11 лютого 1991 року Бог уперше висловився в церкві, і це висловлювання справило надзвичайний вплив на кожну людину, яка жила в той час у потоці Святого Духа. У цьому висловлюванні згадувалося, що «з’явилася Божа обитель» і що «Голова всесвіту, Христос останніх днів – Він є сяючим Сонцем». Ці глибоко значущі слова привели всіх людей до нового світу. Усі, хто читав це висловлювання, відчули натяк на нову роботу, велику роботу, яку Бог ось-ось збирався розпочати. Саме це чудове, милозвучне й стисле висловлювання ввело все людство в нову Божу роботу та в новий період, заклало основу Божої роботи й поклало початок їй у цьому втіленні. Можна сказати, що це висловлювання, промовлене Богом у цей час, поєднує періоди, що вперше від початку періоду Благодаті Бог публічно промовив до людського роду, що вперше Він заговорив після того, як залишався прихованим упродовж двох тисяч років, і, більше того, що це є вступом, вирішальним вихідним пунктом для роботи, яку Бог збирається розпочати в період Царства.

Коли Бог уперше висловився, Він зробив це у формі хвали від третьої особи, мовою, що була водночас витонченою і простою, а також забезпеченням життя, що легко й просто осягалося. Тим самим Він узяв цю невелику групу людей, які знали тільки, як втішатися Його благодаттю, з нетерпінням чекаючи на повернення Господа Ісуса, і безмовно ввів їх до іншої стадії роботи в Божому плані управління. За таких обставин людство не знало, а тим більше не наважувалося уявити собі, яку роботу зрештою збирається здійснити Бог і що чекає на них попереду. Після цього Бог продовжував промовляти нові висловлювання, щоб крок за кроком ввести людство в новий період. Це приголомшує, але кожне висловлювання Бога відрізняється за змістом і, більше того, використовує різні форми прославлення й способи вираження. Ці висловлювання, схожі за тоном, але різноманітні за змістом, незмінно сповнені Божих почуттів турботи й уваги, і майже кожне з них містить слова забезпечення життя різного змісту, а також Божі слова нагадування, настанови й розради для людини. У цих висловлюваннях неодноразово трапляються такі фрагменти, як-от: «Єдиний правдивий Бог став плоттю, і Він є Головою всесвіту, який керує всім»; «Переможний Цар сидить на Своєму славному престолі»; «Він тримає всесвіт у Своїх руках» тощо. У цих фрагментах міститься послання, або ж можна сказати, що ці фрагменти передають послання до людського роду: Бог уже прийшов до світу людей, Бог збирається розпочати ще більшу роботу, Боже Царство вже зійшло серед певної групи людей, Бог уже здобув славу й переміг Своїх численних ворогів. Кожне висловлювання Бога захоплює серця всіх людей без винятку. Усе людство з нетерпінням чекає, коли Бог промовить ще більше нових слів, тому що кожного разу, коли Бог говорить, Він вражає серце людини до самих глибин, і більше того, Він керує кожним рухом і кожною емоцією людини та підтримує їх, тож людство починає покладатися на слова Бога і, що ще більше, захоплюватися ними… Отже, дуже й дуже багато людей, по суті, мимоволі забули Біблію й ще менше уваги стали приділяти старомодним проповідям і писанням духовних осіб, бо вони не могли знайти в писаннях минулого жодної основи для цих слів Бога й ніде не могли знайти Божу мету, з якою виголошувалися ці висловлювання. А якщо так, то тим більше людству слід було визнати, що ці висловлювання є голосом Бога, якого ніхто не бачив і не чув від початку часів, що вони перебувають поза межами досяжності будь-якої людини, котра вірить у Бога, і що вони перевершують і все, сказане ким-небудь із духовних осіб у минулі часи, і висловлювання Бога в минулому. Натхненне кожним із цих висловлювань людство несвідомо ввійшло в атмосферу роботи Святого Духа, у життя на передньому краї нового періоду. Натхненне Божими словами людство, сповнене передчуття, скуштувало солодкого смаку особистого керівництва Божими словами. Я вважаю цей швидкоплинний період часом, на який кожна людина оглядатиметься в незабутньому спогаді, хоча насправді те, чим тішилося людство в цей період, було не більше ніж атмосферою роботи Святого Духа, або ж можна назвати це солодким смаком цукру, що покриває пігулку під ним. Так є тому, що від цього моменту й надалі, як і раніше перебуваючи під керівництвом Божих слів, як і раніше в атмосфері роботи Святого Духа, людство було несвідомо введене до іншої фази Божих слів, що являла собою перший етап роботи та висловлювань Бога в період Царства – випробування прислужників.

Слова, виголошені перед випробуванням прислужників, мали переважно форму повчання, настанови, докору та дисциплінування, а в деяких місцях у них використовувалася стара форма звертання, що вживалася в період Благодаті, – звернення «сини Мої» до тих, хто слідував за Богом, щоб полегшити людству наближення до Бога, або щоб людство могло вважати свої стосунки з Богом близькими. Отже, хай який вирок Бог виніс би людству за його самовдоволення, зарозумілість та інші риси розбещеного характеру, людина могла б розібратися із цим і прийняти все це у своїй особистості «сина», не відчуваючи антагонізму до висловлювань «Бога-Отця», до того ж обіцянка, яку «Бог-Отець» дав Своїм «синам», ніколи не ставилася під сумнів. Протягом цього періоду все людство втішалося існуванням, вільним від проблем, як у немовляти, і цим досягалася мета Бога: коли вони вступали в «доросле життя», Він розпочинав вершити над ними суд. Це також заклало основу для роботи суду над людським родом, яку Бог офіційно розпочинає в період Царства. Оскільки робота Бога в цьому втіленні полягає головним чином у тому, щоб судити й завоювати весь людський рід, то щойно людина міцно стала на ноги, Бог одразу ж увійшов у режим Своєї роботи – роботи, в рамках якої Він судить людину й карає її. Цілком ясно, що всі висловлювання перед випробуванням прислужників було промовлено заради того, щоб пройти через перехідний процес, але справжня мета тут була іншою, ніж здавалося з першого погляду. Божий пристрасний намір полягав у тому, щоб якомога швидше офіційно розпочати Свою роботу в період Царства. Він у жодному разі не хотів продовжувати виманювати людство, годуючи його пігулками із цукровою оболонкою; навпаки, Він жадав побачити істинне обличчя кожної людини перед Своїм судовим престолом, а ще більше Він бажав побачити істинне ставлення, яке все людство матиме до Нього після втрати Його благодаті. Він бажав бачити самі лише результати, а не процес. Але в той час не було нікого, хто розумів би Божий пристрасний намір, бо людське серце було стурбоване лише своїм місцем призначення та перспективами на майбутнє. Зовсім не дивно, що Божий суд знову й знову спрямовувався на весь рід людський. І тільки коли людство під Божим керівництвом почало жити нормальним людським життям, ставлення Бога до людства змінилося.

1991-й був незвичайним роком; давайте будемо називати його «золотим роком». Бог поклав початок новій роботі періоду Царства та адресував Свої висловлювання всьому людському роду. Водночас людство насолоджувалося небувалим теплом і, більше того, зазнавало болю, який слідує за небувалим Божим судом над людиною. Людство скуштувало невідому досі солодкість і відчуло також досі невідомі суд і покинутість, наче воно знайшло Бога й знову наче Бога втратило. Страждання у володінні й страждання в позбавленні – ці почуття відомі тільки тим, хто особисто відчував їх; це те, що людина не має ні здатності, ні засобів описати. Рани такого роду – це те, чим Бог наділив кожну людину як формою нематеріального досвіду й надбання. Зміст висловлювань, виголошених Богом у цей рік, фактично ділиться на два основні блоки: перший – це коли Бог зійшов до світу людей, щоб запросити людство постати перед Його престолом як гостей; другий – коли людство, наївшись і напившись досхочу, було використане Богом як прислужники. Звичайно, само собою зрозуміло, що перша частина – це найзаповітніше й найщиріше бажання людства, тим більше, що люди давно звикли перетворювати задоволення від усього, що від Бога, у предмет своєї віри в Нього. Ось чому, щойно Бог розпочав виголошувати Свої висловлювання, все людство було готове ввійти в Царство й чекати там, поки Бог обдарує їх різними винагородами. За цих обставин люди просто не заплатили належної ціни шляхом зміни свого характеру, прагнення задовольнити Бога, вияву уваги до Божої волі тощо. На поверховий погляд здавалося, що люди постійно метушаться, повністю присвячуючи себе Богу й працюючи для Нього, а насправді в цей час у найпотаємніших глибинних схованках свого серця вони прораховували, який наступний крок їм слід зробити, щоб здобути благословення або запанувати по-царськи. Можна сказати, що коли людське серце втішалося Богом, воно водночас намагалося «прорахувати» Бога. Людство в такому стані викликає в Бога найглибшу огиду та презирство; Божий характер не терпить, щоб людина обманювала або використовувала Його. Але Божа мудрість недосяжна для жодної людини. Саме зазнаючи всіх цих страждань, Він виголосив першу частину Своїх висловлювань. Скільки страждань зазнав Бог, скільки турбот і роздумів Він присвятив у цей час, не може уявити собі жодна людина. Мета першої частини цих висловлювань – виявити всілякі форми потворності, що проявляються в людині, коли вона стикається з якоюсь посадою й вигодою, викрити її жадібність і жалюгідність. Хоча у Своєму мовленні Бог викладає Свої слова щирим і серйозним тоном люблячої матері, гнів у глибині Його серця палає, неначе полуденне сонце, неначе цей гнів спрямований проти Його ворогів. Бог за жодних обставин не бажає промовляти до групи людей, позбавлених нормальної подоби роду людського, і тому щоразу, коли Він говорить, Він пригнічує гнів у Своєму серці й водночас стримує Себе, щоб дати вираження Своїм висловлюванням. Більше того, Він звертається до людського роду, позбавленого нормальної людської сутності, позбавленого розсудливості, розбещеного до краю, з укоріненою жадібністю як другою натурою, а також непокірливого, що бунтує проти Бога аж до самого гіркого кінця. Глибини, до яких занепав рід людський, і ступінь огиди й відрази Бога до роду людського можна легко уявити; що тяжко уявити людському роду, то це біль, якого люди завдали Богові, – це неможливо описати словами. Але саме на цьому тлі, – коли ніхто не міг пізнати, як страждає Боже серце, і навіть більше, ніхто не пізнав, наскільки нерозумним і невиправним є рід людський, – усі до єдиного люди, без жодної крихти сорому чи докорів сумління, прийняли як належне, що вони, як Божі сини, мають право одержати всі нагороди, які Він приготував для людини, аж до суперництва одного з одним, причому ніхто не хотів відстати, і всі страшенно боялися проґавити свій шанс. Ти вже маєш знати, яке місце посідали люди в той час в очах Бога. Як може такий рід, як цей, удостоїтися Божих винагород? Але те, що людина отримує від Бога, в усі часи є найдорогоціннішим скарбом, і навпаки, те, що Бог отримує від людини, є найгіршим болем. Від самого початку стосунків між Богом і людиною саме це людина завжди отримувала від Бога, і саме це вона завжди давала Богові навзамін.

Хай як згоряв Бог від занепокоєння, бачачи цей рід людський, зіпсований до самої основи, Він не мав іншого вибору, окрім як кинути його до озера вогняного для очищення. Це друга частина Божих висловлювань, у якій Бог використовував людство як Своїх прислужників. У цій частині Бог перейшов від м’якого до суворого, від малого до великого, як за методом, так і за тривалістю, використовуючи становище «Божої особи» як наживку, щоб викрити зіпсовану природу людини, водночас пропонуючи на вибір людства різні категорії^a прислужників, Божого народу й Божих синів. Звісно, як і передбачав Бог, ніхто не вирішив стати прислужником для Бога, але всі прагнули стати Божою особою. Навіть незважаючи на те, що в цей період суворість, з якою промовляв Бог, була такою, якої люди ніколи не очікували, а тим більше ніколи не чули, попри це, будучи надмірно схвильованими статусом і, на додачу до всього, гарячково стурбованими здобуттям благословень, вони не мали часу сформувати уявлення про тон Божого мовлення та Його спосіб мовлення, але натомість їхні думки постійно переймало їхнє власне становище й те, що може очікувати на них у майбутньому. У такий спосіб людство, саме того не усвідомлюючи, було введене Божими висловлюваннями до «лабіринту», який Він збудував для них. Захоплені мимоволі привабливим майбутнім і своєю долею, люди усвідомлювали, що вони не спроможні стати Божою особою, і водночас неохоче ставилися до ролі Його прислужників. Розриваючись між цими суперечливими настроями, вони несвідомо прийняли нечуваний суд і покарання, яким Бог піддав людство. Природно, що цей вид суду й покарання був тим, що людство в жодному разі не хотіло прийняти. Проте тільки Бог має мудрість і тільки Він має силу, щоб домогтися смиренної покори від цього зіпсованого роду людських істот, тож, добровільно чи мимоволі, всі вони врешті-решт поступилися. Людство більше не мало альтернатив для вибору. Тільки Бог має останнє слово, і тільки Бог здатний використати подібний метод, щоб дарувати людині істину й життя та вказувати їй напрямок. Цей метод є неминучістю Божої роботи над людиною, а також, поза всілякими сумнівами й суперечками, невід’ємною необхідністю людини. Бог промовляє й працює в такий спосіб, щоб донести до людства такий факт: спасаючи людство, Бог робить це зі Своєї любові й милосердя та заради Свого управління; приймаючи Боже спасіння, людський рід робить це тому, що він упав до такої міри, що Бог уже не може не промовляти особисто. Коли людина отримує Боже спасіння, це є найбільшою благодаттю, а також особливим благоволінням; тобто, коли б не Бог, який особисто озвучує Свої висловлювання, долею людського роду було б повне винищення. Водночас, хоча Він відчуває відразу до людського роду, Бог готовий і бажає заплатити будь-яку ціну за спасіння людини. Тим часом, коли людина твердить про свою любов до Бога й про те, що вона присвячує все Богові, вона бунтує проти Бога й вимагає від Бога всі види благодаті, і доходить навіть до того, що ображає Бога й заподіює невимовний біль Його серцю. Таким є разючий контраст самовідданості та своєкорисливості між Богом і людиною!

У роботі та мовленні Бог не обмежений дотриманням якогось певного методу, а ставить Своєю метою досягнення результатів. Із цієї причини в цій частині Своїх висловлювань Бог вирішив не відкривати Свою власну особистість чітко, а лише розкрити деякі вирази, як-от «Христос останніх днів», «Голова всесвіту» тощо. Це жодним чином не впливає ані на служіння Христа, ані на пізнання людством Бога, тим більше, що людство в ті ранні часи абсолютно не знало таких понять, як «Христос» і «втілення», тож Богові довелося впокорити Себе до існування особи з «особливою функцією», щоб промовляти Свої висловлювання. Це була копітка турбота й продуманість з боку Бога, тому що люди того часу могли прийняти тільки таку форму звернення. Хай яку форму звернення Бог використовує, на результати Його роботи це не впливає, тому що в усьому, що Він робить, Бог має на меті дати людині можливість змінитися, дати їй можливість досягнути Божого спасіння. Хай що Він робить, Бог завжди піклується про потреби людини. Саме цей намір лежить в основі Божої роботи й мовлення. Незважаючи на те, що Бог так уважно розглядає всі аспекти людства та є таким безмежно мудрим в усьому, що Він робить, Я можу сказати таке: якби Бог не свідчив про Себе, то серед роду створених людських істот не знайшлося б жодної людини, яка була б здатною розпізнати Самого Бога або підвестися, щоб засвідчити про Самого Бога. Якби Бог продовжував використовувати «особу з особливою функцією» як форму звернення у Своїй роботі, не було б жодної людської істоти, здатної вважати Бога Богом, – у цьому полягає скорбота людства. Іншими словами, серед роду створених людських істот немає нікого, хто був би здатний пізнати Бога, і вже тим паче немає нікого, хто б любив Бога, дбав про Бога й наближався до Бога. Людська віра спрямована виключно на здобуття благословень. Особистість Бога як особи з особливою функцією дала підказку кожній людині: людству легко сприйняти Бога за когось із роду створених людських істот; найбільший біль і приниження, які людство заподіює Богові, полягають саме в тому, що, коли Він відкрито являється чи працює, людина однаково відкидає й навіть забуває Бога. Бог зазнає найбільшого приниження, щоб врятувати рід людський; віддаючи все, Він має на меті спасти людство, домогтися визнання з його боку. Ціна, яку Бог заплатив за все це, – це те, що має оцінити кожен, хто має совість. Людство здобуло Божі висловлювання та роботу й здобуло Боже спасіння. Водночас нікому не спадає на думку поставити запитання: що Бог здобув від людства? Із кожного до єдиного Божого висловлювання людство здобуло істину, досягло успіху в змінах, знайшло напрямок у житті; але те, що здобув Бог, – це не більше ніж слова, за допомогою яких людство висловлює свою заборгованість перед Богом, і кілька слабких слів хвали, промовлених пошепки. Безумовно, це не та винагорода, яку Бог вимагає від людини, хіба ні?

Хоча багато Божих висловлювань уже промовлено, у своєму знанні й розумінні Бога величезна більшість людей досі перебуває на стадії, представленій словами Бога на початку, від якої вони не просунулися вперед – це справді болюча тема. Ця частина «Висловлювань Христа на початку» – всього лише ключ до відкриття людського серця; зробити тут паузу – означає не виконати Божого наміру. Мета Бога, який промовляє цю частину Своїх висловлювань, полягає лише в тому, щоб перевести людство з періоду Благодаті до періоду Царства; Він у жодному разі не бажає, щоб людство застигло на цій частині Його висловлювань або навіть прийняло цю частину Його висловлювань як керівництво, – адже якщо так, то майбутні Божі висловлювання не мали б ані сенсу, ані необхідності. Якщо є хтось, хто ще не здатний увійти в те, що Бог вимагає від людини набути в цій частині Його висловлювань, то входження такої людини залишається в невідомості. Ця частина висловлювань Бога являє собою найголовнішу вимогу, яку Бог висуває до людини в період Царства, і це єдиний спосіб, за допомогою якого людство стане на правильний шлях. Якщо ти – особа, яка нічого не розуміє, то тобі найкраще почати із читання слів цієї частини!

Примітка:

a. У тексті оригіналу немає фрази «різні категорії».