Відповідні слова Бога:

Погляньте на лідерів кожної деномінації – усі вони зарозумілі й самовдоволені, а їхні тлумачення Біблії позбавлені контексту й керуються їхніми власними переконаннями й уявленнями. Усі вони покладаються на обдарування й ерудицію у виконанні своєї роботи. Якби вони взагалі не могли проповідувати, чи пішли б за ними люди? Зрештою, вони володіють деякими знаннями й можуть проповідувати деяке вчення, або вони знають, як привернути до себе інших і використовують певні хитрощі. Вони користуються ними, щоб обманювати людей і притягувати їх до себе. Номінально ці люди вірять у Бога, але насправді вони слідують за своїми лідерами. Коли вони зустрічають когось, хто проповідує істинний шлях, деякі з них кажуть: «Ми повинні порадитися з нашим керівником щодо нашої віри». Подивіться, як люди все ще потребують згоди й схвалення інших, коли вони вірять у Бога й приймають істинний шлях – хіба ж це не проблема? Ким же тоді стали ці керівники? Хіба вони не стали фарисеями, пастирями неправдивими, антихристами й каменями спотикання на шляху прийняття людьми істинного шляху?

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Кожен, хто не розуміє мети Божої роботи, є людиною, яка протистоїть Йому, а той, хто зрозумів мету Божої роботи, але й надалі не прагне догоджати Богові, ще більше може вважатися Божим супротивником. Є люди, які читають Біблію у величних церквах і цілоденно цитують її, але жоден серед них не розуміє мети Божої роботи. Жоден серед них не здатен пізнати Бога; і тим більше жоден із них не може бути в згоді з Божою волею. Усі вони нікчемні, огидні люди, кожен із яких стоїть високо, щоб дорікати Богові. Вони свідомо протистоять Богові, навіть несучи Його стяг. Заявляючи про свою віру в Бога, вони попри це їдять людську плоть та пьють людську кров. Усі такі люди – це дияволи, які пожирають душу людини, головні демони, які навмисне встають на шляху тих, хто намагається ступити на правильний шлях, і камені спотикання, які заважають тим, хто шукає Бога. Вони можуть видаватися людьми «здорової статури», але звідки їхнім послідовникам знати, що вони не хто інші, як антихристи, які ведуть людей до спротиву Богові? Звідки їхнім послідовникам знати, що це живі біси, віддані пожиранню людських душ? Ті, хто про себе високої думки в Божій присутності, – це найнижчі з людей, ті ж, хто вважає себе низьким, – найшанованіші. А ті, хто вважає, що знає Божу роботу, і хто, до того ж, здатний проголошувати роботу Бога іншим з великою помпою, дивлячись прямо на Нього, – це найбільші невігласи серед людей. Такі люди без Божого свідчення, вони пихаті та сповнені зарозумілості. Ті, хто вважає, що має замало пізнання Бога попри свій фактичний досвід та практичне пізнання Його, – це ті, кого Він найбільше любить. Лише такі люди справді мають свідчення та справді здатні бути удосконаленими Богом.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Усі люди, які не знають Бога, є людьми, які Богові противляться»

Оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш увірувати в усі Божі слова та в усю Його роботу. Тобто, оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш коритися Йому. Якщо ти не можеш цього зробити, то не важливо, віриш ти в Бога чи ні. Якщо ти впродовж багатьох років вірив у Бога, але ніколи не корився Йому й не приймаєш повноту Його слів, а натомість просиш, щоб Бог підкорився тобі та діяв згідно з твоїми уявленнями, то ти – найбільший бунтівник з усіх, ти – невіруючий. Як можуть такі люди бути здатні коритися Божій роботі та Божим словам, що не узгоджуються з людськими уявленнями? Найбільш непокірними з усіх є ті, хто навмисно погорджує Богом та противиться Йому. Це Божі вороги, антихристи. До нової Божої роботи вони завжди ставляться вороже; у них ніколи немає анінайменшої схильності до покори, і вони ніколи не корилися й не упокорювалися радо. Вони звеличують себе перед іншими й ніколи нікому не підкоряються. Перед Богом вони вважають себе найкращими в проповіді слова та найбільш вправними в роботі над іншими. Вони ніколи не відкидають «скарбів», якими володіють, а ставляться до них як до сімейних реліквій для поклоніння, щоб проповідувати про них іншим; вони використовують їх, щоб читати лекції тим дурням, які їх обожнюють. У церкві справді є певна кількість таких людей. Можна сказати, що вони – «непокірні герої», які покоління за поколінням перебувають у Божому домі. Вони вважають проповідь слова (вчення) своїм найвищим обов’язком. Рік за роком, покоління за поколінням вони завзято виконують свій «священний і непорушний» обов’язок. Ніхто не сміє їх торкатися, жодна людина не наважується їм відкрито дорікати. Вони стали «царями» в Божому домі, вони шаленіють, від віку до віку тиранячи інших. Ця зграя демонів прагне об’єднати зусилля та зруйнувати Мою роботу; як Я можу дозволити цим живим бісам існувати перед Моїми очима? Навіть ті, хто слухняний лише наполовину, не можуть витримати до кінця, а тим більше ці тирани без найменшої покори у своїх серцях! Божа робота здобувається людиною нелегко. Навіть доклавши всіх зусиль, люди можуть здобути лише її частину, що врешті-решт дозволяє їм бути вдосконаленими. Що тоді казати про дітей архангела, які прагнуть знищити Божу роботу? Хіба вони не мають ще менше надії бути здобутими Богом?

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом»

Ти здатний висловити стільки знань, скільки піщинок на пляжі, але в жодному з них немає реального шляху. Хіба ти не намагаєшся цим обдурити людей? Хіба ти не влаштовуєш показуху, не підкріплену жодною сутністю? Усяка така поведінка шкодить людям! Що вищою є теорія й що більше вона позбавлена реальності, то більше вона нездатна привести людей до реальності. Що вищою є теорія, то більше вона змушує тебе кидати виклик Богові та виступати проти Нього. Не плекайте духовну теорію – від неї немає жодного толку! Деякі люди десятками років говорять про духовну теорію, вони стали гігантами духовності, але в кінцевому підсумку їм все одно не вдається ввійти в реальність істини. Оскільки вони не втілювали в життя Божі слова та не переживали їх, у них немає принципів або шляху для практичного застосування. Такі люди самі без реальності істини, то ж як вони можуть привести інших людей на правильний шлях віри в Бога? Вони можуть лише звести людей на манівці. Хіба це не шкода іншим і самим собі? Щонайменше, ти мусиш бути здатним розв’язувати реальні проблеми, які прямо перед тобою. Іншими словами, ти повинен уміти втілювати Божі слова в життя та переживати їх, і втілювати в життя істину. Лише це є покірністю Богові. Лише ввійшовши в життя, ти придатний до праці для Бога, і лише повністю присвятивши себе Богові зі щирістю, ти можеш бути схвалений Богом. Не треба завжди робити грандіозні заяви та розповідати пишномовну теорію – це все нереальне. Просторікувати про духовну теорію, щоб люди захоплювалися тобою, означає не свідчити про Бога, а, навпаки, виставляти себе напоказ. Це не приносить абсолютно ніякої користі людям і не напучує їх, і може легко призвести до того, що вони будуть поклонятися духовній теорії, а не зосереджуватися на втіленні істини в життя – і хіба це не зведення людей на манівці? Якщо так продовжувати далі, то це породжуватиме численні порожні теорії та правила, які будуть стримувати людей і заманювати їх у пастку; це справді обурливо.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Зосередься більше на реальності»

Багато людей день у день читає Божі слова та навіть ретельно запам’ятовує всі класичні уривки з них, наче своє найдорожче надбання, ба більше – усюди проповідує Божі слова, забезпечуючи інших людей і допомагаючи їм Божими словами. Вони думають, що робити так – значить свідчити про Бога, свідчити про Його слова, що робити так значить іти Божим шляхом; вони думають, що робити так – значить жити за Божими словами, що робити так – значить приносити Його слова в їхні дійсні життя, що так вони зможуть отримати Божу похвалу, спасіння й удосконалення. Та навіть проповідуючи Божі слова, такі люди ніколи не дотримуються Божих слів у практиці або намагаються порівнювати себе з тим, що відкривається в Божих словах. Натомість такі люди використовують Божі слова, щоб обманом здобути чуже обожнювання й довіру, щоб самостійно ввійти в управління та привласнити й украсти Божу славу. Вони марно сподіваються скористатися нагодою, яку відкриває поширення Божих слів, щоб бути нагородженими Божою роботою та Його похвалою. Скільки літ минуло, та ці люди не тільки були не здатні заслужити Божу похвалу, поки проповідували Божі слова, і вони не тільки були не здатні відкрити шлях, яким мали слідувати, свідчачи про Божі слова, і вони не тільки не допомогли собі й не забезпечили себе, поки допомагали іншим людям і забезпечували їх Божими словами, і вони не тільки були не здатні пізнати Бога чи пробудити в собі справжнє благоговіння перед Богом, поки все це робили; навпаки, їхні помилкові уявлення про Бога стають ще глибшими, їхня недовіра до Нього – ще вагомішою, а їхні фантазії про Нього – ще перебільшенішими. Живлячись і керуючись своїми теоріями про Божі слова, такі люди виглядають наче цілком у своїй стихії, наче легко й без зусиль застосовують свої навички, наче вони знайшли свою мету в житті, свою місію, та наче вони здобули нове життя й були врятовані, наче з Божими словами, що дзвінко відскакують у них від зубів у промові, такі люди здобули істину, зрозуміли Божі наміри та відкрили шлях до пізнання Бога, наче, проповідуючи Божі слова, такі люди часто зустрічаються з Богом віч-на-віч. Вони також часто «зворушуються» до нападів ридань, і, часто скеровувані «Богом» у Божих словах, такі люди начебто невпинно хапаються за Його щиру турботу й добрий намір і водночас начебто зрозуміли Боже управління та спасіння людини, пізнали Його сутність і зрозуміли Його праведний характер. Видається, наче на цій підставі вони ще твердіше вірять в існування Бога, ще обізнаніші про Його піднесений стан і ще глибше відчувають Його велич і трансцендентність. Просякнута поверховим знанням Божих слів, їхня віра неначебто виросла, їхня рішучість терпіти страждання зміцнилася, а їхнє знання про Бога поглибилося. Та ці люди не тямлять, що, поки вони дійсно не переживуть Божі слова, усе їхнє знання про Бога й думки про Нього походять із їхніх власних самообманних фантазій і припущень. Їхня віра не витримала б ніякого Божого іспиту, їхня так звана духовність і духовний стан просто не витримали б Божого випробування чи перевірки, їхня рішучість – лише замок, збудований на піску, а їхнє так зване знання про Бога – не більше ніж плід їхньої уяви. Насправді ці люди, що, так би мовити, вклали в Божі слова багато сил, ніколи в житті не усвідомлювали, що таке справжня віра, що таке справжній послух, що таке справжня любов і що таке справжнє знання про Бога. Вони беруть теорію, уяву, знання, дар, традицію, забобони та навіть моральні цінності людства й роблять із них «капітал» і «зброю» для віри в Бога та слідування за Ним, навіть роблять із них підвалини своєї віри в Бога та слідування за Ним. Водночас вони також беруть цей капітал і зброю та роблять із них чарівні талісмани, через які пізнають Бога, щоб зустрічати Божі перевірки, випробування, кару й суд та мати справу з ними. Урешті-решт те, що вони набувають, усе одно не містить нічого, крім висновків про Бога, просякнутих релігійними відтінками, феодальними забобонами та всякою романтикою, гротеском і загадками. Вони пізнають і визначають Бога на один кшталт із людьми, які вірять лише в Горішнє небо чи Старця на небі, тоді як Божа реальність, Його сутність, Його характер, Його атрибути та природа тощо – усе, що стосується Самого дійсного Бога, – усе це таким людям у своєму знанні не вдалось усвідомити, і їхнє знання від усього цього повністю відірване й настільки далеке, як північний полюс від південного. Таким чином, ці люди не здатні справді йти шляхом богобоязливості й утечі від злого, хоч вони й живуть забезпечені Божими словами та отримують від них поживу. Справжня причина цього в тому, що вони ніколи не знайомилися з Богом, як і ніколи не мали з Ним справжнього контакту чи спілкування, тож для них неможливо взаємно порозумітися з Богом або пробудити в собі справжню віру в Бога, слідування за Ним або благоговіння перед Ним. Те, що вони так розцінюють Божі слова, те, що вони так розцінюють Бога, – такий погляд і ставлення прирекли їх повертатися після своїх починань із порожніми руками, прирекли їх до вічної й неминущої нездатності йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ціль, до якої вони прагнуть, і напрям, у якому вони йдуть, означають, що такі люди – довічні Божі вороги та що вони довічно будуть нездатні отримати спасіння.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»