Покаяння царя Ніневії здобуває похвалу Бога Єгови

Коли новина дійшла до царя Ніневії, він встав зі свого трону, скинув плаща, покрився веретою (тобто мішковиною) й сів на попелі. Тоді він проголосив, що нікому в місті відтепер не дозволено нічого куштувати, і звелів, щоб ні вівцям, ні волам і коровам, ні іншій худобі не давали пастись і пити воду. І люди, і худоба мусили покритися мішковиною, і народ повинен був звертатися до Бога зі щирими благаннями. Цар також проголосив, що кожен мусив звернути з лихої дороги та зректися насильства, що в їхніх руках. Судячи із цієї низки дій, цар Ніневії мав у своєму серці щире покаяння. Ця низка його дій – встати з трону, скинути царського плаща, одягтись у мішковину та сісти на попелі – говорить людям, що цар Ніневії скидав свій королівський статус і вбирався у верету нарівні з простим народом. Це означає, що, почувши звістку від Бога Єгови, цар Ніневії не став далі триматися за свої лихі звичаї та насильство у своїх руках, обіймаючи свій царський сан; натомість він скинув владу, яку мав, і покаявся перед Богом Єговою. У цей час цар Ніневії каявся не як цар; він постав перед Богом, щоб покаятись і висповідати свої гріхи, як звичайний підданий Божий. Ба більше, він також звелів усьому місту покаятись і висповідати свої гріхи перед Богом Єговою так само, як це робив цар; крім того, зі Святого Письма видно, що у нього був конкретний план, як це зробити: «Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! … і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках». Будучи правителем міста, цар Ніневії мав найвищий статус і владу та міг робити що заманеться. Стикнувшись зі звісткою від Бога Єгови, він міг знехтувати цим питанням або просто покаятись і висповідати свої гріхи наодинці; що ж до того, захотіли б люди в місті покаятись чи ні, то він міг повністю знехтувати цим питанням. Однак ніневійський цар зробив зовсім не так. Він не тільки встав зі свого трону, одягнувся в мішковину, сів на попелі, покаявся та висповідав свої гріхи перед Богом Єговою, але й наказав, щоб усі люди й худоба в місті зробили те саме. Він навіть наказав людям «сильно кликати до Бога». Цією низкою дій цар Ніневії справді зробив те, що належало правителю. Його дії з тієї низки – це те, чого важко було досягти будь-якому цареві в історії людства, і справді, жоден інший цар такого не досяг. Ці дії можна назвати безпрецедентними в історії людства, і вони гідні як людського вшанування, так і наслідування. Від початку існування людства кожен цар вів своїх підданих до опору та протистояння Богу. Ніхто й ніколи не вказував своїм підданим благати Бога, щоб спокутувати своє нечестя, отримати помилування Бога Єгови й уникнути неминучого покарання. Однак цар Ніневії зміг привести своїх підданих до Бога, щоб вони навернулися до Нього, облишили свої лихі звичаї та відмовилися від насильства в їхніх руках. Ба більше, він також зміг відкинути свій трон, і за це Бог Єгова передумав і пошкодував, відвівши Свій гнів, дозволивши жителям міста вижити та зберігши їх від знищення. Дії царя можна назвати хіба що рідкісним дивом в історії людства та навіть зразковим прикладом того, як розбещене людство покаялось і висповідало свої гріхи перед Богом.

Бог бачить щире покаяння в глибині сердець ніневітян

Почувши Божу заяву, цар Ніневії та його піддані здійснили низку дій. Якою була природа цих дій і їхньої поведінки? Інакше кажучи, у чому полягала сутність їхньої поведінки в усій її повноті? Чому вони зробили те, що зробили? У Божих очах вони чистосердечно покаялися – не тільки тому, що щиро благали Бога та висповідали перед Ним свої гріхи, але й тому, що відмовилися від своєї нечестивої поведінки. Вони вчинили так, бо, почувши слова Бога, неймовірно злякалися та повірили, що Він зробить так, як сказав. Постом, носінням мішковини та сидінням у попелі вони хотіли показати свою готовність виправитись і відмовитися від нечестя, і вони молили Бога Єгову, щоб Він стримав Свій гнів, благаючи Його відвернути Своє рішення та катастрофу, що мала їх спіткати. Якщо ми дослідимо всю їхню поведінку, то побачимо, що вони вже зрозуміли, що їхні попередні нечестиві вчинки були огидні Богу Єгові, і ми також побачимо, що вони зрозуміли причину, через яку Він мав незабаром їх знищити. Ось чому всі вони побажали повністю покаятися, звернути зі своєї злої дороги й відмовитися від насильства у своїх руках. Інакше кажучи, щойно вони дізналися про заяву Бога Єгови, кожнісінький із них відчув страх у своєму серці; вони припинили свою нечестиву поведінку та більше не чинили тих учинків, які були настільки огидні Богу Єгові. Крім того, вони благали Бога Єгову пробачити їхні минулі гріхи та не ставитися до них відповідно до їхніх минулих учинків. Вони були готові ніколи більше не чинити нечестя та діяти згідно з настановами Бога Єгови, якщо тільки можна було б ніколи більше не гнівити Бога Єгову. Їхнє покаяння було щирим і глибоким. Воно йшло з глибини їхніх сердець, було непідробним і неминущим.

Щойно всі жителі Ніневії, від царя до простого люду, дізналися, що Бог Єгова гнівається на них, Бог ясно й чітко побачив кожну їхню подальшу дію та їхню поведінку в усій її повноті, а також кожне рішення й вибір, які вони робили. Божі почуття змінилися відповідно до їхньої поведінки. Яким був настрій Бога саме в той момент? Біблія може відповісти тобі на це запитання. У Святому Письмі записано такі слова: «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йона 3:10). Хоча Бог передумав, у Його настрої не було нічого складного. Він просто перейшов від виявлення Свого гніву до вгамування Свого гніву, а потім вирішив не наводити катастрофу на місто Ніневію. Причина, чому Боже рішення – пощадити ніневітян від катастрофи – було таким швидким, полягає в тому, що Бог зазирнув у серце кожної людини в Ніневії. Він побачив, що вони мали в глибині своїх сердець: їхнє щире покаяння та сповідь у своїх гріхах, їхню щиру віру в Нього, їхнє глибоке розуміння того, як їхні нечестиві вчинки розгнівали Його характер, і, як наслідок, страх перед неминучим покаранням Бога Єгови. Водночас Бог Єгова також почув їхні молитви, які йшли з глибини їхніх сердець, благаючи Його більше не гніватися на них, щоб вони могли уникнути цієї катастрофи. Коли Бог побачив усі ці факти, Його гнів потроху згас. Яким би великим до цього не був Його гнів, Його серце зворушилося, коли Він побачив щире покаяння в глибині сердець цих людей, і тому Йому не стало духу навести на них катастрофу, і Він перестав на них гніватися. Натомість Він продовжив виявляти до них Свою милість і терпимість, продовжив направляти їх і забезпечувати.

Якщо твоя віра в Бога справжня, ти часто отримуватимеш Його піклування

У зміні Божих намірів щодо мешканців Ніневії не було жодних вагань або чогось неоднозначного чи невизначеного. Навпаки, це було перетворення чистого гніву на чисту терпимість. Це справжнє одкровення Божої сутності. У Своїх діяннях Бог ніколи не буває нерішучим або невпевненим; усі принципи та цілі, що стоять за Його діяннями, ясні та прозорі, чисті й бездоганні, абсолютно без домішок якихось хитрощів або підступів. Інакше кажучи, сутність Бога не містить ні темряви, ні зла. Бог розгнівався на ніневітян за те, що перед Його очима постали їхні нечестиві вчинки; тоді Його гнів походив від Його сутності. Однак коли Божий гнів розвіявся та Він знову обдарував жителів Ніневії Своєю терпимістю, усе, що Він відкрив, усе одно було Його власною сутністю. Уся ця зміна відбулася через зміну в ставленні людини до Бога. За весь цей період часу не змінився ні Божий непорушний характер, ні Божа толерантна сутність, ні Божа любляча й милосердна сутність. Коли люди здійснюють нечестиві вчинки й ображають Бога, Він обрушує на них Свій гнів. Коли люди по-справжньому каються, почуття Бога змінюються, і Його гнів ущухає. Коли люди продовжують уперто протистояти Богові, Його лють невпинна, і Його гнів помалу давить на них, доки вони не будуть знищені. Такою є сутність Божого характеру. Що б не виявляв Бог – гнів чи милість і люблячу доброту, – саме поведінка людини, її вчинки та ставлення до Бога, яке людина має в глибині свого серця, визначають те, що виявляється в одкровенні Божого характеру. Якщо Бог постійно піддає Своєму гніву одну людину, серце цієї людини, безсумнівно, противиться Богові. Оскільки ця людина ніколи по-справжньому не каялася, не схиляла голову перед Богом і не мала істинної віри в Бога, вона ніколи не набувала Божого милосердя й терпимості. Якщо хтось часто отримує Боже піклування, Його милосердя та Його терпимість, то, без сумніву, ця людина має у своєму серці істинну віру в Бога, і її серце не противиться Богові. Така людина часто щиро кається перед Богом; тому, навіть якщо на неї часто сходить Божа дисципліна, Його гнів на неї не сходитиме.

Ця коротка розповідь дозволяє людям побачити Боже серце, побачити реальність Його сутності, побачити, що Божий гнів і зміни Його почуттів не є безпричинними. Незважаючи на різкий контраст, який Бог продемонстрував, коли Він гнівався та коли Його почуття змінилися, що змушує людей вважати, ніби між цими двома аспектами Божої сутності – Його гнівом і Його терпимістю – існує великий контраст або розрив, ставлення Бога до покаяння ніневітян іще раз дозволяє людям побачити інший бік істинного Божого характеру. Зміна Божих почуттів справді дозволяє людству ще раз побачити істину Божого милосердя й люблячої доброти та побачити істинне одкровення Божої сутності. Людство має лише визнати, що Боже милосердя й любляча доброта – це не міфи й не вигадки. Причина в тому, що Божі почуття в той момент були щирими, і зміна в Божих почуттях була щирою: Бог дійсно знову подарував людству Своє милосердя й терпимість.

Щире покаяння в серцях ніневітян здобуває їм Божу милість і змінює їхні власні результати

Чи була між зміною Божих почуттів і Його гнівом якась суперечність? Звісно, що ні! Це пояснюється тим, що терпимість Бога в той конкретний час мала свою причину. Що ж це може бути за причина? Та, що наведена в Біблії: «Усі люди звернули зі своєї злої дороги» та «від насильства, що в їхніх руках».

Під цією «злою дорогою» мається на увазі не кілька злих учинків, а джерело зла, з якого витікає поведінка людей. «Звернути зі злої дороги» значить, що люди, про яких ідеться, ніколи більше не коїтимуть таких учинків. Інакше кажучи, вони більше ніколи не поводитимуться так зле; і метод, і джерело, і мета, і намір, і принцип їхніх дій змінилися; ці люди більше ніколи не використовуватимуть такі методи й принципи, щоб приносити своїм серцям утіху та щастя. «звернути» у виразі «звернути від насильства у своїх руках» означає «відмовитись або відкинути, повністю порвати з минулим і ніколи не обертатися назад». Коли жителі Ніневії відмовилися від насильства у своїх руках, це стало доказом і символом їхнього щирого покаяння. Бог спостерігає і за зовнішнім виглядом людей, і за їхніми серцями. Коли Бог незаперечно побачив у серцях ніневітян щире покаяння, а також побачив, що вони звернули зі злої дороги та відмовилися від насильства у своїх руках, Його почуття змінилися. Це означає, що через поведінку та дії цих людей, те, як вони по-різному чинили, а також їхні правдиві сповіді та покаяння в гріхах у їхніх серцях почуття й наміри Бога змінилися, і Він відступив від Свого рішення та не став їх карати чи знищувати. Так жителі Ніневії досягли для себе іншого результату. Вони відкупили своє життя й водночас здобули Божу милість і терпимість, і тоді Бог також відвернув Свій гнів.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»