Наші останні кілька спілкувань сильно вплинули на кожного з вас. Тепер люди нарешті можуть дійсно відчути істинне існування Бога й те, що Бог насправді дуже близький до людини. Хоча люди, може, і вірили в Бога багато років, вони ніколи по-справжньому не розуміли Його думки та ідеї так, як зараз, і не переживали по-справжньому Його практичні діяння так, як зараз. Чи то в знанні, чи то в реальній практиці, більшість людей дізналася щось нове та досягла вищого розуміння, усвідомила помилковість власних минулих прагнень, усвідомила поверховість свого досвіду й те, що забагато з нього не відповідає Божій волі, а також усвідомила, що найбільше людині бракує знання Божого характеру. Таке знання з боку людини є лише різновидом знання, заснованого на сприйнятті; щоб піднятися до рівня раціонального, це знання потребує поступового поглиблення та зміцнення на власному досвіді людини. Перш ніж людина по-справжньому зрозуміє Бога, суб’єктивно можна сказати, що в серці вона вірить в існування Бога, але не має реального розуміння конкретних питань: який Він Бог насправді, яка Його воля, який Його характер, яке Його справжнє ставлення до людства. Це сильно шкодить вірі людей у Бога, не даючи їй досягти чистоти й досконалості. Навіть коли ти віч-на-віч із Божим словом або відчуваєш, що зустрівся з Богом у своєму досвіді, усе одно не можна сказати, що ти повністю Його розумієш. Оскільки ти не знаєш Божих думок, не знаєш, що Він любить, а що ненавидить, що Його гнівить, а що радує, ти не маєш істинного розуміння Бога. Твоя віра побудована на фундаменті невизначеності й фантазії, на основі твоїх суб’єктивних бажань. Вона досі далека від справжньої віри, і ти досі далекий від того, щоб бути справжнім послідовником. Пояснення прикладів із цих біблійних історій дали людям змогу пізнати серце Бога й те, про що Він думав на кожному етапі Своєї роботи, чому Він виконував цю роботу, який був Його початковий намір і Його план, коли Він її здійснював, як Він реалізовував Свої ідеї, як Він готувався до втілення Свого плану та розвивав його. Із цих історій ми можемо отримати детальне, конкретне розуміння кожного конкретного наміру та кожної реальної думки Бога протягом Його шеститисячолітньої роботи управління, а також Його ставлення до людей у різні часи та різні епохи. Якщо люди зможуть зрозуміти, про що думав Бог, яким було Його ставлення, який характер Він виявляв у кожній ситуації, це може допомогти кожній людині глибше усвідомити істинне існування Бога, глибше відчути Його реальність і справжність. Коли Я розповідаю ці історії, Моя мета полягає не в тому, щоб люди зрозуміли біблійну історію, не в тому, щоб допомогти їм ознайомитися з віршами Біблії чи людьми, які в ній згадуються, і тим більше не в тому, щоб допомогти людям зрозуміти передумови того, що Бог робив у період Закону. Радше моя мета – допомогти людям зрозуміти Божу волю, Його характер і кожну Його частинку, а також отримати достовірніше й точніше розуміння Бога та знання про Нього. Так серця людей можуть потроху відкриватися Богу, ставати ближчими до Бога, і вони можуть краще розуміти Його, Його характер, Його сутність і краще пізнавати Самого істинного Бога.

Знання характеру Бога й того, Хто Він є і чим володіє, може позитивно впливати на людей. Воно може дати їм більше впевненості в Богові та допомогти досягти справжнього послуху й страху перед Ним. Тоді вони більше не будуть сліпо слідувати за Ним або поклонятися Йому. Богу не потрібні дурні й ті, хто сліпо слідує за натовпом, а потрібна громада людей, які мають у серці чітке розуміння та знання Божого характеру й можуть виступати як Божі свідки, – людей, які через Його праведний характер і те, Хто Він є, чим володіє та який Він гідний любові, ніколи б не покинули Бога. Якщо ти слідуєш за Богом, але у твоєму серці досі бракує ясності чи є якась неоднозначність або нерозуміння щодо істинного існування Бога, Його характеру, того, Хто Він є і чим володіє, і Його плану спасіння людства, то твоя віра не може здобути Божу похвалу. Бог не хоче, щоб такі люди йшли за Ним, і Йому не подобається, коли такі люди постають перед Ним. Оскільки такі люди не розуміють Бога, вони не здатні віддати своє серце Богові: їхні серця закриті для Нього, тому їхня віра в Бога повна домішок. Те, як вони слідують за Богом, можна описати лише словом «сліпо». Люди можуть здобути справжню віру та стати справжніми послідовниками лише тоді, коли вони мають справжнє розуміння та знання Бога, яке породжує в них справжній послух і страх Божий. Тільки так вони можуть віддати й відкрити Богові своє серце. Саме цього хоче Бог, бо все, що вони роблять і думають, може витримати Боже випробування та свідчити про Бога. Усе, що Я доношу до вас про Божий характер, те, Хто Він є і чим володіє, і про Його волю та Його думки в усьому, що Він робить, і всі точки зору, усі ракурси, під якими Я це розглядаю, – усе це потрібне для того, щоб допомогти вам бути впевненішими в істинному існуванні Бога, істинніше зрозуміти й оцінити Його любов до людства, турботу Бога про людей і Його щире бажання управляти людством і спасти його.

Огляд думок, ідей і дій Бога, відколи Він створив світ

Сьогодні ми спершу підсумуємо Божі думки, ідеї та кожен Його крок, відколи Він створив людство. Ми розглянемо, яку роботу Він виконав, від створення світу до офіційного початку періоду Благодаті. Тоді ми зможемо виявити, які з Божих думок та ідей невідомі людині, і звідти ми зможемо прояснити порядок Божого плану управління та глибоко зрозуміти контекст, у якому Бог створив Свою роботу управління, її джерело та процес розвитку, а також глибоко зрозуміти, яких результатів Він бажає від Своєї роботи управління, – тобто суть і мету Його роботи управління. Щоб усе це зрозуміти, нам потрібно перенестися назад у далекі, тихі, безмовні часи, коли людей ще не існувало…

Бог власноруч створює першу живу людину

Коли Бог встав зі Свого ложа, перше, що спало Йому на думку, було таке: створити живу істоту – справжню, живу людину, – щоб вона жила разом із Ним і була Йому постійним супутником; ця людина могла б Його слухати, і Він би міг їй довіритись і говорити з нею. Тоді Бог у перший раз зачерпнув жменю ґрунту, і з неї Він створив найпершу живу людину за подобою, яку уявив у Своєму розумі, і тоді Він дав цій живій істоті ім’я – Адам. Коли в Бога з’явилася ця жива, дихаюча людина, що Він відчув? Він уперше відчув радість мати супутника, когось близького. Він також уперше відчув батьківську відповідальність і турботу, яка приходить разом із нею. Ця жива, дихаюча людина принесла Богові щастя й радість; Він уперше відчув розраду. Це було найперше, що Бог зробив не Своїми думками чи навіть словами, а Своїми власними руками. Коли перед Богом постала така істота – жива, дихаюча людина, створена з плоті й крові, з тілом і образом, здатна розмовляти з Богом, – Він відчув таку радість, якої ніколи раніше не знав. Бог по-справжньому відчув Свою відповідальність, і ця жива істота не просто зворушила Його серце, а зігрівала й розчулювала його кожним своїм маленьким рухом. Коли ця жива істота постала перед Богом, Він уперше задумався про те, щоб здобути більше таких людей. І з тієї першої Божої думки почалася ціла низка подій. Для Бога всі ці події відбувались уперше, але що б Він у цей час не відчував: радість, відповідальність, турботу, – Він не мав із ким розділити ці почуття. З тієї самої миті Бог справді відчув самотність і смуток, яких ніколи раніше не знав. Він бачив, що людина не може ні прийняти, ні осягнути Його любов і турботу, Його наміри щодо людини, тому Він досі відчував у серці скорботу й біль. Хоча Він усе це робив для людини, людина цього не знала й не розуміла. Крім щастя, радості й розради, людина швидко принесла Йому Його перші почуття скорботи й самотності. Ось що Бог думав і як почувався в той час. Поки Бог усе це робив, Його серце повнилося то радістю, то скорботою, то болем, змішаними з тривогою. Він хотів лише якнайшвидше зробити так, щоб ця людина, це людство дізналися, що в Нього на серці, і швидше зрозуміли Його наміри. Тоді вони змогли б стати Його послідовниками, поділяти Його думки та жити в згоді з Його волею. Вони більше не просто безмовно слухали б, як Бог говорить; вони більше не були б необізнаними щодо того, як приєднатися до Бога в Його роботі; і насамперед вони більше не були б людьми, байдужими до Божих вимог. Ці перші речі, які зробив Бог, дуже значущі й мають велику цінність для Його плану управління та для людей сьогодні.

Створивши все суще та людство, Бог не став відпочивати. Йому не давало спокою невгамовне прагнення чинити Своє управління та здобувати людей, яких Він так любив серед людства.

Бог вершить низку безпрецедентних діянь до та після періоду Закону

Далі ми бачимо з Біблії, що незабаром після того, як Бог створив людей, по всьому світу стався великий потоп. В описі потопу згадується Ной, і можна сказати, що Ной був першою людиною, яку Бог покликав працювати з Ним над виконанням Божого завдання. Звісно, це також був перший раз, коли Бог покликав людину на землі зробити щось згідно з Його наказом. Коли Ной добудував ковчег, Бог уперше затопив землю. Коли Бог знищив землю потопом, Він уперше після створення людей відчув до них непереборну огиду; саме це й змусило Бога прийняти болісне рішення знищити цей людський рід потопом. Після того як потоп знищив землю, Бог уклав із людьми Свій перший заповіт – заповіт на знак того, що Він більше ніколи не знищить світ потопами. Символом цього заповіту стала веселка. Це був перший заповіт, який Бог уклав із людством, тож веселка стала першим знаком заповіту, даного Богом; веселка – це реальне фізичне явище. Саме існування веселки часто змушує Бога сумувати за попереднім людським родом, який Він утратив, і служить Йому постійним нагадуванням про те, що з ним сталося… Бог не сповільнював Свого темпу: Йому не давало спокою невгамовне прагнення перейти до наступного етапу Свого управління. Згодом Бог зробив Авраама Своїм першим обранцем для Своєї роботи по всьому Ізраїлю. Це також був перший випадок, коли Бог обрав такого кандидата. Через цю людину Бог вирішив почати Свою роботу спасіння людства, а також продовжити Свою роботу серед нащадків цієї людини. З Біблії ми бачимо, що саме так Бог і вчинив з Авраамом. Далі Бог зробив Ізраїль свою першою обраною землею та почав Свою роботу періоду Закону через Свій обраний народ – ізраїльтян. І знову Бог уперше в історії дав ізраїльтянам чіткі правила та закони, яких мало дотримуватися людство, і детально їх пояснив. Це був перший раз, коли Бог дав людям такі конкретні, стандартизовані правила щодо того, як їм приносити жертви, як їм жити, що робити й чого не робити, які свята й дні відзначати, якими принципами керуватися в усьому, що вони робили. Це був перший раз, коли Бог дав людству такі детальні, стандартизовані норми та принципи того, як людям жити.

Щоразу, коли Я кажу «перший» або «вперше», це означає, що Бог виконав таку роботу, за яку доти ніколи не брався. Це значить, що такої роботи доти ще ніколи не бувало, і навіть хоча Бог створив людство та всілякі творіння й живих істот, таку роботу Він до цього ніколи не виконував. Уся ця робота стосувалася Божого управління людством; усе це було пов’язане з людьми та Його спасінням і управлінням ними. Після Авраама Бог знову зробив ще дещо вперше в історії: Він обрав Йова, щоб той жив за законом і зміг протистояти спокусам сатани, продовжуючи боятися Бога, втікати від злого та свідчити про Бога. Тоді Бог також уперше дозволив сатані спокушати людину й уперше побився об заклад із сатаною. Урешті-решт Він уперше здобув людину, яка була спроможна свідчити про Нього, стоячи перед сатаною, і змогла повністю осоромити сатану. Відколи Бог створив людство, це була перша здобута Ним людина, що зуміла про Нього свідчити. Здобувши цю людину, Бог іще більше загорівся бажанням продовжити Своє управління та виконати наступний етап Своєї роботи, і Він узявся готувати місце й людей, яких збирався вибрати для наступного етапу Своєї роботи.

Тепер, коли ми про все це поспілкувалися, чи з’явилось у вас істинне розуміння Божої волі? Бог вважає цей епізод Свого управління людством, Свого спасіння людства важливішим за все інше. Він робить усе це не тільки Своїм розумом, не тільки Своїми словами та, безперечно, без легковажного ставлення: Він робить усе це з планом, метою, стандартами та Своєю волею. Очевидно, що ця робота спасіння людства має велике значення як для Бога, так і для людини. Якою б важкою не була ця робота, якими б великими не були перешкоди, якими б слабкими не були люди, яким би глибоким не був людський непослух, для Бога все це не тяжко. Бог постійно клопочеться, докладаючи Своїх кропітких зусиль і керуючи роботою, яку Він Сам бажає виконати. Він також усе впорядковує та здійснює Своє володарювання над усіма тими людьми, над якими Він працюватиме, і над усією роботою, яку Він хоче виконати: нічого подібного ніколи раніше не робилося. Це вперше Бог скористався такими методами та заплатив таку велику ціну за цей великий проект з управління людством і його спасіння. Поки Бог виконує цю роботу, мало-помалу Він без застережень проявляє та вивільняє для людства Свої кропіткі зусилля, те, Хто Він є і чим володіє, Свою мудрість, всемогутність і всі аспекти Свого характеру. Він дає їм волю та виявляє їх так, як ще ніколи раніше не виявляв. Тож у цілому всесвіті ще ніколи не було істот, що були б настільки близькими до Бога та мали б із Ним такі тісні стосунки, крім людей, якими Бог прагне керувати та яких хоче спасти. У Його серці людство, яким Він хоче управляти та яке бажає спасти, є найважливішим; це людство Він цінує понад усе. І хоча Він заплатив за нього велику ціну, а воно постійно завдає Йому болю та не слухається, Він ніколи не відступається від цього людства й невтомно продовжує Свою роботу без нарікань і жалю. Адже Він знає, що рано чи пізно люди почують Його заклик і зворушаться Його словами, визнають, що Він – Господь творіння, і повернуться на Його бік…

Після всього, що ви почули сьогодні, вам може здатися, ніби все, що робить Бог, цілковито звичне. Схоже, що люди завжди відчували деякі Божі наміри щодо них із Його слів і з Його роботи, але між їхніми почуттями чи знаннями й тим, що думає Бог, завжди існує певна дистанція. Ось чому Я вважаю, що потрібно спілкуватися з усіма людьми про те, для чого Бог створив людство та що стоїть за Його бажанням здобути те людство, на яке Він сподівався. Дуже важливо донести це до кожного, щоб у кожного в серці була ясність і розуміння. Оскільки кожна Божа думка й ідея, кожна фаза та кожен період Його роботи є частиною всієї Його роботи управління й тісно з нею пов’язані, то коли ти розумієш Божі думки, ідеї та Його волю на кожному етапі Його роботи, це те саме, що розуміти, як почалася робота над Його планом управління. Саме це і є основою для поглиблення твого розуміння Бога. Хоча все, що зробив Бог, коли створив світ, і про що Я згадував раніше, поки що видається просто «інформацією», яка не стосується пошуку істини, але у твоєму досвіді все ж настане день, коли ти перестанеш думати, що це просто якісь уривки інформації, та й годі, або що це просто якась таємниця. Із часом твоє життя розвиватиметься, і коли Бог посяде у твоєму серці певне місце чи ти глибше, ґрунтовніше зрозумієш Його волю, ти справді усвідомиш важливість і необхідність того, про що Я сьогодні говорю. Якою б мірою ви це зараз не приймали, вам усе одно необхідно знати це й розуміти. Коли Бог щось робить, коли Він виконує Свою роботу, – чи то Своїми ідеями, чи то Своїми власними руками, чи то вперше, чи востаннє, – зрештою в Бога завжди є план, і в усьому, що Він робить, є Його цілі та Його думки. Ці цілі та думки представляють Божий характер, і вони виявляють те, Хто Він є і чим володіє. Ці дві речі – Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, – повинні розуміти всі люди до єдиної. Зрозумівши Його характер і те, Хто Він є і чим володіє, людина зможе поступово усвідомити, чому Бог робить те, що робить, і чому Він каже те, що каже. Тоді вона зможе здобути більше віри, щоб слідувати за Богом і шукати істину та зміну у своєму характері. Тобто людське розуміння Бога та людська віра в Бога нероздільні.

Якщо люди пізнають і зрозуміють Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, то вони здобудуть життя, що походить від Бога. Щойно в тобі буде вчинено це життя, твій страх Божий почне ставати дедалі більшим. Це цілком природний здобуток. Якщо ти не хочеш зрозуміти й пізнати характер Бога чи Його сутність, якщо ти не хочеш навіть задуматися над цими речами чи зосередитися на них, я можу з упевненістю сказати тобі, що той шлях, яким ти зараз ідеш у своїй вірі в Бога, ніколи не дозволить тобі виконати Його волю чи здобути Його похвалу. Ба більше, так ти ніколи по-справжньому не набудеш спасіння – це остаточні наслідки. Якщо люди не розуміють Бога та не знають Його характер, їхні серця ніколи не зможуть по-справжньому відкритися Йому. Зрозумівши Бога, люди почнуть цінувати та смакувати те, що в Його серці, із цікавістю та вірою. Якщо ти цінуватимеш і смакуватимеш те, що в Божому серці, то твоє серце поступово, мало-помалу відкриється Йому. Коли твоє серце Йому відкриється, ти відчуєш, наскільки ганебними й негідними були твоє спілкування з Богом, твої вимоги до Бога та твої власні навіжені бажання. Коли твоє серце справді відкриється Богу, ти побачиш, що Його серце – такий безкінечний світ, і ти ввійдеш у світ, з яким досі був не знайомий. У цьому світі немає лукавства, немає обману, немає темряви й немає зла. Є тільки щирість і вірність; тільки світло та порядність; тільки праведність і доброта. Він повен любові та піклування, повен співчуття й терпимості, і через нього ти відчуваєш щастя й радість бути живим. Усе це Бог явить тобі, коли ти відкриєш Йому своє серце. Цей безкінечний світ повний Божої мудрості та всемогутності; він також повний Його любові та Його влади. Тут ти можеш побачити кожний аспект того, Хто є Бог і чим володіє, що Його радує, чому Він хвилюється, що Його засмучує або злить… Ось що може побачити кожна людина, яка відкриває своє серце й дозволяє Богу ввійти в нього. Бог зможе ввійти у твоє серце, тільки якщо ти сам відкриєш його для Бога. Ти зможеш побачити, Хто є Бог, чим Він володіє та які Його наміри щодо тебе, тільки якщо Він увійшов у твоє серце. Тоді ти відкриєш для себе, що все в Бозі таке дорогоцінне, а те, Хто Він є і чим володіє, таке варте того, щоб ним дорожити. Порівняно із цим люди, які тебе оточують, об’єкти й події у твоєму житті та навіть твої близькі, твій партнер і те, що ти любиш, ледь варті згадки. Вони такі маленькі й такі нікчемні; ти відчуєш, що жодний матеріальний об’єкт більше не зможе тебе звабити чи спокусити на те, щоб заплатити за нього якусь ціну. У Божій смиренності ти побачиш Його велич і Його вищість. Більше того, у якомусь Божому діянні, що його ти раніше вважав досить невеликим, ти побачиш Його нескінченну мудрість і Його терпимість, і ти побачиш Його терпіння, Його витримку й те, як Він тебе розуміє. Це породить у тобі Його обожнювання. У той день ти відчуєш, що людство живе в такому нечистому світі, що люди поруч з тобою, і те, що відбувається в твоєму житті, і навіть ті, кого ти любиш, їхня любов до тебе, їхній так званий захист або турбота про тебе не варті навіть згадки: тільки Бога ти любиш, і тільки Бог для тебе найдорожчий. Коли настане цей день, Я вірю, що знайдуться люди, які скажуть: Божа любов така велика, а Його сутність така свята – у Бозі немає ні обману, ні зла, ні заздрості, ні чвар, а тільки праведність і справжність, і все, Хто є Бог і чим володіє, повинно бути бажаним для людини. Люди повинні тягнутися до цього та прагнути цього. На якій основі будується спроможність людства досягти цього? На основі людського розуміння Божого характеру та Божої сутності. Тому розуміння характеру Бога й того, Хто Він є і чим володіє, – це урок на все життя для кожної людини; це мета на все життя, яку переслідує кожна людина, що прагне змінити свій характер і прагне пізнати Бога.

Бог уперше стає плоттю для виконання роботи

Ми щойно поговорили про всю ту роботу, яку виконав Бог, про низку безпрецедентних робіт, які Він здійснив. Кожна із цих речей стосується Божого плану управління та Божої волі. Вони також стосуються характеру Самого Бога та Його сутності. Якщо ми хочемо зрозуміти більше про те, Хто є Бог і чим володіє, ми не можемо зупинятися на Старому Заповіті чи на періоді Закону – ми повинні рухатися далі, слідуючи за етапами, пройденими Богом у Своїй роботі. Отже, оскільки Бог закінчив період Закону та розпочав період Благодаті, прослідуймо і ми за Ним у період Благодаті – період, сповнений благодаті та відкуплення. У цей період Бог знову здійснив щось дуже важливе, чого раніше ніколи не робилося. Робота в цьому новому періоді була новою відправною точкою як для Бога, так і для людства – відправною точкою, що полягала в ще одній новій Божій роботі, яка ніколи не виконувалася раніше. Ця нова робота була безпрецедентною – чимось за межами уяви людей і всього живого. Це тепер добре відомо всім людям: уперше Бог став людиною, і вперше Він почав нову роботу в образі людини, з ідентичністю людини. Ця нова робота означала, що Бог завершив Свою роботу в період Закону та що Він більше не збирався ні робити, ні говорити нічого згідно із законом. І так само Він більше нічого не говорив і не робив у формі закону або згідно з принципами чи правилами закону. Тобто вся Його робота, заснована на законі, припинилася назавжди, тому що Бог хотів почати нову роботу й робити нові справи. Його план знов отримав нову відправну точку, і тому Бог мав привести людство в наступний період.

Те, радісною ця звістка була для людей чи зловісною, залежало від сутності кожної окремої людини. Можна сказати, що для декого це була не радісна звістка, а зловісна, бо коли Бог починав Свою нову роботу, ті люди, які просто дотримувалися законів і правил, які просто слідували вченням, але не боялися Бога, були схильні використовувати стару роботу Бога для засудження нової. Для цих людей звістка була зловісною. Але для кожної людини, яка була невинною та відкритою, яка була щирою до Бога й бажала отримати Його відкуплення, перше Боже втілення було дуже радісною звісткою. Бо від часу створення людей це був перший раз, коли Бог явився та жив серед людей в образі, який не був Духом; цього разу Він народився від людини, і жив серед людей як Син Людський, і працював серед них. Цей перший раз перекреслив старі людські уявлення; уявити такого не міг ніхто. Більше того, усі Божі послідовники отримали відчутну користь. Бог покінчив не тільки зі старим періодом, але й зі Своїми старими способами та стилем роботи. Він більше не просив Своїх посланців передавати Свою волю, Він більше не таївся в хмарах, не являвся та не промовляв до людей владно через грім. На відміну від усього, що було до того, у немислимий для людей спосіб, який їм було важко зрозуміти та прийняти, – ставши плоттю, – Він став Сином Людським, щоб розпочати роботу того періоду. Це Боже діяння застало людей абсолютно непідготовленими; воно їх збентежило, тому що Бог знову розпочав нову роботу, якої раніше ніколи не робив. Сьогодні ми розглянемо, яку нову роботу здійснив Бог у новому періоді, і поміркуємо, що ми можемо дізнатись із цієї нової роботи про характер Бога й те, Хто Він є і чим володіє.

У Новому Заповіті Біблії записано такі слова:

1. Ісус зриває колосся на їжу в суботу

Матвія 12:1: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

2. Син Людський – Господь суботі

Матвія 12:6–8: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі!»

Спершу розгляньмо такий уривок: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

Чому Я вибрав саме цей уривок? Як він пов’язаний із Божим характером? Перше, що ми дізнаємося із цього тексту, – що тоді була субота, але Господь Ісус усе ж вийшов із дому й повів Своїх учнів ланами. Що ще «нечестивіше», вони навіть «стали зривати колосся та їсти». У період Закону закон Бога Єгови передбачав, що в суботу люди не могли так просто виходити з дому та чимось займатися: у суботу багато що було заборонено робити. Цей учинок Господа Ісуса спантеличив тих, хто довго жив за законом, і навіть викликав критику. Що ж до їхньої розгубленості й того, як вони говорили про вчинок Ісуса, то ми поки що відкладемо це питання, а спершу обговоримо, чому Господь Ісус вирішив зробити це саме в суботу, а не в будь-який інший день, і що Він хотів цим учинком донести до людей, які жили за законом. Це і є той зв’язок між цим уривком і Божим характером, який Я хочу обговорити.

Коли прийшов Господь Ісус, Він Своїми практичними вчинками показав людям, що Бог залишив період Закону позаду та розпочав нову роботу, яка не вимагала дотримання суботи. Вихід Бога за обмеження суботнього дня був лише передвістям Його нової роботи; справжня велика робота була ще попереду. Коли Господь Ісус починав Свою роботу, Він уже залишив позаду «кайдани» періоду Закону та зламав норми й принципи того періоду. У Ньому не залишилося й сліду нічого пов’язаного із законом; Він повністю відкинув його та більше його не дотримувався, і Він більше не вимагав від людства його дотримання. І ось ти бачиш, що Господь Ісус у суботу переходив ланами та що Господь не відпочивав; Він був надворі, працюючи, а не відпочиваючи. Цей Його вчинок був потрясінням для людських уявлень і доніс до людей, що Він більше не жив за законом, що Він вийшов за обмеження суботи та явився перед людьми й серед них у новому образі, з новим способом роботи. Цим учинком Він сказав людям, що приніс із Собою нову роботу – роботу, яка почалася з того, що Він вийшов із-під закону й відійшов від дотримання суботи. Коли Бог здійснював Свою нову роботу, Він більше не чіплявся за минуле, і Його більше не хвилювали норми періоду Закону. На Нього також не впливала Його робота в попередньому періоді, а навпаки, Він працював у суботу так само, як і в будь-який інший день, і коли Його учні в суботу зголодніли, то їм можна було зірвати колосся й поїсти. Усе це в Божих очах було цілковито нормальним. Для Бога допустимо мати новий початок для багатьох нових робіт, які Він хоче виконати, і нових слів, які Він хоче сказати. Коли Він починає щось нове, Він не згадує Свою стару роботу та не продовжує її виконувати. У Своїй роботі Бог керується власними принципами, тож коли Він хоче почати нову роботу, це означає, що Він хоче перевести людство на нову стадію Своєї роботи, а Його робота входить у вищу фазу. Якщо люди й надалі діятимуть згідно зі старими приказками чи нормами або чіплятимуться за них, Він цього не запам’ятає та не схвалить. Причина в тому, що Він уже приніс нову роботу й увійшов у нову фазу Своєї роботи. Коли Він починає нову роботу, Він являється людству в абсолютно новому образі, в абсолютно новому ракурсі та в абсолютно новий спосіб, щоб люди могли побачити різні аспекти Його характеру й те, Хто Він є і чим володіє. Це одна із цілей Його нової роботи. Бог не чіпляється за старе та не ходить протоптаною стежкою; коли Він працює та говорить, Він не накладає таких заборон, як люди собі уявляють. У Бозі все вільне й визволене, і немає ніяких заборон, ніяких обмежень: те, що Він приносить людству, є свобода й визволення. Він – живий Бог, Бог, який насправді, воістину існує. Він не лялька й не глиняна фігурка, і Він зовсім не схожий на ідолів, яких люди ставлять на вівтарях і яким поклоняються. Він живий і діяльний, і те, що Його слова та робота приносять людству, – це все життя та світло, усе свобода й визволення, бо Він володіє істиною, життям і шляхом: Він нічим не обмежений у жодній Своїй роботі. Що б люди не казали, як би не бачили й не оцінювали Його нову роботу, Він її виконує без жодних сумнівів. Він не хвилюється ні через чиїсь уявлення та звинувачення щодо Його роботи та слів, ні навіть через затяте протистояння й опір Його новій роботі. Ніхто з усього творіння не може за допомогою людського розуму, людської уяви, знання чи моралі ні виміряти або визначити те, що робить Бог, ні знеславити, порушити чи підірвати Його роботу. У Його роботі й тому, що Він чинить, немає заборон; Його дії не може обмежити жодна людина, подія чи об’єкт і не може перервати жодна ворожа сила. У Своїй новій роботі Він – вічно переможний Цар, і будь-які ворожі сили, усі єресі й омани людства розтоптані під Його підніжжям. Яку б нову стадію Своєї роботи Він не виконував, вона обов’язково розвиватиметься й ширитиметься серед людства, і вона обов’язково безперешкодно здійснюватиметься в цілому всесвіті, поки Його велику роботу не буде завершено. Такою є Божа всемогутність і мудрість, Його влада й сила. Тому Господь Ісус міг відкрито вийти з дому та працювати в суботу, бо в Його серці не було ніяких правил, знань і вчень, що походили від людства. Натомість у Нього були нова Божа робота й Божий шлях. Його робота була шляхом до звільнення людства, до визволення людей, щоб вони змогли існувати у світлі та жити. Тим часом ті, хто поклоняється ідолам або фальшивим богам, проживають кожний день, зв’язані сатаною, скуті всілякими правилами й табу: сьогодні заборонено одне, завтра інше, – і в їхньому житті немає свободи. Вони наче в’язні в кайданах – живуть життям, у якому майже немає радості. Що мається на увазі під словом «заборона»? Обмеження, пута й зло. Якщо людина поклоняється ідолу, вона поклоняється фальшивому богу, злому духу. Коли людина таке робить, з’являються заборони. Не можна їсти те чи інше, сьогодні не можна виходити на вулицю, завтра не можна готувати, післязавтра не можна переїжджати в новий будинок, а одружуватися, проводити поховання й навіть народжувати треба тільки в конкретні дні. Як це називається? Це називається заборонами; це пута людства, це кайдани сатани та злих духів, які контролюють людей і сковують їхні серця й тіла. Чи існують у Бозі такі заборони? Говорячи про Божу святість, у першу чергу думай про таке: у Бозі немає заборон. У Божих словах і роботі є принципи, але немає заборон, бо Сам Бог є істина, шлях і життя.

А тепер розгляньмо такий уривок зі Святого Письма: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі!» (Матвія 12:6–8). Що тут означає слово «храм»? Якщо говорити просто, це велична, висока будівля, а в період Закону храм був місцем, де священики вшановували Бога. Коли Господь Ісус сказав «тут Більший, як храм!», про кого Він казав? Очевидно, що про Господа Ісуса в плоті, бо лише Він величніший за храм. Про що ці слова говорили людям? Вони говорили людям вийти з храму: Бог уже залишив храм і більше не працював у ньому, тому люди повинні були шукати сліди Бога поза межами храму та йти слідом за Ним у Його новій роботі. Коли Господь Ісус говорив це, за Його словами стояла така посилка: за законом люди стали вважати храм більшим за Самого Бога. Тобто люди стали поклонятися храму замість Бога, тож Господь Ісус застеріг їх не поклонятись ідолам, а натомість поклонятися Богові, адже Він найвищий. Тому Він сказав: «Милости хочу, а не жертви». Очевидно, що в очах Господа Ісуса більшість людей, які жили за законом, більше не поклонялася Єгові, а просто виконувала формальні обряди жертвоприношення, і Господь Ісус визначив, що це ідолопоклонство. Ці ідолопоклонники вважали храм чимось більшим і вищим за Бога. У їхніх серцях був тільки храм, а не Бог, і якби вони втратили храм, то втратили б і свою домівку. Без храму їм би не було де поклонятись і приносити жертви. Їхня так звана «домівка» була місцем, де вони під облудним приводом поклоніння Богу Єгові перебували в храмі та займалися власними справами. Їхнє так зване «принесення жертв» було просто вчиненням їхніх особистих ганебних оборудок під виглядом служіння в храмі. Ось чому тоді люди вважали храм чимось більшим за Бога. Господь Ісус сказав ці слова як застереження людям, бо вони використовували храм як ширму, а жертвоприношення – як прикриття для ошукування людей і ошукування Бога. Якщо застосувати ці слова до сьогодення, то вони досі залишаються такими ж справедливими й такими ж доречними. Хоча люди сьогодення переживають іншу Божу роботу, ніж люди в період Закону, їхня природа та сутність не змінилися. У контексті сьогоднішньої роботи люди все одно роблять ті самі речі, які символізує вислів «храм більший за Бога». Наприклад, люди розглядають виконання свого обов’язку як свою роботу; свідчення про Бога та битву з великим червоним драконом вони бачать як політичні рухи на захист прав людини, демократії та свободи; свій обов’язок використовувати власні навички люди перетворюють на кар’єру, а богобоязливість і втікання від злого вони розглядають як усього лише частину релігійного вчення, якого треба дотримуватися, тощо. Хіба так поводитися – це, по суті, не те саме, що вважати, ніби «храм більший за Бога»? Різниця полягає в тому, що дві тисячі років тому люди чинили свої власні оборудки у фізичному храмі, а сьогодні люди чинять їх у нематеріальних храмах. Люди, які цінують правила, вважають правила вищими за Бога; люди, які люблять статус, вважають статус вищим за Бога; люди, які люблять свою кар’єру, вважають кар’єру вищою за Бога тощо, – і всі їхні прояви підштовхують Мене сказати так: «На словах люди славлять Бога як найвищого, але в їхніх очах усе вище за Бога». Причина в тому, що коли на шляху слідування за Богом люди знаходять можливість виявити власні таланти, зайнятися власним бізнесом або кар’єрою, вони відразу віддаляються від Бога й повністю віддаються улюбленій кар’єрі. А що ж до Божої волі й того, що Бог їм доручив, то все це такі люди вже давно відкинули. Чим же стан цих людей відрізняється від стану тих, хто чинив у храмі власні оборудки дві тисячі років тому?

Тепер погляньмо на останнє речення цього уривка: «Бо Син Людський Господь і суботі!» Чи є в цього речення практичний бік? Чи бачите ви цей практичний бік? Усе, що говорить Бог, іде від Його серця, то чому ж Він це сказав? Як ви розумієте ці слова? Зараз ви, можливо, усвідомлюєте смисл цього речення, але в той час його мало хто розумів, бо це речення було сказане, коли людство щойно вийшло з періоду Закону. Для них відійти від дотримання суботи було дуже важко, не кажучи вже про те, щоб усвідомити, що таке істинна субота.

Речення «Син Людський Господь і суботі!» говорить людям, що в Бозі все нематеріальне, і хоча Бог може забезпечити всі твої матеріальні потреби, але коли вони будуть задоволені, чи зможе втіха від цих речей замінити тобі пошук істини? Очевидно, що це неможливо! І Божий характер, і те, Хто Він є і чим володіє (про що ми вже поспілкувалися), є істинами. Їхню цінність не можна вимірювати жодними матеріальними об’єктами, якими б коштовними вони не були, і їхню цінність не можна виразити грошовою сумою, тому що вони не матеріальні об’єкти, і вони забезпечують потреби серця кожної людини. Для кожної людини цінність цих нематеріальних істин має бути вищою, ніж цінність будь-яких матеріальних речей, які ти можеш цінувати, чи не так? Вам варто задуматися над цим твердженням. Ключовий момент у тому, що Я сказав: те, Хто є Бог і чим володіє, і все, що стосується Бога, є найважливішим для кожної людини, і їх не можна замінити жодним матеріальним об’єктом. Наведу тобі приклад: коли ти голодний, то потребуєш їжі. Ця їжа може бути смачною чи несмачною, задовільною чи незадовільною, але якщо ти наситишся, то неприємного відчуття голоду більше не буде – воно зникне. Ти зможеш сидіти мирно, і твоє тіло буде в спокої. Людський голод можна вгамувати їжею, але коли ти слідуєш за Богом і відчуваєш, що не розумієш Його, то як ти вгамуєш порожнечу у своєму серці? Чи можна її вгамувати їжею? А коли ти слідуєш за Богом, але не розумієш Його волі, чим ти втамуєш той голод у своєму серці? Якщо ти переживаєш спасіння через Бога та при цьому шукаєш змін у своєму характері, але не усвідомлюєш Його волі, не знаєш, що таке істина, чи не розумієш Божого характеру, хіба тобі не буде дуже неспокійно? Хіба в серці в тебе не буде сильного голоду та спраги? Хіба ці відчуття не завадять тобі відчувати спокій у серці? То як же можна втамувати цей голод у серці – чи є спосіб його вдовольнити? Хтось ходить по магазинах, хтось звертається до друзів, щоб виговоритися, хтось віддається довгому сну, хтось читає більше Божих слів або ж більше працює та докладає більше зусиль до виконання своїх обов’язків. Чи може все це вирішити твої справжні проблеми? Усі ви повністю розумієте такі практики. Коли ти почуваєшся безсилим, коли в тобі прокидається сильне бажання здобути просвітління від Бога, щоб Він дав тобі змогу пізнати реальність істини та Його волю, що тобі найбільше потрібно? Тобі потрібен не повноцінний обід і не кілька добрих слів, не кажучи вже про скороминущий комфорт і задоволення плоті: тобі потрібно, щоб Бог прямо та ясно сказав тобі, що ти повинен робити та як ти повинен це робити, щоб Він ясно сказав тобі, у чому полягає істина. Коли ти здобудеш це розуміння, хай навіть його буде мала дрібка, хіба в серці ти не відчуєш більше задоволення, ніж від доброго обіду? Коли твоє серце задоволене, хіба твоє серце й усе твоє єство не знаходять справжнього спокою? Тепер, після цієї аналогії й аналізу, ви розумієте, чому Я хотів поділитися з вами цим реченням «Син Людський Господь і суботі»? Його смисл полягає в тому, що все, що стосується Бога, і те, що походить від Бога, і те, Хто Він є і чим володіє, вищі за все інше, зокрема й за ту річ або людину, якою ти колись, як тобі здавалося, найбільше дорожив. Тобто якщо людина не може здобути слова з Божих вуст або зрозуміти Його волю, то вона не може здобути спокою. У подальшому досвіді ви зрозумієте, чому Я хотів, щоб сьогодні ви побачили цей уривок: це дуже важливо. Усе, що робить Бог, – це істина й життя. Істина – це те, чого людям не може бракувати в їхньому житті, і те, без чого вони ніколи не зможуть обійтися; можна ще сказати, що істина – це найвище. Хоча ти не можеш подивитися на неї чи торкнутися її, її важливістю для тебе не можна нехтувати; це єдине, що може принести спокій твоєму серцю.

Чи поєднане ваше розуміння істини з вашими власними станами? У реальному житті тобі спочатку треба подумати, які істини стосуються людей, подій і об’єктів, з якими ти зіткнувся; саме серед цих істин ти можеш знайти Божу волю й визначити зв’язок того, із чим ти зіткнувся, з Його волею. Якщо ти не знаєш, які аспекти істини стосуються того, із чим ти зіткнувся, а натомість ідеш шукати Божу волю напряму, це сліпий підхід, який не може принести результатів. Якщо ти хочеш знайти істину та зрозуміти Божу волю, то спочатку потрібно розібратися, що саме з тобою сталося, з якими аспектами істини це пов’язано, і пошукати в Божому слові конкретну істину, яка стосується того, що ти пережив. Тоді слід пошукати шлях практики, який тобі підходить у цій істині; так ти зможеш отримати опосередковане розуміння Божої волі. Шукати істину й утілювати її в життя не значить машинально керуватися певним ученням або дотримуватися формули. Істина – це не формула та не закон. Вона не мертва: істина – це саме життя, жива істота, правило, якого творіння мусять дотримуватись у житті, і правило, яке люди мусять мати в житті. Це те, що ти повинен, наскільки це можливо, зрозуміти на власному досвіді. До якої б стадії ти не дійшов у своєму досвіді, ти невіддільний від Божого слова й істини, а твоє розуміння Божого характеру та знання про те, Хто є Бог і чим володіє, усі висловлені в Божих словах; вони нерозривно пов’язані з істиною. Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, самі по собі є істиною; істина – це автентичний прояв Божого характеру й того, Хто Він є і чим володіє. Вона конкретизує те, Хто Він є і чим володіє, і чітко говорить про те, Хто Він є і чим володіє; вона прямолінійніше говорить тобі, що Богові подобається, а що ні, яких дій Він від тебе хоче, а які забороняє, яких людей Він зневажає, а якими тішиться. За істинами, які виявляє Бог, люди можуть побачити Його задоволення, гнів, скорботу та щастя, а також Його сутність, – це і є одкровення Його характеру. Крім пізнання того, Хто є Бог і чим володіє, і розуміння Його характеру з Його слова, найважливішою є необхідність досягти цього розуміння через практичний досвід. Якщо людина віддаляється від реального життя, щоб пізнати Бога, вона не зможе цього досягти. Навіть якщо є люди, що можуть отримати з Божого слова якесь розуміння, воно обмежується теоріями та словами, і виникає розбіжність із тим, яким насправді є Сам Бог.

Усе те, про що ми зараз спілкуємося, перебуває в рамках історій, записаних у Біблії. Через ці історії й через аналіз того, що відбулося, люди можуть зрозуміти виявлений Ним характер і те, Хто Він є і чим володіє, що дає їм змогу пізнати кожний аспект Бога ширше, глибше, всебічніше та ґрунтовніше. Отже, чи тільки через ці історії можна пізнати всі аспекти Бога? Ні, не тільки! Бо те, що Бог говорить, і робота, яку Він виконує в період Царства, можуть допомогти людям краще та повніше пізнати Його характер. Однак Я думаю, що через деякі біблійні приклади й історії, з якими люди знайомі, трохи легше пізнати характер Бога та зрозуміти, Хто Він є і чим володіє. Якщо я візьму слова суду й кари та істини, які Бог висловлює сьогодні, слово в слово, щоб дати тобі можливість так Його пізнати, ти подумаєш, що це занадто нудно й виснажливо, а декому навіть здасться, що слова Бога звучать шаблонно. Але якщо я візьму ці біблійні історії за приклади, щоб допомогти людям пізнати Божий характер, їм не буде нудно. Можна сказати, що при поясненні цих прикладів людям людською мовою розповідалися подробиці того, що було в той час у Бога на серці: Його настрій, почуття чи Його думки й ідеї, – і метою всього цього є дати людям можливість оцінити й відчути, що те, Хто є Бог і чим володіє, не шаблонне. Це не легенда чи щось таке, чого люди не можуть ні побачити, ні торкнутися. Це реально існує, і люди можуть відчути його й оцінити. Це кінцева мета. Можна сказати, що люди, які живуть у цей період, благословенні. Вони можуть спиратися на біблійні історії, щоб отримати ширше розуміння попередньої роботи Бога; вони можуть побачити Його характер через роботу, яку Він виконав; вони можуть усвідомити волю Бога щодо людства через ці характери, які Він виявив, і зрозуміти конкретні прояви Його святості та Його піклування про людей, і так вони можуть досягти детальнішого та глибшого знання про Божий характер. Думаю, усі ви тепер можете це відчути!

У межах роботи, виконаної Господом Ісусом у період Благодаті, ти можеш побачити інший аспект того, Хто є Бог і чим володіє. Цей аспект виявлявся через Його плоть, і завдяки Його людській сутності люди змогли побачити й оцінити його. У Сині Людському люди побачили, як Бог у плоті жив Своєю людською сутністю, і вони побачили, як Його божественна сутність виявлялась у плоті. Ці два типи виявлень дали людям змогу побачити цілковито реального Бога, і завдяки цьому в людей сформувалось інше уявлення про Бога. Однак у проміжок часу між створенням світу та завершенням періоду Закону, тобто до періоду Благодаті, єдиними аспектами Бога, які люди бачили, чули й переживали, були божественність Бога, те, що Бог робив і говорив у нематеріальному світі, і те, що Він висловлював від Своєї реальної особи, яку не можна було побачити чи торкнутися. Часто через усе це людям здавалося, ніби Бог настільки високий у Своїй величі, що вони не можуть до Нього наблизитися. Враження, яке Бог зазвичай справляв на людей, полягало в тому, що Він то з’являвся, то зникав із відчуттів, якими вони могли Його сприймати, і людям навіть здавалося, ніби кожна Його думка й ідея настільки таємничі та невловні, що до них неможливо дотягнутися, не кажучи вже про те, щоб навіть спробувати зрозуміти й оцінити їх. Для людей усе в Бозі було дуже далеке – таке далеке, що люди не могли його ні роздивитися, ні торкнутися. Здавалося, ніби Він високо в небі, і Його взагалі не існує. Тому для людей розуміння Божого серця, мислення та хоч якихось Його думок було недоступне й навіть недосяжне. Хоча в період Закону Бог виконував певну конкретну роботу, і Він також виголошував певні конкретні слова та виявляв певні конкретні характери, щоб люди могли оцінити та сприйняти певні реальні знання про Нього, але зрештою ці прояви того, Хто є Бог і чим володіє, походили з нематеріального світу, і те, що люди розуміли, те, що вони знали, усе одно стосувалося божественного аспекту того, Хто Він є і чим володіє. Із цього прояву того, Хто Він є і чим володіє, людство не могло отримати конкретного поняття про Бога, і людське уявлення про Бога так і застрягло в рамках «духовного тіла, до якого важко наблизитися, яке то з’являється, то зникає з відчуттів». Оскільки Бог не являвся людям у конкретному об’єкті чи образі, що належав би до матеріального світу, вони так і не могли дати Йому визначення людською мовою. У своїх серцях і думках люди завжди хотіли власною мовою встановити для Бога стандарт, зробити Його відчутним і олюднити: якого Він зросту, якого розміру, як Він виглядає, що саме Йому подобається та яка в Нього особистість. Власне, Бог у Своєму серці знав, що люди так думали. Він дуже добре розумів людські потреби, і, звісно, Він також знав, що мав зробити, тож у період Благодаті Він виконував Свою роботу в інший спосіб. Цей новий спосіб був і божественний, і олюднений. Протягом часу, коли працював Господь Ісус, люди бачили, що в Бога було багато людських проявів. Наприклад, Він міг танцювати, бути гостем на весіллях, спілкуватися з людьми, говорити з ними й дискутувати на різні теми. До того ж Господь Ісус також виконав багато роботи, яка представляла Його божественну сутність, і, звісно, уся ця робота була проявом і одкровенням Божого характеру. У цей час, коли божественна сутність Бога реалізувалась у звичайній плоті так, що люди могли бачити й торкатися Його, їм більше не здавалося, ніби Він то з’являється, то зникає з відчуттів або що люди не можуть до Нього наблизитися. Навпаки, вони могли спробувати усвідомити Божу волю чи зрозуміти Його божественну сутність через кожний рух, через слова та роботу Сина Людського. Утілений Син Людський виявляв божественну природу Бога через Свою людську сутність і доносив до людства Божу волю. І, виявляючи Божу волю й характер, Він також відкривав людям Бога, який живе в духовному світі та якого не можна ні побачити, ні торкнутися. Тим, що побачили люди, був Сам Бог у матеріальному вигляді, з плоті й крові. Так утілений Син Людський конкретизував і олюднив такі речі, як ідентичність Самого Бога, Божий статус, образ, характер і те, Хто Він є і чим володіє. Незважаючи на те, що зовнішній вигляд Сина Людського мав деякі обмеження щодо образу Божого, Його сутність і те, хто Він є і чим володіє, були цілком здатні представляти ідентичність і статус Самого Бога – просто у формі виявлення були деякі відмінності. Ми не можемо заперечувати, що Син Людський представляв ідентичність і статус Самого Бога як у формі Його людської сутності, так і в Його божественності. Однак протягом цього часу Бог працював через плоть, говорив із точки зору плоті та стояв перед людством з ідентичністю й статусом Сина Людського, і це дало людям можливість зіткнутися з істинними словами та роботою Бога серед людства й пережити їх. Це також дало людям змогу осягнути Його божественність і Його велич серед смиренності, а також здобути попереднє розуміння й визначення справжності та реальності Бога. Навіть хоча робота, яку виконав Господь Ісус, Його способи роботи та точка зору, з якої Він говорив, відрізнялися від реальної Божої іпостасі в духовному світі, усе в Ньому дійсно представляло Самого Бога, якого людство ніколи раніше не бачило, – цього не можна заперечити! Тобто в якому б образі Бог не являвся, з якої б точки зору не говорив, у якому б образі не поставав перед людством, Бог не представляє нікого іншого, крім Себе Самого. Він не може представляти ні якусь одну людину, ні когось із розбещеного людства. Бог є Сам Бог, і заперечити це неможливо.

Далі ми розглянемо притчу, яку розповів Господь Ісус у період Благодаті.

3. Притча про загублену вівцю

Матвія 18:12–14: «Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих».

Цей уривок – притча. Яке почуття він викликає в людей? Використаний тут спосіб висловлювання – притча – є фігурою людського мовлення та як такий належить до сфери людського знання. Якби Бог сказав щось подібне в період Закону, людям здалося б, що такі слова не зовсім відповідають тому, ким є Бог, але коли Син Людський виголосив ці слова в період Благодаті, люди сприйняли їх як заспокійливі, теплі та близькі. Коли Бог став плоттю, коли Він явився в образі людини, Він висловив голос Свого серця за допомогою дуже доречної притчі, яка походила від Його власної людської сутності. Цей голос представляв власний голос Бога та роботу, яку Він хотів виконати в той період. Він також відображав ставлення Бога до людей у період Благодаті. Якщо дивитися з точки зору ставлення Бога до людей, то Він порівнював кожну людину з вівцею. Якби якась вівця загубилася, то Він зробив би все можливе, щоб її знайти. Це відображало принцип Божої роботи в той час серед людства, коли Він був у плоті. За допомогою цієї притчі Бог описав Свою рішучість і ставлення до тієї роботи. У цьому полягала перевага того, що Бог став плоттю: Він зміг розмовляти з людьми та висловлювати Свою волю, користуючись знаннями людства й людською мовою. Він пояснював або «перекладав» Свою глибоку, божественну мову, яку людям було важко зрозуміти, людською мовою, по-людськи. Це допомагало людям зрозуміти Його волю та дізнатися, що Він хоче зробити. Він також зміг вести розмови з людьми з людської точки зору, людською мовою, і спілкуватися з людьми так, щоб вони Його розуміли. Він навіть зміг говорити та працювати, використовуючи людську мову й знання, щоб люди зуміли відчути Божу доброту та близькість, щоб вони спромоглися побачити Його серце. Що ви в цьому бачите? Чи є в Божих словах і діях якісь заборони? З людської точки зору, Бог ніяк не міг би використовувати людські знання, мову чи способи мовлення, щоб говорити про те, що Сам Бог хотів сказати, і роботу, яку Він хотів виконати, або щоб висловлювати Свою власну волю. Але така думка хибна. Бог використовував такі притчі, щоб люди відчули реальність і щирість Бога, побачили Його ставлення до людей у той період часу. Ця притча пробудила від сну людей, які довгий час жили за законом, а також поколіннями надихала людей, які жили в період Благодаті. Прочитавши уривок із цією притчею, люди пізнають щирість Бога в спасінні людства й усвідомлюють вагу та значення, які надаються людству в Божому серці.

Розгляньмо останнє речення цього уривка: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих». Це були власні слова Господа Ісуса чи слова Отця Небесного? На перший погляд здається, що це говорить Господь Ісус, але Його воля відображає волю Самого Бога, і ось чому Він сказав: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих». У той час люди визнавали Богом лише Отця Небесного та вважали, що ця людина, яку вони бачили перед своїми очима, просто послана Ним і не могла представляти Отця Небесного. Ось чому наприкінці притчі Господь Ісус змушений був додати це речення, щоб люди дійсно відчули Божу волю щодо людства та справжність і достовірність того, що Він сказав. Навіть якщо сказати це речення було просто, воно було промовлене з піклуванням і любов’ю та розкрило смиренність і прихованість Господа Ісуса. Незалежно від того, став Бог плоттю чи працював у духовному світі, Він найкраще знав людське серце, найкраще розумів, що потрібно людям, знав, що їх хвилює, що їх бентежить, і саме тому Він додав це речення. Це речення висвітлювало проблему, приховану в людстві: люди скептично ставилися до того, що промовляв Син Людський. Тобто коли Господь Ісус говорив, Йому довелося додати: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих», – і лише за такої посилки Його слова змогли принести плоди, змусити людей повірити в їх достовірність і збільшити довіру до них. Це свідчить про те, що коли Бог став звичайним Сином Людським, між Богом і людством були дуже непрості стосунки, а становище Сина Людського було дуже незручним. Це також показує, наскільки незначним був статус Господа Ісуса серед людей у той час. Коли Він це говорив, насправді це було для того, щоб сказати людям: мовляв, можете бути впевнені – ці слова не відображають того, що є в Моєму власному серці, вони – воля Бога, Який є у ваших серцях. Хіба для людства це не було іронічно? Незважаючи на те, що Бог, працюючи в плоті, мав багато переваг, яких у Нього не було в Його особі, Йому доводилося протистояти сумнівам і неприйняттю людей, а також їхньому заціпенінню й тупості. Можна сказати, що процес роботи Сина Людського був процесом переживання того, як людство відкидало Його та суперничало з Ним. Ба більше, це був процес роботи над тим, щоб постійно завойовувати довіру людства та підкорювати людство за допомогою того, Хто Він є і чим володіє, і Його власної сутності. Це була не стільки війна втіленого Бога проти сатани на полі битви; радше справа була в тому, що Бог став звичайною людиною та почав боротьбу з тими, хто за Ним слідує, і в цій боротьбі Син Людський завершив Свою роботу зі Своєю смиренністю, тим, Хто Він є і чим володіє, і Своєю любов’ю та мудрістю. Він набув людей, яких хотів, завоював ідентичність і статус, на які заслуговував, і «повернувся» на Свій престол.

А тепер розгляньмо такі два уривки зі Святого Письма.

4. Прощення сімдесят разів по сім

Матвія 18:21–22: «Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!»

5. Господня любов

Матвія 22:37–39: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе».

В одному із цих двох уривків говориться про прощення, а в іншому – про любов. Ці дві теми дуже добре висвітлюють роботу, яку Господь Ісус хотів виконати в період Благодаті.

Ставши плоттю, Бог привів із Собою стадію Своєї роботи, яка полягала в конкретних робочих завданнях і характері, який Він хотів виявити в тому періоді. У той проміжок часу все, що робив Син Людський, оберталося навколо роботи, яку Бог хотів виконати в той період. Він збирався зробити не більше й не менше того. Абсолютно все, що Він говорив, і кожен вид роботи, яку Він виконував, стосувалися цього періоду. Незалежно від того, чи Він це висловлював по-людськи, людською мовою, чи божественною мовою, незалежно від того, у який спосіб чи з якої точки зору Він це робив, Його метою було допомогти людям зрозуміти, що Він хоче зробити, яка Його воля та які Його вимоги до людей. Він міг використовувати різні засоби та різні точки зору, щоб допомогти людям усвідомити й пізнати Його волю, а також зрозуміти Його роботу спасіння людства. Тож ми бачимо, що в період Благодаті Господь Ісус більшу частину часу використовував людську мову, щоб висловити те, що Він хотів донести до людства. Ба більше, ми бачимо Його з боку звичайного провідника, який розмовляє з людьми, забезпечує їхні потреби та допомагає їм із тим, про що вони просять. Такий спосіб роботи був небачений у період Закону, що передував періоду Благодаті. Бог став ближчим і милосерднішим до людства, а також отримав більше змоги досягати практичних результатів як за формою, так і за способом. Метафора про те, щоб прощати людей сімдесят разів по сім, дуже добре прояснює це положення. Мета, яка досягається за допомогою числа в цій метафорі, полягає в тому, щоб дати людям зрозуміти намір Господа Ісуса в той час, коли Він це говорив. Його намір полягав у тому, щоб люди прощали інших не раз, не два та навіть не сім разів, а сімдесят разів по сім. Яка ідея стоїть за образом «сімдесяти разів по сім»? Вона полягає в тому, щоб змусити людей зробити прощення власним обов’язком, чимось таким, чого вони повинні навчитися, і «шляхом», яким вони повинні слідувати. Навіть якщо це була просто метафора, вона слугувала висвітленню важливого моменту. Вона допомогла людям глибоко оцінити те, що Він мав на увазі, і знайти правильні шляхи, принципи та стандарти практики. Ця метафора допомогла людям отримати чітке розуміння й дала їм правильне уявлення про те, що потрібно вчитися прощенню та прощати скільки завгодно разів, не висуваючи жодних умов, а ставлячись до інших із терпимістю та розумінням. Коли Господь Ісус це говорив, що було в Його серці? Чи справді Він мав на думці конкретне число «сімдесят разів по сім»? Ні, не мав. Чи визначено десь конкретну кількість того, скільки разів Бог прощатиме людину? Є багато людей, яким дуже цікаве згадане тут «число разів», які справді хочуть зрозуміти походження та значення цього числа. Вони хочуть зрозуміти, чому з уст Господа Ісуса прозвучало саме це число; вони вірять, що в цього числа є глибший прихований зміст. Але насправді це Бог просто скористався фігурою людського мовлення. Будь-який прихований зміст або значення повинні розглядатися разом із вимогами Господа Ісуса до людства. Коли Бог іще не став плоттю, люди не розуміли багато з того, що Він казав, бо Його слова виходили з повної божественності. Контекст сказаного Ним і Його точка зору були невидимі та недосяжні для людства; вони були висловлені з духовного світу, який люди бачити не могли. Адже люди, що жили в плоті, не могли проходити крізь духовний світ. Але після того, як Бог став плоттю, Він заговорив до людства з точки зору людської сутності, і Він вийшов із духовного світу й перейшов його межі. Він зміг виявляти Свій божественний характер, волю та ставлення через речі, які люди здатні були уявити й бачили у своєму житті, через речі, з якими люди стикалися, і Він зміг використовувати для цього методи, які люди здатні були прийняти, мову, яку вони здатні були зрозуміти, і знання, яке вони здатні були осягнути, щоб таким чином людство змогло зрозуміти й пізнати Бога, збагнути Його намір і стандарти, відповідності яким Він вимагав, у межах людського розуму та в міру їхньої здатності. Таким був метод і принцип Божої роботи в людстві. Навіть якщо Божі шляхи та принципи Його роботи в плоті переважно були досягнуті через людську природу чи її засобами, це справді дало результати, яких не можна було досягти роботою безпосередньо в божественній сутності. Робота Бога в людській сутності була більш конкретна, автентична та цілеспрямована, Його методи були набагато гнучкішими, і за формою ця робота перевершила виконану в період Закону.

Далі поговорімо про любов до Господа й те, що потрібно любити свого ближнього, як самого себе. Чи це щось таке, що прямо висловлюється в божественній сутності? Точно ні! Усе це Син Людський говорив у людській сутності; лише люди могли б сказати щось на кшталт: «Люби свого ближнього, як самого себе», і «Люби інших так само, як дорожиш власним життям». Така манера спілкування є виключно людською. Бог так ніколи не говорив. Принаймні Бог у Своїй божественній сутності не має висловів такого типу, бо Йому не потрібні постулати на кшталт «люби свого ближнього, як самого себе», щоб регламентувати Свою любов до людства, адже любов Бога до людства є природним виявленням того, Хто Він є і чим володіє. Коли ви чули, щоб Бог говорив щось на кшталт: «Я люблю людство, як Самого Себе»? Ви такого не чули, бо любов – це частина Божої сутності й того, Хто Він є і чим володіє. Любов Бога до людства, Його ставлення й те, як Він поводиться з людьми, є природним виявленням і проявом Його характеру. Йому не потрібно свідомо робити це в певний спосіб або свідомо слідувати певному методу чи моральному кодексу, щоб досягти любові до ближнього, як до Самого Себе: Він уже має таку сутність. Що ти в цьому бачиш? Коли Бог працював у людській сутності, багато Його методів, слів та істин виявлялися по-людському. Але водночас виявлялися Божий характер, воля й те, Хто Він є і чим володіє, щоб люди пізнали та зрозуміли їх. Те, що вони пізнали та зрозуміли, якраз і було Його сутністю й тим, Хто Він є і чим володіє, що й відображає притаманні Самому Богу ідентичність і статус. Тобто Син Людський у плоті якнайбільше та якнайточніше показав притаманні Самому Богу характер і сутність. Людська сутність Сина Людського не тільки не була перешкодою чи перепоною для спілкування та взаємодії людини з Богом небесним – фактично вона була єдиним каналом і єдиним мостом для встановлення зв’язку людства з Господом творіння. Отже, чи не відчуваєте ви зараз, у цей момент, що між природою та методами роботи, яку виконував Господь Ісус у період Благодаті, і нинішньою стадією роботи є багато схожого? На цій поточній стадії роботи для виявлення Божого характеру теж використовується багато людської мови, а для висловлення волі Самого Бога застосовується багато висловів і методів із повсякденного людського життя та людських знань. Коли Бог стає плоттю, незалежно від того, з людської точки зору Він говорить чи з божественної, великий обсяг Його мови та методів виявлення приходить через людську мову та методи. Тобто коли Бог стає плоттю, для тебе це найкраща можливість побачити Божу всемогутність, Його мудрість і пізнати кожний реальний аспект Бога. Коли Бог став плоттю, поки Він ріс, Він зрозумів, вивчив і засвоїв певний обсяг людських знань, здорового глузду, мови та способів виявлення в людській сутності. Утілений Бог володів цими аспектами, що пішли від людей, яких Він створив. Ці аспекти стали знаряддями Бога в плоті для виявлення Його характеру та Його божественності й, коли Він працював серед людей, дали Йому змогу зробити Свою роботу доречнішою, автентичнішою й достовірнішою з людської точки зору та з використанням людської мови. Завдяки цьому Його робота стала доступнішою та зрозумілішою для людей, що забезпечило бажані Богу результати. Хіба для Бога не практичніше так працювати в плоті? Хіба це не Божа мудрість? Коли Бог став плоттю, коли Божа плоть зуміла взяти на себе ту роботу, яку Він хотів виконати, саме тоді Він став практично виявляти Свій характер і Свою роботу, і саме тоді Він зміг офіційно розпочати Своє служіння як Син Людський. Це означало, що між Богом і людиною більше не буде «розриву поколінь», що Бог незабаром припинить Свою роботу спілкування через посланців і що Сам Бог зможе особисто виявляти в плоті всі слова й роботу, які захоче. Це також означало, що люди, яких Бог спасає, стали ближчими до Нього, що Його робота управління вийшла в нову площину та що все людство ось-ось мало зіткнутися з новою епохою.

Кожен, хто читав Біблію, знає, що після народження Господа Ісуса відбулося багато подій. Найбільшою із цих подій було полювання, яке на Нього відкрив цар дияволів, удавшись до таких крайнощів, що в місті було вбито всіх дітей віком до двох років. Очевидно, що Бог пішов на великий ризик, ставши плоттю серед людей; очевидна й велика ціна, яку Він заплатив за завершення Свого управління спасінням людства. Очевидні також великі надії, які Бог покладав на Свою роботу в плоті серед людства. Коли Божа плоть змогла взяти на себе роботу серед людей, що Він відчув? Люди мають бути спроможні певною мірою зрозуміти це, чи не так? Щонайменше Бог був щасливий, бо зміг почати виконання Своєї нової роботи серед людства. Коли Господь Ісус був охрещений і офіційно почав роботу з виконання Свого служіння, Боже серце переповнювала радість, адже після стількох років очікування й підготовки Він нарешті зміг убратись у плоть звичайної людини та почати Свою нову роботу у вигляді людини з плоті та крові, яку люди могли побачити й до якої могли доторкнутися. Він нарешті зміг говорити з людьми в особі людини, віч-на-віч і від серця до серця. Бог нарешті зумів зустрітися з людством віч-на-віч за допомогою людських звичаїв і людської мови; Він зміг забезпечувати людство, просвіщати його й допомагати йому, використовуючи людську мову; Він зміг їсти з людьми за одним столом і жити з ними в одному просторі. Він також зміг бачити людей, речі й усе інше так, як це бачать люди, і навіть їхніми власними очима. Для Бога це вже була перша перемога в Його роботі в плоті. Також можна сказати, що це було виконанням великої роботи – і цьому, звісно, Бог був радий найбільше. Відтоді Бог уперше відчув від Своєї роботи серед людства певну розраду. Усі події, що відбулися, були дуже практичними та природними, а втіха, яку відчував Бог, була дуже правдивою. Для людства кожен раз, коли звершується нова стадія Божої роботи, і кожен раз, коли Бог відчуває вдоволення, – це нагода наблизитися до Бога й до спасіння. Для Бога це також початок Його нової роботи, просування вперед у Його плані управління, ба більше – це час, коли Його наміри наближаються до повного здійснення. Для людства поява такої нагоди щаслива й дуже добра; для всіх, хто очікує Божого спасіння, це знаменна та радісна звістка. Коли Бог виконує нову стадію роботи, то Він має новий початок, і коли ця нова робота й новий початок упроваджуються та вводяться серед людства, результат цієї стадії роботи в цей час уже визначений і здійснений, а Бог уже побачив її кінцевий наслідок і плід. Саме в той час ці наслідки приносять Богу вдоволення, і, звісно, саме тоді Його серце радіє. Бог заспокоюється, бо у Своїх очах Він уже побачив і визначив тих людей, яких шукає, і вже здобув цю громаду людей – громаду, яка здатна зробити Його роботу успішною та принести Йому вдоволення. Тож Він відкидає Свої хвилювання та почувається щасливим. Інакше кажучи, коли Божа плоть спроможна взятися до нової роботи серед людей і Він починає без перешкод виконувати ту роботу, яку повинен, і коли Він відчуває, що все зроблено, тоді Йому вже видно кінець. Тому Він вдоволений, а Його серце щасливе. Як виявляється Боже щастя? Уявляєте, якою може бути відповідь? Чи може Бог заплакати? Чи здатен Бог заплакати? Чи здатен Бог плескати в долоні? Чи здатен Бог танцювати? Чи здатен Бог співати? Якщо так, то що б Він заспівав? Звісно, Бог міг би заспівати гарну, зворушливу пісню – пісню, яка могла б виразити радість і щастя в Його серці. Він міг би заспівати її для людства, для Себе та для всього сущого. Щастя Бога може виявлятись у будь-який спосіб – усе це нормально, тому що в Бога є радощі й печалі, і різні Його почуття можуть виявлятись у різні способи. Це Його право, і нічого нормальнішого та правильнішого й бути не може. Людям не слід думати про це ніяк інакше. Вам не слід намагатися читати Богові мантри, ніби в Нього на голові чарівний обруч,^[a] який стиснеться від ваших слів, указуючи Йому, що слід робити, а що не слід, як чинити, а як не чинити, і в такий спосіб обмежувати Його щастя чи інші можливі почуття. У своїх серцях люди вважають, ніби Бог не може радіти, не може проливати сльози, не може ридати – не може виявляти жодних емоцій. Завдяки тому, про що ми спілкувалися ці два рази, Я вірю, що ви більше не дивитиметеся так на Бога, а дозволите Йому певну свободу й розкутість. Це дуже добре. У майбутньому, якщо ви зможете по-справжньому відчувати печаль Бога, коли почуєте, що Він сумує, і по-справжньому відчувати Його радість, коли почуєте, що Він щасливий, то ви принаймні зможете чітко знати й розуміти, що радує Бога, а що засмучує. Коли ти зможеш сумувати, тому що Бог сумує, і радіти, тому що Бог радіє, тоді Він повністю здобуде твоє серце, і між Ним і тобою більше не буде жодної перепони. Ти більше не намагатимешся обмежити Бога людськими фантазіями, уявленнями та знанням. Тоді Бог стане у твоєму серці живим і яскравим. Він стане Богом твого життя й Паном над усім, що тебе стосується. Чи прагнете ви до такого? Чи впевнені ви, що зможете цього досягти?

Далі зачитаймо такі уривки зі Святого Письма.

6. Нагірна проповідь

Блаженства (Матвія 5:3–12)

Сіль і світло (Матвія 5:13–16)

Закон (Матвія 5:17–20)

Гнів (Матвія 5:21–26)

Перелюб (Матвія 5:27–30)

Розлучення (Матвія 5:31–32)

Клятви (Матвія 5:33–37)

Око за око (Матвія 5:38–42)

Любіть ворогів своїх (Матвія 5:43–48)

Як давати милостиню (Матвія 6:1–4)

Молитва (Матвія 6:5–8)

7. Притчі Господа Ісуса

Притча про сіяча (Матвія 13:1–9)

Притча про кукіль (Матвія 13:24–30)

Притча про гірчичне зерно (Матвія 13:31–32)

Притча про закваску (Матвія 13:33)

Пояснення притчі про кукіль (Матвія 13:36–43)

Притча про скарб (Матвія 13:44)

Притча про перлину (Матвія 13:45–46)

Притча про невід (Матвія 13:47–50)

8. Заповіді

Матвія 22:37–39: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе».

Спершу розгляньмо кожну частину Нагірної проповіді. Що зачіпають усі ці різні частини? Можна з упевненістю сказати, що весь зміст цих різних частин більш піднесений, конкретний і наближений до життя людей, ніж норми періоду Закону. Говорячи сучасною мовою, зміст цих частин більше відповідає реальній практиці людей.

Почитаймо про такі конкретні питання: як тобі слід розуміти блаженства, що потрібно знати про закон, як правильно визначати гнів, як розбиратися з перелюбниками, як говорити про розлучення та які правила для нього діють, кому можна й кому не можна розлучатися, а ще про клятви, принцип «око за око», любов до ворогів, давання милостині тощо. Усе це стосується кожного аспекту практики віри людства в Бога та людського слідування за Богом. Деякі із цих практик застосовні й сьогодні, хоча вони поверховіші за те, що зараз вимагається від людей, – це досить елементарні істини, з якими люди стикаються у своїй вірі в Бога. Відколи Господь Ісус почав працювати, Він уже починав виконувати роботу над життєвим характером людей, але ці аспекти Його роботи ґрунтувалися на основі закону. Чи мали правила та способи висловлювання на ці теми щось спільне з істиною? Звісно! Усі попередні норми та принципи, як і ці проповіді в період Благодаті, були пов’язані з характером Бога, з тим, Хто Він є і чим володіє, і, звісно ж, з істиною. Незалежно від того, що висловлював Бог, який спосіб виявлення чи мову Він використовував, усе, що Він висловлює, має свою основу, походження та відправну точку в принципах Його характеру й у тому, Хто Він є і чим володіє. Це абсолютна правда. Тож навіть якщо ці речі, про які Він говорив, зараз здаються дещо поверховими, усе одно не можна сказати, що вони не є істиною, бо це були речі, вкрай необхідні людям у період Благодаті, щоб виконати Божу волю й досягти змін у своєму життєвому характері. Чи можеш ти сказати, що хоч якась із цих проповідей не відповідає істині? Ні, не можеш! Кожна з них є істиною, бо всі вони були Божими вимогами до людства; усі вони були принципами й рамками, які дав Бог, показуючи, як треба поводитися, і вони відображають Божий характер. Однак, виходячи з рівня тодішнього росту людей у житті, це було єдине, що вони здатні були прийняти й осмислити. Оскільки гріх людства ще не був знятий, це були єдині слова, які Господь Ісус міг промовити, і Він міг лише використовувати прості вчення, які містились у таких рамках, щоб говорити людям того часу, як вони повинні діяти, що повинні робити, на яких принципах і в яких рамках повинні вчиняти, як повинні вірити в Бога та виконувати Його вимоги. Усе це визначалося на основі духовного стану людства на той час. Людям, які жили за законом, було нелегко прийняти ці вчення, тому те, чого навчав Господь Ісус, мало залишатись у цих рамках.

Далі розгляньмо зміст різноманітних притч Господа Ісуса.

Перша – це притча про сіяча. Це дуже цікава притча; посів насіння – звичайна подія в житті людей. Друга – це притча про кукіль. Що таке «кукіль», знає кожен, хто сіяв зерно, і, безумовно, усі дорослі люди. Третя – це притча про гірчичне зерно. Усі ви знаєте, що таке гірчиця, чи не так? Якщо ні, можете подивитись у Біблії. Четверта – це притча про закваску. Власне, більшість людей знає, що закваска використовується для зброджування та що люди послуговуються нею в повсякденному житті. Усі наступні притчі – включно із шостою, про скарб, сьомою, про перлину, і восьмою, про невід, – були взяті з реального життя людей. Яку картину малюють ці притчі? Це картина того, як Бог стає звичайною людиною та живе поруч із людством, використовуючи мову життя, людську мову, щоб спілкуватися з людьми та забезпечувати їх тим, чого вони потребують. Коли Бог став плоттю й довго жив серед людства, переживши та побачивши різні способи життя людей, цей досвід став для Нього навчальним матеріалом, за допомогою якого Він перетворив Свою божественну мову на людську. Звісно, те, що Він бачив і чув у житті, також збагатило людський досвід Сина Людського. Коли Він хотів, щоб люди усвідомили якісь істини, зрозуміли певну Божу волю, Він міг удаватися до притч, подібних до наведених вище, щоб розповісти людям про Божу волю та Його вимоги до людського роду. Усі ці притчі були пов’язані із життям людей; поміж них не було жодної, яка б не мала стосунку до людського життя. Коли Господь Ісус жив із людьми, Він бачив, як хлібороби обробляють свої поля, і Він знав, що таке кукіль і що таке закваска; Він розумів, що люди люблять скарби, тому використовував образи скарбу та перлини як метафори. У житті Він часто бачив, як рибалки закидають неводи; Господь Ісус бачив ці й інші роботи, пов’язані з людським життям, і Він Сам теж пожив таким життям. Як і будь-яка інша звичайна людина, Він мав досвід щоденних людських справ і споживання їжі тричі за день. Він особисто пожив життям пересічної людини та спостерігав за життями інших. Коли Він спостерігав і особисто переживав усе це, Він думав не про те, як Він міг би жити добре, вільніше та комфортніше. Натомість на своєму досвіді справжнього людського життя Господь Ісус побачив тяготи в житті людей. Він побачив тяготи, убогість і журбу людей, які жили під владою сатани та жили гріховним життям під сатанинським розбещенням. Переживаючи людське життя особисто, Він також відчув на Своєму досвіді, наскільки безпорадними були люди, що жили серед розбещеності, побачив і пережив жалюгідні умови людей, які жили в гріху й утратили будь-який напрям серед тортур, яким їх піддавали сатана та зло. Коли Господь Ісус бачив усе це, як Він це бачив: Своєю божественною сутністю чи людською? Його людська сутність справді існувала та була дійсно жива; Він міг усе це бачити й переживати. Але, звісно, Він також бачив ці речі Своєю сутністю, тобто Своєю божественністю. Тобто Сам Христос, Господь Ісус, який був людиною, бачив це, і все, що Він бачив, змушувало Його відчувати важливість і необхідність роботи, яку Він взяв на себе в той час, коли жив у плоті. І хоча Він Сам знав, що відповідальність, яку Йому потрібно було взяти на себе в плоті, настільки величезна, і знав, наскільки жорстоким буде біль, з яким Він зіткнеться, але коли Він бачив людство безпорадним у гріху, коли Він бачив убогість їхнього життя та їхню немічну боротьбу під законом, Він відчував дедалі більшу скорботу й дедалі більше жадав спасти людство від гріха. З якими б труднощами Він не зіткнувся, якого б болю не зазнав, Він ставав дедалі рішучішим у своєму прагненні відкупити людство, яке жило в гріху. Можна сказати, що під час цього процесу Господь Ісус почав дедалі чіткіше розуміти, яку роботу Йому потрібно виконати й що Йому доручено. Він також дедалі більше прагнув завершити роботу, яку мав узяти на себе: узяти на себе всі гріхи людства та спокутувати їх, щоб люди більше не жили в гріху, а Бог водночас завдяки жертві за гріх зміг би простити гріхи людей, що дало б Йому змогу й далі розвивати Свою роботу спасіння людства. Можна сказати, що в серці Господа Ісуса було бажання віддати Себе за людство, принести Себе в жертву. Він також був готовий стати жертвою за гріх, бути прибитим до хреста, і Він дійсно прагнув завершити цю роботу. Побачивши жалюгідні умови людського життя, Він іще більше захотів виконати Свою місію якнайшвидше, не затримуючись ні на хвилину, ні навіть на секунду. Відчуваючи таку нагальність, Він не думав про те, наскільки великим буде Його власний біль, і не мав жодних побоювань щодо того, скільки принижень Йому доведеться витерпіти. У Його серці було тільки одне переконання: якщо Він принесе Себе в жертву, якщо Він буде прибитий до хреста як жертва за гріх, то Божа воля буде виконана, і Бог зможе розпочати нову роботу. Життя людства та його стан існування в гріху повністю зміняться. Його переконання й те, що Він був сповнений рішучості зробити, були пов’язані зі спасінням людини, і Він мав лише одну мету – виконати Божу волю, щоб Бог міг успішно розпочати наступну стадію Своєї роботи. Ось що тоді було в Господа Ісуса на думці.

Живучи в плоті, втілений Бог мав нормальну людську сутність; у Нього були емоції та раціональність звичайної людини. Він знав, що таке щастя, що таке біль, і коли Він бачив, що людство живе таким життям, Він глибоко відчував, що просто дати людям якісь вчення, забезпечити їх чимось або навчити чогось було б недостатньо, щоб вивести їх із гріха. І якби Він просто зробив так, щоб вони дотримувалися заповідей, це теж не відкупило б їх від гріха: лише коли Він узяв на Себе гріх людства та став подобою гріховної плоті, Він зміг вибороти свободу людства та взамін отримати для нього Боже прощення. Тож після того, як Господь Ісус став свідком життя людей у гріху та пізнав його на власному досвіді, у Його серці проявилося сильне бажання: дати людям звільнитися від їхнього тяжкого життя в гріху. Це бажання дедалі більше змушувало Його відчувати, що Він повинен піти на хрест і взяти на себе гріхи людства якнайраніше та якнайшвидше. Такими були думки Господа Ісуса в той час, після того як Він пожив із людьми та побачив, почув і відчув страждання їхнього життя в гріху. Те, що втілений Бог міг мати таку волю щодо людства, що Він міг показати й виявити такий характер, – хіба таке може бути в пересічній людині? Що побачила б пересічна людина, живучи в такому середовищі? Що б вона думала? Якби пересічна людина зіткнулася з усім цим, чи подивилася б вона на проблеми з піднесеної точки зору? Точно ні! Хоча зовнішній вигляд утіленого Бога точно такий, як у людини, і хоча Він засвоює людські знання та розмовляє людською мовою, а іноді навіть висловлює Свої ідеї людськими ж методами чи манерами мовлення, однак те, як Він бачить людей і бачить сутність речей, зовсім не таке, як розбещені люди бачать людство та сутність речей. Його точка зору та висота, на якій Він стоїть, недосяжні для розбещеної людини. Причина в тому, що Бог є істина, а плоть, у яку Він убраний, також має сутність Бога, і Його думки й те, що виявляється Його людською сутністю, також є істиною. Для розбещених людей те, що Він висловлює в плоті, є забезпеченням істини й життя. Це забезпечення призначено не для якоїсь однієї людини, а для всього людства. У серці будь-якої розбещеної людини є лише ті кілька людей, які з нею пов’язані. Вона дбає й турбується лише про цю жменьку людей. Коли на горизонті назріває лихо, вони в першу чергу думають про власних дітей, подружжя чи батьків. У найкращому випадку хтось більш співчутливий іще згадає якогось родича чи доброго друга, але чи простягаються думки навіть такої співчутливої людини далі того? Ні, ніколи! Адже, зрештою, люди є люди, і вони можуть дивитися на все тільки з висоти й точки зору людини. Однак утілений Бог абсолютно не схожий на розбещену людину. Якою б звичайною, якою б нормальною, якою б скромною не була втілена плоть Бога та навіть із яким би презирством люди на Нього не дивилися, Його думки та Його ставлення до людства – це те, чого не може бути в жодної людини, чого не може наслідувати жодна людина. Він завжди спостерігатиме за людством із точки зору божественності, з висоти Свого становища як Творця. Він завжди бачитиме людство крізь сутність і світогляд Бога. Він абсолютно не може бачити людство ні з низької висоти пересічної людини, ні з точки зору розбещеної людини. Люди дивляться на людство з людським баченням, і вони використовують як мірило такі речі, як людські знання, людські правила та теорії. Це перебуває в рамках того, що люди можуть бачити своїми очима, і в рамках того, що досяжне для розбещених людей. Коли Бог дивиться на людину, Він дивиться божественним баченням, і мірилом для Нього слугує Його сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Ці рамки включають те, що люди бачити не можуть, і саме в цьому втілений Бог і розбещена людина є абсолютно різними. Ця різниця визначається різними сутностями людей і Бога – саме ці різні сутності визначають їхню ідентичність і становище, а також точку зору й висоту, з якої вони бачать речі. Чи бачите ви в Господі Ісусі прояв і виявлення Самого Бога? Можна сказати, що все, що робив і говорив Господь Ісус, було пов’язано з Його служінням і з власною Божою роботою управління, що все це було проявом і виявленням Божої сутності. Хоча Він справді мав людську подобу, Його божественна сутність і виявлення Його божественності незаперечні. Чи була ця людська подоба справді проявом людської сутності? Його людська подоба за самою своєю сутністю була абсолютно іншою, ніж людська подоба розбещених людей. Господь Ісус був утіленим Богом. Якби Він справді був одним зі звичайних розбещених людей, хіба Він міг би бачити життя людства в гріху з божественної точки зору? Категорично ні! У цьому й полягає відмінність Сина Людського від звичайних людей. Усі розбещені люди живуть у гріху, і коли хтось із них бачить гріх, то не відчуває із цього приводу нічого особливого; усі вони однакові, наче свиня, яка живе в багнюці й зовсім не думає, що це неприємно чи брудно, – навпаки, вона добре їсть і міцно спить. А якщо хтось прибере у свинарнику, то свині ще й буде незатишно, і вона недовго залишатиметься чистою. Незабаром вона знову валятиметься в багнюці, і їй буде цілком приємно, бо вона – брудна істота. Люди вважають свиней брудними, але якщо ти прибереш там, де живе свиня, їй не стане краще: тому ніхто й не тримає свиней у себе в хаті. Те, як люди дивляться на свиней, завжди відрізнятиметься від того, як почуваються самі свині, бо люди та свині різного роду. І оскільки втілений Син Людський – іншого роду, ніж розбещені люди, то тільки втілений Бог може стояти на висоті Божій, звідки Він бачить людину й усе суще з божественної точки зору.

А як же страждання, яких зазнає Бог, коли стає плоттю й живе серед людей? Що це за страждання? Чи розуміє хтось їх по-справжньому? Дехто каже, що Бог тяжко страждає, що, хоча Він Сам Бог, люди не розуміють Його сутності, а схильні завжди поводитися з Ним як із людиною, через що Він почувається ображеним і скривдженим: мовляв, із цих причин страждання Бога справді тяжкі. Інші кажуть, що Бог невинний і безгрішний, але страждає так само, як і люди, що Він терпить переслідування, наклепи та приниження нарівні з людьми; вони кажуть, що Він також терпить хибні уявлення та непослух Своїх послідовників, – тож вони кажуть, що страждання Бога справді незмірні. Так от, схоже, що ви не розумієте Бога по-справжньому. Власне, ті страждання, про які ви говорите, для Бога не вважаються справжніми стражданнями, бо є страждання більші за них. То що ж тоді для Самого Бога справжнє страждання? Що є справжнім стражданням для втіленої Божої плоті? Коли людство не розуміє Бога, для Нього це не вважається стражданням, і коли люди мають про Бога якісь хибні уявлення та не бачать у Ньому Бога, це теж не вважається стражданням. Однак людям часто здається, що Бог, напевно, зазнав великої несправедливості, що в той час, який Бог проводить у плоті, Він не може показати людству Свою особу та дозволити людям побачити Його велич, що Бог смиренно ховається в нікчемній плоті й що це, напевно, є для Нього великою мукою. Люди беруть до серця те в стражданнях Бога, що можуть зрозуміти й побачити, і спрямовують на Бога всіляке співчуття, і часто навіть трохи прославляють Його страждання. У реальності є різниця; існує розрив між тим, що люди розуміють у стражданнях Бога, і тим, що Він відчуває насправді. Правду кажу вам: для Бога, чи Він Дух Божий, чи втілена Божа плоть, описані вище страждання не є істинними стражданнями. То від чого ж насправді страждає Бог? Поговорімо про страждання Бога тільки з точки зору втіленого Бога.

Коли Бог стає плоттю, перетворюючись на пересічну, нормальну людину, живучи серед людства пліч-о-пліч із людьми, хіба Він може не бачити й не відчувати людські методи, закони, філософію життя? Які почуття в Нього викликають ці методи та закони життя? Чи відчуває Він у серці огиду? Чому б Він відчував огиду? Якими є людські методи та закони життя? На яких принципах вони ґрунтуються? На чому вони засновані? Методи, закони й таке інше, що стосується способу життя людства, – усе це створено на основі сатанинської логіки, знань і філософії. Люди, які живуть за такими законами, не мають ні людяності, ні правди – усі вони нехтують правдою та ворожі до Бога. Якщо ми подивимося на сутність Бога, то побачимо, що Його сутність прямо протилежна логіці, знанням і філософії сатани. Його сутність сповнена праведності, істини, святості та інших реалій усього позитивного. Як почувається Бог, що має цю сутність і живе серед такого людства? Що Він відчуває у Своєму серці? Хіба воно не повне болю? Його серце болить – болить так, що жодна людина не може ні зрозуміти цього, ні відчути. А причина полягає в тому, що все, із чим Він стикається й зустрічається, що Він чує, бачить і переживає, – це все розбещеність і зло людства, його бунт проти істини й опір їй. Усе, що походить від людей, є джерелом Його страждань. Тобто оскільки Його сутність не така, як у розбещених людей, то людська розбещеність стає джерелом Його найтяжчих страждань. Коли Бог стає плоттю, чи може Він знайти когось, хто мав би з Ним спільну мову? Такої людини не знайдеться серед усього людства. Не можна відшукати нікого, хто міг би спілкуватися з Богом або вести з Ним таку розмову, – як ти думаєш, що Бог відчуває із цього приводу? Усе те, що люди обговорюють і люблять, чого шукають і до чого прагнуть, пов’язане з гріхом і злими нахилами. Коли Бог стикається з усім цим, хіба це не відчувається як ніж у Його серці? Стикаючись із усім цим, хіба Він може мати в серці радість? Хіба Він може знайти розраду? Ті, хто живе з Ним, – люди, сповнені бунтарства та зла, то як же Його серце може не страждати? Наскільки насправді велике це страждання й кому до нього є діло? Хто звертає на нього увагу? І хто здатен його оцінити? Люди неспроможні зрозуміти Боже серце. Його страждання – це те, що люди особливо не здатні оцінити, а людська холодність і заціпеніння ще більше поглиблюють Божі страждання.

Є люди, що часто співчувають бідам Христа, бо в Біблії є вірш, який говорить: «Мають нори лисиці, а гнізда… пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити…». Коли люди це чують, то беруть ці слова близько до серця та вірять, що це найтяжчі страждання, які терпить Бог, і найтяжчі страждання, які терпить Христос. Але якщо подивитися на це з точки зору фактів, хіба це так? Ні; Бог не вважає ці труднощі за страждання. Він ніколи не здіймав голосу проти несправедливості через труднощі Своєї плоті, і Він ніколи не вимагав Собі від людей відплати чи винагороди. Проте коли Він дивиться на все, що пов’язане з людством, розбещеним життям і злом розбещених людей, коли Він бачить, що людство перебуває в лапах сатани, ув’язнене сатаною та не може вирватися, що люди, які живуть у гріху, не знають, що таке істина, то Він не може терпіти всі ці гріхи. День у день Його огида до людей зростає, але Він змушений усе це терпіти. Таким є тяжке Боже страждання. Бог не може навіть повністю висловити голос Свого серця та Свої емоції серед Своїх послідовників, і ніхто з Його послідовників не може по-справжньому зрозуміти Його страждання. Ніхто навіть не намагається зрозуміти чи втішити Його серце, яке день у день, рік у рік, знов і знов терпить ці страждання. Що ви в усьому цьому бачите? Бог нічого не вимагає від людей взамін за те, що Він дав, але в силу Своєї сутності Він категорично не може терпіти людське зло, розбещеність і гріх, а натомість відчуває до людей граничну огиду й ненависть, через що Боже серце та Його плоть терплять безкінечні страждання. Чи ви це бачили? Найімовірніше, ніхто з вас не міг цього побачити, бо ніхто з вас не може по-справжньому зрозуміти Бога. Із часом ви маєте поступово відчути це на собі.

А тепер розгляньмо такі уривки зі Святого Письма.

9. Ісус творить чудеса

9.1. Ісус нагодовує п’ять тисяч

Івана 6:8–13: «Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: Є тут хлопчина один, що має п’ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів».

9.2. Воскресіння Лазаря прославляє Бога

Івана 11:43–44: «І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою… Ісус каже до них: Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…».

Серед чудес, сотворених Господом Ісусом, ми вибрали тільки ці два, тому що їх достатньо для ілюстрації того, про що Я зараз хочу поговорити. Ці два чуда справді дивовижні та яскраво представляють чудеса, які Господь Ісус творив у період Благодаті.

Спочатку розгляньмо перший уривок – «Ісус нагодовує п’ять тисяч».

Що за смисл стоїть за «п’ятьма хлібами та двома рибинами»? Скільки людей зазвичай можна було б нагодувати п’ятьма хлібинами та двома рибинами? Якщо міряти за апетитом пересічної людини, то цього вистачило б лише на двох. Це і є смисл образу «п’ятьох хлібів і двох рибин» у його найпростішому розумінні. Однак що цей уривок каже про те, скільки людей наїлися п’ятьма хлібами та двома рибинами? У Святому Письмі записано таке: «А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч». Якщо порівнювати з п’ятьма хлібами та двома рибинами, п’ять тисяч – це багато? Про що свідчить те, що це число таке велике? З людської точки зору, розділити п’ять хлібів і дві рибини між п’ятьма тисячами людей було б неможливо, тому що людей непропорційно більше, ніж їжі. Навіть якби кожна людина з тих п’яти тисяч укусила тільки малесенький шматочок, цієї їжі все одно б не вистачило на всіх. Але тут Господь Ісус сотворив чудо: Він не тільки подбав про те, щоб п’ять тисяч людей змогли наїстися досита, але після цього ще й залишилася зайва їжа. У Святому Письмі сказано: «І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів». Це чудо дало людям змогу побачити особу та статус Господа Ісуса, побачити, що для Бога немає нічого неможливого, і так вони узріли істину Божої всемогутності. П’яти хлібів і двох рибин вистачило, щоб нагодувати п’ять тисяч, але якби не було ні їх, ні якоїсь іншої їжі, чи зміг би Бог нагодувати п’ять тисяч людей? Безперечно, зміг би! Це було чудо, тому звісно, що людям воно видалося незбагненним, неймовірним і таємничим, але для Бога зробити таке – це дрібниця. Якщо для Бога це було чимось звичайним, то чому зараз вирізняти це для тлумачення? Тому що за цим чудом стоїть воля Господа Ісуса, яку людство ніколи раніше не розуміло.

Спершу спробуймо зрозуміти, що за людьми були ті п’ять тисяч. Чи були вони послідовниками Господа Ісуса? Зі Святого Письма ми знаємо, що вони не були Його послідовниками. Чи знали вони, Ким був Господь Ісус? Точно ні! Принаймні вони не знали, що перед ними стоїть Христос, або, можливо, дехто знав лише, як Його звуть, і знав чи чув щось про Його діяння. Вони просто зацікавилися Господом Ісусом, коли почули розповіді про Нього, але точно не можна сказати, що вони слідували за Ним і тим більше розуміли Його. Коли Господь Ісус побачив ці п’ять тисяч людей, вони були голодні та могли думати лише про те, щоб набити шлунок, тож у цьому контексті Господь Ісус виконав їхнє бажання. Коли Він виконав їхнє бажання, що було в Нього на серці? Як Він ставився до цих людей, які хотіли тільки наїстися досита? У той час думки Господа Ісуса та Його ставлення були пов’язані з характером і сутністю Бога. Дивлячись на ці п’ять тисяч людей із порожніми шлунками, які хотіли тільки ситно поїсти, дивлячись на цих людей, сповнених цікавості й надії на Нього, Господь Ісус думав лише про те, щоб використати це чудо, аби дарувати їм благодать. Однак Він не плекав надії, що вони стануть Його послідовниками, бо знав, що вони просто хочуть повеселитися разом з усіма та наїстися досита, тому Він якнайкраще скористався тим, що мав, і п’ятьма хлібинами та двома рибинами нагодував п’ять тисяч людей. Він відкрив очі цим людям, яким подобалося бачити захопливі речі, які хотіли узріти чудеса, і вони на власні очі побачили те, що міг зробити втілений Бог. Хоча Господь Ісус скористався чимось матеріальним, щоб задовольнити їхню цікавість, у серці Він уже знав, що ці п’ять тисяч людей просто хочуть добре поїсти, тому Він не проповідував їм, та й узагалі нічого не говорив: Він просто дозволив їм побачити це чудо так, як воно відбулося. Він категорично не міг поводитись із цими людьми так само, як поводився зі Своїми учнями, які справді йшли за Ним, але в Божому серці Він править усіма творіннями, і Він бажав дозволити всім творінням, яких бачив, тішитися Божою благодаттю, коли це було потрібно. Навіть якщо ці люди не знали, хто Він, не розуміли Його, не мали якогось особливого уявлення про Нього чи вдячності до Нього навіть після того, як з’їли хліб і рибу, Бог на це не зважав: Він дав цим людям чудову нагоду потішитися Божою благодаттю. Дехто каже, що Бог принциповий у тому, що Він робить, що Він не опікується невіруючими, не захищає їх і, зокрема, не дозволяє їм тішитися Своєю благодаттю. Чи це справді так? У Божих очах, доки вони є живими творіннями, яких Він Сам створив, Він управлятиме ними, піклуватиметься про них і по-різному поводитиметься з ними, плануватиме для них і правитиме ними. Такими є думки Бога про все суще та ставлення до нього.

Хоча п’ять тисяч людей, які з’їли хліб і рибу, не збиралися слідувати за Господом Ісусом, Він не ставив до них жодних суворих вимог; коли вони наїлися, знаєте, що зробив Господь Ісус? Він прочитав їм хоч якусь проповідь? Куди Він пішов після того, як сотворив це? У Святому Письмі не сказано, ніби Господь Ісус щось їм говорив, а сказано лише те, що Він тихо пішов, сотворивши Своє чудо. То чи ставив Він до цих людей якісь вимоги? Чи була там ненависть? Ні, нічого такого не було. Він просто більше не хотів звертати уваги на цих людей, які не могли слідувати за Ним, і в той час Його серце боліло. Він бачив порочність людства та відчував, що людство Його відкидає, тож коли Він бачив цих людей і був з ними, Його засмучувала людська дурість і невігластво, Його серце боліло, і все, чого Він хотів, – це якнайшвидше покинути цих людей. У Своєму серці Господь не ставив до них жодних вимог, Він не бажав звертати на них уваги, ба більше – Він не бажав витрачати на них сили. Він знав, що вони не зможуть за Ним слідувати, але, незважаючи на все це, Його ставлення до них усе одно було цілком однозначним. Він просто хотів повестися з ними по-доброму, обдарувати їх благодаттю, і це дійсно було ставлення Бога до кожного творіння під Його владою: Він поводився з кожним створінням по-доброму, забезпечував і плекав його. Саме тому, що Господь Ісус був утіленим Богом, Він цілком природно виявив сутність Самого Бога та повівся із цими людьми по-доброму. Він поставився до них із прихильністю та терпимістю в серці, і з таким ставленням у серці Він виявив до них доброту. Як би ці люди не сприймали Господа Ісуса та яким би не був результат, Він поводився з кожним створінням відповідно до Свого становища Господа всього творіння. Усе без винятку, що Він виявляв, було Божим характером і тим, Хто Він є і чим володіє. Господь Ісус тихо зробив це й потім тихо пішов – який це аспект Божого характеру? Чи можна сказати, що це Божа любляча доброта? Чи можна сказати, що це Божа самовідданість? Чи здатна на таке звичайна людина? Точно ні! По суті, хто були ті п’ять тисяч людей, яких Господь Ісус нагодував п’ятьма хлібами та двома рибинами? Чи можна сказати, що це були люди, сумісні з Ним? Чи можна сказати, що всі вони були ворожі до Бога? Можна з упевненістю сказати, що вони категорично не були сумісні з Господом, а їхня сутність була категорично ворожою Богу. Але як Бог із ними повівся? Він скористався методом розрядки ворожості людей до Бога – цей метод називається «доброта». Тобто хоча Господь Ісус бачив у цих людях грішників, в очах Бога вони все ж таки були Його творінням, тому Він усе одно повівся із цими грішниками по-доброму. Такою є Божа терпимість, і ця терпимість визначається власною особою і сутністю Бога. Отже, це те, на що не здатна жодна людина, створена Богом: тільки Бог може так робити.

Коли ти зможеш по-справжньому оцінити Божі думки та ставлення до людства, коли ти зможеш по-справжньому зрозуміти Божі емоції та турботу про кожну створену істоту, ти зможеш зрозуміти ту відданість і любов, яка приділяється кожному з людей, створених Творцем. Коли це станеться, ти опишеш Божу любов двома словами. Що це за два слова? Хтось каже «самовіддана», а хтось – «доброчинна». Із цих двох слів «доброчинна» найменше підходить для опису Божої любові. Цим словом зазвичай описують великодушних або широко мислячих людей. Я гидую цим словом, бо воно говорить про роздачу благодійної допомоги навмання, без розбору, без огляду на принципи. Це надмірно сентиментальна схильність, властива нерозумним і непевним людям. Коли це слово використовується для опису Божої любові, неминуче виникає богохульний підтекст. У мене є два слова, які влучніше описують Божу любов. Що це за слова? Перше – «безмірна». Хіба це слово не викликає сильних асоціацій? Друге – «безмежна». За цими словами, якими Я описую Божу любов, стоїть реальне значення. У буквальному розумінні слово «безмірний» описує об’єм або місткість речі, але якою б великою ця річ не була, люди можуть торкнутися її та побачити. Це можливо, бо вона існує: це не абстрактний об’єкт, а щось таке, що може формувати в людей уявлення у відносно точний і практичний спосіб. На неї можна дивитися хоч із двовимірної перспективи, хоч із тривимірної, але уявляти її існування не потрібно, тому що це річ, яка справді реально існує. Хоча використання слова «безмірна» для опису Божої любові може видатися спробою кількісно виміряти Його любов, воно також дає відчуття того, що Його любов не піддається кількісній оцінці. Я кажу, що Божу любов можна виміряти, тому що Його любов не пуста й не вигадка з легенд. Натомість це щось спільне для всього під владою Бога, щось, чим тішаться всі творіння – різною мірою та з різних точок зору. Хоча люди не можуть ні побачити її, ні торкнутися, ця любов приносить поживу й життя всьому сущому, потроху проявляючись у житті, і вони беруть її до уваги та свідчать про Божу любов, якою тішаться в кожну мить життя. Я кажу, що Божу любов не можна виміряти кількісно, бо таємниця того, як Бог забезпечує і живить усе суще, є чимось, що людям важко збагнути, так само як і Божі думки про все суще, а особливо про людство. Тобто ніхто не знає крові та сліз, які Творець пролив заради людства. Ніхто не може осягнути, ніхто не може зрозуміти ні глибину, ні вагу любові Творця до людства, яке Він створив Своїми власними руками. Я описую Божу любов як безмірну, щоб допомогти людям оцінити та зрозуміти її широту й істинність її існування. Також Я роблю це, щоб люди могли глибше осягнути фактичне значення слова «Творець» і глибше усвідомити істинне значення найменування «творіння». Що зазвичай описують словом «безмежна»? Загалом цим словом називають океан або всесвіт, наприклад «безмежний усесвіт», «безмежний океан». Простір і тиха глибина всесвіту не підвладні людському розумінню; це те, що полонить уяву людей і викликає в них велике захоплення. Його таємничість і глибина видні оку, але недосяжні. Згадуючи про океан, ти думаєш про його широчінь: він здається безмежним, і ти відчуваєш його таємничість і величезну здатність вміщати всілякі речі. Ось чому Я описав Божу любов словом «безмежна»: щоб допомогти людям відчути, наскільки вона дорогоцінна, відчути глибинну красу Його любові й те, що сила Божої любові невичерпна й усеосяжна. Я використав це слово, щоб допомогти людям відчути святість Його любові, а також гідність і непорушність Бога, які виявляються через Його любов. Отже, як ви думаєте: чи підходить слово «безмежна» для опису Божої любові? Чи може Божа любов дорівнятися до цих двох слів – «безмірна» та «безмежна»? Безперечно! У людській мові лише ці два слова більш-менш влучні та відносно точно описують Божу любов. Чи ви так не думаєте? Якби Я сказав вам описати Божу любов, чи вжили б ви ці два слова? Найімовірніше, ні, бо ваше розуміння та цінування Божої любові обмежене рамками двовимірної перспективи й не піднялося на висоту тривимірного простору. Тож якби Я сказав вам описати Божу любов, ви відчули б, що вам бракує слів, а може, вам навіть відібрало б мову. Можливо, вам важко зрозуміти ці два слова, про які Я сьогодні говорив, а можливо, ви просто не згодні. Це свідчить лише про те, що ваше цінування та розуміння Божої любові поверхові й обмежені вузькими рамками. Я вже казав, що Бог самовідданий; ви пам’ятаєте це слово – «самовідданий». Невже Божу любов можна описати лише як «самовіддану»? Хіба це не завузькі рамки? Вам слід більше подумати над цим питанням, щоб ви могли щось із цього здобути.

Вище було розглянуто, що ми побачили про характер Бога та Його сутність із першого чуда. Хоча це така історія, яку люди читають уже кілька тисяч років, вона має простий сюжет і показує людям просте явище, однак у цьому простому сюжеті ми можемо побачити щось цінніше, а саме Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє. Усе те, Хто Він є і чим володіє, представляє Самого Бога та є проявом Його власних думок. Коли Бог висловлює Свої думки, це виявлення голосу Його серця. Він сподівається, що знайдуться люди, які зможуть зрозуміти Його, пізнати Його й осягнути Його волю, почути голос Його серця й активно співпрацювати для виконання Його волі. Те, що зробив Господь Ісус, було безмовним виявленням Бога.

А тепер розгляньмо наступний уривок – «Воскресіння Лазаря прославляє Бога».

Які враження у вас залишилися після прочитання цього уривка? Значення цього чуда, яке сотворив Господь Ісус, було набагато більшим, ніж у попереднього, адже немає чуда приголомшливішого, ніж підняти мертву людину з гробу. У ту епоху те, що Господь Ісус таке зробив, було надзвичайно значущим. Оскільки Бог став плоттю, люди могли бачити лише Його зовнішній вигляд, Його практичну сторону та Його незначущий аспект. Навіть якщо деякі люди бачили й розуміли щось із Його характеру чи якісь особливі здібності, якими Він нібито володів, ніхто не знав, звідки прийшов Господь Ісус, ким Він був насправді за Своєю сутністю й на що ще Він насправді був здатний. Усе це було людству невідомо. Тож багато людей хотіло знайти докази, щоб відповісти на ці запитання про Господа Ісуса й дізнатись істину. Чи міг Бог зробити щось, щоб підтвердити Свою власну особу? Для Бога це була дрібниця – завиграшки. Він міг де завгодно й коли завгодно зробити щось таке, щоб підтвердити Свою особу та сутність, але Бог робив справи по-Своєму – з планом і поетапно. Він не робив нічого без розбору, а натомість шукав слушний час і слушну нагоду, щоб зробити щось таке, що Він дозволив би людині побачити, щось таке, що справді було просякнуте змістом. Так Він підтверджував Свою владу й особу. Отже, чи могло воскресіння Лазаря підтвердити особу Господа Ісуса? Розгляньмо такий уривок зі Святого Письма: «І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий…». Коли Господь Ісус це зробив, Він сказав лише одне: «Лазарю, вийди сюди!» Після цього Лазар вийшов із гробниці – і це сталося завдяки лише кільком словам, сказаним Господом. Під час цього Господь Ісус не ставив жертовника й не робив нічого іншого. Він просто сказав кілька слів. Як це назвати – чудом чи наказом? А може, це було якесь чаклунство? На перший погляд здається, що це можна було б назвати чудом, і якщо подивитися на це із сучасної точки зору, то, звісно, це все одно можна було б назвати чудом. Однак це, безумовно, не можна вважати такою магією, що начебто може повертати душі померлих до життя, і це абсолютно точно не було ніяким чаклунством. Правильно сказати, що це чудо було звичайнісіньким, крихітним виявом влади Творця. Такою є Божа влада й сила. Бог має владу зробити так, щоб людина померла, щоб її дух покинув тіло й повернувся в підземне царство чи кудись іще, куди йому належить. Час смерті людини й місце, куди вона потрапить після смерті, – це визначає Бог. Він може приймати ці рішення будь-коли та будь-де, і їх не обмежують ні люди, ні якісь події, ні об’єкти, ні простір, ні географічне розташування. Якщо Він хоче це зробити, Він може це зробити, бо Він править усіма речами та живими істотами, і все народжується, живе й гине за Його словом і Його владою. Він може воскресити мерця, і це Він теж може зробити коли завгодно та де завгодно. Це влада, яку має лише Творець.

Коли Господь Ісус робив такі речі, як воскресіння Лазаря з мертвих, Його метою було явити людям і сатані докази та дати людям і сатані зрозуміти: усе, що стосується людства, життя та смерть людства визначаються Богом, і хоча Він став плоттю, Він залишився володарем фізичного світу, який можна побачити, а також духовного світу, який люди бачити не можуть. Це було зроблено, щоб дати людському роду й сатані знати: ніщо в людському роді не підвладне сатані. Це було виявлення й демонстрація Божої влади, а також спосіб, у який Бог посилав усьому сущому повідомлення, що людське життя та смерть – у Божих руках. Воскресіння Лазаря Господом Ісусом було одним зі способів, у які Творець навчає й наставляє людство. Це була конкретна дія, під час якої Він скористався Своєю силою та владою, щоб наставити людство й забезпечити його. Це був спосіб, у який Творець без слів дав людству побачити ту істину, що Йому підвладне все суще. Це був спосіб, у який Він практичними діями показав людству, що немає спасіння, крім як через Нього. Цей безмовний засіб, яким Він наставляв людство, є вічним, незгладимим і приносить у людські серця потрясіння та просвітління, яке ніколи не згасне. Воскресіння Лазаря прославило Бога – це глибоко впливає на всіх Божих послідовників до одного. Воно міцно закріплює в кожній людині, яка глибоко осмислює цю подію, розуміння й бачення того, що тільки Бог може розпоряджатися життям і смертю людства. Хоча в Бога є така влада й хоча через воскресіння Лазаря Він послав повідомлення про Своє володарювання над життям і смертю людства, це не було Його першочерговою роботою. Бог ніколи не робить нічого беззмістовного. Абсолютно все, що Він робить, має велику цінність і є неперевершеною дорогоцінністю в скарбниці з коштовностями. Для Нього «підняти людину з гробу» аж ніяк не було б ні єдиною, ні першочерговою ціллю чи завданням у Його роботі. Бог не робить нічого беззмістовного. Воскресіння Лазаря як одинична подія достатнє для демонстрації Божої влади та підтвердження особи Господа Ісуса. Ось чому Господь Ісус більше не творив такого чуда повторно. Бог усе робить за Своїми власними принципами. Людською мовою можна було б сказати, що Бог займає Свій розум тільки серйозними питаннями. Тобто коли Бог щось робить, Він не відступає від мети Своєї роботи. Він знає, яку роботу хоче виконати на цій стадії та чого хоче досягти, і Він працює чітко за Своїм планом. Якби розбещена людина була на таке здатна, вона б тільки й думала, як би це виявити, щоб інші знали, яка вона грізна, і схилялися перед нею, щоб вона могла контролювати й поглинати їх. Це зло, що походить від сатани, і саме це й зветься розбещеністю. У Бога немає ні такого характеру, ні такої сутності. Мета Його вчинків – не показати Себе, а дати людству більше одкровень і настанов, і саме тому люди бачать у Біблії дуже мало прикладів випадків такого типу. Це не означає, що сили Господа Ісуса були обмежені чи Він не був на таке здатний. Просто Бог не хотів цього робити, тому що воскресіння Лазаря Господом Ісусом мало дуже практичне значення, а також тому, що першочерговою роботою Бога, який став плоттю, було не творити чудеса й не воскрешати людей із мертвих, а відкупити людство. Отже, велика частина роботи, яку виконав Господь Ісус, полягала в тому, щоб навчати людей, забезпечувати їх і допомагати їм, а такі події, як воскресіння Лазаря, були тільки невеликою частиною служіння Господа Ісуса. Ба більше, можна сказати, що «показухи» немає в Божій сутності, тож коли Господь Ісус не являв ще більше чудес, Він проявляв стриманість не навмисно, не через обмеження середовища та, звісно, не через брак сили.

Господь Ісус воскресив Лазаря з мертвих лише цими трьома словами: «Лазарю, вийди сюди!» Він сказав тільки це й більше нічого. Отже, що ж показують ці слова? Вони показують, що словами Бог може зробити що завгодно, зокрема й воскресити мерця. Коли Бог творив усе суще, коли Він творив світ, Він робив це словами, – вимовленими наказами, словами з владою, – і так було створено все суще, і так було виконано це діяння. Ці кілька слів, сказані Господом Ісусом, були такими ж, як і слова, сказані Богом, коли Він створив небо, землю і все суще; вони так само містили Божу владу та силу Творця. Усе суще утворилось і стоїть завдяки словам із уст Божих, і так само Лазар вийшов із гробниці завдяки словам із уст Господа Ісуса. Такою була влада Божа, виявлена та здійснена в Його втіленій плоті. Така влада та змога належали Творцю та Сину Людському, у якому здійснився Творець. Саме таке розуміння дав людству Бог, воскресивши Лазаря з мертвих. І на цьому ми завершимо наше обговорення цієї теми. Тепер почитаймо ще деякі уривки зі Святого Письма.

10. Суд фарисеїв над Ісусом

Марка 3:21–22: «І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий. А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів».

11. Докір Ісуса фарисеям

Матвія 12:31–32: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!»

Матвія 23:13–15: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!»

Ці два уривки вище різні за змістом. Спочатку розгляньмо перший уривок – «Суд фарисеїв над Ісусом».

У Біблії фарисеї так оцінюють Самого Ісуса й те, що Він зробив: «…говорено, ніби Він несамовитий. … має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів» (Марка 3:21–22). Суд книжників і фарисеїв над Господом Ісусом не був ні просто наслідуванням чужих слів, ні безпідставним домислом – це був висновок, який вони зробили про Господа Ісуса з того, що побачили й почули про Його діяння. Хоча їхній висновок нібито був зроблений в ім’я справедливості та здавався людям нібито обґрунтованим, але зарозумілість, з якою вони судили Господа Ісуса, важко було стримати навіть їм самим. Шалена енергія їхньої ненависті до Господа Ісуса викрила їхні власні дикі амбіції та їхні злі сатанинські лики, а також їхню злостиву натуру, якою вони опиралися Богові. Те, що вони сказали, засуджуючи Господа Ісуса, було викликано їхніми дикими амбіціями, заздрістю, потворною та злостивою натурою їхньої ворожості до Бога й істини. Вони не стали розбиратися ні в джерелі діянь Господа Ісуса, ні в сутності того, що Він говорив і робив. Навпаки, вони сліпо, у стані божевільного збудження та з нарочитою злобою накинулися на те, що Він зробив, і очорнили його. Вони зайшли настільки далеко, що свідомо очорнили Його Дух, тобто Святого Духа, який є Божим Духом. Саме це вони мали на увазі, кажучи «Він несамовитий», «Вельзевул» і «князь демонів». Тобто вони сказали, що Дух Божий був Вельзевулом і князем демонів. Вони охарактеризували як божевілля роботу втіленого Божого Духа, який убрався в плоть. Вони не тільки зневажили Божого Духа, назвавши Його «Вельзевулом» і «князем демонів», але й засудили Божу роботу, засудили та зневажили Господа Ісуса Христа. Сутність їхнього опору Богові й богозневаги була абсолютно такою ж, як і сутність опору Богові та богозневаги з боку сатани й демонів. Вони не просто представляли розбещене людство – більше того, вони були втіленням сатани. Вони були провідниками сатани серед людства, поплічниками та посіпаками сатани. Сутність їхньої богозневаги та паплюження Господа Ісуса Христа полягала в їхній боротьбі з Богом за статус, у їхньому змаганні з Богом, у їхньому нескінченному випробовуванні Бога. Сутність їхнього опору Богові та їхнього ворожого ставлення до Нього, а також їхні слова й думки прямо хулили та гнівили Божого Духа. Тож Бог справедливо розсудив на основі того, що вони говорили й робили, і визначив, що їхні вчинки були гріхом богозневаги Святого Духа. Цей гріх непрощенний як у цьому світі, так і у світі прийдешньому, що підтверджують такі уривки зі Святого Письма: «богозневага на Духа не проститься» та «коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Сьогодні поговорімо про істинний зміст цих Божих слів – «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Тобто прояснімо, як Бог справджує слова «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».

Усе, про що ми говорили, пов’язано з характером Бога та Його ставленням до людей, подій і об’єктів. Природно, два наведених вище уривки – теж не виняток. Чи помітили ви щось у цих двох уривках зі Святого Письма? Дехто каже, що бачить у них Божий гнів. Дехто каже, що бачить ту сторону Божого характеру, яка не терпить проступків людського роду, і що якщо люди зроблять щось богозневажливе, то не отримають Божого прощення. Незважаючи на те, що люди бачать і відчувають у цих двох уривках Божий гнів і нетерпимість до проступків людського роду, вони все одно не розуміють Його ставлення по-справжньому. У цих двох уривках приховано вказівки на справжнє ставлення Бога та Його підхід до тих, хто богозневажає та гнівить Його. Його ставлення та підхід показують справжнє значення такого уривка: «…коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Коли люди хулять і гнівлять Бога, Він виносить вирок, і цей вирок є визначеним Богом результатом. У Біблії це описується так: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Матвія 12:31) і «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри» (Матвія 23:13). Проте чи записано в Біблії, яким був результат Його слів для тих книжників і фарисеїв, а також для людей, що говорили, ніби Господь Ісус божевільний? Чи записано, що вони понесли якесь покарання? Ні – це можна сказати точно. Сказати «ні» тут означає не відсутність таких записів, а насправді лише відсутність результату, який можна було б побачити людськими очима. Кажучи «цього не записано», Я прояснюю питання Божого ставлення та принципів поводження з певними речами. Бог не сліпий і не глухий ні до людей, які богозневажають Його чи опираються Йому, ні навіть до тих, хто Його лихословить, – людей, які свідомо накидаються на Нього, лихословлять Його та проклинають Його, – а навпаки, Він має до них чітке ставлення. Він зневажає цих людей, і у Своєму серці Він їх засуджує. Він навіть відкрито проголошує, яким буде їхній результат, аби люди знали, що Він має чітке ставлення до тих, хто Його богозневажає, і аби вони знали, як Він визначатиме їхній результат. Проте після того, як Бог це сказав, люди рідко мали змогу побачити істину про те, як Бог чинитиме із цими людьми, і не могли зрозуміти принципів в основі результату й вироку, який Бог їм виніс. Тобто люди не бачать конкретного підходу й методів, за якими Бог із ними чинить. Це пов’язано з принципами, за якими Бог усе робить. Бог розбирається з лихою поведінкою деяких людей за допомогою реалізації фактів. Тобто Він не оголошує їхніх гріхів і не визначає їхніх результатів, а натомість напряму призначає таким людям покарання та справедливу відплату за допомогою реалізації фактів. Коли трапляються такі факти, то покарання зазнає людська плоть, тобто це покарання можна побачити людськими очима. Розбираючись із лихою поведінкою деяких людей, Бог просто проклинає їх словами, і їх також настигає Його гнів, але покарання, яке вони отримують, може бути не видне людям. А втім, цей тип результату може бути навіть серйознішим за результати, які людям видно, як-от коли грішника карають або вбивають. Причина в тому, що за обставин, коли Бог визначає не спасати людей такого типу, більше не проявляти до них милосердя, не мати до них терпимості й не давати можливостей, Він починає ставитися до них інакше: Він їх відкидає. Що тут значить слово «відкидати»? Основне значення цього терміна – відкладати щось убік, ігнорувати та більше не звертати на щось уваги. Але коли Я кажу, що Бог когось відкидає, у цього терміна може бути два пояснення. Перше пояснення полягає в тому, що Він віддав життя цієї людини та все, що її стосується, на розгляд сатани, тож Бог більше не несе відповідальності за цю людину й не управляє нею. Чи божевільна ця людина, чи дурна, чи мертва, чи жива, чи покарана тим, що зійшла в пекло, – усе це вже ніяк не стосується Бога. Це пояснення означало б, що таке творіння було б ніяк не пов’язане з Творцем. Друге пояснення: Бог визначив, що Він Сам хоче зробити щось із цією людиною Своїми власними руками. Можливо, Він скористається її службою, а можливо, застосує цю людину як тло. Можливо, Він якось по-особливому поводитиметься з такою людиною, якось по-особливому з нею вчинить – як, наприклад, з Павлом. Це і є принцип і ставлення в Божому серці, за якими Він вирішив поводитися з такими людьми. Тож коли люди опираються Богові, лихословлять і богозневажають Його, дратують Його характер або штовхають Бога за межу Його терпимості, то про наслідки годі й думати. Найтяжчий наслідок – це коли Бог раз і назавжди віддає їхнє життя й усе, що з ними пов’язане, у руки сатани. Таким людям не буде прощення на віки вічні. Це означає, що така людина стала їжею в роті сатани, іграшкою в його руці, і відтепер Бог більше не має з нею нічого спільного. Уявляєте, яка це була мука, коли сатана спокушав Йова? Навіть за умови, що сатані було не дозволено зазіхати на життя Йова, той усе одно тяжко страждав. І чи не ще важче уявити собі спустошення, якого завдав би сатана людині, що повністю віддана в його руки, повністю опинилась у владі сатани, повністю втратила Божу опіку й милість, більше не перебуває під правлінням Творця, позбавлена права поклонятися Йому та права бути творінням під Божим правлінням, людині, чий зв’язок із Господом творіння повністю розірвано? Те, як сатана переслідував Йова, можна було побачити людськими очима, але якщо Бог віддає життя людини в руки сатани, то наслідки цього виходять за межі людської уяви. Наприклад, хтось може переродитись у корову чи віслюка, а в когось можуть вселитися нечисті, злі духи тощо. Такими є результати декого з тих людей, яких Бог віддає в руки сатани. Зі сторони виглядає так, ніби люди, що висміювали, лихословили, засуджували та богозневажали Господа Ісуса, не понесли жодних наслідків. Проте істина така, що Бог має Свій підхід, за яким Він розбирається з будь-чим. Він не завжди чітко каже людям про результати того, як Він розбирається з людьми кожного типу. Часом Він не говорить прямо, а натомість діє напряму. Те, що Він про це не говорить, не означає, що результату немає: насправді в такому випадку не виключено, що результат іще серйозніший. Зі сторони може здатися, ніби є такі люди, яким Бог не говорить про Своє ставлення прямо, але насправді Бог давно не хоче звертати на них жодної уваги. Він більше не хоче їх бачити. Через те, що вони наробили, через їхню поведінку, через їхню природу і сутність Бог хоче тільки того, щоб вони зникли з Його очей, хоче передати їх просто в руки сатани, віддати їхній дух, душу й тіло сатані та дозволити сатані робити з ними все, що він захоче. Очевидно, наскільки Бог їх ненавидить, наскільки вони Йому огидні. Якщо людина гнівить Бога настільки, що Бог навіть більше не хоче її бачити й готовий повністю від неї відмовитися, настільки, що Він навіть не бажає Сам із нею розбиратися, – якщо доходить до того, що Він віддає таку людину сатані, щоб той робив із нею що захоче, і дозволяє сатані контролювати цю людину, поглинати її та поводитися з нею так, як йому заманеться, – тоді такій людині прийшов повний кінець. Її назавжди позбавлено права бути людиною, а її право бути творінням Божим добігло кінця. Хіба це не найтяжче покарання?

Усе вищевикладене є повним поясненням слів «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім», а також слугує простим коментарем до цих уривків зі Святого Письма. Думаю, тепер ви всі це розумієте.

А тепер зачитаймо такі уривки зі Святого Письма.

12. Слова, які Ісус сказав Своїм учням після воскресіння

Івана 20:26–29: «За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!»

Івана 21:16–17: «І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!»

У цих уривках розповідається про певні речі, які Господь Ісус робив і говорив Своїм учням після Свого воскресіння. Спершу подивімося, чи були якісь відмінності в Господі Ісусі до і після воскресіння. Чи залишився Він тим самим Господом Ісусом минулих днів? У Святому Письмі є такий рядок, що описує Господа Ісуса після воскресіння: «І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам!» Цілком очевидно, що в той час Господь Ісус уже не жив у плотському тілі, а перебував у тілі духовному. Причина цього була в тому, що Він переступив через обмеження плоті; навіть хоча двері були замкнені, Він усе одно зміг прийти до людей і дозволити їм побачити Його. Це найголовніша відмінність між Господом Ісусом після воскресіння та Господом Ісусом, який жив у плоті до воскресіння. Навіть хоча зовнішній вигляд тогочасного духовного тіла Господа Ісуса не відрізнявся від того, яким він був раніше, тогочасний Господь Ісус став здаватися людям незнайомцем, бо після воскресіння з мертвих Він став духовним тілом, і порівняно з Його колишньою плоттю це духовне тіло було більш загадковим і незрозумілим для людей. Це також іще більше віддалило Господа Ісуса від людей, і в серцях люди відчували, що тогочасний Господь Ісус став таємничішим. Ці усвідомлення та почуття людей раптово повернули їх у період віри в Бога, якого неможливо ні побачити, ні торкнутися. Тож у першу чергу після Свого воскресіння Господь Ісус дав усім можливість побачити Його, підтвердити, що Він існує, і підтвердити факт Його воскресіння. Крім того, це діяння відновило стосунки, що були в Нього з людьми, коли Він працював у плоті та був Христом, якого можна було побачити й торкнутися. Один із результатів цього – те, що люди припинили сумніватися, чи справді Господь Ісус воскрес із мертвих після того, як був прибитий до хреста, і в них також не стало жодних сумнівів у роботі Господа Ісуса з відкуплення людства. Інший результат полягає в тому, що факт явлення Господа Ісуса людям після Свого воскресіння та надання людям змоги побачити й торкнутися Його надійно закріпив людство в періоді Благодаті, гарантуючи, що відтоді люди не повернуться до попереднього періоду Закону на тій підставі, що Господь Ісус нібито «зник» або «пішов, не сказавши жодного слова». Так Він подбав про те, щоб люди продовжували рухатись уперед, слідуючи вченню Господа Ісуса та роботі, яку Він виконав. Відтак у роботі періоду Благодаті формально почалася нова фаза, і відтоді люди, які жили за законом, формально вийшли з-під закону та вступили в нову еру, у новий початок. Такими є багатогранні смисли явлення Господа Ісуса людству після воскресіння.

Якщо Господь Ісус тепер жив у духовному тілі, то як люди могли торкатись і бачити Його? Це питання зачіпає значення явлення Господа Ісуса людству. Чи помітили ви щось в уривках зі Святого Письма, які ми щойно прочитали? Зазвичай духовних тіл не можна ні побачити, ні торкнутися, а після воскресіння робота, яку взяв на себе Господь Ісус, уже була завершена. Тож теоретично в Нього не було жодної потреби повертатися серед людей у Своєму первісному образі, щоб зустрітися з ними, але явлення духовного тіла Господа Ісуса таким людям, як Хома, зробило значення Його явлення конкретнішим, щоб воно глибше проникло в серця людей. Коли Він прийшов до Хоми, то дозволив Хомі невіруючому торкнутися Своєї руки та сказав йому: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» У Господа Ісуса не було бажання говорити й робити ці речі лише після Свого воскресіння; насправді Він хотів зробити та сказати це ще до того, як був прибитий до хреста, тому що невіра Хоми зародилася не тоді, а вже була з ним увесь час, поки він слідував за Господом Ісусом. Очевидно, що Господь Ісус уже розумів таких людей, як Хома, ще до того, як був прибитий до хреста. Що ж ми із цього бачимо? Після Свого воскресіння Він залишився тим самим Господом Ісусом. Його сутність не змінилася. Але ось перед ним явився Господь Ісус, який воскрес із мертвих і повернувся з духовного світу у Своєму первісному образі, зі Своїм первісним характером, зі Своїм розумінням людства, набутим за часів Свого перебування в плоті, так що Він першим підійшов до Хоми та дозволив Хомі торкнутися Свого ребра, щоб Хома зміг не тільки побачити Його духовне тіло після воскресіння, але й торкнутися Його духовного тіла, відчути його існування та повністю відкинути свою невіру. Перш ніж Господа Ісуса було прибито до хреста, Хома постійно сумнівався, що Він – Христос, і був не здатен на віру. Його віра в Бога ґрунтувалася лише на тому, що він міг бачити на власні очі, чого міг торкнутися власними руками. Господь Ісус добре розумів віру таких людей. Вони вірили тільки в Бога Небесного, а в Посланого Богом, або Христа в плоті, зовсім не вірили та не хотіли Його прийняти. Щоб Хома визнав і повірив, що Господь Ісус існує та справді є втіленим Богом, Він дозволив Хомі простягнути руку й торкнутися Його ребра. Чи відрізнялася невіра Хоми після воскресіння Господа Ісуса від його попередніх сумнівів? Він завжди був невіруючим, і якби Господь Ісус у духовному тілі особисто не явився йому й не дозволив торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, ніхто ніяк не зміг би розвіяти сумніви Хоми та змусити його відкинути невіру. Отже, відколи Господь Ісус дозволив Хомі торкнутися Свого ребра та справді відчути наявність слідів від цвяхів, невіра Хоми розвіялася, і він воістину пізнав, що Господь Ісус воскрес, і визнав та повірив, що Господь Ісус є істинним Христом і втіленим Богом. Але хоча тоді Хома вже перестав сумніватися, він назавжди втратив шанс зустрітися з Христом. Він назавжди втратив можливість бути разом із Ним, слідувати за Ним, пізнавати Його. Він утратив шанс на те, що Христос його вдосконалить. Явлення Господа Ісуса та Його слова забезпечили висновок і вирок щодо віри тих, хто був сповнений сумнівів. Своїми фактичними словами та діями Він сказав невіруючим, сказав тим, хто вірив тільки в Бога Небесного, але не в Христа: Бог не схвалював їхню віру та не схвалював їх самих за те, що вони слідували за Ним, при цьому сумніваючись у Ньому. Вони змогли повністю ввірувати в Бога та Христа лише в той день, коли Бог завершив Свою велику роботу. Звісно, той день також став днем вироку щодо їхньої невіри. Їхнє ставлення до Христа визначило їхню долю, їхній упертий сумнів призвів до того, що їхня віра не принесла їм плодів, а їхня жорсткість – до того, що їхні надії виявилися марними. Оскільки віра таких людей у Бога Небесного живилась ілюзіями, а сумнів у Христі насправді був їхнім істинним ставленням до Бога, то, хоч вони й торкнулися слідів від цвяхів на тілі Господа Ісуса, їхня віра все одно була марною, а результат їхньої діяльності можна описати хіба що як черпання води плетеним кошиком: даремні зусилля. Цілком очевидно, що слова Господа Ісуса до Хоми також були Його способом сказати кожній людині таке: воскреслий Господь Ісус – це Господь Ісус, який провів тридцять три з половиною роки, працюючи серед людей. Хоча Він був прибитий до хреста й пережив долину смертної темряви, хоча Він пережив воскресіння, жодний аспект у Ньому не змінився. І хоча на Його тілі тепер були сліди від цвяхів, і хоча Він воскрес і вийшов із могили, Його характер, Його розуміння людства, Його наміри щодо людства нітрохи не змінилися. Також Він говорив людям про те, що зійшов із хреста, переміг гріх, подолав тяготи й переміг смерть. Сліди від цвяхів були лише свідченням Його перемоги над сатаною, свідченням того, що Він став жертвою за гріх, щоб успішно відкупити все людство. Він говорив людям, що вже взяв на Себе гріхи людства та завершив Свою роботу спокути. Повернувшись до Своїх учнів, Своїм явленням Він передав їм таку звістку: «Я досі живий, Я досі існую; сьогодні Я справді стою перед вами, щоб ви могли Мене побачити й торкнутися. Я завжди буду з вами». За допомогою випадку з Хомою Господь Ісус також хотів застерегти майбутніх людей: хоч у своїй вірі в Господа Ісуса ти не можеш ні побачити, ні торкнутися Його, але завдяки своїй істинній вірі ти блаженний, і завдяки своїй істинній вірі ти можеш побачити Господа Ісуса, і такі люди блаженні.

Ці записані в Біблії слова, які промовив Господь Ісус, явившись Хомі, дуже допомагають усім людям у період Благодаті. Явлення Господа Ісуса Хомі та слова, які Він промовив до нього, справили величезний вплив на наступні покоління; це явлення та слова мають вічне значення. Хома – типова людина, що вірить у Бога, але сумнівається в Ньому. Такі люди мають підозріливу натуру та зловісні серця, вони підступні й не вірять у те, що може здійснити Бог. Вони не вірять ні в Божу всемогутність і Його володарювання, ні в утіленого Бога. Однак воскресіння Господа Ісуса кидало виклик цим їхнім рисам, і воно також дало таким людям можливість виявити власний сумнів, усвідомити власний сумнів, визнати власну зраду й так прийти до справжньої віри в існування та воскресіння Господа Ісуса. Те, що сталося з Хомою, було попередженням і застереженням для наступних поколінь, аби більше людей могли застерегти себе від такої невіри, як у Хоми, і знали: якщо вони дадуть собі сповнитися сумнівами, то потонуть у темряві. Якщо ти слідуєш за Богом, але так само, як Хома, постійно прагнеш торкнутися Господнього ребра та відчути сліди від цвяхів на Його тілі, щоб підтвердити, перевірити, поміркувати, є Бог чи немає, то Бог тебе зречеться. Отже, Господь Ісус вимагає від людей бути не такими, як Хома, що вірив лише в побачене на власні очі, а чистими, чесними людьми, не таїти сумнівів щодо Бога, а просто вірити в Нього та слідувати за Ним. Такі люди блаженні. Це дуже мала вимога Господа Ісуса до людей і застереження для Його послідовників.

Вище описано ставлення Господа Ісуса до тих, хто повен сумнівів. Що ж Господь Ісус казав і робив для тих, хто здатен щиро повірити в Нього та слідувати за Ним? Це ми розглянемо далі, на прикладі діалогу між Господом Ісусом і Петром.

У цій розмові Господь Ісус раз за разом питав у Петра одне й те саме: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» Це більш високий стандарт, якого Господь Ісус після Свого воскресіння вимагав від таких людей, як Петро, – людей, які щиро вірять у Христа й прагнуть любити Господа. Це запитання було своєрідним дізнанням і допитом, але більше того – це була вимога й очікування від таких людей, як Петро. Господь Ісус використав цей метод розпитування для того, щоб люди замислилися над собою, заглянули в себе та запитали: які вимоги Господь Ісус ставить до людей? Чи люблю я Господа? Чи боголюбна я людина? Як мені слід любити Бога? Хоча Господь Ісус питав це лише в Петра, правда полягає в тому, що у Своєму серці, ставлячи Петру ці запитання, Він хотів скористатися нагодою, щоб поставити такі ж запитання більшій кількості людей, які прагнуть любити Бога. Петро просто мав благословення виступити представником людей цього типу й почути такі запитання з уст самого Господа Ісуса.

Порівняно зі словами, які Господь Ісус сказав Хомі після Свого воскресіння: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» – Його тричі повторене запитання Петрові: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» – дає людям змогу краще відчути суворість ставлення Господа Ісуса та наполегливість у Його душі під час Його запитань. Що ж до Хоми невіруючого з його хитрою натурою, то Господь Ісус дозволив йому простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, і тому Хома повірив, що Господь Ісус є воскреслим Сином Людським, і визнав Господа Ісуса Христом. І хоча Господь Ісус не говорив Хомі суворих докорів і не висловлював ніяких однозначних суджень щодо нього, Він усе одно практичними діями дав Хомі знати, що розуміє його, і при цьому показав Своє ставлення та рішучість щодо такого типу людей. Вимоги й очікування Господа Ісуса щодо такого типу людей не можна зрозуміти з того, що Він сказав, бо такі люди, як Хома, просто не мають ані крихти істинної віри. Вимоги Господа Ісуса до них обмежені, але до таких людей, як Петро, Він виявив зовсім інше ставлення. Він не вимагав від Петра простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Його тілі, і Він не казав Петрові: «Не будь ти невіруючий, але віруючий!». Натомість Він раз за разом ставив Петрові те саме запитання. Це запитання було змістовним і глибоким – таким, що не може не викликати в кожного послідовника Христа страху й докорів сумління, а також змушує відчути тривожний, скорботний настрій Господа Ісуса. І коли такі люди зазнають великого болю та страждань, вони отримують більше змоги зрозуміти турботу Господа Ісуса Христа та Його піклування; вони усвідомлюють Його серйозне вчення та суворі вимоги до чистих, чесних людей. Запитання Господа Ісуса дає людям змогу відчути, що Господні очікування від людей, розкриті в цих простих словах, полягають не просто в тому, щоб вони вірили в Нього та слідували за Ним, а в тому, щоб вони досягли любові – любові до свого Господа й Бога. Така любов дбайлива та слухняна. Це коли люди живуть для Бога, вмирають для Бога, передають усе Богу, повністю присвячують і віддають усе для Бога. Така любов також дарує Богові розраду, даючи Йому змогу тішитися свідченнями та спочивати. Це відплата людства Богу, людська відповідальність, обов’язок і повинність, і це шлях, яким люди мусять іти все життя. Ці три запитання були вимогою та закликом Господа Ісуса до Петра та всіх людей, які мали бути вдосконаленими. Саме ці три запитання спонукали й мотивували Петра пройти свій життєвий шлях до кінця, і саме ці запитання при прощанні з Господом Ісусом спонукали Петра стати на шлях до вдосконалення, спонукали його через любов до Господа дбати про серце Господа, слухатися Господа, приносити Господу розраду та через цю любов віддавати все своє життя й усе своє єство.

Протягом періоду Благодаті Божа робота призначалася передусім двом типам людей. Перший – це люди, що вірили в Нього та слідували за Ним, могли дотримуватися Його заповідей і нести хрест, і могли триматися шляху періоду Благодаті. Люди такого типу здобували Боже благословення й тішилися Божою благодаттю. Другий тип – це люди на кшталт Петра, яких можна було вдосконалити. Тож після воскресіння Господь Ісус у першу чергу зробив ці дві вкрай значущі речі: одну – з Хомою, другу – з Петром. Що символізують ці дві речі? Може, істинні наміри Бога спасти людство? А може, щирість Бога до людства? Робота, яку Він виконав над Хомою, мала на меті застерегти людей, щоб вони не сумнівалися, а просто вірили. А робота, яку Він виконав над Петром, мала зміцнити віру таких людей, як Петро, і прояснити Його вимоги до людей такого типу, показавши їм цілі, які потрібно переслідувати.

Після воскресіння Господь Ісус являвся людям, яким вважав за потрібне, розмовляв із ними та ставив до них вимоги, залишаючи по собі Свої наміри й очікування щодо людей. Тобто, будучи втіленим Богом, Він завжди незмінно турбувався про людство та ставив до людей незмінні вимоги; що коли Він був у плоті, що коли Він був у Своєму духовному тілі після розп’яття й воскресіння, Його турбота й вимоги залишались однаковими. Він турбувався про цих учнів іще до того, як Його було розп’ято, і у Своєму серці Він чітко усвідомлював стан кожної людини, і Він розумів недоліки кожної людини, і, звісно, Його розуміння кожної людини після того, як Він помер, воскрес і став духовним тілом, було таким самим, як і тоді, коли Він був у плоті. Він знав, що люди були не зовсім упевнені, чи Він – Христос, але поки Він був у плоті, Він не висував до людей суворих вимог. Однак після воскресіння Він явився їм і цілковито переконав їх, що Господь Ісус прийшов від Бога та що Він був утіленим Богом, і Він скористався фактом Свого явлення й воскресіння як найбільшим видінням і мотивацією для людського довічного пошуку. Його воскресіння з мертвих не тільки зміцнило всіх тих, хто за Ним слідував, але й до кінця впровадило серед людства Його роботу періоду Благодаті, і так Євангеліє спасіння Господа Ісуса в період Благодаті поступово поширилося по всіх куточках, де живе людство. Як ти вважаєш: чи мало явлення Господа Ісуса після Його воскресіння якесь значення? Якби ти тоді був Хомою чи Петром і зіткнувся в житті із чимось настільки значущим, як би це на тебе вплинуло? Чи подумав би ти, що це найкраще, найбільше видіння у твоєму житті віри в Бога? Чи побачив би ти в цьому силу, яка рухала б тобою, коли ти слідував би за Богом, намагався догодити Йому та прагнув любити Бога все своє життя? Чи присвятив би ти все своє життя тому, щоб нести людям це найвеличніше з видінь? Чи прийняв би ти поширення спасіння Господа Ісуса як доручення від Бога? Навіть хоча ви такого не переживали, цих двох прикладів – Хоми та Петра – уже достатньо, щоб сучасні люди чітко зрозуміли Бога та Його волю. Можна сказати, що після того, як Бог став плоттю, особисто пережив життя серед людей і особисто відчув на собі людське життя, після того, як Він побачив розбещеність людства та становище людського життя на той час, Бог у плоті глибше відчув, наскільки людство безпорадне, жалюгідне та нікчемне. У Бога з’явилося більше співпереживання до людського стану завдяки людській сутності, яку Він мав, живучи в плоті, і завдяки Його тілесним інстинктам. Через це Він став більше турбуватися про Своїх послідовників. Ви, мабуть, не спроможні це зрозуміти, але Я можу описати цю тривогу й піклування, які Бог у плоті відчував щодо кожного зі Своїх послідовників, усього лише двома словами: «глибока турбота». Навіть хоча цей термін походить із людської мови й хоча він дуже людський, він усе одно правдиво виражає й описує почуття Бога до Своїх послідовників. Що ж до глибокої турботи Бога про людей, то протягом вашого досвіду ви її поступово відчуєте та спробуєте. Однак цього можна досягти, лише поступово зрозумівши Божий характер на основі прагнення до зміни власного характеру. Коли Господь Ісус явився в той раз, Його глибока турбота про Своїх послідовників у Його людській сутності матеріалізувалася та передалася Його духовному тілу, або, можна сказати, Його божественній сутності. Його явлення дало людям змогу знову пережити й відчути Божу турботу та піклування, а ще стало потужним доказом того, що Бог – Той, хто починає періоди, розгортає періоди, а також закінчує періоди. Своїм явленням Він зміцнив віру всіх людей і довів світу той факт, що Він – Сам Бог. Це дало Його послідовникам вічне підтвердження, а ще Він Своїм явленням розпочав фазу Своєї роботи в новому періоді.

13. Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо

Луки 24:30–32: «І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий… І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?»

14. Учні пригощають Ісуса печеною рибою

Луки 24:36–43: «І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними».

Далі ми розглянемо наведені вище уривки зі Святого Письма. Перший уривок – розповідь про те, як Господь Ісус після Свого воскресіння їв хліб і пояснював Святе Письмо, а другий уривок – розповідь про те, як Господь Ісус їв печену рибу. Як ці два уривки допомагають пізнати Божий характер? Чи можете ви уявити картину, що постає перед очима від описів того, як Господь Ісус їв хліб, а потім печену рибу? Чи можете ви уявити, як би ви почувалися, коли б Господь Ісус стояв перед вами та їв хліб? Або коли б Він сидів за одним столом із вами та разом із людьми їв рибу й хліб, як би ти тоді почувався? Якби ти почувався дуже близьким до Господа та відчував, що в Нього з тобою вельми глибокий зв’язок, то це правильне почуття. Саме такого результату й хотів досягти Господь Ісус, коли після Свого воскресіння їв хліб і рибу перед зібранням людей. Якби після Свого воскресіння Господь Ісус тільки говорив із людьми, якби вони не могли відчути Його плоті й кісток, а натомість Він би видавався їм недосяжним Духом, як би вони почувалися? Хіба вони не були б розчаровані? А після цього розчарування хіба людям не здалося б, що вони покинуті? Хіба вони не відчували б відстані між собою та Господом Ісусом Христом? Який негативний вплив ця відстань справила б на стосунки людей із Богом? Людям точно стало б страшно, і вони не насмілилися б до Нього наблизитися, і тому в них сформувалося б таке ставлення, що вони трималися б від Нього на шанобливій відстані. Відтоді вони б розірвали свої близькі стосунки з Господом Ісусом Христом і повернулися б до стосунків між людством і Богом Небесним, як це було до періоду Благодаті. Духовне тіло, якого люди не могли б ні торкнутися, ні відчути, призвело б до знищення їхнього глибокого зв’язку з Богом, а також до того, що перестали б існувати ті близькі стосунки, які встановилися за часів перебування Господа Ісуса Христа в плоті, коли між Ним і людьми не було відстані. Єдине, що духовне тіло збуджувало в людях, – це почуття страху, уникнення та безмовний погляд. Люди не наважилися б наблизитися до Нього чи вступити з Ним у діалог, не кажучи вже про те, щоб слідувати за Ним, довіряти Йому та рівнятися на Нього. Бог не бажав бачити в людях такі почуття до Нього. Він не хотів бачити, як люди уникають Його чи віддаляються від Нього; Він лише хотів, щоб люди розуміли Його, наближалися до Нього й були Його сім’єю. Якби твоя власна сім’я, твої діти бачили тебе, але не впізнавали, не наважувалися наблизитися до тебе, а постійно обходили стороною, якби ти не міг домогтися, щоб вони зрозуміли все, що ти для них зробив, як би ти почувався? Хіба б це не було боляче? Хіба це не розбило б тобі серце? Саме так почувається Бог, коли люди Його уникають. Тож після Свого воскресіння Господь Ісус усе одно явився людям у Своєму образі з плоті та крові, усе одно їв і пив із ними. Бог бачить у людях Свою сім’ю, і Бог також хоче, щоб людство бачило в Ньому Того, хто для них найдорожчий; тільки так Бог може по-справжньому здобути людей, і тільки так люди можуть по-справжньому любити й шанувати Бога. Тепер ви розумієте, з яким наміром Я взяв ці два уривки зі Святого Письма – той, де Господь Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо, і той, де учні пригощають Його печеною рибою?

Можна сказати, що за низкою речей, які говорив і робив Господь Ісус після Свого воскресіння, стояла серйозна думка. Ці речі були сповнені доброти та прихильності, які Бог відчував до людства, а також плекання й ретельного піклування, з якими Він ставився до близьких стосунків із людством, установлених під час Його перебування в плоті. Ба більше, вони були сповнені ностальгії та туги, які Він відчував за життям, коли Він їв і жив разом зі Своїми послідовниками під час Свого перебування в плоті. Тож Бог не хотів ні того, щоб люди відчували відстань між ними та Богом, ні того, щоб людство віддалилося від Бога. Ба більше, Він не хотів, щоб людству здалося, ніби Господь Ісус після Свого воскресіння вже не є тим Господом, який був таким близьким до людей, і що Він уже не разом із людством, бо Він повернувся в духовний світ, до Отця, якого люди ніколи не змогли б ні побачити, ні досягти. Він не хотів, щоб людям здавалося, ніби між Ним і людством виникла якась різниця в статусі. Коли Бог бачить людей, які хочуть слідувати за Ним, але тримаються від Нього на шанобливій відстані, Його серце болить, бо це означає, що їхні серця дуже далекі від Нього та що Йому буде дуже важко здобути їхні серця. Тож якби Він явився людям у духовному тілі, якого вони не змогли б ні побачити, ні торкнутися, це знову віддалило б людину від Бога та призвело б до того, що людство помилково подумало б, ніби Христос після Свого воскресіння став піднесеним, не таким, як люди, і вже не міг ділити з людиною стіл і їсти з нею, бо людина грішна, нечиста й ніколи не зможе наблизитися до Бога. Щоб розвіяти ці хибні уявлення людства, Господь Ісус зробив ряд речей, які колись робив у плоті, про що в Біблії сказано так: «[Він] взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав». Він також пояснював учням Святе Письмо, як робив раніше. Усе це, зроблене Господом Ісусом, показувало кожній людині, яка Його бачила, що Господь не змінився, що Він і досі той самий Господь Ісус. Навіть хоча Він був прибитий до хреста й пережив смерть, Він воскрес і не залишив людство. Він повернувся, щоб бути серед людей, і ніщо в Ньому не змінилося. Син Людський, що стояв перед людьми, і досі був тим самим Господом Ісусом. Його поведінка та манера спілкування з людьми здавалися такими знайомими. Він і досі був настільки сповнений люблячої доброти, милосердя й терпимості – це й досі був той самий Господь Ісус, який любив інших, як Самого Себе, і міг прощати людству сімдесят разів по сім. Як і завжди раніше, Він їв із людьми, обговорював із ними Святе Письмо, а що ще важливіше – Він, як і раніше, був із плоті та крові, і Його можна було торкнутись і побачити. Син Людський, яким Він був, дозволив людям відчути близькість, спокій і радість віднайдення втраченого. Вони з великою легкістю, сміливо й упевнено почали покладатись і рівнятися на цього Сина Людського, який міг простити людству його гріхи. Вони також почали без вагань молитися в ім’я Господа Ісуса, щоб отримати Його благодать і Його благословення, отримати від Нього мир і радість, опіку й захист, і вони почали зцілювати немічних і виганяти бісів в ім’я Господа Ісуса.

Поки Господь Ісус працював у плоті, більшість Його послідовників не могла повністю впевнитись у Його особі й у тому, що Він говорив. Коли Він наближався до хреста, ставлення Його послідовників було спостережливим. Потім, після прибиття до хреста й до покладення в гроб, люди ставилися до Нього з розчаруванням. За цей час люди у своїх серцях уже почали переходити від сумнівів у тому, що говорив Господь Ісус під час Свого перебування в плоті, до повного заперечення. Потім, коли Він вийшов із гробу та явився людям одному за одним, більшість із тих, хто бачив Його на власні очі або чув звістку про Його воскресіння, поступово змінила своє ставлення із заперечення на скептицизм. Лише тоді, коли Господь Ісус дав Хомі вкласти руку у Свій бік і коли Він після Свого воскресіння переломив хліб і з’їв його на очах у гурту, а потім почав їсти перед ними печену рибу, вони справді прийняли той факт, що Господь Ісус був Христос у плоті. Можна сказати, що це духовне тіло з плоті та крові, яке стояло перед тими людьми, ніби пробуджувало кожного з них від сну: Син Людський, що стояв перед ними, був Той, Хто існував із незапам’ятних часів. Він мав обрис, плоть і кістки, і Він уже довго жив і їв поруч із людством… І тоді люди відчули, що Його існування було таким реальним і таким дивовижним. Водночас вони також були вельми раді, щасливі та сповнені почуттів. Його повторне явлення дало людям змогу по-справжньому побачити Його смиренність, відчути Його близькість, прихильність до людей і те, як багато Він думає про них. Це коротке возз’єднання змусило людей, які побачили Господа Ісуса, почуватися так, ніби минуло ціле життя. Їхні загублені, спантеличені, налякані, тривожні, спраглі та заціпенілі серця знайшли розраду. У цих людей більше не було ні сумнівів, ні розчарування, бо вони відчули, що тепер у них є на що сподіватись і покладатися. Син Людський, що тоді стояв перед ними, стане їхньою заслоною на всі часи; Він стане їхньою міцною вежею, їхнім прихистком на віки вічні.

Хоча Господь Ісус воскрес, Його серце та Його робота не покинули людство. Явившись людям, Він тим самим сказав їм, що в якій би формі Він не існував, Він супроводжуватиме людей, ходитиме з ними, буде з ними завжди й усюди. Він сказав їм, що завжди й усюди забезпечуватиме людство та буде його пастирем, дозволить людям побачити й торкнутися Його та подбає про те, щоб вони ніколи більше не почувалися безпорадними. Господь Ісус також хотів, аби люди знали, що вони живуть у цьому світі не самі. У людства є Божа опіка; Бог – з людьми. Вони завжди можуть спертися на Бога, а кожний із Його послідовників – Його сім’я. Маючи Бога, на якого можна спертися, людство більше не буде ні самотнім, ні безпорадним, а ті, хто прийме Його як свою жертву за гріх, більше не будуть зв’язані гріхом. У людських очах ті частини Його роботи, які Господь Ісус виконував після Свого воскресіння, були дуже маленькими, але, як на Мене, кожна річ, яку Він робив, була дуже змістовною, дуже цінною, дуже важливою та сповненою глибокого значення.

Хоча той час, коли Господь Ісус працював у плоті, був сповнений тягот і страждань, Він повністю й досконало завершив Свою тодішню роботу в плоті, щоб відкупити людство, явившись у Своєму духовному тілі з плоті та крові. Він почав Своє служіння, ставши плоттю, і Він завершив Своє служіння, явившись людству у Своєму плотському образі. Він провістив період Благодаті, розпочавши новий період за допомогою Своєї особи Христа. За допомогою Своєї особи Христа Він виконав роботу періоду Благодаті, зміцнив усіх Своїх послідовників і привів їх у період Благодаті. Про Божу роботу можна сказати, що Він воістину завершує те, що починає. У Нього є поетапний план, і Його робота сповнена Його мудрості та всемогутності, Його дивовижних діянь, любові та милосердя. Звичайно, червоною ниткою, що проходить крізь усю Божу роботу, є Його піклування про людство; Його робота пронизана почуттям Його турботи, яке Він ніколи не може відкинути. У цих віршах Біблії й у кожній справі, яку Господь Ісус зробив після Свого воскресіння, розкрилися незмінні Божі надії й турбота щодо людства, а також Його пильне піклування та плекання людства. Ніщо із цього ніколи не мінялось аж до сьогоднішнього дня – ви це бачите? Коли ви це бачите, хіба ваші серця мимоволі не наближаються до Бога? Якби ви жили в той період і Господь Ісус після Свого воскресіння явився вам у матеріальному образі, який ви могли б побачити, і якби Він сидів перед вами, їв хліб і рибу, пояснював вам Святе Письмо та розмовляв із вами, то як би ви тоді почувалися? Щасливими? А може, винними? Попередні хибні уявлення й уникання Бога, конфлікти з Богом і сумніви в Ньому – хіба все це просто не взяло б і зникло? Хіба стосунки між Богом і людиною не стали б нормальнішими та правильнішими?

Якщо тлумачити ці окремі розділи Біблії, чи бачите ви якісь недоліки в Божому характері? Чи бачите ви в Божій любові якусь фальш? Чи бачите ви в Божій всемогутності або мудрості якісь підступи чи зло? Аж ніяк! Отже, чи можете ви впевнено сказати, що Бог святий? Чи можете ви впевнено сказати, що кожне Боже почуття є виявленням Його сутності й характеру? Я сподіваюся, що після того, як ви прочитаєте ці слова, розуміння, яке ви з них здобудете, допоможе вам і буде корисним у вашому прагненні до зміни характеру й до страху Божого, а ці слова принесуть у вас плід – плід, який зростатиме з кожним днем, так що в процесі свого пошуку ви дедалі більше наближатиметеся до Бога та до стандарту, який вимагає Бог. Вам більше не буде нудно шукати істину, і вам більше не здаватиметься, ніби пошук істини та зміна характеру – це клопітка чи непотрібна справа. Навпаки, спонукувані виявленням істинного Божого характеру та святої сутності Бога, ви прагнутимете світла, прагнутимете справедливості, тягнутиметеся до пошуку істини та виконання Божої волі, і ви станете людьми, здобутими Богом, станете справжніми людьми.

Сьогодні ми поговорили про певні речі, які Бог зробив у період Благодаті, коли втілився вперше. У цих речах ми побачили характер, який Він показував і виявляв у плоті, а ще кожний аспект того, Хто Він є і чим володіє. Усі ці аспекти того, Хто Він є і чим володіє, видаються дуже олюдненими, але реальність така, що сутність усього відкритого й висловленого Ним невіддільна від Його власного характеру. Кожний метод і кожний аспект утіленого Бога, що виявляє Його характер у людській природі, нерозривно пов’язаний із Його власною сутністю. Тож дуже важливо, що Бог прийшов до людства способом утілення. Робота, яку Він виконував у плоті, теж важлива, але для кожної людини, що живе в плоті, для кожної людини, що живе в розбещеності, ще важливіші відкритий Ним характер і виявлена Ним воля. Чи здатні ви це усвідомити? Зрозумівши Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, чи зробили ви якісь висновки щодо того, як слід поводитися з Богом? Наостанок, у відповідь на це запитання, Я хотів би дати вам три поради. По-перше, не випробовуй Бога. Скільки б ти не розумів про Бога, скільки б ти не знав про Його характер, у жодному разі не випробовуй Його. По-друге, не змагайся з Богом за статус. Який би статус не давав тобі Бог, яку б роботу не доручав, як би не підвищував для виконання нових обов’язків, скільки б ти не присвячував себе Богові та не жертвував заради Нього, у жодному разі не змагайся з Ним за статус. По-третє, не суперничай із Богом. Незалежно від того, чи розумієш ти, що Бог робить із тобою, влаштовує для тебе й посилає тобі, і чи можеш ти цьому підкоритися, у жодному разі не суперничай із Богом. Якщо ти зможеш дотримуватися цих трьох порад, то будеш у безпеці та менше ризикуватимеш прогнівити Бога. На цьому ми завершимо сьогоднішнє спілкування.

23 листопада 2013 року

Примітка:

a. «Чарівний обруч» – це металевий обруч, який монах Сюаньцзан одягнув на голову Королю мавп Свень Вукону в класичному китайському романі «Подорож на Захід». Варто було Сюаньцзану прочитати мантру, як обруч починав стискатися, завдаючи Свень Вукону різкого болю. Так монах зміг контролювати Короля мавп. Образ мантри для стискання чарівного обруча став метафорою для опису чогось, що зв’язує людину.