Про Йова

Дізнавшись про те, як Йов пройшов через випробування, більшість із вас, напевно, захоче дізнатися більше подробиць про самого Йова, зокрема про таємницю, завдяки якій він здобув Божу похвалу. Тож сьогодні поговорімо про Йова!

У повсякденному житті Йова ми бачимо його досконалість, праведність, богобоязливість і втечу від злого

Якщо обговорювати Йова, то починати слід із його оцінки, яка прозвучала з уст Самого Бога: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла».

Спершу розгляньмо досконалість і праведність Йова.

Як ви розумієте слова «досконалий» і «праведний»? Чи вірите ви, що Йов був бездоганним і шляхетним? Це, звісно, було б буквальним тлумаченням і розумінням слів «досконалий» і «праведний». Але контекст реального життя є невід'ємною частиною істинного розуміння Йова – слова, книги й теорія самі по собі не дадуть жодних відповідей. Ми почнемо з розгляду домашнього життя Йова, з того, якою була його звичайна поведінка протягом життя. Це розповість нам про його принципи та цілі в житті, а також про його особистість і прагнення. А тепер зачитаймо останні слова Книги Йова 1:3: «І був цей чоловік більший від усіх синів сходу». Ці слова говорять про те, що статус і становище Йова були дуже високими, і хоча нам не повідомляється, чому він був найбільшим з усіх людей Сходу, – чи через своє велике багатство, чи тому, що він був досконалим і праведним, боявся Бога й утікав від злого, – та загалом ми знаємо, що статус і становище Йова користувалися великою повагою. Як записано в Біблії, перше враження людей про Йова полягало в тому, що він був досконалим, боявся Бога й утікав від злого та що він мав велике багатство й поважний статус. Якщо говорити про нормальних людей, які живуть у такому оточенні й за таких умов, то харчування Йова, якість його життя та різні аспекти його особистого життя були б у центрі уваги більшості; тому ми мусимо зачитати Святе Письмо далі: «А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити із ними. І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні» (Йов 1:4–5). Цей уривок говорить нам про дві речі: перша – це те, що сини й дочки Йова регулярно бенкетували, багато їли та пили; друга – це те, що Йов часто приносив цілопалення, бо нерідко переймався за своїх синів і дочок, боячись, що вони грішать і що в серці вони зреклися Бога. Тут описано життя двох різних типів людей. Перші, сини й дочки Йова, завдяки своєму достатку часто бенкетували, жили марнотратно, пили та їли досхочу й насолоджувалися високою якістю життя, яку забезпечує матеріальне багатство. Живучи таким життям, вони неминуче мали часто грішити й ображати Бога – але вони не освячували себе та не приносили цілопалення. Тож, як бачите, Бог не мав місця в їхніх серцях, і вони не думали про Божі благодаті, не боялися образити Бога, а тим більше не боялися зректися Бога у своєму серці. Звісно, у центрі нашої уваги не діти Йова, а те, що робив Йов, коли стикався з такими речами; це друге питання, розкрите в уривку, яке стосується повсякденного життя Йова та сутності його людської природи. Там, де Біблія описує бенкети синів і дочок Йова, немає жодної згадки про самого Йова; сказано лише, що його сини й дочки часто їли та пили разом. Інакше кажучи, він не влаштовував бенкетів і не приєднувався до своїх синів і дочок у марнотратних трапезах. Хоча Йов був заможним і мав багато майна та слуг, його життя не було розкішним. Його не вабили чудові умови, у яких він жив, і у своєму багатстві Йов не зловживав тілесними втіхами та не забував приносити цілопалення, і тим більше його багатство не призвело до того, щоб у своєму серці він поступово віддалився від Бога. Очевидно, що Йов жив дисципліновано, не зациклювався на якості життя, і благословення, які йому послав Бог, не зробили Йова ні жадібним, ні гедоністичним. Натомість він був смиренним і скромним, не схильним до хвастощів, розважливим і обережним перед Богом. Він часто думав про Божі благодаті й благословення та постійно боявся Бога. У своєму повсякденному житті Йов часто вставав рано, щоб принести цілопалення за своїх синів і дочок. Інакше кажучи, Йов не тільки сам боявся Бога, а й сподівався, що його діти теж будуть боятися Бога та не грішити проти Нього. Матеріальне багатство Йова не мало місця в його серці та не займало те місце, яке посідав Бог; усі щоденні дії Йова – і ті, що стосувалися його самого, і ті, що стосувалися його дітей, – були пов'язані зі страхом Божим і втіканням від злого. Його страх перед Богом Єговою не обмежувався словами з його вуст, а втілювався на практиці та відображався в кожному аспекті повсякденного життя Йова. Ця фактична поведінка Йова показує нам, що він був чесним, а в його сутності була любов до справедливості й позитивного. Те, що Йов часто посилав за синами та дочками й освячував їх, означає, що він не дозволяв і не схвалював таку поведінку своїх дітей; натомість у своєму серці він був розчарований їхньою поведінкою та засуджував їх. Він дійшов висновку, що поведінка його синів і дочок не подобається Богу Єгові, і тому часто закликав їх постати перед Богом Єговою та сповідати свої гріхи. Вчинки Йова показують нам інший бік його людської сутності, який полягає в тому, що він ніколи не ходив із тими, хто часто грішив і ображав Бога, а навпаки, цурався й уникав таких людей. Навіть хоча ці люди були його синами та дочками, він не відмовився від власних принципів поведінки заради родичів і не потурав їхнім гріхам через особисті почуття. Навпаки, він закликав їх сповідатись і заслужити довготерпіння Бога Єгови, а також застерігав їх не зрікатися Бога заради власної пожадливої втіхи. Принципи ставлення Йова до інших невіддільні від принципів його богобоязливості й утечі від злого. Він любив те, що приймалося Богом, і гидував тим, що Його відштовхувало; він любив тих, хто в серці боявся Бога, і гидував тими, хто робив зло чи грішив проти Бога. Така любов і огида проявлялись у його повсякденному житті й були тією самою праведністю Йова, яку побачили Божі очі. Природно, що це також виявлення та втілення істинної людської сутності Йова в його стосунках з іншими людьми в його повсякденному житті, і про це ми повинні дізнатися.

Прояви людської сутності Йова під час його випробувань (розуміння Йовової досконалості, праведності, богобоязливості й утечі від злого під час випробувань Йова)

Раніше ми обговорили різні аспекти людської сутності Йова, які проявлялись у його повсякденному житті до початку випробувань. Без сумніву, ці різноманітні прояви забезпечують попереднє знайомство з праведністю Йова, його богобоязливістю й утечею від злого, дають розуміння цих рис Йова та їх природне попереднє підтвердження. Причина, чому Я кажу «попереднє», полягає в тому, що більшість людей досі не має справжнього розуміння особистості Йова й того, наскільки невідступно він дотримувався шляху послуху та страху Божого. Тобто уявлення більшості людей про Йова не сягає глибше дещо сприятливого враження про нього, яке створюють два біблійні уривки з його словами: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім'я Єгови» та «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Тому в нас є велика потреба зрозуміти, як Йов утілював у життя свою людську сутність, приймаючи Божі випробування; так справжня людська сутність Йова в її повноті буде показана всім.

Коли Йов почув, що його майно вкрадено, що його сини й дочки загинули, а слуги вбиті, він повівся так: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився» (Йов 1:20). Ці слова говорять нам про один факт: почувши цю звістку, Йов не впав у паніку, не заплакав, не звинуватив слуг, які принесли йому цю звістку, а тим більше не став оглядати місце злочину, щоб розслідувати його, перевірити деталі та з'ясувати, що ж сталося насправді. Він не виявив ні болю, ні жалю через утрату свого майна, не розплакався через утрату своїх дітей і близьких. Навпаки, він роздер свого плаща, обстриг голову, упав на землю й поклонився. Вчинки Йова не схожі на вчинки будь-якої звичайної людини. Вони бентежать багатьох людей і змушують їх у своєму серці докоряти Йову за його «бездушність». Якби звичайна людина раптово втратила своє майно, то виглядала б розбитою горем або відчаєм – дехто навіть міг би впасти в глибоку депресію. Причина в тому, що в серцях звичайних людей власність уособлює результати зусиль усього життя: це те, від чого залежить їхнє виживання, це надія, яка тримає їх у живих; утрата власності означає, що їхні зусилля були марними, що в цих людей немає надії та навіть майбутнього. Це демонструє ставлення будь-якої звичайної людини до своєї власності, міцну прив'язаність людей до неї й важливість власності в очах людей. Тому переважну більшість людей бентежить байдуже ставлення Йова до втрати своєї власності. Сьогодні ми спробуємо розвіяти це збентеження всіх цих людей, пояснивши, що відбувалось у серці Йова.

Здоровий глузд підказує, що, отримавши від Бога таке велике майно, Йов мав би відчувати перед Богом сором за його втрату, адже він не подбав про нього, не попіклувався про нього; він не зберіг майно, яке дав йому Бог. Тож коли він почув, що його власність було вкрадено, то в першу чергу мав би піти на місце злочину та зробити облік усього, що було втрачено, а потім сповідатися перед Богом, щоб знов отримати Божі благословення. Однак Йов цього не зробив, і на це в нього, природно, були свої причини. У серці Йов глибоко вірив, що все, чим він володів, – дароване Богом, а не продукт його власної праці. Тож він не розглядав ці благословення як щось таке, із чого можна поживитися, а натомість поклав в основу принципів свого виживання те, щоб з усіх сил триматися того шляху, якого потрібно було дотримуватися. Він цінував Божі благословення та складав за них подяку, але він не був закоханий у благословення та не прагнув до їх збільшення. Ось яким було його ставлення до власності. Він не робив нічого заради здобуття благословень, не турбувався й не переймався через відсутність або втрату Божих благословень; він не відчував від Божих благословень дикого, шаленого щастя, і він не нехтував Божим шляхом і не забував про Божу благодать через те, що часто тішився благословеннями. Ставлення Йова до своєї власності відкриває людям його справжню людську сутність. По-перше, Йов не був жадібною людиною, і він був невибагливим у своєму матеріальному житті. По-друге, Йов ніколи не переживав і не боявся, що Бог забере в нього все, що він мав, і це свідчило про слухняне ставлення до Бога в серці Йова; тобто він не мав ні вимог, ні нарікань із приводу того, чи забере щось у нього Бог і коли саме це станеться, і не питав про причини, а лише прагнув слухатися Божих розпоряджень. По-третє, він ніколи не вважав, що його майно набуте його власною працею, а вірив, що воно дароване Богом. Такою була віра Йова в Бога, і це свідчить про твердість його переконань. Чи в цьому резюме з трьох пунктів ясно описано людську сутність Йова та його справжнє щоденне прагнення? Людська сутність і прагнення Йова були невід'ємною частиною того, як спокійно він поводився, зіткнувшись із втратою власності. Саме завдяки щоденному прагненню Йова його духовний стан і твердість переконань були достатніми для того, щоб під час Божих випробувань він сказав: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім'я Єгови». Ці слова не були здобуті за одну ніч, і вони не просто взяли та з'явились у голові Йова. Вони були тим, що він побачив і набув протягом багатьох років життєвого досвіду. Порівняно з усіма тими, хто шукає тільки Божих благословень і боїться, що Бог у них щось забере, хто терпіти цього не може й нарікає на це, хіба послух Йова не є дуже реальним? Порівняно з усіма тими, хто вірить, що Бог є, але ніколи не вірив, що Бог править усім сущим, хіба Йов не має велику чесність і праведність?

Раціональність Йова

Реальний досвід Йова та його справедлива й чесна людська сутність означали, що він зробив максимально раціональні судження й вибір, коли втратив своє майно та дітей. Такий раціональний вибір був невіддільним від щоденних прагнень Йова та діянь Бога, які він пізнав за своє повсякденне життя. Чесність Йова дала йому змогу повірити, що рука Єгови править усім сущим; його віра дала йому можливість пізнати факт володарювання Бога Єгови над усім сущим; його знання зробило його готовим і здатним підкорятися володарюванню та розпорядженням Бога Єгови; його покора дала йому змогу бути дедалі щирішим у своєму страху перед Богом Єговою; його страх зробив його дедалі справжнішим у його втечі від злого; зрештою, Йов став досконалим, тому що він боявся Бога й утікав від злого; його досконалість зробила його мудрим і дала йому максимальну раціональність.

Як нам слід розуміти це слово – «раціональний»? Буквальне тлумачення полягає в тому, що це означає мати розсудливість, бути логічним і розважливим у своєму мисленні, мати здорову мову, дії й судження, а також здорові та послідовні моральні стандарти. Проте раціональність Йова не можна пояснити так легко. Коли тут говориться, що Йов був наділений максимальною раціональністю, то це говориться у зв'язку з його людською сутністю та поведінкою перед Богом. Оскільки Йов був чесним, він був здатним вірити у володарювання Бога та підкорятися йому, що дало йому знання, недоступне іншим, і це знання зробило його здатним точніше розрізняти, судити й визначати те, що його спіткало, а це дало Йову змогу точніше та прозорливіше вибирати, що робити й на чому стояти непохитно. Тобто його слова, поведінка, принципи, що стояли за його діями, кодекс, за яким він діяв, були послідовними, чіткими й конкретними, а не сліпими, імпульсивними чи емоційними. Він знав, як ставитися до всього, що його спіткало, знав, як знайти баланс у взаємозв'язках між складними подіями та впоратися з ними, знав, як непохитно триматися того шляху, якого слід триматися, більше того – він знав, як ставитися до того, що Бог Єгова дає й забирає. Саме в цьому й полягала раціональність Йова. Саме тому, що Йов мав таку раціональність, він і сказав після втрати майна, синів і дочок: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім'я Єгови».

Коли Йов зіткнувся з величезним болем тіла, з наріканнями рідних і близьких і коли він постав перед обличчям смерті, його реальна поведінка ще раз показала всім людям його справжнє обличчя.

Справжнє обличчя Йова: правдиве, чисте, позбавлене фальші

Зачитаймо слова із Книги Йова 2:7–8: «І пішов сатана від Єгови і вразив Йова виразками від підошви його аж до тімені його. А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу…». Це опис поведінки Йова після того, як його тіло вкрилося болючими гнояками. У той час Йов сидів у попелі, терплячи біль. Ніхто його не лікував, і ніхто не допомагав йому втамувати тілесний біль; натомість Йов черепком зішкрябував зовнішні частини своїх болючих гнояків. На перший погляд, це був просто один з етапів мук Йова, що ніяк не стосується його людської сутності та страху Божого, адже Йов не вимовив жодного слова, яке б виявляло його настрій і погляди на той час. Проте вчинки та поведінка Йова все одно є справжнім виявленням його людської сутності. У свідченні з попереднього розділу ми читаємо, що Йов був найбільшим з усіх людей Сходу. Тим часом цей уривок із другого розділу показує нам, що цей великий чоловік Сходу взяв черепок і шкріб себе, сидячи серед попелу. Хіба між цими двома описами немає очевидного контрасту? Цей контраст показує нам справжню сутність Йова: незважаючи на своє престижне положення та статус, він ніколи не любив ці речі й не звертав на них жодної уваги; його не хвилювало, як інші сприймають його положення, і він не переймався тим, чи не матимуть його дії або поведінка негативного впливу на його положення; він не насолоджувався вигодами статусу та не тішився славою, яка приходить зі статусом і положенням. Він дбав лише про свою цінність і значення свого життя в очах Бога Єгови. Справжнє «я» Йова й було його сутністю: він не любив слави й багатства та не жив заради слави й багатства; він був правдивим, і чистим, і позбавленим фальші.

Йов розділяє любов і ненависть

Ще один бік Йовової людської сутності можна побачити в цій розмові з його дружиною: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!… А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:9–10). Бачачи муки, які терпів Йов, дружина спробувала дати йому пораду, як позбутися страждань, але її «добрі наміри» не отримали схвалення Йова; навпаки, вони його розгнівали, бо вона заперечувала його віру в Бога Єгову, послух Йому та саме існування Бога Єгови. Для Йова це було нестерпно, адже собі він ніколи не дозволяв робити нічого, що йшло би проти Бога чи завдавало Йому болю, не кажучи вже про інших. То як він міг залишатися байдужим, коли бачив, як інші говорять слова, що богозневажають і ображають Бога? Тож Йов назвав свою дружину «божевільною». Ставлення Йова до дружини було сповнене гніву й ненависті, а також докору й осуду. Це було природним виявленням людської сутності Йова – розрізненням між любов'ю та ненавистю – і справжнім відображенням його праведної людської сутності. Йов був наділений почуттям справедливості – почуттям, яке змушувало його ненавидіти вітри та припливи нечестя, зневажати, засуджувати й відкидати абсурдну єресь, сміховинні аргументи й безглузді твердження, а також давало йому змогу залишатися вірним своїм власним, правильним принципам і позиції, коли він був відкинутий масами та покинутий близькими.

Добросердечність і щирість Йова

Оскільки в Йововій поведінці ми можемо побачити виявлення різних аспектів його людської сутності, який саме прояв людської сутності Йова видно в тому, як він відкрив уста й прокляв свій день народження? Саме цю тему ми обговоримо нижче.

Вище Я говорив про походження прокляття, яке Йов накликав на свій день народження. Що ви в цьому бачите? Якби Йов був черствим і не мав любові, якби він був холодним, позбавленим емоцій і людської сутності, чи міг би він перейматися бажанням Божого серця? Чи міг би він зневажати день власного народження через те, що піклувався про Боже серце? Інакше кажучи, якби Йов був черствим і позбавленим людської сутності, чи міг би він сумувати через Божий біль? Чи міг би він проклинати свій день народження за те, що Бог через нього засмутився? Відповідь – категорично ні! Оскільки Йов був добросердий, він піклувався про Боже серце; оскільки він піклувався про Боже серце, він відчував Божий біль; оскільки він був добросердий, то ще більше мучився через те, що відчував Божий біль; оскільки він відчував Божий біль, то почав зневажати свій день народження й тому прокляв цей день. Для сторонніх людей уся поведінка Йова під час його випробувань є зразковою. Лише те, що він прокляв свій день народження, ставить його досконалість і праведність під питання чи змінює оцінку. Насправді ж саме це й було найправдивішим виявленням сутності людської природи Йова. Сутність його людської природи не була ні прихована, ні загорнута, ні кимось виправлена. Коли він прокляв свій день народження, то продемонстрував добросердечність і щирість у глибині свого серця; він був подібний до джерела, води якого настільки чисті й прозорі, що крізь них видно дно.

Дізнавшись усе це про Йова, більшість людей, безсумнівно, зробить досить точну й об'єктивну оцінку сутності його людської природи. Також людям слід глибоко, практично, розширено розуміти й цінувати досконалість і праведність Йова, про які говорив Бог. Сподіваюся, що таке розуміння та цінування допоможуть людям стати на шлях богобоязливості й утечі від злого.

Взаємозв'язок між Божим відданням Йова сатані та цілями Божої роботи

Хоча зараз більшість людей усвідомлює, що Йов був досконалим і праведним, що він боявся Бога та втікав від злого, це усвідомлення не дає їм кращого розуміння Божого наміру. Заздрячи людській сутності та прагненню Йова, вони водночас питають у Бога таке: якщо Йов був таким досконалим і праведним, якщо люди його так обожнюють, то чому ж Бог віддав його в руки сатани та піддав таким великим мукам? Такі запитання не можуть не виникати в серцях багатьох людей – точніше, цей сумнів і є запитанням у серцях багатьох людей. Оскільки воно збило з пантелику стількох людей, ми повинні порушити це питання та належно його роз'яснити.

Усе, що робить Бог, необхідне та наділене надзвичайною значущістю, бо все, що Він робить у людині, стосується Його управління та спасіння людства. Природно, що робота, яку Бог виконав над Йовом, така сама, хоча Йов був досконалим і праведним у Божих очах. Інакше кажучи, незалежно від того, що робить Бог і якими засобами, якою ціною та з якою ціллю, мета Його дій незмінна. Його мета полягає в тому, щоб упроваджувати в людині Божі слова, а також Божі вимоги та волю щодо людини; інакше кажучи, Його мета – впроваджувати в людині все те, що Бог вважає позитивним, відповідно до Його етапів, даючи людині змогу зрозуміти Боже серце й осягнути Божу сутність, а також підкоритися Божому володарюванню та розпорядженням, аби вона змогла Бога боятися, а від злого втікати: усе це є одним з аспектів Божої мети в усьому, що Він робить. Інший аспект полягає в тому, що, оскільки сатана є тлом і знаряддям Божої роботи, людина часто передається сатані; це засіб, який Бог використовує для того, щоб люди побачили в сатанинських спокусах і нападах зло, потворність і мерзенність сатани, зненавиділи сатану та пізнали й навчилися відрізняти негативне. Цей процес дає їм змогу поступово звільнятися від сатанинського контролю та звинувачень, втручань і нападів – доки завдяки Божим словам, знанню Бога, вірі в Нього, послуху та страху перед Ним люди не здобудуть перемогу над нападами та звинуваченнями сатани; тільки тоді люди будуть повністю визволені з-під влади сатани. Визволення людей означає, що сатана переможений, що вони більше не їжа в його роті: замість того, щоб проковтнути їх, сатана від них відступився. А причина в тому, що такі люди праведні та мають віру, послух і страх перед Богом, і в тому, що вони повністю поривають із сатаною. Вони осоромлюють сатану, вони виставляють сатану боягузом, і вони повністю перемагають сатану. Їхнє тверде рішення слідувати за Богом, слухняність і страх Божий перемагають сатану та змушують його повністю відступитися від них. Тільки такі люди по-справжньому здобуті Богом, і саме це є кінцевою метою Бога в спасінні людини. Якщо ті, хто слідує за Богом, бажають бути спасенними та повністю здобутими Богом, то всі вони повинні зіткнутися зі спокусами й нападами сатани – як великими, так і малими. Ті, хто вистоїть у цих спокусах і нападах та зможе повністю перемогти сатану, – це люди, спасенні Богом. Тобто спасенні Богом – це ті, хто пройшов через Божі випробування, хто піддавався спокусам і нападам сатани незліченну кількість разів. Спасенні Богом розуміють Божу волю та вимоги, здатні змиритися з Божим володарюванням і розпорядженнями, і серед сатанинських спокус ці люди не відступають від шляху богобоязливості й утечі від злого. Спасенні Богом наділені чесністю, добросердечні та розважливі, розрізняють любов і ненависть, мають почуття справедливості, здатні піклуватися про Бога та дорожити всім, чим є Бог. Сатана не зв'язує таких людей, не шпигує за ними, не звинувачує їх, не знущається з них; вони повністю вільні, повністю визволені та звільнені. Йов був саме такою людиною свободи, і саме в цьому полягає значення того, чому Бог віддав його в руки сатани.

Йов зазнав від сатани знущань, але він також здобув вічну свободу й визволення, здобув право ніколи більше не піддаватися сатанинському розбещенню, знущанням і звинуваченням, а натомість жити у світлі Божого обличчя вільним і необтяженим, серед дарованих йому Божих благословень. Це право ніхто не зміг би ні відібрати, ні знищити, ні привласнити. Воно було дане Йову в обмін на його віру, рішучість, послух і страх Божий; Йов заплатив ціну свого життя, щоб здобути радість і щастя на землі, а також вибороти посвячені Небом і визнані землею право та привілей поклонятися Творцеві без завад, як справжнє Боже творіння на землі. Таким був і найбільший результат спокус, які витерпів Йов.

Коли люди ще не спасенні, сатана часто втручається в їхнє життя й навіть контролює його. Інакше кажучи, люди, які не спаслися, є в'язнями сатани, у них немає свободи, сатана не відступився від них, вони не мають права й не заслуговують поклонятися Богу, і сатана невідступно їх переслідує та жорстоко на них нападає. Такі люди майже не мають права на нормальне існування, майже не мають щастя й тим більше гідності. Тільки якщо ти станеш на боротьбу із сатаною, зробивши свою віру в Бога, послух і страх Божий зброєю для битви із сатаною не на життя, а на смерть, якщо ти вщент розгромиш сатану та змусиш його перелякано тікати від одного твого виду, так що він покине всі свої напади та звинувачення проти тебе, – тільки тоді ти будеш спасенний і станеш вільним. Якщо ж ти сповнений рішучості повністю порвати із сатаною, але не споряджений зброєю, яка допоможе тобі його здолати, ти все одно будеш у небезпеці. Із часом, коли ти будеш настільки замучений сатаною, що більше не матимеш ні краплі сили, але все одно не зможеш свідчити й не звільнишся до кінця від сатанинських звинувачень і нападів на тебе, у тебе вже залишатиметься мало надії на спасіння. Кінець кінцем, коли буде проголошено про завершення Божої роботи, ти досі перебуватимеш у лапах сатани, не в змозі звільнитися, а отже, ніколи не матимеш ні шансу, ні надії. Отже, висновок полягає в тому, що такі люди будуть повністю в полоні сатани.

Прийми Божі випробування, подолай сатанинські спокуси та дозволь Богу здобути все твоє єство

Під час роботи постійного Божого забезпечення та підтримки людини Він розповідає людині все про Свою волю й вимоги та показує Свої вчинки, характер і те, Хто Він є і чим володіє. Мета цього полягає в тому, щоб спорядити людину духовним станом і зробити так, щоб вона могла, слідуючи за Богом, здобути від Нього різні істини – істини, що є зброєю, яку Бог дає людині, аби вона могла боротись із сатаною. Людина, споряджена у такий спосіб, повинна прийняти Божі випробування. Бог має багато засобів і способів випробовування людини, але кожен із них вимагає «співпраці» ворога Божого – сатани. Тобто, давши людині зброю для битви із сатаною, Бог віддає людину в руки сатани та дозволяє йому «випробовувати» духовний стан людини. Якщо людина зможе вирватися з бойових строїв сатани, зможе вийти із сатанинського оточення та залишитися живою, то ця людина пройшла випробування. Але якщо людина не вийшла з бойових строїв сатани та підкорилася сатані, то вона не пройшла випробування. Який би аспект людини Бог не перевіряв, критеріями Його перевірки є те, чи залишається людина непохитною у своєму свідченні, коли на неї нападає сатана, і чи не зреклася вона Бога, чи не здалася та не підкорилася сатані, коли перебувала в його пастці. Можна сказати, що те, можна спасти людину чи ні, залежить від того, чи може вона перемогти й розбити сатану, а те, може вона здобути свободу чи ні, – від того, чи може вона самостійно підняти зброю, дану їй Богом для подолання пут сатани, змушуючи сатану покинути всякі надії та залишити її в спокої. Коли сатана покидає всякі надії та відступається від людини, це означає, що він ніколи більше не намагатиметься забрати в Бога цю людину, ніколи більше не звинувачуватиме цю людину та не заважатиме їй, ніколи більше не буде свавільно катувати її та нападати на неї; тільки така людина буде по-справжньому здобута Богом. Це і є весь процес здобуття Богом людей.

Застереження та прозріння, які свідчення Йова дає наступним поколінням

Зрозумівши процес, за допомогою якого Бог повністю здобуває людину, водночас люди зрозуміють і цілі та значення того, що Бог віддав Йова сатані. Страждання Йова більше не непокоїть людей, і вони починають по-новому цінувати його значення. Вони більше не хвилюються про те, чи не піддадуться вони самі такій спокусі, як Йов, більше не протистоять Божим випробуванням і не відкидають їхній прихід. Віра Йова, його послух і свідчення про перемогу над сатаною стали для людей джерелом величезної підтримки й наснаги. У Йові люди бачать надію на власне спасіння, і вони бачать, що завдяки вірі, послуху та страху Божому цілком можливо перемогти сатану, взяти над ним гору. Люди бачать, що можуть осоромити й розбити сатану, доки приймають Боже володарювання та розпорядження, доки мають рішучість і віру не зректися Бога, утративши все, і люди бачать, що їм потрібно лише мати рішучість і наполегливість, аби бути непохитними у своєму свідченні, – навіть якщо через це вони втратять життя, – щоб сатана злякався й поспішно відступив. Свідчення Йова є застереженням для наступних поколінь, і це застереження говорить їм, що якщо вони не переможуть сатану, то ніколи не зможуть позбутися звинувачень і втручань сатани, урятуватися від його знущань і нападів. Свідчення Йова просвітило наступні покоління. Це просвітління вчить людей, що тільки якщо вони будуть досконалими та праведними, вони зможуть боятися Бога й утікати від злого; воно вчить їх, що тільки якщо вони будуть боятися Бога й утікати від злого, вони зможуть сильно й голосно свідчити про Бога; тільки якщо вони будуть сильно й голосно свідчити про Бога, вони вже більше ніколи не будуть під контролем сатани та житимуть під проводом і захистом Бога – тільки тоді вони будуть по-справжньому спасенні. Особистість Йова та його життєве прагнення повинні бути прикладом для кожного, хто шукає спасіння. Те, чим він жив усе своє життя, і його поведінка під час випробувань – це дорогоцінний скарб для всіх, хто прямує шляхом богобоязливості й утечі від злого.

Свідчення Йова приносить Богові розраду

Якщо Я зараз скажу вам, що Йов – людина, гідна любові, то ви, можливо, не зможете оцінити значення цих слів і зрозуміти, яке почуття стоїть за тим, чому Я про все це говорив; але дочекайтеся того дня, коли ви переживете такі самі чи подібні до Йовових випробування, коли ви пройдете через негаразди, коли ви переживете випробування, влаштовані Богом особисто для вас, коли ти віддаси всього себе та витримаєш приниження й тяготи, щоб перемогти сатану та свідчити про Бога серед спокус, – тоді ти зможеш оцінити значення цих слів, які Я говорю. Тоді ти відчуєш, що набагато поступаєшся Йову, і відчуєш, який Йов гідний любові та наслідування. Коли настане цей час, ти зрозумієш, наскільки важливі ці сказані Йовом класичні слова для того, хто розбещений і живе в ці часи, і усвідомиш, наскільки важко людям сьогодення досягти того, чого досяг Йов. Коли ти відчуєш, що це важко, то оціниш, наскільки тривожне й стурбоване Боже серце, наскільки високу ціну Бог заплатив за те, щоб здобути таких людей, і наскільки дорогоцінне те, що Бог робить і присвячує для людства. Тепер, почувши ці слова, чи зуміли ви точно зрозуміти й правильно оцінити Йова? Чи є Йов у ваших очах дійсно досконалою та праведною людиною, яка боялася Бога та втікала від злого? Я вважаю, що більшість людей, безумовно, скаже «так». Бо факти того, що робив і виявляв Йов, не може заперечити ні жодна людина, ні сатана. Вони – найпотужніший доказ тріумфу Йова над сатаною. Цей доказ постав у Йові та був першим свідченням, отриманим Богом. Тож коли Йов переміг спокуси сатани та засвідчив про Бога, Він побачив у Йові надію, і Йов розрадив Боже серце. Із часу створення світу й до часів Йова це був перший раз, коли Бог по-справжньому відчув, що таке розрада та що значить бути втішеним людиною. Це був перший раз, коли Він побачив і здобув справжнє свідчення, принесене для Нього.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога»

A portion of the Ukrainian Bible verses in this video are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.