Більшість людей вірить у Бога заради свого майбутнього місця призначення або заради тимчасового задоволення. Що стосується тих, хто не піддавався жодному розбору, то вони вірять у Бога, щоб потрапити на небеса, щоб отримати винагороди. Вони вірять у Бога не для того, щоб стати досконалими або виконати обов’язок Божого творіння. Це означає, що більшість людей вірить у Бога не для того, щоб виконувати свої зобов’язання або свій обов’язок. Рідко люди вірять у Бога для того, щоб вести змістовне життя, і немає тих, хто вірить, що, оскільки людина жива, їй слід любити Бога, тому що це абсолютно природно й виправдано, і це природне покликання людини. Таким чином, хоча різні люди переслідують свої власні цілі, мета їхнього пошуку й мотивація, яка лежить у його основі, однакові, і, більше того, для більшості з них об’єкти їхнього поклоніння багато в чому однакові. За останні кілька тисяч років померло багато віруючих, і багато хто помер і народився заново. Бога шукають не одна або дві людини, і навіть не одна або дві тисячі, але більшість із цих людей шукає заради своїх власних перспектив або своїх славних сподівань на майбутнє. Тих, хто відданий Христу, дуже мало. Багато побожних віруючих усе ще гине, потрапивши у свої власні сітки, ба більше, кількість людей, які здобули перемогу, мізерно мала. До сьогодні причини, через які люди зазнають невдачі, або секрети їхньої перемоги усе ще їм невідомі. Ті, хто одержимий пошуком Христа, усе ще не пережили свій момент раптового осяяння, вони не добралися до суті цих таємниць, тому що вони просто не мають знання. Хоча вони докладають кропітких зусиль у своєму пошуку, шлях, яким вони прямують, – це шлях невдач, яким колись ішли їхні попередники, а не шлях успіху. Отже, незалежно від того, як вони шукають, чи не йдуть вони шляхом, що веде в темряву? Хіба те, що вони отримують, – не гіркий плід? Досить важко передбачити, чи прийдуть люди, які наслідують тих, хто досяг успіху в минулому, у кінцевому підсумку до успіху чи до нещастя. Наскільки ж тоді гірші шанси для людей, які шукають, слідуючи стопами тих, хто зазнав невдачі? Хіба в них не більше шансів зазнати невдачі? Яка цінність у тому шляху, яким вони крокують? Хіба вони не марнують свій час? Незалежно від того, чи люди досягають успіху або зазнають невдачі у своєму пошуку, коротше кажучи, є причина, чому вони це роблять, і це не той випадок, коли їхній успіх чи невдача визначаються пошуком у привабливий для них спосіб.

Найбільш фундаментальна вимога щодо віри людини в Бога полягає в тому, щоб у неї було чесне серце, і щоб вона цілковито присвятила себе та дійсно корилася. Що найважче для людини, – так це віддати все своє життя в обмін на справжню віру, завдяки якій вона може здобути всю істину й виконати свій обов’язок як творіння Божого. Це – те, що недосяжно для тих, хто зазнає невдачі, і це ще більш недосяжно для тих, хто не може знайти Христа. Тому що людина не здатна повністю присвятити себе Богу, тому що людина не бажає виконувати свій обов’язок перед Творцем, тому що людина побачила істину, але уникає її і йде своїм шляхом, тому що людина завжди шукає, слідуючи шляхом тих, хто зазнав невдачі, тому що людина завжди кидає виклик Небесам, таким чином, людина завжди зазнає невдачі, завжди попадається на хитрощі сатани і потрапляє у своє власне сильце. Тому що людина не знає Христа, тому що людина не вправна в розумінні й переживанні істини, тому що людина занадто поклоняється Павлу й занадто жадає небес, тому що людина завжди вимагає, щоб Христос корився їй, і наказує Богу; таким чином, ці великі діячі й ті, хто зазнав мінливості світу, усе ще смертні і все ще вмирають серед Божої кари. Усе, що я можу сказати про таких людей, – це те, що вони вмирають трагічною смертю, і що наслідки для них – їхня смерть – не безпідставні. Хіба їхня невдача не є ще більш нестерпною для закону Небес? Істина виходить зі світу людей, але істина серед людей передається Христом. Вона походить від Христа, тобто від Самого Бога, а це не те, на що здатна людина. Однак Христос дає тільки істину; Він приходить не для того, щоб вирішувати, чи буде людина успішною у своєму пошуку істини. Таким чином, із цього випливає, що успіх або невдача в істині повністю залежать від пошуку людини. Успіх або невдача людини в істині ніколи не мали нічого спільного з Христом, а натомість визначалися її пошуком. Місце призначення людини та її успіх або невдача не можуть бути покладені на плечі Бога, щоб Сам Бог був змушений нести їх, тому що вони – не справа Самого Бога, а безпосередньо пов’язані з обов’язком, який повинні виконувати Божі творіння. Більшість людей трохи знає про пошук і місце призначення Павла й Петра, але люди знають не більше, ніж про результати Петра й Павла, і не відають секрет успіху Петра або недоліки, які призвели до невдачі Павла. І тому, якщо ви абсолютно нездатні побачити суть їхнього пошуку, то пошук більшості з вас усе одно зазнає невдачі, і навіть якщо невелика кількість із вас досягне успіху, усе ж вони не зрівняються з Петром. Якщо шлях твого пошуку правильний, тоді в тебе є надія на успіх; якщо шлях, яким ти йдеш у пошуках істини, неправильний, тоді ти назавжди залишишся нездатним досягнути успіху й матимеш такий самий кінець, як Павло.

Петро був людиною, яка стала досконалою. Тільки після того, як він зазнав кари й суду і, таким чином, здобув чисте боголюбне серце, він став повністю досконалим; шлях, яким він ішов, був шляхом досягнення досконалості. Це означає, що від самого початку шлях, яким ішов Петро, був правильним, і його мотивація щодо віри в Бога була правильною, і тому він став досконалим, і він пішов новим шляхом, яким людина ніколи раніше не ходила. Однак шлях, яким Павло йшов від самого початку, був шляхом протистояння Христу, і він працював для Христа протягом декількох десятиліть тільки тому, що Святий Дух забажав використовувати його і скористатися його дарами і всіма його заслугами для Своєї роботи. Він був просто тим, кого використовував Святий Дух, і його використовували не тому, що Ісус прихильно ставився до його людської сутності, а завдяки його дарам. Він зміг працювати для Ісуса, тому що був збитий з ніг, а не тому, що був щасливий це робити. Він був здатний виконувати таку роботу завдяки просвітлінню й спрямуванню Святим Духом, і робота, яку він виконував, жодним чином не відображала його пошук або його людську сутність. Робота Павла являла собою роботу слуги, тобто він виконував роботу апостола. Петро, однак, був іншим: він теж зробив деяку роботу; вона була не такою великою, як робота Павла, але він працював, прагнучи до свого власного входження, і його робота відрізнялася від роботи Павла. Робота Петра була виконанням обов’язку Божого творіння. Він не працював як апостол, але працював, шукаючи любові до Бога. Хід роботи Павла також містив його особистий пошук: його пошук був не більше ніж заради його надій на майбутнє і його прагнення до хорошого місця призначення. Він не приймав рафінування під час своєї роботи, так само як і обтинання та розбір. Він вірив, що якби робота, яку він виконував, відповідала Божому бажанню, і все, що він робив, догоджало Богові, у кінцевому підсумку на нього чекала б нагорода. У його роботі не було жодного особистого досвіду – його робота була зроблена лише заради самої роботи, а не в прагненні до змін. Усе в його роботі було угодою, у ній не було ні обов’язку, ні підпорядкування Божого творіння. У ході його роботи в старому характері Павла не відбулося жодних змін. Його робота була просто служінням іншим і не могла забезпечити зміни в його характері. Павло виконував свою роботу безпосередньо, без попереднього вдосконалення чи розбору, і він був мотивований винагородою. Петро був іншим: він був тим, хто пройшов обтинання й розбір, а також тим, хто пройшов рафінування. Мета й мотивація роботи Петра докорінно відрізнялися від мети та мотивації Павла. Хоча Петро не виконав великого обсягу роботи, його характер зазнав багатьох змін, і він шукав саме істину та справжні зміни. Його робота виконувалася не просто заради самої роботи. Хоча Павло зробив багато роботи, все це було роботою Святого Духа, і хоча Павло брав участь у цій роботі, він не випробував її на собі. Петро зробив набагато менше роботи тільки тому, що Святий Дух не виконав через нього такого великого обсягу роботи. Обсяг їхньої роботи не визначав, чи були вони вдосконаленими; прагнення одного було спрямоване на отримання нагород, а прагнення іншого – на досягнення вищої любові до Бога й виконання свого обов’язку як творіння Божого в тій мірі, в якій він міг втілити прекрасний образ для того, щоб задовольнити бажання Бога. Зовні вони були різними, і так само відрізнялися їхні сутності. Ти не можеш визначити, хто з них став досконалим, ґрунтуючись на тому, скільки роботи вони виконали. Петро прагнув втілити в життя образ того, хто любить Бога, бути тим, хто кориться Богу, бути тим, хто приймає розбір та обтинання, і бути тим, хто виконує свій обов’язок як творіння Боже. Він зміг присвятити себе Богу, віддати всього себе в руки Бога й коритися Йому до самої смерті. Це було те, що він вирішив зробити, і, більше того, саме цього він і досягнув. Це – основна причина, з якої, врешті-решт, його кінець відрізнявся від кінця Павла. Робота, яку Святий Дух здійснив у Петрові, полягала в тому, щоб зробити його досконалим, а робота, яку Святий Дух виконав у Павлові, полягала в тому, щоб використовувати його. Це тому, що їхня природа та їхні погляди на пошуки були різними. Обидва мали роботу Святого Духа. Петро застосував цю роботу до себе, а також надав її іншим; Павло тим часом тільки надав іншим усю повноту роботи Святого Духа, а сам нічого від того не отримав. Таким чином, після того, як він стільки років мав досвід роботи Святого Духа, зміни в Павлові були близькі до нуля. Він усе ще залишався майже у своєму природному стані, і він усе ще був колишнім Павлом. Справа була лише в тому, що, витримавши труднощі багатьох років роботи, він навчився «працювати» та навчився витривалості, але його стара природа – його вкрай конкурентна й корислива природа – усе ще залишалася. Пропрацювавши стільки років, він не знав свого зіпсованого характеру і не позбувся свого старого характеру, і це все ще було чітко помітно в його роботі. У нього було просто більше досвіду роботи, але сам по собі такий невеликий досвід був нездатний змінити його та не міг змінити його погляди на існування або значення його пошуку. Хоча він багато років працював для Христа й ніколи більше не переслідував Господа Ісуса, у його серці не відбулося жодних змін у його пізнанні Бога. Це означає, що він працював не для того, щоб присвятити себе Богу, а радше був змушений працювати заради свого майбутнього кінцевого призначення. Бо на початку він переслідував Христа й не підкорився Христу; він був за своєю суттю бунтівником, який свідомо виступав проти Христа, і тим, хто не мав жодного уявлення про роботу Святого Духа. Коли його робота була майже завершена, він усе ще не знав роботи Святого Духа і просто діяв за власним бажанням відповідно до свого власного характеру, не звертаючи анінайменшої уваги на волю Святого Духа. І тому його природа була ворожа Христу й не корилася істині. Хтось на зразок нього, кого полишила робота Святого Духа, хто не знав роботи Святого Духа, і хто також протистояв Христу – як така людина могла бути спасенною? Те, чи може людина бути спасенна, чи ні, залежить не від того, скільки роботи вона виконує або скільки вона присвячує, а від того, чи знає вона роботу Святого Духа чи ні, чи може вона застосовувати істину на практиці і чи відповідають істині її погляди на пошук.

Хоча природні одкровення дійсно відбулися після того, як Петро почав слідувати за Ісусом, за своєю природою він від початку був тим, хто був готовий підкоритися Святому Духу та шукати Христа. Його послух Святому Духу був чистим: він не шукав слави й багатства, але замість цього керувався послухом істині. Хоча Петро тричі заперечував, що знає Христа, і хоча він спокушав Господа Ісуса, така незначна людська слабкість ніяк не стосувалася його природи, вона не вплинула на його майбутні пошуки, і вона не може бути достатнім доказом того, що його спокуса була дією антихриста. Нормальна людська слабкість – це те, що поділяють усі люди в світі; чи ти очікуєш, що Петро був іншим? Хіба люди не дотримуються певних поглядів на Петра, тому що він зробив кілька нерозумних помилок? І хіба люди не обожнюють так Павла через усю виконану ним роботу і всі написані ним послання? Як може людина бачити наскрізь, бачити саму сутність людини? Чи дійсно ті, хто має розважливість, можуть побачити щось таке незначне? Хоча багаторічні болісні переживання Петра не описані в Біблії, це не доводить, що в Петра не було реального досвіду або що Петра не було вдосконалено. Як людина може повністю осягнути Божу роботу? Записи в Біблії не були особисто відібрані Ісусом, вони були укладені пізнішими поколіннями. Якщо це так, то хіба все, що було записано в Біблії, не було вибрано відповідно до уявлень людини? Більше того, кінець Петра й Павла чітко не вказаний у посланнях, тому людина судить про Петра й Павла відповідно до свого власного сприйняття й на основі своїх власних уподобань. І оскільки Павло виконав так багато роботи, оскільки його «внесок» був такий великий, він завоював довіру мас. Хіба людина не зосереджується тільки на поверховому? Як може людина бачити наскрізь, бачити саму сутність людини? Не кажучи вже про те, що, оскільки Павло був об’єктом поклоніння протягом тисячоліть, хто наважиться необачно заперечувати його роботу? Петро був усього лише рибалкою, тож як його внесок міг бути таким же великим, як внесок Павла? Із точки зору внесків, які вони зробили, Павло повинен був бути винагороджений раніше Петра, і він повинен був мати більше підстав на отримання схвалення від Бога. Хто б міг подумати, що у Своєму поводженні з Павлом Бог просто змусив його діяти через свої дари, у той час як Петра Бог зробив досконалим. Це ні в якому разі не означає, що Господь Ісус від самого початку збудував плани для Петра й Павла: радше вони були вдосконалені або залучені до роботи відповідно до притаманної їм природи. Отже, те, що бачать люди, – це просто зовнішній внесок людини, тоді як те, що бачить Бог, – це сутність людини, а також шлях, яким людина йде від самого початку, і мотивація, що лежить в основі пошуку людини. Люди оцінюють людину відповідно до своїх уявлень і відповідно до свого власного сприйняття, однак остаточний кінець людини не визначається на підставі її зовнішніх проявів. І тому Я кажу, що якщо шлях, яким ти йдеш від самого початку, – це шлях успіху, і твоя точка зору на пошук від самого початку правильна, тоді ти подібний до Петра; якщо шлях, яким ти йдеш, – це шлях невдачі, тоді яку б ціну ти не заплатив, твій кінець все одно буде таким, як у Павла. У будь-якому разі, твоє місце призначення і те, чи досягнеш ти успіху або зазнаєш невдачі, визначається тим, чи є шлях, який ти шукаєш, правильним чи ні, а не твоєю відданістю або ціною, яку ти платиш. Сутність Петра й Павла та цілі, які вони перед собою ставили, були різними; людина не здатна відкрити ці речі, і тільки Бог може знати їх сповна. Бо те, що бачить Бог, – це сутність людини, тоді як людина нічого не знає про свою власну сутність. Людина не здатна побачити сутність всередині людини або її дійсний духовний стан і, отже, не здатна визначити причини невдач та успіхів Павла й Петра. Причина того, чому більшість людей шанує Павла, а не Петра, полягає в тому, що Павла було використано для громадської роботи, а людина здатна сприймати таку роботу, і тому люди визнають «досягнення» Павла. Досвід Петра, між тим, невидимий для людини, і те, що він шукав, недосяжно для людини, і тому люди не цікавляться Петром.

Петро став досконалим завдяки досвіду розбору та рафінування. Він сказав: «Я повинен завжди задовольняти Боже бажання. У всьому, що я роблю, я прагну тільки задовольнити бажання Бога, і незалежно від того, покараний я або засуджений, я все одно щасливий так чинити». Петро віддав усього себе Богу, і вся його робота, слова і все життя були заради любові до Бога. Він був тим, хто шукав святості, і чим більше він переживав, тим сильнішою ставала його любов до Бога глибоко в його серці. Павло, тим часом, виконував тільки зовнішню роботу, і хоча він теж старанно працював, його труди були спрямовані на те, щоб правильно виконувати свою роботу й завдяки цьому здобути нагороду. Якби він знав, що не отримає жодної нагороди, він би кинув свою роботу. Петра ж турбувала істинна любов у його серці, а також те, що було практичним і могло бути досягнуто. Він переймався не тим, чи отримає він нагороду, а тим, чи можливо змінити свій характер. Павло дбав про те, щоб працювати ще старанніше, він дбав про зовнішню працю і відданість, а також про вчення, з якими не стикалися нормальні люди. Він не дбав ні про зміни глибоко всередині себе, ні про істинну любов до Бога. Досвід Петра був спрямований на те, щоб досягти істинної любові й істинного пізнання Бога. Його досвід був спрямований на те, щоб здобути тісніші відносини з Богом і жити практичним життям. Робота Павла була виконана через те, що було довірено йому Ісусом, і для того, щоб отримати те, чого він жадав, але це не було пов’язано з його знанням себе й Бога. Його робота була виключно заради того, щоб уникнути кари й суду. Те, чого шукав Петро, – це чиста любов, а те, чого шукав Павло, – це вінець праведності. Петро випробував на собі багаторічну роботу Святого Духа й отримав практичне знання Христа, а також глибоке знання самого себе. Отже, Його любов до Бога була чистою. Довгі роки рафінування піднесли його знання про Ісуса й життя, і його любов була безумовною любов’ю, це була невимушена любов, і він нічого не просив взамін, як і не сподівався на будь-які блага. Павло працював багато років, але він не володів глибокими знаннями про Христа, і його знання про себе також були жалюгідно малі. У нього просто не було любові до Христа, і його робота та курс, яким він рухався, були спрямовані на те, щоб отримати фінальні лаври. Він шукав найпишніший вінець, а не найчистішу любов. Він шукав не активно, а пасивно; він не виконував свій обов’язок, але був змушений виконувати свій пошук після того, як був захоплений роботою Святого Духа. І таким чином, його пошук не доводить, що він був підхожим творінням Божим; саме Петро був підхожим творінням Божим, яке виконало свій обов’язок. Людина думає, що всі ті, хто робить внесок Богові, повинні отримати нагороду, і що чим більший внесок, тим більше само собою зрозумілим вважається, що вони повинні отримати Божу прихильність. Суть людської точки зору полягає в очікуванні плати за докладені зусилля, і вона не прагне активно виконувати свій обов’язок як творіння Боже. Що стосується Бога, то чим більше люди прагнуть істинної любові до Бога і повного послуху Богу, що також означає прагнення виконувати свій обов’язок як творіння Боже, тим більше вони здатні отримати Боже схвалення. Точка зору Бога полягає в тому, щоб вимагати, щоб людина повернула собі свій первісний обов’язок і статус. Людина – творіння Боже, і тому людина не повинна брати на себе занадто багато, ставлячи якісь вимоги Богові, і не повинна робити нічого, крім виконання свого обов’язку як творіння Божого. Місця призначення Павла й Петра визначалися на основі того, чи могли вони виконувати свій обов’язок як Божі творіння, а не відповідно до розміру їхнього внеску; їхні місця призначення визначалися з огляду на те, чого вони прагнули від самого початку, а не відповідно до того, скільки роботи вони виконали, або до оцінки їх іншими людьми. Отже, прагнення активно виконувати свій обов’язок як творіння Боже – це шлях до успіху; пошук шляху істинної любові до Бога – це найправильніший шлях; прагнення до змін у своєму старому характері і пошук чистої любові до Бога – це шлях до успіху. Такий шлях до успіху – це шлях відновлення первісного обов’язку, а також первісного вигляду Божого творіння. Це – шлях відновлення, і це також мета всієї Божої роботи від початку до кінця. Якщо пошук людини заплямовано особистими надмірними вимогами й нераціональними прагненнями, то досягнутим результатом не будуть зміни в характері людини. Це суперечить роботі відновлення. Це, безсумнівно, – не робота, яку здійснює Святий Дух, і тому це доводить, що пошук такого роду не схвалює Бог. Яке значення має пошук, не схвалений Богом?

Робота, виконана Павлом, була виставлена напоказ перед людиною, але що стосується того, наскільки чиста була його любов до Бога і як сильно він любив Бога в глибині свого серця – цього людина бачити не може. Людина може тільки бачити роботу, яку він зробив, на підставі якої людина знає, що його, безсумнівно, використовував Святий Дух, і тому людина думає, що Павло був кращим за Петра, що його робота була більшою, тому що він міг забезпечувати церкви. Петро спирався тільки на свій особистий досвід і здобув лише кількох людей під час своєї періодичної роботи. Після нього збереглося лише кілька маловідомих послань, але хто знає, наскільки великою була його любов до Бога глибоко в його серці? Щодня Павло трудився для Бога: доки була робота, він виконував її. Він відчував, що таким чином він зможе отримати вінець і зможе задовольнити Бога, але він не шукав способів змінити себе через свою роботу. Усе в житті Петра, що не відповідало Божому бажанню, змушувало його почуватися ніяково. Якщо щось не відповідало Божому бажанню, він був сповнений каяття і шукав відповідний спосіб, за допомогою якого він міг намагатися задовольнити Боже серце. Навіть у найменш суттєвих аспектах свого життя він усе одно вимагав від себе задовольняти Боже бажання. Він був не менш вимогливим, коли справа стосувалася його старого характеру, завжди суворим у своїх вимогах до себе, з тим щоб усе більше заглиблюватися в істину. Павло шукав лише поверхової репутації і статусу. Він прагнув показати себе перед людьми й не прагнув домогтися будь-якого більш глибокого прогресу у входженні в життя. Його хвилювало вчення, а не реальність. Деякі люди кажуть: «Павло так багато зробив для Бога, чому Бог не згадав про нього? Петро виконав лише невелику роботу для Бога й не зробив значного внеску в церкви, тож чому він став досконалим?». Петро любив Бога до певної міри, чого вимагав Бог; тільки такі люди, як він, мають свідчення. А що ж із Павлом? До якої міри Павло любив Бога? Ти знаєш? Для чого була виконана робота Павла? І для чого була виконана робота Петра? Петро зробив не так вже й багато роботи, але чи тобі відомо, що було глибоко в його серці? Робота Павла стосувалася забезпечення церков і підтримки церков. Те, що пережив Петро, – це зміни в його характері життя; він відчув на собі любов до Бога. Тепер, коли ти знаєш відмінності в їхній сутності, ти можеш побачити, хто, у кінцевому підсумку, дійсно вірив у Бога, а хто не вірив у Бога по-справжньому. Один із них по-справжньому любив Бога, а інший не любив Бога по-справжньому; один зазнав змін у своєму характері, а інший – ні; один служив смиренно, і його нелегко було помітити людям, а іншому поклонялися люди, і він був великою постаттю; один шукав святості, а інший – ні, і хоча він не був нечистий, він не мав чистої любові; один володів істинною людською сутністю, а інший – ні; один мав розсудливість творіння Божого, а інший – ні. Такими є відмінності в сутності Павла й Петра. Шлях, яким ішов Петро, був шляхом успіху, який також був шляхом досягнення відновлення нормальної людської сутності й відновлення обов’язку Божого творіння. Петро представляє всіх тих, хто досяг успіху. Шлях, пройдений Павлом, був шляхом невдач, і він представляє всіх тих, хто тільки підкоряється і витрачає себе поверхово, і не має щирого боголюбного серця. Павло представляє всіх тих, хто не володіє істиною. У своїй вірі в Бога Петро прагнув догодити Богові в усьому і прагнув коритися всьому, що виходило від Бога. Без найменшої скарги він був здатний прийняти кару й суд, а також рафінування, скорботи і нестатки у своєму житті, ніщо з чого не могло змінити його боголюбне серце. Хіба це – не вища любов до Бога? Хіба це не було виконанням обов’язку Божого творіння? Чи в карі, суді чи в скорботі, ти завжди можеш досягти слухняності аж до смерті, і це те, чого має досягати Боже творіння, це – чистота любові до Бога. Якщо людина може досягти цього, значить, вона є підхожим творінням Бога, і немає нічого, що краще задовольняло б бажання Творця. Уяви, що ти здатен працювати для Бога, але ти не коришся Богу і не здатен по-справжньому любити Бога. Таким чином, ти не тільки не виконаєш обов’язок творіння Божого, але й будеш засуджений Богом, тому що ти – той, хто не володіє істиною, хто не здатний коритися Богу і хто неслухняний Богу. Ти дбаєш тільки про те, щоб працювати для Бога, і не дбаєш про те, щоб застосовувати істину на практиці або пізнавати себе. Ти не розумієш і не знаєш Творця, не коришся Творцеві і не любиш Його. Ти – той, хто від природи неслухняний Богу, і тому такі люди не є улюбленими Творця.

Деякі люди кажуть: «Павло зробив величезну роботу, і він звалив на свої плечі величезний тягар заради церков і зробив такий великий внесок у них. Тринадцять послань Павла підтверджують 2 000-річний період Благодаті й поступаються тільки чотирьом Євангеліям. Хто може зрівнятися з ним? Ніхто не може розшифрувати одкровення Івана, в той час як послання Павла дають життя, а виконана ним робота принесла користь церквам. Хто ще міг би досягти таких результатів? А яку роботу виконав Петро?». Коли людина оцінює інших, вона робить це відповідно до їхнього внеску. Коли Бог оцінює людину, Він робить це відповідно до природи людини. Серед тих, хто шукає життя, Павло був тим, хто не знав своєї власної сутності. Він у жодному разі не був смиренним або слухняним, як і не знав він своєї сутності, яка була в протистоянні з Богом. Отже, він був тим, хто не здобув детального досвіду, і був тим, хто не застосовував істину на практиці. Петро був іншим. Він знав свої недоліки, слабкості і свій зіпсований характер як творіння Боже, і тому в нього був шлях практики задля зміни свого характеру; він не був одним із тих, у кого було тільки вчення, але не було жодної реальності. Ті, хто змінюється, – це нові люди, які були спасенні, це ті, хто підхожий у пошуку істини. Люди, які не змінюються, належать до тих, хто від природи застарів; це ті, хто не спасенний, тобто ті, хто Богу огидний і кого Він відкидає. Бог не згадає про них, якою б великою не була їхня робота. Коли ти порівнюєш це зі своїм власним пошуком, має бути самоочевидним те, чи є ти в кінцевому підсумку такою ж людиною, як Петро чи Павло. Якщо в тому, що ти шукаєш, усе ще немає істини, і якщо навіть сьогодні ти все ще так само зарозумілий і зухвалий, як Павло, і досі так само говіркий і хвалькуватий, як він, то ти, без сумніву, виродженець, який зазнає невдачі. Якщо ти шукаєш того ж, що й Петро, якщо ти шукаєш практики і справжніх змін, і не зарозумілий або свавільний, але прагнеш виконувати свій обов’язок, тоді ти будеш Божим творінням, здатним досягти перемоги. Павло не знав своєї власної сутності або зіпсованості, і тим більше він не знав свого власного непослуху. Він ніколи не згадував про свою мерзенну непокору Христу й не відчував надмірного жалю. Він дав лише коротке пояснення, і глибоко у своєму серці він не підкорився Богу повністю. Хоча він упав по дорозі в Дамаск, він не заглядав глибоко всередину себе. Він був задоволений тим, що просто продовжував працювати, і не вважав пізнання себе й зміну свого старого характеру найбільш важливим із питань. Він був задоволений тим, що просто говорив істину, допомагав іншим, що було як бальзам для його совісті, і більше не переслідував учнів Ісуса, щоб утішитися і пробачити себе за свої минулі гріхи. Мета, яку він переслідував, була не більше ніж майбутнім вінцем і короткочасною роботою; метою, яку він переслідував, була рясна благодать. Він не шукав достатньої істини і не прагнув глибше проникнути в істину, яку раніше не розумів. Тому можна сказати, що його знання про себе було помилковим, і він не прийняв ані кари, ані суду. Те, що він був здатний працювати, не означає, що він володів знанням про свою власну природу або сутність; його увага була зосереджена тільки на зовнішніх практиках. Більше того, він прагнув не до зміни, а до знання. Його робота була повністю результатом явлення йому Ісуса по дорозі в Дамаск. Це не було тим, що він вирішив робити спочатку, і це не була робота, яка відбулася після того, як він прийняв обтинання свого старого характеру. Незалежно від того, як він працював, його старий характер не змінився, і тому його робота не спокутувала його минулі гріхи, а просто відігравала певну роль серед церков того часу. Для такої людини, як ця, чий старий характер не змінився, тобто хто не отримав спасіння й був ще більш позбавлений істини, він був абсолютно нездатний стати одним із тих, кого прийняв Господь Ісус. Він не був тим, хто був сповнений любові й боязні перед Ісусом Христом, як і не був вправним у пошуку істини, і тим більше не був тим, хто шукав таємницю втілення. Він був просто тим, хто був вправний у софістиці і не поступався нікому, хто був вищим за нього або володів істиною. Він заздрив людям або істинам, які суперечили йому або ворогували з ним, надаючи перевагу тим обдарованим людям, які представляли собою величний образ і володіли глибокими знаннями. Йому не подобалося спілкуватися з бідними людьми, які шукали істинний шлях і не піклувалися ні про що, крім істини, а натомість він спілкувався з високопоставленими діячами релігійних організацій, які говорили тільки про вчення й мали багаті знання. У нього не було любові до нової роботи Святого Духа, і він не дбав про рух нової роботи Святого Духа. Натомість він віддавав перевагу тим правилам і вченням, які були вищими за загальні істини. За своєю вродженою сутністю і всім тим, до чого він прагнув, він не заслуговує називатися християнином, який шукав істину, а тим більше вірним слугою в домі Божому, бо його лицемірство було занадто велике, а непослух – занадто тяжкий. Хоча він відомий як слуга Господа Ісуса, він зовсім не був гідний увійти у ворота Царства Небесного, бо його дії від початку до кінця не можна назвати праведними. Його можна просто розглядати як людину, яка була лицемірною і творила неправду, але в той же час працювала для Христа. Хоча його не можна назвати злим, його цілком можна назвати людиною, яка творила неправду. Він виконав багато роботи, але про нього слід судити не за кількістю виконаної ним роботи, а тільки за її якістю й суттю. Тільки так можна дістатися до суті цього питання. Він завжди вірив: «Я здатний працювати, я кращий, ніж більшість людей; я уважний до тягаря Господа, як ніхто інший, і ніхто не кається так глибоко, як я, бо велике світло осяяло мене, і я побачив велике світло, і тому моє покаяння глибше, ніж будь-яке інше». У той час саме це він думав у своєму серці. Наприкінці своєї роботи Павло сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, мені призначається вінок праведности». Його боротьба, робота й курс були повністю спрямовані на досягнення вінця праведності, і він не прагнув активно просуватися вперед. Хоча він не був поверховий у своїй роботі, можна сказати, що його робота була виконана просто для того, щоб виправити його помилки, загладити звинувачення його совісті. Він тільки сподівався завершити свою роботу, закінчити свій курс і провести свою боротьбу якомога швидше, щоб якомога швидше отримати свій жаданий вінець праведності. Чого він пристрасно бажав, так це не зустрітися з Господом Ісусом, маючи свій досвід та істинні знання, а якомога швидше завершити свою роботу, щоб отримати нагороду, яку забезпечила йому його робота, коли він зустрів Господа Ісуса. Він використовував свою роботу, щоб заспокоїти себе й укласти угоду в обмін на майбутній вінець. Він шукав не істину або Бога, а тільки вінець. Яким чином такий пошук може відповідати стандарту? Його мотивація, його робота, ціна, яку він заплатив, і всі його зусилля – його чудові фантазії пронизували все це, і він працював повністю відповідно до своїх власних бажань. У всій його роботі не було анінайменшого бажання платити ціну, яку він платив; він просто залучився до укладання угоди. Його зусилля не були добровільними задля виконання його обов’язку, але були докладені добровільно задля досягнення мети угоди. Чи є якась цінність у таких зусиллях? Хто б похвалив його нечисті зусилля? Хто зацікавлений у таких зусиллях? Його робота була сповнена мрій про майбутнє, сповнена чудових планів і не містила шляху, за допомогою якого можна було б змінити характер людини. Так багато його доброзичливості було облудою; його робота не забезпечувала життя, а була удаваною ввічливістю; це було укладення угоди. Як така робота може привести людину на шлях відновлення її первісного обов’язку?

Петро шукав тільки те, що було за серцем Божим. Він прагнув виконати Боже бажання, і, незважаючи на страждання й негаразди, він все одно був готовий виконати Боже бажання. Немає більшого прагнення для віруючого в Бога. Те, чого прагнув Павло, було заплямовано його власною плоттю, його власними уявленнями, його власними планами й задумами. Він ні в якому разі не був підхожим Божим творінням, не був тим, хто прагнув виконати Боже бажання. Петро прагнув підкоритися Божому керуванню, і хоча робота, яку він виконував, була невелика, мотивація його пошуку та шлях, яким він ішов, були правильними; хоча він не зміг здобути багато людей, він зміг шукати шлях істини. Через це можна сказати, що він був підхожим творінням Бога. Сьогодні, навіть якщо ти не є працівником, ти повинен бути в змозі виконувати обов’язки Божого творіння й прагнути підкорятися всім Божим вказівкам. Ти повинен бути здатним коритися всьому, що говорить Бог, і проходити всілякі негаразди й рафінування, і хоча ти слабкий, у своєму серці ти все одно повинен бути здатним любити Бога. Ті, хто бере на себе відповідальність за своє власне життя, готові виконувати обов’язок творіння Божого, і точка зору таких людей на пошук є правильною. Це – люди, які потрібні Богу. Якщо ти виконав багато роботи, й інші отримали твої вчення, але ти сам не змінився, і не приніс жодного свідчення, або не отримав ніякого істинного досвіду, так що в кінці твого життя все ще нічого з того, що ти зробив, не є свідченням, то хіба ти той, хто змінився? Хіба ти той, хто шукає істину? У той час Святий Дух використовував тебе, але коли Він це робив, Він працював із тією частиною тебе, яку можна було використовувати для роботи, і Він не торкався тієї частини тебе, яка для цього не підходила. Якби ти прагнув змінитися, то поступово став би досконалим у процесі використання тебе. Тим не менш, Святий Дух не бере на Себе ніякої відповідальності за те, чи будеш ти в кінцевому підсумку здобутим чи ні, і це залежить від способу твого пошуку. Якщо у твоєму особистому характері немає жодних змін, то це тому, що твоя точка зору на пошук неправильна. Якщо тобі не буде даровано жодної нагороди, то це твоя власна проблема, і це тому, що ти сам не застосовував істину на практиці й не в змозі виконати Боже бажання. Отже, немає нічого більш важливого, ніж твій особистий досвід, і немає нічого більш вирішального, ніж твоє особисте входження! Деякі люди в кінцевому підсумку скажуть: «Я зробив так багато роботи для Тебе, і хоча я, можливо, і не маю жодних видатних досягнень, все-таки я був старанним у своїх зусиллях. Хіба ти не можеш просто пустити мене на небеса, щоб я куштував плід життя?». Ти повинен знати, яких людей Я бажаю; тим, хто нечистий, не дозволяється входити в Царство, тим, хто нечистий, не дозволяється оскверняти святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще плачевно брудний, тоді для закону Небес буде нестерпно, що ти бажаєш увійти в Моє царство! Від заснування світу й до сьогоднішнього дня я ніколи не пропонував легкий доступ у Моє царство тим, хто підлещується до Мене. Це небесне правило, і ніхто не може його порушити! Ти повинен шукати життя. Сьогодні ті, хто стануть досконалими, відносяться до того ж типу людей, що й Петро: це ті, хто прагне змінити свій власний характер і хто готовий свідчити про Бога й виконувати свій обов’язок як творіння Боже. Тільки такі люди стануть досконалими. Якщо ти сподіваєшся тільки на нагороди й не прагнеш змінити свій власний характер життя, усі твої зусилля будуть марними – це непорушна істина!

Із відмінності в сутностях Петра й Павла тобі слід зрозуміти, що всі ті, хто не шукає життя, працюють марно! Ти віриш у Бога й слідуєш за Богом, і тому ти повинен мати боголюбне серце. Ти повинен відкинути свій зіпсований характер, ти повинен прагнути виконати Боже бажання, і ти повинен виконувати обов’язок Божого творіння. Оскільки ти віриш у Бога й слідуєш за Ним, ти повинен принести Йому все й не повинен робити особистий вибір або ставити вимоги, і тобі слід досягти виконання Божого бажання. Оскільки тебе було створено, ти маєш коритися Господу, Який створив тебе, бо ти за своєю суттю не владний над собою і не здатний контролювати свою власну долю. Оскільки ти – людина, яка вірить у Бога, ти повинен шукати святості й змін. Оскільки ти є творінням Божим, ти повинен дотримуватися свого обов’язку й зберігати своє місце, і ти не повинен виходити за межі свого обов’язку. Метою цього не є обмежити тебе або пригнітити тебе за допомогою вчення, натомість, це – спосіб, у який ти можеш виконувати свій обов’язок, і його можуть досягнути – і повинні досягнути – усі, хто творить праведність. Якщо ти порівняєш сутності Петра й Павла, тоді ти знатимеш, як тобі слід шукати. Зі шляхів, пройдених Петром і Павлом, один – це шлях удосконалення, а інший – шлях вигнання; Петро й Павло представляють два різні шляхи. Хоча кожен отримав роботу Святого Духа, і кожен знайшов просвітління й освічення Святого Духа, і кожен прийняв те, що було довірено йому Господом Ісусом, плід, принесений у кожному, був неоднаковим: один дійсно приніс плід, а інший – ні. Виходячи з їхньої сутності, роботи, яку вони виконували, того, що було виражено ними зовні, і їхнього остаточного кінця, тобі слід розуміти, на який шлях ти маєш ступити, яким шляхом тобі слід іти. Вони йшли двома явно різними шляхами. Павло й Петро були вираженням суті кожного зі шляхів, і тому від самого початку їх вважали типовим уособленням цих двох шляхів. Якими є ключові моменти досвіду Павла й чому він не досяг успіху? Якими є ключові моменти досвіду Петра і як він переживав процес свого удосконалення? Якщо зіставити те, про що дбав кожен із них, ти дізнаєшся, який саме тип людини хоче Бог, якою є воля Божа, яким є характер Божий, яка людина в кінцевому підсумку стане досконалою, а також яка людина не стане досконалою; ти дізнаєшся, яким є характер тих, хто стане досконалим, і який характер у тих, хто не стане досконалим – ці суттєві питання можна побачити в досвіді Петра й Павла. Бог створив усе суще, і тому Він підпорядковує все творіння Своєму пануванню і спонукає його підкоритися Своєму пануванню; Він буде керувати всім сущим, щоб усе суще було в Його руках. Усе Боже творіння, включаючи тварин, рослини, людей, гори, річки й озера – усе повинно потрапити під Його панування. Усе, що в небесах і на землі, має потрапити під Його панування. У них не може бути жодного вибору, і всі вони повинні підкоритися Його розпорядженням. Це було зумовлено Богом, і це – влада Бога. Бог наказує всьому, упорядковує і ранжує все, причому кожен класифікується за родом і займає своє власне становище згідно з Божою волею. Яким би величним воно не було, ніщо не може перевершити Бога, усе служить людству, створеному Богом, і ніщо не сміє ослухатися Бога або ставити Богові будь-які вимоги. Тому людина, як творіння Боже, також повинна виконувати свій обов’язок людини. Незалежно від того, чи є вона володарем або опікуном усього сущого, незалежно від того, наскільки високий статус людини серед усього сущого, все одно вона – лише маленька людська істота під владою Бога, і є нічим більшим, ніж незначна людська істота, творіння Бога, і вона ніколи не буде вище Бога. Як творіння Боже, людина повинна прагнути виконувати обов’язок творіння Божого та прагнути любити Бога, не роблячи іншого вибору, бо Бог гідний любові людини. Ті, хто прагне любити Бога, не повинні шукати будь-яких особистих вигод або мати особистих прагнень; це – найправильніший спосіб пошуку. Якщо те, що ти шукаєш, – істина, якщо те, що ти застосовуєш на практиці, є істиною, і якщо те, чого ти досягаєш, – це зміна твого характеру, тоді шлях, яким ти йдеш, є правильним. Якщо те, що ти шукаєш, – це плотські блага, а те, що ти застосовуєш на практиці, – це істина твоїх власних уявлень, і якщо у твоєму характері немає змін, і ти зовсім не слухняний Богу в плоті, і ти все ще живеш у невизначеності, тоді те, що ти шукаєш, безсумнівно, приведе тебе в пекло, бо шлях, яким ти йдеш, – це шлях невдачі. Те, чи буде тебе вдосконалено або вигнано, залежить від твого власного пошуку, що також означає, що успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина.