Яку частку людської роботи становить робота Святого Духа, а яку – досвід людини? Можна сказати, що люди досі не розуміють цих питань, і причина полягає в тому, що вони не розуміють принципів роботи Святого Духа. Коли Я кажу «людська робота», звичайно, Я маю на увазі роботу тих, хто має роботу Святого Духа, або тих, кого використовує Святий Дух. Я маю на увазі не роботу, в основі якої лежить воля людини, а роботу апостолів, робітників або пересічних братів і сестер, що здійснюється в рамках роботи Святого Духа. Тут вираз «людська робота» стосується не роботи втіленого Бога, а масштабу та принципів тієї роботи, яку Святий Дух вершить над людьми. Хоча ці принципи є принципами та масштабом роботи Святого Духа, вони не такі самі, як принципи та масштаб роботи втіленого Бога. Робота людини має людську сутність і принципи, а Божа робота має сутність та принципи Бога.

Робота в потоці Святого Духа, чи то робота самого Бога, чи то робота використовуваних Ним людей, є роботою Святого Духа. Сутність Самого Бога – це Дух, який можна назвати Святим Духом або семиразово посиленим Духом. Загалом, усі Вони – Дух Божий, хоча в різні епохи Дух Божий називали різними іменами. Їхня сутність однаково єдина. Тому робота Самого Бога – це робота Святого Духа, тоді як робота втіленого Бога – це не що інше, як Святий Дух за роботою. Робота людей, які використовуються, також є роботою Святого Духа. Однак робота Бога – це повне вираження Святого Духа, яке є абсолютно правдивим, тоді як робота людей, які використовуються, перемішана з багатьма людськими речами та не є прямим вираженням Святого Духа, не кажучи вже про Його повне вираження. Робота Святого Духа різноманітна та не обмежена жодними умовами. Робота Святого Духа в різних людях різниться; вона проявляє різні сутності, і вона відрізняється в залежності від епохи, а також від країни. Звичайно, хоча Святий Дух діє багатьма різними способами та згідно з багатьма принципами, хоч би як виконувалася робота й над якими б людьми вона не вершилась, її сутність завжди є різною; уся робота, що вершиться над різними людьми, має свої принципи, і вся вона може представляти сутність своїх об’єктів. Це тому, що робота Святого Духа має доволі конкретні межі та доволі розмірена. Робота, яка виконується у втіленій плоті, не є такою самою, що й робота, яка вершиться над людьми, і робота також варіюється в залежності від духовного рівня людини, над якою вона провадиться. Робота, яка виконується у втіленій плоті, не вершиться над людьми, і це не та сама робота, яка вершиться над людьми. Коротко кажучи, незалежно від того, як вона виконується, робота, що здійснюється над різними об’єктами, ніколи не буває однаковою, і принципи, за якими Він працює, відрізняються відповідно до станів та природи різних людей, над якими Він працює. Святий Дух працює над різними людьми, виходячи з притаманної їм сутності, і не висуває до них вимог, які перевищують цю сутність, як і не здійснює Він над ними роботи, яка перевищує властивий їм духовний рівень. Отже, робота Святого Духа над людиною дозволяє людям побачити сутність об’єкта цієї роботи. Притаманна людині сутність не змінюється; властивий їй духовний рівень є обмеженим. Святий Дух використовує людей або працює над ними відповідно до обмежень їхнього духовного рівня, аби вони могли отримати з цього користь. Коли Святий Дух працює над людьми, які використовуються, їхні таланти та притаманний їм духовний рівень вивільняються, а не стримуються. Притаманний їм духовний рівень використовується в служінні цієї роботи. Можна сказати, що Він використовує ті частини людей, які можуть бути використані в Його роботі, щоб досягти в цій роботі результатів. Натомість, робота, виконувана у втіленій плоті, виражає роботу Духа безпосередньо й не заплямована людським розумом і думками; ані людські дари, ані досвід людини, ані її вроджений стан не можуть цього досягти. Уся незліченна робота Святого Духа покликана приносити користь і наставляти людину. Однак деякі люди можуть бути вдосконалені, тоді як інші не мають умов для вдосконалення, що означає, що вони не можуть бути вдосконалені та навряд чи можуть бути спасенні, і хоча вони могли мати роботу Святого Духа, зрештою їх виганяють. Це означає, що, хоча робота Святого Духа покликана наставляти людей, не можна казати, що всі ті, хто мав роботу Святого Духа, будуть повністю вдосконалені, тому що шлях, яким прямує багато людей у своєму пошуку, не є шляхом до вдосконалення. Вони мають лише однобічну роботу Святого Духа, а не суб’єктивну людську співпрацю чи належне людське прагнення. Отже, робота Святого Духа над цими людьми зрештою служить тим, кого вдосконалюють. Робота Святого Духа не може бути безпосередньо побачена людьми, як і не може бути безпосередньо відчута самими людьми на дотик. Вона може лише бути виражена тими, хто має дар роботи, а це означає, що робота Святого Духа надається послідовникам через її вираження людьми.

Робота Святого Духа здійснюється й завершується за посередництва багатьох типів людей та за багатьох різних умов. Хоча робота втіленого Бога може представляти роботу цілої епохи та може являти собою входження людей у цілу епоху, робота над деталями людського входження однаково мусить виконуватися людьми, які використовуються Святим Духом, а не втіленим Богом. Таким чином, Божа робота, або власне служіння Боже, – це робота втіленої плоті Бога, яку людина не може виконати замість Нього. Робота Святого Духа завершується за посередництва багатьох різних типів людей; жодна людина не може досягти її у всій повноті, і жодна людина не може виразити її повністю. Ті, хто очолює церкви, також не здатні уповні представляти роботу Святого Духа; вони можуть лише виконувати деяку керівну роботу. Роботу Святого Духа можна таким чином поділити на три частини: роботу Самого Бога, роботу людей, які використовуються, і роботу, що вершиться над усіма, хто перебуває в потоці Святого Духа. Робота Самого Бога полягає в тому, щоб керувати всією епохою; робота тих, хто використовується, полягає в тому, щоб, будучи посланими або отримавши доручення після того, як Бог виконав Свою власну роботу, очолити всіх Божих послідовників, а це ті, хто співпрацює з Божою роботою; робота, яку вершить Святий Дух над тими, хто перебуває в потоці, полягає в підтриманні всієї Його власної роботи, тобто в підтримці всього Його управління та Його свідчення, водночас удосконалюючи тих, кого можна вдосконалити. Разом ці три частини становлять повну роботу Святого Духа, але без роботи Самого Бога робота управління застоювалася б у всій своїй повноті. Робота Самого Бога включає роботу всього людства, а також представляє роботу всієї епохи, що означає, що власна робота Бога представляє кожен стимул і тенденцію роботи Святого Духа, тоді як робота апостолів відбувається після власної роботи Бога й наслідує її, і вона не керує епохою та не представляє тенденції роботи Святого Духа всієї епохи. Вони лише виконують роботу, яку має виконати людина, що взагалі не має нічого спільного з роботою управління. Робота, яку виконує Сам Бог, – це проект у рамках роботи управління. Людська робота – це лише обов’язок, який виконують люди, котрі використовуються, і вона не пов’язана з роботою управління. Незважаючи на те, що обидві вони є роботою Святого Духа, через відмінності в ідентичностях та репрезентаціях цієї роботи існують чіткі та суттєві відмінності між власною роботою Бога та роботою людини. Ба більше, обсяг роботи, яку вершить Святий Дух, варіюється для об’єктів із різною ідентичністю. Такими є принципи та масштаб роботи Святого Духа.

Робота людини позначає її досвід та її людську природу. Те, що людина дає, і робота, яку вона виконує, представляють її саму. Проникливість людини, її міркування, її логіка, її багата уява – усе це включено в її роботу. Досвід людини особливо здатний позначати її роботу, і переживання людини стають складовими її роботи. Робота людини може виражати її досвід. Коли деякі люди переживають негативний досвід, то переважна частина їхнього спілкування складатиметься з негативних елементів. Якщо їхній досвід протягом певного періоду часу є позитивним, і вони особливо одержимі шляхом у позитивному аспекті, їхнє спілкування є дуже підбадьорливим, і люди можуть отримати від них позитивну поживу. Якщо ж робітник на якийсь період часу набуває негативних поглядів, його спілкування завжди нестиме в собі негативні елементи. Таке спілкування гнітить, а інші після спілкування з ним несвідомо впадатимуть у депресію. Стан послідовників змінюється в залежності від стану очільника. Який робітник усередині, те він і виражає назовні, і робота Святого Духа часто змінюється в залежності від стану людини. Він діє відповідно до досвіду людей, не примушує їх, але висуває до них вимоги відповідно до нормального перебігу їхнього досвіду. Це означає, що людське спілкування відрізняється від Слова Божого. Те, про що люди спілкуються, передає їхні індивідуальні уявлення й досвід, виражаючи їхні уявлення та досвід на основі Божої роботи. Їхній обов’язок полягає в тому, щоб після того, як Бог діє або говорить, з’ясувати, що з цього вони мають практикувати чи у що увійти, а потім передати це послідовникам. Отже, робота людини являє собою її входження та практику. Звичайно, така робота перемішана з людськими уроками та досвідом або деякими людськими думками. Як би не діяв Святий Дух, чи то над людиною, чи у втіленому Богові, робітники завжди виражають те, ким вони є. Хоча виконує роботу Святий Дух, ця робота ґрунтується на тому, ким людина є за своєю природою, оскільки Святий Дух не діє без підґрунтя. Іншими словами, ця робота не виникає з нічого, але завжди виконується відповідно до реальних обставин та реальних умов. Лише таким чином можна перетворити характер людини й змінити її старі уявлення та старі думки. Те, що людина висловлює, – це те, що вона бачить, переживає й може уявити, і це досяжно для її мислення, навіть якщо це вчення або переконання. Робота людини не може вийти за рамки ані людського досвіду, ані того, що вона бачить, ані того, що вона може уявити чи збагнути, незалежно від розміру цієї роботи. Бог виражає лише те, Ким є Він Сам, а це недосяжно для людини, тобто недоступно для людського мислення. Він виражає Свою роботу з управління всім людством, і це не пов’язано з деталями людського досвіду, але натомість стосується Його власного управління. Те, що виражає людина, – це її досвід, тоді як те, що виражає Бог, – це Його природа, тобто притаманний Йому характер, недоступний для людини. Досвід людини – це її розуміння та знання, набуті на основі вираження Богом Своєї природи. Таке розуміння й знання називаються природою людини, а основою їх вираження є притаманний людині характер та духовний рівень – ось чому їх також називають людською природою. Людина здатна спілкуватися про те, що вона переживає та бачить. Ніхто не може спілкуватися про те, чого він не відчував, не бачив або чого не може сягнути його мислення, – тобто про ті речі, яких він не має всередині себе. Якщо те, що виражає людина, не походить із її досвіду, тоді це її уява чи вчення. Простіше кажучи, у її словах немає реальності. Якби ти ніколи не стикався з суспільними речами, ти не зміг би чітко спілкуватися щодо складних суспільних взаємин. Якби у тебе не було сім’ї, якби інші говорили про сімейні проблеми, ти б не зрозумів більшої частини того, про що вони говорять. Отже, те, про що людина спілкується, і робота, яку вона виконує, представляють її внутрішню природу. Якби хтось спілкувався про своє розуміння кари й суду, але в тебе не було б досвіду цього, ти не наважився б заперечувати його знання, а тим більше не насмілився б бути на сто відсотків упевненим у цьому. Це тому, що їхнє спілкування щодо цього питання – це те, чого ти ніколи не переживав на власному досвіді, те, чого ти ніколи не знав, і твій розум не може цього уявити. Усе, що ти можеш почерпнути з їхніх знань, – це шлях до проходження кари та суду в майбутньому. Але цей шлях може бути лише шляхом доктринального знання; він не може посісти місце твого власного розуміння, а тим більше твого досвіду. Можливо, ти вважаєш те, що вони кажуть, абсолютно правильним, але на своєму власному досвіді ти знаходиш це нездійсненним у багатьох відношеннях. Можливо, ти відчуваєш, що дещо з почутого є цілковито неможливим; наразі ти виношуєш власні уявлення про їхні слова і хоча й приймаєш їх, але якось неохоче. Але у твоєму власному досвіді знання, з якого ти вивів свої уявлення, стає твоїм способом практики, і чим більше ти практикуєш, тим більше ти розумієш справжню цінність і сенс почутих тобою слів. Отримавши свій власний досвід, ти можеш почати говорити про знання, які ти повинен мати щодо пережитого тобою. Крім того, ти також можеш відрізняти тих, чиї знання є реальними та практичними, від тих, чиї знання засновані на вченні й нічого не варті. Отже, чи відповідає істині сповідуване тобою знання значною мірою залежить від того, чи маєш ти практичний досвід у цьому. Там, де у твоєму досвіді є істина, там твоє знання буде практичним і цінним. Через свій досвід ти також можеш здобути проникливість і розуміння, поглибити свої знання, збільшити свою мудрість і здоровий глузд щодо того, як тобі слід поводитися. Знання, виражені людьми, які не володіють істиною, є вченням незалежно від того, наскільки б піднесеними вони не були. Людина такого типу може бути дуже розумною, коли йдеться про справи плоті, але не може розрізняти, коли йдеться про духовні питання. Так відбувається тому, що такі люди не мають жодного досвіду в духовних справах. Це люди, які не є просвітленими в духовних справах і не розуміють духовних питань. Який би вид знань ти не виражав, якщо це твоя природа, то це є твоїм особистим досвідом, твоїм справжнім знанням. Те, що обговорюють люди, які говорять тільки про вчення, – а це люди, які не мають ані істини, ані реальності, – можна також назвати їхньою природою, тому що вони прийшли до свого вчення лише через глибоке споглядання, і це результат їхніх глибоких роздумів. І все-таки це лише вчення, не більше ніж уява! Досвід усіх типів людей представляє те, що знаходиться всередині них. Той, хто не має жодного духовного досвіду, не може говорити ані про знання істини, ані про належне знання стосовно різноманітних духовних речей. Те, що людина виражає, – це те, ким вона є всередині, це безсумнівно. Якщо хтось бажає мати знання про духовні речі та знання істини, він повинен мати реальний досвід. Якщо ти не можеш чітко говорити про здоровий глузд у людському житті, то наскільки менше ти зможеш говорити про духовні речі? Ті, хто може очолювати церкви, забезпечувати людям життя та бути апостолами для людей, повинні мати фактичний досвід; вони повинні мати правильне розуміння духовних речей і належне поціновування та досвід істини. Тільки такі люди мають право бути робітниками або апостолами, які очолюють церкви. В іншому разі, вони можуть лише слідувати як найменші й не можуть вести за собою, а тим більше бути апостолами, здатними забезпечувати людям життя. Це тому, що функція апостолів полягає не в тому, щоб метушитись або боротись; вона в тому, щоб виконувати роботу служіння життю та вести за собою інших у перетворенні їхніх характерів. На тих, хто виконує цю функцію, покладено велику відповідальність, яку далеко не кожен може на себе взяти. Таку роботу можуть виконувати лише ті, хто опанував суть життя, тобто ті, хто має досвід істини. Її не може виконувати просто будь-хто, здатний зректися, здатний метушитися або готовий присвятити себе; люди, які не мають досвіду істини, які не зазнали обтинання або суду, не здатні виконувати таку роботу. Люди без досвіду, які є людьми без реальності, нездатні чітко бачити реальність, тому що вони самі не мають цієї природи. Тому люди такого типу не тільки не здатні виконувати керівну роботу, але, якщо вони залишатимуться без істини тривалий час, слід їх вигнати. Проникливість, яку ти виражаєш, може служити доказом тих труднощів, яких ти зазнав у житті, тих речей, за які тебе карають, і тих питань, за які тебе судили. Це стосується також і випробувань: де людина очищується, де вона слабка, – це ті сфери, в яких вона має досвід, у яких вона має шлях. Наприклад, якщо хтось страждає від розчарувань у шлюбі, така людина часто спілкується так: «Слава Богу, хвала Богу, я мушу задовольнити бажання Божого серця й пожертвувати всім своїм життям, і я маю повністю віддати свій шлюб у Божі руки. Я готовий віддати все своє життя Богові». Усе, що є в людині, може демонструвати, що вона собою являє, через спілкування. Темп людської мови, те, чи говорить вона голосно чи тихо, – такі справи не стосуються досвіду й не можуть представляти, що людина має та ким вона є. Ці речі можуть лише показати, хороший чи поганий у людини характер, або добра чи зла її природа, але їх не можна прирівняти до наявності в людини досвіду. Уміння виражати себе під час розмови, або майстерність чи швидкість мовлення – це лише справа практики, яка не може замінити собою чийсь досвід. Коли ти говориш про свій особистий досвід, ти спілкуєшся про те, що вважаєш важливим, і про все, що знаходиться всередині тебе. Моя промова представляє Мою природу, але те, що Я кажу, є недосяжним для людини. Те, що Я кажу, не є тим, що людина переживає, і не є тим, що людина може побачити; це також не є тим, чого людина може торкнутися, але це те, Ким Я є. Деякі люди визнають лише, що те, про що Я спілкуюсь, – це те, що Я пізнав на власному досвіді, але вони не розпізнають, що це безпосереднє вираження Духа. Звичайно, те, що Я кажу, є тим, що Я пізнав на власному досвіді. Саме Я виконував роботу управління впродовж шести тисяч років. Я пережив усе від початку створення людства дотепер; як Я міг би бути нездатним обговорювати це? Що стосується природи людини, то Я побачив її чітко; Я давно її спостерігав. Як Я міг би бути неспроможним чітко про це говорити? Оскільки Я чітко побачив сутність людини, Я маю право карати її й судити її, тому що людина цілком пішла від Мене, але була розбещена сатаною. Звичайно, Я також маю право оцінювати виконану Мною роботу. Хоча ця робота не виконується Моєю плоттю, вона є безпосереднім вираженням Духа, і це те, що Я маю і Ким Я є. Отже, Я маю право виражати її та виконувати ту роботу, яку Я повинен зробити. Те, що кажуть люди, це те, що вони пережили на власному досвіді. Це те, що вони побачили, те, чого спроможний сягнути їхній розум і що їхні чуття здатні зафіксувати. Це те, про що вони можуть спілкуватися. Слова, промовлені плоттю втіленого Бога, є безпосереднім вираженням Духа, і вони виражають роботу, виконану Духом, яку плоть не переживала або не бачила, проте Він однаково виражає Свою природу, адже сутність плоті – це Дух, і Він виражає роботу Духа. Це робота, вже виконана Духом, хоча вона поза досяжністю плоті. Після втілення, через вираження плоті Він дає змогу людям пізнати Божу природу й дозволяє людям побачити Божий характер і роботу, яку Він виконав. Людська робота забезпечує людям більшу ясність щодо того, у що вони повинні ввійти та що вони мають зрозуміти; вона включає ведення людей до розуміння й переживання істини. Людська робота полягає в тому, щоб підтримувати людей; Божа робота полягає в тому, щоб відкривати людству нові шляхи та нові епохи, а також розкривати людям те, що невідомо смертним, даючи їм можливість пізнати Його характер. Божа робота – вести за собою все людство.

Уся робота Святого Духа вершиться з метою принести людям користь. Уся вона спрямована на те, щоб наставляти людей; немає такої роботи, яка б не приносила користі людям. Незалежно від того, глибока чи поверхова істина, і незалежно від духовного рівня тих, хто приймає істину, що б не робив Святий Дух, це приносить людям користь. Але робота Святого Духа не може виконуватися безпосередньо; вона має бути виражена через людей, які співпрацюють із Ним. Тільки так можна отримати результати роботи Святого Духа. Звичайно, коли Святий Дух діє безпосередньо, він анітрохи не спотворюється; але коли Святий Дух діє через людину, він сильно забруднюється і не є автентичною роботою Святого Духа. Враховуючи це, істина різною мірою змінюється. Послідовники отримують не первісний намір Святого Духа, а поєднання роботи Святого Духа з досвідом та знаннями людини. Та частина того, що отримують послідовники, яка є роботою Святого Духа, є правильною, тоді як досвід і знання людини, які вони одержують, варіюються, оскільки робітники є різними. Робітники з просвітлінням і настановою Святого Духа отримають досвіди, засновані на цьому просвітлінні й настанові. У рамках цих досвідів поєднуються людський розум і досвід, а також природа людської сутності, і згодом вони здобувають знання або розуміння, які вони повинні мати. Таким є спосіб практики людини після переживання істини. Такий спосіб практики не є завжди однаковим, оскільки люди переживають по-різному, і речі, які люди переживають, є різними. Таким чином, одне й те саме просвітління Святого Духа породжує різні знання й практики, тому що ті, хто отримує просвітління, є різними. Деякі люди припускаються незначних помилок під час практики, тоді як інші роблять великі помилки, а треті нічого, окрім помилок, не роблять. Це тому, що люди різняться за своєю здатністю до розуміння, а також тому, що притаманні їм духовні рівні відрізняються. Деякі люди, почувши послання, розуміють одне, а інші люди, почувши істину, розуміють інше. Деякі люди злегка відхиляються, тоді як інші взагалі не розуміють справжнього значення істини. Тому розуміння людини диктує, як вона вестиме за собою інших; це точно так, тому що робота людини – це просто вираження її природи. Люди, яких очолюють ті, хто правильно розуміє істину, також матимуть правильне розуміння істини. Навіть якщо й існують люди з помилками в розумінні, їх дуже мало, і не кожен припускатиметься помилок. Якщо хтось припускається помилок у своєму розумінні істини, ті, хто слідує за ним, безсумнівно, також помилятимуться, і ці люди помилятимуться у всіх сенсах цього слова. Ступінь розуміння істини послідовниками значною мірою залежить від самих робітників. Звичайно, істина від Бога є правильною та безпомилковою, і це абсолютно точно. Проте робітники не є абсолютно правими, і не можна сказати, що вони абсолютно надійні. Якщо робітники мають дуже практичний спосіб втілювати істину в життя, то й послідовники матимуть спосіб практикувати. Якщо робітники не мають способу практикувати істину, а мають лише вчення, тоді послідовники не матимуть реальності. Духовний рівень та природа послідовників визначаються народженням і не пов’язані з робітниками, але те, якою мірою послідовники розуміють істину й знають Бога, залежить від робітників (це стосується лише деяких людей). Яким би не був робітник, такими ж будуть і послідовники, яких він очолює. Те, що виражає робітник, – це його власна природа, без застережень. Вимоги, які він висуває до тих, хто слідує за ним, – це те, чого він сам хоче або може досягти. Більшість робітників використовує те, що вони роблять самі, як основу для висування вимог до своїх послідовників, незважаючи на те, що багато чого їхні послідовники взагалі не можуть досягти, – а те, чого людина не може досягти, стає перешкодою для її входження.

У роботі тих, хто пройшов через обтинання, розбір, суд і кару, набагато менше відхилень, і вираження їхньої роботи є набагато точнішим. Ті, хто у своїй роботі покладається на свою природність, припускаються доволі серйозних помилок. Робота невдосконалених людей виражає забагато їхньої власної природності, що становить суттєву перешкоду для роботи Святого Духа. Наскільки б хорошим не був духовний рівень людини, вона також повинна пройти через обтинання, розбір і суд, перш ніж зможе виконувати роботу Божого доручення. Якщо вони не пройшли такого суду, їхня робота, як би добре вона не була виконана, не може відповідати принципам істини й завжди є продуктом їхньої власної природності та людської доброти. Робота тих, хто пройшов через обтинання, розбір і суд, є набагато точнішою за роботу тих, хто не пройшов через обтинання, розбір та суд. Ті, хто не пройшов суд, не виражають нічого, окрім людської плоті й думок, змішаних із великою часткою людського інтелекту та вродженого таланту. Це не є точним вираженням Божої роботи людиною. Ті, хто слідує за такими людьми, притягуються до них за притаманним їм духовним рівнем. Оскільки вони виражають надто багато людської проникливості та досвіду, які майже відірвані від первісного задуму Бога й задалеко від нього відхиляються, робота такого типу людей не може привести людей до Бога та радше приводить їх до людини. Тому ті, хто не пройшов через суд та кару, не уповноважені виконувати роботу Божого доручення. Робота кваліфікованого робітника може привести людей на правильний шлях і подарувати їм більше входження в істину. Його робота може привести людей до Бога. Крім того, робота, яку він виконує, може варіюватися від людини до людини та не зв’язана правилами, забезпечуючи людям звільнення і свободу, а також здатність поступово зростати в житті та мати глибше входження в істину. Роботі некваліфікованого робітника багато чого бракує. Його робота дурна. Він може лише підкоряти людей правилам, і те, чого він вимагає від людей, не варіюється в залежності від людини; він не працює відповідно до фактичних потреб людей. У такій роботі забагато правил і забагато вчень, і вона не здатна привести людей до реальності, ані до нормальної практики зростання в житті. Вона може лише дозволити людям дотримуватися кількох нікчемних правил. Такі вказівки можуть лише збити людей зі шляху. Він веде тебе, аби ти став подібним до нього; він може привести тебе до того, що він має і ким є. Щоб послідовники могли з’ясувати, чи є лідери кваліфікованими, ключове – це подивитися на шлях, яким вони ведуть, і на результати їхньої роботи, а також побачити, чи послідовники отримують принципи, що відповідають істині, і чи отримують вони способи практикування, придатні для їхнього перетворення. Ти повинен бачити різницю у роботі різних типів людей; ти не повинен бути дурним послідовником. Це стосується питання входження людей. Якщо ти не здатний відрізнити, провід якої людини має шлях, а якої – не має, тебе буде легко обдурити. Усе це безпосередньо стосується твого власного життя. У роботі невдосконалених людей забагато природності; у ній домішано забагато людської волі. Їхня суть – це природність, з нею вони народжуються. Це не життя після розбору або реальність після перетворення. Як може така людина підтримувати тих, хто прагне життя? Життя, яке людина має від початку, – це її вроджений інтелект або талант. Цей вид інтелекту або таланту є доволі далеким від конкретних вимог Бога до людини. Якщо людина не була вдосконалена, а її розбещений характер не пройшов обтинання та розбору, то між тим, що вона виражає, і істиною буде широка прірва; те, що вона виражає, буде перемішане з невизначеними речами, такими як її уява та однобічний досвід. Що більше, незалежно від того, як ця людина працює, люди відчувають, що немає загальної мети й немає істини, придатної для входження всіх людей. Більшість того, що вимагається від людей, знаходиться поза межами їхніх можливостей, так начебто вони качки, яких змушують сидіти на жердинках. Це робота людської волі. Розбещений характер людини, її думки та її уявлення пронизують усі частини її тіла. Людина не народжується з інстинктом практикувати істину, як не має вона й інстинкту розуміти істину безпосередньо. Додайте до цього розбещений характер людини: коли така природна людина працює, хіба це не викликає порушень? Але людина, яка була вдосконалена, має досвід істини, яку люди повинні зрозуміти, і знання їхніх розбещених характерів, так що невизначені й нереальні речі у її роботі поступово зменшуються, людських домішок стає дедалі менше, а її робота та служіння наближаються дедалі ближче до стандартів, яких вимагає Бог. Таким чином, її робота ввійшла до істини-реальності й також стала реалістичною. Думки в людській свідомості, зокрема, блокують роботу Святого Духа. Людина має багату уяву й розважливу логіку, і вона має великий досвід ведення справ. Якщо ці аспекти людини не піддаються обтинанню та виправленню, усі вони є перешкодами в роботі. Тому людська робота не може досягти найвищої точності, особливо робота невдосконалених людей.

Людська робота залишається в певних рамках та є обмеженою. Одна людина може виконувати роботу лише певної фази й не може виконувати роботу всієї епохи – в іншому разі вона ввела б людей в осередок правил. Людська робота може стосуватися лише конкретного часу або фази. Це тому, що досвід людини має свої межі. Не можна порівнювати роботу людини з Божою роботою. Усі людські способи практикування та її знання істини застосовні до певної межі. Не можна сказати, що шлях, яким простує людина, є цілковито волею Святого Духа, оскільки людина може бути просвітлена тільки Святим Духом і не може бути цілковито заповнена Святим Духом. Усі речі, які людина може пережити на власному досвіді, знаходяться в межах нормальної людської сутності й не можуть вийти за рамки думок у звичайній людській свідомості. Усі, хто може втілювати істину-реальність, мають досвід у межах цього діапазону. Коли вони пізнають істину, це завжди досвід нормального людського життя, просвітленого Святим Духом; це не спосіб переживання, що відхиляється від нормального людського життя. Вони пізнають істину, просвітлені Святим Духом на основі проживання свого людського життя. Більше того, ця істина варіюється від людини до людини, і її глибина пов’язана зі станом людини. Можна лише сказати, що шлях, яким вони йдуть, – це нормальне людське життя того, хто шукає істину, і його можна назвати шляхом, яким іде нормальна людина, просвітлена Святим Духом. Не можна сказати, що шлях, яким вони йдуть, – це шлях, обраний Святим Духом. У звичайному людському досвіді, оскільки люди, які шукають, не є однаковими, робота Святого Духа також не є однаковою. Крім того, оскільки середовища, в яких перебувають люди, і діапазон їхнього досвіду не однакові, а також через домішки їхньої свідомості та думок, їхній досвід є різною мірою змішаним. Кожна людина розуміє істину відповідно до своїх відмінних, індивідуальних умов. Їхнє розуміння справжнього значення істини не є повним і являє собою лише один або кілька її аспектів. Обсяг істини, яку переживають люди, відрізняється та залежить від самої людини й умов, в яких вона знаходиться. Таким чином, знання однієї і тієї ж істини, виражене різними людьми, не є однаковим. Це означає, що людський досвід завжди має обмеження й не може уповні відображати волю Святого Духа, як і людська робота не може сприйматись як робота Бога, навіть якщо те, що виражає людина, дуже близько відповідає Божій волі, і навіть якщо досвід людини дуже близький до роботи вдосконалення, яку вершить Святий Дух. Людина може бути лише Божою слугою, виконуючи роботу, яку Бог їй довіряє. Людина може виражати лише знання, просвітлені Святим Духом, та істини, отримані з її особистого досвіду. Людина не кваліфікована і не відповідає умовам для того, щоб бути речником Святого Духа. Вона не уповноважена говорити, що її робота – це робота Бога. Людина має людські принципи роботи, і всі люди мають різні досвіди й розмаїті умови. Робота людини включає всі її досвіди під просвітлінням Святого Духа. Ці досвіди можуть представляти лише людську природу й не представляють природу Бога або волю Святого Духа. Тому не можна сказати, що шлях, яким іде людина, – це шлях, яким прямує Святий Дух, оскільки людська робота не може представляти роботу Бога, а робота людини та її досвід не є повною волею Святого Духа. Людська робота схильна до загрузання у правилах, а метод людської роботи легко вкладається в обмежені рамки та не здатний вивести людей на вільний шлях. Більшість послідовників живе в обмежених рамках, і їхній спосіб пізнання за своїм масштабом також обмежений. Людський досвід завжди обмежений; метод людської роботи також обмежений кількома типами та не може зрівнятися з роботою Святого Духа або роботою Самого Бога. Це тому, що досвід людини, зрештою, обмежений. Як би Бог не виконував Свою роботу, вона не обмежена правилами; як би вона не виконувалась, вона не зводиться до якогось одного методу. У Божій роботі немає жодних правил – уся Його робота є звільненою та вільною. Скільки б часу людина не присвятила тому, щоб слідувати за Ним, вона не може вивести жодних законів, які регулюють Божі способи роботи. Хоча Його робота основана на принципах, вона завжди виконується новими способами та завжди має нові напрацювання, і вона недосяжна для людини. Упродовж одного періоду Бог може мати кілька різних видів роботи та різні способи керування людьми, аби люди завжди мали нові входження та зміни. Ти не можеш розрізнити закони Його роботи, тому що Він завжди працює по-новому, і лише завдяки цьому послідовники Бога не стають пов’язаними правилами. Робота Самого Бога завжди уникає людських уявлень і спростовує їх. Лише характери тих, хто слідує за Ним і шукає Його з правдивим серцем, можуть бути перетворені, і вони зможуть жити вільно, не підкоряючись жодним правилам і не стримувані жодними релігійними уявленнями. Робота людини висуває до людей вимоги, засновані на її власному досвіді і тому, чого вона сама може досягти. Стандарт цих вимог обмежений певними рамками, і методи практики також є дуже обмеженими. Таким чином, послідовники несвідомо живуть у цих обмежених рамках; із плином часу ці речі стають правилами та ритуалами. Якщо роботою одного періоду керує хтось, хто не пройшов через особисте вдосконалення Богом і не був осуджений, то всі його послідовники стануть релігієзнавцями та експертами з протистояння Богові. А отже, якщо хтось є кваліфікованим лідером, ця людина мусить пройти через суд та погодитися бути вдосконаленою. Ті, хто не пройшов через суд, навіть попри те, що вони можуть мати роботу Святого Духа, виражають лише невиразні й нереалістичні речі. Згодом вони приведуть людей до невизначених і надприродних правил. Робота, яку виконує Бог, не узгоджується з людською плоттю. Вона не узгоджується з думками людини, але протистоїть людським уявленням; вона не заплямована невизначеними релігійними забарвленнями. Результати Божої роботи не можуть бути досягнуті тим, хто не був Ним удосконалений; вони недоступні людському мисленню.

Робота у свідомості людини є надто легкодосяжною для людини. Наприклад, пастирі й лідери в релігійному світі покладаються на свої дари та положення, щоб виконувати свою роботу. Люди, які тривалий час слідують за ними, будуть заражені їхніми дарами та підпадуть під частковий вплив їхньої природи. Вони зосереджуються на дарах, здібностях і знаннях людей, і вони приділяють увагу надприродним речам та багатьом глибоким, нереалістичним вченням (звичайно, ці глибокі вчення є недосяжними). Вони не зосереджуються на змінах у людських характерах, а радше на підготовці людей до проповідування й роботи, покращенні людських знань та їхніх рясних релігійних вченнях. Вони не зосереджуються на тому, наскільки змінюється людський характер, ані на тому, наскільки люди розуміють істину. Їх не турбує людська сутність, і тим більше вони не намагаються дізнатися про нормальні та ненормальні стани людини. Вони не протистоять уявленням людей, як і не викривають їхніх уявлень, і тим більше вони не обтинають людей від їхніх недоліків або розбещеностей. Більшість тих, хто слідує за ними, служить своїми дарами, і все, що вони виробляють, – це релігійні уявлення й теологічні теорії, які відірвані від реальності й цілковито не здатні наділити людей життям. Насправді, сутність їхньої роботи полягає в плеканні талантів, у тому, щоб із людини, яка не має нічого, виплекати талановитого випускника семінарії, який згодом працюватиме та керуватиме. Чи можеш ти розрізнити якісь закони у шеститисячолітній роботі Бога? У роботі, яку виконує людина, є чимало правил та обмежень, і людський мозок є занадто догматичним. Тому те, що людина виражає, – це знання та усвідомлення, які знаходяться в межах її досвіду. Людина не здатна виразити щось, окрім цього. Навички або знання людини не постають із її вроджених обдарувань чи її інстинкту; вони виникають завдяки Божому керівництву й безпосередньому пастирству. Людина має лише здатність приймати це пастирство, і не має здатності безпосередньо виразити, що таке божественна сутність. Людина не здатна бути джерелом; вона може бути лише посудиною, яка приймає воду з джерела. Це – людський інстинкт, здатність, якою людина повинна володіти як людська істота. Якщо людина втрачає здатність приймати Боже слово і втрачає людський інстинкт, така людина також втрачає й те, що є найціннішим, та втрачає обов’язок створеної людини. Якщо людина не має знання або досвіду Божого слова чи Його роботи, ця людина втрачає свій обов’язок, обов’язок, який вона повинна виконувати як створена істота, і втрачає гідність створеної істоти. Це Божий інстинкт – виражати те, ким є божественна сутність, чи то виражається це в плоті чи безпосередньо Духом; це Боже служіння. Людина виражає свої власні досвіди або знання (тобто виражає те, ким вона є) під час Божої роботи або після неї; це людський інстинкт та людський обов’язок, і це те, чого людина повинна досягти. Хоча людське вираження сильно поступається тому, що виражає Бог, і хоча людське вираження зв’язане багатьма правилами, людина мусить виконати обов’язок, який вона повинна виконати, і зробити те, що вона мусить зробити. Людина повинна зробити все, що в людських силах, аби виконати свій обов’язок, і вона не повинна мати навіть найменших застережень.

Пропрацювавши багато років, людина підсумує досвід своєї багаторічної роботи, а також мудрість і правила, які вона накопичила. Той, хто довго працював, знає, як відчути порух роботи Святого Духа; він знає, коли Святий Дух працює, а коли ні; він знає, як спілкуватися, несучи тягар; і він свідомий нормального стану роботи Святого Духа та нормального стану людського зростання в житті. Такою є людина, яка працює багато років і знає роботу Святого Духа. Ті, хто довго працював, говорять впевнено та неквапливо; навіть коли їм немає що сказати, вони зібрані. Подумки вони можуть продовжувати молитися, щоб шукати роботу Святого Духа. Вони досвідчені в роботі. Людина, яка довго працювала, яка має великий досвід і засвоїла багато уроків, всередині має багато того, що заважає роботі Святого Духа; таким є недолік її тривалої роботи. Людина, яка тільки-но почала працювати, не забруднена людськими уроками або досвідом і особливо розгублена щодо того, як діє Святий Дух. Однак у процесі роботи вона поступово вчиться відчувати, як діє Святий Дух, і починає усвідомлювати, що потрібно робити, щоб отримати роботу Святого Духа, що робити, аби завдати влучного удару по вразливих місцях інших, та отримує інші такі загальні знання, якими повинні володіти ті, хто працює. З часом вона вже знає таку мудрість та загальні знання про роботу, як свої п’ять пальців, і, здається, легко використовує їх під час роботи. Однак, коли Святий Дух змінює спосіб Своєї роботи, вона й надалі дотримується своїх старих знань про роботу та старих правил роботи та дуже мало знає про нову динаміку роботи. Роки роботи й наповненості присутністю й напучуванням Святого Духа надають їй дедалі більше уроків щодо роботи та дедалі більше досвіду. Такі речі наповнюють її впевненістю в собі, яка не є пихою. Іншими словами, вона цілком задоволена своєю власною роботою і вдоволена загальними знаннями, які вона отримала про роботу Святого Духа. Зокрема, те, що вона отримала або усвідомила ті речі, яких не отримали інші, надає їй ще більшої впевненості в собі; здається, що роботу Святого Духа в ній ніколи неможливо загасити, тоді як інші не мають права на таке особливе ставлення. Тільки люди, подібні до неї, які працювали роками та чиє використання має значну цінність, мають на нього право. Ці речі стають великою перешкодою для прийняття нею нової роботи Святого Духа. Навіть якщо вона зможе прийняти нову роботу, вона не зможе зробити це за один день. Вона неодмінно зробить на своєму шляху кілька поворотів, перш ніж прийме її. Ця ситуація може бути змінена лише поступово, після того, як з її старими уявленнями розберуться, а її старий характер буде осуджений. Не пройшовши через ці етапи, вона не відпустить і легко не прийме нові вчення та роботу, які не узгоджуються з її старими уявленнями. Це найважче, з чим доводиться розбиратися в людині, і це нелегко змінити. Якщо людина, як робітник, здатна одразу досягти розуміння роботи Святого Духа й узагальнити її динаміку, і якщо вона здатна не обмежуватися своїм досвідом роботи і приймати нову роботу у світлі старої роботи, то вона мудра людина та кваліфікований працівник. Люди часто бувають такими: вони працюють кілька років, не будучи здатними підсумувати свій досвід роботи, або, після узагальнення їхнього досвіду й мудрості, що стосується роботи, щось заважає їм прийняти нову роботу, і вони не можуть належним чином зрозуміти або правильно поставитися до старої та нової роботи. З людьми справді важко впоратися! Більшість із вас такі. Тим, хто пізнав на власному досвіді роки роботи Святого Духа, важко прийняти нову роботу, і вони завжди сповнені уявлень, які вони не можуть відкинути, тоді як людині, яка тільки-но почала працювати, бракує загальних знань про роботу й вона навіть не знає, як дати раду деяким найпростішим питанням. Ви, люди, справді складні! Ті, хто має певне старшинство, настільки пихаті та самовдоволені, що вони забули, звідки вони походять. Вони завжди дивляться на молодших людей зверхньо, але не можуть прийняти нову роботу й відкинути ті уявлення, які вони збирали й зберігали роками. Хоча ці молоді, неосвічені люди здатні прийняти трохи нової роботи Святого Духа та виявляють чималий ентузіазм, вони завжди плутаються й не знають, що робити, коли виникають проблеми. Вони сповнені ентузіазму, але неосвічені. Вони мають лише трохи знань про роботу Святого Духа й не спроможні використовувати їх у своєму житті; це просто абсолютно нікчемне вчення. Таких, як ви, забагато; скільки з вас придатні до використання? Скільки тих, хто здатен підкоритися просвітлінню та освітленню Святим Духом і досягти згоди з Божою волею? Здається, що ті з вас, хто був послідовниками до сьогодні, були дуже слухняними, але, насправді, ви не відмовилися від своїх уявлень, ви все ще шукаєте в Біблії, вірите в невизначеність або блукаєте в переконаннях. Немає нікого, хто б ретельно досліджував сьогоднішню фактичну роботу або глибоко вникав у неї. Ви сприймаєте сьогоднішній шлях через призму своїх старих уявлень. Що ви можете здобути з такою вірою? Можна сказати, що у вас приховано багато уявлень, які не були розкриті, і що ви просто докладаєте надзвичайних зусиль, щоб приховати їх, не розкриваючи їх легко. Ви не приймаєте нову роботу щиро, і ви не збираєтеся відмовлятися від своїх старих уявлень; ви маєте забагато філософій для життя, і вони надто значущі. Ви не відмовляєтеся від своїх старих уявлень і неохоче розбираєтеся з новою роботою. Ваші серця надто підступні, і ви просто не берете близько до серця етапи нової роботи. Чи можуть такі нікчеми, як ви, виконувати роботу з поширення Євангелія? Чи здатні ви взяти на себе роботу з поширення його на весь усесвіт? Ці ваші практики заважають вам перетворити свій характер і пізнати Бога. Якщо ви продовжуватимете в такому ж дусі, ви неодмінно будете вигнані.

Ви мусите знати, як відрізнити роботу Бога від людської роботи. Що ти можеш побачити в роботі людини? У роботі людини є багато елементів її досвіду; те, що людина виражає, – це те, ким вона є. Власна робота Бога також виражає те, Ким Він є, але Його природа відрізняється від людської. Людська природа представляє людський досвід і життя (те, що людина переживає або з чим стикається у своєму житті, або філософії життя, які вона має), і люди, які живуть у різних умовах, виражають різні сутності. Чи є у тебе суспільні навички та як ти реально живеш у своїй сім’ї і що переживаєш у ній, можна побачити з того, що ти виражаєш, тоді як у роботі втіленого Бога ти не можеш побачити, чи має Він суспільні навички. Він добре знає сутність людини і може розкрити всі види практик, які стосуються всіх типів людей. Ще краще Він розкриває розбещені характери та бунтівну поведінку людей. Він не живе серед мирських людей, але Йому відома природа смертних і всі розбещеності мирських людей. Така Його природа. Хоча Він не розбирається зі світом, Він знає правила розбору зі світом, тому що Він повністю розуміє людську природу. Він знає про роботу Духа, якої не бачать людські очі та не чують людські вуха, як сьогоднішню, так і колишню. Це включає мудрість, яка не є філософією життя, і дива, які людям важко осягнути. Це Його природа, відкрита для людей і водночас прихована від них. Те, що Він виражає, не є природою незвичайної людини, а невід’ємними властивостями та природою Духа. Він не подорожує світом, але знає про нього все. Він спілкується з «антропоїдами», які не мають ані знання, ані проникливості, але Він вимовляє слова, які є вищими за знання й вищими за великих людей. Він живе в групі тупих і занімілих людей, позбавлених людської сутності, які не розуміють умовностей і життя людей, але Він може просити людство жити нормальною людською сутністю, водночас розкриваючи його базову та низьку людську сутність. Усе це – Його природа, вища за природу будь-якої людини з плоті та крові. Для Нього немає потреби переживати складне, громіздке та огидне соціальне життя, щоб виконати роботу, яку Йому потрібно виконати, та вичерпно розкрити сутність розбещеного людства. Огидне світське життя не збудує Його плоть. Його робота й слова лише викривають непослух людини та не забезпечують людину досвідом та уроками, як розбиратися зі світом. Йому не потрібно досліджувати суспільство чи людську сім’ю, коли Він дає людині життя. Викриття та осуд людини не є вираженням досвідів Його плоті; це Його одкровення про неправедність людини після того, як Він довгий час знав про непослух людини та зневажав розбещеність людства. Уся робота, яку Він виконує, покликана розкрити людині Його характер і виразити Його природу. Тільки Він може виконати цю роботу; це не щось, чого могла б досягти людина з плоті та крові. За Його роботою людина не може визначити, якою особистістю Він є. Людина також не здатна класифікувати Його як створену особистість на основі Його роботи. Його природа також не дозволяє класифікувати Його як створену особистість. Людина може вважати Його лише не-людиною, але не знає, до якої категорії Його зарахувати, тому людина змушена зарахувати Його до категорії Бога. Людина робить так небезпідставно, адже Бог виконав серед людей багато роботи, яку людина виконати не здатна.

Робота, яку виконує Бог, не представляє досвід Його плоті; робота, яку виконує людина, свідчить про її досвід. Кожен говорить про свій особистий досвід. Бог може виразити істину безпосередньо, тоді як людина може виразити лише той досвід, який відповідає її минулому переживанню істини. Божа робота не має правил і не підлягає часовим або географічним обмеженням. Він може виразити, Ким Він є, у будь-який час і в будь-якому місці. Він працює так, як Йому завгодно. Людська робота має умови та контекст; без них людина не змогла би працювати та не була б здатна виразити свої знання про Бога або свій досвід істини. Щоб визначити, чи є щось власною роботою Бога чи людською роботою, ти мусиш просто порівняти відмінності між ними. Якщо немає роботи, виконуваної Самим Богом, а є лише людська робота, ти просто знатимеш, що вчення людини високе, за межами можливостей будь-кого іншого; тональності їхньої мови, їхні принципи поводження з речами, а також їхня досвідчена та незмінна манера працювати є недоступними для інших. Ви всі захоплюєтеся цими людьми хорошого духовного рівня та піднесених знань, але ти не можеш побачити з Божої роботи й слів, наскільки високою є Його людська сутність. Натомість Він є звичайним, і, коли працює, Він є нормальним і реальним, однак також незмірним для смертних, що змушує людей зрощувати певне серце боязні. Можливо, досвід людини в її роботі є особливо передовим, або її уява й міркування особливо розвиненими, а її людська сутність особливо доброю; такі властивості можуть заслужити лише на людське захоплення, але не викликати в них боязнь і трепет. Усі люди захоплюються тими, хто вміє добре працювати, хто має особливо глибокий досвід і хто може практикувати істину, але такі люди ніколи не зможуть викликати боязнь, лише захоплення та заздрість. Але люди, які пізнали на власному досвіді Божу роботу, не захоплюються Богом; натомість вони відчувають, що Його робота недосяжна й незбагненна для людини, що вона є свіжою й прекрасною. Коли люди переживають роботу Бога, їхнє перше знання про Нього полягає в тому, що Він незбагненний, мудрий і дивовижний, і вони несвідомо бояться Його й відчувають таїну роботи, яку Він виконує та яка є незбагненною для людського розуму. Люди хочуть лише відповідати Його вимогам, задовольняти Його бажання; вони не хочуть перевершити Його, тому що робота, яку Він виконує, виходить за межі людського мислення та уяви й не може бути виконана людиною замість Нього. Навіть сама людина не знає своєї власної неповноцінності, однак Бог проклав новий шлях і прийшов, щоб привести людину в новіший і прекрасніший світ, і таким чином людство досягло нового прогресу й отримало новий початок. Те, що люди відчувають до Бога, – це не замилування, вірніше, не лише замилування. Їхнє найглибше переживання – це боязнь і любов; вони відчувають, що Бог насправді дивовижний. Він виконує роботу, яку людина виконати не здатна, і каже речі, які людина не здатна сказати. Люди, які пізнали Божу роботу на власному досвіді, завжди мають непередаване відчуття. Люди з достатньо глибоким досвідом можуть зрозуміти Божу любов; вони можуть відчути Його красу, те, що Його робота є надзвичайно мудрою, надзвичайно чудовою, і таким чином серед них накопичується нескінченна сила. Це не страх чи епізодична любов і повага, а глибоке розуміння Божого милосердя до людини та терпимості до неї. Однак люди, які зазнали Його кари й суду, відчувають Його велич і те, що Він не терпить проступків. Навіть люди, які пізнали на власному досвіді велику частину Його роботи, не здатні осягнути Його; всі, хто щиро боїться Його, знають, що Його робота не відповідає уявленням людей, але завжди йде врозріз із їхніми уявленнями. Йому не потрібно, щоб люди цілковито захоплювалися Ним або створювали видимість покірливості Йому; навпаки, вони повинні досягти правдивої боязні та щирої покори. У значній частині Його роботи кожен, хто має справжній досвід, зрощує серце боязні перед Ним, яка є вищим за захоплення. Люди побачили Його характер завдяки Його роботі кари та суду, і тому вони мають серця боязні перед Ним. Бога слід боятися й слухатися, тому що Його природа і Його характер не є такими, як у створеної істоти, і є вищими, ніж у створеної істоти. Бог є самосущим і вічним, Він є не-створеною істотою, і тільки Бог гідний боязні та послуху; людина для цього не придатна. Тому всі, хто відчув Його роботу на власному досвіді й по-справжньому пізнав Його, зрощують серця боязні перед Ним. Однак ті, хто не відкинув свої уявлення про Нього, – ті, хто просто не вважає Його Богом, – не мають сердець боязні перед Ним, і хоча вони слідують за Ним, вони не підкорені; вони є неслухняними людьми за своєю природою. Діючи таким чином, Він хоче досягти того, щоб серця всіх створених істот сповнилися боязні перед Творцем, поклонилися Йому та беззастережно скорилися Його пануванню. Це кінцевий результат, якого вся Його робота покликана досягти. Якщо люди, які пізнали таку роботу на власному досвіді, не мають сердець боязні перед Богом хоча б трохи, і якщо їхній колишній непослух анітрохи не змінився, вони неодмінно будуть вигнані. Якщо ставлення людини до Бога полягає лише в тому, щоб захоплюватися Ним або виявляти до Нього повагу на відстані, але анітрохи не любити Його, то це результат, до якого прийшла людина без боголюбного серця, і такій людині бракує умов для того, щоб бути вдосконаленою. Якщо так багато роботи недостатньо, щоб здобути щиру любов людини, значить, ця людина не знайшла Бога й не прагне по-справжньому істини. Людина, яка не любить Бога, не любить істину і, отже, не спроможна знайти Бога, а тим більше отримати Боже схвалення. Такі люди, хоч би як вони переживали роботу Святого Духа і хоч би як вони переживали суд, не здатні мати богобоязливе серце. Це люди, чия природа незмінна, і вони мають украй нечестиві характери. Усі, хто не має богобоязливого серця, повинні бути вигнані, стати об’єктами покарання й бути покараними так само, як і ті, хто чинить зло, щоб страждати навіть більше, ніж ті, хто вчинив неправедні вчинки.