У наші дні багато людей не звертає уваги на те, які уроки мають винести із співпраці з іншими людьми. Я виявив, що багато хто з вас взагалі не вміє засвоювати уроки, співпрацюючи з іншими; більшість із вас чіпляється за власні погляди. Працюючи в церкві, ти говориш своє, а хтось інший – своє, і одне ніяк не стосується іншого, ви фактично не співпрацюєте взагалі. Усі ви повністю поглинуті тим, щоб просто поділитися власними думками або звільнитися від «тягарів», які носите в собі, не шукаючи життя навіть у найменшій мірі. Здається, що ти виконуєш роботу лише формально, завжди вважаючи, що маєш іти своїм шляхом, незалежно від того, що говорять або роблять інші; ти думаєш, що маєш спілкуватися так, як веде тебе Святий Дух, незалежно від того, якими можуть бути обставини інших людей. Ти не здатен розпізнати сильні сторони інших, а також не здатен дослідити себе. Ваше сприйняття речей є дійсно неправильним і помилковим. Можна сказати, що навіть зараз ви все ще демонструєте багато самовпевненості, ніби ви повернулися до тієї старої хвороби. Ви не спілкуєтеся один з одним так, щоб досягти повної відкритості, наприклад, про те, які результати ви отримали, працюючи в тих чи інших церквах, або про свої нещодавні внутрішні стани останнім часом тощо; ви просто ніколи не спілкуєтеся про такі речі. Ви ніколи не практикуєте такі речі, як відмова від власних уявлень або зречення себе. Керівники й працівники думають лише про те, як утримати своїх братів і сестер від негативу, і як змусити їх до ревного слідування. Однак ви всі думаєте, що достатньо просто ревно слідувати, і, по суті, не розумієте, що означає пізнати себе й відректися від себе, а тим більше не розумієте, що означає служити в співпраці з іншими. Ви думаєте тільки про власну волю віддячити Богові за Його любов, про власну волю жити подібно до Петра. Ви більше ні про що не думаєте, окрім цього. Ти навіть говориш, що, якими б не були дії інших людей, ти не будеш сліпо підкорятися, і що, якими б не були інші люди, ти сам прагнутимеш удосконалення Богом, і цього буде достатньо. Однак, справа в тому, що твоя воля жодним чином не знайшла чіткого вираження в реальності. Хіба все це не є типом поведінки, який ви демонструєте нині? Кожен із вас тримається за своє власне розуміння, і всі ви прагнете бути вдосконаленими. Я бачу, що ви так довго служите, але не досягли особливого прогресу; зокрема, на цьому уроці гармонійної співпраці ви не досягли абсолютно нічого! Коли ти йдеш до церкви, ти спілкуєшся по-своєму, а інші – по-своєму. Гармонійна співпраця трапляється рідко, і це ще більше стосується послідовників, які нижче вас за рангом. Тобто рідко хтось із вас розуміє, що таке служіння Богові та як треба служити Богові. Ви заплуталися й ставитеся до таких уроків як до дріб’язкових питань. Є навіть багато людей, які не тільки не практикують цей аспект істини, але й свідомо чинять неправильно. Навіть ті, хто прослужив багато років, воюють і плетуть інтриги один проти одного, заздрять і конкурують, кожен сам за себе, і вони зовсім не співпрацюють. Хіба все це не відображає ваш справжній духовний стан? Ви, люди, які щодня служать разом, подібні до ізраїльтян, які щодня безпосередньо служили Самому Богу в храмі. Як так може бути, що ви, люди, які служать Богу, не маєте жодного уявлення про те, як координувати свої дії або як служити?

У ті часи ізраїльтяни служили Єгові безпосередньо в храмі, і вони мали ідентичність священників. (Звичайно, не кожна людина була священником; тільки деякі з тих, хто служив Єгові в храмі, мали таку ідентичність.) Вони носили вінці, даровані їм Єговою (мається на увазі, що вони виготовляли ці вінці відповідно до вимог Єгови, а не те, що Єгова дав вінці безпосередньо їм). Вони також носили священницькі шати, даровані їм Єговою, і безпосередньо служили Йому в храмі, босоніж, з ранку до ночі. Їхнє служіння Єгові зовсім не було безсистемним і не передбачало метушні наосліп; навпаки, усе відбувалося за правилами, які жоден із тих, хто безпосередньо служив Йому, не міг порушити. Усі вони мусили дотримуватися цих правил, інакше їм було б заборонено входити до храму. Якщо хтось із них порушував правила храму – тобто не корився заповідям Єгови, – то з такою людиною мали вчинити згідно з виданими Ним законами, і нікому не дозволялося заперечувати це або захищати порушника. Незалежно від того, скільки років вони служили Богові, усі були зобов’язані дотримуватися правил. Із цієї причини так багато священників одягали священницькі шати й безперервно служили Єгові в такому вигляді цілий рік, хоча Він не виявляв до них ніякого особливого ставлення. Вони навіть проводили все своє життя перед вівтарем і в храмі. Це було проявом їхньої вірності та покірності. Недивно, що Єгова обдарував їх такими благословеннями, адже саме завдяки їхній вірності вони отримували прихильність і бачили всі діяння Єгови. Тоді, коли Єгова працював в Ізраїлі серед Свого обраного народу, Він ставив до них досить суворі вимоги. Усі вони були дуже слухняні й обмежені законами, які слугували для збереження їхньої здатності шанувати Єгову. Усе це були адміністративні постанови Єгови. Якщо хтось із тих священників не дотримувався суботи або порушував заповіді Єгови, і якщо це було виявлено простим народом, то цю людину негайно приводили до вівтаря й забивали камінням до смерті. Не дозволялося класти ці трупи в храмі або навколо нього, Єгова не дозволяв цього. Кожного, хто так вчинив, вважали людиною, яка приносить «нечестиві жертви», кидали у велику яму та вбивали. Звичайно, усі такі люди втрачали життя, пощади не було нікому. Були навіть такі, що приносили «нечестивий вогонь», тобто люди, які не приносили жертви у відведені Єговою дні, спалювалися Його вогнем разом із їхніми жертовними предметами, які не дозволялося залишати на жертовнику. Вимоги до жерців були наступні: їм не дозволялося входити до храму або навіть на його зовнішній двір, не вимивши попередньо ніг; вони не могли входити до храму, якщо не були одягнені у свої священницькі шати; вони не могли входити до храму, якщо не мали на собі священницьких вінців; вони не могли входити до храму, якщо були забруднені трупом; їм не можна було входити до храму після дотику до руки нечестивця, якщо після цього вони не вимили руки; їм не можна було входити до храму після осквернення жінками (протягом трьох місяців, а не назавжди), а також їм не було дозволено бачити обличчя Єгови. Коли час спливав – а це означало, що тільки через три місяці їм дозволялося вдягнути чисті священницькі шати, – вони мусили служити на зовнішньому подвір’ї протягом семи днів, перш ніж могли ввійти до храму, щоб побачити обличчя Єгови. Їм було дозволено носити будь-які з цих священницьких шат тільки всередині храму і ніколи зовні, щоб уникнути осквернення храму Єгови. Всі священники мусили приводити злочинців, які порушили закони Єгови, до Його жертовника, де їх страчував простий народ; в іншому разі священника, який став свідком злочину, спіткав би вогонь. Отже, вони були незмінно вірні Єгові, тому що Його закони були для них настільки суворі, і вони абсолютно ніколи не наважилися б випадково порушити Його адміністративні постанови. Ізраїльтяни були вірні Єгові тому, що бачили Його полум’я, бачили руку, якою Він карав людей, а також тому, що від самого початку відчували перед Ним таке благоговіння. Тому вони отримували не тільки полум’я Єгови, але і Його турботу, Його захист, Його благословення. Їхня вірність полягала в тому, що вони дотримувалися слів Єгови у всіх своїх діях, і ніхто не ослухався. Якщо ж і траплявся якийсь непослух, то інші все одно виконували слова Єгови, вбиваючи кожного, хто йшов проти Єгови, і зовсім не ховали цю людину від Нього. Порушники суботи, винні в розпусті, а також ті, хто вкрав приношення Єгові, каралися з особливою суворістю. Тих, хто порушував суботу, вони (прості люди) забивали камінням або ж батогом до смерті, без винятків. Ті, хто чинив блуд, – навіть ті, хто жадав привабливих жінок, або ті, у кого виникали розпусні думки, коли вони бачили нечестивих жінок, або ті, у кого виникала хіть, коли вони бачили молодих дівчат, – всіх їх страчували. Якщо якась молода жінка, що не носила покривала або вуалі, спокушала чоловіка на протизаконну поведінку, ця жінка підлягала смертній карі. Якщо чоловік був священником (тим, хто служив у храмі) та порушував подібні закони, він мав бути розіп’ятий або повішений. Жодній такій людині не було дозволено жити, і жодна з них не могла знайти прихильності перед Єговою. Родичам такої людини не дозволялося приносити жертви Єгові перед вівтарем протягом трьох років після її смерті, а також не дозволялося брати участь у жертвоприношеннях, які Єгова дарував простим людям. Лише після закінчення цього часу вони могли приносити на вівтар Єгови велику рогату худобу або овець найвищої якості. Якщо ж були скоєні якісь інші переступи, вони мусили три дні постити перед Єговою, благаючи про Його милість. Вони поклонялися Єгові не тільки тому, що Його закони були такими суворими й жорсткими; вони робили це внаслідок Його милості та своєї вірності Йому. По суті, до сьогоднішнього дня вони залишаються такими ж вірними у своєму служінні, і вони ніколи не відступали від своїх благань перед Єговою. Сьогодні народ Ізраїлю все ще отримує Його турботу та захист, і Він усе ще є благодаттю серед них, завжди перебуваючи з ними. Усі вони знають, як мають шанувати Єгову, і як мають служити Йому, і всі вони знають, як мають діяти, щоб отримати Його турботу й захист; причина цього полягає в тому, що всі вони шанують Його у своїх серцях. Секрет успіху всього їхнього служіння полягає ні в чому іншому, як у шануванні. А які ж ви всі нині? Чи є у вас хоч якась схожість із народом Ізраїлю? Чи вважаєте ви, що в наш час служіння подібне до слідування за проводом великого духовного авторитета? У вас просто немає ніякої відданості й благоговіння. Ви отримуєте рясну благодать і так само як ізраїльські священники безпосередньо служите Богові. Хоча ви не входите до храму, те, що ви отримуєте, і те, що ви бачите, набагато більше, ніж те, що отримували священники, які служили Єгові в храмі. Однак ви бунтуєте й чините опір у багато разів більше, ніж вони. Ваше благоговіння мізерне, і в результаті ви отримуєте дуже мало благодаті. Хоча ви віддаєте дуже мало, ви отримали набагато більше, ніж ті ізраїльтяни коли-небудь отримували. Хіба при всьому цьому до вас не доброзичливе ставлення? Поки виконувалася робота в Ізраїлі, люди не наважувалися судити Єгову, як їм заманеться. А як щодо вас? Якби не робота, яку Я зараз виконую, щоб завоювати вас, як би Я міг терпіти те, що ви так обурливо зганьбили Моє ім’я? Якби період, в якому ви живете, був періодом Закону, то, враховуючи ваші слова й дії, жоден із вас не залишився б у живих. Ваше благоговіння мізерне! Ви завжди звинувачуєте Мене в тому, що Я не обдарував вас великою милістю, і навіть стверджуєте, що Я не даю вам достатньо слів благословення, і що у Мене є для вас тільки прокляття. Хіба ви не знаєте, що з такою малою шанобливістю до Мене вам неможливо прийняти Мої благословення? Хіба ви не знаєте, що Я постійно проклинаю й засуджую вас через жалюгідний стан вашого служіння? Чи відчуваєте ви всі, що вас скривдили? Як Я можу дарувати Свої благословення групі людей, які бунтують і не підкоряються? Як Я можу мимохідь дарувати Свою благодать людям, які ганьблять Моє ім’я? До вас уже ставилися з надзвичайною добротою. Якби ізраїльтяни були такими ж непокірними, як ви сьогодні, Я б давно знищив їх. Однак Я ставлюся до вас лише з поблажливістю. Хіба це не людинолюбство? Чи бажаєте ви більших благословень, ніж це? Єгова благословляє тільки тих, хто шанує Його. Він карає людей, які повстають проти Нього, ніколи не прощаючи жодного з них. Чи не потребуєте ви, сучасні люди, які не вміють служити, більшої кари й суду, щоб ваші серця повністю виправилися? Хіба такі кара й суд не є найкращими благословеннями, які можна вам дарувати? Хіба вони не є вашим найкращим захистом? Чи зміг би хтось із вас витримати палаючий вогонь Єгови без них? Якби ви справді могли служити так само віддано, як ізраїльтяни, чи не стала б благодать і вашим постійним супутником? Чи не мали б ви також часто радість і достатню прихильність? Чи всі ви знаєте, як мусите служити?

Вимога, яка висунута до вас сьогодні, – працювати разом у гармонії – подібна до служіння, яке Єгова вимагав від ізраїльтян: в іншому разі просто припиніть прислужувати. Оскільки ви є людьми, які безпосередньо служать Богові, ви, як мінімум, маєте бути здатними до відданості й покори у своєму служінні, а також маєте бути здатними засвоювати уроки на практиці. Це стосується особливо тих із вас, хто працює в церкві, – чи наважився б хто-небудь із братів і сестер, які обіймають нижчі посади, ніж ви, мати справу з вами? Чи наважився б хтось сказати вам в обличчя про ваші помилки? Ви високо стоїте над усіма іншими, ви правите, як царі! Ви не вчитеся й не робите висновків із таких практичних уроків, але все одно говорите про служіння Богу! Сьогодні вас просять очолити кілька церков, але ви не тільки не здатні відмовитися від себе, але навіть чіпляєтеся за свої поняття й думки, кажучи щось на кшталт: «Я вважаю, що це треба робити в такий спосіб, бо Бог сказав, що нас не мають стримувати інші, і що в наш час ми не маємо сліпо підкорятися». Тому кожен із вас залишається при своїй думці, і ніхто не підкоряється іншому. Хоча ви чітко знаєте, що ваше служіння зайшло в глухий кут, але все одно говорите: «Я вважаю, що мій спосіб недалекий від істини. У будь-якому разі, у кожного з нас є своя точка зору: ти говориш про своє, а я говоритиму про своє; ти спілкуєшся про свої видіння, а я говоритиму про своє входження». Ви ніколи не берете на себе відповідальність за багато речей, з якими слід розібратися, або просто обходитеся, кожен із вас висловлює власні думки й завбачливо захищає свій статус, репутацію й обличчя. Ніхто з вас не бажає змиритися, і жодна зі сторін не візьме на себе ініціативу поступитися й компенсувати недоліки один одного, щоб життя прогресувало швидше. Коли ви співпрацюєте з іншими людьми, ви маєте навчитися шукати істину. Ви можете сказати: «Я не маю чіткого розуміння цього аспекту істини. Який досвід у цьому питанні є в тебе?» Або ви можете сказати: «У тебе більше досвіду щодо цього аспекту, ніж у мене; чи не міг би ти, будь ласка, дати мені деякі настанови?» Хіба це не був би хороший спосіб вирішення? Ви слухали багато проповідей і маєте певний досвід прислужування. Якщо ви не вчитеся один в одного, не допомагаєте один одному, не виправляєте недоліки один одного, виконуючи роботу в церквах, то як ви можете винести якісь уроки? Щоразу, коли ви стикаєтеся з чимось, ви маєте спілкуватися один з одним, щоб це принесло користь вашим життям. Ба більше, ви мусите ретельно спілкуватися про будь-які питання, перш ніж приймати будь-які рішення. Тільки так ви берете на себе відповідальність за церкву, а не просто дієте формально. Після того, як ви відвідаєте всі церкви, ви маєте зібратися разом і поспілкуватися про всі питання, які ви виявили, і будь-які проблеми, з якими ви зіткнулися у своїй роботі, а потім поговорити про просвітління й освічення, яке ви отримали, – це є незамінною практикою служіння. Ви мусите досягти гармонійної співпраці задля Божої роботи, на благо Церкви і для того, щоб спонукати ваших братів і сестер рухатися вперед. Ти маєш координувати свої дії з іншими, доповнюючи один одного й досягаючи кращого результату роботи, щоб дбати про Божу волю. Це і є справжня співпраця, і тільки ті, хто бере в ній участь, отримають справжнє входження. Під час співпраці деякі слова, які ви говорите, можуть бути невідповідними, але це не має значення. Поспілкуйтеся про це пізніше й отримайте чітке розуміння цього; не нехтуйте цим. Після такого спілкування ви зможете компенсувати недоліки своїх братів чи сестер. Тільки заглиблюючись у таку роботу, ви зможете досягти кращих результатів. Кожен із вас, як людина, що служить Богу, мусить уміти відстоювати інтереси церкви в усьому, що ви робите, а не лише враховувати власні інтереси. Неприпустимо діяти поодинці, поступово ослабляючи один одного. Люди, які так поводяться, не придатні для служіння Богу! У таких людей жахливий характер, у них не залишається ні грама людської природи. Вони – стовідсотковий сатана! Вони – чудовиська! Таке досі трапляється серед вас, доходить навіть до того, що ви нападаєте один на одного під час спілкування, навмисно шукаєте приводів і до хрипоти сперечаєтеся через якусь дрібницю, ніхто не хоче відступити, кожен приховує від іншого свої внутрішні думки, пильно стежить за співрозмовником і завжди напоготові. Чи придатний такий характер для служіння Богові? Чи може така робота, як ваша, дати щось вашим братам і сестрам? Ти не тільки не здатен направити людей на правильний життєвий шлях, але й фактично прищеплюєш своїм братам і сестрам свій власний зіпсований характер. Хіба ти не робиш боляче іншим? Твоя совість жахлива, і вона прогнила наскрізь! Ти не входиш у реальність, не втілюєш істину в життя. Крім того, ти безсоромно виставляєш свою диявольську природу напоказ іншим. Ти просто не знаєш сорому! Тобі довірили цих братів і сестер, а ти забираєш їх у пекло. Хіба ти не той, чия совість прогнила? Ти не маєш абсолютно ніякого сорому!