Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

П'ятий вирішальний момент: нащадки

Вступивши в шлюб, людина починає виховувати наступне покоління. Ніхто не може сказати, скільки дітей у нього буде і якими вони будуть; це теж зумовлюється долею людини, наперед визначеною Творцем. Це п'ятий вирішальний момент, через який має пройти людина.

Якщо людина народжується для того, щоб виконувати роль чиєїсь дитини, тоді вона виховує наступне покоління, щоб виконувати роль чийогось батька або чиєїсь матері. Ця зміна ролей змушує людину переживати різні фази життя з різних точок зору. Це також дає людині різні набори життєвого досвіду, через який вона приходить до пізнання володарювання Творця, яке завжди впроваджується одним і тим же чином, і через яке вона стикається з тим фактом, що ніхто не може переступити або змінити наперед визначене Творцем.

1.5.1. Людина не має жодного контролю над тим, що стається з її потомством

Народження, дорослішання й шлюб – усе це приносить розчарування різного роду й різною мірою. Деякі люди незадоволені своїми сім'ями або власною зовнішністю; дехто не любить своїх батьків; дехто обурюється або скаржиться на середовище, в якому він виріс. І для більшості людей серед усіх цих розчарувань шлюб є найбільш незадовільним. Незалежно від того, наскільки людина незадоволена своїм народженням, дорослішанням або шлюбом, кожен, хто пройшов через ці етапи, знає, що людина не може обирати, де й коли народитися, яку зовнішність мати, якими є її батьки та ким є її подружжя, а повинна просто прийняти волю Небес. І все ж, коли людям прийде час виховувати наступне покоління, вони будуть проектувати всі бажання, які їм не вдалося реалізувати в першій половині свого життя, на своїх нащадків, сподіваючись, що їхнє потомство компенсує всі розчарування першої половини їхнього власного життя. Тому люди віддаються всіляким фантазіям про своїх дітей: що їхні дочки виростуть карколомними красунями, а сини – хвацькими джентльменами; що їхні дочки будуть культурними й талановитими, а сини – блискучими студентами й зірковими спортсменами; що їхні дочки будуть ніжними, доброчесними і розсудливими, а їхні сини – розумними, здібними та чутливими. Вони сподіваються, що їхні нащадки – чи дочки, чи сини – будуть поважати старших, будуть уважними до своїх батьків, їх усі будуть любити та хвалити… У цей момент знову проростають надії на життя, і в серцях людей спалахують нові пристрасті. Люди знають, що вони безсилі та безнадійні в цьому житті, що в них не буде іншого шансу або іншої надії виділитися з натовпу, і що в них немає іншого вибору, окрім як прийняти свою долю. І тому вони проектують усі свої надії, свої нереалізовані бажання й ідеали на наступне покоління, сподіваючись, що їхні нащадки допоможуть їм здійснити їхні мрії й реалізувати їхні бажання; що їхні дочки й сини принесуть славу їхньому прізвищу, стануть важливими, багатими або знаменитими. Коротше кажучи, вони хочуть, щоб становище їхніх дітей було дуже високим. Плани й фантазії людей досконалі; хіба вони не знають, що не їм вирішувати з приводу кількості дітей, які в них народяться, зовнішності їхніх дітей, їхніх здібностей тощо, що жодна крапля долі їхніх дітей не знаходиться в їхніх руках? Люди не є господарями своєї долі, але вони сподіваються змінити долі молодого покоління; вони безсилі уникнути своєї власної долі, і в той же час вони намагаються контролювати долю своїх синів і дочок. Чи не переоцінюють вони себе? Хіба це не людські нерозсудливість і невігластво? Люди підуть на все заради свого потомства, але, врешті-решт, плани й бажання людини не можуть диктувати, скільки у неї буде дітей або якими вони будуть. Деякі люди без копійки в кишені, але народжують багато дітей; деякі люди багаті, але у них немає жодної дитини. Дехто хоче дочку, але йому відмовлено в цьому бажанні; дехто хоче сина, але не може привести на світ дитину чоловічої статі. Для одних діти – це благословення, для інших – прокляття. Деякі пари розумні, але народжують нетямких дітей; деякі батьки працьовиті й чесні, але діти, яких вони ростять, – ліниві. Деякі батьки добрі й чесні, але їхні діти виявляються хитрими й розпутними. Деякі батьки здорові фізично й розумово, але народжують дітей з інвалідністю. Деякі батьки звичайні й неуспішні, але у них є діти, які досягають великих успіхів. Деякі батьки мають низький статус, але у них є діти, які досягають видатного становища. …

1.5.2. Виховавши наступне покоління, люди здобувають нове розуміння долі

Більшість людей, що вступають у шлюб, робить це у віці близько тридцяти років, у той період у житті, коли в людини ще немає жодного розуміння людської долі. Але коли люди починають ростити дітей, і в міру того, як їхні нащадки ростуть, вони спостерігають, як нове покоління повторює життя й увесь досвід попереднього покоління, і, бачачи відображення в них свого власного минулого, вони розуміють, що шлях, пройдений молодим поколінням, точно так само, як і їхній власний, не може бути спланований і обраний. Зіткнувшись з цим фактом, у них немає іншого вибору, окрім як визнати, що доля кожної людини визначена наперед, і, не повністю усвідомлюючи, вони поступово відмовляються від своїх власних бажань, а пристрасті в їхніх серцях тьмяніють і гаснуть… У цей період, по суті, пройшовши важливі життєві віхи, люди досягли нового розуміння життя, сформували нове ставлення. Наскільки багато може очікувати людина цього віку від майбутнього й на які перспективи вона може розраховувати? Яка п'ятдесятирічна жінка все ще мріє про прекрасного принца? Який п'ятдесятирічний чоловік усе ще шукає свою Білосніжку? Яка жінка середніх років досі сподівається перетворитися з гидкого каченяти на лебедя? Чи є в більшості літніх чоловіків таке ж прагнення до розвитку кар'єри, як у молодих? Загалом, незалежно від того, чоловік це чи жінка, будь-яка людина, що доживає до цього віку, найімовірніше, матиме відносно раціональне, практичне ставлення до шлюбу, сім'ї та дітей. У такої людини, по суті, не залишається вибору, немає пориву кидати виклик долі. Що стосується людського досвіду, щойно людина досягає цього віку, у неї природним чином виробляється таке ставлення: «Людина повинна прийняти долю; у дітей своя власна доля; людська доля визначена Небом». Більшість людей, які не розуміють істини, переживши всі перипетії, розчарування й тяготи цього світу, резюмує своє розуміння людського життя двома словами: «Це – доля!». Хоча ця фраза містить у собі усвідомлення мирськими людьми людської долі й висновок, якого вони дійшли, і хоча вона висловлює безпорадність людства й може бути описана як прониклива й точна, вона далека від розуміння володарювання Творця й просто не може замінити знання про владу Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»