Кожен із вас має ще раз ретельно вивчити, як він вірив у Бога протягом життя, щоб визначити, чи, слідуючи за Богом, він дійсно зрозумів, дійсно збагнув і дійсно пізнав Бога; чи дійсно він знає, як Бог ставиться до різних типів людей; і чи дійсно він розуміє роботу, яку над ним вершить Бог, і те, як Бог визначає кожен його вчинок. Цей Бог, який поруч із тобою та скеровує напрям твого поступу, визначає твою долю та забезпечує твої потреби, – наскільки ти врешті-решт Його розумієш? Скільки ти насправді знаєш про цього Бога? Чи знаєш ти, яку роботу Він вершить над тобою кожнісінький день? Чи знаєш ти принципи та цілі, на яких Він ґрунтує кожну Свою дію? Чи знаєш ти, як Він тебе скеровує? Чи знаєш ти, за допомогою яких засобів Він тебе забезпечує? Чи знаєш ти, якими способами Він тебе веде? Чи знаєш ти, що Він хоче від тебе отримати та чого Він хоче в тобі досягти? Чи знаєш ти, як Він ставиться до різних варіантів твоєї поведінки? Чи знаєш ти, любий ти Йому або ні? Чи знаєш ти джерело Його радості, гніву, суму та втіхи, думки й ідеї за ними та Його сутність? Зрештою, чи знаєш ти, який Він Бог – той Бог, у якого ти віриш? Може, ти ніколи не усвідомлював ці та подібні запитання чи не задумувався про них? Шукаючи віри в Бога, чи ти колись розвіював свої помилкові уявлення про Нього шляхом справжнього оцінювання та переживання Божих слів? Чи досягав ти справжнього послуху та любові після отримання Божої дисципліни та виправлення? Чи було таке, що ти посеред Божої кари й суду пізнавав бунтарство й сатанинську натуру людини та здобував крихту розуміння про Божу святість? Чи почав ти під проводом і просвітленням Божих слів по-новому дивитися на життя? Чи відчував ти посеред посланих Богом випробувань, як Він не терпить людські проступки, а також чого Він від тебе вимагає та як Він тебе спасає? Якщо ти не знаєш, що значить не розуміти Бога чи як розвіяти ці помилкові уявлення, то можна сказати, що ти ніколи насправді не спілкувався з Богом і ніколи Його не розумів, або принаймні можна сказати, що ти ніколи не хотів Його розуміти. Якщо ти не знаєш, що таке Божі дисципліна й виправлення, то ти, безперечно, не знаєш, що таке послух і любов, або принаймні ти ніколи насправді не слухався Бога чи не любив Його. Якщо ти ніколи не відчував на собі Божу кару й суд, то ти, безперечно, не пізнаєш, що таке Його святість, і ще менше розумітимеш, що таке людське бунтарство. Якщо ти насправді ніколи правильно не дивився на життя й не мав правильної цілі в житті, а досі розгублений і нерішучий щодо свого майбутнього шляху в житті настільки, що не зважуєшся рухатись уперед, то немає сумніву, що ти ніколи не отримував Боже просвітлення та провід; можна також сказати, що Божі слова тебе насправді ніколи не живили й не наповнювали наново. Якщо ти ще не проходив Божих випробувань, то годі й казати, що ти, безсумнівно, не дізнаєшся, що таке Божа нетерпимість до людських проступків, і не зрозумієш того, що Бог зрештою від тебе вимагає, і тим паче того, яка ж зрештою Його робота управління людьми та спасіння людей. Скільки б років людина не вірила в Бога, та якщо вона ніколи не переживала й не усвідомлювала нічого з Божих слів, то вона певно не йде шляхом до спасіння, її віра в Бога певно не має справжнього змісту, її знання про Бога також певно відсутнє, і годі й казати, що вона геть не уявляє, що таке шанувати Бога.

Атрибути Бога й Божа природа, сутність Бога, характер Бога – усе це було відкрито людству в Його словах. Коли людина проживатиме Божі слова, то, втілюючи їх у життя, вона усвідомить ціль за словами, які промовляє Бог, і усвідомить джерело та контекст Божих слів, і усвідомить та оцінить запланований ефект Божих слів. Для людства все це речі, які людина мусить прожити, усвідомити та здобути, щоб здобути істину й життя, усвідомити Божі наміри, пройти трансформацію свого характеру та стати здатною коритися Божому царюванню й упорядкуванню. Проживаючи, усвідомлюючи та здобуваючи ці речі, людина водночас поступово отримає розуміння Бога, і в той же час вона отримає різні ступені знання про Нього. Це розуміння та знання походять не з того, що людина уявила чи створила, а радше з того, що вона оцінює, проживає, відчуває та підтверджує в собі. Лише після того як людина оцінює, проживає, відчуває та підтверджує ці речі, її знання про Бога набуває вмісту; лише знання, яке людина тоді набуває, є фактичним, дійсним і точним, і цей процес – здобуття справжнього розуміння та знання Бога шляхом оцінювання, проживання, відчуття та підтвердження Його слів – є не що інше, як справжнє спілкування між людиною й Богом. Посеред такого спілкування людина починає справді розуміти й осягати Божі наміри, справді розуміти й знати атрибути Бога й Божу природу, справді розуміти й знати Божу сутність, поступово починає розуміти й знати Божий характер, приходить до справжньої впевненості в тому, що Бог має владу над усім створеним, і до правильного визначення цього факту, та здобуває суттєве знання про те, Ким Бог є та яке в Нього положення, і ставлення до цього. Посеред такого спілкування людина крок за кроком змінює свої думки про Бога й більше нічого про Нього не фантазує на рівному місці, і не дає волю власним підозрам про Нього, і не має про Нього помилкових уявлень, і не засуджує Його, і не судить Його, і не сумнівається в Ньому. Так у людини буде менше суперечок із Богом, менше сутичок із Богом і менше випадків, коли людина бунтуватиме проти Бога. І навпаки, любов до Бога й послух людини перед Богом зростуть, а її благоговіння перед Богом стане справжнішим і глибшим. Посеред такого спілкування людина не лише отримає поживу істини й хрещення життя: водночас вона отримає справжнє знання Бога. Посеред такого спілкування людина не лише пройде трансформацію свого характеру й отримає спасіння – водночас вона набуде справжнього благоговіння та шани створеної істоти перед Богом. Після такого спілкування віра людини в Бога вже більше не буде чистим аркушем паперу, чи обіцянкою, принесеною на словах, чи різновидом сліпого пошуку й обожнювання; лише з таким спілкуванням людське життя день у день зростатиме та зрітиме, і лише тоді її характер поступово трансформуватиметься, а її віра в Бога крок за кроком переходитиме з невизначеної й непевної в справжній послух і любов, у дійсне благоговіння, і людина також, слідуючи за Богом, поступово переходитиме з пасивного стану в активний, із негативного в позитивний; лише з таким спілкуванням людина зможе справді зрозуміти й осягнути Бога, справді пізнати Бога. Оскільки значна більшість людей ніколи насправді не спілкувалася з Богом, їхнє знання Бога зупиняється на рівні теорії, на рівні букв і вчень. Себто значна більшість людей, скільки б років вони не вірили в Бога, у пізнанні Бога досі там, звідки починали: вони застрягли на фундаменті традиційних форм ушанування разом із відповідними феодальними забобонами та романтичними присмаками. Коли знання людини про Бога затримується у вихідній точці, це означає, що його практично не існує. Крім людських тверджень про те, Ким Бог є та яке в Нього положення, людська віра в Бога досі невизначена й непевна. Тож скільки ж щирого благоговіння в людини може бути перед Богом?

Як би твердо ти не вірив в існування Бога, це не може замінити тобі ні знання про Бога, ні благоговіння перед Богом. Скільки б ти не втішався Його благословеннями та Його благодаттю, це не може замінити тобі знання про Бога. Який би ти не був готовий присвятити всього себе та вкласти всього себе в роботу заради Нього, це не може замінити тобі знання про Бога. Можливо, слова, промовлені Богом, стали тобі такі знайомі або ти навіть знаєш їх напам’ять і можеш відтарабанити, але це не може замінити тобі знання про Бога. Який би твердий намір слідувати за Богом не мала людина, та якщо вона ніколи насправді не спілкувалася з Богом або ніколи насправді не переживала Божі слова, то її знання про Бога було б лише порожнім місцем або нескінченною мрією; хоч ти, може, мимохідь зачепив Бога плечем або зустрівся з Ним віч-на-віч, та твоє знання про Бога все одно було б нульовим, а твоє благоговіння перед Богом – не більше ніж порожнім модним слівцем або ідеалізованим поняттям.

Багато людей день у день читає Божі слова та навіть ретельно запам’ятовує всі класичні уривки з них, наче своє найдорожче надбання, ба більше – усюди проповідує Божі слова, забезпечуючи інших людей і допомагаючи їм Божими словами. Вони думають, що робити так – значить свідчити про Бога, свідчити про Його слова, що робити так значить іти Божим шляхом; вони думають, що робити так – значить жити за Божими словами, що робити так – значить приносити Його слова в їхні дійсні життя, що так вони зможуть отримати Божу похвалу, спасіння й удосконалення. Та навіть проповідуючи Божі слова, такі люди ніколи не дотримуються Божих слів у практиці або намагаються порівнювати себе з тим, що відкривається в Божих словах. Натомість такі люди використовують Божі слова, щоб обманом здобути чуже обожнювання й довіру, щоб самостійно ввійти в управління та привласнити й украсти Божу славу. Вони марно сподіваються скористатися нагодою, яку відкриває поширення Божих слів, щоб бути нагородженими Божою роботою та Його похвалою. Скільки літ минуло, та ці люди не тільки були не здатні заслужити Божу похвалу, поки проповідували Божі слова, і вони не тільки були не здатні відкрити шлях, яким мали слідувати, свідчачи про Божі слова, і вони не тільки не допомогли собі й не забезпечили себе, поки допомагали іншим людям і забезпечували їх Божими словами, і вони не тільки були не здатні пізнати Бога чи пробудити в собі справжнє благоговіння перед Богом, поки все це робили; навпаки, їхні помилкові уявлення про Бога стають ще глибшими, їхня недовіра до Нього – ще вагомішою, а їхні фантазії про Нього – ще перебільшенішими. Живлячись і керуючись своїми теоріями про Божі слова, такі люди виглядають наче цілком у своїй стихії, наче легко й без зусиль застосовують свої навички, наче вони знайшли свою мету в житті, свою місію, та наче вони здобули нове життя й були врятовані, наче з Божими словами, що дзвінко відскакують у них від зубів у промові, такі люди здобули істину, зрозуміли Божі наміри та відкрили шлях до пізнання Бога, наче, проповідуючи Божі слова, такі люди часто зустрічаються з Богом віч-на-віч. Вони також часто «зворушуються» до нападів ридань, і, часто скеровувані «Богом» у Божих словах, такі люди начебто невпинно хапаються за Його щиру турботу й добрий намір і водночас начебто зрозуміли Боже управління та спасіння людини, пізнали Його сутність і зрозуміли Його праведний характер. Видається, наче на цій підставі вони ще твердіше вірять в існування Бога, ще обізнаніші про Його піднесений стан і ще глибше відчувають Його велич і трансцендентність. Просякнута поверховим знанням Божих слів, їхня віра неначебто виросла, їхня рішучість терпіти страждання зміцнилася, а їхнє знання про Бога поглибилося. Та ці люди не тямлять, що, поки вони дійсно не переживуть Божі слова, усе їхнє знання про Бога й думки про Нього походять із їхніх власних самообманних фантазій і припущень. Їхня віра не витримала б ніякого Божого іспиту, їхня так звана духовність і духовний стан просто не витримали б Божого випробування чи перевірки, їхня рішучість – лише замок, збудований на піску, а їхнє так зване знання про Бога – не більше ніж плід їхньої уяви. Насправді ці люди, що, так би мовити, вклали в Божі слова багато сил, ніколи в житті не усвідомлювали, що таке справжня віра, що таке справжній послух, що таке справжня любов і що таке справжнє знання про Бога. Вони беруть теорію, уяву, знання, дар, традицію, забобони та навіть моральні цінності людства й роблять із них «капітал» і «зброю» для віри в Бога та слідування за Ним, навіть роблять із них підвалини своєї віри в Бога та слідування за Ним. Водночас вони також беруть цей капітал і зброю та роблять із них чарівні талісмани, через які пізнають Бога, щоб зустрічати Божі перевірки, випробування, кару й суд та мати справу з ними. Урешті-решт те, що вони набувають, усе одно не містить нічого, крім висновків про Бога, просякнутих релігійними відтінками, феодальними забобонами та всякою романтикою, гротеском і загадками. Вони пізнають і визначають Бога на один кшталт із людьми, які вірять лише в Горішнє небо чи Старця на небі, тоді як Божа реальність, Його сутність, Його характер, Його атрибути та природа тощо – усе, що стосується Самого дійсного Бога, – усе це таким людям у своєму знанні не вдалось усвідомити, і їхнє знання від усього цього повністю відірване й настільки далеке, як північний полюс від південного. Таким чином, ці люди не здатні справді йти шляхом богобоязливості й утечі від злого, хоч вони й живуть забезпечені Божими словами та отримують від них поживу. Справжня причина цього в тому, що вони ніколи не знайомилися з Богом, як і ніколи не мали з Ним справжнього контакту чи спілкування, тож для них неможливо взаємно порозумітися з Богом або пробудити в собі справжню віру в Бога, слідування за Ним або благоговіння перед Ним. Те, що вони так розцінюють Божі слова, те, що вони так розцінюють Бога, – такий погляд і ставлення прирекли їх повертатися після своїх починань із порожніми руками, прирекли їх до вічної й неминущої нездатності йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ціль, до якої вони прагнуть, і напрям, у якому вони йдуть, означають, що такі люди – довічні Божі вороги та що вони довічно будуть нездатні отримати спасіння.

Якщо людина багато років слідувала за Богом і багато років втішалася поживою Його слів, а її визначення Бога, по суті, таке саме, що й у когось, хто падає ниць, ушановуючи ідолів, то це означало б, що така людина не досягла реальності Божих слів. Це тому, що вона просто не ввійшла в реальність Божих слів, і з цієї причини реальність, істина, наміри та вимоги до людства, що всі невід’ємно існують у Божих словах, не мають із такою людиною нічого спільного. Себто як би тяжко така людина не працювала над поверховим значенням Божих слів, усе це марно: вона гониться лише за словами, тож неминуче отримає лише слова. Чи промовлені Богом слова зовні виглядають просто, чи глибоко, усі вони – істини, без яких людина не може обійтися при входженні в життя; вони – джерело живих вод, завдяки якому людина виживає душевно й тілесно. Вони дають людині те, що їй потрібно, щоб залишатися живою; принципи й переконання для повсякденного життя; шлях, яким людина мусить іти до спасіння, а також його ціль і напрям; кожну правду, яку людина мусить мати як створена істота перед Богом; і кожну істину про те, як людина слухається й шанує Бога. Вони – запорука виживання людини, її хліб насущний і також міцна опора, що дає людині силу та змогу стояти. Вони багаті реальністю істини, з якою створене людство живе звичайним людським, багаті істиною, за допомогою якої людство звільняється від розбещення й оминає сітки сатани, багаті невтомними повчаннями, закликами, підбадьоренням і розрадою, які Творець дає створеному людству. Вони – маяк, що просвіщає людей і скеровує їх до розуміння всього позитивного, запорука того, що люди житимуть і володітимуть усім праведним і добрим, критерій, за яким міряють усіх людей, події й об’єкти, а також навігаційний знак, що веде людей до спасіння та шляху світла. Лише переживаючи Божі слова на практиці, людина може бути постачена істиною й життям; лише так людина може зрозуміти, що таке звичайне людське, що таке змістовне життя, що таке справжня створена істота, що таке дійсний послух перед Богом; лише так людина може зрозуміти, як вона мусить любити Бога, виконувати обов’язок створеної істоти й мати справжню людську подобу; лише так людина може зрозуміти, що значить «справжня віра» й «справжня шана»; лише так людина може зрозуміти, хто Правитель неба, землі й усього сущого; лише так людина може зрозуміти, якими засобами Єдиний, хто є Паном усього створеного, править створеним, керує ним і забезпечує його; і лише так людина може зрозуміти й усвідомити, якими засобами Єдиний, хто є Паном усього створеного, існує, проявляється та працює. Відділена від справжнього переживання Божих слів, людина не має справжнього знання Божих слів та істини й проникнення в них. Така людина – не що інше, як живий труп, відверто пуста оболонка, і все знання, пов’язане з Творцем, не має з нею геть нічого спільного. У Божих очах така людина ніколи в Нього не вірила й ніколи за Ним не слідувала, тож Бог не визнає її ні за Свого вірянина, ні за Свого послідовника й тим паче ні за справжню створену істоту.

Справжня створена істота мусить знати, хто є Творець, для чого потрібне створення людини, як виконувати обов’язки створеної істоти та як шанувати Господа всього створеного, мусить розуміти, усвідомлювати, знати й любити наміри, бажання й вимоги Творця та мусить діяти відповідно до шляху Творця: Бога боятися, а від злого втікати.

Що значить боятися Бога? І як можна втікати від злого?

«Боятися Бога» не значить ані мати безіменний страх і жах, ані уникати, ані триматися на відстані, ані робити з Бога ідола чи бути забобонним. Натомість це значить захоплюватися Богом, поважати Його, довіряти Йому, розуміти, дбати, слухатися, любити Бога, присвячувати Йому, а також безумовно та без скарг шанувати Його, коритися та віддячувати Йому. Без справжнього знання Бога людство не зможе справді захоплюватися Ним, справді довіряти Йому, справді розуміти Його, справді дбати й коритися Йому, а матиме лише страх і тривогу, лише сумнів, нерозуміння, ухиляння й уникання; без справжнього знання Бога людство не матиме справжнього присвячення та віддяки; без справжнього знання Бога людство не матиме справжньої шани й покірності, а матиме лише сліпе обожнювання й забобони; без справжнього знання Бога людство ніяк не може діяти відповідно до Божого шляху, чи боятися Бога, чи втікати від злого. І навпаки, всяка людська поведінка й діяльність будуть сповнені бунту й непокори, наклепницьких звинувачень і зневажливих суджень про Нього, а також лихого поводження, що суперечить істині та справжньому значенню Божих слів.

Коли людство матиме справжню довіру до Бога, воно справді слідуватиме за Ним і покладатиметься на Нього; лише дійсно довіряючи Богу та покладаючись на Нього, людство зможе справді зрозуміти й осягнути Його; зі справжнім розумінням Бога приходить справжня любов до Нього; лише справді люблячи Бога, людство зможе справді слухатися Його; лише справді слухаючись Бога, людство зможе мати справжнє присвячення; лише зі справжнім присвяченням Богу людство зможе безумовно та без скарг віддячувати Йому; лише зі справжньою довірою й покладанням, справжнім розумінням і любов’ю, справжнім послухом, справжнім присвяченням і віддякою людство зможе справді пізнати Божий характер і сутність та пізнати, Ким є Творець; лише справді пізнавши Творця, людство зможе пробудити в собі справжню шану й покірність; лише маючи шану й покірність перед Творцем, людство зможе дійсно відмовитися від своїх лихих звичаїв, себто втікати від злого.

З цього й складається весь процес того, щоб боятися Бога та втікати від злого, і саме це є весь вміст поняття «богобоязливість і втеча від злого». Це шлях, яким необхідно пройти, щоб досягти богобоязливості й утечі від злого.

«Богобоязливість і втеча від злого» та пізнання Бога неподільно пов’язані безліччю ниток, і зв’язок між ними самоочевидний. Хто хоче прийти до того, щоб утікати від зла, той спершу мусить мати справжню богобоязливість; хто хоче прийти до того, щоб справді боятися Бога, той спершу мусить мати справжнє знання про Бога; хто хоче пізнати Бога, той спершу мусить прожити Божі слова, увійти в реальність Божих слів, пройти через Боже виправлення й дисципліну, Його кару й суд; хто хоче прожити Божі слова, той спершу мусить зустрітися віч-на-віч із Божими словами, зустрітися віч-на-віч із Богом і попросити в Бога нагоди прожити Божі слова у вигляді найрізноманітніших умов, що включають людей, події й об’єкти; хто хоче зустрітися віч-на-віч із Богом і Божими словами, той спершу мусить мати просте й чесне серце, готовність прийняти істину, волю терпіти страждання, рішучість і сміливість утікати від злого та прагнення стати справжньою створеною істотою… Так, крок за кроком ідучи вперед, ти ще більше наблизишся до Бога, твоє серце стане ще чистішим, і твоє життя та цінність того, що ти живий, ставатимуть ще більш значущими й дедалі осяйнішими слідом за тим, як ти пізнаватимеш Бога. Поки одного дня ти не відчуєш, що Творець більше не загадка, що Творець ніколи не був від тебе прихований, що Творець ніколи не ховав від тебе Своє лице, що Творець від тебе зовсім недалеко, що Творець – більше не Єдиний, за яким ти постійно тужиш у своїх думках, але якого не можеш досягнути своїми почуттями, що Він дійсно поправді стоїть на сторожі ліворуч і праворуч від тебе, живлячи твоє життя й керуючи твоєю долею. Він не на далекому обрії, і Він не утаївся високо в хмарах. Він просто поруч із тобою, панує над усім тобою, Він – усе, що в тебе є, і Він – єдине, що в тебе є. Такий Бог дозволяє тобі любити Його всім серцем, триматися за Нього, мати Його близько, захоплюватися Ним, боятися Його втратити, а також більше не хотіти відрікатися від Нього, не слухатися Його, уникати Його чи триматися на відстані від Нього. Усе, чого ти бажаєш, – це любити Його, слухатися Його, віддячувати за все, що Він тобі дає, і коритися Його владі. Ти більше не відмовляєшся, щоб Він тебе скеровував, забезпечував, наглядав за тобою та підтримував, і ти більше не відмовляєшся від того, що Він тобі наказує та визначає. Усе, чого ти бажаєш, – це слідувати за Ним, бути поруч із Ним у Його товаристві; усе, чого ти бажаєш, – це прийняти Його як твоє єдине життя, прийняти Його як твого єдиного Господа, твого єдиного Бога.

18 серпня 2014 року