Частина перша

Протягом нашої останньої зустрічі ми спілкувалися на дуже важливу тему. Ви пам’ятаєте, що це була за тема? Я вам нагадаю. Тема нашого останнього спілкування звучала так: «Божа робота, Божий характер і Сам Бог». Вона для вас важлива? Яка частина цієї теми для вас найважливіша: Божа робота, Божий характер чи Сам Бог? Яка частина цікавить вас найбільше? Про яку частину ви найбільше хочете послухати? Я знаю, що вам важко відповісти на це запитання, тому що характер Бога можна побачити в кожному аспекті Його роботи, і Його характер виявляється в Його роботі завжди й усюди та, по суті, представляє Самого Бога; у загальному Божому плані управління і Божа робота, Божий характер і Сам Бог невіддільні одне від одного.

Зміст нашого останнього спілкування про Божу роботу складався з біблійних розповідей про події, які відбувалися дуже давно. Усе це були історії про людей і Бога, і вони розповідають про те, що відбувалося з людьми з участю й виявленням Бога, тому ці історії мають особливу цінність і значення для пізнання Бога. Відразу після створення людства Бог почав взаємодіяти з людиною та розмовляти з нею, і тоді людям почав виявлятися Його характер. Інакше кажучи, відколи Бог уперше вступив у контакт із людством, Він почав безперервно оприлюднювати Свою сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Незалежно від того, чи здатні це бачити й розуміти люди минулого або люди сьогодення, Бог промовляє до людей і працює серед людей, відкриваючи Свій характер і виявляючи Свою сутність, – це факт, і жодна людина не може його заперечити. Це також означає, що Божий характер, Божа сутність і те, Хто Він є і чим володіє, постійно виходять і виявляються, коли Він працює та взаємодіє з людиною. Він ніколи нічого не приховував і не таїв від людини, а навпаки, оприлюднював і вивільняв Свій власний характер, ні в чому не стримуючись. Отже, Бог сподівається, що людина зможе пізнати Його та зрозуміти Його характер і сутність. Він не бажає, щоб людина ставилася до Його характеру та сутності як до вічних таємниць, і так само Він не бажає, щоб людство розглядало Бога як загадку, яку неможливо розгадати. Тільки тоді, коли людство пізнає Бога, людина зможе дізнатися шлях уперед і прийняти Божий провід, і тільки таке людство зможе по-справжньому жити під владою Бога, у світлі, серед Божих благословень.

Слова та характер, які виходять від Бога та відкриваються Ним, представляють Його волю, і вони також представляють Його сутність. Коли Бог взаємодіє з людиною, то що б Він не говорив і не робив, який би характер не виявляв і які б людина не бачила аспекти Божої сутності чи того, Хто Він є і чим володіє, усе це представляє Божу волю щодо людини. Незалежно від того, скільки людина здатна усвідомити, осмислити чи зрозуміти, усе це є Божою волею – Божою волею щодо людини. Це безсумнівно! Божа воля щодо людства – це Його вимоги щодо того, якими люди мають бути, що вони повинні робити, як їм слід жити та як вони мусять бути здатними досягти виконання Божої волі. Чи невіддільні ці речі від сутності Бога? Інакше кажучи, від Бога виходить Його характер і все, Хто Він є і чим володіє, а водночас Він висуває вимоги до людини. У цьому немає облуди, немає удавання, немає приховування, немає прикрашання. Але чому людина не здатна пізнати та чому людина ніколи не була здатна ясно побачити характер Бога? Чому людина так ніколи й не усвідомила Божу волю? Те, що відкривається Богом і виходить від Нього, – це те, Хто є Сам Бог і чим Він володіє; це кожна частинка та грань Його істинного характеру – то чому ж людина не бачить? Чому людина не спроможна на глибинне пізнання? У цього є важлива причина. Що ж це за причина? Від часу створення людина ніколи не ставилася до Бога як до Бога. У найдавніші часи, що би Бог не робив щодо людини, – щойно створеної людини, – вона ставилася до Бога як до супутника й того, на кого можна покластися, не більше, і людина не мала ні знання, ні розуміння Бога. Тобто людина не знала, що те, що виходило від цієї Істоти, – Істоти, на яку вона покладалася та яку вважала своїм супутником, – було сутністю Бога, і людина не знала, що ця Істота є Той, Хто править усім сущим. Простіше кажучи, люди того часу взагалі не усвідомлювали, що Бог – це Бог. Вони не знали, що це Він створив небо, землю і все суще, і не тямили, звідки Він прийшов, а тим більше – Ким Він є. Звісно, тоді Бог не вимагав від людини ні знати й осягати Його, ні розуміти все, що Він робить, ні бути обізнаним про Його волю, бо це були найперші часи після створення людства. Коли Бог почав підготовку до роботи періоду Закону, то зробив із людиною деякі речі, а також почав висувати до людини деякі вимоги, кажучи їй, як поклонятися Богу та приносити Йому жертви. Тільки тоді в людини з’явилося кілька простих уявлень про Бога, і тільки тоді вона зрозуміла різницю між людиною й Богом і те, що Бог – це Той, хто створив людство. Коли людина пізнала, що Бог є Богом, а людина є людиною, між нею та Богом виникла певна дистанція, але Бог досі не вимагав від людини великого знання чи глибокого розуміння Його. Отже, Бог висуває до людей різні вимоги залежно від стадії й обставин Своєї роботи. Що ви в цьому бачите? Який аспект Божого характеру ви відчуваєте? Чи Бог реальний? Чи Божі вимоги до людини доречні? У найперші часи після створення Богом людства, коли Бог іще не виконував над людиною роботу завоювання й удосконалення та ще не промовив до неї багато слів, Він мало чого вимагав від людини. Що б людина не робила та як би не поводилася, – навіть якщо вона робила щось, що спокушало Бога, – Бог усе їй прощав і не звертав уваги на її дії. Адже Бог знав, що Він дав людині та що було в людині, а отже, знав міру вимог, які мав висувати до людини. Хоча стандарт, який стояв тоді за Його вимогами, був дуже низьким, це не означає, що Його характер не був величним або що Його мудрість і всемогутність були тільки порожніми словами. Для людини є тільки один спосіб пізнати Божий характер і Самого Бога: слідуючи за етапами Божої роботи управління та спасіння людства, а також приймаючи слова, які Бог промовляє до людства. Коли людина дізнається, Хто є Бог і чим володіє, і пізнає Божий характер, чи буде вона й далі просити Бога показати їй Його реальну іпостась? Ні, не буде й навіть не наважиться на таке прохання, бо, зрозумівши Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, людина вже побачить Самого істинного Бога та Його реальну іпостась. Це неминучий результат.

У міру того, як Божа робота й план невпинно просувались уперед, і після того, як Бог уклав із людиною заповіт і створив веселку на знак того, що Він більше ніколи не знищуватиме світ потопами, у Бога зародилося дедалі гостріше бажання здобути тих, хто міг би бути з Ним однієї думки. Також у Нього з’явилося дедалі нагальніше бажання здобути тих, хто був би здатний виконувати Його волю на землі, більше того – здобути громаду людей, здатних звільнитися від сил темряви та не бути зв’язаними сатаною, громаду, яка була б здатна свідчити про Нього на землі. Здобути таку громаду людей було давнім бажанням Бога, тим, чого Він чекав іще із часів створення світу. Отже, незалежно від використання Богом потопу для знищення світу чи Його заповіту з людиною, Божа воля, настрій, план і надії залишалися незмінними. Те, що Він хотів зробити, те, чого Він прагнув задовго до часу створення, – це здобути серед людства тих, кого Він бажав здобути: громаду людей, здатних осягнути й пізнати Його характер і зрозуміти Його волю, громаду, яка була б здатна поклонятися Йому. Така громада людей справді змогла би свідчити про Нього, і можна сказати, що вони були б Його довіреними особами.

Сьогодні продовжуймо йти слідами Бога та слідувати за етапами Його роботи, щоб ми змогли відкрити те, що дуже довго було «запечатане»: думки й ідеї Бога та всі різні деталі, що стосуються Бога. Через ці речі ми пізнаємо характер Бога, зрозуміємо сутність Бога, впустимо Бога у свої серця, і кожен із нас поступово наблизиться до Бога, зменшивши свою віддаленість від Нього.

Частина того, про що ми говорили минулого разу, стосувалася того, чому Бог уклав заповіт із людиною. Цього разу ми поспілкуємося про наведені нижче уривки зі Святого Письма. Почнімо із читання Святого Письма.

А. Авраам

1. Бог обіцяє дати Авраамові сина

Буття 17:15–17: «І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім’я їй: Сарра. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?».

Буття 17:21–22: «А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама».

Ніхто не може перешкодити роботі, яку вирішив виконати Бог

Отже, усі ви щойно почули історію Авраама, чи не так? Він був обраний Богом після того, як потоп знищив світ, його звали Авраам, і коли йому виповнилося сто років, а його дружині Сарі – дев’яносто, йому прийшла Божа обіцянка. Яку обіцянку дав йому Бог? Бог пообіцяв те, про що сказано у Святому Письмі: «І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі». Яким був контекст Божої обіцянки дати Авраамові сина? У Святому Письмі подано таке свідчення: «І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?». Інакше кажучи, ця літня пара була застарою, щоб народити дітей. А що зробив Авраам після того, як Бог дав йому Свою обіцянку? Він упав на обличчя, засміявся та сказав собі: «Чи в столітнього буде народжений?». Авраам вважав, що це неможливо, – а це означало, що він вважав Божу обіцянку йому не більше ніж жартом. З людської точки зору, це щось недосяжне для людини й так само недосяжне та неможливе для Бога. Можливо, Аврааму це здавалося сміховинним: «Бог створив людину, але Він, здається, чомусь не знає, що людина в такому віці не здатна народжувати дітей; Бог думає, що може дати мені змогу народити дитину, Він каже, що дасть мені сина, – звісно, це неможливо!». Тож Авраам упав на обличчя й засміявся, думаючи собі: «Неможливо – Бог зі мною жартує, не може таке бути правдою!». Він не сприйняв Божі слова всерйоз. Отже, якою людиною був Авраам у Божих очах? (Праведною.) Де сказано, що він був праведною людиною? Ви думаєте, що всі ті, кого кличе Бог, праведні й досконалі, що всі вони люди, які ходять із Богом. Ви керуєтеся вченням! Ви повинні чітко бачити, що коли Бог когось визначає, Він робить це не довільно. Тут Бог не казав, що Авраам праведний. У Своєму серці Бог має стандарти вимірювання кожної людини. Хоча Бог не казав, якою людиною був Авраам, але якщо брати Авраамову поведінку, якою була його віра в Бога? Трохи абстрактною? Чи великою? Ні, він не мав великої віри! Його сміх і думки показали, що він був за людина, тому ваша віра в те, що він був праведним, є лише плодом вашої уяви, сліпим прикладанням учення й безвідповідальною оцінкою. Чи бачив Бог сміх Авраама та його міміку? Чи знав Він про них? Бог знав. Але чи став би Бог міняти те, що Він вирішив зробити? Ні! Коли Бог запланував і вирішив, що Він вибере саме цю людину, це було здійснено. Ні думки людини, ні її поведінка нітрохи не вплинули б на Бога та не завадили б Йому; Бог не став би свавільно змінювати Свій план чи імпульсивно змінювати або порушувати його через поведінку людини, навіть якщо вона, може, і неуцька. Отже, що ж написано в Книзі Буття 17:21–22? «А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама». Бог анітрохи не звернув уваги на те, що думав і говорив Авраам. У чому ж була причина Його неуваги? Вона полягала в тому, що тоді Бог не вимагав від людини ні великої віри, ні здатності до глибокого пізнання Бога, ні тим більше здатності розуміти те, що робив і говорив Бог. Отже, Він не вимагав від людини повністю розуміти ні того, що Він вирішив зробити чи яких людей Він вирішив обрати, ні принципів Своїх дій, бо духовний стан людини був просто неналежним. Тоді Бог вважав нормальним усе те, що робив Авраам і як він поводився. Він не засудив його та не докорив йому, а просто сказав: «Сарра вродить тобі [Ісаака] на цей час другого року». Після того як Бог проголосив ці слова, для Нього це крок за кроком справдилося; в очах Бога те, що мало бути досягнуто за Його планом, уже здійснилося. Завершивши приготування до цього, Бог пішов. Те, що людина робить або думає, що людина розуміє, плани людини – усе це ніяк не стосується Бога. Усе відбувається за Божим планом, відповідно до визначених Богом строків і стадій. Таким є принцип Божої роботи. Бог не втручається в те, що людина думає чи знає, але Він також не відмовляється від Свого плану та не кидає Свою роботу тільки тому, що людина не вірить або не розуміє. Отже, факти здійснюються згідно з планом і думками Бога. Саме це ми й бачимо в Біблії: Бог зробив так, щоб Ісаак народився у визначений Ним час. Чи доводять факти, що поведінка й учинки людини перешкодили роботі Бога? Вони не перешкодили роботі Бога! А мала віра людини в Бога, її уявлення та фантазії про Бога вплинули на Божу роботу? Ні, не вплинули! Анітрохи! На Божий план управління не впливає жодна людина, річ або оточення. Усе, що Він вирішить зробити, буде завершено й здійснено вчасно та згідно з Його планом, і жодна людина не в змозі перешкодити Його роботі. Бог ігнорує певні аспекти людської дурості, невігластва та навіть певні аспекти людського опору й уявлень щодо Нього, і Він виконує ту роботу, яку мусить, незважаючи ні на що. Таким є Божий характер, і він – відображення Його всемогутності.

2. Авраам приносить Ісаака в жертву

Буття 22:2–3: «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та йди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог».

Буття 22:9–10: «І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…».

Робота Божого управління та спасіння людства починається, коли Авраам приносить у жертву Ісаака

Коли Бог дав Авраамові сина, слова, які Він промовив до Авраама, справдилися. Це не означає, що на цьому Божий план зупинився; навпаки, грандіозний Божий план управління та спасіння людства тільки починався, і коли Він благословив Авраама сином, це було лише вступом до Його загального плану управління. Хто тоді знав, що битва Бога із сатаною тихо розпочалась у ту мить, коли Авраам приніс у жертву Ісаака?

Богу байдуже, чи людина нерозумна: Він лише просить, щоб вона була вірною

Далі погляньмо, що Бог зробив із Авраамом. У Книзі Буття 22:2 Бог дав Авраамові такий наказ: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі». Значення Божих слів було ясним: Він сказав Аврааму принести в жертву цілопалення свого любого єдиного сина Ісаака. Якщо подивитися на це із сьогоднішньої точки зору, чи Божий наказ усе одно розходиться з людськими уявленнями? Так! Усе, що тоді робив Бог, цілком суперечить людським уявленням; для людини воно незбагненне. У своїх уявленнях люди вірять у таке: Бог дав чоловіку сина, коли він не вірив і вважав це за неможливе, а коли цей чоловік здобув сина, Бог сказав йому пожертвувати сином. Хіба це не абсолютно неймовірно! Що насправді збирався зробити Бог? Яким був справжній Божий намір? Він беззастережно дав Аврааму сина, але Він ще й сказав, щоб Авраам приніс беззастережну жертву. Чи було це занадто? Зі сторонньої точки зору це було не просто занадто, а ще й у певному сенсі створювало проблему на пустому місці. Але сам Авраам не вважав, що Бог просить забагато. Хоча в нього було кілька власних невеликих міркувань із цього приводу й хоча він трохи підозріло ставився до Бога, він усе ж був готовий принести цю жертву. Які ти зараз бачиш докази того, що Авраам був готовий пожертвувати сином? Що говориться в цих реченнях? В оригінальному тексті подано такі свідчення: «І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог» (Буття 22:3). «І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…» (Буття 22:9–10). Коли Авраам простяг руку та взяв ножа, щоб зарізати свого сина, чи побачив Бог його дії? Так, побачив. Весь цей процес – від початку, коли Бог сказав Авраамові принести в жертву Ісаака, і до тієї миті, коли Авраам дійсно підняв ніж, щоб убити свого сина, – показав Богові серце Авраама, і попри його колишню нерозумність, невігластво та нерозуміння Бога, у той час Авраамове серце було вірним Богові та чесним, і він дійсно збирався повернути Богові Ісаака, сина, якого йому дав Бог. Бог побачив у ньому послух – той самий послух, якого бажав.

Людині здається, ніби Бог робить багато незбагненного та навіть неймовірного. Коли Бог хоче когось скерувати, це керівництво часто суперечить людським уявленням і незрозуміле для людини, але саме ця суперечливість і незрозумілість є Божим випробуванням і перевіркою людини. Авраам тим часом спромігся продемонструвати послух Богу в собі, що було найголовнішою умовою для того, аби він зумів задовольнити Божу вимогу. Тільки тоді, коли Авраам зміг послухатися Божої вимоги, коли він пожертвував Ісааком, Бог по-справжньому відчув спокій і схвалення щодо людства – щодо Авраама, якого Він обрав. Тільки тоді Бог переконався, що ця людина, яку Він обрав, є незамінним лідером, здатним узяти на себе Його обітницю та Його подальший план управління. І хоча це були тільки випробування та перевірка, Бог відчув задоволення, Він відчув людську любов до Себе, і Він відчув таку розраду від людини, як ніколи раніше. У ту мить, коли Авраам підняв ніж, щоб убити Ісаака, чи зупинив його Бог? Бог не дав Авраамові принести Ісаака в жертву, тому що Бог просто не мав наміру забирати життя Ісаака. Тож в останню мить Бог зупинив Авраама. Для Бога послух Авраама вже пройшов випробування, того, що він зробив, було достатньо, і Бог уже побачив результат того, що Він збирався зробити. Чи був цей результат задовільним для Бога? Можна сказати, що такий результат улаштовував Бога, що саме цього хотів Бог і саме це Він прагнув побачити. Чи правда це? Хоч у різних контекстах Бог використовує різні способи випробування кожної людини, в Авраамі Бог побачив те, чого Він хотів, побачив, що серце Авраама було вірним, а його послух – беззастережним. Саме цієї беззастережності Бог і бажав. Люди часто кажуть: «Я вже пожертвував цим, я вже відмовився від того – чому ж Бог досі мною не задоволений? Чому Він постійно піддає мене випробуванням? Чому Він постійно мене перевіряє?». Це показує один факт: Бог не побачив твого серця та не здобув твого серця. Тобто Він не побачив такої щирості, як в Авраама, коли той спромігся підняти ножа, аби власною рукою зарізати сина в жертву Богові. Він не побачив твого беззастережного послуху, і ти Його не розрадив. Тож це природно, що Бог продовжує тебе випробовувати. Хіба це не правда? Що стосується цієї теми, то на цьому ми завершимо її розгляд. Далі зачитаймо уривок «Божа обітниця Аврааму».

3. Божа обітниця Аврааму

Буття 22:16–18: «Я присягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Це повне свідчення про Боже благословення Авраама. Хоч воно й коротке, але його зміст насичений: у ньому сказано, з якої причини Бог обдарував Авраама, чим саме та в якому контексті. Воно також пронизане радістю й хвилюванням, з якими Бог виголошував ці слова, а ще нагальністю Його прагнення здобути тих, хто здатен слухати Його слова. Тут ми бачимо, як Бог цінує тих, хто слухається Його слів і слідує Його наказам, і як ніжно Він ставиться до таких людей. Так само ми бачимо й ціну, яку Він платить за здобуття людей, і піклування та дбайливість, з якими Він їх здобуває. Більше того, цей уривок, який містить слова «Я заприсягся Собою», дає нам потужне відчуття гіркоти й болю, які переживає Бог і тільки Бог за лаштунками цієї роботи Свого плану управління. Цей уривок спонукає до роздумів, а для тих, хто прийшов потім, він мав особливе значення й далекосяжний вплив.

За свою щирість і послух людина здобуває Божі благословення

Чи великим було благословення, яке Бог дав Аврааму та про яке ми тут читаємо? Наскільки великим? Тут є одне ключове речення: «І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе». Це речення показує, що Авраам отримав благословення, яких Бог не давав нікому з тих, хто приходив до чи після нього. Коли на Божу вимогу Авраам повернув Богу свого єдиного сина, – свого любого єдиного сина (тут ми не можемо використовувати слова «приніс у жертву»; нам слід казати, що Авраам повернув свого сина Богові), – Бог не лише не дозволив Авраамові пожертвувати Ісааком, а ще й благословив його. Якою обітницею Він благословив Авраама? Він благословив його обітницею розмножити його потомство. А наскільки воно мало розмножитися? У Святому Письмі сказано так: «…немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе». У якому контексті Бог вимовив ці слова? Тобто як Авраам отримав Божі благословення? Він отримав їх саме так, як каже Бог у Святому Письмі: «…через те, що послухався ти Мого голосу». Тобто через те, що Авраам послухався Божого наказу та без найменшої скарги зробив усе, що говорив, просив і наказував Бог, Він і дав йому таку обітницю. У цій обітниці є одне важливе речення, яке торкається Божих думок на той час. Ви його побачили? Можливо, ви не звернули особливої уваги на Божі слова «Я заприсягся Собою». Вони означають, що, вимовляючи ці слова, Бог присягався Самим Собою. Чим присягаються люди, коли приносять клятву? Вони присягаються небом, тобто приносять обітницю Богу та клянуться Богом. Можливо, люди не дуже розуміють явище, коли Бог поклявся Самим Собою, але ви зможете зрозуміти, коли Я дам вам правильне пояснення. Зіткнувшись із людиною, яка могла тільки почути Його слова, але не зрозуміти Його серце, Бог знову відчув себе самотнім і розгубленим. У відчаї – і, можна сказати, підсвідомо – Бог зробив щось цілком природне: даючи Аврааму цю обітницю, Він поклав руку на серце та звернувся до Самого Себе, і від цього людина почула, як Бог сказав: «Я заприсягся Собою». Божі дії можуть навести тебе на думки про тебе самого. Коли ти кладеш руку на серце та говориш сам до себе, чи маєш ти чітке уявлення про те, що кажеш? Чи щире твоє ставлення? Чи говориш ти відверто, від серця? Отже, тут ми бачимо, що коли Бог говорив з Авраамом, Він був серйозним і щирим. Розмовляючи з Авраамом і благословляючи його, Бог водночас говорив і до Себе Самого. Він казав Собі: «Я благословлю Авраама та зроблю його потомство численним, наче зорі небесні, і незліченним, наче пісок на морському березі, бо він послухався Моїх слів, і він той, кого Я обрав». Сказавши «Я заприсягся Собою», Бог визначив, що в Авраамі Він породить обраний народ Ізраїлю, після чого поведе цей народ уперед у ногу зі Своєю роботою. Тобто Бог вирішив зробити так, щоб нащадки Авраама відповідали за роботу Божого управління, а робота Божа й робота, виявлена Богом, почалися з Авраама та продовжились у нащадках Авраама, так справдивши бажання Бога спасти людину. Що ви скажете – хіба це не благословенна справа? Для людини немає більшого благословення; можна сказати, що це найблагословенніша справа. Благословення, здобуте Авраамом, полягало не в примноженні його потомства, а в Божому досягненні Свого управління, Свого доручення та Своєї роботи в нащадках Авраама. Це означає, що здобуті Авраамом благословення не були тимчасовими, а тривали, поки просувався Божий план управління. Коли Бог заговорив, коли Він поклявся Собою, Він уже прийняв рішення. Чи істинним був процес прийняття цього рішення? Чи реальним? Бог вирішив, що відтоді Його зусилля, ціна, яку Він заплатив, те, Хто Він є і чим володіє, усе, що Він має, і навіть Його життя будуть віддані Аврааму та нащадкам Авраама. Так само Бог вирішив, що, починаючи із цієї громади людей, Він проявлятиме Свої діяння та дозволить людині побачити Свою мудрість, владу й силу.

Здобути тих, хто знає Бога та здатен свідчити про Нього, – незмінне Боже бажання

Говорячи із Собою, Бог водночас розмовляв з Авраамом, але чи спромігся Авраам зрозуміти істинні бажання Бога в усіх Його словах у ту мить, окрім того, що він почув дані йому Богом благословення? Ні, не спромігся! Тож у ту мить, коли Бог клявся Самим Собою, Його серце досі було самотнім і скорботним. Досі не було жодної людини, здатної зрозуміти чи осягнути те, що Він задумав і запланував. У ту мить ніхто, включно з Авраамом, не міг говорити з Ним довірчо, а тим більше співпрацювати з Ним над тією роботою, яку Він повинен був виконати. На перший погляд, Бог здобув Авраама, того, хто міг слухатися Його слів. Але насправді знання цієї людини про Бога були ледь більші за нуль. Навіть хоча Бог благословив Авраама, Його серце досі не було вдоволене. Що означає те, що Бог був невдоволений? Це означає, що Його управління тільки починалося, це означає, що люди, яких Він хотів здобути, яких Він прагнув побачити, яких Він любив, досі були далеко від Нього; Йому потрібен був час, потрібно було чекати, потрібно було терпіти. Бо в той час, окрім Самого Бога, не було нікого, хто знав би, що Йому потрібно, або що Він бажає здобути, або чого Він прагне. Тож Бог відчував сильне радісне збудження, але водночас Йому також було важко на серці. Але Він не зупиняв Своїх етапів і продовжував планувати наступний етап того, що мав зробити.

Що ви бачите в Божій обітниці Аврааму? Бог обдарував його великими благословеннями просто за те, що Авраам послухався Божих слів. Хоча на перший погляд це здається нормальним і само собою зрозумілим, але в цьому ми бачимо Боже серце: Бог особливо дорожить людським послухом Йому, цінує людське розуміння Його та щирість щодо Нього. Наскільки Бог цінує цю щирість? Можливо, ви не розумієте, наскільки Він її цінує, а може, у світі й узагалі немає нікого, хто це усвідомлює. Бог дав Аврааму сина, а коли цей син виріс, Бог сказав Аврааму принести свого сина в жертву Богу. Авраам неухильно виконав Божий наказ, послухався Божого слова, і його щирість зворушила Бога та стала йому дорогою. Наскільки Бог нею дорожив? І чому Він нею дорожив? У той час, коли ніхто не тямив Божих слів і не розумів Його серця, Авраам зробив те, що потрясло небеса та змусило землю здригнутися, і від цього Бог відчув і небувале задоволення, і радість від здобуття того, хто здатен слухатися Його слів. Це задоволення й радість прийшли від створіння, створеного власною Божою рукою, і були першою «жертвою», яку людина принесла Богові та яка стала Богу найдорожчою від часів, коли була створена людина. Богові тяжко було чекати на цю жертву, і Він сприйняв її як перший найважливіший дар від людини, яку Він створив. Вона показала Богові перший плід Його зусиль і тієї ціни, яку Він заплатив, і дала Йому змогу побачити в людстві надію. Згодом у Бога з’явилося ще більше прагнення мати громаду таких людей, які б складали Йому компанію, щиро ставилися до Нього та щиро піклувалися про Нього. Бог навіть сподівався, що Авраам житиме далі, бо хотів, аби таке серце, як в Авраама, супроводжувало Його та було з Ним, поки Він продовжував Своє управління. Чого б Бог не хотів, це було лише бажання, лише ідея – адже Авраам був просто людиною, яка могла Його слухатися, але ні дрібки не знала й не розуміла Бога. Авраам був людиною, яка сильно відставала від стандартів Божих вимог до людини, а саме: знати Бога, бути здатним свідчити про Бога та бути однодумним із Богом. Тож Авраам не міг ходити з Богом. У жертвоприношенні Авраамом Ісаака Бог побачив щирість і послух Авраама та побачив, що той витримав Боже випробування. Навіть хоча Бог прийняв його щирість і послух, Авраам усе одно був не вартий стати наперсником Бога, тим, хто знає й розуміє Бога, хто обізнаний із Божим характером; він був далекий від того, щоб бути однодумним із Богом і виконувати Божу волю. Тож у Своєму серці Бог досі був самотнім і тривожним. Що самотніше та тривожніше Йому ставало, то більше Йому було потрібно якомога швидше продовжити Своє управління та спромогтися вибрати й здобути громаду людей, аби якнайшвидше здійснити Свій план управління та виконати Свою волю. Таким було палке бажання Бога, і воно залишається незмінним від самого початку й до сьогодні. Відколи Він створив людину в самому початку, Бог прагнув мати громаду переможців, громаду, яка ходитиме з Ним і спроможеться зрозуміти, пізнати й осягнути Його характер. Це Боже бажання ніколи не мінялося. Хоч би скільки Йому ще не довелося чекати, хоч би якою важкою не була дорога попереду та хоч би якими далекими не були цілі, до яких Він прагне, Бог ніколи не змінював Своїх очікувань щодо людини та не відмовлявся від них. Тепер, коли Я це сказав, ви хоч частково усвідомлюєте Боже бажання? Можливо, те, що ви усвідомили, ще не дуже глибоке – але поступово усвідомлення прийде!

A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.