Бог – джерело життя для всього сущого (IV)

Сьогодні ми спілкуємося на особливу тему. У кожної віруючої людини є лише дві головні речі, які необхідно пізнати, пережити й зрозуміти. Що це за дві речі? Перша – це особисте входження в життя, а друга пов’язана з пізнанням Бога. Що стосується теми, на яку ми останнім часом спілкувалися, теми пізнання Бога: чи вважаєте ви, що воно досяжне? Справедливо буде сказати, що для більшості людей воно справді поза межами досяжності. Можливо, вас не переконують Мої слова, але чому Я це говорю? Я говорю це тому, що коли ви слухали Мене раніше, незалежно від того, як Я говорив і якими словами, ви були як буквально, так і теоретично спроможні зрозуміти, про що йшлось у цих словах. Однак для вас усіх дуже серйозною проблемою було те, що ви не розуміли, чому Я говорив такі речі й висловлювався на такі теми. У цьому і є суть справи. Отже, хоча те, що ви почули ці речі, дещо доповнило й збагатило ваше розуміння Бога та Його діянь, ви все одно відчуваєте, що пізнання Бога вимагає великих зусиль. Тобто, почувши те, що Я говорю, більшість із вас не розуміє, чому Я це сказав і як це пов’язано з пізнанням Бога. Причина того, що ви не можете зрозуміти, як це пов’язано з пізнанням Бога, полягає в тому, що ваш життєвий досвід занадто поверховий. Якщо знання й досвід людей щодо Божих слів залишатимуться на дуже неглибокому рівні, то більша частина людського знання про Нього буде невизначеною й абстрактною; усе воно буде загальним, доктринальним і теоретичним. У теорії воно може виглядати чи звучати логічно й розумно, але знання про Бога, яке виходить із вуст більшості людей, насправді пусте. А чому Я кажу, що воно пусте? Причина в тому, що в тебе насправді немає чіткого розуміння щодо правдивості й точності того, що ти сам кажеш про пізнання Бога. Отже, незважаючи на те, що більшість людей чула багато інформації та тем про пізнання Бога, знання людей про Бога ще не вийшло за межі теорії та невизначеного, абстрактного вчення. Як же тоді вирішити цю проблему? Чи ви колись над цим замислювалися? Якщо певна людина не шукає істини, чи може вона бути наділена реальністю? Якщо певна людина не шукає істини, то вона, безперечно, позбавлена реальності, а отже, точно не має ні знання, ні досвіду Божих слів. Чи може той, хто не розуміє Божих слів, знати Бога? Категорично ні; ці дві речі взаємопов’язані. Тому більшість людей каже: «Чому пізнати Бога так важко? Коли я розмовляю про пізнання себе, то можу говорити годинами, але коли йдеться про пізнання Бога, то мені бракує слів. Навіть коли я можу трохи сказати на цю тему, мої слова звучать вимушено й нудно. Коли я чую, як говорю їх, вони навіть звучать незграбно». Це і є джерело. Якщо тобі здається, що пізнавати Бога занадто складно, що Його пізнання вимагає багато зусиль або що в тебе немає тем для розмови й тобі не спадає на думку нічого справжнього для спілкування, яке принесло б користь і іншим, і тобі, то це свідчить про те, що ти не є людиною, яка відчула Божі слова на власному досвіді. Що таке Божі слова? Хіба Його слова – не прояви того, Хто є Бог і чим володіє? Якщо ти не пережив Божих слів на власному досвіді, хіба ти можеш щось знати про те, Хто Він є і чим володіє? Звісно, що ні. Усі ці речі взаємопов’язані. Якщо ти не маєш досвіду Божих слів, то ти не можеш зрозуміти Божу волю та не знаєш, який у Нього характер, що Він любить і чим гидує, які Його вимоги до людей, як Він ставиться до добрих, а як до злих; безумовно, усе це для тебе неоднозначно й неясно. Якщо ти віриш у Бога серед такої неясності, то коли ти заявляєш, що ти один із тих, хто шукає істину та слідує за Богом, чи такі заяви реалістичні? Ні, не реалістичні! Тому продовжмо спілкування про пізнання Бога.

Усім вам не терпиться почути тему сьогоднішнього спілкування, чи не так? Ця тема також пов’язана з питанням «Бог – джерело життя для всього сущого», яке ми нещодавно обговорювали. Ми багато говорили про питання «Бог – джерело життя для всього сущого», за допомогою різних засобів і ракурсів доносячи до людей інформацію про те, як Бог править усім, якими засобами Він це робить і за якими принципами Він керує всіма речами, щоб вони могли існувати на цій створеній Богом планеті. Ми також багато говорили про те, як Бог забезпечує людство: якими засобами Він це робить, якими життєвими середовищами Він забезпечує людей, якими засобами та з яких відправних точок Він забезпечує стабільне життєве середовище для людини. Хоча Я не говорив прямо про те, як Боже панування над усім сущим і його адміністрування пов’язані з Його управлінням, Я побічно говорив про причини, з яких Він адмініструє все суще саме так, а також про причини, з яких Він саме так забезпечує й живить людство. Усе це стосується Його управління. Зміст, про який ми говорили, дуже широкий: від макросередовища до набагато менших речей, таких як базові потреби та харчування людей; від того, як Бог править усіма речами та змушує їх функціонувати впорядковано, до правильного й належного життєвого середовища, яке Він створив для людей кожної раси, тощо. Весь цей обширний зміст стосується того, як люди живуть у плоті, тобто все це стосується речей матеріального світу, які видно неозброєним оком і які люди можуть відчувати, як-от гір, річок, океанів, рівнин тощо. Усе це речі, які можна побачити й до яких можна доторкнутися. Коли я говорю про повітря й температуру, ви можете безпосередньо відчувати у своєму подиху існування повітря, а своїм тілом – те, висока температура чи низька. Дерева, трава, птахи та звірі в лісах, те, що літає в повітрі й ходить по землі, і різні звірятка, які вилазять із нір, – усе це люди можуть бачити на власні очі й чути на власні вуха. Хоча сфера, якої торкаються всі ці речі, досить обширна, з усього, що створив Бог, вони представляють лише матеріальний світ. Матеріальні речі – це те, що людина може бачити й відчувати, тобто коли ти їх торкаєшся, то відчуваєш їх, а коли твої очі їх бачать, твій мозок дає тобі образ, картинку. Це речі, які є реальними й дійсними; для тебе вони не абстрактні, а мають форму. Вони можуть бути квадратними чи круглими, високими чи низькими, і кожен предмет справляє на тебе інше враження. Усі ці речі представляють той матеріальний аспект творіння. Отже, що для Бога включають у себе слова «все суще» у фразі «Боже панування над усім сущим»? Усе суще – це не просто речі, які людина може бачити та яких може торкатися; крім того, це й усе невидиме та невідчутне. Це одне з істинних значень Божого панування над усім сущим. Хоча такі речі й невидимі та невідчутні для людей, для Бога вони дійсно існують, поки Він може спостерігати їх Своїми очима та поки вони належать до сфери Його володарювання. Незважаючи на той факт, що вони абстрактні, немислимі, – ба більше, і невидимі, і невідчутні для людини, – для Бога вони дійсно, насправді існують. Це ще один світ серед усього того, чим править Бог, і це ще одна частина обсягу всього того, над чим Він панує. Це і є тема сьогоднішнього спілкування: як Бог править і розпоряджається духовним світом. Оскільки ця тема охоплює те, як Бог править і управляє всім сущим, вона стосується світу поза матеріальним світом, – духовного світу, – тож нам конче необхідно її зрозуміти. Тільки після того, як люди поспілкуються про цей зміст і зрозуміють його, вони зможуть по-справжньому осягнути істинне значення слів «Бог – джерело життя для всього сущого». Це і є причина, з якої ми обговоримо цю тему; її мета – завершити розгляд питання «Бог править усім сущим, і Бог управляє всім сущим». Можливо, коли ви почуєте цю тему, вона здасться вам дивною чи незбагненною, але як би ви не почувалися, ви повинні отримати певне розуміння цієї теми, оскільки духовний світ – одна із частин усього того, чим править Бог. Щойно ви це зробите, ви глибше оціните, зрозумієте й пізнаєте фразу «Бог – джерело життя для всього сущого».

Як Бог править і розпоряджається духовним світом

Коли люди не розуміють певних речей або явищ у матеріальному світі, вони можуть дізнатися про походження та передісторію цих речей, пошукавши відповідну інформацію чи скориставшись різноманітними каналами. Але коли йдеться про інший світ, про який ми сьогодні говоримо, – духовний світ, який існує поза межами матеріального світу, – у людей немає жодних засобів і каналів, аби хоч щось про нього дізнатися. Чому Я це кажу? Я це кажу, бо у світі людства все, що належить до матеріального світу, невіддільне від фізичного існування людини, а люди відчувають, ніби все, що належить до матеріального світу, невіддільне від їхнього фізичного проживання та фізичного життя, і тому більшість людей усвідомлює чи бачить тільки ті матеріальні речі перед очима, які для них видимі. Проте коли йдеться про духовний світ, – тобто про все, що належить до того іншого світу, – справедливо буде сказати, що більшість людей не вірить. Адже люди не можуть його побачити та вважають, що немає потреби ні розуміти його, ні щось про нього знати, не кажучи вже про те, що духовний світ зовсім інший, ніж матеріальний, і з точки зору Бога він відкритий, хоча для людей він таємний і закритий, – і тому людям дуже важко знайти шлях до розуміння різних аспектів цього світу. Різні аспекти духовного світу, про які Я збираюся поговорити, стосуються лише Божого адміністрування й володарювання; Я не відкрию жодних таємниць і не розповім вам жодних секретів, про які вам хочеться дізнатися. Оскільки це стосується Божого володарювання, Божого адміністрування та Божого забезпечення, Я поговорю тільки про ту частину, яку вам необхідно знати.

Спершу дайте-но Я спитаю вас: що таке духовний світ у вашому розумінні? Якщо говорити широко, то це світ за межами матеріального, світ, невидимий і невідчутний для людей. Але яким мав би бути духовний світ у вашій уяві? Можливо, ви не здатні про це помислити, бо не можете його побачити. Проте коли ви чуєте якісь легенди, то все одно думаєте про цей світ і не можете зупинити свої думки. Чому Я це кажу? З багатьма людьми в молодості буває таке: коли хтось розповідає їм страшну історію, як-от про привидів або душі, то вони жахаються до нестями. Чому саме їм лячно? Тому що люди уявляють собі ці речі; хоч вони їх і не бачать, але все одно їм здається, ніби вони повсюди в їхніх кімнатах, у якомусь потаємному чи темному кутку, і від цього люди так лякаються, що не наважуються лягти спати. Вони страшенно бояться залишатися в кімнаті самі чи виходити на подвір’я наодинці, особливо вночі. Це духовний світ вашої уяви, і це світ, який люди вважають страшним. Кожна людина певною мірою уявляє його собі та може його трохи відчути – це факт.

Почнімо з обговорення духовного світу. Що це таке? Поясню вам коротко та просто: духовний світ – це важливе місце, яке відрізняється від світу матеріального. Чому Я говорю, що він важливий? Про це ми ще поговоримо докладно. Існування духовного світу нерозривно пов’язане з матеріальним світом людства. Він відіграє провідну роль у циклі людського життя і смерті в Божому пануванні над усім сущим; це його роль, і це одна з причин, чому його існування важливе. Оскільки це місце невловиме для п’яти почуттів, ніхто не може точно судити про те, існує духовний світ чи ні. Його різноманітні рушійні сили тісно пов’язані з людським існуванням, унаслідок чого порядок життя людства також зазнає величезного впливу духовного світу. Це стосується Божого володарювання чи ні? Стосується. Коли Я це кажу, ви розумієте, чому Я говорю на цю тему: бо вона стосується Божого володарювання, а також Його адміністрування. У такому світі, невидимому для людей, кожен його небесний указ, постанова й адміністративна система набагато вищі від законів і систем будь-якої нації матеріального світу, і жодна істота, що живе в цьому світі, не наважиться їх ні оспорювати, ні порушувати. Чи стосується це Божого володарювання й адміністрування? У духовному світі існують чіткі адміністративні постанови, чіткі небесні укази, чіткі статути. Служителі на різних рівнях і в різних сферах неухильно виконують свої обов’язки й дотримуються правил і норм, бо усвідомлюють, яким буде наслідок порушення небесного указу; вони чітко знають, як Бог карає зло й винагороджує добро, як Він адмініструє все суще та править ним. Більше того, вони чітко бачать, як Він виконує Свої небесні укази та статути. Чи відрізняються вони від матеріального світу, населеного людством? Вони справді колосально відрізняються. Духовний світ – це світ, абсолютно відмінний від матеріального. З огляду на існування небесних указів і статутів це стосується Божого володарювання й адміністрування, ба більше – Його характеру, а також того, Хто Він є і чим володіє. Тепер, коли ви це почули, хіба вам не здається, що Мені вкрай необхідно поговорити на цю тему? Хіба ви не бажаєте пізнати закладені в ній таємниці? (Так, бажаємо.) Таким є поняття духовного світу. Хоча він співіснує з матеріальним світом і водночас підлягає Божому адмініструванню й володарюванню, але в цьому світі Боже адміністрування та володарювання набагато суворіші, ніж у матеріальному. Якщо говорити про деталі, то слід почати з того, як духовний світ відповідає за роботу циклу життя і смерті людства, бо це основна частина роботи істот духовного світу.

Я поділяю всіх людей серед людства на три типи. Перший – це безбожники, тобто ті, хто не має релігійних переконань. Такі люди звуться безбожниками. Переважна більшість безбожників вірить тільки в гроші; вони матеріалісти, які відстоюють лише власні інтереси та вірять лише в матеріальний світ – вони не вірять ні в цикл життя і смерті, ні в те, що говориться про божества та привидів. Я зараховую цих людей до категорії безбожників, і вони належать до першого типу. Другий тип охоплює всіляких віруючих людей, окрім безбожників. Я поділяю цих віруючих людей серед людства на кілька основних груп: перша – іудеї, друга – католики, третя – християни, четверта – мусульмани, а п’ята – буддисти; їх п’ять різновидів. Ось які бувають різновиди віруючих людей. До третього типу належать ті, хто вірить у Бога, а з ними й ви теж. Такі віруючі – це ті, хто сьогодні слідує за Богом. Ці люди діляться на два різновиди: обрані Богом люди та прислужники. Ці основні типи чітко розмежовані. Отже, тепер ви здатні чітко розрізняти типи й ранги людей у своїй свідомості, чи не так? Перший тип становлять безбожники, і Я вже говорив, хто вони такі. Чи вважаються безбожниками ті, хто вірить у Старця Небесного? Багато безбожників вірить лише в Старця Небесного; вони вірять, що ця сутність контролює вітер, дощ, грім і все таке інше, покладаються на неї при сівбі та зборі врожаю, – але коли заходить мова про віру в Бога, вони не бажають у Нього вірити. Чи можна це назвати вірою? Такі люди належать до безбожників. Ви ж це розумієте? Не плутайте ці категорії. Другий тип – це люди віруючі, а третій тип – це ті, хто наразі слідує за Богом. Чому ж Я розділив усіх людей на ці типи? (Тому що в різних типів людей різні кінці та місця призначення.) Це один з аспектів. Коли ці різні раси й типи людей повернуться в духовний світ, кожен із них матиме своє місце призначення та буде підпорядкований різним законам циклу життя і смерті, і саме тому Я розділив людей на ці основні типи.

1.1. Цикл життя і смерті безбожників

Почнімо із циклу життя і смерті безбожників. Після смерті людину забирає служитель із духовного світу. Яку саме частину людини він забирає? Не її плоть, а душу. Коли забирають душу, людина прибуває в спеціальне місце – установу духовного світу, яка приймає душі щойно померлих людей. Це перше місце, куди людина потрапляє після смерті, воно чуже для її душі. Коли вона потрапляє в це місце, службовець проводить перші перевірки, підтверджуючи її ім’я, адресу, вік, а також увесь її життєвий досвід. Усе, що людина робила за життя, записується в книгу та перевіряється на достовірність. Коли всі перевірки завершено, за поведінкою та вчинками людини протягом усього її життя визначається, чи буде вона покарана, а чи продовжить перевтілюватися в людину, що і є першою стадією. Чи страшна ця перша стадія? Не дуже, адже відбулося тільки те, що людина прибула в темне й незнайоме місце.

Якщо вона за життя наробила чимало поганого та накоїла багато нечестивих учинків, то на другій стадії цю людину заберуть у місце покарання, де з нею будуть мати справу. Це буде місце, яке спеціально використовується для покарання людей. Те, як конкретно людина буде покарана, залежить від того, які гріхи вона скоїла та скільки нечестивих справ учинила перед смертю, – це перша ситуація, що виникає на цій другій стадії. Через погані справи та зло, які люди вчинили до своєї смерті, коли вони знову народжуються в матеріальному світі вже після покарання, хтось повторно перевтілюється в людину, а хтось стає твариною. Тобто після того, як людина повертається в духовний світ, вона несе покарання за скоєне зло; більше того, за зроблені нею нечестиві справи вона, ймовірно, у наступному житті перевтілиться не в людину, а у тварину. До тварин, однією з яких вона може стати, належать корови, коні, свині, собаки. Дехто може переродитись у птахів, качок або гусок… Люди, перевтілені у тварин, після наступної смерті повернуться в духовний світ. Як і раніше, у духовному світі на основі їхньої поведінки до смерті буде вирішено, у людину буде їхнє наступне перевтілення чи ні. Більшість людей коїть забагато зла, і їхні гріхи занадто тяжкі, тому їм доводиться втілюватись у тварин від семи до дванадцяти разів. Від семи до дванадцяти – хіба це не страшно? (Це страшно.) Що вас страшить? Коли людина стає твариною, це моторошно. А для людини що найболючіше в тому, щоб стати твариною? Не мати мови, уміти робити лише те, що роблять тварини, і їсти ту їжу, яку їдять тварини, мати тільки прості думки, просте мислення й мову тіла тварини, не вміти ходити прямо та не мати змоги спілкуватися з людьми, а ще той факт, що жодна поведінка чи діяльність людей ніяк не пов’язана з тваринами. Тобто бути саме твариною з усього сущого означає бути найнижчим з усіх живих істот і передбачає набагато більше страждань, ніж бути людиною. Це один з аспектів покарання духовним світом тих, хто вчинив багато зла та скоїв великі гріхи. Що ж до суворості їхнього покарання, то це вирішується залежно від того, якою твариною стає людина. Наприклад, чи бути свинею краще, ніж собакою? Свиня живе краще чи гірше, ніж собака? Гірше, чи не так? Якщо люди стануть коровами чи кіньми, краще вони житимуть чи гірше, ніж якби вони переродились у свиней? (Краще.) Чи буде людині комфортніше, якщо вона переродиться в кота? Вона все одно буде твариною, а бути котом набагато легше, ніж коровою чи конем, бо більшу частину свого часу коти можуть ледарювати й дрімати. Стати коровою чи конем означає більше працювати. Тож якщо людина перевтілюється в корову чи коня, їй доводиться тяжко працювати – це подібно до суворого покарання. Стати собакою було б трохи краще, ніж коровою чи конем, тому що в собак тісніші стосунки з господарем. Деякі собаки, проживши кілька років у ролі домашніх улюбленців, здатні розуміти багато з того, що говорить господар. Іноді собака може підлаштовуватися під настрій і вимоги свого господаря, і тоді господар краще до неї ставиться, і собака краще їсть і п’є, а коли їй боляче, за нею більше доглядають. Хіба в такому разі собака не тішиться щасливим життям? Отже, бути собакою краще, ніж коровою чи конем. При цьому тяжкість покарання людини визначає, скільки разів вона перевтілюється у тварину та в яку саме.

Багато людей за життя накоїло численних гріхів, тому декого карають тим, що йому доводиться перевтілюватись у тварин по сім-дванадцять життів. Повернувшись у духовний світ після достатньої кількості покарань, люди потрапляють в інше місце – туди, де перебувають різні вже покарані душі того типу, який готується до перевтілення в людей. У цьому місці кожна душа класифікується за типом відповідно до того, у якій сім’ї вона народиться, яку роль відіграватиме після перевтілення тощо. Наприклад, хтось, прийшовши в цей світ, стане співаком, тому його поміщають до співаків; хтось, прийшовши в цей світ, стане бізнесменом, тому його поміщають до бізнесменів; а якщо хтось, відродившись людиною, стане науковим дослідником, то його поміщають до наукових дослідників. Після розподілу кожного з них відправляють відповідно до різного часу та призначеної дати, так само як люди в наші дні відправляють електронні листи. На цьому завершується один цикл життя і смерті. Повний процес охоплює час від того дня, коли людина прибуває в духовний світ, і до кінця її покарання чи до того, як вона багато разів перевтілиться у тварину та почне готуватися до перевтілення в людину.

Що ж до тих, хто відбув покарання та не перевтілюється у тварину, то чи швидко вони відправляться в матеріальний світ, щоб утілитись у людей? Або ж скільки мине часу, перш ніж вони зможуть опинитися серед людей? З якою частотою це може відбуватися? На це є часові обмеження. Усе, що відбувається в духовному світі, підпорядковане чітким часовим обмеженням і правилам – ви їх зрозумієте, якщо Я поясню в числах. Якщо людині належить перевтілитись упродовж короткого строку, то коли вона помирає, усе вже готово до того, щоб вона знову втілилась у людину. Найкоротший час, за який це може статися, – три дні. Для когось це буде три місяці, для когось – три роки, для когось – тридцять років, для когось – триста років і таке інше. Що ж можна сказати про ці часові правила та в чому їхня специфіка? Вони ґрунтуються на тому, що потрібно від душі матеріальному, людському світу, і на ролі, яку душа покликана відігравати в цьому світі. Коли люди перевтілюються у звичайних людей, то більшість із них перероджується дуже швидко, бо світ людей має в таких звичайних людях нагальну потребу, – і вже за три дні вони знову відправляються в сім’ю, зовсім не схожу на ту, у якій були перед смертю. Однак є й такі, що відіграють у цьому світі особливу роль. Слово «особлива» означає, що в людському світі немає великого попиту на цих людей; для виконання такої ролі потрібно не дуже багато людей, тому на їхнє перевтілення може піти й триста років. Інакше кажучи, ця душа приходитиме лише раз на кожні триста років, а то й навіть лише раз на три тисячі. Чому так? Це пов’язано з тим фактом, що за триста чи за три тисячі років у людському світі не виникає потреби в такій ролі, тому ці люди перебувають десь у духовному світі. Візьмімо, наприклад, Конфуція: він справив глибокий вплив на традиційну китайську культуру, і його прихід глибоко вплинув на культуру, знання, традиції й ідеологію людей того часу. Однак така людина потрібна не в кожну епоху, тому після смерті йому довелося залишатись у духовному світі триста чи й три тисячі років, чекаючи на перевтілення. Оскільки світ людей не мав потреби в такій людині, йому довелося чекати без діла, бо таких ролей, як у нього, було дуже мало, і для нього було обмаль роботи. Тож більшу частину цього часу Конфуція необхідно було тримати бездіяльним десь у духовному світі, щоб відправити його, щойно він знадобиться світу людей. Такими є часові правила духовного світу щодо частоти перевтілення більшості людей. Незалежно від того, звичайна людина чи особлива, у духовному світі є відповідні правила та належні практики проведення її перевтілення, і ці правила та практики послані Богом, а не визначаються й не контролюються якимось служителем або істотою духовного світу. Зараз ви це розумієте, так?

Для будь-якої душі її перевтілення, її роль у цьому житті, сім’я, у якій вона народиться, і те, яким буде її життя, тісно пов’язані з попереднім життям душі. У людський світ приходять найрізноманітніші люди, і вони грають різні ролі та виконують різні завдання. Що ж це за завдання? Хтось прийшов віддати борги: якщо в минулих життях ця людина завинила іншим забагато грошей, то в цьому житті вона приходить віддати борги. А є люди, які прийшли стягнути борги: у попередніх життях у них видурили забагато речей і забагато грошей; відтак, коли людина приходить у духовний світ, він відновлює справедливість і дає їй змогу стягнути борги в цьому житті. Деякі люди прийшли, щоб віддати борги вдячності: у попередньому житті – тобто в їхньому попередньому перевтіленні – хтось був до них добрим, тож, отримавши чудову можливість перевтілитись у цьому житті, людина перероджується, щоб відплатити цей борг вдячності. Інші ж відродилися для того, щоб забрати життя. Чиї життя вони забирають? Тих людей, які вбили їх у попередніх життях. Загалом теперішнє життя кожної людини має міцний зв’язок із її попередніми життями; цей зв’язок нерозривний. Тобто на теперішнє життя кожної людини дуже сильно впливає попереднє. Наприклад, припустімо, що перед смертю Чжан обманом виманив у Лі велику суму грошей. Чи означає це, що Чжан заборгував перед Лі? Так. То чи природно тоді, щоб Лі стягнув із Чжана свій борг? Відтак після їхньої смерті між ними залишається борг, який належить погасити. Коли вони перевтілюються й Чжан стає людиною, як Лі може стягнути з нього свій борг? Один зі способів – переродитися сином Чжана; Чжан заробляє багато грошей, а Лі їх потім розтринькує. Скільки б грошей не заробляв Чжан, його син Лі їх розтринькує. Скільки б Чжан не заробляв, цього завжди не вистачає; а його син чомусь завжди кінець кінцем різними способами витрачає гроші батька. Тож спантеличений Чжан дивується: «Чому це мій син завжди приносить такі негаразди? Чому чужі сини такі виховані? Чому мій син ні до чого не прагне, чому він такий нікчемний і не здатний заробити грошей, чому я постійно маю його утримувати? Як я мушу його утримувати, то утримуватиму – але чому йому завжди потрібно більше грошей, скільки б я не давав? Чому він не здатен чесно працювати від зорі до зорі, а натомість байдикує, їсть, п’є, розпусничає, грає в азартні ігри та займається всяким таким? Що взагалі відбувається?» Поміркувавши, Чжан доходить висновку: «Можливо, я заборгував йому в попередньому житті. Що ж, тоді я виплачу цей борг! Це не закінчиться, поки я не виплачу його повністю!» Може настати день, коли Лі дійсно стягне свій борг, і коли йому буде під п’ятдесят або шістдесят, він раптово схаменеться й усвідомить: «За всю першу половину життя я не зробив нічого доброго! Я розтринькав усі гроші, які заробив батько, тож я мушу стати доброю людиною! Я візьму себе в руки; я буду чесним, житиму як належить і більше ніколи не завдаватиму батькові горя!» Чому він так думає? Чому він раптом змінюється на краще? Чи є в цього причина? Що це за причина? (Це тому, що Лі отримав свій борг; Чжан віддав свій борг.) Тут є причина й наслідок. Ця історія почалася дуже-дуже давно, ще до їхнього теперішнього життя; ця історія їхніх минулих життів перейшла в теперішнє, і жоден із двох чоловіків не може звинувачувати іншого. Чого б Чжан не вчив свого сина, той ніколи не слухав і не працював чесно, від зорі до зорі. Але в день, коли борг було повернуто, сина й учити не знадобилося: він природно все зрозумів. Це простий приклад. Чи багато є таких прикладів? (Так, багато.) Про що це говорить людям? (Про те, що треба бути добрими та не коїти зла.) Про те, що не можна чинити зла та що за їхні злодіяння буде відплата! Більшість безбожників коїть багато зла, і за їхні злодіяння настає відплата, правильно? Але чи довільна така відплата? За кожним учинком стоїть передісторія та причина відплати. Ти думаєш, що видуриш у когось гроші, і тобі нічого не буде? Ти думаєш, що оббереш людину, і не буде жодних наслідків? Це було б неможливо; наслідки обов’язково будуть! Усі люди – незалежно від того, хто вони та чи вірять в існування Бога – повинні відповідати за власну поведінку та пожинати плоди своїх учинків. Якщо взяти цей простий приклад, де Чжан покараний, а Лі отримує відплату, – хіба це не справедливо? Коли люди таке роблять, то отримують саме такий результат. Він невіддільний від адміністрування духовного світу. Існування тих, хто не вірить у Бога, підпорядковується такого роду небесним указам і постановам, хоча ці люди й безбожники. Ніхто не може від них утекти, і ніхто не може уникнути цієї реальності.

Ті, хто не має віри, часто вважають, ніби все видиме для людей існує, а все невидиме чи дуже віддалене від людей – ні. Вони воліють вірити, що не існує ні «циклу життя і смерті», ні «покарання»; відтак вони грішать і коять зло без жодних докорів сумління. Потім вони зазнають покарання чи перевтілюються у тварин. Більшість різноманітних людей-безбожників потрапляє в це зачароване коло. Це відбувається, бо вони не знають, що духовний світ суворий у своєму адмініструванні всіх живих істот. Віриш ти чи ні, але цей факт існує, бо жодна людина чи об’єкт не можуть уникнути сфери того, що Бог спостерігає Своїми очима, і жодна людина чи об’єкт не можуть обійти правила й обмеження Його небесних указів і постанов. Отже, цей простий приклад говорить усім: віриш ти в Бога чи ні, але грішити й коїти зло неприпустимо, і всі вчинки тягнуть за собою певні наслідки. Коли людина, що видурила в іншого гроші, несе покарання, то таке покарання справедливе. Поширена поведінка, подібна до цієї, карається в духовному світі, і таке покарання накладається постановами та небесними указами Бога. Тому за тяжкі злочини та нечестиві вчинки – зґвалтування й мародерство, шахрайство й обман, крадіжки та грабежі, вбивства й підпали тощо – передбачено ще й додаткову низку покарань різного ступеня тяжкості. Що входить у ці покарання різної тяжкості? Деякі з них визначають рівень суворості на основі часу, інші – на основі різних методик; ще треті – на основі визначення того, куди людина потрапляє після перевтілення. Наприклад, деякі люди лихословлять. Що означає бути «лихословом»? Це значить часто лаятися на інших і говорити злісні вирази, у яких проклинаються інші люди. Що означають злісні вирази? Вони вказують на те, що в людини злісне серце. З вуст таких людей часто лунають лихі вирази, у яких проклинаються інші люди, і така злісна мова призводить до тяжких наслідків. Померши й отримавши відповідне покарання, ці люди можуть переродитися німими. Деякі люди ще за життя дуже хитрі; вони часто використовують інших, їхні інтрижки напрочуд добре сплановані, і ці люди приносять іншим багато шкоди. Такі люди можуть переродитись у недоумкуватих або розумово відсталих. Деякі люди часто підглядають за приватними справами інших; їхні очі бачать багато такого, що для них не призначено, і ці люди дізнаються багато такого, що їм не слід би знати. Унаслідок цього такі люди можуть переродитись у сліпих. Деякі люди за життя дуже спритні; вони часто б’ються та коять багато злого. Через це вони можуть переродитися в інвалідів, кульгавих, безруких; ще вони можуть перевтілитись у горбатих, кривошиїх або таких, що ходять накульгуючи, мають одну ногу коротшу за іншу тощо. Зазнаючи всього цього, різні люди несуть різні покарання залежно від рівня зла, яке скоїли за життя. Як ви думаєте, чому деякі люди мають ліниве око? Чи багато таких людей? У наші дні їх не так уже й мало. Деякі люди мають ліниве око тому, що в минулих життях вони забагато видивлялися своїми очима та робили забагато поганих речей, тож у це життя вони народилися з лінивим оком, а в серйозних випадках навіть сліпими. Це відплата! Дехто перед смертю добре ладнає з іншими й робить багато добра для своїх рідних, друзів, колег або людей, які з ними пов’язані. Така людина робить пожертви, піклується про інших або допомагає їм матеріально, і всі дуже її поважають. Коли такі люди повертаються до духовного світу, їх не карають. Якщо безбожник не несе жодного покарання, це означає, що він був дуже доброю людиною. Замість того, щоб вірити в існування Бога, такі люди вірять лише в Небесного Старця. Така людина вірить лише в те, що над нею є дух, який спостерігає за всім, що вона робить, – тільки в це така людина й вірить. Унаслідок цього така людина поводиться набагато краще. Такі люди добросерді й милосердні, і коли вони зрештою повернуться в духовний світ, там до них поставляться дуже добре, і незабаром такі люди перевтіляться. Коли вони переродяться, у які сім’ї вони прийдуть? Ці сім’ї будуть хоч і небагатими, але вільними від усякої кривди, і між членами сім’ї буде гармонія; там ці перевтілені люди проживуть свої дні безпечно та щасливо, і всі будуть радісні та житимуть добрим життям. Коли ці люди стануть дорослими, то матимуть великі сім’ї із численними родичами, талановитих і успішних дітей, а їхнім сім’ям щаститиме – і такий результат тісно пов’язаний із минулими життями цих людей. Отже, те, куди людина потрапляє після смерті й перевтілення, у чоловіка вона переродиться чи в жінку, яка її місія, через що вона пройде в житті, які невдачі переживе, якими благословеннями тішитиметься, кого зустріне та що з нею станеться, – ніхто не може ні передбачити ці речі, ні уникнути їх, ні сховатися від них. Тобто коли твоє життя вже визначено, то що б із тобою не сталося, – яким би способом та якими б засобами ти не намагався цього уникнути, – ти ніяк не можеш порушити життєвий шлях, який Бог визначив для тебе в духовному світі. Бо коли ти перевтілюєшся, твоя життєва доля вже визначена. Добра вона чи погана, але кожен повинен із нею змиритись і йти далі. Це питання, якого не може уникнути жоден, хто живе в цьому світі, і немає питання більш реального. Ви всі зрозуміли все, що Я говорив, так?

Тепер, зрозумівши ці речі, ви побачили, що Бог дуже вимогливо та суворо перевіряє й адмініструє цикл життя і смерті безбожників? По-перше, Він затвердив у духовному світі всілякі небесні укази, постанови й системи, і після їхнього проголошення вони, як установлено Богом, неухильно виконуються істотами, що займають різні службові посади в духовному світі, і ніхто не наважиться порушити ці укази й постанови. Тож незалежно від того, у тварину перевтілюється душа чи в людину, у циклі життя і смерті людства в людському світі існують закони і для тих, і для інших. Оскільки ці закони походять від Бога, ніхто не сміє й не здатен їх зламати. Лише завдяки цьому володарюванню Бога й існуванню таких законів матеріальний світ, який бачать люди, впорядкований і організований; лише завдяки цьому володарюванню Бога люди здатні мирно співіснувати з іншим світом, який для них абсолютно невидимий, і жити з ним у гармонії: усе це невід’ємно від Божого володарювання. Після того, як умирає плотське життя людини, душа й надалі має життя, і що б сталося, якби вона не була під Божим адмініструванням? Вона б усюди блукала, втручалася та навіть шкодила б живим істотам у людському світі. Постраждати могли б не тільки люди, а й рослини та тварини – але першими постраждали б люди. Якби це сталося, – якби таку душу ніхто не адміністрував, і вона справді шкодила людям і дійсно коїла нечестиве, – то з нею також було б проведено відповідну роботу в духовному світі: якби ситуація була серйозною, то душа незабаром була б знищена й перестала б існувати. За можливості вона була б кудись поміщена, а потім перевтілена. Тобто адміністрування різних душ духовним світом упорядковане та здійснюється відповідно до певних етапів і правил. Тільки завдяки такому адмініструванню матеріальний світ людини не поринув у хаос, а люди матеріального світу мають нормальне мислення, нормальну раціональність і впорядковане плотське життя. Лише коли людство отримає таке нормальне життя, ті, хто живе в плоті, зможуть і надалі процвітати й розмножуватися протягом поколінь.

Що ви думаєте про слова, які ви щойно почули? Чи вони для вас нові? Які враження у вас залишили теми сьогоднішнього спілкування? Чи відчуваєте ви щось іще, крім їхньої новизни? (Люди повинні добре поводитися, і ми бачимо, що Бог великий і Його треба шанувати.) (Почувши щойно Боже спілкування про те, як Бог улаштовує кінці різних типів людей, я, з одного боку, відчуваю, що Його характер не допускає жодних проступків і я повинен Його шанувати; з іншого боку, я знаю, які люди подобаються Богу, а які ні, тож я хочу бути одним із тих, хто Йому подобається.) Чи бачите ви, що Бог принциповий у Своїх діях у цій сфері? За якими принципами Він діє? (Він визначає кінці людей відповідно до всього, що робить кожна людина.) Це стосується різних кінців для безбожників, про які ми щойно говорили. Коли йдеться про безбожників, чи можна сказати, що принцип, який лежить в основі дій Бога, – це винагороджувати добрих і карати нечестивих? Чи є з нього якісь винятки? (Ні.) Чи бачите ви, що за діями Бога стоїть певний принцип? Безбожники насправді не вірять у Бога та не підкоряються Його влаштуванням. Крім того, вони не знають про Його володарювання, а тим більше не визнають Його. Що навіть серйозніше, вони паплюжать Бога, проклинають Його та ворожі до тих, хто вірує в Бога. Незважаючи на таке їхнє ставлення до Нього, Бог усе одно адмініструє їх, не відхиляючись від Своїх принципів; Він адмініструє їх організовано, відповідно до Своїх принципів і Свого характеру. Як Він розцінює їхню ворожість? Як невігластво! Унаслідок цього в минулому Він змусив таких людей – тобто переважну більшість безбожників – перевтілюватись у тварин. Отже, хто ж такі безбожники в очах Бога? Усі вони – звірі. Бог адмініструє звірів так само, як і людський рід, і для таких людей у Нього ті самі принципи. Навіть у тому, як Він адмініструє цих людей, усе одно проглядається Його характер і Його закони, за якими Він панує над усім сущим. Отже, чи бачите ви Боже володарювання в Його принципах адміністрування безбожників, про яких Я щойно говорив? Чи бачите ви праведний Божий характер? (Бачимо.) Інакше кажучи, із чим би Бог не мав справу, Він діє відповідно до Своїх власних принципів і характеру. Такою є Божа сутність; Він ніколи не став би просто так ламати ухвалені Ним постанови чи небесні укази лише тому, що вважає таких людей тваринами. Бог діє за принципами, без жодної нерозсудливості, і на Його дії ніскільки не впливають ніякі чинники. Усе, що Він робить, відповідає Його власним принципам. Причина в тому, що Бог має сутність Самого Бога; це аспект Його сутності, яким не наділена жодна створена істота. Бог сумлінний і відповідальний у тому, як Він поводиться з кожним об’єктом, людиною та живою істотою з-поміж усього, що Він створив, і у Своєму підході до них, їх адмініструванні, керівництві та правлінні ними, і в цьому Він ніколи не був недбалим. До добрих Він милостивий і ласкавий; нечестивих Він безжально карає; а для різних живих істот Він своєчасно та послідовно робить відповідні розпорядження згідно з різними вимогами людського світу в різні часи, так що ці різні живі істоти організовано перевтілюються відповідно до ролей, які вони відіграють, і методично переміщуються між матеріальним і духовним світом.

Смерть живої істоти – припинення фізичного життя – знаменує, що жива істота перейшла з матеріального світу в духовний, тоді як народження нового фізичного життя знаменує, що жива істота прийшла з духовного світу в матеріальний, узяла на себе належну їй роль і почала її виконувати. І відхід, і прихід кожної істоти невіддільні від роботи духовного світу. На той час, коли хтось приходить у матеріальний світ, Бог у духовному світі вже належно розпорядився та визначив, у яку сім’ю ця людина потрапить, у яку епоху прийде й о котрій годині, яку роль відіграватиме. Відтак усе життя цієї людини – справи, які вона робить, і шляхи, якими вона йде, – проходитиме згідно зі зробленими в духовному світі розпорядженнями без найменшого відхилення. Крім того, час, коли закінчується фізичне життя, а також спосіб і місце його закінчення ясні й видимі для духовного світу. Бог править матеріальним світом, і Він також править духовним світом, і Він у жодному разі не затримує нормальний цикл життя і смерті душі, і Він ніколи не припустився б жодних помилок у влаштуванні цього циклу. Кожен зі служителів на офіційних посадах духовного світу виконує свої особисті завдання й робить те, що повинен робити, згідно з приписами та правилами Бога. Тому в людському світі кожне матеріальне явище, яке бачить людина, впорядковане та не несе в собі хаосу. Усе це відбувається завдяки впорядкованому правлінню Бога над усім сущим, а також тому факту, що Його влада панує над усім. Його володіння включають і матеріальний світ, де живе людина, і, крім того, невидимий духовний світ, який стоїть за людством. Тож якщо люди хочуть мати добре життя та сподіваються жити в приємному оточенні, їх потрібно забезпечити не тільки всім видимим матеріальним світом, але й нікому не видним духовним світом, який є впорядкованим і керує кожною живою істотою від імені людства. Отже, сказавши, що Бог – джерело життя для всього сущого, хіба ми не поглибили своє усвідомлення та розуміння «всього сущого»? (Так.)

1.2. Цикл життя і смерті різних віруючих людей

Ми щойно обговорили цикл життя і смерті людей першої категорії – безбожників. Тепер поговорімо про цикл другої категорії – різних віруючих людей. «Цикл життя і смерті різних віруючих людей» – це ще одна дуже важлива тема, і вам украй необхідно дещо її розуміти. Спершу поговорімо про те, яких віросповідань стосується «віра» «віруючих людей»: п’яти основних релігій – іудаїзму, християнства, католицизму, ісламу та буддизму. Велика частка населення світу – це безбожники та люди, які сповідують ці п’ять релігій. У цих п’яти релігіях мало тих, хто зробив на своїй вірі кар’єру, але ці релігії мають багато послідовників. Після смерті ці люди потраплять в інше місце. «Інше» порівняно з ким? З безбожниками – людьми без віри, про яких ми щойно говорили. Після смерті віряни цих п’яти релігій потрапляють в інше місце – не туди, куди безбожники. Але процес усе одно той самий; духовний світ так само судитиме їх за всім тим, що вони зробили до смерті, після чого з ними буде вчинено як годиться. Але чому ж таких людей відправляють для цього в інше місце? У цього є важлива причина. Яка вона? Поясню вам на прикладі. Але поки Я ще цього не зробив, ви, можливо, думаєте собі: «Може, це тому, що вони трохи вірять у Бога! Вони ж не повні безбожники». Однак причина не в цьому. Цих людей тримають окремо від інших із дуже важливої причини.

Візьмімо, наприклад, буддизм. Скажу вам один факт. Буддист – це, по-перше, той, хто прийняв буддизм, і це людина, яка знає, у чому полягає її віра. Коли буддисти постригаються та стають ченцями чи черницями, це означає, що вони відділилися від мирського світу, залишивши позаду гамір людського світу. Щодня вони читають сутри та співають імена будд, харчуються виключно вегетаріанською їжею, ведуть аскетичний спосіб життя та проводять свої дні при самому лише холодному, слабкому світлі масляної лампадки. Так минає все їхнє життя. Коли фізичне життя буддиста закінчується, він підбиває підсумки свого життя, але в глибині душі не знає, куди потрапить після смерті, кого зустріне та яким буде його результат: у глибині душі він не має про все це чіткого уявлення. Він усього лише сліпо несе через усе своє життя якусь віру, після чого покидає людський світ разом зі своїми сліпими бажаннями й ідеалами. Так закінчується фізичне життя буддиста, коли він залишає світ живих; після цього він повертається до свого вихідного місця в духовному світі. Те, чи перевтілиться ця людина, щоб повернутися на землю та продовжити самовдосконалення, залежить від її поведінки та практики до смерті. Якщо за життя людина не робила нічого поганого, то її швидко перевтілять і повторно відправлять на землю, де ця людина знову стане ченцем або черницею. Тобто протягом нового фізичного життя буддисти займаються самовдосконаленням так само, як і в перший раз, а після завершення фізичного життя повертаються в духовний світ, де їх перевіряють. Якщо перевірка не покаже ніяких проблем, вони можуть знову повернутись у людський світ і знову прийняти буддизм, продовживши свою практику. Перевтілившись від трьох до семи разів, буддист знову повертається в духовний світ, куди потрапляє після закінчення кожного фізичного життя. Якщо різні якості та поведінка буддиста в людському світі відповідали небесним указам духовного світу, відтоді ця людина залишатиметься там; вона більше не перевтілюватиметься в людській подобі та не ризикуватиме бути покараною за зло, скоєне на землі. Їй більше ніколи не доведеться проходити через цей процес. Навпаки, залежно від обставин вона посяде певне місце в духовному світі. Саме це буддисти й називають «досягнути стану будди». Досягнути стану будди насамперед означає реалізуватися як службовцю духовного світу, а відтак більше ніколи не перевтілюватися та не наражатися на ризик покарання. Більше того, це означає більше не страждати від прикрощів людського буття після перевтілення. Отже, чи є ще якась імовірність, що буддист перевтілиться у тварину? (Ні.) Це означає, що він залишиться виконувати певну роль у духовному світі й більше ніколи не перевтілюватиметься. Це один із прикладів досягнення стану будди в буддизмі. А коли ті, хто не досягнув цього стану, повертаються в духовний світ, відповідний службовець обстежує їх, перевіряє та виявляє, що за життя людина робила багато злих учинків і часто поводилася нечестиво, замість того щоб старанно займатися самовдосконаленням, сумлінно читати сутри та співати імена будд, як того вимагає буддизм. Далі в духовному світі виноситься присуд про скоєне цією людиною зло, і після цього вона обов’язково несе покарання. Тут не може бути жодних винятків. Отже, коли така людина може досягти бажаного стану? У житті, за якого вона не коїла зла: коли після повернення в духовний світ буде видно, що до смерті вона не робила нічого поганого. Потім така людина продовжує перевтілюватися, читати сутри та співати імена будд, проводячи свої дні при холодному, слабкому світлі масляної лампадки, уникаючи вбивства будь-якої живої істоти та не вживаючи в їжу м’яса. Вона не причетна до світу людей, залишила його клопоти далеко позаду та не вступає в суперечки з іншими людьми. Якщо в цьому процесі вона не скоїла ніякого зла, то після повернення в духовний світ і перевірки всіх учинків і поведінки буддиста його знову відправляють у світ людей, і цей цикл повторюється від трьох до семи разів. Якщо за цей час не буде скоєно жодного проступку, то людина без завад і затримок досягне стану будди. Це особливість циклу життя і смерті всіх віруючих людей: вони здатні «досягти бажаного стану», посісти місце в духовному світі; цим вони відрізняються від безбожників. По-перше, як поводяться ті, хто здатен посісти місце в духовному світі, поки вони ще живуть на землі? Вони повинні конче не коїти ніякого зла: не вбивати, не робити підпалів, не ґвалтувати, не грабувати; якщо вони займаються шахрайством, обманом, крадіжками чи грабунком, то не зможуть досягти бажаного стану. Інакше кажучи, якщо вони хоч якось пов’язані з якимось злом або причетні до нього, то не зможуть уникнути покарання, призначеного їм духовним світом. Духовний світ установлює відповідні розпорядження для буддистів, які досягли стану будди: їх можуть призначити адмініструвати тих, хто начебто вірить у буддизм і в Небесного Старця, виділивши таким буддистам певну юрисдикцію. Вони також можуть відповідати за самих лише безбожників або мати посади з дуже незначними обов’язками. Такий розподіл відбувається відповідно до різної природи душ цих людей. Це приклад буддизму.

Серед п’яти релігій, про які ми говорили, християнство є досить особливим. Чим же християни такі особливі? Це люди, які вірять в істинного Бога. Чому ж у цей список релігій включено тих, хто вірить в істинного Бога? Якби ми сказали, що християнство – різновид віри, то воно, безсумнівно, стосувалося б лише віри; це був би просто різновид обряду, різновид релігії, а зовсім не віра тих, хто справді слідує за Богом. Причина, з якої Я включив християнство в список п’яти основних релігій, полягає в тому, що його збавили до рівня іудаїзму, буддизму та ісламу. Більшість християн не вірить, що Бог є чи що Він править усім сущим; і ще менше вони вірять у Його існування. Натомість вони просто використовують Святе Письмо для обговорення богослов’я та вдаються до богослов’я, щоб навчити людей бути добрими, терпіти страждання та робити добрі справи. Саме такою релігією стало християнство: воно зосереджене лише на богословських теоріях і геть ніяк не стосується Божої роботи управління та спасіння людини. Воно стало релігією людей, які слідують за Богом, але насправді не визнаються Богом. Однак Бог і до таких людей підходить за певним принципом. Він не поводиться з ними абияк, наче з безбожниками, і не розбирається з ними як заманеться. Він ставиться до них так само, як і до буддистів: якщо за життя християнин здатен практикувати самодисципліну, суворо дотримуватися десяти заповідей і вимогливо ставитися до власної поведінки відповідно до законів і заповідей, виконуючи їх усе своє життя, то він теж мусить проходити через цикли життя і смерті стільки ж часу, скільки й буддисти, перш ніж зможе по-справжньому досягти так званого «захоплення». Досягнувши захоплення, християнин залишається в духовному світі, де посідає певне місце та стає одним зі службовців цього світу. А якщо християни чинять зло на землі, – якщо вони занадто грішні та коять забагато гріхів, – то вони так само неминуче зазнають покарання й дисциплінування різного ступеня тяжкості. У буддизмі досягнути бажаного стану означає перейти в Чисту землю неймовірної радості, а як це називається в християнстві? Це називається «ввійти на небо» та бути «захопленим». Ті, хто воістину захоплений, також проходять цикл життя і смерті від трьох до семи разів, після чого, померши, приходять у духовний світ, немовби заснули. Якщо вони відповідають стандартам, то можуть залишитися там, посісти певне місце та більше не перевтілюватися простим способом або згідно з певними умовами, на відміну від людей на землі.

В усіх цих релігіях кінець, про який вони говорять і до якого прагнуть, такий самий, як і досягнення бажаного стану в буддизмі; просто цей «стан» досягається різними способами. Усі вони одна одної варті. Для тієї частини послідовників цих релігій, які здатні суворо дотримуватися релігійних приписів у своїй поведінці, Бог забезпечує належне місце призначення, куди вони потрапляють, і відповідно з ними поводиться. Усе це слушно, але не відповідає людським уявленням. Тепер, коли ви почули, що відбувається з людьми в християнстві, що ви відчуваєте? Чи здається вам, що така лиха доля випала їм несправедливо? Чи ви їм співчуваєте? (Трохи.) Нічого не поробиш; вони самі винні. Чому Я це кажу? Робота Бога істинна; Він живий і реальний, і Його роботу націлено на все людство та на кожну окремо взяту людину. Чому ж вони цього не приймають? Чому вони так шалено протистоять Богу та переслідують Його? Вони мали б радіти, що їм пощастило отримати хоч такий результат, то чому ж ви їх жалієте? Таке поводження з ними свідчить про велику терпимість. З огляду на те, наскільки вони протистоять Богові, їх слід було б знищити, але Бог цього не робить; натомість Він просто поводиться з християнством так само, як і з будь-якою звичайною релігією. То чи потрібно вдаватись у подальші подробиці про інші релігії? Ідея всіх цих релігій полягає в тому, щоб люди терпіли більше тягот, робили добрі вчинки, не коїли зла, не лаялись і не засуджували інших, трималися подалі від суперечок і були добрими людьми: більшість релігійних учень саме такі. Тож якщо ці віруючі люди – послідовники різних релігій і конфесій – зможуть суворо дотримуватися своїх релігійних приписів, то не зроблять великих помилок і гріхів за той час, поки перебувають на землі; і, перевтілившись від трьох до семи разів, ці люди – ті, хто здатен суворо дотримуватися релігійних приписів, – загалом залишаться в духовному світі й посядуть у ньому певне місце. Чи багато таких людей? (Ні, небагато.) На чому засновано вашу відповідь? Робити добро та дотримуватися релігійних правил і законів – це нелегко. Буддизм не дозволяє людям їсти м’ясо – чи зміг би ти так жити? Якби тобі довелося носити сірі шати й цілими днями читати сутри та співати імена будд у буддійському храмі, чи зміг би ти так жити? Це було б нелегко. У християнстві є десять заповідей, є заповіді та закони; чи легко їх виконувати? Ні, нелегко, правда ж? Візьмімо, наприклад, заборону лаятися на інших: люди просто не здатні дотримуватися цього правила. Не в силі стриматися, вони лаються – а вилаявшись, уже не можуть забрати свої слова назад. І що ж вони роблять? Уночі сповідують гріхи. А іноді, вилаявшись на інших, такі люди все одно таять у серці ненависть і навіть доходять до того, що обмірковують, коли б завдати цим іншим іще більшої шкоди. Словом, тим, хто живе серед цієї мертвої догми, нелегко втриматися від гріхів і лиходійства. Тому в кожної релігії є лише жменька послідовників, справді здатних досягти бажаного стану. Чи припускаєш ти, що оскільки в цих релігій так багато послідовників, то значна їх частина зможе залишитись у духовному світі й виконувати в ньому певну роль? Таких не дуже й багато; лише одиниці справді здатні цього досягти. Цим зазвичай і обмежується цикл життя і смерті віруючих людей. Їх виділяє те, що вони можуть досягти бажаного стану, і саме це відрізняє віруючих від безбожників.

1.3. Цикл життя і смерті послідовників Бога

Далі поговорімо про цикл життя і смерті тих, хто слідує за Богом. Це стосується й вас, тож будьте уважні: спершу подумайте, на які категорії можна поділити послідовників Бога. (Обрані Богом люди та прислужники.) Справді, цих категорій дві: обрані Богом люди та прислужники. Спершу поговорімо про нечисленних людей, обраних Богом. Кого називають «обраними Богом»? Коли Бог створив усе суще та виникло людство, Бог вибрав громаду людей, які б слідували за Ним; їх називають просто «обраними Богом». Божий вибір цих людей мав особливі масштаби та значення. Його масштаби особливі тим, що вони обмежені кількома обраними, які мусять приходити, коли Бог виконує важливу роботу. А в чому полягає значення цього вибору? Оскільки ці люди були громадою, обраною Богом, то значення їх вибору величезне. Тобто Бог бажає зробити цих людей довершеними й удосконалити їх, і коли Його роботу управління буде завершено, Він здобуде цих людей. Хіба це значення не величезне? Отже, ці обрані мають для Бога величезне значення, бо вони – ті, кого Бог має намір здобути. Що ж до прислужників, то зараз на хвилинку відірвімося від питання Божого приречення та спершу поговорімо про їхнє походження. «Прислужник» – це буквально той, хто служить. Такі люди тимчасові; вони служать не довгостроково й не довічно – їх наймають або вербують на певний строк. Походження більшості з них таке, що вони були вибрані з безбожників. Вони прийшли на землю, коли було постановлено, що вони візьмуть на себе роль прислужників у Божій роботі. У попередньому житті вони могли бути тваринами, а могли бути й безбожниками. Таким є походження прислужників.

Поговорімо про обраних Богом людей докладніше. Коли вони помирають, то потрапляють у зовсім інше місце, ніж безбожники та різні віруючі люди. Це місце, куди їх супроводжують ангели та Божі посланці; це місце, яке адмініструє особисто Бог. І хоча там обрані Богом люди не можуть бачити Бога на власні очі, це місце не схоже на жодне інше в духовному світі; це інше розташування, куди після смерті потрапляє ця частина людей. Коли вони помирають, їх теж суворо перевіряють Божі посланці. А що саме підлягає перевірці? Божі посланці перевіряють, якими шляхами ці люди йшли протягом життя у своїй вірі в Бога, чи не виступали вони за цей час проти Бога, чи не проклинали Його, чи не коїли тяжких гріхів і зла. Ця перевірка дає відповідь на запитання про те, дозволено певній людині залишитися чи вона мусить піти. Що означає «піти»? І що означає «залишитися»? Те, чи мусить людина «піти», вирішується на основі її поведінки й визначає, чи залишиться ця людина в рядах обраних Богом; коли людині дозволяють «залишитися», це означає, що вона зможе й надалі перебувати серед тих, кого Бог довершить в останні дні. Для тих, хто залишається, у Бога є особливі розпорядження. У кожний період Своєї роботи Він посилає таких людей діяти як апостоли чи виконувати роботу з відродження церков або догляду за ними. Але люди, здатні на таку роботу, не перевтілюються настільки часто, як безбожники, що перероджуються з покоління в покоління; натомість ці люди повертаються на землю відповідно до вимог і етапів Божої роботи, перевтілюючись не так часто. А чи є якісь правила щодо того, коли вони перевтілюються? Може, раз на кілька років? Чи приходять вони з такою частотою? Ні. Це все залежить від роботи Бога, від її етапів і Його потреб, і ніяких усталених правил тут немає. Є лише одне правило: коли в останні дні Бог виконуватиме заключну стадію Своєї роботи, усі ці обрані люди прийдуть на землю, і цей прихід буде їхнім останнім перевтіленням. А чому так? Це правило ґрунтується на результаті, якого має бути досягнуто під час останньої стадії Божої роботи, бо під час цієї останньої стадії роботи Бог зробить цих обраних повністю довершеними. Що це означає? Якщо під час заключної фази ці люди будуть довершені та вдосконалені, то вони більше не перевтілюватимуться, як раніше; процес їхнього людського буття остаточно дійде кінця, як і процес їхнього перевтілення. Це стосується тих, хто залишиться. Куди ж дінуться ті, хто не може залишитися? Ті, кому не дозволено залишитися, мають своє належне місце призначення. Передусім вони теж понесуть покарання за свої злі вчинки, зроблені помилки та скоєні гріхи. Коли вони будуть покарані, Бог відповідно до обставин улаштує так, щоб вони або відправилися до безбожників, або опинилися серед різних віруючих людей. Інакше кажучи, для них є два можливих результати: один – це понести покарання та, можливо, після перевтілення жити серед людей певної релігії, а другий – стати безбожниками. Якщо вони стануть безбожниками, то втратять усі можливості; але якщо вони стануть віруючими людьми, – наприклад, християнами, – то в них іще буде можливість повернутись у ряди обраних Богом людей; тут дуже складні взаємозв’язки. Словом, якщо хтось з обраних Богом людей зробить щось таке, що образить Бога, то він буде покараний так само, як і всі інші. Візьмімо, наприклад, Павла, про якого ми раніше говорили. Павло – це приклад людини, яку карають. Ви починаєте розуміти, про що Я говорю? Чи коло обраних Богом людей визначене раз і назавжди? (Так, здебільшого.) Більша його частина визначена раз і назавжди, але невелика частина – ні. Чому саме? Тут Я назвав найочевиднішу причину – скоєння зла. Коли люди коять зло, Бог не бажає їх, а коли Бог їх не бажає, то Він укидає їх до різних рас і типів людей. Це позбавляє їх надії й ускладнює їхнє повернення. Усе це стосується циклу життя і смерті обраних Богом людей.

Ця наступна тема стосується циклу життя і смерті прислужників. Ми щойно поговорили про походження прислужників, тобто про той факт, що вони перевтілилися після того, як у попередніх життях були безбожниками чи тваринами. З приходом останньої стадії роботи Бог відібрав громаду таких людей із-поміж безбожників, і ця громада особлива. Мета Божого обрання цих людей полягає в тому, щоб вони служили Його роботі. Слово «служба» звучить не дуже вишукано та не відповідає бажанням усіх людей, але тут слід дивитися на те, на кого це слово спрямоване. Існування Божих прислужників має особливе значення. Ніхто інший не зміг би зіграти їхньої ролі, бо цих людей обрав Бог. У чому ж полягає роль цих прислужників? У тому, щоб служити обраним Богом людям. Здебільшого їхня роль полягає в тому, щоб служити Божій роботі, сприяти їй і допомагати Богу, поки Він довершує обраних Ним людей. Яку вимогу Бог ставить до всіх прислужників, чим би вони не займалися: працювали, виконували якийсь аспект роботи чи брали на себе певні завдання? Чи дуже Він суворий у Своїх вимогах до них? (Ні, Він тільки просить, щоб вони були відданими.) Прислужники теж повинні бути відданими. Незалежно від твого походження й від того, чому Бог тебе обрав, ти повинен бути вірним Богові, усім Божим дорученням для тебе, роботі, за яку ти відповідаєш, і обов’язкам, які ти виконуєш. Якими будуть результати прислужників, які здатні бути вірними й догоджати Богові? Ці люди зможуть залишитися. Чи благословення це – бути прислужником, який залишиться? Що означає «залишитися»? Яке значення цього благословення? За статусом прислужники начебто не схожі на обраних Богом людей; вони нібито інші. Але, по суті, хіба вони не тішаться в цьому житті тим самим, що й обрані Богом люди? Принаймні в поточному житті це те саме. Ви ж не заперечуєте цього? Божі висловлювання, Божа благодать, Боже забезпечення, Божі благословення – хто не тішиться цими речами? Кожен тішиться таким багатством. Ідентичність прислужника полягає в тому, щоб служити, але для Бога він – лише одна з-поміж усіх тих речей, які Він створив; просто його роль – це роль прислужника. Оскільки як прислужники, так і обрані Богом люди є Божими творіннями, то чи є між ними якась різниця? По суті, немає. Номінально різниця є; у сутності та з точки зору ролі, яку вони відіграють, різниця є – але Бог не ставиться до цієї громади людей несправедливо. То чому ж ці люди визначаються як прислужники? Ви повинні трохи це розуміти! Прислужники походять із числа безбожників. Щойно ми згадуємо, що вони походять із числа безбожників, одразу стає зрозуміло, що вони мають однакове погане походження: усі вони атеїсти й були такими в минулому; вони не вірили в Бога та вороже ставилися до Нього, до істини, до всього позитивного. Вони не вірили в Бога та в Його існування. То чи здатні вони розуміти Божі слова? Справедливо буде сказати, що значною мірою ні. Як тварини не здатні розуміти людські слова, так і прислужники не можуть зрозуміти, що говорить Бог, чого Він вимагає та чому Він висуває такі вимоги. Вони не розуміють; ці речі для них незбагненні, тож прислужники залишаються непросвітленими. Із цієї причини вони не наділені життям, про яке ми говорили. А чи можуть люди зрозуміти істину, не маючи життя? Чи споряджені вони істиною? Чи мають вони досвід і знання Божих слів? (Ні.) Таким є походження прислужників. Однак оскільки Бог робить цих людей прислужниками, то в Його вимог до них усе ж таки є певні стандарти; Він не дивиться на них зневажливо, і Він із ними не поверховий. Хоча вони й не розуміють Його слів і не наділені життям, Бог усе одно ставиться до них по-доброму, і в Його вимог до них усе ж є певні стандарти. Ви щойно говорили про ці стандарти: бути вірним Богу й робити те, що Він каже. У своїй службі ти повинен служити там, де потрібно, і ти повинен служити до самого кінця. Якщо ти спроможешся бути вірним прислужником, служити до самого кінця та виконати Боже доручення тобі, то проживеш життя, яке матиме цінність. Якщо ти зумієш зробити це, то зможеш залишитися. Якщо ти докладеш трохи більше зусиль, трохи більше старатимешся й удвічі ретельніше намагатимешся пізнати Бога, якщо ти зможеш трохи говорити про пізнання Бога, спроможешся свідчити про Нього, більше того – якщо ти зумієш зрозуміти щось із Його волі, сприяти Божій роботі та трохи прислухатися до Божих намірів, то ти, як прислужник, відчуєш зміну у своїй долі. У чому ж полягатиме ця зміна долі? Ти вже не зможеш просто залишатися. Залежно від твоєї поведінки та твоїх особистих прагнень і пошуків, Бог зробить тебе одним з обраних. Це й буде зміною у твоїй долі. Що в цьому найкраще для прислужників? Те, що вони можуть стати обраними Богом людьми. Якщо їм це вдасться, то це означає, що вони більше не перевтілюватимуться у тварин, як безбожники. Це добре? Так, і це також добра звістка: вона означає, що з прислужника можна сформувати обранця. Якщо Бог прирік прислужнику служити, той зовсім не обов’язково служитиме вічно; це не завжди так. Бог поводиться з прислужниками та реагує на них відповідно до індивідуальної поведінки кожного з них.

Однак є прислужники, які не здатні служити до кінця; є такі, що під час служби опускають руки на півдорозі та зрікаються Бога, і є люди, які коять численні проступки. Є й такі, що завдають Божій роботі величезної шкоди та величезних утрат, і є навіть прислужники, які проклинають Бога, тощо. На що вказують ці непоправні наслідки? Будь-які такі злі вчинки означатимуть припинення служби. Оскільки твоя поведінка під час служби була занадто поганою, а ти зайшов занадто далеко, то щойно Бог побачить, що твоя служба не відповідає стандарту, Він позбавить тебе права на службу. Він більше не дозволить тобі служити; Він прожене тебе зі Своїх очей і з Божого дому. Може, ти не хочеш служити? Хіба ти не хочеш постійно коїти зло? Хіба ти не є завжди невірним? Що ж, тоді є просте рішення: ти будеш позбавлений права служити. Для Бога позбавити прислужника права на службу означає, що проголошено кінець цього прислужника й він більше не матиме права служити Богові. Бог більше не має потреби в службі цієї людини, і які б солодкі слова вона не говорила, ці слова будуть марними. Коли справа доходить до такого, то ситуація вже непоправна; у таких прислужників не буде вороття. А як Бог поводиться з такими прислужниками? Він просто не допускає їх до служби? Ні. Чи Він просто не дає їм можливості залишитися? А може, Він відстороняє їх і чекає, поки вони не виправляться? Ні. Чесно кажучи, коли йдеться про прислужників, Бог не настільки люблячий. Якщо людина так ставиться до своєї служби Богу, то Бог за таке ставлення позбавляє її права служити та знову вкидає назад, до безбожників. А яка ж доля чекає на прислужника, що був укинутий назад до безбожників? Така сама, як і в безбожників: він перевтілиться у тварину й понесе в духовному світі таке ж покарання, як і безбожники. Причому сам Бог не цікавитиметься покаранням цієї людини, бо така людина вже ніяк не стосується Божої роботи. Це не лише кінець її життя у вірі в Бога, але й кінець її власної долі, а також проголошення її долі. Отже, якщо прислужники служать погано, то за наслідки доведеться відповідати їм самим. Якщо прислужник не здатен служити до самого кінця чи позбавлений права служити на півдорозі, то він буде вкинутий до безбожників – і якщо це станеться, то з такою людиною матимуть справу так само, як із худобою, так само, як із людьми, позбавленими інтелекту чи раціональності. Коли Я так кажу, вам це зрозуміло, правильно?

Сказане раніше описує, як Бог керує циклом життя і смерті Своїх обранців і прислужників. Що ви відчуваєте після почутого? Чи говорив Я на цю тему колись раніше? Чи говорив Я колись про питання щодо обраних Богом людей і прислужників? Насправді говорив, але ви цього не пам’ятаєте. Бог праведний до Своїх обранців і прислужників. Він праведний у всьому. Чи можете ви знайти в сказаному якусь хибу? Хіба немає людей, які скажуть: «Чому Бог такий терпимий до обраних? І чому з прислужниками Він не дуже й довготерпеливий?» Чи хоче хтось заступитися за прислужників? «Чи може Бог дати прислужникам більше часу, бути до них довготерпеливішим і терпимішим?» Чи правильно озвучувати таке запитання? (Ні, неправильно.) А чому? (Тому що нам фактично виявили милість уже тим, що зробили нас прислужниками.) Прислужникам фактично виявили милість, просто дозволивши служити! Без звання «прислужників» і без роботи, яку виконують ці люди, де б вони були? Вони перебували б серед безбожників, жили б і вмирали разом із худобою. Якою великою благодаттю вони сьогодні тішаться: їм дозволено постати перед Богом і ввійти в Божий дім! Це така величезна благодать! Якби Бог не дав тобі можливості служити, ти б ніколи не отримав шансу постати перед Ним. М’яко кажучи, навіть якщо ти буддист і досягнув бажаного стану, ти ніколи не будеш у духовному світі більше ніж хлопчиком на побігеньках; ти ніколи не зустрінешся з Богом, не почуєш Його голосу, Його слів, не відчуєш Його любові та благословень, ніколи не зможеш опинитися з Ним віч-на-віч. Єдине, що стоїть перед буддистами, – це прості завдання. Такі люди геть не здатні пізнати Бога, а просто виконують і слухаються, тоді як прислужники на цій стадії роботи здобувають так багато! По-перше, вони мають можливість опинитися віч-на-віч із Богом, почути Його голос і Його слова, пережити ту благодать і благословення, якими Він обдаровує людей. Крім того, вони можуть тішитися словами й істинами, дарованими Богом. Прислужники воістину здобувають так багато! Отже, якщо ти, будучи прислужником, не можеш навіть постаратися як слід, то чи може Бог і надалі залишати тебе в Себе? Не може. Він не просить від тебе багато, але ти не робиш як слід нічого з того, про що Він просить; ти не дотримуєшся свого обов’язку. Тому, без сумніву, Бог не може залишити тебе в Себе. Таким є праведний Божий характер. Бог не панькається з тобою, але й не ставиться до тебе упереджено. Це принципи, за якими діє Бог. Так Він ставиться до всіх людей і творінь.

Що стосується духовного світу: якщо різні істоти в ньому роблять щось не так або неправильно виконують свої завдання, то в Бога також є відповідні небесні укази й постанови, на основі яких Він із ними поводиться; це беззаперечно. Тому за час кількатисячолітньої Божої роботи управління деякі виконавці обов’язків, що скоїли проступки, були ліквідовані, а деякі аж до сьогодні перебувають під вартою та несуть покарання. Це те, із чим доводиться стикатись усім істотам у духовному світі. Якщо вони роблять щось не так або коять зло, то їх карають: Бог ставиться до них так само, як до Своїх обранців і прислужників. Отже, і в духовному, і в матеріальному світі принципи, за якими діє Бог, незмінні. Бачиш ти Божі дії чи ні, їхні принципи незмінні. У Бога завжди були ті самі принципи всюди: і в Його підході до всього, і в Його поводженні з усім сущим. Це непорушно. Бог добрий до тих безбожників, які живуть відносно правильно, і залишає можливості для послідовників кожної релігії, які поводяться добре та не коять зла, дозволяючи їм відігравати свою роль у всіх речах, якими керує Бог, і робити те, що вони мають робити. Так само Бог згідно із цими Своїми принципами не ставиться упереджено до жодної людини серед Своїх послідовників і обраних Ним людей. Він добрий до всіх, хто здатен щиро за Ним слідувати, і Він любить усіх, хто щиро за Ним слідує. Просто Він дарує різне кожному із цих кількох типів людей: безбожникам, різним віруючим людям і Своїм обранцям. Візьмімо, наприклад, безбожників: хоча вони не вірять у Бога, а Бог вважає їх тваринами, серед усього сущого кожен із них має їжу, власне місце та нормальний цикл життя і смерті. Хто коїть зло, той несе покарання, а хто чинить добро – отримує благословення та Божу ласку. Хіба це не так? У випадку з віруючими людьми, якщо вони здатні з переродження в переродження суворо дотримуватися своїх релігійних приписів, то після всіх їхніх перевтілень Бог зрештою зробить їм Своє проголошення. Так само й сьогодні у вашому випадку: чи ви обрані Богом люди, чи прислужники, але Бог також приведе вас у відповідність і визначить ваші результати відповідно до ухвалених Ним норм і адміністративних постанов. Якщо взяти ці типи людей, – різні типи віруючих людей, тобто тих, хто належить до різних релігій, – чи дав Бог їм місце для життя? Де євреї? Чи втручався Бог у їхню віру? Не втручався. А як щодо християн? У їхню віру Він теж не втручався. Він дозволяє їм дотримуватися своїх порядків, Він не розмовляє з ними, не дає їм ніякого просвітління й тим більше нічого їм не відкриває. Якщо ти вважаєш, що ось так правильно, то віруй так. Католики вірять у Марію й у те, що звістку Ісусу було передано саме через неї; це їхня форма віри. Хіба Бог колись виправляв їхню віру? Він дає їм свободу дій; Він не звертає на них уваги та дає їм певний простір для життя. Якщо говорити про мусульман і буддистів, то хіба Він не ставиться до них так само? Він і для них установив межі й дозволяє їм мати власний життєвий простір, не втручаючись у їхні переконання. Усе впорядковано. А що ви в усьому цьому бачите? Що Бог має владу, але не зловживає нею. Бог улаштовує все суще в ідеальному порядку та робить це організовано, і в цьому полягає Його мудрість і всемогутність.

Сьогодні ми торкнулися нової особливої теми, яка стосується питань духовного світу та відображає один з аспектів Божого адміністрування й панування над цим світом. До того як ви зрозуміли ці речі, ви, можливо, говорили: «Усе, що цього стосується, є таємницею та не має нічого спільного з нашим входженням у життя; ці речі відірвані від того, як люди живуть насправді, нам не потрібно їх розуміти, і ми не хочемо про них чути. Вони ніяк не пов’язані з пізнанням Бога». А як ви вважаєте, чи є з таким мисленням якісь проблеми? Чи правильне воно? (Ні.) Таке мислення неправильне, і з ним є серйозні проблеми. А причина така: якщо ти хочеш осягнути, як Бог править усім сущим, тобі недостатньо просто зрозуміти лише те, що ти можеш бачити й що твій спосіб мислення може усвідомити; ти повинен також певною мірою зрозуміти інший світ, який для тебе, може, і невидимий, але нерозривно пов’язаний із цим світом, який ти бачиш. Це стосується Божого володарювання, і це стосується теми «Бог – джерело життя для всього сущого». Це інформація про неї. Без цієї інформації в знаннях людей про те, що Бог – джерело життя для всього сущого, були б вади й недоліки. Отже, можна сказати, що обговорене нами сьогодні завершує розгляд наших попередніх тем, а також підсумовує зміст теми «Бог – джерело життя для всього сущого». Зрозумівши це, чи здатні ви тепер пізнавати Бога через цей зміст? Що ще важливіше, сьогодні Я передав вам дуже важливу інформацію щодо прислужників. Я знаю, що ви дійсно любите слухати про такі теми та що вас дійсно хвилюють ці речі. Отже, чи задоволені ви тим, про що Я сьогодні говорив? (Так, задоволені.) Певні інші речі, можливо, не справили на вас надто сильного враження, але те, що Я сказав про прислужників, справило особливо сильне враження, бо ця тема торкається душі кожного з вас.

Вимоги Бога до людства

2.1. Ідентичність і статус Самого Бога

Ми підійшли до завершення теми «Бог – джерело життя для всього сущого», а також теми «Бог є Самим унікальним Богом». Відтак ми маємо підбити підсумки. Які висновки ми маємо зробити? Це має бути висновок про Самого Бога. З огляду на це він повинен мати неминучий зв’язок з усіма аспектами Бога, а також із тим, як люди вірять у Бога. Тож спершу Я мушу спитати у вас: тепер, коли ви почули ці проповіді, як ви подумки бачите те, Ким є Бог? (Творцем.) Ви подумки бачите Бога Творцем. А ще? Бог – Господь усього сущого. Чи доречні ці слова? (Так.) Бог є Тим, Хто править усім сущим і розпоряджається всім сущим. Він створив усе на світі, Він розпоряджається всім на світі, Він править усім на світі, і Він забезпечує все на світі. Таким є Божий статус і Його ідентичність. Для всього сущого та всього на світі істинна Божа сутність полягає в тому, що Він Творець і Правитель усього творіння. Такою є ідентичність, якою володіє Бог, і Він є унікальним серед усього сущого. Жодне з Божих творінь – чи то серед людей, чи то в духовному світі – не може вдаватися до жодних засобів і виправдань, аби видавати себе за Бога чи підміняти Його ідентичність і статус, бо серед усього сущого Той, хто має цю ідентичність, силу, владу та здатність правити творінням, лише один: наш Сам унікальний Бог. Він живе та рухається серед усього сущого; Він може піднятися на найвище місце над усім сущим. Він може впокоритися: стати людиною, однією з тих, хто з плоті й крові, зустрічатися з людьми віч-на-віч і розділяти з ними горе та радість, – і водночас Він повеліває всім на світі, вирішуючи долю всього на світі й те, у якому напрямку йому рухатися. Більше того, Він спрямовує долю всього людства та керує напрямком людства. Такого Бога мусять шанувати, слухатися та знати всі живі істоти. Отже, до якої б групи чи типу людей ти не належав, віра в Бога, слідування за Богом, шанування Бога, прийняття Його правління та розпоряджень щодо твоєї долі є єдиним можливим вибором – необхідним вибором – для будь-якої людини та для будь-якої живої істоти. В унікальності Бога люди бачать, що Його влада, Його праведний характер, Його сутність і засоби, якими Він забезпечує все суще, є абсолютно унікальними; ця унікальність визначає істинну ідентичність Самого Бога, а також Його статус. Тому якби якась жива істота серед усіх творінь – у духовному світі чи серед людства – побажала стати замість Бога, для неї успіх був би неможливий, як і будь-яка спроба видати себе за Бога. Це факт. Які вимоги людства до такого Творця й Правителя, що володіє ідентичністю, силою та статусом Самого Бога? Це повинно бути зрозуміло кожному, і про це повинен пам’ятати кожен; це дуже важливо і для Бога, і для людей!

2.2. Різні ставлення людей до Бога

Від того, як люди поводяться з Богом, залежить їхня доля, а також те, як Бог поводитиметься та розбиратиметься з ними. Зараз Я наведу кілька прикладів того, як люди поводяться з Богом. Послухаймо й подивімося, чи правильні манери та ставлення вони виявляють у своїй поведінці з Богом. Розгляньмо поведінку таких семи типів людей.

1. Існує тип людей, які ставляться до Бога особливо абсурдно. Ці люди думають, що Бог подібний до Бодхісатви чи святої істоти з якоїсь людської легенди та що Він потребує, аби люди при зустрічі тричі кланялись одне одному та після кожної трапези запалювали пахощі. Тому в людей цього типу часто виникають пориви так робити, коли вони надзвичайно вдячні за Його благодать і пройняті дякою до Нього. Вони так сильно хочуть, аби Бог, у якого вони вірять сьогодні, міг прийняти те, як вони тричі вклоняються при зустрічі та запалюють пахощі після кожної трапези, як це прийняла б та свята істота, до якої вони тягнуться у своїх серцях.

2. Деякі люди бачать у Богові живого Будду, здатного визволити всіх живих від страждань і спасти їх; вони бачать у Ньому живого Будду, здатного забрати їх подалі від моря бід. Віра цих людей у Бога передбачає поклоніння Йому як Будді. Хоча вони не запалюють пахощів, не раболіпствують і не приносять жертв, у глибині душі вони вважають, що Бог – просто саме такий Будда, який лише просить їх бути добрими та милосердними, не вбивати жодної живої істоти, утримуватися від лайки на адресу інших, жити життям, яке здається чесним, і не чинити ніяких проступків. Вони вірять, ніби це все, що Він від них просить; це і є Бог у їхніх серцях.

3. Деякі люди поклоняються Богу так, наче Він хтось великий або знаменитий. Наприклад, те, якими засобами ця велика людина любить говорити, з якою інтонацією вона говорить, які слова та лексику використовує, її тон, жести рук, погляди та вчинки, її постава – усе це вони копіюють, і це те, до чого вони мусять прийти в процесі своєї віри в Бога.

4. Деякі люди бачать у Богові царя та вважають, що Він стоїть понад усім і ніхто не сміє Його образити – а якщо хтось таке зробить, то буде покараний. Вони поклоняються такому царю, тому що царі посідають у їхніх серцях певне місце. Їхні думки, манери, влада, натура, навіть їхні інтереси й особисте життя – усе це такі люди вважають за потрібне зрозуміти; ці речі стають проблемами й питаннями, якими переймаються такі люди. Унаслідок цього вони поклоняються Богові як царю. Така форма віри сміховинна.

5. Деякі люди мають в існування Бога особливу віру – глибоку й непохитну. Однак їхні знання про Бога дуже поверхові, вони не мають великого досвіду Його слів, і тому вони поклоняються Йому як ідолу. Цей ідол – Бог у їхніх серцях; їм здається, що саме цього ідола вони повинні боятися, що вони мусять схилятися перед ним, слідувати за ним і наслідувати його. Вони бачать у Богові ідола, за яким повинні слідувати все життя. Вони копіюють тон, яким говорить Бог, і зовні наслідують тих, хто подобається Богові. Вони часто роблять речі, які виглядають наївними, чистими й чесними, і навіть слідують за цим ідолом так, наче він партнер або супутник, з яким вони нізащо не розлучаться. Такою є їхня форма віри.

6. Є один тип людей, які хоч і прочитали багато Божих слів і почули багато проповідей, але в глибині душі вважають, ніби єдиним принципом їхньої поведінки з Богом є те, що вони завжди повинні бути запобігливими та підлесливими або ж славити Бога й вихваляти Його в неправдоподібний спосіб. Вони вірять, що Бог – це такий Бог, якому від них потрібна саме ця поведінка. Більше того, вони вірять, ніби в будь-який момент можуть накликати Його гнів або впасти в гріх проти Нього, якщо не будуть так робити, і що за цей гріх Бог їх покарає. Ось такого Бога вони носять у своїх серцях.

7. А є більшість людей, які знаходять у Богові духовну поживу. Причина в тому, що вони живуть у цьому світі й не мають ні спокою, ні щастя, ніде не знаходять розради. Коли вони знаходять Бога, коли бачать і чують Його слова, то починають таїти в серці радість і піднесення. Це відбувається тому, що вони вірять, ніби нарешті знайшли місце, яке зробить їхній дух щасливим, і Бога, який дасть їм духовну поживу. Прийнявши Бога та почавши слідувати за Ним, вони стають щасливими, і їхнє життя наповнюється змістом. Вони більше не поводяться як безбожники, що сновигають по життю, наче тварини, і вони відчувають, що їм є чого чекати в житті. Отже, вони думають, що цей Бог може колосально задовольнити їхні духовні потреби та принести велике щастя їхньому розуму й духу. Не усвідомлюючи цього, вони стають нездатними залишити цього Бога, який дає їм таку духовну поживу та приносить щастя їхньому духу й усім членам їхніх родин. Вони вважають, що віра в Бога не мусить приносити нічого, крім духовної поживи.

Чи є серед вас люди із цими різними вищезгаданими типами ставлення до Бога? (Так.) Якщо, вірячи в Бога, людина таїть у серці ставлення будь-якого із цих типів, чи здатна вона по-справжньому постати перед Богом? Якщо хтось має в серці ставлення будь-якого із цих типів, чи вірить він у Бога? Чи вірить така людина в Самого унікального Бога? (Ні.) Якщо ти не віриш у Самого унікального Бога, то в кого ти віриш? Якщо той, у кого ти віриш, не Сам унікальний Бог, тоді можливо, що ти віриш в ідола, або велику людину, або Бодхісатву, або поклоняєшся Будді, який у твоєму серці. Більше того, можливо, що ти віриш у звичайну людину. Словом, через свої різні форми віри та ставлення до Бога люди поселяють у своєму серці Бога власного пізнання, підміняють Бога своєю уявою, поміщають своє ставлення та фантазії про Бога поруч із Самим унікальним Богом, а потім ще й підносять їх на освячення. Що це значить, коли люди мають таке неналежне ставлення до Бога? Це значить, що вони відкинули Самого істинного Бога й поклоняються фальшивому богу; це вказує на те, що, вірячи в Бога, вони водночас відкидають Його та протистоять Йому, що вони заперечують існування істинного Бога. Якщо люди й надалі триматимуться за такі форми віри, то з якими наслідками вони зіткнуться? Маючи такі форми віри, чи зможуть вони наближатися до виконання Божих вимог? (Ні, не зможуть.) Навпаки, через свої уявлення й фантазії вони блукатимуть ще далі від Божого шляху, бо напрямок, якого вони шукають, протилежний напрямку, якого від них вимагає Бог. Ви колись чули історію про те, як один чоловік «прямував на південь у колісниці, що їхала на північ»? Ось і тут, можна сказати, точно такий випадок: люди прямують на південь у колісниці, яка їде на північ. Якщо люди так безглуздо віритимуть у Бога, то що більше ти старатимешся, то більше віддалятимешся від Бога. Тому Я застерігаю вас так: перш ніж вирушати в дорогу, ти мусиш спочатку розібратися, чи справді ти йдеш у правильному напрямку. Будьте цілеспрямованими у своїх зусиллях і обов’язково запитайте себе: «Чи є Бог, у якого я вірю, Правителем усього сущого? Чи є Бог, у якого я вірю, лише тим, хто дає мені духовну поживу? Чи Він просто мій ідол? Чого вимагає від мене цей Бог, у якого я вірю? Чи схвалює Бог усе, що я роблю? Чи всі мої вчинки й пошуки узгоджуються з прагненням пізнати Бога? Чи відповідають вони Його вимогам до мене? Чи Бог визнає та схвалює шлях, яким я йду? Чи задоволений Він моєю вірою?» Ти повинен часто й постійно ставити собі ці запитання. Якщо ти прагнеш до пізнання Бога, то повинен мати ясну голову та чіткі цілі, аби зуміти догодити Йому.

Чи можливо, щоб через Свою терпимість Бог неохоче прийняв таке неналежне ставлення, про яке Я щойно говорив? Чи міг би Бог схвалити таке ставлення цих людей? (Ні.) Які вимоги Бог ставить до людей і до тих, хто слідує за Ним? Якого ставлення Він вимагає від людей? Чи маєте ви чітке уявлення? Я вже сказав так багато; Я чимало говорив на тему Самого Бога, а також Його діянь і того, Хто Він є і чим володіє. Чи знаєте ви тепер, що Бог бажає здобути від людей? Чи знаєш ти, чого Він від тебе хоче? Кажіть. Якщо вам досі бракує знань із досвіду та практики чи вони ще дуже поверхові, то ви можете сказати щось про своє знання цих слів. Чи є у вас загальні знання? Що Бог просить від людини? (Протягом цих кількох спілкувань Бог наголошував на тому, що Він вимагає, аби ми знали Його та Його діяння, знали, що Він – джерело життя для всього сущого, і були обізнані про Його статус та ідентичність.) А коли Бог просить, щоб люди Його пізнали, яким має бути кінцевий результат? (Вони мають зрозуміти, що Бог – Творець, а люди – створені істоти.) Коли люди набувають такого знання, які зміни відбуваються в їхньому ставленні до Бога, у виконанні обов’язків, у життєвих характерах? Чи ви колись над цим замислювалися? Чи можна сказати, що, пізнавши Бога та зрозумівши Його, людина стає доброю? (Віра в Бога не означає прагнення бути доброю людиною. Вона радше передбачає прагнення стати Божим творінням, яке відповідає вимогам, і бути чесною людиною.) А ще? (Істинно та правильно пізнавши Бога, ми можемо ставитися до Нього як до Бога; ми знаємо, що Бог завжди є Богом, що ми – творіння, що ми повинні поклонятися Богу та залишатися на належних нам місцях.) Дуже добре! Послухаймо когось іншого. (Ми знаємо Бога та кінець кінцем здатні бути людьми, які справді підкоряються Богу, шанують Бога й утікають від злого.) Правильно!

2.3. Ставлення, якого Бог вимагає до Себе від людства

Насправді Бог не дуже вимогливий до людства – або принаймні не такий вимогливий, як люди собі уявляють. Якби Бог не казав жодного слова й не виявляв Свого характеру та діянь, то пізнання Бога було б для вас надзвичайно складним, бо люди повинні були б самі додумуватися про Його намір і волю; зробити це було б дуже важко. Проте на завершальній стадії Своєї роботи Бог сказав багато слів, зробив велику роботу й висунув до людини чимало вимог. Своїми словами та Своєю великою роботою Він повідомив людей про те, що Йому подобається, чим Він гидує та якими повинні бути люди. Коли людина все це зрозуміла, у її серці має бути точне визначення Божих вимог, бо вона не вірить у Бога в невизначеності й більше не вірить у невизначеного Бога, а також не має віри в Бога серед невизначеності чи небуття. Навпаки, вона здатна чути Його висловлювання, розуміти стандарти, що стоять за Його вимогами, і досягати їх, і Бог людською мовою говорить людям усе те, що вони повинні знати й розуміти. Якщо сьогодні люди досі не знають, Хто Такий Бог і чого Він від них вимагає, якщо вони не знають, чому треба вірити в Бога, як вірити в Нього та як до Нього ставитися, – то тут є проблема. Щойно кожен із вас говорив про якусь одну сферу; вам відомо про окремі речі, конкретні або загальні. Але Я хочу назвати вам правильні, повні та конкретні вимоги, які Бог висуває до людства. Це лише кілька слів, і вони дуже прості; можливо, ви їх уже знаєте. Правильні вимоги Бога до людства й тих, хто слідує за Богом, полягають у такому. Він вимагає від тих, хто за Ним слідує, п’яти речей: істинної віри, вірного слідування, абсолютної покірності, справжнього знання та сердечної шани.

У цих п’яти вимогах Бог говорить, щоб люди більше не сумнівались у Ньому та не керувалися своєю уявою чи невизначеними й абстрактними поглядами, коли слідують за Ним; люди не мають слідувати за Богом, спираючись на якісь фантазії чи уявлення. Він вимагає, щоб кожен із тих, хто за Ним слідує, робив це вірно, а не впівсили чи без відданості. Коли Бог ставить до тебе якісь вимоги, випробовує тебе, судить, розбирається з тобою, обтинає, дисциплінує чи вражає тебе, ти повинен повністю Йому підкорятися. Ти не маєш питати про причини, ставити умови й тим більше говорити про підстави. Твій послух повинен бути абсолютним. Знання Бога – це та сфера, якої людям бракує найбільше. Вони часто прикладають до Бога вислови, твердження та слова, які Його не стосуються, вважаючи, що саме такі слова є найточнішим визначенням знання про Бога. Вони й гадки не мають, що ці вислови, які походять від людської уяви, їхніх власних міркувань і знань, жодним чином не стосуються Божої сутності. Тож Я хочу сказати вам, що коли йдеться про знання, які Бог бажає бачити в людей, Він просить не лише того, щоб ти визнав Його та Його слова, але й того, щоб твоє знання про Нього було правильним. Навіть якщо ти можеш сказати лише одне речення чи усвідомлюєш лише малесеньку дрібку, ця малесенька дрібка усвідомлення є правильною, істинною та сумісною із сутністю Самого Бога. Причина в тому, що Бог гидує будь-яким неправдоподібним або нерозважливим прославлянням чи похвалою на Свою адресу. Більше того, Він ненавидить, коли люди ставляться до Нього як до повітря. Він ненавидить, коли при обговоренні тем про Бога люди говорять, не зважаючи на факти, говорять без вагань, як заманеться та як вважають за потрібне; більше того, Він ненавидить тих, хто вважає, ніби знає Бога, і хизується своїми знаннями про Нього, обговорюючи теми, пов’язані з Ним, без жодної стриманості й застережень. Остання з п’яти вищезгаданих вимог – сердечна шана: це найвища вимога Бога до всіх, хто за Ним слідує. Коли людина володіє правильним та істинним знанням про Бога, вона здатна по-справжньому шанувати Бога й утікати від злого. Ця шана йде з глибини серця; ця шана віддається добровільно, а не через тиск із боку Бога. Бог не просить, щоб ти дарував Йому якесь гарне ставлення, вчинки чи зовнішню поведінку; натомість Він просить, щоб ти шанував і боявся Його в глибині серця. Така шана досягається внаслідок змін у твоєму життєвому характері, здобуття знань про Бога та розуміння Божих діянь, усвідомлення Божої сутності й визнання того факту, що ти – одне з Божих творінь. Тому Я тут описую таку шану словом «сердечна» з тією метою, щоб люди зрозуміли, що їхня шана до Бога повинна йти з глибини серця.

Тепер поміркуйте про ці п’ять вимог: чи є серед вас такі, хто здатен досягти відповідності першим трьом? Я маю на увазі істинну віру, вірне слідування й абсолютну покірність. Чи є серед вас такі, хто на них здатен? Я знаю, що якби Я сказав «усі п’ять», то серед вас, без сумніву, не знайшлося б жодного, хто був би здатен на всі ці речі, але Я скоротив їх число до трьох. Подумайте, досягли ви цих речей або ні. Чи легко досягти «істинної віри»? (Ні, нелегко.) Нелегко, бо люди часто сумніваються в Богові. А як щодо «вірного слідування»? Що тут означає слово «вірне»? (Не впівсили, а, навпаки, від щирого серця.) Не впівсили, а від щирого серця. Просто в яблучко! Отже, чи здатні ви досягти відповідності цій вимозі? Вам потрібно старатися ще більше, чи не так? Наразі ви поки що не досягли відповідності цій вимозі. А як щодо «абсолютної покірності» – ви досягли її? (Ні.) І цього ви теж не досягли. Ви часто буваєте непокірними та бунтівничими; ви часто не слухаєте, не бажаєте підкорятись або чути. Це три найбільш фундаментальні вимоги, яким люди відповідають після входження в життя, але ви цього ще не досягли. Отже, чи є у вас наразі великий потенціал? Чи відчуваєте ви тривогу після того, як сьогодні почули від Мене ці слова? (Так.) Це правильно, що ви тривожитеся. Не намагайтесь уникнути тривоги. Я відчуваю тривогу за вас. Я не вдаватимусь у дві інші вимоги; без сумніву, ніхто з присутніх не здатен їх виконати. Вам тривожно. Отже, чи визначили ви свої цілі? З якими цілями та в якому напрямку ви повинні шукати й віддавати свої зусилля? Чи є у вас ціль? Скажу вам прямо: виконавши ці п’ять вимог, ви догодите Богові. Кожна з них – і показник, і кінцева ціль дозрівання людського входження в життя. Навіть якби Я взяв лише одну із цих вимог, поговорив про неї докладно та вимагав від вас її виконання, то досягти цього було б нелегко; ви повинні витерпіти певну міру тягот і докласти певних зусиль. Яким має бути ваше мислення? Таким самим, як у хворого на рак, який чекає, коли ляже на операційний стіл. Чому Я це кажу? Коли ти хочеш вірити в Бога, якщо ти хочеш здобути Бога й догодити Йому, тобі це не вдасться, якщо ти не витерпиш певну міру болю та не докладеш певних зусиль. Ви чули багато проповідей, але просто почути не значить зробити проповідь своєю; ти повинен увібрати її в себе та перетворити на те, що належить тобі. Ти повинен асимілювати її у своє життя та привнести її у своє існування, дозволивши цим словам і проповіді спрямовувати твій життєвий шлях і надавати твоєму життю екзистенціальну цінність і значення. Тільки після цього те, що ти почув ці слова, стане того варте. Якщо ж слова, які Я говорю, не приносять у твоє життя ніякого підйому та не додають твоєму існуванню жодної цінності, тобі немає сенсу їх слухати. Ви ж це розумієте, чи не так? Тепер, коли ви це зрозуміли, те, що буде далі, залежить тільки від вас. Ви повинні взятися за роботу! Ви повинні в усьому бути сумлінними! Не будьте безладними; час летить! Більшість із вас уже понад десять років вірить у Бога. Озирніться на ці десять років: скільки ви здобули? І скільки десятиліть вам залишилося прожити в цьому житті? У вас не так багато часу. Забудь про те, чи чекає на тебе Божа робота, чи залишив Він тобі шанс, чи зробить Він ту саму роботу повторно: не говори про це. Чи можеш ти змінити хід останніх десяти років свого життя? З кожним днем, що минає, з кожним кроком, який ти робиш, у тебе стає на один день менше. Згаяного часу й конем не доженеш! Ти здобудеш щось від своєї віри в Бога тільки тоді, коли поставишся до неї як до найбільшої речі у своєму житті – важливішої навіть за їжу, одяг і все інше. Якщо ти віриш тільки тоді, коли в тебе є на це час, і не здатен присвятити своїй вірі всю свою увагу, якщо ти постійно потопаєш у сум’ятті, ти нічого не здобудеш. Ви ж це розумієте, чи не так? На цьому ми сьогодні зупинимося. До зустрічі!

15 лютого 2014 року