Сьогодні ми спілкуємося на важливу тему. Це тема, яка обговорювалася від самого початку Божої роботи й має дуже велике значення для кожної людини. Інакше кажучи, це питання, з яким під час віри в Бога зіткнеться кожна людина; це питання, з яким необхідно зіткнутися. Це ключове, неуникне питання, від якого людство не може ухилитися. Якщо говорити про важливість, що найважливіше для кожного віруючого в Бога? Дехто вважає, що найважливіше – це розуміння Божої волі; дехто переконаний, що найважливіше – це їсти й пити більше Божих слів; дехто відчуває, що найважливіше – це пізнати себе; інші дотримуються думки, що найважливіше – це знати, як знайти спасіння через Бога, як слідувати за Богом і як виконувати Божу волю. На сьогодні ми відкладемо всі ці питання. То що ж ми обговорюємо? Наша тема – Бог. Чи це найважливіша тема для кожної людини? Що включає в себе ця тема? Звісно, її ніяк не можна відокремлювати від Божого характеру, Божої сутності й Божої роботи. Тож сьогодні поговорімо на тему «Божа робота, Божий характер і Сам Бог».

Відколи люди почали вірити в Бога, вони стикалися з такими темами, як «Божа робота, Божий характер і Сам Бог». Коли йдеться про Божу роботу, дехто каже: «Божа робота виконується над нами; ми щодня її переживаємо, тож ми не те щоб незнайомі з нею». Коли заходить розмова про Божий характер, дехто каже: «Божий характер – це тема, яку ми вивчаємо, досліджуємо та на якій зосереджуємось усе своє життя, тож ми маємо бути з нею знайомі». Що ж до Самого Бога, то дехто каже: «Сам Бог – це той, за Ким ми слідуємо, у Кого ми віримо й Кого ми прагнемо; і так само ми не те щоб не знаємо про Нього». Бог ніколи не припиняв Свою роботу з моменту створення світу; протягом усієї Своєї роботи Він продовжував виявляти Свій характер і різними засобами говорив Своє слово. Водночас Він ніколи не припиняв виявляти людству Себе та Свою сутність, висловлюючи Свою волю щодо людини й те, що Він вимагає від людини. Отже, у буквальному сенсі ці теми ні для кого не є незнайомими. Проте людям, які сьогодні слідують за Богом, і Божа робота, Божий характер і Сам Бог насправді зовсім чужі. Чому це так? Переживаючи Божу роботу, людина також вступає в контакт із Богом, через що почувається так, ніби розуміє Божий характер або має певне знання про те, який він. Відповідно, людина не думає, що вона незнайома з Божою роботою чи Божим характером. Натомість людина думає, що вона добре знайома з Богом і багато розуміє про Нього. Однак наразі це розуміння Бога в багатьох не ширше за те, що вони прочитали в книгах, не виходить за рамки особистого досвіду, стримується уявою та передусім обмежується фактами, які вони можуть бачити на власні очі, – і все це дуже далеко від Самого правдивого Бога. І наскільки далеко це «далеко»? Можливо, людина й сама не впевнена, або, можливо, людина має слабке уявлення, здогад, – але коли йдеться про Самого Бога, то людське розуміння Його надто віддалене від сутності Самого правдивого Бога. Ось чому, коли йдеться про таку тему, як «Божа робота, Божий характер і Сам Бог», для нас украй важливо спілкуватися систематично й конкретно.

Насправді Божий характер відкритий для всіх і не прихований, тому що Бог ніколи свідомо не уникав жодної людини й ніколи свідомо не прагнув приховати Себе, щоб не дати людям пізнати Його чи зрозуміти Його. Характер Бога завжди полягав у тому, щоб бути відкритим і прямо дивитися в обличчя кожній людині. У Божому управлінні Бог виконує Свою роботу, дивлячись кожному в обличчя, і Його робота виконується над кожною людиною. Виконуючи цю роботу, Він постійно виявляє Свій характер і постійно використовує Свою сутність, те, Хто Він є і чим володіє, щоб скеровувати й забезпечувати кожну людину. У кожен період і на кожній стадії, незалежно від того, хороші обставини чи погані, Божий характер завжди відкритий для кожної людини, і Його атрибути та природа завжди відкриті для кожної людини, так само як Його життя постійно й невпинно забезпечує та підтримує людство. Незважаючи на все це, для декого Божий характер залишається прихованим. Чому? Бо навіть хоча ці люди живуть у Божій роботі та слідують за Богом, вони ніколи не прагнули зрозуміти Бога й не хотіли пізнати Бога, не кажучи вже про те, щоб наблизитися до Бога. Для цих людей розуміння характеру Бога провіщає, що їхній кінець близький; воно означає, що вони ось-ось будуть засуджені та приречені Божим характером. Тому вони ніколи не бажали зрозуміти Бога чи Його характер, і так само вони ніколи не прагнули глибшого розуміння чи знання Божої волі. Вони не прагнуть осягнути Божу волю через свідому співпрацю – вони просто вічно втішаються тим, що роблять що хочуть, і ніколи від цього не втомлюються; вони вірять у Бога, у якого хочуть вірити; вірять у Бога, який існує лише в їхній уяві, Бога, який існує лише в їхніх уявленнях; і вони вірять у Бога, який невіддільний від них у їхньому повсякденному житті. Коли йдеться про Самого правдивого Бога, вони абсолютно зневажливі та не мають бажання зрозуміти Його чи прислухатися до Нього, і тим більше вони не хочуть наблизитися до Нього. Вони лише використовують слова, сказані Богом, щоб прикрасити себе, обгорнути себе. З їхньої точки зору, це вже робить їх успішними вірянами та людьми з вірою в Бога в серцях. У своїх серцях вони керуються своєю уявою, своїми уявленнями та навіть своїми власними визначеннями Бога. З іншого боку, Сам правдивий Бог не має з ними нічого спільного. Адже якби вони зрозуміли Самого правдивого Бога, зрозуміли істинний характер Бога та зрозуміли, Хто є Бог і чим володіє, це означало б, що їхні дії, їхня віра та їхні прагнення були б засуджені. Саме тому вони не бажають розуміти Божу сутність, не бажають і не хочуть активно шукати чи молитися, щоб краще зрозуміти Бога, краще пізнати Божу волю та краще зрозуміти Божий характер. Вони воліють, щоб Бог був чимось вигаданим, чимось порожнім і невизначеним. Вони воліють, щоб Бог був саме таким, яким вони Його собі уявляли, щоб Він був готовим виконувати їхні забаганки, невичерпним у постачанні та завжди доступним. Коли вони хочуть утішитися Божою благодаттю, вони просять Бога бути цією благодаттю. Коли вони потребують Божого благословення, вони просять Бога бути цим благословенням. Коли вони стикаються з труднощами, вони просять Бога підбадьорити їх, стати щитом позаду них. Знання цих людей про Бога застрягло в межах благодаті та благословення. Їхнє розуміння Божа робота, Божий характер і Сам Бог також просто обмежене їхніми уявленнями, буквами та вченнями. Але є деякі люди, які палають бажанням зрозуміти характер Бога, хочуть по-справжньому побачити Самого Бога та справді зрозуміти Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє. Ці люди перебувають у пошуках реальності істини й спасіння від Бога та прагнуть отримати завоювання, спасіння й удосконалення Богом. Вони серцем читають Боже слово, серцем цінують кожну ситуацію та кожну людину, подію й об’єкт, які Бог для них підготував, і вони моляться та шукають щиро. Вони найбільше хочуть знати Божу волю, а розуміти – істинний характер і сутність Бога, щоб більше не ображати Бога та щоб через свій досвід побачити більше Божої краси та Його істинної сторони. Це також для того, щоб у їхніх серцях існував справді реальний Бог і щоб Бог мав місце в їхніх серцях, так що вони більше не жили б серед фантазій, уявлень і невизначеності. Для цих людей причина, з якої вони мають настійне бажання зрозуміти Божий характер і Його сутність, полягає в тому, що Божий характер і сутність щосекунди потрібні людям у ході їхнього досвіду; саме Його характер і сутність постачають життя протягом усього життя людини. Щойно вони зрозуміють характер Бога, то зможуть краще шанувати Бога, краще сприяти Божій роботі, бути уважнішими до Божої волі та виконувати свій обов’язок якомога краще. Саме таким є ставлення двох типів людей до Божого характеру. Люди першого типу не хочуть розуміти Божий характер. Хоч вони й кажуть, що хочуть зрозуміти характер Бога, пізнати Самого Бога, побачити, Хто є Бог і чим володіє, і щиро цінувати Божу волю, у глибині душі вони воліють, щоб Бога не існувало. Це тому, що люди такого типу послідовно опираються Богу й не слухаються Його; вони борються з Богом за місце у власних серцях і часто сумніваються в існуванні Бога або навіть заперечують його. Вони не хочуть дозволити Божому характеру чи Самому дійсному Богу зайняти їхні серця. Вони хочуть лише вдовольняти власні бажання, фантазії й амбіції. Отже, ці люди можуть вірити в Бога, слідувати за Ним, а також відмовитися заради Нього від своїх сімей і роботи, але вони не зрікаються своїх лихих звичаїв. Деякі навіть крадуть або розтрачують пожертвування чи потай проклинають Бога, тоді як інші можуть використовувати своє становище, щоб раз за разом свідчити про себе, звеличувати себе та змагатися з Богом за людей і статус. Різними способами й заходами вони змушують людей поклонятися їм, постійно намагаючись залучати людей на свій бік і контролювати їх. Хтось навіть навмисно вводить людей в оману, щоб його вважали за Бога та ставилися до нього як до Бога. Вони б ніколи нікому не сказали, що були розбещені – що вони також розбещені й бундючні, що не слід їм поклонятися та що як би добре вони не справлялися, це все завдяки Божій екзальтації й вони роблять те, що й так мусять робити. Чому вони цього не кажуть? Бо вони дуже бояться втратити своє місце в серцях людей. Ось чому такі люди ніколи не звеличують Бога й ніколи не свідчать про Бога, адже вони ніколи не намагалися зрозуміти Бога. Чи можуть вони пізнати Бога, не розуміючи Його? Це неможливо! Тож хоча слова в темі «Божа робота, Божий характер і Сам Бог», може, і прості, для кожної людини вони мають різне значення. Для того, хто часто не слухається Бога, опирається Богу й ворожий до Бога, ці слова провіщають осуд; тоді як той, хто прагне реальності істини й часто приходить до Бога, щоб шукати Божої волі, призвичаїться до таких слів, наче завжди з ними жив. Отже, серед вас є люди, у яких починає боліти голова, коли вони чують розмову про Божий характер і Божу роботу, їхні серця сповнюються опором, і їм стає вкрай тривожно. Але серед вас є й інші, які відчувають, що ця тема – саме те, що їм потрібно, бо ця тема для них така корисна. Це щось, чого не може бракувати в їхньому життєвому досвіді; це суть суті, основа віри в Бога й те, від чого людство не може відмовитися. Для всіх вас ця тема може здаватись і близькою, і далекою, невідомою, але знайомою. Але хай там що, це тема, яку кожен мусить слухати, мусить знати й мусить розуміти. Як би ти не мав із нею справу, як би ти на неї не дивився та як би її не розумів, важливість цієї теми не можна ігнорувати.

Бог виконував Свою роботу, відколи створив людство. На початку це була дуже проста робота, але, незважаючи на її простоту, вона містила прояви сутності й характеру Бога. Хоча зараз Божу роботу було піднесено та ця робота над кожною людиною, яка слідує за Ним, стала колосальною й конкретною, з великим виявленням Його слова, увесь цей час Божа іпостась була прихована від людства. Хоча Він ставав плоттю двічі, від часів біблійних оповідань до сучасних днів, хто колись бачив дійсну Божу іпостась? Виходячи з вашого розуміння, чи хтось колись бачив дійсну Божу іпостась? Ні. Ніхто не бачив дійсну Божу іпостась, а значить, ніхто ніколи не бачив істинну Божу особу. З цим погоджуються всі. Тобто справжню Божу іпостась, або Божого Духа, приховано від усього людства, включно з Адамом і Євою, яких Він створив, і включно з праведним Йовом, якого Він прийняв. Ніхто з них не бачив дійсну Божу іпостась. Але чому Бог свідомо приховує Свою дійсну іпостась? Деякі люди кажуть: «Бог боїться налякати людей». Інші кажуть: «Бог приховує Свою дійсну іпостась, бо людина замала, а Бог завеликий; люди не мають бачити Його, інакше вони помруть». Є також і ті, хто каже: «Бог щодня зайнятий управлінням Своєю роботою, і в Нього може не бути часу являтись іншим, щоб вони Його побачили». У що б ви не вірили, тут у Мене є висновок. У чому полягає цей висновок? У тому, що Бог просто не хоче, щоб люди бачили Його дійсну іпостась. Бог залишається прихованим від людства навмисно. Інакше кажучи, те, що люди не бачать Його дійсну іпостась, – це Божий намір. Це вже має бути всім ясно. Якщо Бог ніколи нікому не відкривав Свою іпостась, то чи думаєте ви, що Божа іпостась існує? (Він існує.) Звісно, що Він існує. Існування Божої іпостасі – поза всяким сумнівом. А от те, наскільки великою є Божа іпостась чи як Він виглядає, – хіба це питання, які має розглядати людство? Ні. Відповідь негативна. Якщо Божа іпостась – тема, яку нам не слід розглядати, то що ж слід? (Божий характер.) (Божу роботу.) Однак перш ніж ми почнемо спілкуватися на офіційну тему, повернімося до того, що ми обговорювали хвилину тому: чому Бог ніколи не відкривав людству Свою іпостась? Чому Бог навмисно ховає від людства Свою іпостась? Є лише одна причина, і вона така: хоча людина, яку створив Бог, пережила тисячі років Його праці, немає жодної людини, яка знає Божу роботу, Божий характер і Божу сутність. Такі люди в очах Бога протистоять Йому, а Бог не являвся би людям, які вороже до Нього ставляться. Це єдина причина, чому Бог ніколи не відкривав людству Свою іпостась і чому Він навмисно затуляє від людства Свою іпостась. Чи тепер вам зрозуміла важливість знання характеру Бога?

Відколи існує Боже управління, Він завжди повністю присвячував Себе виконанню Своєї роботи. Хоч Він і приховував Свою іпостась від людини, Він завжди був поруч із людиною, виконуючи роботу над людиною, виявляючи Свій характер, скеровуючи все людство Своєю сутністю та виконуючи Свою роботу над кожною людиною через Свою могутність, Свою мудрість і Свою владу, таким чином породивши період Закону, період Благодаті та сьогоднішній період Царства. Хоча Бог приховує Свою іпостась від людини, Його характер, Його природа й атрибути, а також Його воля щодо людства беззастережно відкриваються людині, щоб вона їх побачила й пережила. Інакше кажучи, хоча людські істоти не можуть побачити чи торкнутися Бога, характер і сутність Бога, з якими стикається людство, безумовно, є проявами Самого Бога. Хіба це не істина? Незалежно від того, який спосіб чи ракурс Бог обирає для Своєї роботи, Він завжди обходиться з людьми через Свою істинну ідентичність, виконує покладену на Нього роботу й говорить ті слова, які неодмінно мусить сказати. З якого б положення не говорив Бог – Він може стояти на третьому небі, чи стояти в плоті, чи навіть як звичайна людина, – Він завжди говорить до людини всім Своїм серцем і всім Своїм розумом, без жодного обману чи приховування. Коли Він виконує Свою роботу, Бог виявляє Своє слово та Свій характер, а також показує, Хто Він є і чим володіє, без найменших застережень. Він скеровує людство Своїм життям, Своєю природою й атрибутами. Так людина пережила період Закону – епоху, що була колискою людства, – під проводом «невидимого й недоторканного» Бога.

Уперше Бог став плоттю після періоду Закону – втілення, яке тривало тридцять три з половиною роки. Для людини тридцять три з половиною роки – це довго? (Це недовго.) Оскільки тривалість життя людини зазвичай набагато перевищує тридцять із чимось років, для людини це не дуже довго. Але для втіленого Бога ці тридцять три з половиною роки були справді довгими. Він став людиною – звичайною людиною, яка взяла на Себе Божу роботу та доручення. Це означало, що Йому довелося взятися за роботу, з якою звичайна людина не може впоратися, і водночас також терпіти страждання, яких звичайні люди не можуть витримати. Вага страждань, перенесених Господом Ісусом протягом періоду Благодаті, від початку Його роботи до того, як Він був прибитий до хреста, – це, може, і не те, що люди сьогодення могли б побачити особисто, але хіба ви не можете принаймні отримати уявлення про це з історій у Біблії? Незалежно від того, скільки деталей є в цих записаних фактах, загалом Божа робота в цей період була сповнена тягот і страждань. Для розбещеної людини тридцять три з половиною роки – це недовго; трохи страждання – це дрібниця. Але для святого, непорочного Бога, Якому довелося нести всі гріхи людства, їсти, спати й жити з грішниками, цей біль був неймовірно великим. Він – Творець, Володар усього сущого та Правитель усього, але коли Він прийшов у світ, Йому довелося витерпіти гноблення та жорстокість розбещених людей. Щоб завершити Свою роботу й урятувати людство з моря недолі, Він мав бути засуджений людиною й понести гріхи всього людства. Звичайні люди ніяк не можуть ні збагнути, ні оцінити масштаби страждань, через які Він пройшов. Про що свідчать ці страждання? Вони свідчать про відданість Бога людству. Вони символізують приниження, яких Він зазнав, і ціну, яку Він заплатив за спасіння людей, щоб викупити їхні гріхи та завершити цю стадію Своєї роботи. Вони також означають, що люди мали бути відкуплені Богом від хреста. Це ціна, заплачена кров’ю, життям, і ціна, яку не могла б собі дозволити жодна створена істота. Саме тому, що Він має Божу сутність і те, Хто є Бог і чим володіє, Він і зміг знести такі страждання та виконати роботу такого виду. Жодна істота, створена Ним, не змогла б зробити цього замість Нього. Це робота Бога протягом періоду Благодаті й одкровення Його характеру. Чи це відкриває щось про те, Хто є Бог і чим володіє? Чи варто це людського пізнання? Хоча в той період людина не бачила Божої іпостасі, але вона отримала Божу жертву за гріх і була відкуплена Богом від хреста. Людство може не бути незнайомим із роботою, яку Бог виконав протягом періоду Благодаті, але чи хтось знайомий із характером і волею, виявленими Богом протягом цього періоду? Людина просто знає про деталі Божої роботи протягом різних періодів і через різні шляхи, або вона знає про пов’язані з Богом історії, які відбувались у той самий час, коли Бог виконував Свою роботу. Ці деталі й історії – щонайбільше тільки якісь відомості чи легенди про Бога, і вони не мають нічого спільного з Божим характером і сутністю. Тож скільки б історій про Бога люди не знали, це не означає, що вони глибоко розуміють і знають Божий характер або Його сутність. Як і в період Закону, хоча люди в період Благодаті пережили безпосередню й близьку зустріч із Богом у плоті, їхні знання про характер і сутність Бога були практично відсутні.

У період Царства Бог знову став плоттю, так само, як і вперше. Протягом цього періоду роботи Бог досі беззастережно каже Своє слово, виконує роботу, яку Він неодмінно мусить зробити, і виявляє те, Хто Він є і чим володіє. При цьому Він продовжує зносити й терпіти людський непослух і невігластво. Хіба й у цей період роботи Бог не виявляє постійно Свій характер і не висловлює Свою волю? Отже, від створення людини й дотепер Божий характер, Його природа й атрибути, Його воля завжди були відкриті для кожної людини. Бог ніколи навмисно не приховував Свою сутність, Свій характер або Свою волю. Просто людству байдуже, що робить Бог, яка Його воля, – тому людське розуміння Бога таке жалюгідне. Інакше кажучи, хоча Бог приховує Свою іпостась, Він теж у кожну мить стоїть поруч із людством, повсякчас відкрито випромінюючи Свою волю, характер і сутність. У певному сенсі Божа іпостась теж відкрита для людей, але через людську сліпоту та непослух вони ніколи не можуть побачити Боже явлення. Тож хіба в такому разі розуміння Божого характеру та Самого Бога не має бути легким для всіх? На це запитання дуже складно відповісти, чи не так? Можна сказати, що це легко, але хоча деякі люди прагнуть пізнати Бога, вони не можуть дійсно пізнати Його чи отримати чітке розуміння Бога – воно завжди туманне й невизначене. Але якщо сказати, що це нелегко, це теж неправильно. Будучи об’єктом Божої роботи впродовж такого тривалого часу, кожна людина вже мусила б мати справжні взаємини з Богом через свій досвід. Вона мусила б хоч певною мірою відчувати Бога у своєму серці чи духом доторкнутися до Бога, і вона мусила б мати хоч деяке проникливе усвідомлення характеру Бога чи здобути деяке розуміння Його. Відколи людина почала слідувати за Богом і дотепер, людство отримало забагато, але через усілякі причини – недостатній духовний рівень людини, невігластво, бунтарство та різні наміри – людство також утратило забагато отриманого. Хіба Бог ще недостатньо дав людству? Хоча Бог приховує від людства Свою істоту, Він постачає людей тим, Хто Він є і чим володіє, і Своїм життям; знання людства про Бога має бути не лише таким, яким воно є зараз. Ось чому Я вважаю за необхідне продовжити спілкування з вами на тему «Божа робота, Божий характер і Сам Бог». Мета полягає в тому, щоб тисячі років піклування й турботи, які Бог вклав у людину, не закінчилися даремно та щоб людство могло по-справжньому зрозуміти й оцінити Божу волю щодо нього. Це для того, щоб люди могли перейти на нову стадію у своєму пізнанні Бога. Це також поверне Бога на Його справжнє місце в серцях людей, тобто віддасть Йому належне.

Щоб зрозуміти Божий характер і Самого Бога, потрібно починати з малого. Але звідки починати з малого? Для початку Я вибрав деякі розділи з Біблії. Інформація нижче містить вірші з Біблії, і всі вони пов’язані з темою «Божа робота, Божий характер і Сам Бог». Я спеціально знайшов ці уривки як довідкові матеріали, щоб допомогти вам пізнати Божа робота, Божий характер і Сам Бог. Поділившись ними, ми зможемо побачити, який характер Бог виявив через Свою минулу роботу та які аспекти Його сутності невідомі людині. Ці розділи можуть бути старими, але тема, на яку ми спілкуємося, – це щось нове, чого люди не мають і про що ніколи не чули. Декому з вас це може здатися неймовірним: хіба згадувати про Адама і Єву та повертатися до Ноя – це не знову проходити тими самими слідами? Що б ви не думали, ці розділи дуже корисні для спілкування на цю тему та можуть виступати як навчальні тексти або матеріали з перших рук для сьогоднішнього спілкування. До того часу, як Я закінчу це спілкування, ви зрозумієте Мої наміри, що лежать в основі вибору цих глав. Ті, хто вже читав Біблію, можливо, читали ці кілька віршів, але могли не зрозуміти їх по-справжньому. Спочатку коротко розгляньмо їх, а потім детально зупинімося на кожному з них у нашому спілкуванні.

Адам і Єва – прабатьки людства. Якщо згадувати персонажів із Біблії, то слід почати з них двох. Наступний – Ной, другий прабатько людства. Хто третій герой? (Авраам.) Чи всі ви знаєте історію Авраама? Дехто з вас може її знати, але для інших вона може бути не дуже зрозумілою. Хто четвертий герой? Хто згадується в історії про знищення Содому? (Лот.) Але тут про Лота не йдеться. А про кого йдеться? (Авраам.) Головне, що згадується в історії про Авраама, – це те, що сказав Бог Єгова. Чи ви це бачите? Хто п’ятий герой? (Йов.) Хіба Бог не згадує багато з історії Йова під час поточної стадії Своєї роботи? Тоді чи дуже вас хвилює ця історія? Якщо дуже, то чи уважно ви читали історію Йова в Біблії? Чи знаєте ви, що Йов говорив і що робив? Ті з вас, хто читав її найбільше: скільки разів ви її читали? Чи часто ви її перечитуєте? Сестри з Гонконгу, розкажіть нам, будь ласка. (Я читала її пару разів раніше, коли ми були в періоді Благодаті.) І потім ти її не перечитувала? Це плачевно. Ось що Я вам скажу: під час цієї стадії Божої роботи Він багато разів згадував Йова, що відбиває Його наміри. Те, що Він згадував Йова багато разів, але не привернув вашої уваги, є свідченням факту: ви не зацікавлені в тому, щоб бути людьми добрими, людьми, які Бога бояться, а від злого втікають. Це пояснюється тим, що ви задовольняєтеся лише приблизним уявленням про історію Йова, процитовану Богом. Ви задовольняєтеся лише розумінням самої історії, але вас не цікавлять деталі того, хто такий Йов і навіщо Бог так часто згадує про Йова, і ви не намагаєтеся їх зрозуміти. Якщо така хвалена Богом людина вас не цікавить, то на що ж тоді ви звертаєте увагу? Якщо вам байдуже й ви не намагаєтеся зрозуміти таку важливу особу, про яку згадував Бог, то що це може сказати про ваше ставлення до Божого слова? Хіба це не було б прикро? Хіба це не доводило б, що більшість із вас не займається практичними речами та не шукає правди? Якщо ти дійсно шукаєш правди, ти приділятимеш належну увагу людям, яких Бог схвалює, і історіям героїв, про яких Бог говорив. Незалежно від того, чи зможеш ти бути гідним їх і чи зможеш відчути їхні історії, ти швидко підеш і прочитаєш про них, спробуєш осмислити їх, знайдеш способи наслідувати їхній приклад і зробиш те, що зможеш, відповідно до своїх можливостей. Саме так повинен діяти той, хто жадає правди. Але факт такий, що більшість із тих, хто сидить тут, ніколи не читала історії Йова – і це досить показово.

Повернімося до теми, яку Я щойно обговорював. У цій частині Святого Письма, яка стосується старозавітного періоду Закону, Я вирішив зосередитися на певних історіях про дуже характерних героїв, знайомих більшості людей, які читали Біблію. Кожен, хто прочитає історії про цих героїв, зможе відчути, що робота, яку Бог виконав над ними, і слова, які Бог промовив до них, так само відчутні та доступні людям сьогодні. Прочитавши ці історії, записи з Біблії, ти зможеш краще зрозуміти, як Бог виконував Свою роботу й поводився з людьми в ті часи історії. Але причина, з якої Я вирішив обговорити ці розділи сьогодні, полягає не в тому, щоб ти намагався зосередитися на самих історіях або їхніх героях. Натомість Я це роблю для того, щоб через історії цих героїв ти зміг побачити Божі діла та Його характер. Це дасть тобі змогу легше пізнати та зрозуміти Бога, побачити Його реальну сторону; це розвіє твої домисли й уявлення про Нього та допоможе відвернути тебе від віри, охопленої невизначеністю. Коли немає міцної основи, намагання зрозуміти характер Бога та пізнання Самого Бога часто може призводити до відчуття безпорадності, безсилля та невпевненості щодо того, з чого взагалі почати. Саме це спонукало Мене розробити метод і підхід, які могли б допомогти вам краще зрозуміти Бога, щиріше оцінити Божу волю, пізнати Божий характер і Самого Бога та дати вам справді відчути існування Бога й оцінити Його волю щодо людства. Хіба це не піде вам усім на користь? Тепер, коли ви знову повертаєтеся до цих історій і частин Святого Письма, що ви відчуваєте у своїх серцях? Чи ви вважаєте, що ті частини Святого Письма, які Я вибрав, зайві? Я мушу ще раз наголосити на тому, що Я щойно вам сказав: Я даю вам читати історії цих героїв для того, щоб допомогти вам побачити, як Бог виконує Свою роботу над людьми, і краще зрозуміти Його ставлення до людства. Що допоможе вам досягти цього розуміння? Розуміння роботи, яку Бог виконував у минулому, і співвіднесення її з роботою, яку Бог виконує просто зараз, – це допоможе вам зрозуміти Його незліченні аспекти. Ці незліченні аспекти реальні, і їх повинні знати й розуміти всі, хто бажає пізнати Бога.

Розпочнімо з історії Адама і Єви, починаючи з цитати зі Святого Письма.

А. Адам і Єва

1. Божий наказ Адаму

Буття 2:15–17: «І взяв Бог Єгова людину й поселив її в саду едемському, щоб вона обробляла його й доглядала за ним. І наказав Бог Єгова людині, кажучи: від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш».

Який висновок ви робите з цих віршів? Які почуття у вас викликає ця частина Святого Письма? Чому Я вирішив поговорити про Божий наказ Адаму? Чи є зараз у кожного з вас в уяві образ Бога й Адама? Можна спробувати уявити: якби це ви були в тій ситуації, у глибині душі, як ви думаєте, яким би був Бог? Які почуття у вас викликають ці думки? Це зворушлива та душевна картина. І хоча в ній є тільки Бог і людина, близькість між ними наповнює вас почуттям захоплення: безмірна Божа любов вільно дарується людині й оточує її; людина невинна та чиста, необтяжена й безтурботна, блаженно живе під Божим оком; Бог турбується про людину, а людина живе під Божим захистом і благословенням; усе, що робить і говорить людина, нерозривно пов’язане з Богом і невіддільне від Нього.

Це можна назвати першим Божим наказом людині після її створення. Що виражає цей наказ? Він виражає Божу волю, але також і Його тривоги за людство. Це перший Божий наказ, і це також перший раз, коли Бог висловлює тривогу про людину. Тобто Бог відчував відповідальність перед людиною, відколи Він її створив. У чому полягає Його відповідальність? Він має захищати людину, дбати про людину. Він сподівається, що людина зможе довіряти Його словам і слухатися їх. Це також перше Боже очікування від людини. Саме з цим очікуванням Бог говорить таке: «Від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш». У цих простих словах – Божа воля. Вони також відкривають, що у Своєму серці Бог почав виявляти турботу про людину. Серед усього сущого лише Адам був створений за образом Божим; Адам був єдиною живою істотою з Божим диханням життя; він міг ходити з Богом, розмовляти з Богом. Саме тому Бог і дав йому такий наказ. У Своєму наказі Бог дуже ясно дав зрозуміти, що людина може робити, а чого не може.

У цих кількох простих словах ми бачимо серце Бога. Але яке серце в них проявляється? Чи є любов у Божому серці? Чи є турбота? У цих віршах можна не тільки оцінити Божу любов і турботу, але й глибоко відчути їх. Хіба ви не згодні? Почувши, як Я це кажу, чи ви досі думаєте, що то лише кілька простих слів? Зрештою вони не такі вже й прості, чи не так? Чи ви раніше про це знали? Якби Бог особисто сказав тобі ці кілька слів, як би ти почувався? Якби ти не був людяним, якби твоє серце було крижаним, то ти б нічого не відчув, ти б не оцінив Божої любові, і ти б не намагався зрозуміти Боже серце. Але як людина, що має совість і почуття людяності, ти почувався б інакше. Ти відчув би тепло, ти відчув би піклування й любов, ти відчув би щастя. Хіба це не так? Коли ти відчуєш ці речі, як ти поводитимешся щодо Бога? Чи відчував би ти прив’язаність до Бога? Чи любив і поважав би ти Бога від щирого серця? Чи стало б твоє серце ближчим до Бога? З цього видно, наскільки важлива для людини Божа любов. Але що навіть важливіше – це людська вдячність і розуміння Божої любові. Насправді хіба Бог не говорить багато подібних речей на цій стадії Своєї роботи? Чи є сьогодні такі люди, що цінують Боже серце? Чи можете ви цінувати волю Бога, про яку Я щойно говорив? Ви не можете дійсно оцінити Божу волю, коли вона така конкретна, відчутна та реальна. Ось чому Я кажу, що у вас немає справжнього знання та розуміння Бога. Хіба це не правда? Але поки що не будемо про це.

2. Бог створює Єву

Буття 2:18–20: «І сказав Бог Єгова: недобре чоловікові бути одному; Я створю йому поміч, що йому підходить. І створив Бог Єгова із землі всякого звіра польового і всяку птицю небесну; і привів їх до Адама, щоб подивитися, як той назве їх; і як Адам назвав всяку живу істоту, таким і було її ім’я. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була».

Буття 2:22–23: «І з ребра, яке Єгова Бог взяв у чоловіка, створив Він жінку й привів її до чоловіка. І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка».

У цій частині Святого Письма є один ключовий рядок: «і як Адам назвав всяку живу істоту, таким і було її ім’я». Отже, хто дав імена всім живим істотам? Це був Адам, а не Бог. Цей рядок повідомляє людству такий факт: коли Бог створив людину, то дав їй розум. Тобто розум людини походить від Бога. Це безсумнівно. Але чому? Чи ходив Адам до школи після того, як Бог його створив? Чи вмів він читати? Після того як Бог створив різних живих істот, чи впізнав Адам усіх цих створінь? Чи сказав йому Бог, як вони називаються? Звичайно, Бог також не вчив його придумувати імена цим істотам. Це правда! Звідки ж тоді Адам знав, як назвати цих живих істот і які імена їм дати? Це пов’язано з питанням про те, що Бог додав до Адама, коли його створював. Факти доводять, що коли Бог творив людину, Він додав до неї Свій розум. Це ключовий момент, тому слухайте уважно. Є ще один ключовий момент, який ви повинні розуміти: після того як Адам дав цим живим істотам їхні імена, ці імена ввійшли до Божого словника. Чому Я про це згадую? Бо це також стосується Божого характеру, і це питання, яке Я повинен пояснити детальніше.

Бог створив людину, вдихнув у неї життя, а також дав їй частину Свого розуму, Своїх здібностей і того, Хто Він є і чим володіє. Коли Бог дав усе це людині, вона змогла самостійно робити деякі речі та мислити власним розумом. Якщо те, що людина придумує та робить, є добрим в очах Бога, тоді Бог це приймає й не втручається. Якщо людина робить щось правильне, то Бог залишить його без змін. То на що ж указує фраза «і як Адам назвав всяку живу істоту, таким і було її ім’я». Вона вказує, що Бог не вважав за потрібне змінювати жодне з імен, даних різним живим істотам. Яким би ім’ям Адам не назвав якесь створіння, Бог казав: «Так і є», – затверджуючи ім’я того створіння. Чи висловив Бог якусь думку з цього приводу? Ні, Він точно цього не робив. То який же висновок ви з цього робите? Бог дав людині розум, і людина використовувала свій даний Богом розум для різних дій. Якщо те, що робить людина, є позитивним в очах Бога, тоді воно затверджується, визнається та приймається Богом без жодного осуду чи критики. Це те, чого не може робити жодна людина, злий дух чи сатана. Чи бачите ви тут виявлення Божого характеру? Чи дозволили б людська істота, хтось розбещений або сатана комусь іншому робити щось від їхнього імені просто під їхнім носом? Звісно, що ні! Чи боролися б вони за це положення з тією іншою людиною чи іншою силою, відмінною від них? Звісно, що боролися б! Якби з Адамом у той час був хтось розбещений або сатана, вони б точно відкинули те, що робив Адам. Щоб довести, що вони мають здатність мислити незалежно та мають власне унікальне розуміння, вони б цілковито заперечували все, що робив Адам: «Ти хочеш це так назвати? Ну, а я не називатиму це так, я називатиму це інакше; ти назвав це Василем, а я зватиму Миколою. Мені треба показати, який я розумний». Яка це натура? Хіба вона не дико бундючна? А як щодо Бога? Чи в Нього такий характер? Чи мав Бог якісь особливі заперечення проти того, що робив Адам? Відповідь – однозначно ні! У характері, який виявляє Бог, немає ні найменшого натяку на сварливість, зарозумілість або самовдоволення. Тут усе зрозуміло. Це може видатися незначним моментом, але якщо ти не розумієш Божої сутності, якщо твоє серце не намагається розібратися, як діє Бог і яке в Нього ставлення, то ти не знатимеш Божого характеру та не побачиш виявлення й одкровення Божого характеру. Хіба це не так? Чи ви згодні з тим, що Я щойно вам пояснив? У відповідь на дії Адама Бог не робив грандіозної заяви: «Ти зробив добре, ти зробив правильно, і Я згоден!» Однак у Своєму серці Бог схвалював те, що робив Адам, цінував його дії й аплодував їм. Це було перше, що людина зробила для Бога за Його вказівкою з моменту створення. Людина це робила замість Бога та від імені Бога. В очах Бога це відбулося завдяки розуму, яким Він наділив людину. Бог бачив це як щось добре, щось позитивне. Те, що зробив тоді Адам, було першим проявом Божого розуму в людині. З Божої точки зору, це був прекрасний прояв. Цим Я вам хочу сказати, що мета Бога в переданні людині чогось із того, Хто Він є і чим володіє, і з Його розуму полягала в тому, щоб людина могла бути живим створінням, яке Його проявляє. Бог прагнув побачити саме те, як така жива істота діє від Його імені.

3. Бог робить Адаму та Єві шкуряну одежу

Буття 3:20–21: «І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого. І Адаму та дружині його Бог Єгова зробив одяг зі шкур і одягнув їх».

Подивімося на цей третій уривок, де стверджується, що ім’я, яке Адам дав Єві, справді було значущим. Це показує, що після створення Адам мав свої власні думки та багато чого розумів. Але поки що ми не збираємося вивчати й досліджувати, що він зрозумів або скільки він зрозумів, тому що це не Моя основна мета в обговоренні третього уривка. Отже, який головний момент Я хочу висвітлити? Погляньмо на рядок: «І Адаму та дружині його Бог Єгова зробив одяг зі шкур і одягнув їх». Якщо ми не обговоримо цей рядок зі Святого Письма в нашому сьогоднішньому спілкуванні, ви, можливо, ніколи не усвідомите глибинного підтексту цих слів. Спершу Я дам вам кілька підказок. Уявіть собі, скажімо, Еденський сад, у якому живуть Адам і Єва. Бог іде до них навідатися, але вони ховаються, бо нагі. Бог їх не бачить, і коли Він їх кличе, вони кажуть: «Ми не сміємо на Тебе поглянути, бо тіла наші нагі». Вони не сміють поглянути на Бога, бо вони нагі. Отже, що для них робить Бог Єгова? В оригінальному тексті говориться: «І Адаму та дружині його Бог Єгова зробив одяг зі шкур і одягнув їх». Чи розумієте ви звідси, з чого Бог зробив їхній одяг? Бог зробив їхній одяг зі шкур тварин. Тобто Бог створив хутряну одежу, щоб люди в неї вбиралися. Це були перші предмети одягу, які Бог створив для людини. За сучасними мірками хутряна одежа – предмет розкоші, який не кожен може собі дозволити. Якщо хтось тебе запитає: «Яким був найперший предмет одягу наших прабатьків?» – ти можеш відповісти: «Це була хутряна одежа». «Хто зробив цю хутряну одежу?» На це ти можеш відповісти: «Її зробив Бог!» Це тут головний момент: цю одежу зробив Бог. Хіба це не варте обговорення? Після того як ви почули Мій опис, чи виник у вашій голові певний образ? У вас має бути хоча б приблизний обрис. Сьогодні Я розповідаю вам про це не для того, щоб ви знали, яким був перший одяг людини. А для чого ж тоді? Справа не в хутряній одежі, а в тому, як люди пізнають – як це виявив Бог у тому, що Він тут зробив, – Його характер, що Він має та Ким Він є.

«І Адаму та дружині його Бог Єгова зробив одяг зі шкур і одягнув їх». Як ми бачимо в цій сцені, яку роль бере на себе Бог, коли Він перебуває з Адамом і Євою? У який спосіб Бог проявляє Себе в цьому світі лише з двома людьми? Чи проявляє Він Себе в ролі Бога? Брати та сестри з Гонконгу, дайте відповідь. (Він проявляє Себе в ролі батька.) Брати та сестри з Південної Кореї, як ви думаєте, у якій ролі являється Бог? (У ролі голови сім’ї.) Брати та сестри з Тайваню, що ви думаєте? (У ролі когось із сім’ї Адама та Єви, у ролі члена сім’ї.) Дехто з вас вважає, що Бог являється як член сім’ї Адама та Єви, тоді як дехто каже, що Бог являється як голова сім’ї, а інші кажуть, що як батько. Усі ці відповіді дуже доречні. Але чи бачите ви, до чого я веду? Бог створив цих двох людей і ставився до них як до Своїх супутників. Будучи їхнім єдиним родичем, Бог піклувався про їхні життя та дбав про їхні потреби в їжі, одязі та притулку. Тут Бог виступає батьком Адама та Єви. Поки Бог це робить, людина не бачить, наскільки Бог високий; вона не бачить вищості Бога, Його таємниці й тим паче Його гніву чи величі. Усе, що вона бачить, – це смиренність Бога, Його прихильність, Його турботу про людину, Його відповідальність і піклування про неї. Боже ставлення та спосіб, у який Бог поводився з Адамом і Євою, подібні до того, як батьки турбуються про своїх дітей. Це також схоже на те, як батьки люблять власних синів і дочок, дбають і піклуються про них – реально, зримо та відчутно. Замість того щоб високо піднести Себе як сильного світу цього, Бог особисто зробив для людей одяг зі шкур тварин. Неважливо, чи та хутряна одежа використовувалася для того, щоб прикрити їхній сором, чи для того, щоб захистити їх від холоду. А важливо те, що цей одяг для прикриття тіла людини створив особисто Бог, Своїми руками. Замість того щоб просто силою думки створити одяг або вдатися до якихось інших чудесних засобів, як люди могли б очікувати від Бога, Бог справді зробив те, чого, на думку людини, Бог не збирався й не повинен був би робити. Це може здатися дрібницею – деякі люди можуть навіть подумати, що це не варто згадки, – але це дозволяє будь-якому послідовнику Бога, охопленому невизначеними уявленнями про Нього, отримати уявлення про Його справжність і красу, а також побачити Його вірність і смиренність. Це змушує нестерпно бундючних людей, які вважають себе сильними світу цього, присоромлено схиляти свої зарозумілі голови перед Божою щирістю та смиренністю. Тут Божа щирість і смиренність дають людям ще кращу можливість побачити, наскільки Він гідний любові. І навпаки, «неосяжний» Бог, «гідний любові» Бог і «всесильний» Бог, якого люди мають у своїх серцях, став дріб’язковим, потворним і розсипається від найменшого дотику. Коли ти бачиш цей вірш і чуєш цю історію, чи зневажаєш ти Бога за те, що Він так вчинив? Хтось, може, і зневажатиме, а в когось буде протилежна реакція. Він подумає, що Бог щирий і гідний любові, і ним рухає саме Божа щирість і краса. Що більше вони бачать реальну сторону Бога, то більше вони можуть оцінити справжнє існування Божої любові, важливість Бога в їхніх серцях і те, як Він щомиті стоїть поруч із ними.

А тепер повернімось у нашому обговоренні до сьогодення. Якщо Бог міг робити ці різні дрібниці для людей, яких Він створив на самому початку, навіть такі речі, про які люди ніколи не наважилися б думати та яких не насмілилися б від Нього очікувати, то чи міг би Бог робити такі речі для людей сьогодні? Дехто каже: «Так!» Чому саме? Тому що сутність Бога не вдавана, і Його краса не вдавана. Божа сутність справді існує та не є чимось таким, що додається іншими, а тим більше чимось таким, що змінюється залежно від часу, місця й епохи. Щирість і красу Бога можна по-справжньому виявити, лише зробивши щось таке, що люди вважають нічим не примітним і незначним, – щось настільки дріб’язкове, що люди навіть не подумали б, що Він би це колись зробив. Бог не хизується. У Його характері та сутності немає жодних перебільшень, лицемірства, гордості чи зарозумілості. Він ніколи не вихваляється, але натомість любить створених Ним людських істот, турбується та дбає про них, веде їх за Собою з вірністю та щирістю. Хоч як мало люди можуть цінувати, відчувати й бачити те, що робить Бог, але Він безперечно це робить. Чи знання такої сутності Бога вплинуло б на любов людей до Нього? Чи вплинуло б це на їхній страх перед Богом? Сподіваюся, коли ти зрозумієш реальну сторону Бога, ти ще більше наблизишся до Нього та зможеш достовірніше оцінити Його любов і піклування про людство, а також зможеш віддати Богу своє серце й позбавитися підозр і сумнівів щодо Нього. Бог тихо робить усе для людини, робить усе це мовчки через Свою щирість, вірність і любов. Але Він ніколи не відчуває жодних побоювань або жалю з приводу того, що робить, і Він ніколи не потребує, щоб хтось якось Йому відплачував, і не має намірів колись отримати щось від людства. Єдина мета всього, що Він коли-небудь робив, полягає в тому, щоб отримати справжню віру і любов людства. І на цьому Я завершую розгляд першої теми.

Чи допомогли вам ці обговорення? Наскільки вони були корисні? (Ми більше розуміємо та знаємо про Божу любов.) (Надалі цей метод спілкування може допомогти нам краще оцінити Боже слово, осягнути Його емоції та смисли, які Він вкладав у Свої слова, коли говорив їх, а також усвідомити, що Він відчував у той час.) Чи став хтось із вас гостріше усвідомлювати фактичне існування Бога після прочитання цих слів? Чи відчуваєте ви, що існування Бога більше не порожнє чи невизначене? Коли у вас виникає це відчуття, чи можете ви усвідомити, що Бог просто поруч із вами? Можливо, просто зараз це відчуття неочевидне чи ви поки що не можете його відчути. Але одного дня, коли ви по-справжньому глибоко оціните й дійсно пізнаєте у своєму серці Божий характер і сутність, ти відчуєш, що Бог поруч із тобою – просто ти ніколи щиро не приймав Бога у своє серце. І це правда!

Що ви думаєте про цей підхід до спілкування? Чи встигаєте ви за ним? Чи вважаєте ви, що такий тип спілкування на тему Божої роботи та Божого характеру дуже важкий? Як ви почуваєтеся? (Дуже добре, у захваті.) Від чого вам стало добре? Що викликало у вас захват? (Ми наче повернулися в Еденський сад і знов опинилися поруч із Богом.) Насправді «Божий характер» – тема досить незнайома для людей, бо те, що ви зазвичай собі уявляєте, і те, що ви читаєте в книжках або чуєте в спільноті, зазвичай змушує тебе трохи почуватися подібно до сліпого, який торкається слона: ти просто обмацуєш його руками, але насправді нічого не можеш зримо собі уявити. Сліпе тикання не може дати тобі навіть приблизного уявлення про Бога, не кажучи вже про чітке поняття про Нього; воно лише ще більше розпалює твою уяву, заважаючи тобі точно визначити, у чому полягають Божий характер і сутність, а непевності, породжені твоєю уявою, незмінно наповнюватимуть твоє серце сумнівами. Коли ти не можеш бути впевненим у чомусь, але все одно намагаєшся це зрозуміти, у твоєму серці завжди будуть суперечності, конфлікт і навіть відчуття непокою, що залишатимуть тебе розгубленим і збитим із пантелику. Хіба це не болісно – хотіти шукати Бога, пізнавати Бога та ясно бачити Його, але, здається, ніколи не знаходити відповідей? Звісно, ці слова спрямовано лише на тих, хто бажає прагнути до боязкого шанування Бога й догоджання Йому. Для людей, які не звертають на такі речі жодної уваги, це насправді не має значення, бо найбільше вони сподіваються на те, що реальність та існування Бога – це лише легенда чи фантазія, щоб вони могли робити все, що їм заманеться, щоб вони могли бути найбільшими та найважливішими, щоб вони могли творити лихі вчинки, не зважаючи на наслідки, щоб їм не доводилося стикатися з покаранням або нести якусь відповідальність, і щоб навіть те, що Бог говорить про лиходіїв, на них не поширювалося. Ці люди не бажають осягнути Божий характер. Їм набридло намагатися пізнати Бога та все про Нього. Вони воліли б, щоб Бога не існувало. Ці люди виступають проти Бога, і вони серед тих, хто буде вигнаний.

Далі ми обговоримо історію Ноя й те, як вона пов’язана з темою «Божа робота, Божий характер і Сам Бог».

Які дії Бога щодо Ноя ви бачите в цій частині Святого Письма? Напевно, кожен, хто тут сидить, знає щось про це з читання Святого Письма. Бог звелів Ною побудувати ковчег, потім Бог знищив світ потопом. Бог звелів Ною побудувати ковчег, щоб спасти його сім’ю з восьми людей, завдяки чому вони змогли вижити та стати прабатьками наступного покоління людства. А тепер звернімося до Святого Письма.

Б. Ной

1. Бог має намір знищити світ потопом і вказує Ною побудувати ковчег

Буття 6:9–14: «Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив. І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета. І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством. І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі. І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі. Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору».

Буття 6:18–22: «І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою. І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця. Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими. А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу. І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він».

Прочитавши ці два уривки, чи маєте ви тепер загальне уявлення про те, ким був Ной? Якою людиною Ной був? Оригінальний текст такий: «Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях». Якою людиною, у розумінні сучасних людей, був у ті часи «праведний чоловік»? Праведний чоловік мав бути невинним чоловіком, досконалою людиною. Вам відомо, чи ця досконала людина була досконалою в очах людини, чи в очах Бога? Без сумніву, ця досконала людина була досконалою людиною в очах Бога, але не в очах людини. Це безперечно! Причина цього в тому, що людина сліпа й не бачить, і тільки Бог дивиться на всю землю та на кожну людину, і тільки Бог знав, що Ной був досконалою людиною. Отже, Божий план знищити світ потопом почався з того моменту, як Він покликав Ноя.

У той період Бог мав намір покликати Ноя зробити щось дуже важливе. Чому це завдання потрібно було виконати? Тому що в той момент Бог мав у Своєму серці план. Його планом було знищити світ потопом. Навіщо Йому було знищувати світ? Як тут говориться: «І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством». Який висновок ви робите з фрази «і наповнилась земля насильством»? Це було явище на землі, коли світ і його люди стали розбещеними вкрай; отже, «і наповнилась земля насильством». У сьогоднішній мові «наповнилася насильством» означало б, що все вийшло з-під контролю. Для людини це означало, що в усіх сферах життя втрачено будь-яку видимість порядку, що все стало хаотичним і некерованим. У Божих очах це означало, що люди світу стали занадто розбещеними. Але якою мірою розбещеними? Розбещеними такою мірою, що Бог не міг більше дивитися на них і бути з ними терплячим. Розбещеними такою мірою, що Бог мав намір їх знищити. Коли Бог поклав собі знищити світ, Він планував знайти когось, хто побудував би ковчег. Для виконання цього завдання Бог вибрав Ноя; тобто Він наказав Ною побудувати ковчег. Чому Він вибрав Ноя? У Божих очах Ной був праведним чоловіком; що би Бог не вказав йому робити, Ной це робив відповідно до Його вказівок. Тобто Ной був готовий робити все, що Бог йому казав. Бог хотів знайти когось такого, хто б працював із Ним, хто б виконав те, що Він доручив, – виконав Його роботу на землі. Чи була тоді ще якась людина, крім Ноя, що могла б виконати таке завдання? Аж ніяк! Ной був єдиним кандидатом, єдиною людиною, яка могла б виконати доручене Богом, і тому Бог вибрав його. Але чи Божі межі та стандарти спасіння людей зараз такі ж, як і тоді? Відповідь така: різниця точно є! І чому Я це питаю? У той час Ной був єдиною праведною людиною в очах Бога, а це непрямо означає, що ні його дружина, ні жоден із його синів чи невісток не були праведними людьми, але Бог усе ж пощадив їх через Ноя. Бог не висував до них такі вимоги, як Він це робить зараз, а натомість зберіг життя всіх вісьмох членів Ноєвої родини. Вони отримали Боже благословення завдяки праведності Ноя. Без Ноя ніхто з них не зміг би виконати те, що доручив Бог. Тому Ной був єдиною людиною, яка мала пережити це знищення світу, а інші були лише додатковими вигодонабувачами. Це показує, що в епоху до того, як Бог офіційно розпочав Свою роботу управління, принципи та стандарти, згідно з якими Він ставився до людей і вимагав від них, були відносно м’якими. Людям сьогодення те, як Бог поставився до сім’ї Ноя з восьми людей, здається недостатньо «справедливим». Але порівняно з великим обсягом роботи, яку Він зараз виконує над людьми, і з великим обсягом Свого слова, яке Він зараз доносить, ставлення Бога до сім’ї Ноя з восьми людей було просто робочим принципом, ураховуючи передумови Його роботи в той час. Якщо порівнювати, то хто більше отримав від Бога – сім’я Ноя з восьми осіб або люди сьогодення?

Те, що Ноя було покликано, є простим фактом, але головне в тому, про що ми говоримо, – Божий характер, Його воля та Його сутність у цьому записі, – не таке просте. Щоб зрозуміти ці кілька аспектів Бога, ми повинні спочатку зрозуміти, людей якого ґатунку Бог бажає покликати, і через це зрозуміти Його характер, волю та сутність. Це вкрай важливо. Тож якого ґатунку вона має бути в Божих очах – людина, яку Він кличе? Це мусить бути людина, яка може слухати Його слова та виконувати Його вказівки. Водночас це також мусить бути людина з почуттям відповідальності, людина, яка виконуватиме Боже слово, ставлячись до нього як до відповідальності й обов’язку, який вона має сповняти. Тоді чи має ця людина бути кимось, хто знає Бога? Ні. У той час Ной не чув багато Божих повчань і не пережив нічого з Божої роботи. Тому Ной дуже мало знав про Бога. Хоча тут записано, що Ной ходив із Богом, чи бачив він колись Божу іпостась? Відповідь – безперечно ні! Тому що в ті часи до людей приходили тільки Божі посланці. Хоча вони могли представляти Бога в словах і діях, вони просто передавали Божу волю та Його наміри. Божу іпостась не було відкрито людині віч-на-віч. У цій частині Святого Письма ми бачимо хіба лише те, що повинен був зробити Ной і які йому були дані Божі вказівки. Тож у чому полягала сутність, яку тут виявив Бог? Усе, що робить Бог, сплановано з точністю. Коли Він бачить якусь річ або ситуацію, у Його очах є стандарт, яким Він її вимірює, і цей стандарт визначає, чи починає Він план того, як поводитися з нею, і який підхід Він застосовує в поводженні із цією річчю або ситуацією. Він не байдужий і не безчуттєвий до всього. Насправді все зовсім навпаки. Тут є вірш, який говорить про те, що Бог сказав Ною: «Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі». Коли Бог це сказав, чи Він мав на увазі, що зібрався знищити лише людей? Ні! Бог сказав, що збирався знищити всіх живих істот із плоті. Чому Бог хотів знищення? Тут є ще одне виявлення Божого характеру; у Божих очах є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту, насильство та непослух усякої плоті. Яка Його межа? Як Бог і казав: «Бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі». Що означає фраза «кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі»? Це означає, що всяка жива істота, включно з тими, хто слідував за Богом, хто призивав ім’я Боже, хто колись приносив цілопалення Богу, хто на словах визнавав Бога та навіть хвалив Бога, – щойно їхня поведінка сповнилася розбещеності та потрапила на очі Богові, Він повинен був би їх знищити. Це була Божа межа. Тож до якої міри Бог залишався терплячим до людини та розбещеності кожного тіла? До тієї міри, коли всі люди, чи то послідовники Бога, чи то безбожники, не йшли правильною дорогою. До тієї міри, коли людина була не просто морально зіпсована та сповнена зла, але вже не було нікого, хто вірив би в існування Бога, не кажучи вже про когось, хто вірив би в те, що світом править Бог і що Бог може принести людям світло та правильну дорогу. До тієї міри, коли людина зневажала існування Бога й не дозволяла Богу існувати. Коли людська розбещеність досягла цієї межі, Бог більше не міг цього терпіти. На що змінилося б Його терпіння? На прихід Божого гніву та Божого покарання. Хіба це не було частковим виявленням Божого характеру? Невже в нинішньому періоді немає людей, які були би праведними в очах Бога? Невже немає людей, які були б досконалими в очах Бога? Чи це період, у який поведінка всієї плоті на землі є розбещеною в очах Бога? Хіба в цей день і період усі люди з плоті – крім тих, кого Бог хоче зробити досконалими, і тих, хто може слідувати за Богом і прийняти Його спасіння, – не кидають виклик межі Божого терпіння? Чи все, що відбувається поруч із вами, – те, що ви бачите своїми очима, чуєте своїми вухами й особисто переживаєте щодня в цьому світі, – не сповнене насильства? Хіба в Божих очах не слід покласти кінець такому світу, такому періоду? Хоча передумови нинішнього періоду повністю відрізняються від передумов часів Ноя, почуття та гнів Бога щодо людської розбещеності залишаються точно такими самими. Бог може бути терплячим через Свою роботу, але, з огляду на обставини й умови, у Божих очах цей світ уже давно мав би бути знищений. Поточні обставини виходять далеко за рамки того, що було, коли світ був знищений потопом. Але в чому різниця? Це також те, що найбільше засмучує Боже серце, і, можливо, те, що ніхто з вас не може оцінити.

Коли Він знищив світ потопом, Бог зміг покликати Ноя побудувати ковчег і виконати частину підготовчої роботи. Бог міг покликати одну людину – Ноя – зробити для Нього цю низку речей. Але в нинішній період Богу немає кого покликати. Чому саме? Кожен із тих, хто тут сидить, напевно, дуже добре розуміє та знає причину. Чи Я маю пояснювати її на пальцях? Якщо сказати це вголос, ви всі можете засмутитись і втратити обличчя. Деякі люди можуть сказати: «Хоча ми не праведні люди й не досконалі в очах Бога, але якби Бог указав нам щось зробити, то ми все одно були б здатні це зробити. Раніше, коли Він говорив, що наближається катастрофічне стихійне лихо, ми починали заготовляти їжу й речі, які знадобилися б у разі лиха. Хіба все це не робилося згідно з Божими вимогами? Хіба ми дійсно не сприяли Божій роботі? Хіба те, що робили ми, не можна порівняти з тим, що зробив Ной? Хіба те, що ми робили, – не справжній послух? Хіба ми не слідували Божим вказівкам? Хіба ми не робили те, що казав Бог, бо віримо в Божі слова? То чому ж Бог досі смутний? Чому Бог каже, що Йому немає кого покликати?» Чи є якась різниця між вашими діями та діями Ноя? У чому ця різниця? (Заготовляти сьогодні їжу на випадок лиха було нашим власним наміром.) (Наші дії не можуть вважатися «праведними», тоді як Ной був праведним чоловіком у Божих очах.) Те, що ви сказали, недалеко від істини. Те, що робив Ной, суттєво відрізнялося від того, що люди роблять зараз. Коли Ной виконував Божі вказівки, він не знав, якими були Божі наміри. Він не знав, чого Бог хотів досягти. Бог лише дав йому наказ і вказав щось зробити, а Ной узяв і зробив це без особливих пояснень. Він не намагався таємно з’ясувати Божі наміри, не опирався Богові й не виявляв нещирості. Він просто взяв і зробив це з чистим і простим серцем відповідно до Божих вказівок. Все, що Бог наказував йому робити, він робив, а послух і слухання Божого слова були основою його віри в те, що він робив. Ось так прямо та просто він мав справу з тим, що Бог йому доручив. Його сутністю – сутністю його дій – був послух, а не вагання, не опір і тим більше не думки про свої особисті інтереси, про свої вигоди та втрати. Крім того, коли Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной не питав коли, не питав, що станеться із сущим, і він, безперечно, не питав у Бога, як Він збирається знищити світ. Він просто зробив, як указав Бог. Якими б не були бажання Бога щодо того, як це потрібно було робити і з чого, Ной учинив саме так, як просив Бог, та ще й негайно взявся до роботи. Він діяв згідно з Божими вказівками, ставлячись до роботи з бажанням догодити Богу. Чи він робив це, щоб допомогти собі уникнути лиха? Ні. Чи питав він у Бога, скільки часу ще мине до того, як світ буде знищено? Ні, не питав. Хіба він питав у Бога чи знав, скільки часу знадобиться, щоб побудувати ковчег? І цього він теж не знав. Він просто підкорявся, слухав і діяв відповідно. Сучасні люди не такі самі: щойно через слово Боже просочується хоч краплина інформації, щойно люди відчувають просто шелест листя на вітрі, вони відразу ж починають діяти, незважаючи ні на що й попри всяку ціну, заготовляючи те, що вони їстимуть, питимуть і використовуватимуть після лиха, навіть плануючи шляхи втечі на час, коли вдарить лихо. Навіть цікавіше те, що в цей ключовий момент людський мозок дуже добре «виконує поставлене завдання». За обставин, коли Бог не дав жодних вказівок, людина може спланувати все дуже правильно. Такі плани можна описати словом «досконалі». А що говорить Бог, які в Нього наміри, чого хоче Бог – це нікого не цікавить, і ніхто не намагається це оцінити. Хіба це не найбільша різниця між людьми сьогодення та Ноєм?

Чи бачите ви в цьому записі історії Ноя частину Божого характеру? У Бога є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту й насильство. Коли Він досягне цієї межі, Він більше не буде терплячим і натомість почне Своє нове управління й новий план, почне робити те, що мусить, відкриє Свої діла й іншу сторону Свого характеру. Ця Його дія – не для того, аби продемонструвати, що людина ніколи не мусить Його ображати чи що Він сповнений влади та гніву, і не для того, аби показати, що Він може знищити людство. Справа в тому, що Його характер і Його свята сутність більше не можуть дозволяти й терпіти, щоб таке людство жило перед Ним, жило під Його владою. Тобто коли все людство буде проти Нього, коли на всій землі не залишиться жодної людини, яку Він міг би спасти, Він більше не матиме терпіння для такого людства й без жодних сумнівів виконає Свій план – знищить таке людство. Таке діяння Бога визначається Його характером. Це необхідний наслідок, наслідок, якого мусить зазнати кожна створена істота під владою Бога. Хіба це не показує, що в нинішній період Бог не може дочекатися, коли Він виконає Свій план і спасе людей, яких хоче спасти? Чим Бог переймається найбільше за цих обставин? Не тим, як люди, які взагалі не слідують за Ним, або ті, хто все одно протистоїть Йому, ставляться до Нього чи чинять опір, і не тим, як людство зводить на Нього наклепи. Він переймається лише тим, чи люди, які слідують за Ним, об’єкти Його спасіння в Його плані управління, були Ним довершені, чи стали вони гідними Його вдоволення. Що ж до інших людей, окрім тих, хто слідує за Ним, то Він лише час від часу трохи карає їх, щоб виявити Свій гнів. Наприклад, цунамі, землетрусами, виверженням вулканів. Водночас Він також посилено захищає тих, хто слідує за Ним і має бути Ним урятований, і опікується ними. Божий характер такий: з одного боку, Він може мати надзвичайне терпіння й поблажливість до людей, яких Він має намір зробити довершеними, і Він може чекати на них стільки, скільки зможе; з іншого боку, Бог пристрасно ненавидить і зневажає людей сатанинського типу, які не слідують за Ним і протистоять Йому. Хоча Йому байдуже, чи слідують за Ним ці люди сатанинського типу й чи вони Йому поклоняються, Він усе одно гидує ними, при цьому маючи до них терпіння у Своєму серці, і, визначаючи кінець цих людей сатанинського типу, Він також чекає на прихід етапів Свого плану управління.

Подивімося на наступний уривок.

2. Боже благословення Ною після потопу

Буття 9:1–6: «І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю! І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу. Як зелену ярину Я віддав вам усе. Тільки м’яса з душею його, цебто з кров’ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську. Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим».

Що ви розумієте з цього уривка? Чому Я вибрав ці вірші? Чому Я не вибрав уривок про життя Ноя та його родини на ковчегу? Тому що ця інформація не дуже стосується теми, про яку ми сьогодні спілкуємося. Те, на чому ми зосереджуємо увагу, – це Божий характер. Якщо ви хочете дізнатися про ці подробиці, то можете взяти Біблію й почитати самі. Ми тут про це не говоритимемо. Головне, про що ми сьогодні говоримо, – це те, як пізнати дії Бога.

Після того як Ной прийняв Божі вказівки, побудував ковчег і пережив дні, коли Бог за допомогою потопу знищив світ, уся його сім’я з восьми людей вижила. Крім родини Ноя з восьми людей, усе людство було знищено, і все живе на землі було знищено. Ною Бог дав благословення й сказав деякі речі йому та його синам. Ці речі були тим, що Бог йому дарував, а також Божим благословенням для нього. Це благословення й обітниця, яку Бог дає тому, хто може слухати Його та приймати Його вказівки, а також спосіб, у який Бог винагороджує людей. Тобто незалежно від того, чи був Ной досконалою людиною або праведником у Божих очах, і незалежно від того, скільки він знав про Бога, якщо коротко, Ной і троє його синів усі слухали Божі слова, сприяли Божій роботі й виконували те, що мали виконувати згідно з Божими вказівками. У результаті вони зберегли людей і різні види живих істот для Бога після знищення світу потопом, зробивши великий внесок у наступний етап Божого плану управління. За все, що зробив Ной, Бог благословив його. Можливо, для людей сьогодення те, що він зробив, навіть не було варте згадки. Дехто навіть може подумати: «Ной нічого не зробив; Бог вирішив помилувати його, тож він точно був би помилуваний. Він вижив не завдяки власним досягненням. Це Бог хотів, щоб сталося саме так, бо людина пасивна». Але Бог думав не це. Для Бога неважливо, велика людина чи нікчемна, якщо вона спроможна слухати Його, коритися Його вказівкам і тому, що Він їй доручає, і здатна сприяти Його роботі, Його волі та Його плану, щоб Його воля та Його план могли здійснюватися безперебійно, – тоді така поведінка гідна Його згадки й отримання Його благословення. Бог дорожить такими людьми, і Він цінує їхні вчинки, їхню любов і прихильність до Нього. Таким є ставлення Бога. То чому ж Бог благословив Ноя? Бо так Бог ставиться до подібних вчинків і послуху людини.

Деякі люди скажуть про Боже благословення Ною: «Якщо людина слухає Бога й догоджає Богу, то Бог мусить благословити людину. Хіба це не очевидно?» Чи можна так говорити? Деякі люди кажуть: «Ні». Чому не можна так говорити? Деякі люди кажуть: «Людина не гідна втішатися Божим благословенням». Це не зовсім правильно. Бо коли людина приймає те, що Бог їй доручає, у Бога є стандарт для оцінки того, добрі її вчинки чи погані, чи послухалася людина, чи виконала вона Божу волю й чи відповідає цьому стандарту те, що вона робить. Богу важливе серце людини, а не її дії на поверхні. Це не так, що Бог повинен благословляти людину, поки вона щось робить, незалежно від того, як вона це робить. Це помилкове уявлення, яке люди мають про Бога. Бог дивиться не лише на кінцевий результат справ – Він більше наголошує на тому, яке в людини серце та ставлення в процесі розвитку справ, і Він дивиться на те, чи в серці людини є послух, уважність і бажання догодити Богу. Скільки Ной тоді знав про Бога? Чи стільки, скільки ви зараз знаєте вчень? З точки зору таких аспектів істини, як поняття про Бога та знання про Бога, чи отримав він стільки поливу й пастирства, як ви? Ні, не отримав! Але є один незаперечний факт: у свідомості, умах і навіть у глибині сердець людей сьогодення їхні поняття про Бога та ставлення до Бога невизначені й неоднозначні. Можна навіть сказати, що частина людей негативно ставиться до існування Бога. Але в серці Ноя та його свідомості існування Бога було абсолютним і поза найменшим сумнівом, а отже, його послух Богові був непідробним і міг витримати випробування. Його серце було чистим і відкритим до Бога. Йому не потрібно було надмірного знання вчень, щоб переконати себе слідувати кожному слову Бога, і так само йому не потрібно було багато фактів, які б доводили існування Бога, щоб бути спроможним прийняти те, що Бог йому доручив, і бути здатним зробити все, чого би Бог від нього не захотів. Це суттєва відмінність між Ноєм і людьми сьогодення. Це також істинне визначення того, якою саме є досконала людина в очах Бога. Чого Бог хоче, то це людей на кшталт Ноя. Таких людей, як він, Бог хвалить, і саме таких людей Бог благословляє. Чи ви отримали від цього якесь просвітління? Люди дивляться на людей іззовні, тоді як те, на що дивиться Бог, – це серця людей і їхня сутність. Бог нікому не дозволяє байдужості чи сумнівів щодо Нього, і так само Він не дозволяє людям якось підозрювати чи випробовувати Його. Отже, навіть хоча люди сьогодення перебувають віч-на-віч із Божим словом – навіть можна сказати, що віч-на-віч із Богом, – щось глибоко в їхніх серцях, існування їхньої розбещеної сутності та їхнє вороже ставлення до Нього завадили людям мати справжню віру в Бога та стали на перешкоді послуху Йому. Через це їм дуже важко отримати те саме благословення, яке Бог дарував Ною.

Далі погляньмо на цю частину Святого Письма про те, як Бог використав веселку як символ Свого заповіту з людиною.

3. Бог використовує веселку як символ Свого заповіту з людиною

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Більшість людей знає, що таке веселка, і чула якісь історії про веселки. Що ж до історії про веселку в Біблії, то хтось у неї вірить, хтось вважає легендою, а хтось не вірить узагалі. Хай там що, а всі події, пов’язані з веселкою, були роботою Бога та відбулися в процесі Божого управління людиною. Ці події точно записано в Біблії. Ці записи не говорять нам про те, у якому настрої Бог був у той час і з якими намірами сказав ці слова. Ба більше, ніхто не може оцінити, що Бог відчував, коли казав їх. Однак душевний стан Бога у зв’язку з усією цією подією відкривається між рядками тексту. Його думки в той час наче вискакують зі сторінки через кожне слово та фразу Божого Слова.

Божі думки – це те, про що люди повинні турбуватися та що мусять намагатися пізнати найбільше. Причина цього в тому, що Божі думки нерозривно пов’язані з людським розумінням Бога, а людське розуміння Бога є невід’ємною ланкою для входження людини в життя. Отже, що думав Бог у той час, коли відбувалися ці події?

Спочатку Бог створив людство, яке в Його очах було дуже добрим і близьким до Нього, але воно було знищене потопом після бунту проти Нього. Чи боляче було Богу, що таке людство просто так миттєво зникло? Звісно, було боляче! Отже, як Він виявив цей біль? Як це було записано в Біблії? У Біблії це було записано такими словами: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити». Це просте речення відкриває думки Бога. Це знищення світу завдало Йому дуже великого болю. Кажучи людськими словами, Він дуже засмутився. Ми можемо уявити: як виглядала земля, колись повна життя, після знищення потопом? Як виглядала в той час земля, колись повна людських істот? Ні людських поселень, ні живих істот, повсюди вода й повне спустошення на поверхні води. Чи така картина була в початкових намірах Бога, коли Він створював світ? Звісно, що ні! Початковим наміром Бога було побачити життя по всій землі, побачити, як створені Ним людські істоти поклоняються Йому, а не лише щоб Ной єдиний поклонявся Йому чи єдиний міг відповісти на Його заклик довершити те, що йому було доручено. Коли людство зникло, Бог побачив не те, що Він спочатку задумував, а повну протилежність Своєму наміру. Як би Його серцю не боліти? Тож коли Він відкривав Свій характер і проявляв Свої емоції, Бог ухвалив рішення. Яке рішення Він ухвалив? Створити лук у хмарі (тобто ті веселки, які ми бачимо) як заповіт із людиною, обітницю, що Бог більше не знищить людство потопом. Водночас це також мало говорити людям, що Бог знищив світ потопом, щоб людство завжди пам’ятало, чому Бог таке зробив.

Чи хотів Бог знищення світу в той час? Це точно не те, чого хотів Бог. Може, ми й здатні трохи уявити жалюгідний вигляд землі після знищення світу, але ми не можемо й близько уявити, якою була ця картина в той час в очах Бога. Можна сказати, що ніхто – хоч люди сьогодення, хоч люди минулого – не здатен ні уявити, ні оцінити, що відчував Бог, коли побачив ту картину, той образ світу після його знищення потопом. Бог був змушений зробити це через непослух людини, але біль, якого зазнало Боже серце через це знищення світу потопом, є реальністю, яку ніхто не може ні осягнути, ні оцінити. Ось чому Бог уклав із людством заповіт, через який Він мав на меті сказати людям пам’ятати, що колись Бог таке зробив, і поклястися їм, що Бог ніколи більше не знищить світ таким чином. У цьому заповіті ми бачимо Боже серце – ми бачимо, що Боже серце боліло, коли Він знищував це людство. Кажучи людською мовою, коли Бог знищував людство й бачив, як людство зникає, Його серце ридало й обливалося кров’ю. Хіба це не найкращий спосіб це описати? Люди використовують ці слова, щоб пояснити людські емоції, але оскільки людська мова занадто недосконала, їх використання для опису Божих почуттів і емоцій не здається Мені дуже вже поганим, а ці слова – дуже вже надмірними. Принаймні це дає вам дуже яскраве, дуже виразне розуміння того, яким був Божий настрій у той час. Про що ви тепер подумаєте, коли знову побачите веселку? Принаймні ви згадаєте, як Бог колись сумував через знищення світу потопом. Ви згадаєте: навіть хоча Бог ненавидів цей світ і зневажав це людство, та коли Він знищував людських істот, яких створив Своїми власними руками, Його серце боліло, почувалося неохоче й силувалося відпустити, і йому було важко це витримати. Його єдиною втіхою була родина Ноя з восьми людей. Саме завдяки співпраці Ноя Його кропіткі зусилля зі створення всього сущого не стали марними. У той час, коли Бог страждав, лише це єдине могло втишити Його біль. Відтоді Бог поклав усі Свої надії щодо людства на сім’ю Ноя, сподіваючись, що вони зможуть жити під Його благословеннями, а не під Його прокляттям, сподіваючись, що вони більше ніколи не побачать, як Бог знову знищить світ потопом, і також сподіваючись, що вони не будуть знищені.

Про яку частину Божого характеру ми маємо дізнатися з цього? Бог зневажав людину, бо людина була ворожою до Нього, але в Його серці Його піклування, турбота й милосердя до людства залишалися незмінними. Навіть коли Він знищив людство, Його серце залишилося незмінним. Коли людство було повне розбещеності й жахливою мірою неслухняне Богу, Бог мав знищити це людство через Свій характер і Свою сутність, а також згідно зі Своїми принципами. Але через Божу сутність Він усе одно жалів людство й навіть хотів різними способами викупити людство, щоб воно могло жити далі. Однак людина виступала проти Бога, продовжувала не слухатися Бога та відмовлялася прийняти Боже спасіння; тобто відмовлялася прийняти Його добрі наміри. Як би Бог не закликав їх, не нагадував їм, не постачав їх, не допомагав їм і не терпів їх, люди цього не розуміли, не цінували та не звертали на це уваги. У Своєму болі Бог усе одно не забув обдарувати людину Своєю найбільшою терпимістю, чекаючи, поки людина поверне назад. Але коли Йому урвався терпець, Він без жодних вагань зробив те, що мусив. Інакше кажучи, від моменту, коли Бог запланував знищити людство, до початку Його роботи зі знищення людства минув певний період часу та відбувся певний процес. Цей процес був потрібен, щоб дати людині можливість повернути назад, і це був останній шанс, який Бог давав людині. То що ж Бог робив у цей період перед знищенням людства? Бог виконав значну роботу нагадування й закликання. Як би Боже серце не боліло й не сумувало, Він продовжував покладати на людство Своє піклування, турботу та велике милосердя. Що ми з цього бачимо? Безсумнівно, ми бачимо, що Божа любов до людства дійсна, а не просто на словах. Вона справжня, відчутна й помітна, а не вдавана, підроблена, облудна чи показна. Бог ніколи не вдається до обману й не створює неправдивих образів, щоб люди побачили, що Він гідний любові. Він ніколи не використовує неправдивих свідчень, щоб дати людям побачити Свою красу або щоб виставити напоказ Свою красу та святість. Хіба ці аспекти Божого характеру не заслуговують людської любові? Хіба їм не варто поклонятися? Хіба їх не варто цінувати? Тут Я хочу у вас запитати: тепер, коли ви почули ці слова, чи думаєте ви, що Божа велич – це лише пусті слова на аркуші паперу? Чи Божа краса – це лише пусті слова? Ні! Аж ніяк! Боже верховенство, велич, святість, терпимість, любов тощо – кожна подробиця кожного з різноманітних аспектів Божого характеру та сутності знаходить практичне виявлення щоразу, коли Він виконує Свою роботу, втілюється в Його волі щодо людини, а також здійснюється й відображається в кожній людині. Незалежно від того, чи відчував ти це раніше, Бог усіляко піклується про кожну людину, використовуючи Своє щире серце, мудрість і різні методи, щоб зігріти серце кожної людини та пробудити дух кожної людини. Це беззаперечний факт. Скільки б людей тут не сиділо, кожен із них по-різному переживав Божу терпимість, красу й терпіння та по-різному щодо них почувався. Ці переживання Бога та ці відчуття чи сприйняття Його – словом, усі ці позитивні речі є від Бога. Отже, об’єднавши досвід і знання кожного з вас про Бога та сполучивши їх із нашим сьогоднішнім читанням цих біблійних уривків, чи маєте ви тепер реальніше та правильніше розуміння Бога?

Прочитавши цю історію та трохи зрозумівши Божий характер, виявлений через цю подію, як ви по-новому пізнали Бога? Чи дало це вам глибше розуміння Бога та Його серця? Чи почуваєтеся ви зараз інакше, коли повертаєтеся до історії Ноя? На вашу думку, чи непотрібно було спілкуватися про ці біблійні вірші? Тепер, коли ми про них поспілкувалися, чи вважаєте ви, що це було непотрібно? Безумовно, це було потрібно! Хоча те, що ми читаємо, – історія, це правдивий запис роботи, яку виконав Бог. Моя мета полягала не в тому, щоб ви могли зрозуміти подробиці цих історій або цього персонажа, а також не в тому, щоб ви могли вивчати цього героя, і, звичайно, не в тому, щоб ви знову повернулися до вивчення Біблії. Чи ви розумієте? То чи допомогли вам ці історії в пізнанні Бога? Що ця історія додала до вашого розуміння Бога? Скажіть нам, брати й сестри з Гонконгу. (Ми побачили, що Божа любов – це щось, чим ніхто з нас, розбещених людей, не володіє.) Скажіть нам, брати й сестри з Південної Кореї. (Божа любов до людини реальна. Божа любов до людини несе в собі Його характер і несе в собі Його велич, святість, верховенство та Його терпимість. Вона варта того, щоб ми спробували глибше її зрозуміти.) (Через спілкування в той момент я бачу, з одного боку, праведний і святий Божий характер, а з іншого – турботу Бога про людство, Боже милосердя до людства й те, що все, що Бог робить, кожна Його думка й ідея відкривають Його любов і турботу про людство.) (Моє розуміння в минулому полягало в тому, що Бог використав потоп, щоб знищити світ, бо людство стало жахливо злим, і це було так, ніби Бог знищив це людство, тому що Він його ненавидів. Лише після того, як Бог сьогодні поговорив про історію Ноя та сказав, що Боже серце обливалося кров’ю, я розумію, що Бог насправді не хотів відпускати це людство. Лише через те, що людство було занадто неслухняним, у Бога не залишилось іншого вибору, крім як знищити його. Насправді Боже серце в той час було дуже сумним. Звідси я бачу в Божому характері Його піклування й турботу про людство. Раніше я цього не знав.) Дуже добре! Ви наступні. (Послухавши, я був дуже вражений. Раніше я читав Біблію, але я ніколи не мав такого досвіду, як сьогодні, коли Бог безпосередньо розбирає ці речі, щоб ми могли пізнати Його. Те, що Бог так провів нас до розуміння Біблії, дало мені можливість зрозуміти, що сутність Бога до розбещення людини була любов’ю й піклуванням про людство. Відколи людина стала розбещеною й до нинішніх останніх днів, навіть незважаючи на праведний Божий характер, Його любов і піклування залишаються незмінними. Це свідчить про те, що сутність Божої любові ніколи не міняється від створення світу й дотепер, незалежно від того, чи розбещена людина.) (Сьогодні я побачив, що сутність Бога не зміниться через зміну часу або місця Його роботи. Я також побачив, що незалежно від того, створює Бог світ або знищує його після того, як людина розбещується, усе, що Він робить, має смисл і містить Його характер. Таким чином, я побачив, що Божа любов нескінченна й незмірна, а також, як згадували інші брати й сестри, я побачив Боже піклування й милосердя щодо людства, коли Він знищив світ.) (Це були речі, про які я справді раніше не знав. Після сьогоднішнього слухання я відчуваю, що Бог справді переконливий, справді гідний довіри, що в Нього варто вірити й що Він дійсно існує. Я можу щиро оцінити у своєму серці, що Божий характер і любов дійсно настільки конкретні. Таке відчуття я маю після сьогоднішнього слухання.) Чудово! Схоже, ви всі пройнялися почутим.

Чи помітили ви щось в усіх біблійних віршах, включно з усіма біблійними історіями, про які ми сьогодні спілкувалися? Чи використовував Бог коли-небудь Свою власну мову, щоб висловити власні думки чи пояснити Свою любов і піклування про людство? Чи є запис про те, як Він простою мовою заявляє, наскільки Він турбується про людство чи любить його? Ні. Хіба це не так? Серед вас так багато тих, хто читав Біблію чи інші книги, крім Біблії. Чи хтось із вас бачив такі слова? Відповідь – безперечно ні! Тобто в записах Біблії, включно зі словами Бога й документуванням Його роботи, Бог ніколи, у жодну епоху або період не використовував Свої власні методи для опису Своїх почуттів або виявлення Своєї любові й піклування про людство, і так само Бог ніколи не використовував мову або якісь дії для передачі Своїх почуттів і емоцій – хіба це не факт? Чому Я це кажу? Чому Я маю про це згадати? Причина в тому, що в цьому теж утілюється Божа краса та Його характер.

Бог створив людство; незалежно від того, чи люди розбещені, чи йдуть за Ним, Бог ставиться до них як до Своїх найдорожчих близьких – або, як сказали б людські істоти, як до Своїх найрідніших, – а не як до Своїх іграшок. Хоча Бог каже, що Він – Творець, а людина – Його творіння, що може звучати так, наче між ними незначна різниця в ранзі, але реальність така, що все зроблене Богом для людства набагато перевищує подібні стосунки. Бог любить людство, піклується про людство, виявляє турботу про людство, а також постійно й невпинно забезпечує людство. Він ніколи не відчуває у Своєму серці, що це додаткова робота чи щось таке, що заслуговує на велику похвалу. Він також не відчуває, ніби, спасаючи людство, постачаючи його й даруючи йому все, Він робить людству величезне благодіяння. Він просто тихо й мовчазно забезпечує людство – по-Своєму, через Свою сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Скільки б забезпечення та скільки б допомоги людство не отримувало від Нього, Бог ніколи не думає й не намагається поставити Собі це в заслугу. Це визначається сутністю Бога, і саме це є істинним виявленням Божого характеру. Ось чому ні в Біблії, ні в інших книгах ми ніколи не бачимо, щоб Бог висловлював Свої думки, і ми ніколи не бачимо, щоб Бог описував чи оголошував людям, чому Він це робить або чому Він так піклується про людство, і щоб Він це робив, аби змусити людей бути Йому вдячними та хвалити Його. Навіть коли Він страждає, коли Його серце розривається від болю, Він ніколи не забуває про Свою відповідальність перед людством і про Свою турботу про людство; і все це – поки Він переносить цей біль і страждання на самоті, у мовчанні. Навпаки, Бог продовжує забезпечувати людство, як Він завжди це робив. Хоча людство часто хвалить Бога або свідчить про Нього, Бог нічого цього не вимагає. Причина цього в тому, що Бог завжди робить добро для людства без наміру отримати за це подяку чи відплату. З іншого боку, ті, хто вміє Бога боятися, а від злого втікати, ті, хто вміє справді йти за Богом, слухати Його й бути Йому вірним, і ті, хто вміє Його слухатися, – це ті люди, які часто отримуватимуть Божі благословення, і Бог даруватиме такі благословення беззастережно. Ба більше, благословення, які люди отримують від Бога, часто виходять за межі їхньої уяви, а також за межі всього, що людські істоти можуть виправдати зробленими справами чи заплаченою ціною. Коли людство втішається Божими благословеннями, хіба комусь є діло до того, що робить Бог? Чи хтось проявляє якусь турботу про те, як почувається Бог? Чи намагається хтось оцінити біль Бога? Відповідь – категоричне «ні»! Чи може якась людська істота, зокрема й Ной, оцінити біль, який Бог відчував у той момент? Чи може хтось збагнути, навіщо Богу було укладати такий заповіт? Не може! Людство не цінує Божого болю не тому, що не може зрозуміти Божого болю, і не через відстань між Богом і людиною чи різницю в їхньому статусі; натомість причина в тому, що людству взагалі немає діла до жодних Божих почуттів. Людство думає, що Бог незалежний – що Бог не потребує, аби люди піклувалися про Нього, розуміли Його чи виявляли до Нього увагу. Бог є Бог, тому Він не має болю, не має емоцій; Він не стане сумувати, Він не відчуває смутку, Він навіть не плаче. Бог є Бог, тож Йому не потрібно жодних емоційних проявів і не потрібно ніякої емоційної розради. Якщо ж за певних обставин Йому все-таки це знадобиться, то Він зможе впоратися сам і не потребуватиме ніякої допомоги від людства. І навпаки, це саме слабкі, незрілі люди потребують Божої розради, забезпечення, підбадьорення та навіть того, щоб Він утішав їхні емоції завжди й усюди. Такі речі криються глибоко в серцях людства: це людина слабка; вона потребує, щоб Бог усіляко нею опікувався, вона заслуговує на всю турботу, яку отримує від Бога, і вона повинна вимагати від Бога всього, що, на її думку, має їй належати. А Бог – сильний; у Нього є все, і Він повинен бути опікуном людства й дарувальником благословень. Оскільки Він уже Бог, Він всемогутній і ніколи нічого не потребує від людей.

Оскільки людина не звертає уваги на жодне з Божих одкровень, вона ніколи не відчувала ні Божого смутку, ні Божого болю, ні Божої радості. Але навпаки, Бог знає всі людські прояви як свої п’ять пальців. Бог забезпечує потреби кожного завжди й усюди, спостерігаючи за мінливими думками кожної людини й таким чином утішаючи й напучуючи її, направляючи й освічуючи її. З точки зору всього того, що Бог зробив із людством, і всіх тих цін, які Він за це заплатив, чи можуть люди знайти в Біблії або в будь-чому сказаному Богом до цього часу уривок, у якому чітко стверджується, що Бог чогось вимагатиме від людини? Ні! Навпаки, як би люди не ігнорували Боже мислення, Він усе одно послідовно веде людство, послідовно забезпечує людство й допомагає йому, щоб воно могло йти Божим шляхом, аби досягти прекрасного місця призначення, яке Він приготував для людства. Коли йдеться про Бога, про те, Хто Він є і чим володіє, Його благодать, Його милість і всі Його нагороди будуть беззастережно даровані тим, хто любить Його та слідує за Ним. Але Він ніколи нікому не відкриває ні пережитого болю, ні Свого душевного стану, і Він ніколи не скаржиться на те, що хтось не був уважним до Нього чи не знав Його волі. Він просто мовчки все це переносить, чекаючи того дня, коли людство буде здатне зрозуміти.

Чому Я тут про це говорю? Що ви бачите з того, що Я сказав? У Божій сутності й характері є щось, чого аж надто легко не помітити, щось, чим володіє тільки Бог і ніхто з людей, зокрема й тих, кого інші вважають великими людьми, добрими людьми чи Богом їхньої уяви. Що це? Божа самовідданість. Говорячи про самовідданість, ти можеш думати, що ти теж дуже самовідданий, бо коли йдеться про твоїх дітей, ти ніколи з ними не торгуєшся й не сперечаєшся, або ти думаєш, що ти також дуже самовідданий, коли йдеться про твоїх батьків. Що б ти не думав, принаймні ти маєш уявлення про слово «самовідданий» і вважаєш, що воно позитивне та що бути самовідданою людиною дуже благородно. Коли ти самовідданий, ти високо себе цінуєш. Але немає нікого, хто міг би побачити самовідданість Бога в усьому серед людей, подій, об’єктів і в Його роботі. Чому це так? Бо людина занадто себелюбна! Чому Я це кажу? Людство живе в матеріальному світі. Ти можеш слідувати за Богом, але ти ніколи не бачиш і не цінуєш того, як Бог забезпечує тебе, любить тебе й турбується про тебе. То що ж ти бачиш? Ти бачиш своїх кровних родичів, які тебе люблять або балують. Ти бачиш те, що корисно твоїй плоті, ти піклуєшся про людей і речі, які ти любиш. Це так звана людська самовідданість. Однак такі «самовіддані» люди ніколи не турбуються про Бога, який дає їм життя. На відміну від Божої, людська самовідданість стає себелюбною й підлою. Самовідданість, у яку вірить людина, порожня й нереалістична, підроблена, несумісна з Богом і не має з Ним нічого спільного. Самовідданість людини – для самої людини, тоді як самовідданість Бога є справжнім виявленням Його сутності. Саме завдяки Божій самовідданості людина постійно отримує від Нього забезпечення. Можливо, вас не надто глибоко зачіпає тема, про яку Я сьогодні говорю, і ви просто киваєте на знак схвалення, але коли ти спробуєш оцінити Боже серце у своєму серці, то мимоволі відкриєш таке: серед усіх людей, подій і об’єктів, які ти можеш відчувати в цьому світі, лише Божа самовідданість є реальною й конкретною, бо лише Божа любов до тебе є безумовною й бездоганною. Будь-чия так звана самовідданість, окрім Божої, є вдаваною, поверховою, несправжньою; вона має мету, певні наміри, передбачає торги та не витримує жодних випробувань. Можна навіть сказати, що вона брудна й огидна. Чи ви згодні з цими словами?

Я знаю, що ви дуже мало знайомі з цими темами, і вам потрібно трохи часу, щоб вони засвоїлися, перш ніж ви зможете їх по-справжньому зрозуміти. Що менше ви знайомі з цими питаннями й темами, то більше це свідчить про те, що цих тем бракує у вашому серці. Якби Я ніколи не згадував про ці теми, чи знав би хтось із вас щось про них? Я думаю, що ви б ніколи не пізнали їх. Це безперечно. Незалежно від того, скільки ви можете осягнути чи зрозуміти, ці теми, про які Я говорю, – це, якщо коротко, те, чого людям бракує найбільше та про що вони повинні знати найбільше. Ці теми дуже важливі для кожного – вони дорогоцінні, і вони є життям, і вони є тим, чим ви повинні володіти для подальшої дороги. Без цих слів як дороговказу, без твого розуміння Божого характеру й сутності ти завжди носитимеш у собі знак питання, коли йдеться про Бога. Як ти можеш правильно вірити в Бога, якщо навіть не розумієш Його? Ти нічого не знаєш про Божі емоції, Його волю, Його душевний стан, про що Він думає, що Його засмучує, а що радує, – то як же ти можеш бути уважним до Божого серця?

Щоразу, коли Бог засмучується, Він стикається з людством, яке не звертає на Нього жодної уваги, з людством, яке слідує за Ним і стверджує, що любить Його, але повністю нехтує Його почуттями. Як Його серце може не боліти? У Божій роботі управління Він щиро виконує Свою роботу над кожною людиною та говорить до неї, і Він дивиться їй у вічі без застережень і ховання; але, навпаки, кожна людина, яка слідує за Ним, закрита перед Ним, і ніхто не бажає сам докладати зусиль, щоб наближатися до Нього, розуміти Його серце чи зважати на Його почуття. Навіть ті, хто бажає стати близьким Богу, не хочуть приступити до Нього, бути уважними до Його серця чи спробувати зрозуміти Його. Коли Бог радісний і щасливий, Він не має з ким розділити своє щастя. Коли люди не розуміють Бога, нікому втішити Його зранене серце. Коли Його серце болить, немає жодної людини, готової дати Йому довіритися їй. За ці тисячі років Божої роботи управління не було нікого, хто розумів би Божі емоції, не було нікого, хто осягав або цінував би їх, не кажучи вже про тих, хто міг би стояти поруч із Богом, щоб розділити Його радощі та смуток. Бог самотній. Він самотній! Бог самотній не тільки тому, що проти Нього виступає розбещене людство, але більше тому, що ті, хто прагне бути духовним, хто прагне пізнати Бога та зрозуміти Його, і навіть ті, хто готовий повністю присвятити Богові все своє життя, також не знають Його думок, не розуміють Його характеру та Його емоцій.

Наприкінці історії Ноя ми бачимо, що Бог використав незвичний для того часу спосіб вираження Своїх почуттів. Це був дуже особливий спосіб: укласти з людиною заповіт, який проголошував кінець Божого знищення світу потопом. На перший погляд, укладення заповіту може здатися звичайнісінькою справою. Це не що інше, як використання слів, аби зв’язати дві сторони зобов’язаннями та не дати їм порушити домовленість, щоб захистити інтереси обох сторін. За формою це дуже звичайна річ, але, судячи з мотивів і наміру Бога в цьому ділі, це справжнє виявлення Божого характеру та душевного стану. Якщо ти просто відкинеш ці слова та проігноруєш їх, якщо Я ніколи не скажу тобі правду про суще, то людство дійсно ніколи не дізнається, як мислить Бог. Можливо, у твоїй уяві Бог усміхався, укладаючи цей заповіт, або, можливо, Його обличчя було серйозним, але незалежно від того, який найзвичайніший вираз обличчя Бога уявляють люди, ніхто б не зміг побачити Боже серце чи Його біль, не кажучи вже про Його самотність. Ніхто не може змусити Бога довіряти йому, або бути гідним Божої довіри, або бути тим, кому Він може висловити Свої думки чи довірити Свій біль. Ось чому Бог не мав іншого вибору, крім зробити так. На перший погляд, Богу було легко попрощатися з людством, яким воно було, вирішити проблему минулого та довершити Своє знищення світу потопом. Однак Бог поховав біль від цього моменту глибоко у Своєму серці. У той час, коли Бог не мав кому довіритися, Він уклав угоду з людством, сказавши їм, що більше не знищить світ потопом. Коли з’являлася веселка, це мало нагадувати людям, що таке колись сталося, і застерігати їх утримуватися від зла. Навіть у такому болісному стані Бог не забув про людство й усе одно так багато турбувався про нього. Хіба це не Божа любов і самовідданість? Але про що думають люди, коли страждають? Хіба не тоді вони потребують Бога найбільше? У такі моменти люди завжди тягнуть до себе Бога, щоб Він міг їх розрадити. Коли б то не було, Бог ніколи не підведе людей, і Він завжди дасть людям змогу вийти зі скрутного становища та жити у світлі. Хоча Бог так забезпечує людство, у людському серці Бог – не що інше, як заспокійлива пігулка, тонізуючий засіб для розради. Коли Бог страждає, коли Його серце зранене, мати створену істоту чи будь-яку людину, яка б складала Йому компанію чи втішала Його, безсумнівно, було б для Бога просто навіженим бажанням. Людина ніколи не зважає на Божі почуття, тому Бог ніколи не просить і не очікує, що хтось зможе Його втішити. Він просто використовує Свої власні методи, щоб висловити свій настрій. Люди не думають, що Богу дуже тяжко пережити якісь страждання, але тільки тоді, коли ти дійсно намагаєшся зрозуміти Бога, коли ти можеш по-справжньому оцінити щирі наміри Бога в усьому, що Він робить, ти можеш відчути Божу велич і Його самовідданість. Навіть хоча Бог уклав заповіт із людством за допомогою веселки, Він ніколи нікому не говорив, чому Він це зробив – чому Він уклав цей заповіт, – тобто Він ніколи нікому не говорив Своїх справжніх думок. Це пояснюється тим, що ніхто не може осягнути глибину любові Бога до людства, яке Він створив Своїми власними руками, а також ніхто не може оцінити, наскільки великого болю зазнало Його серце, коли Він знищував людство. Тож навіть якби Він сказав людям, що відчував, вони не змогли б прийняти цю довіру. Хоч Йому й болить, Він усе одно продовжує працювати над наступним етапом Своєї роботи. Бог завжди віддає людству все найкраще у Собі й у світі, а Сам тихо терпить усі страждання. Бог ніколи не виявляє цих страждань відкрито. Натомість Він терпить їх і мовчки чекає. Божа витривалість не холодна, не заціпеніла й не безпорадна, і вона не є ознакою слабкості. Натомість Божа любов і сутність завжди були самовідданими. Це природне виявлення Його сутності та характеру, а також справжнє втілення ідентичності Бога як істинного Творця.

Після цих Моїх слів дехто може неправильно зрозуміти, що Я маю на увазі, і подумати. «Невже опис почуттів Бога в таких подробицях, з такою сенсуальністю мав на меті викликати у людей жалість до Бога?» Чи такий намір стоїть за цими словами? (Ні.) Єдина мета, з якою Я говорю ці речі, полягає в тому, щоб ви краще пізнали Бога, зрозуміли Його незліченні аспекти, зрозуміли Його емоції, оцінили, що сутність і характер Бога конкретно і потроху виявляються в Його роботі, на противагу зображенню в пустих людських словах, буквах і вченнях або в уяві людей. Тобто Бог і Божа сутність насправді існують – це не картини й не плоди уяви, вони не створені людиною й точно не вигадані людиною. Зараз ви це усвідомлюєте? Якщо ви це усвідомлюєте, то Мої сьогоднішні слова досягли своєї мети.

Сьогодні ми обговорили три теми. Я думаю, що всі набули багато користі від нашого спілкування на ці три теми. Я можу з упевненістю сказати, що за ці три теми думки Бога, які Я описував, і характер та сутність Бога, про які Я згадував, змінили людські уявлення про Бога та розуміння Бога, навіть змінили віру кожного в Бога, ба більше – змінили образ Бога, яким кожен захоплюється у своєму серці. Хай там що, Я сподіваюся, що те, що ви дізналися про Божий характер із цих двох розділів Біблії, принесе вам користь, і Я сподіваюся, що після повернення ви спробуєте більше над цим замислитися. На цьому сьогоднішню зустріч завершено. До побачення!

4 листопада 2013 року