Людина може спастися тільки за умов Божого управління

В очах кожної людини Боже управління – це щось дуже незвичне, тому що люди вважають Його управління зовсім далеким від себе. Люди гадають, що Боже управління – це лише Його робота, і стосується вона лише Його, а тому людство байдуже до Божого управління. Таким чином, спасіння людства стало непевним і невизначеним, і нині це лише порожня риторика. Хоча людина слідує за Богом, щоб отримати спасіння й увійти до чудового місця призначення, її не хвилює, як Бог виконує Свою роботу. Людину не хвилює ні те, що запланував Бог, ні те, яку роль вона має відіграти, щоб спастися. Це справді трагічно. Спасіння людини не може бути відокремлене від Божого управління або виключене з Його плану. Однак людина зовсім не думає про Боже управління і таким чином щораз більше віддаляється від Нього. Це призвело до того, що дедалі більше людей, які зовсім не знаються на питаннях, тісно пов’язаних із питанням спасіння – як-от що таке творіння, що таке віра в Бога, як поклонятися Богу і таке інше, – поповнюють лави Його послідовників. Тому зараз ми маємо обговорити Боже управління, щоб кожен з Його послідовників ясно розумів, що означає йти за Ним і вірити в Нього. Це допоможе кожній людині точніше вибрати шлях, яким вона має йти, а не слідувати за Богом тільки для того, щоб отримувати благословення, уникати катастроф чи виділятися з-поміж інших.

Хоча Боже управління є надзвичайно глибоким, воно не виходить за межі людського розуміння. Так є тому, що вся робота Бога пов’язана з Його управлінням та Його роботою зі спасіння людства і стосується життя, буття та призначення людcтва. Можна сказати, що робота, яку Бог виконує серед людей і над ними, є надзвичайно практичною і значущою. Людина може побачити і випробувати її на собі, і ця робота далеко не є чимось абстрактним. Якщо людина не здатна прийняти всю ту роботу, яку виконує Бог, то в чому тоді сенс Його роботи? І як таке управління може привести людину до спасіння? Багато людей, що йдуть за Богом, переймаються лише тим, як отримати благословення або вберегтися від нещасть. Щойно йдеться про Божу роботу і управління, вони замовкають і втрачають будь-яку зацікавленість. Вони вважають, що розуміння таких нудних питань не допоможе їхньому життю зростати і не принесе жодної користі. Відповідно, хоча вони й чули про Боже управління, такі люди приділяють йому мало уваги. Вони не сприймають його як щось цінне, що потрібно прийняти, і тим більше не сприймають його як складову свого життя. Такі люди мають лише одну просту мету у слідуванні за Богом, і ця мета – отримати благословення. Таких людей не можна турбувати тим, щоб звернути увагу на щось інше, не пов’язане безпосередньо з цією метою. Для них немає більш правомірної мети, ніж віра в Бога заради отримання благословень – і в цьому для них полягає сама цінність їхньої віри. Якщо щось не сприяє досягненню цієї мети, то воно їх зовсім не хвилює. Це стосується більшості людей, які сьогодні вірять у Бога. Їхня мета і намір здаються правомірними, бо, віруючи в Бога, вони щось роблять для Бога, присвячують себе Богові і виконують свій обов’язок. Вони віддають свою молодість, забувають про сім’ю та кар’єру і навіть проводять роки далеко від дому, живучи у своїх клопотах. Заради своєї кінцевої мети вони змінюють свої інтереси, погляди на життя і навіть сам напрямок, яким прагнуть іти; але вони не можуть змінити мети своєї віри в Бога. Вони метушаться заради управління своїми власними ідеалами; хай яким далеким є шлях, хай які труднощі і перешкоди трапляються на цьому шляху, вони залишаються стійкими і не бояться смерті. Яка сила змушує їх продовжувати присвячувати себе таким чином? Їхнє сумління? Їхній високий і шляхетний характер? Їхня рішучість боротися із силами зла до самого кінця? Їхня віра в те, що вони свідчать про Бога, не шукаючи винагороди? Їхня вірність, яка полягає у тому, що вони готові віддати все заради виконання Божої волі? Чи їхній дух посвячення в тому, щоб завжди відмовлятися від незмірних особистих вимог? Для людини, яка ніколи не розуміла, що таке Боже управління, продовжувати віддавати так багато – це просто диво! Давайте поки що не обговорюватимемо, скільки дали ці люди. Однак їхня поведінка є дуже цінним об’єктом для нашого аналізу. Крім вигод, так тісно пов’язаних з ними, чи можуть бути якісь інші причини, через які люди, які ніколи не розуміли Бога, так багато заради Нього віддають? У цьому ми бачимо раніше не виявлену проблему: стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це схоже на стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У таких стосунках немає почуття, тут є тільки угода. Немає ні любові, ні її прийняття, лише благодіяння та милосердя. Немає розуміння, лише пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва. Тепер, коли все дійшло до такої точки, хто може змінити цей курс? І скільки людей здатні по-справжньому зрозуміти, наскільки жахливими стали ці стосунки? Я вважаю, що, коли люди поринають у радість отримання благословень, ніхто не може уявити собі, наскільки ганебними та непривабливими є такі стосунки з Богом.

Найсумнішим у вірі людства в Бога є те, що людина провадить своє власне управління серед роботи Бога і при цьому не звертає уваги на Боже управління. Найбільша помилка людини полягає в тому, що, прагнучи підкоритися Богу і поклонятися Йому, вона одночасно вибудовує своє власне ідеальне призначення і планує, як отримати найбільше благословення та найкраще призначення. Навіть якщо людина розуміє, наскільки вона жалюгідна, огидна й нікчемна, чи багато хто зможе охоче відмовитися від своїх ідеалів і сподівань? А хто здатний зупинити свій власний поступ і перестати думати лише про себе? Богові потрібні ті, хто тісно співпрацюватиме з Ним, щоб завершити Його управління. Йому потрібні ті, хто покориться Йому, присвятивши свій розум і тіло роботі Його управління. Йому не потрібні люди, які щодня простягають руки, щоб просити в Нього, і тим більше не потрібні ті, хто дає мало, а потім чекає на винагороду. Бог зневажає тих, хто робить мізерний внесок, а потім спочиває на лаврах. Він ненавидить тих холоднокровних людей, які обурюються роботою Його управління і хочуть говорити лише про те, як потрапити на небеса та отримати благословення. Ще більшу ненависть Він має до тих, хто обертає на власну користь можливості, які надає Його робота зі спасіння людства. Це тому, що ці люди ніколи не дбали про те, чого Бог бажає досягти та набути через роботу Свого управління. Їх хвилює лише, як вони можуть використовувати можливість, яку надає Божа робота, для отримання благословень. Вони дбають не про Боже серце, будучи повністю стурбованими своїми власними перспективами та долею. Ті, хто обурюється роботою Божого управління і не виявляє жодного інтересу до того, як Бог рятує людство і якою є Його воля, роблять тільки те, що приносить їм задоволення, у відриві від роботи Божого управління. Їхню поведінку Бог не пам’ятає і не схвалює, і тим більше не дивиться на неї прихильно.

У неосяжних просторах космосу й небес, незліченні істоти живуть і розмножуються, дотримуючись циклічного закону життя та одного постійного правила. Ті, хто вмирає, забирають із собою історії тих, хто живе, а ті, хто живе, повторюють трагічну історію загиблих. І тому людство не може не запитувати себе: Навіщо ми живемо? І чому ми маємо померти? Хто керує цим світом? І хто створив це людство? Чи справді людство створене матінкою-природою? Чи справді людство керує своєю долею? ... Ці питання людство ставило собі повсякчас упродовж тисячоліть. На жаль, чим більше людина переймалася цими питаннями, тим більше в неї розвивалася жага до науки. Наука дає короткочасне задоволення і тимчасову насолоду плоті, але її далеко не достатньо, щоб звільнити людину від ізольованості, самотності, ледь прихованого страху і безпорадності, які відчуває людина в глибині своєї душі. Людство просто використовує наукові знання, які може побачити неозброєним оком і зрозуміти мозком, щоб знеболити своє серце. Однак цих наукових знань недостатньо, щоб утримати людство від дослідження таємниць. Людство просто не знає, хто є Володарем всесвіту і всього сущого, не кажучи вже про початок і майбутнє людства. Людство просто живе вимушено в умовах цього закону. Ніхто не може уникнути його і ніхто не може змінити його, бо серед усього сущого і на небесах є тільки Єдиний від віку й до віку, Якому належить влада над усім. Він – Той, Кого ніколи не бачила людина, Той, Кого людство ніколи не знало, у чиє існування людство ніколи не вірило – і все ж таки Він – Той, Хто вдихнув дихання у предків людства і дав життя людству. Він – Той, Хто забезпечує та живить людство, дозволяючи йому існувати; і Він – Той, Хто керує людством до сьогодення. Більше того, Він і тільки Він є Тим, від Кого залежить виживання людства. Він панує над усім сущим і керує всіма живими істотами у всесвіті. Він керує чотирма порами року, саме Він викликає вітер, мороз, сніг та дощ. Він приносить людям сонячне світло та надсилає ніч. Саме Він створив небо і землю, дарувавши людині гори, озера, річки та всі живі істоти в них. Його дії всюдисущі, Його сила всюдисуща, Його мудрість всюдисуща, Його влада всюдисуща. Кожен із цих законів і правил є втіленням Його діянь, і в кожному з них виявляється Його мудрість та влада. Хто може уникнути Його володарювання? І хто може звільнитися від Його задумів? Все існує під Його поглядом, і, більше того, все живе під Його владою. Його діяння та Його сила не залишають людству іншого вибору, аніж визнати той факт, що Він справді існує і має верховну владу над усім сущим. Ніщо, крім Нього, не може керувати всесвітом, а тим більше нескінченно дбати про людство. Незалежно від того, чи здатен ти усвідомлювати діяння Бога, і незалежно від того, чи віриш ти в існування Бога, немає жодного сумніву в тому, що доля твоя визначена Богом, і немає жодного сумніву в тому, що Бог завжди матиме верховну владу над усім сущим. Його існування та влада не залежать від того, чи визнає та розуміє їх людина. Тільки Він знає минуле, теперішнє та майбутнє людини, і тільки Він може визначити долю людства. Незалежно від того, чи здатен ти прийняти цей факт, мине не так вже й багато часу, перш ніж людство побачить все це на власні очі, і це факт, який Бог незабаром приведе до виконання. Людство живе та вмирає під поглядом Бога. Людина живе заради Божого управління, і коли її очі заплющуються востаннє, вони теж заплющуються заради цього управління. Людина приходить і йде – знову і знову, туди і назад. Усе без винятку є частиною Божого володарювання та Його задуму. Управління Бога ніколи не припиняється; воно постійно просувається вперед. Бог змусить людство дізнатися про Своє існування, повірити в Його верховну владу, побачити Його діяння та повернутися до Його царства. Це Його план і Його робота, управління якою Він здійснює вже багато тисяч років.

Робота Божого управління почалася при створенні світу, і в центрі цієї роботи перебуває людина. Можна сказати, що Бог створив усе заради людини. Оскільки робота Його управління охоплює тисячі років і не відбувається за кілька хвилин або секунд, чи за мить, чи за один-два роки, Він мав створити більше речей, необхідних для виживання людини, як-от сонце, місяць, всілякі живі істоти, їжа та сприятливе середовище. Це було початком Божого управління.

Після цього Бог передав людство сатані, і людина жила під владою сатани, що поступово привело до Божої роботи першого періоду: історії періоду Закону... За кілька тисяч років періоду Закону людство звикло до управління періоду Закону та сприймало його як належне. Поступово людина вийшла з-під опіки Бога. І тому, дотримуючись закону, люди також поклонялися ідолам та чинили зло. Вони були позбавлені захисту Єгови і просто жили перед храмовим вівтарем. Насправді робота Бога давно залишила їх, і хоча ізраїльтяни, як і раніше, дотримувалися закону, вимовляли ім’я Єгови і навіть гордо вірили, що тільки вони – народ Єгови і є обраними Єгови, слава Божа непомітно залишила їх...

Коли Бог здійснює Свою роботу, Він завжди тихо залишає одне місце і спокійно виконує нову роботу, яку Він починає в іншому місці. Це здається неймовірним для людей, які оціпеніли. Люди завжди цінували старе і ставилися до нового, незнайомого з ворожістю або вважали його неприємністю. І тому, хоч би яку нову роботу не виконував Бог, від початку і до самого кінця, людина дізнається про неї останньою серед усього сущого.

Як то було завжди, після праці Єгови в період Закону Бог почав Свою нову роботу другої стадії: прибравши плоть – будучи втіленим як людина протягом десяти, двадцяти років – і промовляючи і виконуючи Свою роботу поміж віруючих. Проте ніхто без винятку не знав цього, і лише мала купка людей визнала, що Він був Бог, який став плоттю, після того як Господь Ісус був прибитий на хресті і воскрес. На нещастя, з’явився чоловік на ім’я Павло, який почав смертельно ворогувати з Богом. Навіть коли він був покараний і зробився апостолом, Павло не змінив своєї старої природи та продовжував іти шляхом протистояння Богові. Під час своєї роботи, він написав багато послань; на жаль, пізніші покоління втішалися ними як словами Бога, і його послання навіть були включені в Новий Заповіт, і їх плутали зі словами, промовленими Богом. То була суцільна ганьба від часу приходу Писання! І хіба цю помилку не було скоєно через крайню дурість людини? Люди не розуміли, що в записах про Божу роботу в період Благодаті просто не мало б бути людських послань і духовних писань, що їх видавали за працю та слова Бога. Але то інше питання, тож повернімося до нашої початкової теми. Щойно було завершено другу стадію Божої роботи – після розп’яття, – була звершена Божа праця звільнення людей від гріха (себто звільнення людей із рук сатани). Тож відтоді людство мало тільки прийняти Господа Ісуса як Спасителя, і його гріхи простилися б. Формально кажучи, гріхи людей більше не були їм перепоною до того, щоб спастись і прийти до Бога, і більше не були засобом тиску, за допомогою якого сатана звинувачував людей. Це тому, що Сам Бог виконав справжню роботу, став подобою та передчуттям грішної плоті, і Сам Бог був жертвою за гріх. Таким чином людина зійшла з хреста й була викуплена та спасена через Божу плоть – подобу цієї грішної плоті. Тож після того, як людину взяв у полон сатана, вона на крок наблизилася до того, щоб прийняти Його спасіння перед Богом. Звісно, цей етап роботи був глибшим і розвиненішим, ніж Боже управління в період Закону.

Таким є Боже управління: передати людство сатані – людство, яке не знає, що таке Бог, що таке Творець, як поклонятися Богові або чому потрібно коритися Богові – і дозволити сатані розбестити його. Крок за кроком Бог визволяє людину з рук сатани, доки людина повністю не вклониться Богові й не відкине сатану. Таким є Боже управління. Це може здатися міфічною оповіддю та викликати здивування. Людям здається, що це міфічна оповідь, тому що вони не мають жодного уявлення про те, скільки всього сталося з людиною за останні кілька тисяч років, і тим більше вони не знають, скільки подій відбулося в космосі та на небесах. Крім того, так відбувається тому, що люди не можуть оцінити більш вражаючий світ, що викликає страх, який існує за межами матеріального світу, але який їхні смертні очі не дають їм побачити. Цей світ здається людині незбагненним, бо людина не розуміє ні значення Божого спасіння людства, ні значення роботи Його управління, та не розуміє, яким Бог зрештою бажає бачити людство. Чи бути йому зовсім не розбещеним сатаною, якими були Адам та Єва? Ні! Мета Божого управління полягає в тому, щоб здобути групу людей, які поклоняються Богові й підкоряються Йому. Хоча ці люди були розбещені сатаною, вони більше не вважають сатану своїм батьком; вони розпізнають огидне обличчя сатани і відкидають його, і вони постають перед Богом, щоб прийняти Божий суд і покарання. Вони пізнають, що таке потворність і що вона є протилежністю святості, і визнають велич Бога і зло сатани. Таке людство більше не працюватиме на сатану, не поклонятиметься сатані і не обожнюватиме сатану. Це тому, що ці люди становлять групу, воістину здобуту Богом. У цьому полягає значення Божої роботи з управління людством. Під час роботи Божого управління цього часу людство є об’єктом як сатанинського розбещення, так і Божого спасіння, і людина – це добуток, за який змагаються Бог і сатана. У міру того як Бог здійснює Свою роботу, Він поступово звільняє людину з рук сатани, і таким чином людина дедалі більше наближається до Бога.

Потім настав період Царства, який є більш практичним етапом роботи, але який водночас найтяжче прийняти людині. Це тому, що чим ближчою людина є до Бога, тим ближчою до неї стає Божий жезл, і тим ясніше відкривається їй обличчя Бога. Після відкуплення людства людина офіційно повертається до Божої родини. Людина думала, що тепер настав час для насолоди, але вона зазнала глобального штурму з боку Бога, подібного якому ніхто не міг передбачити: як виявляється, це хрещення, котрим народ Божий має «насолоджуватись». За такого ставлення люди не мають іншого вибору, окрім як зупинитися і подумати про себе: «Я – ягня, втрачене на довгі роки, на викуп якого Бог витратив так багато, то чому ж Бог так зі мною поводиться? Це Божий спосіб посміятися з мене і викрити мене? ...» Минули роки, і людина, добряче побита життям, зазнала тягаря очищення і кари. Хоча людина втратила «славу» й «романтику» минулих часів, вона, сама того не знаючи, осягнула принципи людської поведінки і оцінила роки відданості Бога спасінню людства. Людина поступово починає ненавидіти власне варварство. Вона починає ненавидіти власну дикість, усе своє нерозуміння Бога та необґрунтовані вимоги, які висуває до Нього. Час не можна повернути назад. Минулі події стають для людини сумними спогадами, а слова і любов Бога – рушієм її нового життя. Рани людини гояться день по дню, до неї повертаються сили, вона встає і дивиться на обличчя Всемогутнього... і розуміє, що Він завжди був на її боці, що Його усмішка і Його чудове обличчя досі так само зворушливі. Його серце, як і раніше, хвилюється за створене Ним людство, а Його руки так само теплі й сильні, як на самому початку. Це ніби людина повернулася в Едемський сад, але цього разу вона більше не слухає спокус змія і не відвертається від обличчя Єгови. Людина схиляє коліна перед Богом, дивиться на усміхнене обличчя Бога і приносить свою найдорожчу жертву – О, мій Господь, мій Бог!

Любов і співчуття Бога пронизують кожну найменшу деталь роботи Його управління, і незалежно від того, чи здатні люди зрозуміти добрі наміри Бога, Він все одно невпинно здійснює роботу, яку задумав. Незалежно від того, наскільки люди розуміють Боже управління, допомогу та блага, які приносить людині Божа робота, може оцінити кожен. Можливо, цього дня ти не відчув ні любові, ні життя, дарованих Богом, але якщо ти не залишаєш Бога і не відмовляєшся від своєї рішучості шукати правду, настане день, коли Бог явить тобі Свою усмішку. Бо мета роботи Божого управління – повернути людей, які перебувають під владою сатани, не залишити напризволяще тих, хто був зіпсутий сатаною і чинить опір Богові.

23 вересня 2005 року

Попередня стаття: Бог панує над долею всього роду людського

Наступна стаття: Узріти появу Бога в Його суді та карі

Якщо Бог важливий у вашому житті, то чи хотіли б ви вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього?

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами в Messenger