Протягом часу, проведеного з Ісусом, Петро побачив у Ньому багато принадливих рис і багато такого, що було варте наслідування чи живило Петра. Хоча Петро бачив в Ісусі численні принадливі риси та багато в чому бачив у Ньому природу Бога, але спершу він не знав Ісуса. Петро пішов за Ісусом, коли йому було 20 років, і слідував за Ним шість років. У той час він так і не пізнав Ісуса; Петро був готовий слідувати за Ним суто через те, що захоплювався Ним. Коли Ісус уперше покликав його з берегів Галілейського моря, то спитав: «Симоне, сину Йонин, чи підеш за Мною?». Петро сказав: «Я мушу йти за посланцем Небесного Отця. Я мушу визнати обранця Святого Духа. Я за Тобою піду». У той час Петро вже чув про людину на ім’я Ісус – найбільшого з пророків і любого Божого Сина – і невтомно сподівався знайти Його й отримати нагоду побачити Його (бо так його вів Святий Дух). Хоча Петро ніколи Його не бачив і лише чув про Нього чутки, поступово в його серці проросли жага й обожнювання Ісуса, і він часто з тугою думав, як би одного дня побачити Ісуса. А як Ісус покликав Петра? Він теж чув про чоловіка на ім’я Петро, та це не Святий Дух указав Йому: «Піди до Галілейського моря, де є чоловік на ім’я Симон, син Йонин». Це Ісус почув, як хтось говорив, ніби був такий Симон, син Йонин, і що люди чули його проповідь, і що він теж проповідував Євангеліє Царства Небесного, і що люди, які його чули, усі були зворушені до сліз. Почувши таке, Ісус пішов за тією людиною до Галілейського моря; а коли Петро прийняв поклик Ісуса, то пішов за Ним.

Поки Петро слідував за Ісусом, у нього склалося багато переконань про Ісуса, і він завжди судив Його з особистої точки зору. Хоча Петро певною мірою розумів Духа, та його розуміння було дещо неясне, і це тому він сказав: «Я мушу йти за посланцем Небесного Отця. Я мушу визнати обранця Святого Духа». Він не розумів тих речей, які робив Ісус, і йому бракувало ясності про них. За деякий час після того, як Петро став слідувати за Ісусом, він почав цікавитися Його словами, ділами та Самим Ісусом. Він відчув, що Ісус викликав і любов, і повагу; Петру подобалося спілкуватися з Ним та бути поруч із Ним, а коли Петро слухав Ісусові слова, то вони живили його й допомагали йому. Слідуючи за Ісусом, Петро спостерігав за всім у Його житті: Його словами, діями, рухами, виразами – і глибоко цим проймався. Він здобув глибоке розуміння того, що Ісус був не такий, як звичайні люди. Хоча Його людська зовнішність була вкрай нормальна, та Він був повен любові, милосердя й терпимості до людей. Усе, що Він говорив і робив, дуже допомагало іншим, і Петро побачив і здобув від Нього таке, чого раніше ніколи не бачив і не мав. Він побачив, що хоч Ісус не мав величавої статури та був людиною, як усі, але було в Ньому щось справді незвичне та надзвичайне. Хоча Петро не міг повністю цього пояснити, та він бачив, що Ісус поводився не так, як усі інші, бо діла, які Він робив, дуже відрізнялися від діл звичайних людей. Поки Петро був поруч з Ісусом, він побачив, що Він і характером відрізнявся від звичайних людей. Він завжди поводився впевнено та ніколи не квапився, не перебільшував і не применшував жодного питання, і те, як Він жив, виявляло характер і нормальний, і водночас гідний захоплення. У розмові Ісус говорив просто й великодушно, завжди спілкуючись у веселій, але безтурботній манері, – однак, роблячи Свою роботу, Він ніколи не втрачав гідності. Петро побачив, що часом Ісус бував мовчазний, а часом говорив не спиняючись. Часом Він бував такий щасливий, що скидався на голуба, який грайливо пурхає в небі, а часом – такий сумний, що зовсім не говорив і виглядав обтяженим горем, наче виснажена, стомлена мати. Часом Він бував сповнений гніву, наче хоробрий воїн, що кидається вбити ворога, а в деяких випадках Він навіть скидався на лева ричучого. Іноді Він сміявся, іноді – молився та ридав. Та як би Ісус не поводився, Петрова любов і повага до Нього розрослися до безмежності. Сміх Ісуса сповнював його щастям, Його журба ввергала його в горе, Його гнів його лякав, а Його милосердя, прощення та жорсткі вимоги, які Він ставив людям, змусили Петра щиро полюбити Ісуса та зародили в ньому справжню боязнь перед Ним і жагу до Нього. Звісно, Петро поступово зрозумів усе це лише після того, як кілька років пожив поруч з Ісусом.

Петро був людиною дуже розсудливою та розумною від природи, але поки він слідував за Ісусом, то наробив багато дурниць. На самому початку він мав про Ісуса певні уявлення. Він спитав: «Люди кажуть, що Ти пророк, то чи знав Ти, що Ти Бог, коли був восьмирічний і почав щось тямити? Чи Ти знав, що Тебе було зачато від Святого Духа?». Ісус відповів: «Ні. Хіба Я тобі не видаюся звичайнісінькою людиною? Я такий, як і всі інші. Людина, яку посилає Батько, – нормальна, а не надзвичайна. І хоча Моя робота представляє Мого Небесного Отця, та Мій образ, Моя особистість і це плотське тіло можуть представляти не всього Мого Небесного Отця в Його повноті, а лише одну Його частину. Хоча Я прийшов від Духа, Я все одно нормальна людина, і Мій Отець послав Мене на цю землю як звичайну людину, а не надзвичайну». Лише коли Петро це почув, він трохи зрозумів Ісуса. І лише пройшовши через незліченні години Ісусової роботи, навчання, пастирства та підкріплення, він здобув набагато глибше розуміння. Коли Ісусові минав 30-й рік, Він розповів Петру про те, що наближалося Його розп’яття та що Він прийшов виконати одну зі стадій роботи – роботу розп’яття, – аби викупити все людство. Ісус також сказав Петрові, що за три дні по розп’ятті Син Людський знов повстане та явиться людям на 40 днів. Почувши ці слова, Петро засумував і глибоко ними пройнявся; відтоді він став іще ближчим до Ісуса. Набувши досвід пережитого за деякий час, Петро усвідомив, що всі діла Ісуса мали природу Бога, і почав думати, що Ісус був винятково принадливий. Лише коли він здобув це розуміння, Святий Дух просвітив його зсередини. І тоді Ісус звернувся до Своїх учнів та інших послідовників і спитав: «Іване, що ти скажеш: хто Я?». Іван відповів: «Ти Мойсей». Тоді Ісус звернувся до Луки: «А ти, Луко, що ти скажеш: хто Я?». Лука відповів: «Ти найбільший із пророків». Тоді Ісус спитав в однієї із сестер, і вона відповіла: «Ти найбільший із пророків, що говорить багато слів від віку й до віку. Ніхто не говорив таких великих пророцтв, як Ти, і ніхто не мав знання більшого, ніж Ти; Ти – пророк». Тоді Ісус звернувся до Петра та спитав: «Петре, що ти скажеш: хто Я?». Петро відповів: «Ти Христос, Син живого Бога. Ти походиш із неба. Ти не від землі. Ти не такий, як Божі створіння. Ми на землі, і Ти тут із нами, та Ти – від неба, а не від цього світу, Ти – не від землі». Святий Дух просвітив його саме через його досвід пережитого, і це дало Петру змогу прийти до такого розуміння. Після цього просвітління він став ще більше захоплюватися всім, що робив Ісус, вважати Його ще принадливішим, і серце його не мало охоти хоч колись розлучатися з Ісусом. Тож коли Ісус уперше відкрив Себе Петрові після розп’яття й воскресіння, Петро, надзвичайно щасливий, вигукнув: «Господи! Ти устав!». Тоді, ридаючи, Петро спіймав величезну рибину, приготував її та подав Ісусові. Ісус посміхнувся, але не заговорив. Хоча Петро знав, що Ісус воскрес, але не розумів таємниці цього воскресіння. Коли він подав Ісусові рибину, щоб Він поїв, то Ісус не відмовився, але й не заговорив і не сів до столу. Натомість Він раптово зник. Це страшенно вразило Петра, і лише тоді він зрозумів, що воскреслий Ісус був не такий, як Ісус минулих днів. Щойно він це усвідомив, то затужив, але водночас Петра втішило, що Господь завершив Свою роботу. Він знав, що Ісус завершив Свою роботу, що час, поки Він залишався з людьми, було вичерпано та що відтепер люди мали йти власним шляхом. Одного разу вже після воскресіння Ісус сказав йому: «Ти теж мусиш випити з гіркої чаші, з якої пив Я. Ти теж мусиш пройти шлях, який пройшов Я. Ти мусиш покласти своє життя заради Мене». На відміну від сьогоднішньої роботи, тодішня виглядала не як особиста розмова. У період Благодаті робота Святого Духа була особливо прихована, і Петро витерпів багато тягот. Часом йому бувало настільки тяжко, що він вигукував: «Боже! Я не маю нічого, крім цього життя. І хоча воно небагато для Тебе варте, Я бажаю присвятити його Тобі. Хоча люди не гідні Тебе любити, а їхня любов і серця нічого не варті, Я вірю, що Ти знаєш бажання в серцях людей. І навіть хоча людські тіла Ти не приймаєш, я бажаю, щоб Ти прийняв моє серце». Промовляючи такі молитви, він збадьорювався, особливо коли молився так: «Я готовий уповні присвятити Богові моє серце. Навіть хоча я не можу для Бога нічого зробити, я готовий вірно вдовольняти Бога та всім серцем присвятити себе Йому. Я вірю, що Бог мусить поглянути на моє серце». Ще він казав так: «Ні про що я не прошу в моєму житті, крім того, щоб Бог прийняв мої думки про любов до Бога та бажання мого серця. Я так довго був із Господом Ісусом, але ніколи Його не любив; і це мій найбільший борг. Навіть хоча я був із Ним, та не знав Його й навіть казав неналежне в Нього за спиною. Думаючи про таке, я почуваюсь у ще більшому боргу перед Господом Ісусом». Він завжди так молився. Ще він казав так: «Я менший за порох. Я не можу зробити нічого, крім як присвятити Богові це вірне серце».

У тому, що переживав Петро, був вершинний момент, коли його тіло було майже розбите, але Ісус усе одно підбадьорював його зсередини. І одного разу Він явився Петру. Коли Петро невимовно страждав і йому здавалося, що серце його розбите, Ісус указав йому: «Ти був зі Мною на землі, і Я був тут із тобою. І хоча раніше ми були разом на небі, воно, зрештою, від духовного світу. Тепер Я повернувся в духовний світ, а ти на землі, бо Я не від землі, і хоча ти теж не від землі, та мусиш виконати своє призначення на землі. Ти служитель, тож мусиш виконати свій обов’язок». Почувши, що він зможе повернутися до Бога, Петро втішився. Тоді Петро був у таких муках, що майже не вставав із ліжка; він настільки розкаювався, що сказав: «Я такий розбещений, що не можу вдовольнити Бога». Ісус явився йому та сказав: «Петре, чи ти забув те рішення, яке колись прийняв переді Мною? Чи ти справді забув усе, що Я казав? Чи ти забув те рішення, яке прийняв для Мене?». Побачивши, що це був Ісус, Петро підвівся з ліжка, і Ісус так його втішив: «Я вже казав тобі, що Я не від землі: ти маєш це зрозуміти, – але чи ти забув щось іще, що Я тобі казав? “Ти теж не від землі та не від цього світу”. Зараз у тебе є робота, яку треба зробити. Ти не можеш отак тужити. Ти не можеш отак страждати. Хоча люди й Бог не можуть разом існувати в одному світі, Я маю Свою роботу, а ти маєш свою, і одного дня, коли ти її завершиш, ми будемо разом в одному світі, і Я приведу тебе туди, де ти будеш зі Мною навіки». Почувши ці слова, Петро втішився й заспокоївся. Він знав, що мусив пережити й витерпіти це страждання, і відтоді він був натхненний. Ісус спеціально являвся йому в усі найголовніші моменти, даючи йому особливе просвітління та провід, і робив над ним багато роботи. А про що ж Петро жалкував найбільше? Невдовзі після того, як Петро сказав: «Ти Син живого Бога», – Ісус поставив йому інше запитання (хоч у Біблії його й не записано саме так). Ісус спитав у нього: «Петре! Чи ти колись Мене любив?». Петро зрозумів, що Він мав на увазі, і сказав: «Господи! Я колись любив Отця на небі, але визнаю, що Тебе я ніколи не любив». Тоді Ісус сказав: «Якщо люди не люблять Отця на небі, як вони можуть любити Сина на землі? І якщо люди не люблять Сина, посланого Богом Отцем, як вони можуть любити Отця на небі? Якщо люди справді люблять Сина на землі, то вони справді люблять Отця на небі». Коли Петро почув ці слова, то зрозумів, чого йому бракувало. Він завжди до сліз розкаювався над своїми словами: «Я колись любив Отця на небі, але Тебе я ніколи не любив». Після воскресіння й вознесіння Ісуса він іще більше каявся та тужив через ці слова. Згадуючи свою попередню роботу й теперішній духовний стан, він часто поставав перед Ісусом у молитві, завжди в жалю та відчуваючи, що завинив, бо не виконав Божу волю та не відповідав Божим стандартам. Це стало його найбільшим тягарем. Він казав: «Одного дня я присвячу Тобі все, що я маю, й усе, чим я є, і я віддам Тобі найцінніше». Ще він казав так: «Боже! Я маю лише одну віру й лише одну любов. Моє життя нічого не варте, і моє тіло нічого не варте. Я маю лише одну віру й лише одну любов. У моєму розумі я маю віру в Тебе, а в моєму серці я маю любов до Тебе; тільки їх я можу Тобі дати, і більше нічого». Петра дуже підбадьорювали Ісусові слова, бо до того, як Ісуса було розіп’ято, Він сказав Петру: «Я не від цього світу, і ти теж не від цього світу». Пізніше, коли в Петра настав момент великого болю, Ісус нагадав йому: «Петре, чи ти забув? Я не від цього світу, і раніше Я пішов лише заради Моєї роботи. Ти теж не від цього світу – чи ти справді забув? Я двічі тобі казав – чи ти не пам’ятаєш?». Почувши таке, Петро сказав: «Я не забув!». Тоді Ісус сказав: «Колись ти щасливо був укупі зі Мною на небі та певний час залишався поруч зі Мною. Тобі не вистачає Мене, а Мені тебе. Хоча в Моїх очах створіння не варті згадки, як Я можу не любити невинну та принадливу людину? Чи ти забув Мою обіцянку? Ти мусиш прийняти Моє доручення на землі; ти мусиш виконати завдання, яке Я тобі довірив. Одного дня Я неодмінно приведу тебе туди, де ти будеш зі Мною». Почувши це, Петро ще більше збадьорився та надихнувся, так що на хресті він зміг сказати: «Боже! Я не можу любити Тебе достатньо! Навіть якщо Ти просиш мене померти, я все одно не можу любити Тебе достатньо. Байдуже, куди Ти пошлеш мою душу, чи виконаєш Ти Свої обіцянки та що зробиш потім: я люблю Тебе та вірю в Тебе». Тим, за що він тримався, була його віра та щира любов.

Одного вечора кілька учнів, зокрема й Петро, були на рибальському човні разом з Ісусом, і Петро задав Ісусу дуже наївне запитання: «Господи! Я хотів би задати Тобі одне запитання, про яке думаю дуже давно». Ісус відповів: «Що ж, питай!». Тоді Петро спитав: «Це Ти звершив ту роботу, що робилась у період Закону?». Ісус посміхнувся, наче кажучи: «Яке воно наївне, це дитя!». Тоді він твердо продовжив: «Вона була не Моя. Її зробили Єгова й Мойсей». Петро почув це й вигукнув: «О! То це не Ти її звершив». Щойно Петро це сказав, Ісус більше не говорив. Петро подумав собі: «Це не Ти її зробив, тож не дивно, що Ти прийшов зруйнувати Закон – адже не Ти вершив ту роботу». І на серці йому також стало легше. Потім Ісус побачив, що Петро був доволі наївний, але оскільки він тоді не мав розуміння, то Ісус більше нічого йому не сказав і не виправив його прямо. Якось Ісус читав проповідь у синагозі, де було багато людей, зокрема й Петро. У Своїй проповіді Ісус сказав: «Єдиний, який прийде від віку й до віку, звершить роботу спокути в період Благодаті, щоб викупити все людство від гріха, але коли Він виводитимете людей із гріха, Його не сковуватимуть жодні правила. Він вийде із Закону й увійде в період Благодаті. Він викупить усе людство. Він пройде з періоду Закону вперед у період Благодаті, однак ніхто Його не знає, Його, Хто прийшов від Єгови. Робота, яку виконував Мойсей, була дана Єговою; Мойсей уклав Закон через роботу, яку зробив Єгова». Коли це було сказано, Він продовжив: «Тих, хто в період Благодаті скасує заповіді періоду Благодаті, поб’є лихо. Вони мусять встати в храмі та прийняти Боже знищення, і на них зійде вогонь». Ці слова справили на Петра певне враження, і протягом періоду його переживання Ісус був для Петра пастирем і живив його, говорячи з ним по душах, що допомогло Петрові трохи краще зрозуміти Ісуса. Коли Петро згадав, що Ісус говорив у Своїй проповіді в той день, яке запитання Петро задав Йому на рибальському човні, як Ісус відповів і як Він посміхнувся, то нарешті Петро все зрозумів. Згодом Святий Дух просвітив Петра, і тільки тоді він зрозумів, що Ісус – Син живого Бога. Розуміння Петра прийшло від просвітлення Святого Духа, але за допомогою певного процесу: Петро задавав запитання, слухав проповіді Ісуса, а далі отримав від Нього особливе спілкування та пастирство, і так Петро усвідомив, що Ісус був Сином живого Бога. Він дійшов до цього не в один день; це був тривалий процес, і це допомогло Петру в пізнішому досвіді. Чому Ісус виконав роботу вдосконалення лише в Петрі, а не в інших людях? Тому що лише Петро зрозумів, що Ісус був Сином живого Бога; більше ніхто цього не знав. Хоча в Ісуса було багато учнів, які багато дізналися, поки йшли за Ним, та їхнє знання було поверховим. Ось чому Ісус вибрав Петра за зразок удосконалення. Те, що Ісус сказав Петру тоді, – це те, що Він сьогодні каже людям, чиє знання та входження в життя мають сягнути Петрових. Бог удосконалить кожного відповідно до саме цієї вимоги та цього шляху. Чому сьогодні від людей вимагається справжня віра та щира любов? Ви теж маєте пережити те, що пережив Петро; плоди, які Петро здобув із досвіду пережитого, мають проявитись і у вас; і ви також маєте пережити біль, який пережив Петро. Шлях, яким ви йдете, – той самий, яким ішов Петро. Біль, який ви терпите, – той самий, який терпів Петро. Коли ви отримуєте славу та коли ви живете реальним життям, то ви втілюєте Петрів образ. Цей шлях той самий, і щоб бути вдосконаленим, потрібно ним пройти. Але порівняно з Петром вам дещо бракує духовного рівня, бо часи змінилися, і змінився масштаб розбещеності людей, а Юдея була давнім царством із давньою культурою. Тож ви маєте робити все можливе, щоб підвищити свій духовний рівень.

Петро був людиною дуже розсудливою, проникливою в усіх ділах і вкрай чесною. Він зазнав багатьох невдач. Уперше він стикнувся з громадою в чотирнадцять років, коли ходив у школу та синагогу. Він був дуже завзятий і завжди готовий ходити на збори. Тоді Ісус ще офіційно не почав Свою роботу; це був тільки початок періоду Благодаті. Петро почав спілкуватися з релігійними діячами, коли йому було чотирнадцять; у вісімнадцять років він уже спілкувався з найвизначнішими духовними діячами, та коли він побачив, який безлад панує поміж них, то став триматись осторонь. Побачивши, які ці люди були хитрі, підступні інтригани, Петро відчув величезну відразу (так тоді працював Святий Дух, щоб його вдосконалити. Він особливо його зворушував і робив над ним певну спеціальну роботу), тож у вісімнадцять років Петро покинув синагогу. Його батьки цькували його та не давали вірити (вони були дияволи та невіруючі). Зрештою Петро покинув дім і помандрував по всіх усюдах; два роки він рибалив і проповідував, і в цей час він був поводирем для досить багатьох людей. Тепер у тебе має бути змога ясно бачити, яким саме шляхом ішов Петро. Якщо ти ясно бачиш Петрів шлях, то будеш упевнений у роботі, яка робиться сьогодні, тож не скаржитимешся, не будеш пасивним і ні за чим не тужитимеш. Ти маєш пережити настрій, який тоді мав Петро: він був згорьований і більше не просив ні майбутнього, ні якихось благословень. Він не шукав у світі вигоди, щастя, слави чи багатства; він прагнув лише жити якнайзмістовнішим життям, а саме віддячувати Богу за Його любов і присвячувати Богу те, що Петрові було найдорожче понад усе. Тоді Петрове серце було б задоволене. Він часто молився Ісусу такими словами: «Господи Ісусе Христе, колись я любив Тебе, та ніколи насправді Тебе не любив. Хоча я казав, що вірив у Тебе, та ніколи не любив Тебе щирим серцем. Я лише рівнявся на Тебе, обожнював Тебе та тужив за Тобою, але я ніколи Тебе не любив і щиро в Тебе не вірив». Він постійно молився, щоб прийняти рішення, і слова Ісуса завжди підбадьорювали та мотивували його. Пізніше, після періоду переживання, Ісус випробував його, викликавши в Петрі ще більшу тугу за Ним. Петро сказав: «Господи Ісусе Христе! Як мені тебе не вистачає, як я прагну на Тебе поглянути. Мені забагато бракує, і ніщо не замінить Твою любов. Молю Тебе, забери мене швидше. Коли я Тобі знадоблюся? Коли Ти мене забереш? Коли я знову погляну на Твоє лице? Я більше не хочу жити в цьому тілі, розбещуватися далі й бунтувати ще більше. Я готовий присвятити Тобі всього себе за першої нагоди, і я не хочу ще більше тебе засмучувати». Так він молився, але тоді він не знав, що Ісус у ньому вдосконалить. Під час мук його випробування Ісус знову йому явився та сказав: «Петре, Я бажаю тебе вдосконалити, щоб ти став наче плід, який є кристалізацією Мого вдосконалення тебе і яким Я втішатимуся. Чи можеш ти справді свідчити про Мене? Чи ти зробив те, що Я прошу від тебе? Чи ти жив словами, які Я говорив? Колись ти любив Мене, та хоча ти любив Мене, чи ти Мною жив? Що ти для Мене зробив? Ти розумієш, що не вартий Моєї любові, але що ти для Мене зробив?». Петро побачив, що нічого не зробив для Ісуса, і згадав свою попередню клятву віддати Богові життя. Тож він більше не скаржився, і відтоді його молитви стали набагато кращими. Він молився, кажучи так: «Господи Ісусе Христе! Колись я Тебе покинув, і Ти теж мене колись покинув. Певний час ми були нарізно, а певний час були разом, укупі. Та Ти любиш мене більше за всіх інших. Я знов і знов бунтував проти Тебе, знов і знов Тебе засмучував. Як я можу таке забути? Я завжди пам’ятаю й ніколи не забуваю ту роботу, яку Ти наді мною звершив, і те, що Ти мені довірив. Я зробив усе можливе для роботи, яку Ти наді мною звершив. Ти знаєш, що я можу зробити, як знаєш і те, що за роль я можу зіграти. Я бажаю скоритися Твоєму керівництву, і я присвячу Тобі все, що маю. Лише Ти знаєш, що я можу для Тебе зробити. Хоча сатана так багато мене обманював, і я проти Тебе бунтував, та я вірю, що Ти пам’ятаєш мене не за ті переступи й ставишся до мене не лише так, як вимагають ті переступи. Я бажаю присвятити Тобі все своє життя. Я нічого не прошу, і я не маю інших надій чи планів; я лише хочу діяти за Твоїм наміром і виконувати Твою волю. Я вип’ю з Твоєї гіркої чаші, і я підкорюсь усім Твоїм наказам».

Ви маєте ясно бачити шлях, яким ідете; ви маєте ясно бачити шлях, яким підете в майбутньому, і ясно розуміти, що Бог удосконалить і що вам довірено. Можливо, одного дня вас випробують, і якщо ви зможете надихнутися досвідом Петра, коли прийде той час, то це покаже, що ви справді йдете Петровим шляхом. Бог хвалив Петра за щиру віру й любов та за вірність Богу. І за те, що Петро був чесний і тужив за Богом у своєму серці, Бог його вдосконалив. Якщо ти справді маєш таку саму любов і віру, як Петро, то Ісус неодмінно тебе вдосконалить.