бути вдосконаленим, я маю прагнути жити змістовним життям, і я маю догодити Йому». Таке саме пережив і Петро. Коли він був найдужче знесилений, він помолився до Бога та сказав: «О Боже! Незалежно від часу й місця, Ти знаєш, що я завжди пам’ятаю про Тебе. Незалежно від часу й місця, Ти знаєш, що я хочу любити Тебе, але мій духовний стан замалий, я занадто слабкий і безсилий, моя любов занадто обмежена, а моя щирість до Тебе занадто мізерна. Порівняно з Твоєю любов’ю я просто не гідний жити. Я бажаю лише, щоб моє життя не було марним і щоб я міг не тільки відплатити Тобі за Твою любов, але, більше того, присвятити Тобі все, що маю. Якщо я зможу Тобі догодити, то мені, як творінню, буде спокійно на серці, і я ні про що більше не проситиму. Хоча зараз я слабкий і безсилий, я не забуду Твоїх закликів і не забуду Твоєї любові. Зараз Я просто відплачую Тобі за любов, не більше. О Боже, як мені тяжко! Як віддати Тобі любов у моєму серці, як зробити все, що в моїх силах, і зуміти виконати Твої бажання, і зуміти віддати Тобі все, що я маю? Ти знаєш людську слабкість; як я можу бути гідним Твоєї любові? О Боже! Ти знаєш, що мій духовний стан малий, а любов занадто мізерна. Як мені в таких обставинах зробити все, що в моїх силах? Я знаю, що мушу відплатити Тобі за любов, я знаю, що мушу віддати Тобі все, що маю, та сьогодні мій духовний стан замалий. Я прошу Тебе: дай мені силу й упевненість, щоб у мене було більше змоги мати чисту любов, аби присвятити її Тобі, і щоб у мене було більше змоги віддати Тобі все, що я маю; тоді я не тільки зможу відплатити Тобі за любов, а й матиму більше змоги переживати Твої кару, суд, випробування та навіть тяжчі прокляття. Ти дозволив мені побачити Твою любов, і я не можу Тебе не любити, і хоча сьогодні я слабкий і безсилий, як я можу Тебе забути? Твоя любов, кара й суд – усе це привело мене до пізнання Тебе, але я також відчуваю себе нездатним виправдати Твою любов, бо Ти такий великий. Як я можу присвятити Творцю все, що маю?». Таким було прохання Петра, але його духовний стан був занадто недостатній. У ту мить він почувався так, ніби в його серце встромили ножа та провернули. Він тяжко мучився; він не знав, що робити в таких умовах. Але він усе одно продовжував молитися: «О Боже! Духовний стан людини такий, наче в дитини, людська совість квола, і єдине, чого я можу досягти, – це відплатити Тобі за Твою любов. Сьогодні я не знаю, як виконати Твої бажання, і хочу лише зробити все, що можу, віддати все, що маю, і присвятити Тобі все, що маю. Як би Ти мене не судив, як би Ти мене не карав, що б Ти мені не посилав, що б Ти в мене не забирав, звільни мене від найменшої скарги на Тебе. Багато разів, коли Ти карав і судив мене, я нарікав собі під ніс і був нездатний ні досягти чистоти, ні виконати Твої бажання. Моя відплата за Твою любов народилася з примусу, і в цю мить я ще більше себе ненавиджу». Петро так молився, бо шукав чистішої любові до Бога. Він і шукав, і благав, і, більше того, докоряв собі та сповідував свої гріхи перед Богом. Він почувався в боргу перед Богом і ненавидів себе, але він також був дещо смутний і пасивний. Він завжди почувався саме так – ніби він не відповідав Божим бажанням і був нездатний зробити все, що в його силах. Але й у цих умовах Петро шукав такої віри, як у Йова. Він бачив, якою великою була віра Йова, бо Йов розумів: усе, що він мав, було дароване Богом, і для Бога природно було забрати в нього все, що він мав, і Бог обдаровував кого хотів, – такий був праведний характер Бога. Йов не скаржився й усе одно міг хвалити Бога. Петро також знав себе, і в серці він молився: «Сьогодні я не повинен задовольнятися тим, що відплачую за Твою любов своєю совістю й тим, що віддаю Тобі взамін свою любов, скільки б її не було, бо мої думки занадто розбещені, і я не здатний бачити Тебе як Творця. Оскільки я досі не гідний любити Тебе, я повинен розвивати в собі здатність присвятити все, що я маю, Тобі, що я залюбки й зробив би. Я повинен знати все, що Ти зробив, і не маю вибору, і я повинен бачити Твою любов і мати змогу звеличувати Тебе та прославляти Твоє святе ім’я, щоб Ти здобув через мене велику славу. Я готовий бути непохитним у цьому свідченні про Тебе. О Боже! Твоя любов така дорогоцінна та прекрасна; як би я міг бажати жити в руках лукавого? Хіба не Ти мене створив? Як би я міг жити під владою сатани? Я волів би, щоб усе моє єство жило серед Твоїх кар. Я не хочу жити під владою лукавого. Якщо мене можна очистити, якщо я можу присвятити Тобі всього себе, то я готовий віддати своє тіло й розум на Твій суд і кару, бо я зневажаю сатану та не хочу жити під його владою. Через Твій суд наді мною Ти показуєш Свій праведний характер; я щасливий і не маю ні найменших нарікань. Якщо я здатен виконувати обов’язок творіння, то я готовий, щоб усе моє життя супроводжував Твій суд, через який я пізнаю Твій праведний характер і позбудуся впливу лукавого». Петро завжди так молився, завжди цього шукав, і він досяг, умовно кажучи, високого світу. Він не лише зумів відплатити Богу за любов, але й, що більш важливо, виконав свій обов’язок творіння. Він не лише не мучився докорами совісті, але й зміг вийти за рамки стандартів совісті. Його молитви продовжували підноситися до Бога, так що його прагнення ставали дедалі вищими, а його серце ставало дедалі більш боголюбним. Хоча він терпів нелюдський біль, він усе одно не забував любити Бога та прагнув набути здатності розуміти Божу волю. У своїх молитвах він вимовляв такі слова: «Я досягнув лише того, що відплатив Тобі за любов, не більше. Я не засвідчив про Тебе перед сатаною, не звільнився від впливу сатани, і я досі живу посеред плоті. Я бажаю своєю любов’ю перемогти сатану, осоромити його й так виконати Твоє бажання. Я хочу віддати всього себе Тобі й ні дрібки не віддавати сатані, бо сатана – Твій ворог». Що більше він шукав у цьому напрямку, то глибше він зворушувався й то більшим ставало його знання про ці питання. Сам того не помітивши, він усвідомив, що повинен звільнитися від впливу сатани й повністю повернутися до Бога. Таким був світ, якого він набув. Він переступав вплив сатани, звільнявся від плотських задоволень і втіх та був готовий глибше переживати як Божу кару, так і Його суд. Він сказав: «Хоч я й живу серед Твоєї кари та суду, хоч би які тяготи вони мені не несли, я все одно не хочу жити під владою сатани, усе одно не хочу терпіти підступи сатани. Я тішуся, коли живу серед Твоїх проклять, і мучуся, коли живу серед благословень сатани. Я виявляю свою любов до Тебе тим, що живу серед Твого суду, і це приносить мені велику радість. Твої кара й суд праведні та святі; вони призначені очистити мене, ба більше – спасти мене. Я волів би провести все життя серед Твого суду, щоб бути під Твоєю опікою. Я не хочу жити під владою сатани жодної миті; я бажаю, щоб Ти мене очистив; навіть якщо я терпітиму труднощі, я не хочу, щоб сатана мене використовував і обманював. Це Ти маєш використовувати мене, Твоє творіння, і володіти мною, і судити мене, і карати мене. Ти маєш навіть проклинати мене. Коли Ти хочеш благословити мене, моє серце радіє, бо я бачив Твою любов. Ти – Творець, а я – творіння: я не маю зраджувати Тебе та жити під владою сатани, і я не маю допускати, щоб сатана мене використовував. Замість того щоб жити заради сатани, я маю бути Твоїм конем або волом. Я волів би жити серед Твоєї кари, без фізичного блаженства, і це приносило б мені втіху, навіть якби я втратив Твою благодать. Хоча Твоя благодать не зі мною, мене тішить, коли Ти мене караєш і судиш; це Твоє найкраще благословення, Твоя найбільша благодать. Хоча Ти завжди величний і розгніваний на мене, усе ж я не можу покинути Тебе, і все ж я не можу любити Тебе достатньо. Я волів би жити у Твоєму домі, я волів би, щоб Ти мене проклинав, карав і вражав, і я не хочу ні жити під владою сатани, ні метушитися та клопотатися лише заради плоті, і ще менше я хочу жити заради плоті». Любов Петра була чистою. Таким є досвід Божого вдосконалення, і таким є його найвищий світ; не буває життя, змістовнішого за таке. Петро прийняв Божу кару та суд, дорожив праведним Божим характером, і не було в Петрі нічого дорогоціннішого. Він сказав: «Сатана дає мені матеріальні втіхи, та я ними не дорожу. На мене зійшли Божа кара та суд – у цьому моя благодать, у цьому моя втіха, у цьому моє благословення. Якби не Божий суд, я ніколи не полюбив би Бога, досі жив би під владою сатани, і сатана досі контролював би мене та наказував мені. Якби це було так, я ніколи не став би справжньою людиною, бо не зміг би догодити Богу й не присвятив би Богові всього себе. Навіть якщо Бог не благословляє мене, залишаючи мене без внутрішньої розради, ніби в мені палає вогонь, і без миру та радості, і навіть якщо Божа кара й дисципліна ніколи не полишають мене, у Божій карі та суді я можу бачити Його праведний характер. Я цим тішуся; у житті немає нічого ціннішого та змістовнішого. Хоча Його захист і опіка стали нещадною карою, судом, прокляттями й бичуванням, усе ж я тішуся ними, бо вони можуть краще очистити та змінити мене, наблизити мене до Бога, зробити мене спроможнішим любити Бога, а мою любов до Бога зробити чистішою. Це дає мені змогу виконувати свій обов’язок творіння, забирає з-під впливу сатани та приводить до Бога, щоб я більше не служив сатані. Коли я більше не житиму під владою сатани та зможу присвятити Богові все, що маю, і все, що можу зробити, нічого від Нього не приховуючи, – ось тоді я буду повністю задоволений. Це Божа кара та суд мене спасли, і моє життя невіддільне від Божої кари та суду. Моє життя на землі перебуває під владою сатани, і якби не опіка та захист Божої кари й суду, я б завжди жив під владою сатани, ба більше – я не мав би ні змоги, ні засобів жити змістовним життям. Я зможу бути очищеним Богом, лише якщо Божа кара та суд ніколи мене не покинуть. Тільки завдяки суворим Божим словам, праведному характеру та величному Божому суду я здобув найвищий захист, прийшов до життя у світлі та здобув Божі благословення. Можливість бути очищеним, звільнитися від сатани та жити під владою Бога – це сьогодні найбільше благословення в моєму житті». Таким є найвищий світ, досвід якого отримав Петро.

Саме цього стану має набути людина після того, як буде вдосконалена. Якщо ти не можеш досягти хоч такого, то не можеш і жити змістовним життям. Людина живе серед плоті, а це означає, що вона живе в людському пеклі, і без Божого суду й кари людина така ж нечиста, як і сатана. Як людина могла б стати святою? Петро вірив, що Божа кара й суд – найкращий захист і найбільша благодать для людини. Тільки завдяки Божій карі й суду людина могла б пробудитись і зненавидіти плоть, зненавидіти сатану. Сувора Божа дисципліна звільняє людину від впливу сатани, звільняє її від її власного маленького світу й дозволяє жити у світлі Божої присутності. Немає кращого спасіння, ніж кара й суд! Петро молився: «О Боже! Доки Ти мене каратимеш і судитимеш, я знатиму, що Ти мене не покинув. Доки Ти не покинеш мене, моє серце буде спокійне, навіть якщо Ти не даси мені ні радості, ні миру, і змусиш мене жити в стражданнях, і піддаси мене незліченним виправленням. Сьогодні Твої кара й суд стали для мене найкращим захистом і найбільшим благословенням. Благодать, яку Ти даєш мені, захищає мене. Благодать, яку Ти даруєш мені сьогодні, є проявом Твого праведного характеру, карою й судом; більше того, вона є випробуванням, а ще більше – життям у стражданнях». Петро зміг відкинути плотські втіхи й шукати глибшої любові та більшого захисту, бо він здобув стільки благодаті від Божих кари та суду. Якщо людина бажає очиститись і досягти змін у своєму характері, якщо вона бажає жити змістовним життям і виконувати свій обов’язок як творіння, то у своєму житті вона повинна прийняти Божі кару та суд, і вона має не допускати, щоб Божа дисципліна й Божі удари відійшли від неї, бо так людина зможе звільнитися від маніпуляцій і впливу сатани та жити у світлі Божому. Знай, що Божі кара й суд – це світло, і світло спасіння людини, і що для людини немає кращого благословення, благодаті й захисту. Людина живе під впливом сатани й існує в плоті; якщо людина не очиститься та не отримає Божого захисту, то ставатиме дедалі порочнішою. Якщо вона хоче любити Бога, то потребує очищення та спасіння. Петро молився: «Боже, коли Ти обходишся зі мною милостиво, я тішусь і відчуваю розраду; коли ж Ти караєш мене, я відчуваю ще більшу розраду й радість. Незважаючи на те, що я слабкий і терплю невимовні страждання, незважаючи на мої сльози та смуток, Ти знаєш, що цей смуток – від мого непослуху й від моєї слабкості. Я ридаю, бо не можу вдовольнити Твоїх бажань, я сумую та шкодую, бо я недостатній для Твоїх вимог, але я готовий досягти цього світу, я готовий зробити все, що в моїх силах, щоб Тобі догодити. Твоя кара принесла мені захист і дала найкраще спасіння; Твій суд затьмарює Твою терпимість і терпіння. Без Твоїх кари та суду я не втішався би Твоєю милістю й люблячою добротою. Сьогодні я ще краще бачу, що Твоя любов перевершила небо й піднеслася над усім іншим. Твоя любов – це не просто милість і любляча доброта; навіть більше, це кара й суд. Твої кара й суд стільки мені дали. Без Твоїх кари й суду жодна людина не очистилася б, і жодна людина не змогла б відчути любов Творця. Хоча я витерпів сотні випробувань, нещасть і навіть був близький до смерті, вони дали мені змогу по-справжньому пізнати Тебе та здобути найвище спасіння. Якби Твої кара, суд і дисциплінування покинули мене, то я жив би в темряві, під владою сатани. Які переваги в людської плоті? Якби Твої кара й суд мене покинули, то це було б те саме, ніби Твій Дух відвернувся б від мене й Тебе більше не було зі мною. Якби так сталося, як би я міг жити далі? Якщо Ти даси мені хворобу й забереш мою свободу, я зможу жити й надалі, але якби мене коли-небудь покинули Твої кара й суд, я б і гадки не мав, як жити далі. Якби я залишився без Твоїх кари й суду, то втратив би Твою любов – любов таку глибоку, що я не можу передати її словами. Без Твоєї любові я жив би під владою сатани й не зміг би бачити Твого славного обличчя. Як би я міг жити далі? Я не зміг би витримати такої темряви, такого життя. Мати Тебе поруч – це все одно, що бачити Тебе, тож як я можу Тебе покинути? Молю Тебе, благаю Тебе: не забирай у мене мою найбільшу розраду, навіть якщо це лише кілька слів заспокоєння. Я втішався Твоєю любов’ю, і сьогодні я не можу розлучитися з Тобою; як же я міг би не любити Тебе? Через Твою любов я пролив багато сліз смутку, але я завжди відчував, що таке життя змістовніше, більш здатне збагатити мене, більш здатне змінити мене й більш здатне дати мені змогу набути істину, якою повинні володіти творіння».

Усе своє життя людина проводить під владою сатани, і немає жодної людини, яка могла б самостійно звільнитися від впливу сатани. Усі люди живуть у нечистому світі, у розбещенні та порожнечі, без найменшого змісту чи цінності; вони живуть таким безтурботним життям для плоті, хоті й сатани. У їхньому існуванні немає ні найменшої цінності. Людина не здатна відшукати істину, яка звільнить її від впливу сатани. Навіть хоча людина вірить у Бога та читає Біблію, вона не розуміє, як звільнитися з-під контролю впливу сатани. Упродовж віків дуже мало людей відкрили цю таємницю, і дуже мало хто її зрозумів. Тож навіть хоча людина зневажає сатану та зневажає плоть, вона не знає, як звільнитися з тенет впливу сатани. Хіба ви сьогодні досі не перебуваєте під владою сатани? Ви не шкодуєте про свої неслухняні вчинки, а тим більше не відчуваєте, що ви нечисті й неслухняні. Навіть після того, як ви виступили проти Бога, вам спокійно на душі, і ви на диво вмиротворені. Хіба причина твоєї вмиротвореності – не твоя розбещеність? Хіба цей душевний спокій походить не з твого непослуху? Людина живе в людському пеклі, під темним впливом сатани; по всій землі разом із людиною живуть привиди, які зазіхають на людську плоть. На землі ти не живеш у прекрасному раю. Місце, де ти зараз, – це світ диявола, людське пекло, потойбічний світ. Якщо людина не очищена, то вона повна скверни; якщо вона не під захистом і опікою Бога, то вона досі в полоні сатани; якщо вона не засуджена й не покарана, то вона ніяк не зможе вирватися з-під гніту темного впливу сатани. Розбещений характер, який ти виявляєш, і неслухняна поведінка, яку ти втілюєш у життя, є достатнім доказом того, що ти досі живеш під владою сатани. Якщо твій розум і думки не були очищені, а твій характер не був засуджений і покараний, то все твоє єство досі контролюється владою сатани, твій розум контролюється сатаною, твоїми думками маніпулює сатана, і все твоє єство контролюється руками сатани. Чи знаєш ти, наскільки ти зараз далекий від стандартів Петра? Чи є в тебе той духовний рівень? Скільки ти знаєш про кару та суд сьогодення? Скільки в тебе є того, що пізнав Петро? Якщо сьогодні ти не в змозі пізнати, чи спроможешся ти в майбутньому досягти цього знання? Такий ледар і боягуз, як ти, просто не здатен пізнати кару та суд. Якщо ти гнатимешся за плотським спокоєм і втіхами, то ніяк не зможеш очиститись і врешті-решт будеш повернений до сатани, бо те, чим ти живеш, є сатана та плоть. На сьогоднішній день багато людей не прагне до життя, а це означає, що їх не цікавить ні очищення, ні входження в глибший життєвий досвід. То як же вони можуть бути вдосконалені? Ті, хто не шукає життя, не мають нагоди бути вдосконаленими, а ті, хто не шукає пізнання Бога, хто не шукає змін у своєму характері, не здатні втекти з-під темного впливу сатани. Вони несерйозно ставляться до свого знання про Бога та входження в зміни у своєму характері, як і ті, хто вірить у релігію, хто просто дотримується церемоній і регулярно ходить на служби. Хіба це не марна трата часу? Якщо людина у своїй вірі в Бога несерйозно ставиться до життєвих питань, не шукає входження в істину, не прагне змін у своєму характері й тим паче не прагне пізнати Божу роботу, то таку людину не можна вдосконалити. Хто хоче бути вдосконаленим, той мусить розуміти Божу роботу. Зокрема, необхідно розуміти значення Його кари й суду та те, чому над людиною виконується ця робота. Чи здатен ти прийняти? Чи здатен ти під час такої кари досягти такого ж досвіду та знання, як Петро? Якщо ти шукаєш пізнання Бога та роботи Святого Духа, якщо ти прагнеш змін у своєму характері, то в тебе є нагода бути вдосконаленим.

Для тих, хто має бути вдосконаленим, цей крок роботи завоювання незамінний; людина може пережити роботу вдосконалення лише після того, як її буде завойовано. У тому, щоб лише виконувати роль завойовуваного, немає великої цінності, і це не зробить тебе придатним для використання Богом. Ти ніяк не зможеш зіграти свою роль у поширенні Євангелія, бо ти не шукаєш життя, не прагнеш змін і відновлення в собі, і тому в тебе немає справжнього досвіду життя. Під час цієї покрокової роботи ти колись виступав прислужником і тлом, але якщо ти зрештою не прагнутимеш бути Петром, а твій пошук не відповідатиме шляху, яким було вдосконалено Петра, то природно, що ти не зазнаєш змін у своєму характері. Якщо ти прагнеш бути вдосконаленим, то ти свідчитимеш і скажеш: «У цій покроковій роботі Бога я прийняв Божу роботу кари та суду, і хоча я витерпів великі страждання, я пізнав, як Бог удосконалює людину, я здобув виконану Богом роботу, я мав знання про праведність Бога, і Його кара мене спасла. Його праведний характер зійшов на мене та приніс мені благословення й благодать; саме Його суд і кара захистили мене й очистили. Якби Бог не покарав і не засудив мене, якби на мене не зійшли суворі Божі слова, я не зміг би пізнати Бога та бути спасенним. Сьогодні я бачу: будучи творіннями, люди не лише втішаються всім, що зробив Творець, – що важливіше, усі творіння мають тішитися праведним Божим характером і Його праведним судом, адже Божий характер вартий людської втіхи. Будучи творінням, розбещеним сатаною, людина має тішитися праведним Божим характером. У Його праведному характері є кара й суд, ба більше – є й велика любов. Хоча сьогодні я не здатен повністю здобути Божу любов, мені пощастило її побачити, і в цьому я благословенний». Таким шляхом ідуть ті, хто переживає вдосконалення, і таким є знання, про яке вони говорять. Ці люди такі ж, як і Петро; вони мають такий самий досвід, як і Петро. А ще такі люди здобули життя та володіють істиною. Якщо вони переживуть це до самого кінця, то під час Божого суду вони точно повністю позбудуться впливу сатани та будуть здобуті Богом.

Щойно завойовані люди не можуть дати ніякого гучного свідчення. Вони просто осоромили сатану, але не жили реальністю Божих слів. Ти не здобув другого спасіння; ти просто здобув жертву за гріх, але ти не був удосконалений, і це велика втрата. Ви повинні розуміти, куди ви маєте ввійти й чим жити, і ви повинні здійснити входження. Якщо ти зрештою не досягнеш удосконалення, то ти не будеш справжньою людиною, а будеш сповнений жалю. Адам і Єва, створені Богом на початку, були святими людьми, тобто в Еденському саду вони були святі, не заплямовані скверною. Вони також були вірні Єгові та нічого не знали про зраду Єгови. Це пояснюється тим, що вони були найчистіші з усього людства, не отруєні сатаною та не скаламучені порушеннями від впливу сатани. Вони жили в Еденському саду, боячись Єгову, не осквернені ніяким брудом і не підвладні плоті. Пізніше, коли їх спокусив сатана, у них проникла отрута змія та бажання зрадити Єгову, і вони стали жити під впливом сатани. На початку вони були святі та боялися Єгову; лише в цьому стані вони були людьми. Пізніше, коли їх спокусив сатана, вони з’їли плід із дерева пізнання добра й зла та стали жити під впливом сатани. Поступово сатана їх розбестив, і вони втратили первісну людську подобу. На початку в людині було Єговине дихання, і вона нітрохи не була неслухняною та не мала в серці ніякого зла. У той час людина справді була людиною. А коли сатана її розбестив, людина стала звіром. Її думки сповнилися злом і скверною, і в них не стало ні добра, ні святості. Хіба це не сатана? Ти пережив багато Божої роботи, але не змінився й не очистився. Ти досі живеш під владою сатани й досі не коришся Богові. Такі люди, як ти, уже завойовані, але ще не вдосконалені. А чому кажуть, що такі люди не вдосконалені? Причина в тому, що вони не прагнуть ні життя, ні пізнання Божої роботи й не жадають нічого, крім плотських задоволень і швидкоплинного комфорту. Унаслідок цього характер їхнього життя залишається незмінним, і вони не повернули собі первісного вигляду людини, створеного Богом. Такі люди – ходячі трупи, мерці, що не мають духу! Ті, хто не прагне пізнання речей у дусі, хто не прагне святості, хто не прагне втілювати істину в життя, хто задовольняється лише тим, що завойований із негативного боку, і не може жити за Божими словами та стати святою людиною, – такі люди не здобули спасіння. Бо коли людина не має істини, вона не здатна вистояти в Божих випробуваннях; лише ті, хто здатен вистояти в Божих випробуваннях, здобули спасіння. Чого Я хочу, то це таких людей, як Петро: людей, які прагнуть бути вдосконаленими. Сьогоднішня істина дається тим, хто її жадає та шукає. Це спасіння дарується людям, які прагнуть бути спасенними Богом, і не призначене тільки для того, щоб ви його здобували. Його призначення – у тому, щоб ви могли стати здобутими Богом; ви здобуваєте Бога, щоб Бог міг здобути вас. Сьогодні Я сказав вам ці слова, а ви їх почули, і ви мусите практикувати відповідно до цих слів. Зрештою, час, коли ви втілите ці слова в життя, стане миттю, коли Я здобуду вас через ці слова; водночас і ви також здобудете ці слова, тобто здобудете це найвище спасіння. Коли вас буде очищено, ви станете справжніми людьми. Якщо ти не здатен утілювати в життя істину й утілювати в життя образ удосконаленого, то можна сказати, що ти не людина, а ходячий труп, звір, бо ти позбавлений істини, тобто в тобі немає Єговиного дихання, і тому ти мрець, який не має духу! Хоча після завоювання й можна свідчити, але ти здобудеш лише трохи спасіння та не станеш живою істотою, наділеною духом. Хоч ти й пережив кару та суд, твій характер від цього не оновився й не змінився; ти й досі такий, як був, досі належиш сатані та не пройшов очищення. Лише вдосконалені мають цінність, і лише такі люди здобули істинне життя. Одного дня хтось тобі скаже: «Ти пережив Божу роботу, тож розкажи, яка вона. Давид пережив Божу роботу й побачив діяння Єгови, і Мойсей теж побачив діяння Єгови, і вони двоє отримали змогу описати діяння Єгови та розповісти про Його дивовижність. Ви бачили роботу, яку виконує втілений Бог в останні дні; чи можеш ти розповісти про Його мудрість? Чи можеш ти розповісти про дивовижність Його роботи? Які вимоги Бог до вас висував і як ви пережили їх у своєму досвіді? В останні дні ви переживали Божу роботу – яким було ваше найвеличніше видіння? Чи можете ви про це розповісти? Чи можете ви розповісти про праведний Божий характер?». Як ти відповіси, коли тобі поставлять такі запитання? Якщо ти скажеш: «Бог такий праведний, Він карає нас і судить, і нещадно нас викриває; Божий характер воістину нетерпимий до людських проступків; переживши Божу роботу, я пізнав нашу власну звірячість, і я воістину побачив праведний Божий характер», – то співрозмовник продовжить тебе запитувати: «Що ще ти знаєш про Бога? Як практикувати життя-входження? Чи є в тебе якісь особисті прагнення?». Ти відповіси: «Коли Божі творіння розбестив сатана, вони стали звірами, що нічим не відрізнялися від віслюків. Сьогодні я живу в Божих руках, тож я мушу виконувати бажання Творця та слухатись усього, чого Він навчає. У мене немає вибору». Якщо ти говоритимеш тільки такими загальними фразами, ця людина не зрозуміє, про що ти говориш. Коли тебе питають, що ти знаєш про Божу роботу, то мають на увазі твій особистий досвід. Тебе запитують, що ти знаєш про Божу кару й суд після того, як пережив їх, і при цьому мається на увазі твій особистий досвід: тебе просять, щоб ти розповів про своє знання істини. Якщо ти не можеш про таке розповісти, це доводить, що ти нічого не знаєш про роботу сьогодення. Ти завжди говориш слова, які відомі всім або ж видаються правдоподібними, а насправді облудні; у тебе немає конкретного досвіду, а тим більше у твоєму знанні немає сутності, і в тебе також немає істинних свідчень, тому для інших ти звучиш непереконливо. Не будь пасивним послідовником Бога та не женися за тим, що тобі цікаве. Якщо ти не будеш ні гарячим, ні холодним, то занапастиш себе та відкладеш своє життя. Ти мусиш позбутися такої пасивності й бездіяльності та стати вправним у пошуку позитивного та подоланні власних слабкостей, щоб здобути істину й жити істиною. У твоїх слабкостях немає нічого страшного, а твої недоліки – не найбільша твоя проблема. Твоя найбільша проблема та твій найголовніший недолік – це те, що ти ні гарячий, ні холодний, і тобі бракує бажання шукати істину. Найбільша проблема вас усіх – це боягузливий умонастрій, коли вас улаштовує те, що є, і ви просто пасивно вичікуєте. Це найголовніша перешкода й найголовніший ворог у ваших пошуках істини. Якщо ти слухаєшся лише тому, що слова, які Я кажу, такі глибокі, то ти насправді не маєш знання та не дорожиш істиною. Такий послух, як у тебе, – це не свідчення, і Я не схвалюю такий послух. Хтось може спитати в тебе: «Звідки саме походить твій Бог? Яка сутність у цього твого Бога?». Ти відповіси: «Його сутність – кара й суд». Тоді в тебе далі спитають: «Хіба Бог не милосердний і не люблячий до людини? Чи ти цього не знаєш?». Ти скажеш: «Це Бог інших людей. Це Бог, у якого вірять люди від релігії, а не наш Бог». Коли Євангеліє поширюють такі, як ти, це викривляє істинний шлях, і яка тоді з тебе користь? Як інші можуть здобути від тебе істинний шлях? Ти не маєш істини й нічого не можеш про неї розповісти, і тим паче ти не можеш нею жити. Що дає тобі право жити перед Богом? Коли ти поширюєш іншим Євангеліє, спілкуєшся про істину та свідчиш про Бога, але не можеш переконати цих людей, то вони спростують твої слова. Хіба ти не нікчема? Ти пережив стільки Божої роботи, але коли ти говориш про істину, то виходить якась нісенітниця. Хіба ти не нікчема? Яка з тебе користь? Як так вийшло, що ви пережили стільки Божої роботи, але при цьому нічогісінько про Нього не знаєте? Коли тебе запитують, яке реальне знання ти маєш про Бога, ти не можеш дібрати слів або ж відповідаєш чимось недоречним: мовляв, Бог могутній, великі благословення, які ти отримав, є справжнім піднесенням Бога, і немає більшого привілею, ніж можливість бачити Бога особисто. Яка цінність у тому, щоб таке казати? Це даремні, пусті слова! Ти пережив стільки Божої роботи, а знаєш лише те, що піднесення Бога – це істина? Ти мусиш пізнати Божу роботу, і тільки тоді ти даси про Бога справжнє свідчення. Як ті, хто не здобув істину, можуть свідчити про Бога?

Якщо стільки роботи та стільки слів не справили на тебе жодного впливу, то коли прийде час поширювати Божу роботу, ти не зможеш виконувати свій обов’язок і будеш осоромленим та приниженим. Тоді ти відчуєш, що стільки завдячуєш Богу, а твоє знання про Бога таке поверхове. Якщо ти не прагнутимеш пізнати Бога сьогодні, поки Він працює, то потім буде вже запізно. Зрештою в тебе не буде ніякого знання, вартого уваги: ти залишишся пустим, без нічого. Чим ти звітуватимеш перед Богом? Чи маєш ти нахабство поглянути на Бога? Зараз ти мусиш наполегливо працювати у своїх пошуках, щоб урешті-решт, подібно до Петра, пізнати, наскільки Божі кара й суд корисні для людини та що без Його кари й суду людина не може спастися, а може лише дедалі глибше занурюватись у цю нечисту землю та мул. Люди були розбещені сатаною, інтригували одне проти одного, тиранили одне одного, втратили свої богобоязливі серця. У них завеликий непослух і забагато уявлень, і всі вони належать сатані. Без Божої кари та суду не можна було б очистити людський розбещений характер і спасти людину. Те, що виявляється в роботі втіленого Бога в плоті, – це саме те, що виявляється Духом, і Його робота виконується відповідно до того, що робить Дух. Якщо ти сьогодні не знаєш про цю роботу, то ти такий дурний і втратив так багато! Якщо ти не здобув Божого спасіння, то твоя віра є релігійною, а ти християнин від релігії. Тримаючись за мертве вчення, ти втратив нову роботу Святого Духа; інші, які прагнуть любові до Бога, спроможні отримати істину й життя, тоді як твоя віра не здатна здобути Божого схвалення. Натомість ти став злочинцем, який коїть згубні та мерзенні вчинки; ти став мішенню для сатанинських насмішок і полоненим сатани. Людина має не вірити в Бога, а любити, шукати й шанувати Його. Якщо ти не шукаєш сьогодні, то прийде день, коли ти скажеш: «Чому я тоді не йшов за Богом як слід, не догоджав Йому як слід, не прагнув до змін у характері свого життя? Як я шкодую, що був тоді не здатен підкоритися Богу та не прагнув пізнати Боже слово. Бог тоді стільки сказав; як же я міг не шукати? Який я був дурний!». Ти певною мірою зненавидиш себе. Сьогодні ти не віриш у слова, які Я кажу, і не звертаєш на них уваги; коли прийде день поширення цієї роботи й ти побачиш її в усій повноті, то ти пошкодуєш, і в той час ти будеш приголомшений. Благословення є, однак ти не знаєш, як ними тішитися; істина є, однак ти її не шукаєш. Хіба ти не накликаєш на себе презирство? Хоча сьогодні наступний етап Божої роботи поки що не почався, у вимогах, які до тебе висуваються, і в тому, чим тебе просять жити, немає нічого надзвичайного. Є так багато роботи й так багато істин; хіба вони не варті того, щоб ти їх пізнав? Чи Божа кара й суд не здатні пробудити твій дух? Чи Божа кара й суд не здатні викликати в тобі ненависть до себе? Чи тебе влаштовує життя під впливом сатани, із миром, радістю й невеликим плотським комфортом? Хіба ти не найнижчий з усіх людей? Немає нікого дурнішого за тих, хто бачив спасіння, та не прагне його здобути; це люди, які об’їдаються плоттю й тішаться сатані. Ти сподіваєшся, що твоя віра в Бога не потягне за собою ні проблем, ні нещасть, ні найменших тягот. Ти постійно женешся за тим, що нічого не варте, і не бачиш у житті ніякої цінності, а натомість ставиш власні навіжені думки вище за істину. Ти такий нікчемний! Ти живеш як свиня – чим ти відрізняєшся від свиней і собак? Хіба всі ті, хто не шукає істини, а натомість любить плоть, – не звірі? Хіба всі ці мерці, позбавлені духу, – не ходячі трупи? Скільки слів було сказано серед вас? Чи серед вас було виконано мало роботи? Скільки Я серед вас забезпечив? То чому ж ти цього не здобув? На що тобі скаржитися? Чи не тому ти нічого не здобув, що занадто закоханий у плоть? І чи не тому, що твої думки занадто навіжені? Чи не тому, що ти занадто нерозумний? Якщо ти не здатен здобути ці благословення, хіба ти можеш звинувачувати Бога, що Він тебе не спас? Ти прагнеш до того, щоб, повіривши в Бога, отримати змогу здобути спокій, щоб твої діти не хворіли, щоб твоє подружжя мало добру роботу, щоб твій син знайшов добру дружину, щоб твоя дочка знайшла гідного чоловіка, щоб твої воли й коні добре орали землю, щоб погода весь рік була сприятливою для твоїх посівів. Ось чого ти шукаєш. Твоє єдине прагнення – жити в комфорті, щоб твою родину не спіткало нещастя, щоб вітри обходили тебе стороною, щоб твого обличчя не торкався пісок, щоб посіви твоєї родини не затопило, щоб тебе не зачепило жодне лихо, щоб жити в Божих обіймах, щоб жити в затишному гніздечку. Такий боягуз, як ти, що завжди женеться за плоттю, – чи є в тебе серце, чи є в тебе дух? Хіба ти не звір? Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не шукаєш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не шукаєш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не шукають людського життя, не шукають очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя жалюгідне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство поглянути на Бога? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого пошуку. Люди кажуть, що Бог є праведним Богом, і якщо людина слідує за Ним до самого кінця, то Він обов’язково буде до неї неупередженим, бо Він найправедніший. Чи міг би Він відкинути людину, якби вона слідувала за Ним до самого кінця? Я неупереджений до всіх людей і суджу всіх людей Своїм праведним характером, але для вимог, які Я висуваю до людини, є відповідні умови, і те, що Я вимагаю, мусить бути виконано всіма людьми, ким би вони не були. Мені байдуже, яка в тебе кваліфікація та наскільки довго ти її маєш; Мені важливо лише те, чи йдеш ти Моїм шляхом, чи любиш ти істину й жадаєш її. Якщо тобі бракує істини й натомість ти соромиш Моє ім’я та не поводишся відповідно до Мого шляху, а просто слідуєш ним байдуже та без турботи, то в той час Я вражу тебе та покараю за твоє зло, і що ти тоді скажеш? Чи спроможешся ти сказати, що Бог не праведний? Якщо на сьогодні ти дотримуєшся тих слів, що Я казав, то ти така людина, яку Я схвалюю. Ти кажеш, що завжди страждав, слідуючи за Богом, що слідував за Ним у горі й у радості, ділив із Ним і добрі часи, і погані, але ти не жив словами, сказаними Богом; заради Бога ти хочеш тільки щодня метушитися та повністю присвячувати себе Богові, і ти ніколи не думав про те, щоб жити змістовним життям. Ти також говориш: «У будь-якому разі я вірю, що Бог праведний. Заради Нього я страждав, метушився, присвятив Йому себе й тяжко працював, хоч і не отримав за це ніякого визнання; Він обов’язково мене згадає». Бог дійсно праведний, але ця праведність не заплямована ніякими домішками: ні людською волею, ні плоттю, ні людськими угодами. Усі, хто бунтує та виступає проти Бога, хто не дотримується Його шляху, будуть покарані; нікому не буде ні прощення, ні пощади! Дехто каже: «Сьогодні я метушуся заради Тебе; коли настане кінець, чи даси Ти мені невеличке благословення?». Тож Я питаю тебе: «Чи дотримувався ти Моїх слів?». Праведність, про яку ти говориш, ґрунтується на угоді. Ти думаєш тільки про те, що Я праведний і неупереджений до всіх людей, і що всі, хто слідує за Мною до самого кінця, обов’язково спасуться та здобудуть Мої благословення. У Моїх словах про те, що «всі, хто слідує за Мною до самого кінця, обов’язково спасуться», є глибинний зміст: ті, хто слідує за Мною до самого кінця, – це люди, які будуть Мною повністю здобуті, це ті, хто після завоювання Мною шукає правду та стає вдосконаленим. Які умови ти виконав? Хіба лише те, що ти слідуєш за Мною до самого кінця, але що ще? Чи дотримувався ти Моїх слів? Ти виконав одну з Моїх п’яти вимог, а виконувати інші чотири ти не збираєшся. Ти лише знайшов найпростіший, найлегший шлях і пішов ним, просто сподіваючись, що тобі пощастить. Ставлення Мого праведного характеру до такої людини, як ти, – це кара й суд, це праведна відплата, це праведне покарання всіх злочинців; усі, хто не йде Моїм шляхом, неодмінно будуть покарані, навіть якщо слідуватимуть за Мною до самого кінця. Такою є Божа праведність. Коли цей праведний характер виявляється в покаранні людини, то приголомшена людина починає шкодувати, що, слідуючи за Богом, не йшла Його шляхом: «У той час, коли я слідував за Богом, я лише трохи постраждав, але я не йшов Його шляхом. Які тут можуть бути виправдання? Тут немає іншого виходу, крім як бути покараним!». Але при цьому людина собі думає: «У будь-якому разі я слідував за Тобою до самого кінця, тож навіть якщо Ти мене покараєш, навряд чи це буде така вже сувора кара, а після неї я все одно буду Тобі бажаний. Я знаю, що Ти праведний і не вічно так до мене ставитимешся. Зрештою, я не такий, як ті, що підлягають знищенню; ті, кого має бути знищено, отримають тяжку кару, а моя кара буде легшою». Праведний характер не такий, як ти кажеш. Він полягає не в тому, щоб бути поблажливим при розборі з тими, хто добре сповідує свої гріхи. Праведність – це святість і характер, який не терпить ніяких людських проступків, а все нечисте, що не змінилося, є предметом Божої відрази. Праведний Божий характер – не закон, а адміністративна постанова: це адміністративна постанова в Царстві, і ця адміністративна постанова є праведним покаранням усіх, хто не володіє істиною та не змінився, і в них немає ні найменшого шансу на спасіння. Бо коли кожна людина буде розподілена за своїм ґатунком, то добрі будуть винагороджені, а злі будуть покарані. Саме тоді людське місце призначення стане явним; саме в той час робота спасіння дійде кінця, після чого робота спасіння людини більше не виконуватиметься, а до всіх лиходіїв до єдиного прийде відплата. Дехто каже: «Бог пам’ятає кожного з тих, хто часто поруч із Ним. Він нікого з нас не забуде. Ми гарантовано будемо вдосконалені Богом. Він не згадає нікого внизу, а ті поміж людей унизу, хто буде вдосконалений, гарантовано будуть меншими, ніж ми, хто часто зустрічається з Богом; серед нас ніхто не забутий Богом, усі ми схвалені Богом, і ми гарантовано будемо вдосконалені Богом». У всіх вас є такі уявлення. Хіба це праведність? Ти втілював істину в життя чи ні? Насправді ти поширював такі чутки, як-от оця, – у тебе немає сорому!

Сьогодні деякі люди прагнуть, щоб Бог їх використовував, але після завоювання їх не можна використовувати напряму. Що ж до слів, сказаних сьогодні, то якщо ти не можеш їх виконати, навіть коли Бог використовує людей, значить, ти не був удосконалений. Інакше кажучи, настання кінця періоду вдосконалення людини визначить, вижене Бог людину чи використає. Завойовані – не більше ніж приклади пасивності й негативності; вони зразки та взірці, але вони – не що інше, як протиставлення. Людина стане повністю довершеною, тільки коли характер її життя зміниться й вона досягне змін у всьому. Чого ти сьогодні хочеш – бути завойованим або вдосконаленим? Чого ти бажаєш досягти? Чи виконав ти умови для вдосконалення? Яким умовам ти досі не відповідаєш? Як ти маєш спорядитись і компенсувати свої недоліки? Як ти маєш увійти на шлях до вдосконалення? Як ти маєш повністю підкоритися? Ти просиш бути вдосконаленим, то чи шукаєш ти святості? Чи ти така людина, що прагне пережити кару й суд, аби бути очищеним? Ти прагнеш бути очищеним, то чи готовий ти прийняти кару та суд? Ти бажаєш пізнати Бога, але чи маєш ти знання про Його кару та суд? Сьогодні більша частина роботи, яку Він над тобою виконує, – це кара та суд; що ти знаєш про цю роботу, здійснену над тобою? Чи очистили тебе пережиті кара й суд? Чи змінили вони тебе? Чи вони хоч якось вплинули на тебе? Ти втомився від такої великої роботи сьогодення – проклять, суду та розкриттів, – чи відчуваєш, що все це тобі дуже корисне? Ти любиш Бога, але чому ти Його любиш? Може, ти любиш Бога тому, що отримав трохи благодаті? А може, ти полюбив Бога після того, як здобув мир і радість? А може, ти полюбив Бога після того, як тебе очистили Його кара та суд? Що саме змушує тебе любити Бога? Які умови виконав Петро, щоб бути вдосконаленим? Після того як його було вдосконалено, у який найголовніший спосіб це виявлялося? Чому він любив Господа Ісуса – тому, що томився за Ним, чи тому, що не міг Його побачити, або тому, що отримав докори? А може, він ще більше полюбив Господа Ісуса, бо прийняв страждання від нещасть і пізнав власну скверну та непослух, пізнав Господню святість? Чому його боголюбне серце стало чистішим – через Божу кару й суд або щось іще? У чому причина? Ти любиш Бога за Божу благодать і за те, що сьогодні Він дав тобі якесь невелике благословення. Хіба це справжня любов? Як ти мусиш любити Бога? Чи мусиш ти прийняти Його кару й суд і, побачивши Його праведний характер, спромогтися воістину Його полюбити так, щоб абсолютно переконатися й отримати знання про Нього? Чи можеш ти сказати, як Петро, що не можеш любити Бога достатньо? Що ти прагнеш отримати після кари та суду: бути завойованим чи отримати очищення, захист і опіку? Чого з цього ти прагнеш? Яке твоє життя – змістовне чи безцільне й нічого не варте? Чого ти хочеш – плоті чи правди? Чого ти бажаєш – суду чи розради? Переживши стільки Божої роботи й побачивши Божу святість і праведність, як ти мусиш шукати? Як ти мусиш іти цим шляхом? Як ти мусиш утілювати свою любов до Бога в життя? Чи Божа кара й суд якось на тебе вплинули? Те, чи маєш ти знання про Божу кару й суд, залежить від того, що ти втілюєш у життя та наскільки ти любиш Бога! Твої вуста кажуть, що ти любиш Бога, проте в життя ти втілюєш свій старий розбещений характер; ти не маєш богобоязливого серця й тим паче не маєш совісті. Хіба такі люди люблять Бога? Хіба такі люди вірні Богу? Хіба вони приймають Божу кару та суд? Ти кажеш, що любиш Бога та віриш у Нього, проте не відмовляєшся від своїх уявлень. У твоїй роботі, входженні, словах, які ти промовляєш, і у твоєму житті немає проявів твоєї любові до Бога та немає богобоязливого серця. Хіба так поводиться людина, яка здобула кару та суд? Хіба така людина може бути Петром? Хіба люди, подібні до Петра, мають лише знання й нічого не втілюють у життя? Якою сьогодні є умова, що вимагає від людини жити реальним життям? Чи Петрові молитви були не більше ніж словами, що виходили з його вуст? Чи ці слова не йшли з глибини його серця? Хіба Петро тільки молився, не практикуючи істину? Заради кого твій пошук? Що ти маєш зробити, щоб отримати захист і очищення під час Божої кари та суду? Чи Божа кара й суд не несуть людині жодної користі? Хіба будь-який суд – це покарання? Невже для життя людини корисні тільки мир і радість, тільки матеріальні благословення та швидкоплинний комфорт? Якщо людина житиме в приємному, комфортному середовищі, без життя в суді, хіба вона зможе очиститися? Якщо людина хоче змінитись і бути очищеною, як вона має прийняти своє вдосконалення? Який шлях ти мусиш обрати сьогодні?