Дехто з людей може мати певне незначне розуміння Божих слів, але ніхто з них не довіряє своїм почуттям; вони глибоко побоюються впасти в негатив. Таким чином, вони завжди почергово відчувають то радість, то смуток. Справедливо буде сказати, що життя всіх людей сповнене горя; якщо піти далі, то в повсякденному житті всіх людей є рафінування, але Я можу сказати, що ніхто з людей не отримує щоденно визволення духу, як ніби три величезні гори тиснуть на їхні голови. Ніхто з них не проживає щасливо та радісно увесь день, і навіть коли вони трохи щасливі, вони просто намагаються підтримувати видимість. У їхніх серцях завжди є відчуття чогось незавершеного. Тому вони не є стійкими у своїх серцях; живучи так, вони почуваються порожніми та нечесними, а коли справа доходить до віри в Бога, вони зайняті та не мають часу, або їм ніколи їсти та пити слова Божі, або вони не знають, як їсти та пити слова Божі належним чином. Жоден із них не спокійний, не світлий і не стійкий у своєму серці. Неначе вони завжди жили під похмурим небом, наче вони живуть у просторі без кисню, і це призвело до плутанини в їхньому житті. Бог завжди говорить прямо про слабкості людей, Він завжди б’є їх по їхній ахіллесовій п’яті – хіба ви не бачили ясно, яким тоном Він незмінно говорить? Бог ніколи не давав людям можливості покаятися, і Він змушує всіх людей жити на «Місяці» без кисню. Від самого початку й до сьогоднішнього дня зовні Божі слова викривають природу людини, але ніхто не може ясно побачити сутності цих слів. Схоже, що через викриття сутності людини люди пізнають себе й таким чином пізнають Бога, але, по суті, це не той шлях. Тон і велика глибина слів Бога показують явну відмінність між Богом і людиною. У почуттях це змушує людей несвідомо вірити, що Бог є недосяжним і неприступним; Бог виводить усе на світло, і здається, що ніхто не здатен зробити стосунки між Богом і людиною такими, якими вони були колись. Неважко помітити, що мета всіх Божих висловів – за допомогою слів «скинути» всіх людей і тим самим здійснити Його роботу. Такими є етапи Божої роботи. Однак люди не вірять у це у своїх умах. Вони вважають, що Божа робота наближається до своєї кульмінації, що вона наближається до свого найвідчутнішого ефекту – завоювання великого червоного дракона, тобто до забезпечення процвітання церков, щоб ніхто не мав уявлень про втіленого Бога, або ж щоб усі люди знали Бога. Однак прочитаймо, що каже Бог: «У свідомості людей Бог є Бог, і з ним нелегко вступити у стосунки, а людина є людина й не має легко впадати в розпусту. … В результаті вони завжди покірні та терплячі переді Мною; вони не здатні бути сумісними зі Мною, бо вони мають занадто багато уявлень». З цього видно, що, незалежно від того, що говорить Бог або що робить людина, люди абсолютно не здатні пізнати Бога; через роль, яку відіграє їхня сутність, незважаючи ні на що, вони, врешті-решт, не здатні пізнати Бога. Таким чином, Божа робота закінчиться, коли люди побачать себе синами пекла. Бог не має потреби обрушувати на людей Свій гнів, прямо засуджувати їх або в кінцевому підсумку присуджувати до смерті, щоб завершити все Своє управління. Він просто веде світську бесіду у Своєму власному темпі, начебто завершення Його роботи є випадковістю, чимось, що відбувається в Його вільний час без найменших зусиль. Збоку здається, що в Божій роботі є якась нагальність, – проте Бог нічого не зробив, він нічого не робить, Він тільки промовляє. Робота серед церков не має такого розмаху, як у минулі часи: Бог не додає людей, не виганяє їх, не викриває їх – така робота надто тривіальна. Здається, ніби Бог не має наміру робити таку роботу. Він просто промовляє небагато з того, що мав би, після чого розвертається й безслідно зникає – що, природно, є моментом завершення Його висловлювань. І коли настане цей момент, усі люди мають прокинутися від своєї дрімоти. Людство тисячоліттями перебувало в летаргічній дрімоті, воно перебувало у стані глибокого сну. І ось уже багато років люди метушаться туди-сюди у своїх снах, і навіть кричать уві сні, не в силах сказати про несправедливість у своєму серці. Отже, вони «відчувають легку тугу в серці», але коли вони прокидаються, то виявляють справжні факти й вигукують: «Так ось що відбувається!». Тому сказано: «Сьогодні більшість людей, як і раніше, міцно спить. Лише коли лунає гімн Царства, вони розплющують сонні очі й відчувають легку тугу в серці».

Нічий дух ніколи не був звільнений, нічий дух ніколи не був безтурботним і щасливим. Коли роботу Бога буде повністю завершено, дух людей звільниться, бо кожен буде класифікований за родом, і тому всі вони будуть стійкими у своїх серцях. Люди наче вирушили в подорож у далекі краї, і коли вони повертаються додому, їхні серця стають стійкими. Повернувшись додому, люди більше не відчуватимуть, що світ порожній і несправедливий, а житимуть у спокої у своїх домівках. Такими будуть обставини всього людства. Отже, Бог каже, що «люди ніколи не могли звільнитися від пут сатани». Ніхто не здатний вирватися з цього стану, перебуваючи у плоті. Залишмо поки що осторонь те, що Бог каже про різні фактичні стани людини, і поговорімо тільки про таємниці, які Бог ще не відкрив людині. «Незліченну кількість разів люди дивилися на Мене глузливими очима, наче Моє тіло вкрите шпичками й бридке для них, і тому люди гидують Мною та вважають, що Я не маю жодної цінності». Навпаки, по суті, у словах Бога розкривається справжнє обличчя людини: людина вкрита голками, у ній немає нічого приємного, і тому ненависть Бога до людини посилюється, бо людина – це всього лише вкритий колючками їжак, у якому немає нічого гідного захоплення. На перший погляд, ці слова описують уявлення людини про Бога, але насправді Бог зображує людину за Своїм образом. Ці слова – Божий опис людини, і Бог наче розпорошив фіксатор на образ людини; тому образ людини підноситься у всесвіті й навіть дивує людей. З того моменту, як Бог почав промовляти, Він розставляє Свої сили для великої битви з людиною. Він, як професор алгебри в університеті, викладає людині факти, і те, що підтверджується фактами, які Він перелічує, – докази та спростування – робить усіх людей абсолютно переконаними. Такою є мета всіх Божих слів, і саме тому Бог невимушено кидає людині ці загадкові слова: «Я, зрештою, абсолютно не маю цінності в серці людини, Я – несуттєвий предмет побуту». Прочитавши ці слова, люди не можуть не прочитати молитву у своєму серці, вони приходять до усвідомлення своєї заборгованості перед Богом, що змушує їх засуджувати себе, змушує їх вірити в те, що людина мусить померти й не має ані найменшої цінності. Бог каже: «Саме через це Я опинився в тій ситуації, в якій перебуваю сьогодні», що, в поєднанні з реальними обставинами сьогоднішнього дня, змушує людей засуджувати себе. Хіба це не факт? Якби тебе змусили пізнати себе, хіба могли б із твоїх вуст виходити такі слова, як «я справді маю померти!»? Такими є справжні обставини життя людини, і про це не варто надто багато думати – це просто підхожий приклад.

В одному сенсі, коли Бог благає людину про прощення й терпимість, люди бачать, що Бог сміється з них, а в іншому сенсі вони також бачать свою власну непокору – вони просто чекають, коли Бог докладе максимум зусиль для людини. Крім того, говорячи про уявлення людей, Бог каже, що Він не володіє ні людською філософією життя, ні людською мовою. Таким чином, в одному відношенні це змушує людей порівнювати ці слова з практичним Богом, а в іншому – вони бачать намір Бога в Його словах – Бог насміхається з них, бо вони розуміють, що Бог відкриває істинне обличчя людини, а насправді Він не говорить людям про справжні обставини Бога. Внутрішній зміст Божих слів пронизаний глузуванням, сарказмом, знущанням і ненавистю до людини. Здається, що в усьому, що вона робить, людина перекручує закон і бере хабарі; люди – блудниці, і коли Бог розкриває Свої вуста, щоб промовляти, вони тремтять від жаху, глибоко боячись, що правду про них буде повністю розкрито, і їм стане соромно дивитися будь-кому прямо в обличчя. Але факти є факти. Бог не припиняє Своїх висловлювань через «покаяння» людини; чим більш невимовно присоромленими та вкрай збентеженими стають люди, тим більше Бог спрямовує Свій вогняний погляд на їхні обличчя. Слова з Його вуст виставляють на загальний огляд усі мерзенні вчинки людини – це значить бути справедливим і неупередженим, це називається Цинтянь^a, це вирок вищого народного суду. Таким чином, коли люди читають слова Бога, їх раптово вражає серцевий напад, у них піднімається кров’яний тиск, вони начебто страждають від ішемічної хвороби серця, наче апоплексичний удар от-от відправить їх назад до західного раю, щоб вони зустрілися зі своїми предками – такою є реакція, коли вони читають слова Бога. Людина стала немічною внаслідок багаторічної тяжкої праці, вона хвора зсередини і ззовні, вона вся хвора, від серця до кровоносних судин, товстого й тонкого кишківника, шлунку, легенів, нирок тощо. В її тілі немає нічого здорового. Отже, Божа робота не досягає недоступного для людини рівня, але змушує людей пізнати самих себе. Оскільки тіло людини уражене вірусами, й оскільки вона постаріла, день її смерті наближається, і шляху назад немає. Але це тільки частина справи; внутрішній сенс ще не розкритий, бо триває пошук джерела хвороби людини. У реальності час, коли буде завершено всю роботу Бога, не є часом завершення Його роботи на землі, бо після завершення цього етапу роботи неможливо буде виконати роботу майбутнього у плоті, і для її завершення буде потрібен Дух Божий. Отже, Бог каже: «Коли Я офіційно відкриваю сувій, тоді люди по всьому всесвіту піддаються карі, це час, коли Моя робота досягає своєї кульмінації, коли люди по всьому світу піддаються випробуванням». Час завершення роботи у плоті не є часом, коли Божа робота досягає своєї кульмінації – кульмінація цього часу стосується тільки роботи на цьому етапі, але не є кульмінацією всього плану управління. Таким чином, Божі вимоги до людини не є високими. Він просто просить, щоб люди пізнали себе, тим самим служачи наступному етапу роботи, на якому буде досягнуто Божої волі. У міру того як змінюється Божа робота, змінюється й «робоча одиниця» людей. Сьогоднішній день – це стадія роботи Бога на землі, і тому люди мають працювати на низовому рівні. У майбутньому необхідно буде керувати країною, і тому вони будуть переведені до «Центрального комітету». Якщо вони відвідають закордонні країни, їм доведеться мати справу з процедурами, пов’язаними із поїздкою за кордон. У таких випадках вони перебуватимуть за кордоном, далеко від своєї батьківщини, але це все одно буде пов’язано з вимогами Божої роботи. Як казали люди: «Ми покладемо своє життя за Бога, коли це буде необхідно», – хіба це не той шлях, яким ми йтимемо в майбутньому? Хто коли-небудь втішався таким життям? Можна подорожувати по всьому світу, бувати за кордоном, давати настанови в сільській місцевості, освоюватися серед простих людей, а також обговорювати важливі справи країни з членами організацій високого рівня; і коли потрібно, можна особисто відчути життя в пеклі, після чого повернутися та, як і раніше, втішатися небесними благословеннями – хіба це не благословення людини? Кого коли-небудь порівнювали з Богом? Хто коли-небудь подорожував усіма країнами? Насправді люди могли би зрозуміти деякі Божі слова без жодних вказівок і пояснень – просто вони не мають віри в самих себе, що й призвело до того, що Божа робота затягнулася до сьогоднішнього дня. Оскільки людям надто багато чого бракує – як сказав Бог, «вони нічого не мають», – робота сьогоднішнього дня являє собою для них величезні труднощі; більше того, їхня слабкість, природно, обмежує уста Бога – і хіба не це якраз те, що заважає роботі Бога? Невже ви досі не бачите цього? У всьому, що каже Бог, є прихований сенс. Коли Бог промовляє, Він береться за конкретну проблему, і, як у притчі, всі слова, які Він вимовляє, містять глибокий сенс. Ці прості слова містять глибокий сенс і, таким чином, пояснюють важливі питання – хіба не в цьому Божі слова перевершують усе інше? Чи знаєш ти це?

Примітка:

a. Цинтянь: це слово вживається на позначення праведного судді в імперську епоху в Китаї.